Життєві форми турунів (Carabidae, Coleoptera) гігрофільних біотопів Дніпропетровської області

УДК 595.762.12:(574.36+574.47)

В. О. Слинько

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна

LIFE FORMS OF GROUND BEETLES (CARABIDAE, COLEOPTERA)
IN HYGROPHILOUS ECOSYSTEMS OF DNIPROPETROVSK REGION

V. O. Slyn’ko

Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Навколоводні екосистеми посідають одне з перших місць за чисельністю та кількістю видів турунів (Carabidae, Coleoptera). Найбільше різноманіття спостерігається у степовій зоні, де виділяють чотири типи навколоводних угруповань турунів: амфіценози солончакового типу, заплавні луки, береги лісових водойм і піщані береги (Бригадиренко, 2001). Важливе питання – визначення морфоадаптивних особливостей Carabidae до специфічних умов навколоводних амфіценозів. Системи життєвих форм та їх співвідношення дають можливість дослідити ці особливості турунів. У біоценології морфоекологічний метод використовується для виявлення змін в екологічній структурі рослинного покриву та тваринного населення (Шарова, 1981). Мета цієї роботи – визначення спектру життєвих форм турунів гігрофільних біотопів Дніпропетровської області.

Дослідження проводили у 2005–2009 роках на 32 пробних ділянках, які відображають умови різних типів навколоводних екосистем Дніпропетровської області. Турунів збирали за загальноприйнятими методиками (Гиляров, 1941; Грюнталь, 1981; Методы …, 1975). Вибір пробних ділянок проводили за типологією О. Л. Бельгарда (1950, 1971): на першій терасі обрано 5 пробних ділянок, на другій – 8, на третій – 15, на четвертій – 4.

Кількість видів турунів змінюється від 6 до 31, максимальна вона на ділянках солонцово-солончакової тераси, мінімальна – на четвертій терасі. Достовірних відмінностей за кількістю видів між заплавною та аренною терасами не виявлено.

При аналізі життєвих форм імаго турунів використовують наступні екологічні принципи: тип живлення, рухливість, особливості активності протягом доби, біогоеценотичний ярус, який займають особини. Серед морфологічних характеристик життєвих форм виділяють такі ознаки: форма тіла, типи мандибул, кінцівок, органів чуття, розвиток крил, скульптура та забарвлення тіла (Шарова, 1981). При дослідженні гігрофільних біотопів Дніпропетровської області виділено 10 життєвих форм, серед яких 2 – міксофітофагів (геохортобіонти гарпалоїдні; стратобіонти-скважники) і 8 – зоофагів (епігеобіонти, що бігають; фітобіонти стеблові; геобіонти, що риють; псаммоколімбети прибережні; стратобіонти-скважники ендогеобіонти; стратобіонти-скважники підстилкові; стратобіонти-скважники поверхнево-підстилкові; стратобіонти, що зариваються, підстилково-ґрунтові).

Найбагатша за кількістю життєвих форм – третя солонцово-солончакова тераса; в амфіценозах четвертої тераси у середньому зустрічається лише три життєві форми турунів. Міксофітофаги геохортобіонти гарпалоїдні відсутні на аренній і надзаплавній терасах. Максимальна кількість зоофагів геобіонтів, що риють, спостерігається на аренній та солонцово-солончаковій терасах. Для всіх типів розглянутих амфіценозів характерна максимальна кількість зоофагів стратобіонтів-скважників поверхнево-підстилкових. Треба звернути увагу на надзвичайно високу насиченість видами життєвої форми зоофагів стратобіонтів-скважників поверхнево-підстилкових на третій солонцово-солончаковій терасі.

На аренній терасі достовірно вище (2,8 вида у середньому) різноманіття міксофітофагів стратобіонтів-скважників порівняно з іншими типами амфіценозів, що пов’язано зі значною кількістю видів родів Stenolophus, Acupalpus, Bradycellus тощо. Інші життєві форми представлені не більше ніж одним–двома видами. Це свідчить про недостатню розвиненість екологічних ніш для цих екоморф (наявність різних типів трофічних ресурсів, мікробіотопів для переховування тощо).

За біомасою спостерігається наддомінування зоофагів стратобіонтів-скважників поверхнево-підстилкових (59,6 %). Нижчу біомасу мають міксофітофаги стратобіонти-скважники (16,2 %) та зоофаги стратобіонти-скважники підстилкові (7,5 %). Далі у порядку зниження біомаси йдуть зоофаги стратобіонти, що зариваються, підстилково-ґрунтові, зоофаги геобіонти, що риють, зоофаги епігеобіонти, що бігають, зоофаги псаммоколімбети прибережні, міксофітофаги геохортобіони гарпалоїдні, зоофаги фітобіонти стеблові, зоофаги стратобіонти-скважники ендогеобіонти.

Таким чином, дослідження карабідофауни навколоводних амфіценозів ілюструють складні закономірності формування трофоконсортивних мереж у підстилковому біогеогоризонті. Виділення життєвих форм за морфологічними, трофічними особливостями видів, їх розподілом за біогеогоризонтами навколоводного амфіценозу, достатньо повно описує особливості дослідженого біогеоценозу.


Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 227-228.

Розповісти колегам:

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники