Особливості сучасного поширення та кормозапасання сліпака Spalax microphthalmus (Mammalia) на сході України

УДК 599.323.6

М. Коробченко

Національний науково-природничий музей НАН України, Київ, Україна

PECULIARITIES OF MODERN DISTRIBUTION AND FOOD HOARDING
OF THE MOLE RAT SPALAX MICROPHTHALMUS (MAMMALIA)
IN THE WEST OF UKRAINE

М. Korobchenko

National Museum of Natural History NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Мета роботи – оцінити особливості біотопного розподілу та кормозапасання сліпака звичайного (Spalax microphthalmus (Güldenstaedt, 1770)) їх зміни у зв’язку з освоєнням сліпаками приселищних ділянок.

Протягом ХХ ст. природне середовище зазнало значних антропогенних змін, включаючи повсюдне насадження полезахисних смуг як агромеліоративного заходу. Цей процес набув значних масштабів із 1948 р., коли одночасно з переходом до травопільної системи здійснювали широкі заходи для зміни рельєфу та клімату, у тому числі формування полезахисних і лісозахисних смуг, протиерозійних насаджень, насаджень для закріплення пісків і ярів, створення водосховищ і ставків, зарегулювання русел річок (Волчанецкий, Медведев, 1950). Усі ці заходи спричинили масштабні зміни у степових і лісостепових ценозах, спровокували формування нових біоценозів і зміни у екології та просторовому розподілі степових тварин, призвели до значного скорочення життєвого простору багатьох раніше типових для степу видів. Одночасно з розвитком сільськогосподарської та агролісомеліораційної діяльності розпочато і масове винищення сліпаків як шкідників сільського господарства (Решетник, 1941). Крім того, відбулися зміни у поширенні багатьох видів, зокрема сліпака звичайного (Spalax microphthalmus), типовим місцезнаходженням якого є ділянки цілинного степу з елементами різнотрав’я, також незаліснені схили балок і ярів та сінокоси.

Нині площа розораних земель у Луганській області складає 50,9 %, у тому числі на півночі – до 67,8 %, на півдні – 37,8 %. При сільськогосподарському освоєнні регіону розорювали в першу чергу рівнинні цілинні ділянки. Великі площі цілинних ділянок, що зберігалися як землі конезаводів, були перетворені на суцільні посіви багаторічних трав. Такі ділянки були найбільш привабливими для сліпака, чисельність якого тут сягала 10–20 екз./га (Решетник, 1941; Образцов, 1956). Оскільки значна частина земель на сході України характеризується розвиненою яружно-балочної мережею, тут дотепер збереглися значні площі степових ділянок, переважно на схилах. Такі залишки степових екосистем знаходяться на різних стадіях дегресії у зв’язку зі значним зниженням пасовищного навантаження на них. Негативні явища – подальше освоєння цілинних ділянок під ріллю або посадки сосни, значний рівень їх фрагментованості. Все це негативно впливає на поширення степових тварин, зокрема і сліпаків.

Нині S. microphthalmus поширений на сході України вкрай нерівномірно. Найбільша рийна активність відмічена автором на збережених плакорних степових ділянках, степових ділянках схилів балок з елементами різнотрав’я, степових ділянках крейдяних відслонень, сінокісних степових ділянках із високою концентрацією бобових і кореневищного різнотрав’я, по схилах ярів і балок, перелогах, узбіччях залізниць і автошляхів. На таких ділянках рийна активність відмічається протягом усього року, за винятком лише зимового періоду. На посівах зернових культур активна рийна активність відмічена переважно весною (із березня до початку травня). Характерні для таких ділянок прямі лінії викидів вказують на використання ріллі лише для розселення на сприятливіші території з осередків основної концентрації та зимового перебування, якими є перелоги, узлісся полезахисних смуг, схили балок, цілинні ділянки узбіч залізничних та автошляхів. Для таких ділянок у зимовий період характерні більша кількість снігу та менша глибина промерзання ґрунту, сліпаки використовують їх для влаштування гніздових камер і комор.

На пасовищах із високою інтенсивністю використання відмічено низьку чисельність сліпаків, що може бути пояснено низькими кормовими ресурсами таких угідь (часто менше 1–2 екз./га). На ділянках з інтенсивним випасом висока рийна активність сліпаків спостерігалася лише у весняний період; викиди були малого розмірного класу, що дозволяє припустити використання цих територій тільки молодими сліпаками, які розселяються з материнських поселень. Низька кількість кормових ресурсів не сприяє утворенню стійких поселень на ділянках з інтенсивним випасом худоби, і вже у літньо-осінній період тут майже не відмічається рийна активність сліпаків. Низька чисельність сліпака спостерігається також на некосимих ділянках (зокрема на абсолютно заповідних), які також характеризується низькими кормовими ресурсами; низька чисельність і у долинах річок. У межах лісових насаджень, де ліс – вторинне утворення, сліпак зустрічається на відкритих галявинах і узліссях, зокрема і на піщаних ґрунтах.

Антропогенна зміна степових ділянок призвела до поширення такого сезонного явища, як проникнення сліпака на приселищні території й у самі селища. Зокрема, узбіччя доріг і полезахисні лісосмуги використовуються сліпаками як коридори розселення, звідки гризуни проникають на приселищні території (кладовища, садиби, городи, овочеві поля). Проникнення сліпаків на присадибні ділянки носить виразний сезонний характер і відбувається у літньо-осінній період, коли збігається декілька важливих сезонних подій: загальна чисельність сліпаків зросла, прибулі стали самостійними, настав час дозрівання городини і підійшов час створення зимових кормових запасів.

Проникненню сліпаків на присадибні території та городні ділянки сприяє наявність значних кормових ресурсів, відсутність хижаків і легкі ґрунти для прокладання кормових галерей. Як відомо, смуга виявлення корму сліпаком має ширину близько 1 м, і посаджені в один ряд овочеві культури – легка здобич для сліпака, яка заощаджує енергетичні витрати на кормодобування у природних умовах.

Нами узагальнено фактичні дані щодо особливостей кормозаготівлі сліпака звичайного. Як відомо, до раціону сліпаків в основному входять дикорослі рослини коренеплоди (загалом відомо до 56 видів рослин, переважно бобових, злаків, складноцвітих, зонтичних, губоцвітих, розоцвітих) (Янголенко, 1965). До раціону сліпаків входять і культурні рослини: багаторічні кормові трави, коренеплоди, такі як буряк, морква, картопля, рідше бобові, цибуля, городня зелень, корені плодово-ягідних дерев, цибулини квітів. При утриманні в неволі при одночасному згодовуванні різних кормових об’єктів сліпак надає перевагу дикоростучим рослинам, і тільки потім – городині.

Як відомо, S. microphthalmus будує складну систему ходів у постійних місцезнаходженнях, для створення зимових запасів створює поблизу гніздової камери на глибині 1,5–3,5 м (іноді до 4 м) декілька комор (нерідко 8–20). Зважаючи на те, що сліпаки не впадають у зимову сплячку і добове споживання їжі сягає 100 % від маси тіла, зимові запаси сліпака мають значні обсяги (до 20, а часом і до 30 кг). Явище міграції сліпаків у агроценози збігається з періодом дозрівання городини і часто пов’язане з появою звірів саме на городніх ділянках. Навесні сліпаки перебувають у природних біотопах і живляться дикими рослинами, що добре видно з розподілу тварин, оціненого за слідами їх рийної активності. У природі, за даними автора, для S. microphthalmus відмічено затягування до ходів надземних частин кульбаби, молочаю, на присадибних ділянках відмічено затягування зеленої цибулі та молочаю. На подібне вказують і давні літературні джерела, за якими шлунки здобутих у квітні й травні сліпаків вміщали зелені частини диких рослин (Решетник, 1941; Янголенко, 1965). За даними автора, S. microphthalmus при утриманні в неволі (кінець травня, 2009) надавав перевагу листю петрушки та інших соковитих рослин, а при утриманні в неволі S. zemni (червень 2008 р.) та N. leucodon (кінець травня і початок червня 2009 р.) тварини віддавали перевагу кореням і листю люцерни, надземним частинам цикорію, молочаю, і тільки потім – коренеплодам моркви та картоплі.

За даними літератури, дорослі сліпаки починають заготовляти їжу у другій половині серпня, а молоді – від початку липня і продовжують до жовтня або листопада. За даними автора, сліпаки часто заготовляють їжі у більшому за необхідний обсяг, про що свідчать знахідки комор із тогорічними запасами. Нами також відмічено, що сліпаки часто влаштовують тимчасові комори на глибині 10–30 см прямо на городі, а вже звідти переносять здобич до постійних комор. Постійні сховища були влаштовані на глибині 0,5–3,0 м, нерідко на віддалі 3–8 м (максимум – 70 м) від городньої ділянки, але відмічено також випадки влаштування постійних комор прямо на городній ділянці.

Чим глибше розташовані комори, тим вона більша і містить більші обсяги запасів. Складніші норові системи та глибоко влаштовані комірки належать дорослим тваринам, простіші системи, з меншими розмірами та меншою кількістю комірок належать молодим сліпакам. Серед 23 комор було 8 побудованих на глибині 1,5–3,0 м, і в них виявлено від 10 до 30 кг кормових запасів. Понад те, такі комори були більш акуратно збудовані, часто куполоподібні, з акуратно розкладеними запасами, що відрізняло їх від приповерхневих тимчасових комор.

Проведене дослідження показує, що сліпак виживає в антропогенно зміненому середовищі завдяки новим адаптаціям, пов’язаним із сезонним заселенням присадибних ділянок. Такі зміни у сезонній динаміці просторової структури популяції згубні для сліпаків, оскільки такі сховища часто розкопуються і руйнуються людьми, самих тварин винищують. Загалом такі поселення часто виявляються приреченими і можуть класифікуватися як антропогенна пастка. Така пульсуюча просторова структура стала характерною для більшості локальних популяцій сліпаків.


Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 267-270.