Деякі особливості екології живородної ящірки (Lacerta vivipara) на південній межі ареалу

УДК 598.1:591.5

О. І. Ситнік

Національний університет ім. Т. Г. Шевченка, м. Київ, Україна

Дослідження проведено у Придніпровській зоні Центрального Лісостепу України протягом трьох років (2000–2002 рр.). Головний пункт досліджень – Канівський природний заповідник. Область Київського плато Дніпровсько-Дністровської лісостепової провінції припадає на зону острівного розселення живородної ящірки, де мало сприятливих для неї біотопів.  Таким чином, у регіоні досліджень L. vivipara Jacq., 1787 є зональним стенобіонтом, який представлений на південніше околиць Києва та Сміли у вигляді поодиноких, значно ізольованих мікропоселень. Характерна стація виду в межах зони досліджень – ділянка із низьким, рідким трав’яним покривом, та підвищеною зволоженістю. Як встановлено, більшому розповсюдженню L. vivipara у заплавних луках та лісових ділянках перешкоджають насамперед біотичні чинники: конкуренція з близьким видом Lacertidae – прудкою ящіркою (Lacerta agilis Linnaeus, 1758).

Суттєвої мінливості забарвлення у досліджуваних популяціях не виявлено, однак присутній певний відсоток темних хромістів і поодинокі знахідки аберації nigra.

Добова активність виду має видоспецифічні особливості, що пов’язано із наданням переваги певним діапазонам добових температур. Цикл добової активності менш залежний від наявності сонячної погоди, ніж у двох інших видів справжніх ящірок, що розповсюджені в даному регіоні – прудкої та зеленої (L. viridis Laurenti, 1768). Менше значення для L. vivipara має висока зволоженість (вид часто трапляється після дощу).

Розмноження L. vivipara у регіоні відбувається за стандартною схемою. Відмічаються деякі видоспецифічні елементи статевої поведінки, які не спостерігаються у інших видів (ритуальна поведінка самця під час парування). Певний рівень смертності серед цьогорічок, очевидно, не позначається на загальному, відносно незмінному, рівні чисельності поселень ящірок (стабільний рівень середньої сумарної щільності у всіх досліджених популяціях за два роки). Така стабільність, певно, забезпечується дією принципу агрегації особин (Оллі).

Спектр харчування має деяку залежність від біотопів, більше на рівні кількісних співвідношень. Основу живлення ящірок складають комахи та інші дрібні безхребетні (зокрема, павуки, багатоніжки, дощові черви).

Живородній ящірці не властива виражена територіальність. При цьому, ящірки демонструють значну осідлість, соціальність та етологічну толерантність на рівні всіх статевовікових груп. Деяка агресія та охорона власних ділянок статевозрілими самцями відмічена лише під час шлюбного періоду.

Для досліджених угруповань характерний рівномірно-плямистий просторовий розподіл. Частка самців на 5–10 % менша за частку самок, а молоді – у середньому на 20 % більше ніж дорослих. Протягом двох років, чисельність виду залишалась стабільно низькою у всіх угрупованнях, що може свідчити про певну рівновагу в популяціях між рівнем чисельності та кількісними показниками споживчих ресурсів. Це також говорить і про невиродженість досліджуваних популяцій, які мають оптимальний для даних екологічних умов рівень чисельності. Остання, очевидно, лімітується кількома факторами, серед яких не останнє місце займають конкурентні відносини з близькими видами Lacertidae. За одержаними даними, цей чинник визначає низьку розповсюдженість L. vivipara у біотопах заплави, а також у різних типах лісових біотопів.

В області Київського плато живородну ящірку доцільно охороняти, вживаючи заходів збереження її специфічних стацій у дніпровській заплаві та інших лучних біотопах.


Zoocenosis — 2003
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 255-256.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники

Tags: ,