Особливості біологічного різноманіття зоопланктону річкової частини Канівського водосховища

УДК 591.524.12 (285.33)

О. В. Пашкова

Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна, hydrobiol@igb.ibc.com.ua

PECULIARITIES OF ZOOPLANKTON BIOLOGICAL DIVERSITY
OF RIVER PART OF THE KANIV RESERVOIR

O. V. Pashkova

Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine, hydrobiol@igb.ibc.com.ua

В основі формування біологічного різноманіття планктонних компонентів біоти верхньої річкової частини Канівського водосховища, у тому числі і зоопланктону, лежить, наявність тут крім основного русла (глибоководної проточної ділянки) розгалуженої придаткової системи (що включає в себе мілководні затоки, більшою або меншою мірою зарослі вищою водною рослинністю, заплавні водойми, пригирлові ділянки притоків). З іншого боку, сюди постійно надходять різноякісні водні маси в результаті зарегульованих скидів з розташованого вище Київського водосховища та незарегульованого стоку бічних притоків – у першу чергу, найбільшого з них – Десни, а також ряду малих річок, деякі з яких у свою чергу приймають до себе стоки інших водойм (Сирецький ручай – з Оболонських озер, Либідь – з басейнових господарств деяких теплових електростанцій м. Київ). Для дослідження біорізноманіття зоопланктону використані матеріали, зібрані влітку у другій половині 1980-х і протягом 1990-х років, опрацьовані за загальноприйнятими гідробіологічними методиками.

У період спостережень зоопланктон верхньої частини Канівського водосховища відзначався великим таксономічним різноманіттям. У його складі виявлено 157 видів (у тому числі й таксонів іншого рангу) водних тварин, серед яких 75 видів Rotatoria, 53 – Cladocera і 26 – Copepoda (Calanoida, Cyclopoida, Harpacticoida), а також Ostracoda та личинки деяких двостулкових молюсків (велігери дрейсен і глохідії уніонід). Як бачимо, перше місце в угрупованні в цілому за кількістю видів посідали Rotatoria, а фауністичний спектр мав вигляд: 48–35–17 %.

У складі коловерток зареєстровано15 родин і 23 роди, серед яких найбільшою кількістю видів представлені родини Brachionidae (22 види), Trichocercidae (10), Lecanidae (10), Synchaetidae (8) і Euchlanidae (7 видів). Гіллястовусі належали до 7 родин і 28 родів, серед яких найбагатшими були Chydoridae (25 видів) і Daphniidae (13 видів), а представники веслоногих відносились до 3 родин і 14 родів, серед яких більше всього видів входило до складу родини Cyclopidae (17).

Зоопланктон розглянутої акваторії характеризувався також значним екологічним різноманіттям: у його складі відмічені представники трьох екологічних груп, кожна з яких являє собою сукупність видів однієї або декількох життєвих форм: пелагічної (приуроченої до основної водної товщі), прибережно-заростевої (що мешкає в заростях на мілководдях) і придонно-заростевої (яка населяє придонні шари води, головним чином також на мілководдях). Провідну роль відігравали пелагічні види, хоча кількість заростевих і придонних форм у загальній кількості видів також була немалою. Екологічний спектр угруповання в цілому був таким: 45–33–22 %.

Типовими представниками пелагічної групи з числа домінантів і субдомінантів є Asplanchna priodonta Gosse, 1850, Brachionus calyciflorus Pallas, 1766, B. angularis Gosse, 1851, Diaphanosoma brachyurum (Lievin, 1848), Daphnia cucullata Sars, 1862, Bosmina coregoni Baird, 1857, Acanthocyclops americanus (Marsh, 1893) і Thermocyclops crassus (Fisch., 1853). До заростевих серед масових видів відносяться такі як Euchlanis dilatata Ehrenberg, 1832, Sida crystallina (O. F. Muller, 1776), Eurycercus lamellatus (O. F. Muller, 1785), Acroperus harpae (Baird, 1837) і Macrocyclops albidus (Jur., 1820), а до придонних – Rhynchotalona rostrata (Koch, 1841), Eucyclops serrulatus (Fisch., 1851) і E. macrurus (Sars, 1863).

Присутність у зоопланктоні річкової частини водосховища такої великої кількості фітофільних і бентичних гідробіонтів обумовлюється, крім наявності тут різних місцеперебувань і надходження сюди вод із різних водойм, ще й регулярними потужними скидами води через вищерозташовану греблю, так званими попусками, які призводять до виникнення хвиль і стокових течій. Унаслідок цього мешканці водних заростей виносяться до глибоководної зони, а з придонних горизонтів піднімаються до поверхневих.

Якісне різноманітніття зоопланктону полягало також у тому, що його представники належали до трьох фауністичних комплексів (генетичних груп): прісноводного, солонуватоводного (понто-каспійського) та морського (середземноморського). Зрозуміло, що найбільше значення мали звичайні широко розповсюджені прісноводні види, а види двох останніх груп складали лише 6 %. Незважаючи на це, їх присутність являє безсумнівний фауністичний і зоогеографічний інтерес, накладаючи на біоценози в цілому особливий «реліктовий» відбиток. Цими видами були: з CladoceraCercopagis tenera Sars, 1897, Evadne trigona Sars, 1897, Corniger maeoticus Pengo 1879 і C. bicornis (Zernov, 1901); з Copepoda – каляноїди Eurytemora velox (Lill., 1853), E. affinis (Poppe, 1880) і Heterocope caspia Sars, 1897 і циклопоїди Colpocyclops dulcis Monchenko, 1977 і Paraergasilus rilovi Markewitch, 1937. У водосховищах Дніпра вони є інвазійними видами (вселенцями), що потрапили сюди з навкологирлових районів ріки в результаті ненавмисної штучної інтродукції або шляхом природньої колонізації.

Найцікавішим із солонуватоводно-морської групи є Colpocyclops dulcis. Цей циклоп, що відноситься до морської підродини Halicyclopinae, описаний В. І. Монченком тільки в 1977 р. за матеріалами з водойм басейну нижнього Дніпра. У дніпровських водосховищах він мешкає у придонних шарах води на мілководдях, де нерідко домінує, а в основну водну товщу потрапляє тільки випадково. Тому C. dulcis надзвичайно рідко та в мізерній кількості виявляється та ідентифікується зоопланктонологами, являючись своєрідним «видом-невидимкою», хоча його розміри достатньо великі, а будова тіла така характерна, що не побачити або сплутати його з іншими видами абсолютно неможливо. Найновіші уявлення про глибокий ендемізм понто-каспійських циклопів в Азово-Чорноморському басейні та високий ступінь морфологічної схожості C. dulcis з каспійськими автохтонами дають повне право вважати його представником понто-каспійського фауністичного комплексу.

У складі зоопланктону верхньої частини Канівського водосховища представники понто-каспійської фауни не тільки були постійними компонентами, але на деяких біотопах нерідко ставали домінантами та субдомінантами. Це тим дивовижніше, що на своїй «історичній батьківщині» – у лиманах і в морях – їм далеко не завжди належить провідна роль, бо там вони програють типово морським формам. А у прісних водоймах «каспійці» не тільки не поступаються корінним мешканцям – прісноводним видам, але навіть, як бачимо, перевершують їх завдяки високому життєвому та адаптивному потенціалу.

Види розрізняються також за типом живлення та входять до складу трьох трофічних груп або рівнів (другого та третього), тобто «мирних» і хижих консументів, а також проміжного, утвореного всеїдними еврифагами. Переважна більшість планктонних безхребетних належала до групи «мирних». Це були майже всі коловертки та дуже значна частина гіллястовусих (95 і 87 % видів відповідно), а також види родини діаптомід із веслоногих (що складали 12 %). До всеїдних відносились: коловертка A. priodonta, гіллястовусий Polyphemus pediculus (Linnaeus, 1778) і майже половина видів веслоногих (46 %) – представники родини Temoridae і деякі придонні циклопіди. Хижими були коловертка Bipalpus hudsoni (Imhof, 1891), невелика кількість гіллястовусих – Anchistropus emarginatus Sars,1862, Leptodora kindtii (Focke, 1844) і решта поліфемід, а також дві п’ятих веслоногих (42 % видів) – більшість пелагічних видів родини Cyclopidae. Співвідношення різних трофічних груп за кількістю видів зоопланктону в цілому було таким: 78–10–12 %.

Зоопланктонним тваринам властиві також різноманітні способи живлення: активне чи пасивне захоплення їжі, наявність попереднього пошуку, переслідування та вибірковості, розвиток із передніх кінцівок спеціальних ротових придатків. Різними можуть бути також трофічні об’єкти та розміри харчових часток. Серед планктонних безхребетних є вертикатори, всмоктувачі, тонкі, грубі, первинні та вторинні фільтратори, збирачі, а також активні та пасивні захоплювачі та паразити, а поживою можуть слугувати детрит різного походження, бактерії, водорості та дрібніші безхребетні. У Канівському водосховищі серед коловерток більшість були вертикаторами (78 % видів), серед гіллястовусих ракоподібних – первинними та вторинними фільтраторами (81 %), а серед веслоногих – збирачами та захоплювачами (85 %).


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 91-93.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники