До застосування «басейнового» підходу у вивченні батрахофауни в умовах гір

УДК 597.6:502.63(23)

Т. Ю. Гринчишин

Інститут екології Карпат НАН України, м. Львів, Україна, E–mail: zoolog@lta.lviv.ua

Під час еколого-фауністичних досліджень на лісових територіях для визначення параметрів популяцій земноводних можуть бути використані різні методи обліку. Однак, ті з них, що застосовуються протягом наземної фази життя амфібій, є доволі трудомісткими, а, наприклад, пошук хвостатих земноводних у сховищах, як свідчить досвід, – ще й малоефективним. Видовий склад батрахофауни при цьому встановити, як правило, вдається, але показники чисельності та щільності залишаються невідомими. Тому оптимальним вважається докладний облік тварин у прилеглих водоймах протягом періоду розмноження.

Однак, як слушно зазначає В. Г. Іщенко (2001), через те, що окремі особини земноводних можуть у різні роки використовувати для розмноження водойми, віддаль між якими часом сягає кількох кілометрів, визначення меж популяцій викликає значні труднощі. У цьому випадку дослідження повинне б охопити усіх тварин, що розмножуються в усій сукупності цих водойм. Таким чином, постає питання про оптимальні межі досліджуваної території.

Ми вважаємо, що під час батрахологічних досліджень в умовах гір слушним є застосування підходу, який можна назвати «басейновим». Басейн ріки у горах є природним шляхом замкнутою з більшості сторін територією, населення земноводних якої є, таким чином, більш-менш ізольованим від сусідніх територій і може розглядатися як сукупність єдиних популяцій (чи «метапопуляцій») кожного з видів. Члени цих популяцій можуть щороку обирати іншу водойму для розмноження (тим більш, що багато з них є тимчасовими), проте залишаються у межах певної території.

Логічним є припущення (хоча це потребує перевірки), що земноводні в пошуках місць для розмноження не піднімаються угору схилом, переходячи у інший басейн, а молоді особини в період післяметаморфозного розселення не надто часто долають вододіли. Звичайно, слід враховувати, що певна частина водойм, які амфібії використовують для розмноження, розташовані на плакорних ділянках, якими проходять вододіли. Переважно це заповнені водою колії ґрунтових доріг, прокладених, зокрема, верхом хребтів, але вони складають лише незначну частку від загальної кількості таких водойм.

Окрім усього, річкові басейни різного порядку становлять собою природні одиниці поділу території, достатньо стабільні та незалежні від змін адміністративно-територіального поділу чи навіть перегляду меж одиниць фізико-географічного поділу. З огляду на це бажаним, і навіть необхідним у екологічних дослідженнях, є використання саме басейнової структури досліджуваної території.

На нашу думку, вдалим вибором модельних ділянок для досліджень амфібій можуть бути порівняно невеликі за площею (30–50 км2) басейни, за умови достатньої різнорідності природних умов та форм антропогенного впливу на їх території.

У досліджуваних нами басейнах р. Стрий та його головної притоки – р. Опір (Львівська обл.) таким умовам відповідають, зокрема, малі басейни приток останньої, таких як Сигла, Головчанка, Зелем’янка, Кам’янка тощо.

Два останні з них частково прилягають один до одного, але відрізняються структурою угідь та формами антропогенного впливу.

Зокрема, на території одного з них – басейну р. Кам’янка, площею біля 40 км2, знаходяться пам’ятка природи – завального походження озеро Мертве (Журавлине) із потужним торф’яником у центральній частині, ріка з кількома притоками й водоспадом, чисті та змішані букові, смерекові та ялицеві ліси, насадження сосни, берези тощо, післялісові сінокісні луки, невеликі ділянки ріллі та однойменний населений пункт у середній течії річки.

Розташований дещо південніше басейн р. Зелем’янка частково прилягає до попереднього, але для нього характерні інші форми антропогенного впливу – наявність численних рекреаційних закладів (літнього функціонування) у нижній частині долини, інтенсивні лісорозробки та добування каменю.

Угіддя обох басейнів поділені між кількома землекористувачами. Найбільшим із них є Сколівський держлісгосп, іншими – Національний природний парк «Сколівські Бескиди» та місцеві сільські ради. Розподіл лісів між держлісгоспом та парком, що виник у 1999 р., здійснено за межами існуючих лісових кварталів, що лише частково відповідає особливостям рельєфу та гідрологічної мережі. Так, у басейні Кам’янки національному парку належать лише декілька кварталів, майже цілком оточених землями лісгоспу.

Перші дослідження земноводних в обох басейнах проведено нами в середині 1980-х рр., а більш докладні здійснено у травні 1994 р. разом із В. Пограничним (краєзнавчий музей «Дрогобиччина») та навесні 1998 р. у рамках спільного українсько-німецького проекту «Дністер» (Гринчишин, 1999). Басейн Кам’янки було обстежено, крім того, у травні 2001 р. спільно з науковцями Дніпропетровського національного університету (Мисюра и др., 2001). Для кожної з обстежених водойм було заведено спеціально розроблену анкету (усього на сьогодні заповнено близько сотні таких анкет).

Протягом цих досліджень виявлено 7 видів амфібій, зокрема занесених до Червоної книги України: Salamandra salamandra (Linnaeus, 1758), Triturus alpestris (Laurenti, 1768) та T. montandoni (Boulenger, 1880). Два останні види досі характеризуються високою чисельністю та щільністю, в період розмноження трапляються у водоймах різноманітних типів – від озер до тимчасових калюж у коліях від коліс транспорту, у яких іноді досягають дуже високої щільності – до 25 екз./м2. Найбільшу кількість цих амфібій в одній невеликій водоймі відзначено 13.05.1994 р. – у прозорій слабопроточній калюжі площею близько 100 м2 було виявлено 122 екз. T. alpestris та 53 екз. T. montandoni.

Слід зазначити, що успішність дослідження амфібій у водоймах за умов, коли немає можливості їх частого обстеження, значно залежить від вдалого вибору цього моменту, який може співпасти (чи навпаки) із піком шлюбної активності певного виду. Іншим важливим чинником є динаміка самих водойм. Регулярні дослідження засвідчили, що існуючі водойми, попри їх доволі значні розміри та позірну стабільність, унаслідок зміни водотоків, замулення, діяльності людини дуже часто зазнають сильних змін і навіть повної деградації вже до наступного сезону.

Наприклад, у згаданій водоймі через два тижні після обліку залишалися лише 3 екз. T. alpestris. Через чотири роки у тій же калюжі, значно здрібнілій, було виявлено лише 1 екз. T. montandoni. Трохи згодом було вирубано прилеглу до калюжі ділянку лісистого схилу.

Про певну відносність методик дослідження чисельності амфібій може свідчити інший факт. Коли наступного дня після повного, як вважали, вилову земноводних із невеликої каламутної водойми і тимчасового вилучення кількох десятків тритонів для промірювання, у ній було виявлено ще таку ж їх кількість. Чи це були особини із сусідніх водойм, що зайняли звільнену нішу, чи новоприбулі мігранти – з’ясувати тоді не було змоги.

Таким чином, об’єктивні показники популяцій земноводних можуть бути отримані за умови більш-менш регулярних досліджень на усій, по можливості, території невеликих річкових басейнів, вибраних як модельні.


Zoocenosis — 2003
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 197-199.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники

Tags: , , ,