Зоопланктон верхньої ділянки ріки Десни

УДК 591.524.12:502.55

Л. В. Гулейкова

Інститут гідробіології НАНУ, м. Київ, Україна

Ключові слова: зоопланктон, видовий склад, чисельність, біомаса

ZOOPLANKTON OF THE UPPER STREAM OF DESNARIVER

L. V. Guleykova

Institute of Hydrobiology, NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Key words: zooplankton, species composition, number, biomass

Річка Десна – найбільша за довжиною і друга за водністю притока Дніпра. Це одна з небагатьох річок на території України, що зберегла природну морфологічну будову долини з практично незмінним гідрологічним режимом (винятком є 40-кілометрова ділянка у верхній течії, де розташоване Десногорське водосховище, Російська Федерація). Унікальні ландшафтні комплекси басейну Десни, що формуються під дією, в основному, природних чинників, визначають високі показники біорізноманіття його екосистем.

Десну умовно поділяють на верхню (територія Російської Федерації), середню та нижню ділянки (Україна). Верхня ділянка починається від витоку (вище м. Єльні) і простирається до гирла р. Болви (нижче м. Брянська). Відомості щодо зоопланктону цієї ділянки в науковій літературі відсутні.

Зоопланктон верхньої течії р. Десни досліджували у період 1986–1994 рр. під час комплексних експедицій. Проби зоопланктону відбирали, фіксували та обробляли за загальноприйнятими гідробіологічними методиками.

Зоопланктон від витоку ріки до Десногорського водосховища (вище м. Єльні, с. Новоспаське) характеризувався бідним видовим складом і був представлений переважно придонними та придонно-фітофільними видами гіллястовусих ракоподібних Alona rectangula Sars, Ceriodaphnia pulchella Sars, Diaphanosoma brachyurum (Lievin), коловертками Asplanchna priodonta Gosse, Brachionus diversicornis (Daday), Euchlanis dilatata Ehrenberg, Filinia longiseta (Ehrenberg), а також личинками и молоддю веслоногих ракоподібних, без виражених видів–домінантів. Невисоке видове різноманіття зоопланктону верхньої ділянки Десни пояснюється відсутністю сформованості структурних показників внаслідок незначної водозбірної площі та однорідністю джерел формування планктофауни. Верхня течія Десни характеризується невеликими глибинами, виходами кам’янистих порід, що утворюють пороги. Велика кількість джерел по берегах ріки створює заболочені ділянки, густо переплетені болотяними рослинами. Тому в пробах планктону тут доволі часто зустрічалися представники донної фауни: нематоди, дрібні форми олігохет, водяні кліщі, остракоди та ін. Кількість видів зоопланктону незначна – в районі витоку на різних ділянках реєстрували від 3 до 12 видів, далі вниз за течією їх кількість зростала до 32. Бідність планктофауни на цій ділянці має прямий зв’язок з нестійкістю гідрологічних умов, що пригнічують розвиток планктону, а також негативним впливом дрібних перекатів і порогів.

На початку 1980-х років на верхній ділянці Десни у зв’язку з будівництвом Смоленської АЕС було споруджене водосховище руслового типу, що простяглося від с. Богданове на 44 км вниз за течією, що змінило структуру зоопланктону. У подальші роки Десногорське водосховище стало основним джерелом формування планктонних угруповань та надходження організмів у нижні ділянки річки. За період дослідження в Десногорському водосховищі зареєстровано 126 видів зоопланктону: Rotatoria – 49, Copepoda – 19, Cladocera – 58, а також личинки и молодь веслоногих ракоподібних. Середня кількість видів у пробах зоопланктону збільшилась до 57. Основний фон зоопланктону водосховища характеризувався озерно-ставковим комплексом із перевагою лімнофільних видів. Навесні (травень) у верхній частині водоймища домінував рачок Bosmina longirostris O. F. Müller, який складав 70–90 % загальної біомаси. Максимум чисельності (1471 тис. екз./м3) та біомаси (11,0 г/м3) його відзначено в районі с. Богданове при загальній максимальній чисельності 1521,3 тис. екз./м3 та біомасі 11,3 г/м3. З веслоногих рачків домінували, в основному, копеподити на різних стадіях розвитку. Серед коловерток найбільшої біомаси досягали представники роду Brachionus.

Влітку зоопланктон верхньої ділянки Десногорського водосховища складався в основному з форм, характерних для відкритої частини водойми: Daphnia cucullata Sars, D. brachyurum. У великій кількості також зустрічалися B. longirostris, Ceriodaphnia quadrangula (O. F. Müller), Brachionus calyciflorus Pallas. В окремі роки біомаса B. calyciflorus досягала 2,2 г/м3, тобто 50 % біомаси зоопланктону. Домінування реофільної коловертки свідчить про існування річкового режиму на цій ділянці водоймища. З веслоногих ракоподібних найчастіше зустрічалися науплії та копеподити, які становили близько 90 % загальної біомаси цієї групи.

Восени (жовтень) із зниженням температури, скороченням тривалості дня та зменшенням сонячної радіації послаблюється фотосинтетична діяльність фітопланктону, що негативно позначається на життєдіяльності популяцій планктонних організмів, внаслідок чого спостерігається зменшення чисельності (12,3 тис. екз./м3) та біомаси (до 0,01 г/м3) зоопланктону. У складі зоопланктону в цей період домінували веслоногі рачки (науплії та копеподити).

Порівняно з верхньою частиною зоопланктон середньої характеризувався значним зростанням кількісних показників у всі сезони, а також переважанням у весняно-літній період кладоцерного, а восени – копеподного планктону. Літній зоопланктон у загальних рисах подібний до весняного. У групі веслоногих ракоподібних переважали Acanthocyclops americanus (Marsh), Thermocyclops oithonoides (Sars), з коловерток – E. dilatata та Synchaeta sp. Восени спостерігалося зниження темпів розвитку планктонних тварин. У середньому кількісні показники зменшувалися порівняно з літом у сім–вісім разів.

Особливістю зоопланктону нижньої частини водосховища є високий кількісний розвиток і переважання рачкового комплексу. Протягом усього вегетаційного періоду головну роль у формуванні зоопланктону відігравали гіллястовусі рачки Acroperus harpae (Baird), Sida crystallina (O. F. Müller), Simocephalus vetulus (O. F. Müller).

Вплив водосховища на нижчерозташовані ділянки русла поступово знижувався, кількість видів поступово зменшувалась (до 4–29), що пояснюється зміною озерних умов на річкові. На відрізку від с. Єкимовичі до м. Брянська кількість видів зоопланктону зменшувалась внаслідок випадання з його складу багатьох лімнофільних видів. Домінують потамофільні види коловерток, личинки та молодь веслоногих ракоподібних.

Чисельність і біомаса зоопланктону верхньої ділянки р. Десни після спорудження Десногорського водосховища варіювала відповідно в межах 0,01–1436,4 тис. екз./м3 і 0,01–20,31 г/м3.

Таким чином, структурну організацію зоопланктону на верхній ділянці Десни визначає техногенний чинник, пов’язаний з зарегулюванням річки греблею Десногорського водосховища, що призвело до зменшення швидкості течії та зміни термічного режиму.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 36-38.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники