Особливості фізичних властивостей чорноземів байрачних лісів Присамар’я Дніпровського

УДК 631.4(477.63)

В. А. Горбань, Н. М. Лаврик, М. В. Мандригеля
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна, vad01@ua.fm

V. A. Gorban, N. M. Lavryk, M. V. Mandryhelia
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

В умовах степової зони України найпоширеніші ґрунти – чорноземи. Ґрунтознавцями Комплексної експедиції Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара з дослідження лісів степової зони України (Стадниченко, 1955; Травлеев, 1972, 2008; Белова, 1997) доведено сприятливий вплив лісової рослинності на чорноземи звичайні, які формуються під зональною різнотравно-кострицево-ковиловою рослинністю. Відзначається, що поселення деревних рослин на раніше сформованих чорноземах призводить до посилення чорноземного типу ґрунтоутворення. Ґрунт, знаходячись на перехресті двох біологічних круговоротів (степового та лісового) набуває ряд нових позитивних особливостей (Травлеев, 1996). Н. А. Біловою та А. П. Травлєєвим (1999) доведено мікроморфологічними, фізико-хімічними, мінералогічними та іншими дослідженнями сприятливий вплив природних лісів на степові ґрунти, у результаті взаємодії яких формуються якісно нові ґрунти – чорноземи лісові, які не виходять за межі чорноземного типу ґрунтоутворення.

Об’єкт дослідження – чорноземи лісові байраку Глибокого, який знаходиться поблизу с. Андріївка (Новомосковський р-н Дніпропетровської обл.). Під час досліджень відібрано зразки з генетичних горизонтів ґрунтових розрізів пробних площ, розташованих в умовах північної експозиції (ПП 1), тальвегу (ПП 2) та південної експозиції (ПП 3). Щільність, щільність твердої фази та пористість ґрунтів досліджували за загальноприйнятими методиками (Вадюнина, 1986; Теории и методы физики почв, 2007).

Розрахунок середніх значень щільності досліджених ґрунтів виявив, що ґрунти ПП 1 та ПП 3 майже не відрізняються за цією величиною (1,28 г/см3). Ґрунти ПП 2 характеризуються дещо більшим середнім значенням щільності (1,30 г/см3), що можна пояснити переміщенням мулистої фракції із ґрунтів, розташованих на північній та південній експозиціях, до ґрунтів тальвегу. Максимальна мінливість щільності характерна для ґрунтів ПП 1 (коефіцієнт варіації дорівнює 11,7 %), мінімальна – для ґрунтів ПП 2 (коефіцієнт варіації 6,2 %). Ґрунти ПП 3 займають проміжне значення.

Ґрунти ПП 1 та ПП 2 відрізняються збільшеними середніми значеннями щільності твердої фази (2,52 г/см3) порівняно з ґрунтами ПП 3 (2,46 г/см3). При цьому ґрунти ПП 3 характеризуються максимальною мінливістю (коефіцієнт варіації 3,8 %) порівняно з ПП 1 та ПП 2 (коефіцієнти варіації 3,6 та 2,6 % відповідно).

Максимальне середнє значення загальної пористості виявлено у ґрунтах ПП 1 (49,2 %), мінімальне – у ґрунтах ПП 3 (47,9 %). Ґрунти ПП 2 займають проміжне значення за цим показником. Також для ґрунту ПП 1 характерний максимальний коефіцієнт варіації (8,3 %) порівняно з ґрунтами ПП 2 та ПП 3 (коефіцієнти варіації 3,8 та 6,5 % відповідно).

Виходячи з наведених даних можна зробити такі висновки:

1) найсприятливішими фізичними властивостями характеризуються ґрунти ПП 1 (пів­нічна експозиція), які відрізняються зменшеними величинами щільності та максимальними величинами пористості порівняно з іншими дослідженими ґрунтами;

2) ґрунти ПП 2 та ПП 3 характеризуються дещо гіршими фізичними властивостями порівняно із ґрунтами ПП 1, однак не досягають критичних значень, які б відігравали лімітуюче значення для росту та розвитку деревної рослинності.


Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 23-24.