Зоологічна номенклатура як носій екологічних відомостей

УДК 59:001.4:574.2

Г. М. Воскобойник*, О. М. Піндрус**

*Київський національний університет ім. Т. Шевченка, м. Київ, Україна
**Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, м. Київ, Україна

Ключові слова: номенклатура, екологія, Lepidoptera

ZOOLOGICAL NOMECLATURE
AS A CARRIER OF ECOLOGICAL INFORMATION

G. N. Voskobojnik*, A. N. Pindrus**

*Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, Ukraine
** Schmalhausen Institute of Zoology of the NASU, Kyiv, Ukraine

Key words: nomenclature, ecology, Lepidoptera

Латинські наукові назви тварин та їх груп різного рангу виконують перш за все номінативну функцію, маючи однозначно вказувати таксономічну належність об’єкта.
Принаймні в наукових публікаціях вживання саме цих назв обов’язкове, а, отже, для біологів усіх спеціальностей важливе, навіть необхідне знання, розуміння хоча б загальних принципів їх утворення та використання. Але ця потрібна справа виявляється надто складною і проблематичною, оскільки ознайомлення біологів з латиною, яке й раніше було мінімальним, нині чи не повсюдно взагалі скасоване.

Разом із тим, положення, що «назва – це просто умовний символ або шифр, котрий дає можливість посилатись на той чи інший таксон» (Джеффри, 1980), видається хибним, помилковим, оскільки хоч і не всі, але чимало назв несуть певні відомості про об’єкт. Тим самим вони приймають на себе, крім основної номінативної, ще й додаткову, інформативну функцію. Насамперед це стосується тих, які відображають особливості самого об’єкта, та назви, утворені за іншими принципами, наприклад, на честь видатних осіб чи міфологічних персонажів можуть містити якісь цікаві, корисні відомості. На жаль, через відсутність знання навіть основ латини вони лишаються для більшості закодованими і, отже, недоступними.

Володіння ж не самим лише знанням назви, а ще й розумінням її змісту у будь-якому випадку може ефективно сприяти кращому запам’ятовуванню і взагалі більш свідомому до неї ставленню, слушному використанню. Відповідно до цього номенклатуру слід сприймати не як абстракцію (умовне позначення певного таксона взагалі), а підходити до неї з намаганням, принаймні спробою, зрозуміти її значення. Завдяки цьому істотно зростатиме її інформативність, а ще більшою мірою збагачуватиметься сам користувач. У цій ситуації суттєву допомогу біологам можуть надати фахівці з класичної філології, особливо при цілеспрямованій співпраці.

Усвідомлення цих положень прийшло в процесі лінгвістичної роботи з аналізу епонімії, етимології, семантики, тобто змістовності назв денних метеликів України. Поданий матеріал являє собою спробу привернути увагу до цього напрямку, показати в загальних рисах його можливості та допомогти визначитися відносно доцільності подальшої роботи.

Назви тварин узагалі й даної групи зокрема можна поділити на дві великі категорії: характеристичні (які відбивають певні особливості виду) та нехарактеристичні (що не пов’язані з жодною ознакою – назви на честь вчених, історичних осіб, міфологічних персонажів). В аналогічному значенні використовуються терміни відповідно інформативні та індиферентні (Горностаев, Забинкова, Каден, 1974). Втім, і останні інколи можуть асоціативно відображати деяку особливість, приймаючи таким чином характеристичну функцію. Відомий приклад – напівмікроскопічні рачки–циклопи, що мають лише одне око, як і їх епонім – міфологічні велетні. Разом із тим, деякі назви важко зрозуміти та тлумачити, а, отже, й віднести до однієї з цих двох груп, через що вони об’єднані в умовну третю групу – невизначені.

Загалом назви денних метеликів України розподілено на кільканадцять семантико-етимологічних груп. Ті з них, що належать до характеристичних, можуть стосуватись ознак різної природи, насамперед зовнішніх (розмір, будова, забарвлення тощо), які тут згадуються лише принагідно в міру їх можливого інтересу для екології. Основним же предметом роботи, відповідно до тематики заходу, є назви суто екологічні за змістом. Вони складають 35 з розглянутих 342 лексичних одиниць, тобто 10 %. Це переважно видові назви, оскільки відображені ними риси звичайно досить тонкі та споріднені види за ними різняться. Для денних метеликів України вони стосуються трьох аспектів екології: поведінки, місцеперебування (біотопу) та живлення (кормова рослина гусені).

Про особливості поведінки говорити можна лише досить умовно, оскільки покладені в основу відповідних назв риси надто загальні, а деякі з них можуть стосуватись ледь не всіх видів цієї групи, як Hyponephele (гр. – підхмарниця), та hyperantus (гр. – понадквітник). Дещо конкретніші дві інші назви цієї групи: Ochlodes (гр. – неспокійний, метушливий) та Neptis (гр. – стриманий), що відображають особливості їх польоту. Такому загальному характеру рис поведінки всупереч зазначеній вище видовій специфічності екологічних особливостей принаймні частково відповідає те, що з чотирьох поведінкових назв три є родовими і лише одна видова.

Назви за місцевістю маються на увазі не власні географічні (хоча деяку екологічну інформацію можуть нести і вони), а такі, що походять від суто екологічних, хоча б і досить загальних понять, як ліс, поле, болото тощо. Сюди належать видові епітети (тобто друге слово біномена) Pamphilida silvicola та Thymelicus sylvestris – обидва з однаковим значенням лісовий від латинського silva = sylva (відпов. римське і середньовічне) – ліс; Neptis rivularis (лат. rivus – струмок, поточок) – струмковий, Hipparchia fagi (лат. fagus – бук) – бучний, бучинний. А також родова назва Pontia (гр. pontos – море) – морський, приморський та підродова Agrodiaetus (гр. agros – поле, рілля, diaita – уклад, спосіб життя, місцеперебування), тобто мешканець полів.

Найбільш загальною формою позначення середовища помешкання в латинській номенклатурі є кінцева морфема –cola (від лат. colo – мешкати, жити, населяти). З її допомогою утворена ще одна з розглянутих назв метеликів, підвидова Melitaea (Mellicta) aurelia petricola (гр. petra – скеля), тобто скельна, така що живе серед скель. Але автор (Некрутенко, 1985) вказує як типове місцезнаходження підвиду Ай-Петринську яйлу у Криму і отже назву слід скоріше вважати географічною, утвореною від назви гори.

Особливо багато серед екологічних назв фітонімів, тобто утворених від назв рослин, в першу чергу тих, що є кормовими для гусені; їх налічується 21, з котрих 20 видові. Найбільше їх в родині Pieridae (українська назва – білани): brassicae (лат.) (укр. – капусниця), napi (лат.) – бруквениця, rapae (лат.) – ріпниця, rhamni (гр.) – крушинниця, crataegi (лат. глід) – глідівниця, cardamines (гр.) – кардам, кресс, bryoniae (гр.) – переступінь.

Цікавий розподіл назв цієї групи за родинами, що вже сам по собі може бути певною їх узагальненою характеристикою. Так, жодної з них нема в родині Satyridae, для котрих кормовими рослинами є злаки – не надто показні і досить важкі у визначенні. Небагато їх і в родині Nymphalidae – 3 на 44 види, але тут причина зовсім інша. Майже всі її представники – дуже яскраві, різноманітно забарвлені метелики, і тому саме ця ознака, яка в першу чергу впадає в око, переважно і покладалась в основу їх назв. Найбільша ж кількість назв цієї групи припадає на одини Pieridae (білани – 7 на 21 вид, тобто третина), Lycaenidae (синявці – 6 видових і єдина родова на 60 видів) та Hesperiidae (товстоголовки – 4 на 23 види). Метелики цих родин переважно не такі яскраві та показні, а, з іншого боку, різняться за кормовими рослинами гусені, так що це стає визначальною їх рисою.

Але фітоніми не завжди позначають кормову рослину. У деяких випадках, коли рослина–епонім не належить до кормових, це ймовірно пояснюється випадковим відловом метелика на одній з багатьох відвідуваних ним квіток, або знаходженням гусені, яка поза часом живлення може перебувати не на кормовій рослині, а на більш сприятливій за мікрокліматичними або захисними властивостями. Другий випадок стосується єдиного, вищенаведеного прикладу fagi, що є позначенням типу рослинності (бучина), де мешкає вид, оскільки сам бук не використовується як кормовий.

Нарешті, похідна від рослини назва може означати колір, забарвлення метелика. Прикладами слугують видові епітети в назвах Colias crocea – шафранна, яскраво-жовта, від назви рослини шафран, крокус, у якої такого кольору квітки, у той час як до живлення гусені ця рослина відношення не має; Leptidea sinapis – гірчична, також відповідає жовто-зеленому забарвленню на крилах, а гірчицею не живляться.

Принагідно слід сказати, що назви за кольором, хоча не відносяться до власне екологічних, досить часто можуть нести екологічний зміст, зважаючи на значення забарвлення в пристосуванні до певних аспектів середовища. Відповідно до функції, розрізняють забарвлення захисне, або криптичне, застережне, або апосематичне, відлякуюче (Георгиевский, 1985), чим перелік, зокрема і для метеликів, далеко не вичерпується. Варто хоча б зазначити принципово різну роль, а відповідно до цього і характер забарвлення у багатьох видів верхньої (приваблююче іншу стать – яскраве) і нижньої (приховуюче – бліде, тьмяне) сторін крил. Аналогічно до забарвлення, тісно пов’язані з особливостями екології виду і риси будови, а отже назви, що її відображають, також становлять інтерес у цьому плані.

Узагалі, при більш широкому підході, розуміння змісту назви буде корисним у будь-якому випадку, незалежно від її походження, способу утворення. Отже, значення винесеного на обговорення питання далеко не обмежується розглянутими прикладами. Як перша спроба воно має на меті лише привернути увагу до цього напрямку і перевірити його потрібність.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 249-251.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники