Вибірковість вікових груп звичайної нориці (Microtus arvalis) у живленні сови вухатої (Asio otus)

УДК 598.279.252+599.323.43

С. В. Заїка

Національний науково-природничий музей НАН України, Київ, Україна, zaika_sv@ukr.net

THE COMMON VOLE (MICROTUS ARVALIS) AGE GROUPS
SELECTIVITY IN A DIET OF THE LONG-EARED OWL (ASIO OTUS)

S. V. Zaika

National Museum of Natural History NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Вибірковість живлення хижих птахів залишається актуальною темою екологічних досліджень, не дивлячись на більше ніж сторічну історію свого розвитку. Відносно кількості видів жертв у кормових спектрах розрізняють вибірковість повну та часткову (Галушин, 1982). Вибірковість досліджують на двох рівнях: видовому та внутрішньовидовому. Останній виявляє специфіку відношення хижаків до різних груп і окремих особин у популяціях жертв і становить предмет даного дослідження.

Живлення сови вухатої (Asio otus L., 1758) досліджували пелетковим методом. Критерієм для оцінки вікових груп нориць обрано відносний розмір особин, який оцінювали за довжиною нижньої щелепи від дистального краю нижньощелепної кістки (без різця) до краю суглобового відростка (processus articularis). Цей вимір дозволяє інтерпретувати розміри та вагу звірят із достатньою достовірністю (Borowski et al., 2008). Проаналізовано проміри 2462 мандибул із 13 вибірок Microtus spp. із Луганської та Донецької областей. Для регіону досліджень відомо два види звичайних нориць. Хоча у відловах відзначають тільки M. levis (Кондратенко, 2003), присутність M. obscurus підтверджено цитогенетичним аналізом (Загороднюк, 2007). Тому ми вживатимемо спільну назву Microtus spp.

Зміна вікової структури популяції, що у термінології С. С. Шварца можна розглядати як «віковий добір», призводить до зміни генетичної структури. Віковий добір посилює дію індивідуального добору і, тим самим, впливає на мікроеволюційний процес (Шварц, 1980). У зв’язку з цим представляє інтерес проаналізувати вплив хижих птахів (сов) на вікову структуру популяції жертви.

Проаналізовані нами 12 зимових вибірок утворюють подібні криві розподілу, що за своїми статистичними параметрами близькі до нормальних. Для більшості вибірок спостерігається від’ємна асиметрія (коеф. асим. від 0,3 до –0,9) та додатний ексцес (коеф. ексц. від –0,3 до 1,9). Такі параметри розподілу відповідають природному стану популяцій Microtus spp. у пізній осінній та зимовий часи, коли більшість особин представлена генерацією нориць, народжених у другій половині літа та восени. Ці особини мають низку пристосувань до переживання холодного періоду року: їх ріст уповільнюється, а розмноження припиняється. У такій популяції природно мало новонароджених (малих), і таких, що вже перезимували (великих), тому спостерігається додатний ексцес, а також накопичення частот у правій половині графіка (від’ємна асиметрія). Літня вибірка характеризується від’ємним ексцесом (–0,9), що говорить про появу другої середньої, та статистично недостовірною від’ємною асиметрією (–0,2). У цей час (весна та перша половина літа) у популяції Microtus spp. ще залишаються чисельними представники зимової генерації, але починає з’являтися нове покоління нориць, що характеризується прискореним ростом. Представники цього покоління формують другу середню у вибірці. Наші дані підтверджують результати подібного дослідження, проведеного в умовах Середнього Сибіру для A. otus та M. gregalis (Екимов, 2003). Таким чином, сови полюють на різних особин у популяціях жертв пропорційно до їх (популяцій) природного складу, тобто не вибірково.

Невибіркова (випадкова) елімінація відіграє важливу роль у стабілізації онтогенезу в цілому і будь-яких фенотипових ознак, розподіл яких у варіаційному ряду близький до нормального (Егоров, 1975). Це проявляється у пропорційному зменшенні всіх класів, що супроводжується випадінням крайніх класів і стабілізацією модальних. Це не означає, у нашому випадку, що взимку у популяціях Microtus spp. не виживають дуже молоді та старі особини. Але сам факт нормального розподілу особин у варіаційному ряду за розмірами – однозначний доказ невибіркової елімінації вікових груп Microtus spp. совою вухатою.

При цьому, як зазначає С. С. Шварц, всяка невибіркова елімінація насправді є вибірковою, бо проходить у певний період року на фоні певної вікової структури популяції. У межах своїх мисливських угідь хижаки інтенсивно зменшують чисельність основної здобичі, що може призводити до виникнення «екологічного вакууму». Після усунення пресу хижацтва (внаслідок кочівель або переключення на інші корми) такі вакууми будуть заповнюватися субдомінантами із оточуючих локальних популяцій тих самих видів-жертв. Через ряд повторень цей процес може призвести до виникнення мікропопуляцій зі зміненою віко-статевою структурою (Шварц, 1980). Дійсно, статистичні параметри вибіркових сукупностей Microtus spp. із одних і тих самих локалітетів змінюються з року в рік, проте наших даних недостатньо для обговорення подібних процесів.

Отже, хижацтво з боку A. otus на популяції Microtus spp. піддається ймовірнісно-статистичним закономірностям і носить характер випадкової елімінації, пов’язаної з ефектом стабілізуючого добору, при якому перевагу отримують модальні класи. При цьому, розглядаючи систему хижак-жертва через призму мікроеволюційного процесу, видається явно недостатнім аналіз лише характеру впливу хижака на вікову, а отже і генетичну структуру популяції жертви. На нашу думку, найактуальнішим повинно стати питання відновлення вікової (генетичної) структури популяції жертви, що проходить на фоні процесів змін клімату, міграцій тощо.


Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 259-261.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники