Лучна мурашка та її значення в екотонах степових і лучних екосистем на Херсонщині

Л.В. Залізняк, Л.А. Фірман, Л.Ю. Русіна
Херсонський державний педагогічний університет, Херсон, Україна

Лучна мурашка (Formica pratensis Retz.) є важливим компонентом лучних угруповань як хижак і ґрунтоутворювач, а також як проміжний хазяїн ланцетовидного сисуна Dicrocoelum lanceatum, який може нанести серйозні збитки господарству. У Херсонській області Formica pratensis зустрічається рідко, але на солоноозерній ділянці Чорноморського біосферного заповідника на межі біотопів зі степовим та лучним типом рослинності, переважно на відстані 50 – 200 м від Ягорлицької затоки, було знайдено поселення цього виду. Щільність його становила 0,43 гнізда на гектар (Сень та ін., 2001). Спостереження проводилося протягом травня–серпня 2000 – 2001 р. Середня висота гнізд досліджуваної популяції становила 50 – 60 см, а середній діаметр – близько 1 м. Мурашники побудовані з рослинних залишків, зцементованих піском, і мають купол та земляний вал.
На куполі зростали багато видів рослин, серед яких переважали: комишівник звичайний (Scirpoides holoschoenus (L.) Sojak.), куничник наземний (Calamagrostis epigeios (L.) Roth.), житняк гребінчастий (Agropiron pectinatum (Bieb.) Beauv.), келерія піскова (Koeleria sabuletorum (Domin) Klok.), костриця Беккера (Festuca beckeri (Hack.) Trautv.), тонконіг лучний (Poa pratensis L.). Вегетативні показники рослин на гніздах достовірно вищі. Багатство рослинності обумовлене оптимальними гідротермічними та фізико-хімічними умовами мурашника. Таким чином, діяльність лучної мурашки є важливим зоогенним фактором в динаміці травостою луків. У формік змішаний тип живлення. До білкового раціону Formica pratensis входять в основному мертві комахи та їх залишки (коники, личинки цикад, гусінь метеликів, жуки, вовчок), а також мертві особини лучної мурашки. Іноді вони полюють на мурашок інших видів. Якщо здобич великих розмірів, то її транспортують групами (3 – 5 особин). Джерелом вуглеводневої їжі є падь попелиць, колонії яких лучна мурашка охороняє та розводить на молочаї Сегієровім (Euphorbia seguieriana Neck.) та деревії паннонському (Achillea pannonica Scheele). Екскременти попелиць заліплюють дихальця листків і викликають поширення грибкових захворювань. Мурашки ж, збираючи падь, запобігають цій небезпеці (Длусский, 1967). Окрім цього, падь – додаткове джерело живлення для багатьох корисних паразитичних комах. Територія однієї сім’ї Formica pratensis включає материнське гніздо, систему фуражувальних доріг, кормові печерки, відводки й ділянку живлення. Серед фуражувальних доріг кожного гнізда є 1 – 2 з високою добовою активністю мурашок (до 70 особин за хвилину). Вони були спрямовані в найбільш багаті їжею ділянки, а також до відводкових гнізд. Зйомки динамічної щільності показали, що фуражування харчових ресурсів відбувається в основному вздовж доріг, а на кінцевих ділянках радіус пошуку дещо збільшується. Дороги розділені між собою нейтральною зоною, у якій робітниці відсутні. Перехід фуражирів з однієї дороги на іншу на початку травня високий і становить близько 20 %, а в середині серпня лише 0,3 %. Можна зробити припущення, що протягом сезону простежується ускладнення структурної організації сім’ї: від одинарної сім’ї до полисекційного гнізда. Як правило, кожна сім’я займає одне гніздо, але іноді простежується полікалія, тобто між двома гніздами існували обмінні дороги й відбувався обмін лялечками.


Zoocenosis — 2001
 Структура і функціональна роль тваринного населення в природних та трансформованих екосистемах: Тези I міжнародної конференції, 17-20 вересня 2001. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. – С. 67-68.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники