Основні екологічні проблеми використання водних біоресурсів Придніпров’я та шляхи їх вирішення

УДК 597.08:591.5

В. М. Кочет
Природний заповідник «Дніпровсько-Орільський», Дніпропетровськ, Україна

V. N. Коchеt
Natural Reserve “Dniprovs’ko-Oril’s’ky”, Dnipropetrovsk, Ukraine

Екологічна та економічна ефективність господарської експлуатації тварин знаходиться у прямому зв’язку з упровадженням екологічно обґрунтованих норм їх вилучення та заходів зі збереження вихідних умов відтворення. Найінтенсивніше у даний час розвивається процес регулювання експлуатації водних біологічних ресурсів, у першу чергу – риб. Як свідчить практика впровадження та подальшого дотримання закладених у обґрунтуваннях норм експлуатації та заходів зі збереження та відновлення вихідних природних екосистем (вимоги діючого законодавства), відбувається процес вилучення, який відрізняється збалансованістю, є економічно ефективним і екологічно беззбитковим, порівняно із неврегульованим вилученням даної групи тварин.

Регулювання процесу експлуатації водних біоресурсів у даний час потребує удосконалення (як, загалом, і всі інші прояви людської діяльності, і не тільки в Україні). Безпосередньо напрямки удосконалення даного процесу можливо розподілити на законодавчі природоохоронні, відновлювальні гідротехнічні та меліоративні. До законодавчих актів слід віднести такі:
1) прискорення процесу надання відведеним зарезервованим природним системам статусу повноцінних природоохоронних територій. Відомо, що продовжує розвиватися захват даних територій під сільгоспугіддя, неконтрольоване рекреаційне безсистемне освоєння узбережних ділянок тощо. Саме ці фактори формують інтенсивне навантаження (змив із сільгоспугідь, стихійне зарегулювання стоку річок, розпахування під уріз тощо) система заборонних законодавчих актів на даний момент є досить вагомою, але проблема полягає у дотриманні вже діючого чинного законодавства при експлуатації цих природних систем;
2) розробка та впровадження механізму вилучення прав на ведення господарської діяльності, будівництва, інших видів експлуатації природних систем, при порушенні природоохоронного законодавства. Обмеження контролю за даним процесом системою штрафів не дає відчутного результату. Україна у реалізації даного аспекту займає чи не останнє місце у Європі;
3) процес вилучення водних біоресурсів повинен проводитися на основі наукових обґрунтувань винятково в усіх водних екосистемах. У цих обґрунтуваннях обов’язково повинні бути закладені заходи зі збереження аборигенної фауни риб, місць нересту та нагулу, забезпечення обміну генофондом із вище на нижче розташованими акваторіями. Обмеження розрахунками отримання максимально можливого прибутку (як це здебільшого має місце у даний час) не допустимо;
Серед обов’язкових положень обґрунтувань слід, у першу чергу, наголосити такі:
а) обмеження (до повної заборони) процесу вселення у водні системи будь-яких видів біоресурсів, що не належать до вихідних фауністичних і зоогеографічних комплексів;
б) обов’язкове спорудження двостороннього сполучення із вище та нижче розташо-ваними акваторіями. Особливо це стосується експлуатації зарегульованих акваторій у межах малих і середніх річок;
в) заборона повного майнання водойм при їх експлуатації.

Другий напрямок – відновлювальні гідромеханізовані роботи з розчистки русел річок. Цей вид робіт повинен суворо регламентуватися та базуватися на наукових обґрунтуваннях із розрахунком екологічних збитків, наведених у конкретних обсягах. Використання технологій, що щадять, при здійсненні гідромеханізованих робіт є обов’язковим. Діючими у даний час законодавчими та підзаконними актами передбачені положення такої технології. Але не всі з них виконуються. Повністю відбувається дотримання таких положень:
1) заборона проведення гідромеханізованих робіт у період нересту риб, інкубації ікри, викльову личинок. Це період весняної заборони на вилучення водних біоресурсів;
2) мінімізація випрямлення русел при поглибленні акваторій річок, дотримання природних меандрів;
Але окрім вищенаведеного, у проектах проведення гідромеханізованих робіт обов’яз-ково також дотримуватися таких положень:
1) вилучені намули необхідно складувати на максимально можливій відстані, за межами водоохоронної смуги (не менше 100 м), або повністю вилучати за межі природних територій (балок, ярів, залишків цілинних ландшафтів);
2) скорочення термінів проведення робіт на акваторії річок до мінімально можливих з урахуванням технологічних можливостей застосовуваної техніки та інших засобів, тобто у період закінчення нагулу як малька, так і дорослих особин риб і утворення зимувальних угруповань із підвищеною захисно-оборонною реакцією. Оптимальний термін проведення гідротехнічних робіт необхідно обмежити періодом із II декади вересня до льодоставу, у разі відсутності льодоставу – не пізніше II декади лютого наступного року. Тобто необхідно виключити період максимального збитку гідроекосистемі, у тому числі іхтіофауні та її кормовій базі;
3) проведення вказаних робіт у максимально стислі строки, особливо при проведенні днопоглиблення. Проведені розрахунки вказують на необхідність їх безперервного прове-дення протягом одного робочого дня (8,5 години), максимум – протягом трьох діб із подаль-шою технологічною перервою у межах двох–трьох діб;
4) спорудження рибозахисних пристроїв на всіх без винятку водозабірних пристроях гідромеханізованих пристроїв;
5) відновлення функціонування гідроекосистем виключно за рахунок рекультивації (фітомеліорації) прибережної смуги та суто технічного заходу – поглиблення русла, не призводить до суттєвого відновлення біологічного різноманіття гідробіонтів та іхтіофауни малих річок степової зони України. Необхідно також упроваджувати проекти створення штучних біотопів (перекатів, уловлювачів сміття, відбивачів течії, укриття для концентрації молоді риб тощо). Проведені дослідження показали ефективність цих заходів. Вони підтверджені багаторічою практикою.

Третя група – комплекс меліоративних заходів. Серед них, окрім тих, що проводяться щорічно у даний час (зариблення водойм рослиноїдними та ресурсно важливими видами біоресурсів) необхідно впровадження таких:
1) відновлення обсягів установлення штучних нерестівників, кількість яких протягом ряду років знижається. У даний час кількість виставлених гнізд становить 8,2 тис. екз., однак це значно нижче необхідної кількості. Штучні гнізда (нерестівники), які використовуються у даний час дуже зношені. Потрібно звернути на це увагу користувачів і збільшити якість і кількість нерестових гнізд, що виставляються, а також продовжувати виставляти нерестові гнізда не тільки у Дніпровському водосховищі, а й у інших водосховищах і середніх водоймах (200–5000 га). Штучні гнізда досить ефективно використовуються пліткою (таранею), ікра інших видів (судак, лящ) в останнє десятиріччя відмічається вкрай рідко;
2) необхідно розпочати розробку першочергового комплексу робіт (у тому числі гідромеханізованих) для оптимізації природних нерестовищ у затоках водосховищ та їх поступове впровадження;
3) украй необхідне впровадження заходів зі штучного регулювання чисельності функціонально загрозливих видів, у тому числі їх меліоративне вилучення на всіх акваторіях. Необхідність даного заходу полягає у тому, що режим охорони (комфортне існування), окрім створення сприятливих умов існування для функціонально, ресурсно-важливих та рідкісних видів, призводять до спалаху чисельності видів, усталених до антропогенних чинників. Відбувається подальша експансія загрозливих видів із супутнім захопленням місць мешкання та відновлення видів, що мають загальноекологічне, функціональне та ресурсне значення;
4) установлені показники рибогосподарського потенціалу певної частки малих і середніх водойм регіону, площею 50–5000 га (до 20 % загальної кількості зарегульованих водойм Дніпропетровської області) як мінімум удесятеро перевищують ті, що декларуються користувачами природних біоресурсів. Вкрай необхідною є інтенсифікація процесу залучення цих водойм до процесу експлуатації їх водних біоресурсів на основі науково-обґрунтованих норм і режимів рибогосподарської експлуатації;
5) більшість існуючих малих і середніх водойм, розташованих у межах русел малих і середніх річок (для Дніпропетровської області – до 80 %), не мають помітного рибогоспо-дарського потенціалу. Крім того (зокрема в межах Дніпропетровської області), абсолютна більшість їх знаходиться в межах зарезервованого природно-заповідного фонду. Діюче законодавство не забороняє господарську експлуатацію цих акваторій. Але даний вид діяльності повинен носити обмежений характер і не порушувати умови існування та відтворення корінних природних систем. Разом із цим, законодавча база стосовно екстенсивних методів експлуатації малих і середніх водойм, взагалі відсутня. Тому вкрай необхідна розробка законодавчих актів, що регламентують експлуатацію таких водойм у щадящому, обмеженому режимі. На наш погляд, це, у першу чергу, створення рекреаційних ландшафтів, акваторій із упровадженим любительським і спортивним рибальством, зон відпочинку та інших видів помірної експлуатації водних ландшафтів та біоресурсів.

Заходи з регулювання обсягів вилучення водних біоресурсів полягають у дотриманні науково розроблених лімітів використання водних живих ресурсів у процесі безпосередньої рибогосподарської експлуатації. Єдиним способом упровадження даного положення є позбавлення користувачів квот і дозволів на вилучення природних біоресурсів при перевищенні обсягу встановлених лімітів.

Впровадження більшості з вищенаведених напрямків для окремих проектів, природних ландшафтів і об’єктів довело їх екологічну ефективність. Тому необхідне подальше впровадження вказаних положень на всі водні об’єкти Придніпров’я та України.


Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 96-98.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники