Основні типи сукцесії пелагічних зоопланктоценозів у дніпровських водосховищах

УДК 591.524.12(285.33)

О. В. Пашкова

Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна, hydrobiol@igb.ibc.com.ua

PRINCIPAL TYPES OF SUCCESSIONS IN THE PELAGIC
ZOOPLANKTONIC CENOSES IN THE DNIEPER RESERVOIRS

O. V. Pashkova

Institute of Hidrobiology NAS of Ukraine

Проходження екологічної сукцесії пелагічних зоопланктоценозів при створенні водосховища на великій рівнинній річці визначається низкою факторів, основними з яких є морфометричні характеристики водосховища та його розташування в каскаді. Перший фактор обумовлює тип водосховища (річкове, озерно-річкове, озерне), іншими словами, його гідрологічний режим, особливості якого, у свою чергу, визначають розвиток усіх компонентів біоти. Місце ж водосховища в каскаді обумовлює джерело постачання планктонних організмів. У верхньокаскадному водосховищі це джерело – річка, тому у верхів’ї водойми угруповання носить потамо-лімнофільний, у середині – проміжний, а на нижній ділянці – лімнофільний характер. У верхню частину внутрішньокаскадного водосховища з вищерозташованої водойми надходить вже сформований лімнофільний зоопланктон, який транзитом прямує до низу, як правило не встигаючи зазнати при цьому помітних змін і залишаючись відносно одноманітним по всій акваторії. Дослідження сукцесії пелагічного зоопланктону як адаптації до трансформації лотичних гідроекосистем у лентичні в дніпровських водосховищах різного типу – верхньокаскадному Київському та внутрішньокаскадному Канівському – проведене із залученням, крім власних, і літературних даних (Коханова, Литвиненко, 1977; Марковський, 1949; Травянко, Цееб, 1967).

За морфометричними показниками Київське водосховище відноситься до великих, долинних, з елементами озерності, незначно глибоких. Його коефіцієнт видовженості складає приблизно 13, глибоководності – 0,5, а інтенсивності водообміну влітку – 0,6. Канівське водосховище також є великим і незначно глибоким, але долинним. Його від­повідні коефіцієнти більші за такі Київського приблизно в 1,5–2,0 раза, складаючи 22,0, 0,7 і 11,1. Разом із цим, оскільки глибоководна зона цих водойм поділяється на декілька відмінних між собою частин, нами окремо розглянуто їх верхні та нижні частини.

Почнемо з верхньої частини Київського. Що стосується загальної кількості видів, то, як і в інших місцях, скоріше за все їх було приблизно однаково (50–70) і в річці, й у водосховищі, до того ж вони були фактично одними й тими самими. Досить схожими були й домінантні комплекси видів зоопланктону. На відповідній ділянці річки цей комплекс утворювали Asplanchna priodonta Gosse, 1850, Brachionus urceus (Linnaeus, 1758), B. calyciflorus Pallas, 1766, B. angularis Gosse, 1851, Diaphanosoma brachyurum (Lievin, 1848), Moina micrura (Hellich, 1877), Bosminopsis deitersi Richard, 1897, Bosmina longirostris (O. F. Muller, 1785). У водосховищі ж серед цих видів додатково з’явились Asplanchna sieboldi (Leydig, 1854), Filinia longiseta (Ehrenberg, 1834), Acanthocyclops americanus (Marsh, 1893), а B. urceus, B. deitersi – зникли. Як бачимо, і там, і там провідну роль за кількістю видів відігравали коловертки, складаючи 50 і 55 % відповідно. Індекс подібності Жаккара за домінантними видами також був досить великим – 55 %. Чисельність зоопланктону також змінилася не сильно. Загальна чисельність у річці складала 213,2, а у водосховищі – 103,9 тис. екз./м3, тобто у процесі сукцесії зменшилась лише удвічі. Біомаса ж збільшилась у стільки ж разів (з 0,532 до 0,989 г/м3). Структура угруповання перебудувана достатньо суттєво. Якщо в річці серед систематичних груп за біомасою переважали представники Rotatoria (66 %), то у водосховищі – Cladocera (65 %), хоча частка Rotatoria тут також не мала (26 % біомаси). У нижній частині Київського водосховища подібність групи домінантів і субдомінантів зоопланктону з річкою була дуже низькою. Якщо на відповідній нижній ділянці річки це були ті самі види, що і на верхній, до яких приєднались Bipalpus hudsoni (Imhof, 1891), Brachionus quadridentatus Hermann, 1783, F. longiseta, то у водосховищі – A. priodonta, Lecane (Monostyla) bulla (Gosse, 1886), Daphnia longispina (O. F. Muller, 1785), D. cucullata Sars, 1862, B. longirostris, Leptodora kindtii (Focke, 1844), Heterocope caspia Sars, 1897, A. americanus, тобто якщо в річці за кількістю видів більше було коловерток (63 %), то у водосховищі – гіллястовусих ракоподібних (50 %). Індекс подібності Жаккара за домінантами також дуже малий – 12 %.

Зоопланктон нижньої частини водосховища також зазнав змін, особливо його загальна біомаса, яка збільшилась у 12,5 раза – з 0,702 до 8,672 г/м3. Чисельність же, навпаки, зменшилась – в 1,5 раза – з 313,7 до 237,1 тис. екз./м3. Відчутні перетворення стались і в структурі угруповання. У річці лідерство за біомасою ділили між собою представники Cladocera та Rotatoria, складаючи 55 і 39 % відповідно, у водосховищі ж панування повністю перейшло до Cladocera, які склали 92 % біомаси.

У Канівському водосховищі, на відміну від Київського, сукцесійні процеси у зоопланктоні верхньої та нижньої частин пройшли майже ідентично, тобто обидва водосховищні угруповання стали відрізнятись від річкових однаковою мірою. Особливо кардинальні зміни відбулись в якісному складі. У річці на відповідній верхній ділянці до складу домінуючого комплексу видів входили B. hudsoni, A. priodonta, B. quadri­dentatus, B. urceus, B. calyciflorus, B. angularis, F. longiseta, D. brachyurum, M. micrura, B. deitersi, B. longirostris, на нижній – ці ж види, крім B. hudsoni, B. quadridentatus, B. urceus, F. longiseta. Отже, у фауністичних спектрах домінантних видів обох ділянок річки перше місце посідали знову ж таки коловертки, складаючи 43–64 %. У той же час в обох частинах водосховища найбільша частка (54–57 %) серед домінантів стала належати гіллястовусим, а коловертки зовсім зникли з їх складу. Це були D. brachiurum, D. longispina, D. cucullata, Ceriodaphnia quadrangula (O. F. Muller, 1785), Chydorus sphaericus (O. F. Muller, 1785), B. longirostris, Bosmina coregoni Baird, 1857, L. kindtii, Eurytemora affinis (Poppe, 1880), Eudiaptomus graciloides Lill., 1888, H. caspia, Cyclops strenuus Fisch., 1881, A. americanus, Mesocyclops leuckarti Claus, 1857, Thermocyclops crassus (Fisch., 1853). Видова подібність домінантів за Жаккаром також була дуже низькою – індекс дорівнював 9–11 %.

На відміну від якісного складу, чисельність зоопланктону у процесі сукцесії зазнала невеликих змін, особливо в нижній частині водосховища, де залишилась майже такою ж самою (було 611,7, стало 542,5 тис. екз./м3), а біомаса збільшилась лише в 1,5 раза (з 2,579 до 3,694 г/м3). У верхній частині чисельність також не змінилась (було 313,7, стало 316,9 тис. екз./м3), а біомаса збільшилась приблизно в 5,5 раза (з 0,702 до 3,771 г/м3). У структурі мали місце досить серйозні перебудови. Якщо на верхній ділянці річки угруповання було кладоцерно-ротаторним (із частками 55 і 39 % відпо­відно), а на нижній – ротаторним (85 %), то в обох частинах водосховища вони стали кладоцерними (із частками 84 і 72 % відповідно).

У результаті сукцесії при перетворенні біотопу з річки на водосховище пелагічний зоопланктон зазнає якісних і кількісних змін і трансформується з річкового (потамофільного) у водосховищний – зоопланктон нового типу, проміжний між потамо- і лімнофільним (озерним). При дослідженні окремих частин деяких водосховищ Дніпра встановлено, що процеси формування зоопланктону в них пройшли за трьома типами. Перший – утворення у верхній частині верхньокаскадного Київського водосховища річково-водосховищного угруповання, особливістю якого якісна та кількісна подібність до річкового. При другому типі проходження сукцесії у нижній частині Київського водосховища виникло долинно-озерне водосховищне угруповання, якому притаманна докорінна відмінність від річкового зоопланктону, особливо за деякими кількісними параметрами. При формуванні зоопланктону за третім типом в обох частинах внутрішньокаскадного Канівського водосховища утворились долинні водосховищні угруповання, яким також властива відмінність від таких у річці, більша за якісними, менша – за кількісними характеристиками.

Процес становлення пелагічного зоопланктону водосховищ протікає дуже швидко – протягом лише декількох місяців або тижнів і аж ніяк не декількох років. Водосховищний зоопланктон утворюється не внаслідок злиття «біофондів», тобто зоопланктоценозів вихідних затоплених водойм (заплавних водойм, русел річок і гирлових ділянок їх приток, заток і прибережжя), а в результаті внутрішніх процесів як у популяціях, так і ценозах і біоценозах. Якщо ж зоопланктон і збагачується за рахунок зовнішніх надходжень, то на дуже короткий час, бо всі екологічно чужорідні види (прибережні, фітофільні, придонні, річкові та ставкові) в глибоководній зоні на течії швидко гинуть. На відміну від угруповань глибоководдя, зоопланктоценози мілководь формуються декілька років через повільне виникнення та розвиток цих місцеперебувань, зокрема, заростання їх вищою водяною рослинністю.


Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 110-112.

p style=»text-align: justify;»

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники