Біотопічний розподіл орнітонаселення в лучних екосистемах західних регіонів України

УДК 598.2:504.05 (477.8)

М. А. Сеник

Львівський національний університет ім. Івана Франка, Львів, Україна, zoomus@franko.lviv.ua

HABITAT DISTRIBUTION OF ORNITHOFAUNA
IN MEADOW ECOSYSTEMS OF WESTERN UKRAINE

M. А. Senyk

I. Franko National University of Lviv, Lviv, Ukraine, zoomus@franko.lviv.ua

Орнітонаселення лучних екосистем у межах західних областей України відзначається видовим багатством і різноманіттям утворених комплексів. Формування лучних орнітокомплексів відбувається під впливом абіотичних і біотичних факторів середовища (геоморфологічні умови, зволоження, тип рослинного покриву) та антропогенних впливів (випасання, сінокошення, рекреація тощо). Велике значення у формуванні орнітокомплексів має біотопічна різнорідність умов кожної окремої екосистеми, пов’язана з вищенаведеними факторами середовища та різною інтенсивністю впливу антропогенних чинників.

Під час проведених досліджень у межах 100 лучних екосистем західних регіонів України з’ясували, що залежно від типу рослинного покриву, наявності певних природніх і штучних об’єктів на території досліджених ділянок, видовий склад і чисельність птахів можуть суттєво відрізнятися. Найчіткіше за видовим складом і чисельністю гніздових видів птахів відрізняються такі біотопи або комплекси біотопів: 1) комплекс лучної трав’яної рослинності; 2) комплекс навколоводної рослинності; 3) комплекс чагарникової рослинності; 4) лісо-лучні екотони; 5) штучні насадження лінійного типу (алеї дерев уздовж доріг); 6) ділянки без рослинного покриву; 7) еродовані береги, яри та схили; 8) споруди.

Комплекс лучної трав’яної рослинності – це лучні угруповання, що розвиваються у різних екологічних умовах: від ксерофітних до гігрофітних, але найчастіше це мезофітні лучні травостої, що формуються на місці зведених лісів, на осушених і підсихаючих болотах, середньовисоких елементах рельєфу заплав (Григора-Соломаха, 2005). Такі угруповання найчастіше використовуються людиною для випасання худоби та сінокосіння. Луки, що інтенсивно використовуються, можуть мати сильно видозмінений видовий склад рослинного покриву (у бік синантропізації). Видовий склад населення та чисельність видів даного комплексу біотопів може варіювати залежно від локальних умов, однак сюди відносяться переважно види-наземногніздники, які тісно пов’язані з лучною рослинністю біоценотичними зв’язками. У даному комплексі переважають: жайворонок польовий (Alauda arvensis Linnaeus, 1758), плиска жовта (Motacilla flava Linnaeus, 1758), чикалка лучна (Saxicola rubetra Linnaeus, 1758), щеврик лучний (Anthus pratensis Linnaeus, 1758), чайка (Vanellus vanellus Linnaeus, 1758). Ці та інші види мають найрозвиненішу систему захисних адаптацій і найкраще пристосовані до гніздування на землі. Для більшості видів характерне маскувальне забарвлення яєць, для плисок і щевриків – розташування гнізд під маскуючим дашком із сухої рослинності.

Комплекс навколоводної рослинності – це угруповання, що виникають навколо природних (річок, озер) і штучних водойм (меліоративні канали, водосховища, риборозплідні ставки), що безпосередньо межують із луками. Вони різні за своєю структурою, характеризуються гідрофільними видами рослин. Найчастіше це очеретяні масиви, рогозово-лепешнякові та крупно-осокові угруповання. Часто береги водойм заростають різними видами верб у комплексі з трав’яною рослинністю. У таких біотопах найчастіше трапляються види, що прикріплюють свої гнізда до стебел очерету (очеретянки ставкова (Acrocephalus scirpactus Hermann, 1804) та велика (A. arundinaceus Linnaeus, 1758)) чи розміщують їх на осокових купинах (вівсянка очеретяна (Emberiza schoeniclus Linnaeus, 1758), очеретянка лучна (Acrocephalus schoenobaenus Linnaeus, 1758)) або наносах водної рослинності (погонич малий (Porzana parva Scopoli, 1769) і звичайний (P. porzana Linnaeus, 1766)). Доволі щільні невисокі верболози по берегах приваблюють деяких наземногніздників: вівчарика-ковалика (Phylloscopus collybita Vieillot, 1817) і весняного вівчарика (Ph. trochilus Linnaeus, 1758), соловейка східного (Luscinia luscinia Linnaeus, 1758). Середньовисокі верби поблизу води – гніздова стація ремеза (Remiz pendulinus Linnaeus, 1758).

Чагарниковий комплекс складають різні види чагарників і невисоких дерев, що ростуть безпосередньо на луці (верби (Salix spp.), глід (Crataegus spp.), шипшина собача (Roza canina L.), свидина кров’яна (Соrnus sanguinea L)), схилах і різноманітних підвищеннях (дамбах, горбках – ожина сиза (Rubus сaesius L.). На півдні дослідженої території серед остепнених лук ростуть також маслинка (Elaeagnus angustifolia L.) і терен (Prunus spinosa L.), а в Карпатському високогі’ї – гірськососнові та яловечникові угруповання (Mughetum myrtillosum, Mughetum calamagrostidosum, Juniperetum hylocomioso-murtillosum) (Малиновський, 1980).

Найхарактерніші види даного комплексу – коноплянка (Acanthis cannabina Linnaeus, 1758) та кропив’янка сіра (Sylvia communis Latham, 1787). Саме ці види, серед інших чагарникових птахів, можуть розташовувати свої гнізда на дуже малій висоті над землею. У деяких випадках вони використовують для розміщення гнізда не тільки низькі чагарники, а й трав’яні рослини з міцними стеблами. На невисоких і негустих чагарниках гніздо, найчастіше розташовується по центру, у розгалудженні гілок. У вищих і густіших чагарниках – по краю куща, де воно часто добре маскується травою та виткими рослинами (хміль (Humulus lupulus L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.)). Поодинокі кущі та дерева на луці часто заселяють сорокопуд терновий (Lanius collurio Linnaeus, 1758) та сорока (Pica pica Linnaeus, 1758).

Лісо-лучні екотони – це перехідні системи зі специфічними особливостям едафотопу та кліматопу, які завдяки гетерогенності екологічних чинників представляють собою надзвичайно різноманітні за видовим складом біотичні комплекси (Царик, 2003). Багатоярусна структура екотону, сформована зовнішньою смугою лісу, чагарниками та ділянками травостою різної щільності та висоти, приваблює як типово лісових птахів, так і лучних, а також тих, гніздування яких пов’язане з наявністю елементів обох комплексів, зокрема щеврика лісового (Anthustrivialis Linnaeus, 1758), вівсянки звичайної (Emberizacitrinella Linnaeus, 1758), кропив’янки чорноголової (Sylviaatricapilla Linnaeus, 1758) та інших.

Штучні лінійні насадження відіграють роль буферної зони між автошляхами та луками. Сформовані переважно високостовбурними видами дерев (найчастіше тополями – Populusnigra L., P. alba L.), вони є оптимальним гніздовим біотопом для багатьох птахів, які використовують луки, зокрема пасовища, як головні кормові території (боривітер (Falcotinnunculus Linnaeus, 1758), грак (Corvusfrugilegus Linnaeus, 1758), шпак (Sturnusvulgaris Linnaeus, 1758)), щиглик (Cardueliscarduelis Linnaeus, 1758), зеленяк (Chlorischloris Linnaeus, 1758)).

Оголені ділянки ґрунту утворюються в місцях збоїв на пасовищах, особливо на берегах водойм, де проходить інтенсивний випас худоби, та внаслідок діяльності людини (вибирання торфу тощо). Тут може оселитися пісочник малий (Charadrius dubius Scopoli, 1786), чайка.

Еродовані елементи рельєфу виникають унаслідок діяльності річок. Іноді вони формуються під дією опадів на схилах. Кар’єри – штучні утворення, які нагадують ерозійні елементи рельєфу. Перелічені біотопи використовуються птахами-норниками, птахами, які гніздяться в земляних нішах і заглибленнях, не риючи нір, а також видами, що обирають для гніздування вже готові нори. До першої групи видів можна віднести берегову ластівку (Riparia riparia Linnaeus, 1758) та бджолоїдку (Merops apiaster Linnaeus, 1758), яка останніми роками все частіше гніздиться на Заході України. До другого – плиску білу (Motacilla alba Linnaeus, 1758), кам’янку звичайну (Oenanthe oenanthe Linnaeus, 1758), посмітюху (Galerida cristata). У Карпатах еродовані береги річок найчастіше використовують плиски біла та гірська (Motacilla cinerea Tunstall, 1771), а кам’янисті розсипи на високогір’ї – тинівка альпійська (Prunella collaris Scopoli, 1769). Третю групу можуть складати деякі види другої групи (наприклад кам’янка), до яких приєднується горобець польовий (Passer montanus Linnaeus, 1758).

Кам’яні споруди створені людиною та розташовані на межі чи посеред луки – оптимальна гніздові стації для плиски білої, горихвістки чорної (Phoenicurus ochruros S. G. Gmelin 1774), кам’янки звичайної. Сільськогосподарські будівлі різного типу – для ластівок сільської (Hirundo rustica Linnaeus, 1758) та міської (Delichon urbica Linnaeus, 1758). Високі металеві та бетонні споруди (вишки та стовпи ЛЕП, водонапірні вежі тощо) обирають для гніздування боривітер, галка (Corvus monedula Linnaeus, 1758), крук (Corvus corax Linnaeus, 1758).

Аналізуючи результати досліджень, можемо сказати, що до складу лучних екосистем входить велике різноманіття біотопів, які відрізняються за походженням (природним чи антропогенним), якістю та структурою (тип рослинного покриву, ярусність, мозаїчність угруповань тощо). Однак орнітонаселення кожного комплексу важко розглядати відділяючи його від інших комплексів, оскільки часто саме оточення гніздового біотопу визначає наявність виду. Наприклад, птахи, які гніздяться в одному біотопі можуть видобувати корм чи знаходити матеріал для гнізда в іншому. У цілому, з підвищенням біотопічної різноманітності екосистеми видове багатство її орнітонаселення зростає.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 445-447.