Основні напрямки адаптації популяцій птахів до урбанізованих ландшафтів на прикладі садової горлиці (Streptopelia decaocto)

УДК 598.265.1

М. М. Хорняк

Львівський міський дитячий еколого-натуралістичний центр (ЛМДЕНЦ), м. Львів, Україна

Ключові слова: горлиця, ареал, адаптация, синантропізація

MAIN WAYS OF BIRD POPULATIONS ADAPTATION
TO URBANIZED LANDSCAPES BY THE EXAMPLE
OF TURTLEDOVE (STREPTOPELIA DECAOCTO)

М. М. Chornyak

Lviv Municipal Child Ecology-Naturalist Centre (LMCENC), Lviv, Ukraine

Key words: turtledove, species area, adaptation, synanthropization

Постійна наявність джерел корму і місць гніздування в умовах урболандшафтів, відсутність пресу хижацтва, а також охорона птахів людиною створюють передумови для зростання чисельності і щільності популяцій птахів. Деякі з видів змінили свої етолого-екологічні механізми внаслідок тривалого проживання в екологічній ніші, яка створилася внаслідок інтенсивної людської діяльності. Масовому розмноженню птахів у містах сприяє наявність великої кількості зручних місць для гніздування та легкодоступних кормів антропогенного походження. Важливими є внутрішньопопуляційні адаптаційні процеси і поява здатності до розселення в інші географічні зони через посередництво урболандшафтів. Синантропізація як специфічна форма біологічної адаптації птахів є результатом тривалого і поступового контакту птахів з урбанізованим ландшафтом або окремими елементами антропогенної дії і переходу всього способу життєдіяльності частини популяцій чи цілих видів до нових умов. Рівень синантропізації птахів визначається характером гніздування і ступенем прив’язаності до антропогенного середовища. Останнім часом простежуються тенденції до синантропізації у багатьох видів птахів, зокрема сойки, сороки, припутня та ін.

Характерним прикладом найвищої стадії синантропізації, коли не лише окремі популяції, а види в цілому втрачають здатність існувати без людини або поза межами населених пунктів, є садова, або кільчаста горлиця. Вона може жити лише поблизу людського житла або в ландшафтах, де ведеться господарська діяльність. Як усі облігатні синантропи, садова горлиця втратила зв’язок з природними біотопами. Крім неї, до цієї категорії належить хатній горобець, міська та сільська ластівки тощо.

Як відомо, в плейстоцені ареал цього виду обмежувався лише територією Індії, звідки ще в доісторичний час садова горлиця проникла до Передньої Азії, а у XVI ст. в її ареал була включена Туреччина. На думку багатьох дослідників, початково розселення садової горлиці на півдні Європи було пов’язане з турецькими завоюваннями. До ХІХ ст. її ареал майже не виходив за межі Османської імперії. Садова горлиця була священним птахом турків, вони охороняли її і сприяли розповсюдженню виду. Одна з гіпотез, яка пояснює причини розповсюдження горлиці по Європі, пов’язана з падінням Османської імперії. Священних птахів турків у підкорених країнах ненавиділи і в багатьох місцях масово знищували. Можливо, на початку ХХ ст. несприятливі умови, які склалися на території Туреччини з релігійних причин, підштовхнули птаха до пошуку нових місць гніздування, який вилився у швидку експансію цього виду по території Європи у 1930-х рр. За 35 років горлиця заселила майже всі міста і села Європи, а до 1990-х рр. площа її ареалу становила 2 млн. км2. На північ він простягається до північних районів Скандинавії та Ісландії, на сході до Японії та Кореї, на південь до Шрі-Ланки і Бірми. За деякими відомостями, садова горлиця переселилася навіть у Африку, існують повідомлення, що вона була завезена до Америки та швидко розповсюдилася по містах США. Таким чином, можна сказати, що зараз цей вид став практично космополітом і поширений майже по всій земній кулі в умовах урболандшафтів. Процес розселення виду, який розцінюється як феномен ХХ ст. в області зоогеографії, продовжується і зараз. В роки інтенсивного розселення зі сприятливими погодніми умовами птахи здійснюють міграції на сотні кілометрів, закріплюються в нових населених пунктах, після чого розселюються з них далі. Розселяються головним чином молоді птахи, які можуть розлітатися під час післягніздової дисперсії на відстань до 700 км від гнізда.

Деякі дослідники вважають, що поштовхом до експансії виду стала зміна місць гніздування: від лісових масивів горлиці перейшли у міські парки та сквери. Після освоєння нових земель почалася адаптація до інших умов життя, в результаті горлиця ще раз змінила місця гніздування та перейшла з парків і скверів на вулиці міст. Почався процес синурбізації виду. Синурбізація – пристосування популяції тварин до існування в специфічних умовах міського середовища, часто пов’язаних з інтенсивною колонізацією міських територій. Це більш вузьке трактування широко використовуваного терміну «синантропізація». Якщо у 1980-х рр. на території населених пунктів Західної України, зокрема, м. Львова, великі ночівлі садових горлиць розташовувались переважно на території парків, то тепер їх майже неможливо зустріти у зоні зелених насаджень, де облігатно синантропному виду важко самостійно знаходити корм. Невеликим винятком із цього правила є зелені насадження у м. Луцьк (щільність виду становить 5 пар/км2), Рівне (4–5 пар/км2) та ін. Поступово з процесом синурбізації птахи змінили невигідні для них місця ночівлі у парках і лісах на захищені від вітру подвір’я будинків, а місця гніздування в зелених зонах населених пунктів – на карнизи, балкони і дахи будинків. Таким чином, на території Західної України, зокрема, м. Львова, процес урбанізації та синантропізації садової горлиці тривав близько 45 років: з 1948 р., коли цей вид вперше з’явився в Україні, і до середини 1990-х рр., коли горлиця стала облігатним синантропним видом і сильно зросла її залежність від людини.

Швидкому розповсюдженню і синантропізації сприяло декілька причин: по-перше, велика екологічна пластичність виду. В Індії садова горлиця гніздилася на кущах, на Балканах – під дахами будинків, а на території Європи – на деревах. Дуже важлива висока пластичність до коливань температури: від жарких районів Середньої Азії до холодних північних районів Скандинавії та Ісландії, де горлиця успішно гніздиться з 1964 р. Важливу роль при розселенні виду зіграла густота населених пунктів, які в Європі прилягають близько один до одного. Сприятливим фактором також було штучне розселення садової горлиці турками та болгарами, охорона виду на нових місцях гніздування. Необхідною умовою для розселення, без сумніву, є висока щільність популяції, досягненню якої на Балканах заважали чисельні клушиці, які руйнували кладки горлиць. Ще один сприятливий чинник – висока плодючість виду, який може мати на рік від 1–2 до 5 виводків.

Основні адаптації виду в умовах урболандшафтів пов’язані з гніздуванням та харчуванням. Так, при виборі місць гніздування фактор шуму на птахів не впливає, часто вони гніздяться на вулицях з інтенсивним транспортним рухом. В Запоріжжі найбільша кількість гніздових пар спостерігалася в епіцентрі забруднення повітря, а щільність гніздування була меншою в іншій частині міста, незважаючи на її більшу озелененість.

В умовах урболандшафтів при будівництві гнізда нерідко використовуються нетипові матеріали антропогенного походження: дріт, целофан, ганчірки, капронові нитки, риболовна жилка. Але найбільш поширені гнізда з дроту: при дослідженнях вони становили 10–20 % від загального числа. Відомі випадки будівництва з дроту гнізд вагою до 90–330 г.

У перші роки появи на новій території горлиці завжди гніздилися на шпилькових деревах і лише потім переходили на листяні. Можливо, тут спрацьовує інстинкт приховування гнізда в умовах високого антропогенного тиску. Подібне явище спостерігали у сойки: в процесі урбанізації більшість птахів гніздилася в дуплах і напівдуплах – закритих місцях, що не характерно для сойки у дикій природі. Але у неї дана тенденція залишилася досі, у горлиці ж тенденція будування гнізд у закритих місцях поступово зникла, нам жодного разу не доводилося спостерігати гніздування на шпилькових деревах. Гнізда горлиці переважно не маскуються, часто розташовуються абсолютно відкрито.

За результатами наших досліджень, на території Західної України 50 % гнізд розташовані на водостічних трубах, рекламах, зрідка на підвісних – кріпильних рамах електроосвітлювальних ліній над перехрестями доріг, 7 % становлять гнізда, побудовані на карнизах будинків, балконах, підвіконнях, під дахом, у порожнинах ліпних прикрас на архітектурних спорудах, на опорах ЛЕП, люмінесцентних лампах, у розбитих прожекторах тощо. До 5 % гнізд побудовано на винограді дикому, що оплітає стіни будинків, омелі, старих гніздах сороки та дрозда–чикотня. Ще 50 % гнізд розташовані на деревах, але будуються в різних частинах дерева: найчастіше в розгалуженні бічних гілок (57 % гнізд), рідше – в розгалуженні верхівки (19 %) та між стовбуром і бічною гілкою (13 %). Найрідше гнізда розміщені в розгалуженні стовбура дерева (11 % гнізд). Можливо, ця тенденція є однією з причин скорочення чисельності садової горлиці, оскільки при обрізанні дерев птахи втрачають більшу частину придатних до гніздування місць.

Садова горлиця практично повністю залежить від людини в питаннях трофіки. Вид потребує постійних місць годівлі з великою кількістю висококалорійного корму. Поведінка горлиць має тенденцію до нахлібництва, вони витрачають мало зусиль для пошуків їжі. Концентруючись в місцях, де є готовий корм, птахи втратили страх перед людиною. Усі ці особливості зумовлюють певні характеристики трофічних взаємозв’язків, притаманних дослідженому виду в умовах урболандшафтів.

В умовах населених пунктів Західної України садова горлиця поїдає насіння рослин, ягоди, фрукти, зерно, хліб, кухонні відходи, зелень, м’ясо, картоплю тощо. Цікавим прикладом адаптації горлиць в умовах міст є наявність в їхньому раціоні насіння софори японської, яка не зустрічається у дикій природі. У деяких містах (Ужгород, Мукачеве) цей екзот живе просто на вулицях, дуже поширений та істотно впливає на трофіку горлиці. Як гастроліти в урболандшафтах найчастіше використовується пісок, камінці, шматочки скла, кераміки, цегли або пластмаси, чорнозем.

Характерні скупчення горлиць у місцях високої концентрації корму: млини, зерносховища, елеватори, хлібокомбінати, птахофабрики, ринки, залізничні вокзали тощо. У таких місцях протягом року, а особливо взимку, концентрується значна кількість горлиць, переважно молодих. На елеваторах Ужгорода, Мукачевого, Виноградова та інших міст Закарпатської області в зимовий період 1962–1963 рр. налічувалося до 200–400 і більше птахів, у Луцьку – до 150 особин, у Львові на хлібокомбінаті по вул. Б. Хмельницького 27.07.2000 р. спостерігалося понад 200 особин. Колективні годівлі у зимовий період відмічені у таких містах, як Львів, Дрогобич, Кам’янець-Подільський та ін.

У селах та у вілловій забудові основним джерелом харчування горлиць є корм на подвір’ях будинків сільського типу, де тримають свійських птахів. При такому способі годівлі птахи витрачають невелику кількість енергії, а тривалість пошуків їжі зводиться до мінімуму. Так, у м. Рівне особливу роль для горлиць грає мікрорайон Боярка з вілловою забудовою, де у лютому 2004–2005 рр. спостерігалося на годівлі близько 50 особин. У м. Пустомити Львівської обл. основним джерелом корму для птахів є зерно на птахофабриці, куди вони злітаються з усього міста.

Міські урболандшафти дозволяють горлицям частково захиститися від хижаків. Тому, за нашими спостереженнями, хижаки несуттєво впливають на популяцію даного виду. Серед птахів можна назвати яструбів великого і малого, дербника, сову сіру та ін., серед ссавців – кішку домашню та куницю кам’яну. Крім того, часто руйнівником гнізд та мисливцем на горлиць виступає і людина. Захисту від хижаків також сприяють ночівлі до 300–400 особин в місцях, захищених від вітру, які на території населених пунктів Західної України утворюють молоді садові горлиці. Основною вимогою до місць розташування ночівель є ступінь захищеності від вітру (зокрема особливості розміщення будинків, рельєфу тощо). На розміри ночівель впливає зміна навколишнього середовища та ступінь турбування. До першого можна віднести підстригання дерев. Воно є дуже суттєвим чинником, оскільки внаслідок підрізання дерев горлиці втрачають частину площі ночівлі і змушені скорочувати свою чисельність. Таке явище часто ставало навіть причиною зникнення ночівлі. До антропогенного турбування можна віднести шумові подразники: стрільба з петард, початок будівництва поряд з ночівлею тощо. Молоді птахи часто розбиваються об проводи ЛЕП. Так, на 1 км вулиці за рік гине від автотранспорту 35–40 особин.

Таким чином, умови урболандшафтів, як правило, є сприятливими для птахів, оскільки вони забезпечують кращі кліматичні умови, постійні джерела корму, захист від хижаків тощо. Тому в зимовий період частина птахів, які гніздяться на околицях або у передмістях, переміщується до великих населених пунктів: граки, сороки, сойки тощо. У сприятливих умовах міст залишаються на зимівлю деякі перелітні види: вільшанка, чорна горихвістка, голуби синяк та припутень. Усі ці види можуть пройти всі етапи урбанізації та синантропізації, саме тому важливо знати етолого-екологічні механізми адаптацій, які сприяють цим складним процесам, для того, щоб уміти спрогнозувати їх наслідки.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 445-448.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники