УДК 574.472

Б. О. Барановський, І. А. Іванько
Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна

FLORISTIC DIVERSITY OF «TROITSKO-VISHNEVETSKY» LANDSCAPE RESERVE (PAVLOGRAD DISTRICT,
DNIPROPETROVSK PROVINCE)

B. O. Baranovsky, I. A. Ivan’ko
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

У наш час в Україні широко проводяться роботи щодо збільшення площі природно-заповідного фонду, яка ще не відповідає міжнародним вимогам. Тому виникає актуальна потреба у створенні в Дніпропетровської області природоохоронних об’єктів, що сприятиме охороні географічних ландшафтів і екосистем, які розташовані на їх території. З цією метою проведено дослідження та оцінку біологічного різноманіття ландшафтного заказника місцевого значення «Троїцько-Вишневецький».
Ландшафтний заказник «Троїцько-Вишневецький» розташований у Павлоградському районі Дніпропетровської області, у басейні р. Самара в межах долини р. Вовча та її лівого притоку – р. Мала Терса. Гідрологічна мережа території заказника «Троїцько-Вишневецький» складається з нижньої частини водотоку р. Вовча (лівий приток р. Самара), частини водотоку р. Мала Терса та штучного ставка, розташованого у її нижній течі. За класифікацією О. Л. Бельгарда (1950) у межах заказника «Троїцько-Вишневецький» значне поширення мають долинно-терасові ландшафти (заплава р. Вовча та заплава р. Мала Терса) та частково привододільно-балкові (на лівобережжі р. Мала Терса). На правобережжі р. Мала Терса територія включає степові та залісені схили. У заплаві рр. Вовча та Мала Терса розповсюджені лучні, лучно-болотні комплекси та водойми, природні (заплавні діброви) та штучні лісові біогеоценози. Надання цій території статусу заказника сприяє підвищенню видового та ценотичного різноманіття, збільшенню кількості рідкісних видів рослин і тварин території та акваторії рр. Вовча та Мала Терса.
На території та акваторії заказника зареєстровано 434 види судинних рослин. Серед ценоморф переважають степові та лучні види, проте участь інших груп також значна, що відображає різноманіття фізико-географічних умов. До складу флори території входять три червонокнижних і 18 видів, які занесені до Червоного списку Дніпропетровської області. Один вид – зірочки азовські (Gagea maeotica Artemcz.) знайдено вперше для Дніпропетровської області та рекомендовано до охорони.
У даний час зональна степова рослинність території заказника «Троїцько-Вишневецький» залишилася тільки на правобережних схилах долини річки та схилах балок, які її прорізують. Степова рослинність в основному представлена асоціаціями, у яких домінують костриця валіська (Festuca valesiaca), пирій повзучий (Elytrigia repens), стоколос безостий (Bromopsis inermis), карагана кущова (Caragana frutex), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), фрагментарно – ковила волосиста (Stipa capillata), молочай Сегієрів (Euphorbia seguierana), а також рідкісний для степів домінант – валеріана клубенева (Valeriana tuberosa), який утворює розріджену асоціацію з караганою кущовою.
У заплаві р. Вовча та Мала Терса розповсюджена мезофільно-лучна, гігрофільно-лучна та водно-болотна рослинність. Мезофільно-лучна рослинність в основному представлена угрупованнями злаків, серед яких домінують пирій повзучий (Elytrigia repens), костриця лучна (Festuca pratensis), осока розсунута (Carex distans), конюшина повзуча (Trifolium repens), подорожник великий (Plantago major), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale), щавель кінський (Rumex confertus), герань пагорбова (Geranium collinum) тощо. Гігрофільно-лучна (лучно-болотна) рослинність представлена угрупованнями мітлиці повзучої (Agrostis stolonifera), бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus) з іншими гігрофільними видами (жовтець повзучий (Ranunculus repens), жовтець отруйний (R. sceleratus), щавель кучерявий (Rumex crispus), вовконіг європейський (Lycopus europaeus), китник лучний (Alopecurus pratensis), осока лисяча (Carex vulpina), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale), ситняг болотний (Eleocharis palustris), ситник Жерара (Juncus gerardi), алтея лікарська (Althea officinalis), перстач гусячий (Potentilla anserina), покісниця розставлена (Puccinella distans), тризубець морський (Triglochin maritima) тощо). Вони оточують водойми та від урізу води змінюються на угруповання водно-болотної рослинності.
У межах заказника деревно-чагарникова рослинність представлена як штучними насадженнями (водозахисними, протиерозійним, полезахисними, садами), так і природними лісовими біогеоценозами. У долині р. Вовча розташовано значний природний лісовий масив – заплавна діброва з елементами штучних насаджень. До складу деревостану крім дубу звичайного (Quercus robur) входять клен гостролистий (Acer platanoides), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), берест. Чагарники представлені бузиною чорною (Sambucus nigra), бруслинами європейською та бородавчастою (Evonymus europaea, E. verrucosa), жостером проносним (Rhamnus cathartica), шипшиною собачою (Rosa canina) та іншими. На зволожених ділянках (низинах) відмічено зарості верби трьохтичинкової (Salix triandra). Травостій даної природної діброви складається з типових сільвантів, до рідкісних видів у складі травостою відносяться тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum), ряст Маршала (Corydalis marschalliana), зірочки жовті (Gagea lutea).
На території заказника у різних елементах рельєфу (в основному – на середніх і верхніх третинах схилів) значне розповсюдження мають штучні смугові насадження напівосвітленого типу світлової структури другої вікової стадії. У їх деревостані домінують акація біла (Robinia pseudoacacia), ясен високий (Fraxinus еxсelsior), клен ясенелистий (Acer negundo) з домішкою абрикосу (Armeniaca vulgaris), груші (Pyrus communis), клену гостролистого, зрідка дубу звичайного. Чагарниковий підлісок фрагментарний, представлений кленами (Acer campestre, A. tataricum), які іноді входять до другого деревного ярусу, крушиною ламкою (Frangula alnus), зрідка бруслиною та бузиною чорною.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 8-9.

УДК 574.4

В. Л. Булахов, О. Є. Пахомов, В. Я. Гассо
Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, vgasso@ua.fm

ENVIRONMENT-FORMING ACTIVITY OF ANIMALS
AS A FUNCTIONAL ELEMENT OF ECOSYSTEMS

V. L. Bulakhov, O. Y. Pakhomov, V. Y. Gasso
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, vgasso@ua.fm

Екологічна стійкість екосистем і нормальне їх функціонування залежить від дії кожного біотичного елементу, які утворюють складні біотичні зв’язки, формують біогеоценотичну структуру та біогеоценотичні процеси, обумовлюючи біологічний кругообіг. Від нормальної біогеоценотичної структури та функціонування екосистем у цілому залежить стан довкілля. Тваринні організми, як гетеротрофна частина системи, є вищим щаблем еволюційного процесу органічного світу, що обумовлює їх особливу роль у формуванні консортивних, біогеоценотичних, міжекосистемних і трансконтинентальних зв’язків, утворюючи механізми гомеостазу та біопродукційний процес.

Головним екологічним ядром функцій екосистеми є утворення органічної речовини та її трансформація. Тваринні організми – головні трансформатори первинної біологічної продукції, що створюється автотрофами. У загальному біопродукційному процесі вони приймають участь через різні форми середовищетвірної активності в наступних напрямках:

– у створенні вторинної біологічної продукції, яка відіграє роль у подальшому формуванні складних трофічних зв’язків, за рахунок яких утворюється різноманіття цієї продукції та створюється екологічний базис для багатьох елементів фіто-, зоо- та мікробоценозу;

– у репродукційному циклі автотрофів, забезпечуючи їх продуктивність і відтворювальний процес;

– у розповсюдженні первинної та вторинної продукції за межі консорцій, парцел, біогеоценозів і континентів, забезпечуючи внутрішньо- та міжекосистемні процеси обміну речовин і потоки енергії;

– у створенні екологічного каналу потоку біотичної енергії в екосистемах;

– у створенні важливої ланки загального ланцюга біологічного кругообігу як основи життя системи;

– у формуванні родючості ґрунтів і активній участі у ґрунтотвірних процесах при здійсненні різних видів середовищетвірної активності (рийної та трофометаболічної).

Важливою ланкою проявлення функцій екосистеми є формування та перетворення екологічного середовища для багатьох елементів фіто-, зоо- та мікробоценозу. Це, перш за все, так звані середовищетвірна функція тварин. Кожний елемент зооценозу при своєму існуванні та реалізації способу життя пристосовує середовище під свої власні екологічні потреби, забезпечуючи при цьому процес перетворення або утворення середовища, підтримання його існування.

Згідно з концепцією мозаїчно-циклічної організації екосистем, біоценотичний покрив є ієрархією видових і популяційних мозаїк таксономічних угруповань. Механізмом, який інтегрує цю різноманітну мозаїчну структуру та спричиняє формування біотичної складової системи як біотичних множин виступає активність наймогутніших середовище­перетворювачів–едифікаторів, або ключових видів. Середовищетвірний ефект ключових видів визначається чисельністю та спрямованістю їх впливу. Зміни абіогенного та біогенного середовища ключовими видами забезпечують стійке існування видів-ассектаторів. Ключові види й утворюють різноманітні функціональні групи тварин.

Ефективність середовищетвірної активності тваринних організмів залежить від різноманіття функціональних груп і спрямованої дії різних елементів на конкретну функцію екосистеми. Функціональна група визначається сукупністю зооелементів або видів, які демонструють подібну відповідь на зміни оточуючого середовища, мають схожий вплив на екосистему чи її складові.

Під функціональним різноманіттям розуміється множинність і кількісна участь організмів, які впливають на ту чи іншу функцію або властивості екосистеми. Воно може бути представлене різними способами:

– кількістю та відносним багатством функціональних груп;

– множинністю взаємодій з екологічними елементами;

– поєднанням різних видів за функціонально важливими ознаками.

Узагальнюючи дію різноманітних функціональних груп тваринних організмів у екосистемах, функціональне значення можна представити у вигляді двох схем – середовищетвірної ролі тварин у екосистемах і участі тварин у функціональних проявах екосистеми, які безпосередньо або опосередковано витікають із середовищетвірної активності.

На основі різних проявів способів життя (що визначаються конкретним місцем мешкання, добуванням їжі, обладнанням схованок, гнізд, гніздових камер, просторових переміщень тощо) виділяють чотири основні типи середовищетвірної активності тварин: трофічний тип активності зі споживним і видільним ефектом, механічний (локомоторний) тип із рийним і витоптувальним ефектами та міграційний із трансмісивно-епізоотичним і трансмісивно-розповсюджувальним ефектами.

Усі типи та види середовищетвірної активності різко між собою не відокремлені, мають ряд перехідних моментів. Рийна активність часто пов’язана із трофічною конструктивною діяльністю тварин. Середовищетвірна активність тварин є тим екологічним фундаментом, який обумовлює участь тварин у функціюванні екосистем і всієї біосфери.

У трофічному типі середовищетвірної активності всі види мають важливе значення. Вид споживчої активності визначається у вилученні великої кількості первинної (фітопродукції) та вторинної (зоопродукції) органічної продукції в екосистемах. Це найважливіший у біоценотичному відношенні вид активності, за яким раніше й у багатьох випадках у сучасний період визначають ступінь корисності або шкідливості того чи іншого виду тварин. У результаті цієї активності або утворюється вторинна продукція, або відбувається її переробка та перерозподіл у просторі. Ця вторинна продукція збільшує загальну продуктивність системи на різних її рівнях. В організмі тварин акумулюється ряд рідкісних біогенних елементів (фосфор, фтор, йод тощо) та їх сполук. Другим важливим наслідком споживчої активності є утворення на її основі захисного механізму екосистем. Через споживання різних груп організмів у таксономічному та функціональному відношенні виникають специфічні стосунки між окремими групами тварин, які здійснюють контроль за розвитком однієї трофічної групи відносно іншої, забезпечуючи своєрідний гомеостаз. Пряме вилучення біомаси у процесі споживання біомаси виступає першою ланкою участі тварин у розкладанні рослинних організмів, при цьому безпосередньо на споживання (особливо рослинних об’єктів) йде лише 20–60 % вилученої маси, решта (у вигляді невикористаних решток) залишається в екосистемі. Це так звані побічні втрати. Для мишоподібних гризунів співвідношення прямого та побічного вилучення складає 1 : 4, для ратичних – 1 : 2. Побічні втрати органічної маси при споживній активності швидше включаються до редукційного циклу.

Вид видільної активності (який ще називають трофо-метаболічним) охоплює абсолютно всі види тварин і за своїми масштабами часто поступається лише продукції автотрофів. Біомаса, яка в результаті трофіки тварин після травлення виділяється у вигляді екскрецій, сечовини та газів, відіграє важливу роль у збагаченні ґрунтів або водних екосистем поживними речовинами (добривами), виступає як біотичний каталізатор розвитку редуцентної мікрофлори, що в кінцевому рахунку прискорює процес мінералізації в екосистемі.

Вид деструктивної активності трофічного типу пов’язаний здебільшого з добуванням корму. Для розшуку та видобування кормових об’єктів тварини часто порушують цілісність дерев, ґрунту тощо. Наприклад, дятли, видобуваючи їжу порушують кору та стовбури дерев. Олені та кабани порушують ґрунтовий покрив. Гризуни, комахи-ксилофаги, мурахи та деякі молюски руйнують деревину.

Розповсюджувальна активність пов’язана з розносом і створенням запасів трофічних об’єктів (перш за все рослинних – насіння, плоди тощо) у різних місцях – у спеціально споруджених підземних коморах-камерах, під підстилкою чи у верхніх шарах ґрунту в межах і за межами місць мешкання тварин. Багато тваринних організмів – мурахи, гризуни, птахи запасають кормові об’єкти, які не повністю використовуються в їжу. Таким чином, частина таких рослинних залишків із так званих запасників поступово мінералізуються або, навіть, проростають, що позначається й на відтворювальному процесі, розповсюдженні рослинних компонентів на значні відстані від місць мешкання продуцента.

Вид рийної активності механічного типу багатогранний і широко розповсюджений у природі. Він відіграє значну роль у різних біогеоценотичних процесах і, перш за все, у ґрунтотвірних. Це один із поширених і діючих форм механічної роботи, яку виконують тварини у природі. Він викликає переміщення хімічних елементів за ґрунтовими горизонтами, змінює фізичні та хімічні властивості ґрунтів, утворює нано- і мікрорельєф, обумовлює формування біологічної активності ґрунтів, викликає абразію берегової зони водойм і тому подібне. Серед тварин-ґрунториїв зустрічаються представники багатьох систематичних груп (черви, мікроартроподи, павукоподібні, комахи, земноводні, плазуни, птахи, ссавці). Серед них зустрічаються як ґрунтові тварини, так і наземні. Найпоширенішим видом серед рийного класу активності виступає пронизуючий вид діяльності. Ґрунтова фауна і так звані тварини-норники в результаті рийної активності пронизують ґрунт густою мережею численних, різних за формою та величиною нір, віднірків, ходів, розташованих у різних напрямках по горизонталі та вертикалі, утворюючи пустоти та порожнини у ґрунті. Другим розповсюдженим видом рийної активності є виносний вид. Пронизуючи ґрунт норами та ходами різні тварини (черви, мурахи, комахоїдні, гризуни) викидають ґрунт на поверхню з глибинних горизонтів. Ці викиди утворюють на поверхні купи ґрунту, які звуться мурашинами, мишовинами, сурчинами, кротовинами та іншими залежно від назви виду чи групи тварин. Винос ґрунту сприяє утворенню особливого мікрорельєфу, перерозподілу міграції хімічних елементів і збагаченню ґрунту органічними речовинами.

Багато тварин при розшукуванні кормових об’єктів розорюють поверхню ґрунтового покриву на глибину від 5 до 25 см. Найхарактерніший вплив на ґрунт здійснюють кабани, лисиці, борсуки та інші. На розпушених ділянках інтенсифікується аерація ґрунтів, уповільнюється випаровування, із ґрунтом перемішуються підстилка, екскреції та трав’яний покрив, сприяючи прискореній мінералізації органіки. Такий вид рийної активності зветься розпушувальним. Деякі тварини (птахи, ссавці та інші) утворюють так звані купальні, де вони позбавляються від різних ектопаразитів. У таких місцях ґрунт розсипається в пил, який здебільшого розвіюється вітром і таким чином порушується та горизонтально мігрує у просторі найродючіший ґрунтовий горизонт. Це так званий купальний вид активності.

Наземні тварини здійснюють значні просторові переміщення у просторі. У пошуках їжі та місць укриття вони протягом доби переходять з однієї системи в іншу або переміщуються в межах екосистеми, здійснюючи так звані добові міграції, часто користуються одними й тими самими шляхами або стежками (плаями). При цьому відбувається значний механічний вплив на ґрунт, трав’яний покрив і тваринні угруповання. Це так званий витоптувальний клас активності. Найбільше він пов’язаний із життєдіяльністю стадних і колоніальних тварин (ратичні, ластоногі, мартини, гуси, баклани тощо) або з утворенням і систематичним використанням стежок поодинокими тваринами (лось, сарна, хижі тощо). У зв’язку з характером переміщення в цьому класі активності поширений плайний вид. Окремі тварини різних видів (не більше двох-трьох тварин) прокладають і постійно користуються однією й тією самою стежкою. Часто одні стежки використовують різні види. У результаті багаторазового використання стежок протягом сезону, року (або, навіть, декількох років) утворюються ущільнення ґрунту з певними наслідками. Іншим розповсюдженим видом витоптувальної активності є стадно-перемісний вид. Він здійснюється тваринами, які живуть стадами (олені, кабани тощо). Шляхи переміщення стад бувають як одноразові, так і постійні. Тварини, які утворюють колоніальні поселення, як правило витоптують місця їх розміщення, порушуючи ґрунтові блоки екосистеми, де крім ущільнення ґрунту накопичується велика маса трофометаболітів (баклани, чаплі, мартини тощо). Цей вид активності одержав назву скопищного. Різновидом витоптувального класу активності виступає ще так званий логово-льожковий вид, за якого тварини (особливо ратичні) одноразово використовують місце відпочинку з руйнуванням підстилки та верхнього шару ґрунту.

Конструктивний тип середовищетвірної активності пов’язаний як правило з поєднанням різних матеріалів, зібраних у середовищі (найчастіше з різних екосистем) для утворення якісно нових об’єктів. Він відіграє значну роль у розмноженні, захисті та утворенні запасів кормів. Ця активність характерна майже для всіх птахів, багатьох видів ссавців і комах (перетинчастокрилі). Цей тип активності насамперед сприяє збиранню та концентрації різних матеріалів (листя, стебла, гілки, ґрунт, пір’я, волосся тощо). Крім того, він є важливим інформаційним сигналом про відповідність даного району екологічним вимогам виду (забезпеченість схованками та сприятливими умовами розмноження для багатьох інших тварин (комах, птахів, ссавців і інших). У цьому типі активності виділяються будівельний і деструктивно-створювальний класи. До першого класу відносяться різноманітні гнізда птахів, які розміщуються у різних біогеогоризонтах – у кроні дерев, чагарниках, на скелях, ґрунті, у ґрунті тощо. Гнізда будують різні ссавці (майже всі рийні гризуни, вовчки, миші-житняки та багато інших). Рийні ссавці у ґрунтових горизонтах утворюють гніздові та кормові камери. Тут конструктивний тип активності перекликається з рийним. До другого класу відноситься утворення птахами дупел. При утворенні дупла тварини (дятли та інші) руйнують дерева. Ці порушення пов’язані з деструкцією деревостану, утворенням мережі так званих фаутних дерев. Дупла дятлами використовуються лише як місця гніздування лише одноразово. У той же час створення широкої мережі дупел у лісових екосистемах сприяє утворенню нормальних умов існування для 12 різних видів птахів-дуплогніздників, ссавців і багатьох артропод.

Міграційний тип середовищетвірної активності пов’язаний із сезонними переміщеннями та кочуванням тварин. Особливо масштабні міграції здійснюють птахи та кажани. У результаті цієї активності розповсюджуються на великому просторі рослинні й тваринні організми, мікроорганізми (зокрема віруси), що часто викликають різні паразитарні та інфекційні захворювання. У цьому типі середовищетвірної активності виділяють форичний або трансмісійно-розповсюджувальний та трансмісійно-паразитарно-інфекційний класи. Перший клас пов’язаний із розповсюдженням насіння, яке найчастіше прикріплюється до пір’я чи волосся тварин. Часто спостерігається занос ікри риб або земноводних птахами у сусідні водойми та водні екосистеми, розташовані на великих відстанях (включаючи різні континенти). У водоймах степової зони України з’явилися сонячні окуні (батьківщина яких – Північна Америка) та багато інших таксонів. Другий вид міграційного типу активності пов’язаний із розповсюдженням різних паразитарних і вірусних організмів, утворюючи міжконтинентальні осередки однотипних масових інфекційних захворювань. Прикладом такого міжконтинентального розповсюдження інфекції є занесення вірусу пташиного грипу Н₅N₁, який викликає певні медичні та соціальні проблеми.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 3-7.

УДК 504.054:59

В. Л. Булахов, А. Е. Пахомов
Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара, Днепропетровск, Украина

URGENT TASKS FOR DIVERSITY CONSERVATION OF ZOOCOENOSIS AND ITS FUNCTIONAL POTENTIAL IN ECOSYSTEMS OF INDUSTRIAL REGIONS

V. L. Bulakhov, A. E. Pakhomov
Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Постоянный рост антропогенного пресса на природные процессы обуславливает значительное ухудшение экологических условий и сокращение разнообразия животного населения. Особенно сложные экологические проблемы образуются в индустриально-промышленных регионах, где техногенные, агрогенные и рекреационные факторы в совокупности вызывают синэргичное воздействие по трансформации экосистем, сопровождающееся резким сокращением исторически сложившихся местообитаний животных. Основные экологические проблемы промышленных регионов обусловлены:

• чрезмерной техногенной нагрузкой на природные системы;
• высоким уровнем загрязнения воздушного и водного бассейнов и почвенного покрова;
• образованием и накоплением промышленных и бытовых отходов;
• изъятием значительного количества площадей естественных экосистем промышленными объектами и городскими агломерациями;
• подтоплением или осушением значительных территорий за счет неправильной эксплуата­ции различных типов ирригационных систем;
• постоянным возрастанием процесса модификации степных экосистем в агроценозы;
• химизацией сельскохозяйственного производства;
• интенсификацией механизации сельскохозяйственного производства, обуславли­вающей повышение факторов беспокойства и гибели животных;
• расширением сети рекреационного освоения за счет наиболее благоприятных мест обитания для животных;
• чрезмерным возрастанием степени выпаса скота в наиболее сохранившихся оптимальных экологических условиях (в остаточных степных, луговых, долинных экосистемах);
• обмелением и исчезновением малых рек из-за распашки береговой зоны, ликвидации источников и создания ирригационных систем;
• созданием широкой сети дорог для автомобильного и железнодорожного транспорта;
• увеличением охотничьего пресса без учета воспроизводственных возможностей и соблюдения элементарных правил охоты и охотничьей этики;
• недостаточным обеспечением природно-заповедными территориями;
• несовершенными правилами включения земель в природно-заповедный фонд с отсутствием правового режима, обуславливающего действенный охранный режим в заказниках.

Вследствие синергетического эффекта воздействия комплекса антропогенных факторов в промышленных регионах почти не сохранилось эталонных природных систем. Относительно ненарушенных человеческой деятельностью экосистем сохранилось всего в пределах 0,1–3,0 % всей площади региона. Остальная площадь представлена в разной степени трансформированными и модифицированными экосистемами. В этих условиях фаунистическое разнообразие региона обеднилось на 5–10 %, а в непосредственном районе действия техногенных факторов – на 60–90 %. Количественный состав животных по отдельным видам и комплексам сократился в десятки и сотни раз. При этом, количественное обеднение происходит в основном за счет важнейших функциональных элементов, что в свою очередь способствует ослаблению экологической устойчивости систем.

В сложившейся обстановке настоятельно требуется целый комплекс неотложных мер как по сохранению видового и количественного состава зооценоза, так и восстановление его функционального потенциала, обусловливающего целостность биотических связей и нормальную работу биогеоценозов. Первоочередными мерами должны быть:

1) в системе охраны и восстановления природных мест обитания для животных:

• создание широкой сети природно-заповедных территорий и, в первую очередь, за счет государственных природных заповедников. В промышленных регионах экологический нормой, способствующей сохранению природных местообитаний под заповедно-охранный фонд (ЗОФ), должно отводится в пределах 10–15 % всей их площади;
• в регионах, где практически исчезли оптимальные естественные экосистемы, провести масштабные работы по биологической рекультивации техногенных ландшафтов и экологической реабилитации отработанных земель с последующим отводом их под охранные территории с целью ускорения восстановления биогеоценологических процессов;
• срочно изменить существенную систему законодательных положений по отводу земель под природно-заповедный фонд. Для этого необходимо сократить количество учреждений, участву­ющих в согласовании отвода земель, ограничив лишь облсоветами и облгосадминистрациями на региональном уровне и кабинетом министров на государственном уровне, исключив землепользователей, сельсоветы, райсоветы и райадминистрации, которые являющится главным тормозом в создании новых территорий ПЗФ. Ответственность за соблюдение охранного режима возложить на областные управления экологии и природных ресурсов для государственных заказников и районные госадминистрации для заказников местного значения. Для государственных заказников выделить 1–2 штатных охранных сотрудника, для заказников местного значения – ежемесячно проводить контрольные рейды райадминистрациями с общественностью;
• в степных районах с интенсивным землепользованием организовать постепенный перевод непродуктивных агроценозов в восстанавливаемые степные экосистемы; сократить пахотный фонд с 75–90 до 60 %;
• уменьшить уровень техногенного загрязнения за счет оптимизации существующих систем защиты (очистные сооружения, пылеуловители и т. п.) и увеличить их количество с одновременным постепенным переводом технологического процесса промышленных предприятий на безотходное производство и замкнутый цикл водопользования;
• на отработанных землях за счет промышленных предприятий провести массовые работы по возобновлению и созданию вторичных экосистем;
• вокруг населенных пунктов восстановить ранее существующие зеленые и голубые зоны с запретом любой хозяйственной деятельности (кроме природоохранных). Для крупных индустриальных городов зеленые зоны должны составлять 15 км, небольших промышленных городов – 10 км, сельских населенных пунктов – 2 км. Голубые зоны – соответственно: 5, 3, 0,5 км;
• запретить любую хозяйственную деятельность и строительство разных объектов на островах рек, озер и водохранилищ и в береговой зоне малых рек не менее 500 м;
• по берегам рек и водохранилищ образовать зоны покоя, чередуя их с участками активной рекреации;

2) в системе охраны животных:

• упорядочение правил охоты, значительно сократив сроки ее проведения и нормы добычи на одного охотника. Существующие сроки и нормы добычи (теоретические в реальные) могут почти полностью уничтожить охотничью фауну и резко обеднить фаунистический комплекс. Сроки охоты необходимо сократить до одного месяца (на пернатую дичь) – сентябрь, на пушного зверя и копытных – декабрь, нормы добычи сократить в 2–3 раза;
• для конкретных регионов и охотничьих хозяйств на научной основе ежегодно разрабатывать и строго соблюдать нормы изъятия из природных систем отдельных видов охотничьих объектов;
• запретить имеющееся массовое явление по сбору насекомых, яиц птиц, отлов диких живот­ных для домашнего содержания; повысить контроль за продажей диких животных на зоорынках;
• в период проведения весеннее-летних механизированных сельскохозяйственных работ в агроценозах строго соблюдать круговую обработку поля начиная с центра, не допуская обработку с краевого периметра;
• переводить химическую систему защиты растений на биологическую;
• создавать в агроценозах широкую сеть релизов для создания мест защиты и репродукции различным животным;
• проводить систематическую широкую разъяснительную работу о полезной роли животного населения и недопущения его бесцельного уничтожения (за исключением массовых видов грызунов);

3) в области восстановления функционального потенциала в реабилитируемых экосистемах:

• в процессе восстановления и образования новых вторичных экосистем необходимы работы по интродукции важнейших зооэлементов и созданию условий для их активного привлечения;
• в наземных экосистемах с целью ускорения почвообразовательного процесса на отработанных землях провести интродукцию комплекса почвообразователей: почвенных простейших, микроартропод, дождевых червей, роющих земноводных (чесночниц), насекомоядных млекопитающих;
• для подавления массового развития фитофагов в неустойчивых развивающихся эко­системах – участках биологической рекультивации предусмотреть интродукцию хищных и парази­ти­чес­ких насекомых, земноводных, пресмыкающихся, птиц и насекомоядных млекопитающих (кротов) и привлекать птиц-дуплогнездников за счет создания искусственных гнездовий;
• в водных экосистемах, созданных или спонтанно образованных с целью оптимизации гидрохимического и гидрологического режимов, провести работы по интродукции комплекса гидробионтов – биофильтратов: тубифицид, различных ракообразных, двустворчатых моллюсков, также производить высадку макрофитов для создания мест защиты и репродукции водно-болотного фаунистического комплекса.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 4-7.