Бістаціальність дендрофільних видів птахів як прояв міжбіоценотичної зв’язку «лісосмуга – степ»

УДК 598.2(477.72)

БІСТАЦІАЛЬНІСТЬ ДЕНДРОФІЛЬНИХ ВИДІВ ПТАХІВ
ЯК ПРОЯВ МІЖБІОЦЕНОТИЧНОЇ ЗВ’ЯЗКУ «ЛІСОСМУГА – СТЕП»

М. А. Листопадський

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф. Е. Фальц-Фейна НААН України,
Асканія-Нова, Україна, ekobirds@ukr.net

TWO STATIONS OF DENDROFILOUS BIRDS AS A DISPLAY
OF INTERBIOCENOTIC RELATION “WOODLAND BELT – STEPPE”

М. А. Lystopadsky

F. E. Falz-Fein Biosphere Reserve «Askania-Nova» NAAS of Ukraine, Askania-Nova, Ukraine

Птахи-дендрофіли, що гніздяться в лісосмугах – алохтонний елемент фауни степового півдня України. Збільшення функціонального різноманіття серед дендро­фільних орнітоценозів сучасної степової зони – наслідок тривалої біологічної інвазії представників цієї екологічної групи. Зважаючи на те, що штучна лісова рослинність у регіоні Біосферного заповідника «Асканія-Нова» знаходиться в умовах екологічної та географічної невідповідності, птахи, що її населяють, реалізують значну частину своїх життєвих функції за рахунок прилеглих стацій. Зважаючи не це, актуальна задача, що потребує вирішення – кількісна оцінка параметрів структурно-функціональної ролі бістаціальних (або полістаціальних) птахів, у заповідних екосистемах.

Мета досліджень – встановити особливості функціонального навантаження, що створюється птахами дендрофільного комплексу на ділянки заповідного степу «Асканія-Нова» різної форми утримання, а також із поліваріантними перелогами буферної зони заповідника. До аналізу залучений матеріал, що збирали у гніздовий період 2011 року. Маршрути проходили уздовж найбільш розвинутих лісосмуг, що межували із зазначеними формами ландшафтів (табл. 1).

Таблиця 1. Характеристика головних досліджуваних лісосмуг

Критерії опису

Назва маршруту

ЛС1

ЛС2

ЛС3

«Сусідня» стація

Перелог, випас ВРХ; заповідний   степ
із випасом копитних

Заповідний степ
без випасу копитних

Перелог
без випасу

Тип лісу заО. Л. Бельгардом
Кількість рядів, шт. / довжина / ширина, м

4 / 6350 / 25

4 / 900 / 25

1 / 5540 / 3–7

Висота, м

3–7

3–5

5–7

Вік, років

50

50

50

Фактори антропічні

несанкціоновані рубки

Координати

пн. ш.

46°28’45,7’’

46°26’17,5’’

46°27’40,9’’

сх. д.

33°49’15,0’’

33°59’45,5’’

34°07’21,7’’

 

Під час маршрутних обліків одночасно із визначенням видової належності та кіль­кості особин, фіксували дальність спостереження у відкритому (прилеглому до лісосмуги) біотопі та тип добової активності під час першої фіксації особини чи зграї. Розраховували показники біомаси та індекс подібності населення птахів з урахуванням кількісного представництва, запропонований Р. Л. Наумовим (1964).

Перебування дендрофільних видів птахів на території відкритих біотопів, що межують із лісосмугами, нерівномірне. Особливо високу резистентність до міжекосистемної інвазії має ділянка заповідного степу «Великий Чапельський під» (далі ВЧП). Незважаючи на досить високу ступінь мозаїчності, ця частина степу має найменший ступінь функціонального навантаження з боку птахів, що населяють прилеглі лісосмуги. Із досліджуваних насаджень до ВЧП постійно залітає 6 видів птахів. Загальна біомаса, яка утворюється ними на заповідному степу, коливається від 300 (по «сусідству» з чисто в’язовим насадженням) до 344 г/га (ясеново-гледичиєве насадження) (табл. 2). Слід зауважити, що для пасовища (ур. «Круглее»), яке знаходиться у буферній зоні заповідника та безпосередньо межує з ясеново-гледичиєвою лісосмугою населення дендрофілів за своєю структурою наближене до такого у ВЧП.

На території природного ядра заповідника, де відсутні великі травоїдні тварини (ур. «Бакир») дендрофільна частка орнітоценозу значно зростає (табл. 2). Завдяки «сусідству» в’язово-гледичиєвої лісосмуги (ЛС2) до природного ядра попадає два нових види, котрі не відмічалися поряд з ясеново-гледичиєвим насадженням (ЛС1). Це обумовлено наявністю деградуючої колонії грака Corvus frugilegus Linnaeus, 1758, та поступове її заселення кібчиком Falco vespertinus Linnaeus, 1766. Ці види складають у заповідному степу до 14921,3 г/га, серед яких 96 % належить граку. У цілому частка представників такої колонії складає 83,9 % від сумарної біомаси для групи стацій ЛС2 – ур. «Бакир».

Найбільша кількість видів, що є агентами міжбіоценотичного зв’язку належить чистим в’язовим насадженням (ЛС3), котрі межують зі старим (понад 10 років) перелогом, який вже має мозаїчний рослинний покрив, наближений до заповідного степу. Як для ур. «Бакир» так і для «Східного перелогу» домінантне положення у функціональному навантаженні належить граку (96,8 % біомаси). За умови відсутності колоніального поселення, показники біомаси ЛС3 – «Східний перелог» суттєво не відрізняються від таких у поєднанні ЛС3 – «ВЧП».

Дальність (глибина) зальотів дендрофільних птахів у відкриті стації не однакова. Вона суттєво коливається у різних видів. Вивчаючи цей аспект виділяти смуги відповідно до ширини зальоту в «сусідній» біотоп за різними формами добової активності, серед яких найсуттєвішими та легкими для фіксації є акти пошуку їжі.

На відстані 0–40 м від краю лісосмуги панівне місце у формуванню трофічного навантаження на прилеглий біотоп належить сорокопуду чорнолобому (Lanius minor Gmelin, 1788), боривітру звичайному (Falco tinnunculus Linnaeus, 1758) та припутню (Columba palumbus Linnaeus, 1758). Всього у цій смузі зустрічається 8 видів масою до 212 ± 9,1 г/га. Максимальні значення для зазначеного інтервалу властиві для ділянок заповідного степу де не відбувається випас копитних тварин.

Далі від місця гніздування (40–100 м) поступово випадають такі види як сорокопуд чорнолобий, кропив’янка сіра (Sylvia communis Latham, 1787) та вівсянка садова (Emberiza hortulana Linnaeus, 1758). Панівне місце за утворенням біомаси дендрофіль­них видів належить граку (Corvus frugilegus Linnaeus, 1758) (47 ± 6,6 г/га) та боривітру звичайному (34 ± 2,1 г/га). У цілому для зазначеного інтервалу характерним є невисоке видове різноманіття при майже незмінних показниках біомаси з її максимумом для перелогів із випасом ВРХ та ділянки «Великий Чапельський під» (225 ± 7,6 г/га).

Понад 100 м від краю гніздового біотопу біомаса утворюється переважно за рахунок боривітра звичайного (21,1 ± 0,7 г/га), кібця (Falco vespertinus Linnaeus, 1766) (19,4 ± 4,2 г/га) та грака (16,9 ± 3,3 г/га). Постійно але в невеликій кількості тут відмічається крук (Corvus corax Linnaeus, 1758) і канюк степовий (Buteo rufinus Cretzschmar, 1827). Біомаса всіх дендрофільних видів коливається від 166 ± 12,5 до 234 ± 4,4 г/га.

Таблиця 2. Склад і подібність населення птахів,
що приймають участь у реалізації міжбіоценотичних зв’язків

Типи стацій

ЛС1

ЛС2

ЛС3

кількість   спільних видів

сумарна   біомаса

індекс   подібності населення

кількість   спільних видів

сумарна   біомаса

індекс   подібності населення

кількість   спільних видів

сумарна   біомаса

індекс   подібності населення

Перелог без випасу(«Східний переліг»)

11

8928,4

±915,3

13,77

Перелог, випас ВРХ
(ур. «Кругле»)

6

389,2

±58,6

2,91

Заповідний степ(ур. «Бакир»)

8

17770,8

±2154,3

14,98

Заповідний степ із випасом копитних
(діл. «Великий Чапельський під»)

6

344,3

±33,4

2,34

5

299,1

±27,7

2,21

 

Таким чином, повночленність досліджуваних степових біогеоценозів – один із провідних факторів, що обумовлює їх стійкість до функціонального «втручання» алохтоних представників орнітофауни. Дальність польотів птахів із лісосмуги у степові ділянки та перелоги залежить перш за все від маси самих птахів. Тому при віддаленні від місць гніздування відбувається зменшення видового представництва при відносно сталих показниках біомаси. Птахи середнього та великого розміру використовують ширший спектр своїх трофічних потреб.

Беручи до уваги той факт, що види птахів, які приймають активну участь у міжбіоценотичній взаємодії, досить числені та широко представлені серед досліджених лісосмуг, можна стверджувати існування певного орнітогенного функціонального «мосту» між степовими та перелоговими екосистемами з одного боку та лісосмугами – з іншого. Сталість показників подібності населення при значних коливаннях кількісних параметрів вказує на серію адаптивних механізмів, що дозволяють певним видам реалізовувати свої життєві потреби (у першу чергу трофічного спектру) за рахунок відкритих біотопів, де орієнтація у просторі, а відтак і пошук їжі – спрощені відносно малопродуктивних гніздових стацій (лісосмуг). Акти пошуку їжі, її вживання, елементи статевої поведінки на відкритій місцевості стають характерними не лише видам лісостепового фауногенетичного комплексу, а і представникам неморального та бореального походження, що зараз гніздяться у лісосмугах дослідженого регіону.


Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 294-296.