Основні напрями екологічних досліджень

  • дослідження зоогенних механізмів ремедіації ґрунтів та рекультивації екосистем в умовах напруженого тиску техногенних чинників;
  • дослідження антропогенної динаміки зооценозів, перспективи їх охорони, оптимізації та природокористування;
  • вивчення функціональної ролі тварин в екосистемах;
  • розробка комплексної еколого-біохімічної оцінки стану тварин під впливом техногенних факторів;
  • інвентаризація й екологічна оцінка природно-заповідного фонду.

На початку XX століття в Катеринославі не було кваліфікованих кадрів біологів. Біологічний факультет був започаткований на базі фізико-математичного факультету Катеринославських Вищих жіночих курсів (1916 р.), а завідуючим кафедри ембріології та порівняльної анатомії Вищих жіночих курсів став приват-доцент, магістрант Харківського університету Леонід Володимирович Рейнгард.

Кафедра обслуговувала природничий та медичний факультети, вела навчальні курси «Введення в зоологію», «Зоологія хребетних», «Ембріологія», «Порівняльна анатомія».

Весною 1918 року на біологічному факультеті з’являється кафедра зоології безхребетних. Завідуючим її був обраний професор Т. Є. Тимофєєв.

В липні 1918 року Вищі жіночі курси були реорганізовані в Катеринославський університет. Біологічному факультету університету була передбачена передача кафедри біологічного профілю Вищих жіночих курсів із штатом викладачів і допоміжного персоналу. Факультет розмістився на нижньому поверсі колишнього комерційного училища (в наші дні – будинок облдержадміністрації).

Весною 1919 року факультет та кафедра безхребетних були переведені у колишній Потьомкінський палац (нині – Палац студентів ДНУ). У цей час Катеринослав зайняли війська «батька» Нестора Махна, які частково квартирували і в Потьомкінському палаці. В результаті цього недоброзичливого сусідства учбові лабораторії сильно постраждали, багато приборів, інструментарію та хімікатів зникли або були знищені.

Наприкінці 1919 – початку 1920-х рр. біологічний факультет займав місце в недобудованому приміщенні гірничого інституту.

В 1920 році кафедра перебазувалась до приватного будинку на Полтавській вулиці (нині – вул. О. Гончара). В тому ж році біологічний факультет отримав двоповерховий будинок колишнього Першого реального училища (нині – проспект К. Маркса, 36) і кафедра зоології безхребетних перейшла в це приміщення.

В 1924 році створюється Зоологічний музей біофаку, який бере свій початок від природничо-історичного відділу Катеринославського обласного народного музею (колишній – Музей ім. О. Поля). Велика заслуга в створенні Зоомузею належить ентузіасту-організатору М. І. Подосиннікову. Першим директором Зоологічного музею став професор Л. В. Рейнгард.

На початку XX століття степове Придніпров’я було найменш дослідженим в фауністичному відношенні. Вчені-зоологи відразу зосередили увагу на дослідженні тваринних ресурсів регіону з метою вирішення найважливіших наукових та народногосподарських задач.

На першому етапі розвитку кафедри (з моменту створення) фауністичні дослідження були спрямовані на вивчення комплексів тварин із розробленням рекомендацій по їх раціональному використанню та охороні.

Найбільш успішний розвиток отримали такі напрямки як ембріологія та паразитологія. Професор Л. В. Рейнгард організував копіткі роботи із вивчення ембріонального розвитку костистих риб, особливу увагу було приділено розвитку репродуктивної системи організмів. Зароджувались наукові передумови для розвитку теорії онтогенезу і розробки практичних заходів щодо підвищення ефективності відтворювальних робіт у рибництві. В подальшому цей напрямок успішно розроблювався роботами Т. Н. Забудько-Рейнгард, Н. З. Пергат, Т. К. Трудової.

Разом із фауністичними дослідженнями велика увага приділялась зоопаразитологічним дослідженням. Найбільшої ваги набули роботи по ліквідації небезпечної хвороби малярії, яка лютувала в Україні в 1920–1930-х роках.

За спогадами професора О. Л. Бельгарда, спостерігались періоди, коли через це захворювання на роботу на заводи, фабрики, в навчальні заклади виходило не більше половини від усієї кількості працюючих.

На кафедрі зоології під керівництвом Л. В. Рейнгарда поглиблено вивчалися біологічні особливості та екологія малярійного комара з метою розробки ефективних засобів боротьби з цим переносником захворювання. Спільно з дніпропетровськими медиками на основі отриманих даних були розроблені практичні заходи щодо переривання біологічного циклу розвитку малярійного плазмодія – збуджувача малярії.

У 1930-му році Л. В. Рейнгард разом з учнями за організаційної підтримки Дніпропетровського обкому партії провели успішну акліматизацію на водоймах Дніпропетровщини живородної рибки-гамбузії, яку завезли до України із водойм Середньої Азії. Ця рибка активно поїдала личинки малярійного комара, перериваючи таким чином біологічний цикл розвитку переносника небезпечної хвороби.

Роботи по боротьбі із малярією продовжувались до другої половини 1930-х років. У проведенні протималярійних заходів брали безпосередню участь і студенти-зоологи Дніпропетровського інституту народної освіти. Ці досягнення отримали високу оцінку учених СРСР і були відмічені на Всесоюзному рівні.

Вагомий внесок у вирішення проблеми по ліквідації малярії внесли учні Л. В. Рейнгарда – С. М. Бровко, А. Г. Топчієв, В. В. Горицька та А. В. Гуцевич, який став одним із найвідоміших вчених-паразитологів в СРСР.

Фауністичні дослідження в ДДУ на першому етапі і в подальшому проводив також один із найвідоміших зоологів СРСР – І. І. Барабаш-Нікіфоров. У 1928–1930 рр. він працював асистентом кафедри зоології хребетних і вивчав ссавців Наддніпрянщини. І. І. Барабаш-Нікіфоров — учасник Всесоюзних зоологічних експедицій у північну, південну та далекосхідну частини СРСР, автор монографії про морських звірів. Серед робіт І. І. Барабаша-Нікіфорова стала класичною праця «Фауна ссавців Наддніпрянщини». Матеріали про фауну ссавців Придніпров’я стали основою, базисом подальших теріологічних досліджень фауни регіону.

Чисельну групу безхребетних в цей час вивчав М. П. Акімов, хребетних – В. В. Стаховський.

Професор Михайло Павлович Акімов (1886–1955 рр.) у 1926–1933 рр. очолював державну інспекцію краю (Полтавська, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська обл.) по охороні пам’ятників природи.

Під керівництвом М. П. Акімова колектив кафедри досяг значних успіхів у вивченні комплексів безхребетних, де особлива увага приділялась їх біорізноманіттю, формуванню в антропогенних умовах, закономірностям розподілу та розробці заходів боротьби з шкідниками лісового та сільського господарства. Його наукові інтереси сягали далеко за межі вивчення фауни безхребетних.

М. П. Акімов вивчав викопних молюсків, рукокрилих, орнітофауну. Ще до викладання в Дніпропетровському університеті він одержав цінні здобутки під час роботи в Геологічному Комітеті (м. Санкт-Петербург), у Харківському ветеринарному інституті та на агрономічному факультеті Київського політехнічного інституту. Все це сприяло розвитку різнопланового екологічного світогляду, який був втілений в роботі кафедри зоології.

За різноманітними напрямками зоології М. П. Акімов опублікував понад 50 робіт. Він створив і очолив новий науковий напрямок – зоологічні дослідження штучних лісів степової зони.

З 1922 року до 1941 року кафедри зоології безхребетних та хребетних готували спеціалістів-зоологів із спеціалізацією відповідно «зоолог-безхребетник» та «зоолог-хребетник».

Другий етап зооекологічних досліджень в Дніпропетровському державному університеті був пов’язаний із масштабними роботами по будівництву (1931–1937 рр.) першої гідроелектростанції на Дніпрі (ДніпроГЕС) та створенням широкої мережі штучних лісових насаджень у степовій зоні України.

У 1932–1935 рр. біологічний факультет очолює канд. біол. наук, доцент кафедри зоології безхребетних Степан Максимович Бровко. Багато сил і енергії віддав він організації біологічного факультету. У 1936–1937 рр. Степан Максимович очолював навчальну частину університету, а після Великої Вітчизняної війни стає одним із основних учасників відновлення університету, проректором із навчальної роботи.

В 1937 році із кафедри ембріології та порівняльної анатомії утворились дві: крім «материнської», була створена кафедра зоології хребетних. Завідуючим став доцент (а потім — професор) В. В. Стаховський.

Наукові напрямки на кафедрі охоплювали такі проблеми: дослідження ембріогенезу кісткових риб, екології малярійного комара та його ворогів-лярвіфагів (личинкоїдів), дослідження процесів регенерації живої тканини.

В 1938 році до професорсько-викладацького складу кафедри зоології хребетних входили 4 доцента і асистента, 6 технічних працівників. Студентам зоологічної спеціальності читались спецкурси: «Промислові тварини СРСР», «Іхтіологія», «Біологія та систематика хордових тварин», проводився великий практикум.

Кафедра зоології хребетних в цей час працювала над науковою темою «Вивчення фауни наземних хребетних Дніпропетровської області».

Кафедра зоології в роки Другої Світової війни. В 1941 році роботи колективу кафедри зоології були зупинені початком Другої Світової (Великої Вітчизняної) війни. З початком бойових дій і наближенням лінії фронту до Дніпропетровська біологічний факультет був евакуйований на Урал (м. Чкалов) та в станицю Іллінська Краснодарського краю.

Багато вчених залишились в Дніпропетровську і продовжували працювати в університеті і за окупаційної влади.

16 жовтня 1941 року обласна управа призначила деканом біофаку доцента Олександра Васильовича Бондарєва, який водночас став і завідуючим кафедри зоології безхребетних та ентомології. В 1942 році кафедри зоології безхребетних (доц. О. В. Бондарєв) та фізіології рослин (проф. К. П. Старчева) готували збірник статей «Природа південного сходу України» і займались проблемою транспортабельності плодів, що мали для німців практичне значення. В цей час був підготовлений науковий збірник «Комахи південного сходу України»,примірники якого були знищені під час боїв за Дніпропетровськ в 1943 році.

25 жовтня 1943 року війська Радянської армії під командуванням генерала Р. Я. Малиновського звільнили м. Дніпропетровськ від німецьких загарбників.

Окупація Дніпропетровська нанесла непоправної шкоди Зоомузею ДДУ. У довоєнний час у музеї нараховувалося декілька тисяч експонатів різних груп тварин, окремі колекції вважались унікальними й такими, що не мали аналогів в СРСР (наприклад, колекції тропічних метеликів та жуків, опудала птахів, виконані наприкінці XIX-го століття тощо). Більшість цінних експонатів було розграбовано і вивезено до Германії, а ті, що залишилися без відповідного догляду, значно втратили свою естетичну та наукову цінність.

Після визволення міста Дніпропетровська співробітники зоомузею приклали неймовірні зусилля до ремонту приміщення та реставрації пошкоджених експозицій.

Починаючи з 1943 року і до середини 1950-х рр. кафедри зоології безхребетних та хребетних спеціалізуються також на підготовці таких фахівців: «викладач середньої школи», «викладач вищого навчального закладу», «науковий співробітник».

В 1943–1944 рр. та з 1945 р. – деканом біологічного факультету ДДУ був спеціаліст у галузі паразитології та ґрунтової зоології, к. б. н., доцент Олександр Григорович Топчієв. Він вивчав біологію та розробляв заходи боротьби із гнусом, досліджував процеси формування мезофауни ґрунту та підстилки степових лісів південно-східної України, викладав «Ентомологію», «Біологію та систематику комах» та «Ґрунтову зоологію». О. Г. Топчієв доклав великих зусиль для відновлення університету у повоєнні роки.

Із поширенням загальнодержавних робіт із лісомеліорації степів (створення штучних лісів і лісосмуг) були організовані роботи по вивченню формування фауни наземних тварин у лісових екосистемах.

Наукова робота кафедри зоології хребетних під керівництвом професора В. В. Стаховського в цей час виконувалась за напрямками:

  1. Вивчення наземних хребетних тварин лісів південного сходу України (у складі комплесної експедиції ДДУ).
  2. Дослідження формування фауни хребетних тварин в зв’язку із зарегулюванням стоку р. Дніпро та створенням Ленінського (Дніпровського) водосховища.
  3. Вивчення промислових тварин області (птахів, ссавців) спільно з Українським товариством мисливців та рибалок (УТМР), дослідження біології, чисельності, розповсюдження промислово-цінних тварин.
  4. Науково-практична робота по дичинорозведенню (звіроферма в с. Личкове Дніпропетровської області).

На цьому етапі були організовані перші в Радянському Союзі дослідження формування фауністичних водно-болотних комплексів в умовах новостворюваних водосховищ.

Були отримані перші для науки дані про процес пристосування та формування найважливіших природних комплексів в стресовій ситуації. Професор В. В. Стаховський та його учні Л. Є. Писарева, О. М. Мясоєдова й В. Л. Булахов вивчили та з’ясували першу адекватну екологічну реакцію ссавців та птахів на зміну гідрологічних умов. Ці роботи й дотепер є базисом у вивченні формування фауни наземних хребетних і організації практичних заходів з охорони тварин в умовах реконструкції річкових долин.

Важливим напрямком у зоології хребетних було вивчення закономірностей формування фауни наземних тварин в штучно утворюваних лісових насадженнях. Ці роботи зоологи виконували спільно з кафедрою геоботаніки та ґрунтознавства ДДУ. Вчені двох кафедр приймали (і приймають зараз) участь в спільних комплексних експедиціях по вивченню степових лісів (Комісарівського, Грушевського, Старо-Бердянського та інших). Ці дослідження розпочинають новий екологічний напрямок біоценології.

У 1950-і роки у регіоні організоване продуктивне мисливське господарство. Успішно проведені роботи з акліматизації уссурійського кабана, оленя, ондатри, єнотовидного собаки. Ці дослідження і практичні роботи стали основою сучасної функціональної зоології.

Під керівництвом доцента М. П. Акімова на кафедрі зоології безхребетних в цей час успішно вивчались наземні комплекси безхребетних, особлива увага приділялась шкідникам сільського та лісового господарства. На основі вивчення безхребетних були створені передумови для розробки теоретичних основ еволюційного направлення прожиттєві форми.

З 1955 року до 1964 року кафедрою зоології безхребетних завідував канд. біол. наук, доцент Степан Максимович Бровко – активний учасник науково-практичних заходів з боротьби з малярією. Відомий фахівець в області паразитології, він детально дослідив фауну іксодових кліщів степової зони України.

Велика увага приділяється й паразитологічному напрямку. В цей час проводяться копіткі дослідження фауни кровосисних двокрилих, їх екології, різних ектопаразитів, особливо кліщів, укуси яких часто призводять до появи небезпечних захворювань сільськогосподарських тварин та людини. Установлені природні місцеперебування цих безхребетних-паразитів, місця їх концентрації, розроблені ефективні заходи по боротьбі із кровосисними двокрилими та кліщами.

З моменту звільнення мм. Дніпропетровська та Запоріжжя починаються роботи з відбудови зруйнованої греблі Дніпрогесу і відбувається повторне заповнення Дніпровського водосховища (1947 р.).

На початку 1950-х років на Дніпровському (Ленінському) водосховищі розпочинаються роботи по збагаченню іхтіофауни. Проводиться акліматизація сигових риб: рипуса ладозького, сига чудського, сига-лудоги – гібридної форми між рипусом і сигом. Ці роботи, на жаль, в подальшому не призвели до адаптації та подальшої натуралізації сигових риб, їх включення до складу рибного населення Дніпровського водосховища.

Одночасно з проведенням інтродукційних заходів в 1955–1965 рр. організується широкий фронт робіт по вивченню біологічних особливостей цінних промислових риб водосховища. Найбільша увага приділяється дослідженню формування генеративних органів і відтворювальних можливостей риб як основи відтворення рибних запасів в умовах водосховища. Були отримані цінні дані щодо гістології і оогенезу промислових риб Дніпровського водосховища, їх плодючості. Л. В. Рейнгард, Т. Н. Забудько-Рейнгард, Т. К. Трудова, Н. З. Пергат вивчали особливості річного циклу розвитку гонад у ляща, судака, сазана, чехоні, синця.

Наприкінці 1950-х років під керівництвом професора Г. Б. Мельникова вивчаються умови розвитку іхтіофауни водосховища з метою відтворення рибних запасів та розробки заходів по цілеспрямованому впливу на процес формування фауни риб. Були розроблені практичні заходи по створенню штучних нерестовищ на Дніпровському водосховищі і розпочаті роботи по збагаченню іхтіофауни за рахунок вселення напівпрохідних риб шляхом їх акліматизації.

Доцент кафедри зоології хребетних В. Л. Булахов розробив теоретичні основи акліматизації напівпрохідних риб в умовах водосховищ. Головна проблема, яка вирішувалася, була обумовлена інстинктом скату молоді та плідників риб вниз по течії до греблі ГЕС. Практичне втілення теоретичних розрахунків дало змогу провести успішну інтродукцію тарані дніпровської в Ленінське водосховище, в результаті якої промисловий вид пройшов етапи адаптації та натуралізації і зайняв важливе місце у складі рибного населення водосховища. Частка тарані в промисловому вилученні рибних запасів в Дніпровському (Ленінському) водосховищі в теперішній час складає понад 60%.

Третій етап (1960–1975 рр.) розвитку кафедри зоології ознаменувався початком екологізації зоологічних досліджень і розвитком зооекологічного напрямку у вітчизняній та світовій науці.

Основні дослідження були спрямовані на вивчення фауністичних комплексів як структурних компонентів наземних та водно-болотних екосистем, на основі яких були встановлені закономірності формування консортивних, біогеоценотичних та міжбіогеоценотичних зв’язків. Завдяки встановленню цих зв’язків були розробленні та впроваджені у практику зооекологічні основи створення штучних лісових насаджень у степу та в техногенних ландшафтах.

В цей час продовжуються дослідницькі роботи Л. В. Рейнгарда, Т. Н. Забудько-Рейнгард, Т. К. Трудової, Н. З. Пергат по вивченню особливостей річного циклу розвитку гонад у промислово-цінних риб Дніпровського водосховища.

В 1963 році за ініціативою ректора ДДУ професора Г. Б. Мельникова закінчує своє існування кафедра ембріології та порівняльної анатомії як «неперспективна кафедра», яка за 50 років роботи не підготувала жодного доктора наук.

В 1965 році кафедри зоології безхребетних та зоології хребетних об’єднані в одну потужну кафедру зоології. Об’єднану кафедру зоології очолив канд. біол. наук, доцент Степан Максимович Бровко.

В 1966 році склад кафедри зоології був таким: викладачі-«безхребетники» — доц. С. М. Бровко, доц. Л. Г. Апостолов, доц. А. Г. Топчієв, асист. І. К. Булік, асист. А. М. Корабльов, асист. А. П. Груша, асист. О. Ф. Пилипенко; викладачі-«хребетники» — доц. М. Є. Писарєва, старш. викл. В. Л. Булахов, старш. викл. А. Д. Колєсніков, асист. А. А. Губкін, асист. О. М. Мясоєдова, асист. Н. Ф. Константінова.

В 1969 році в зв’язку з виходом на пенсію доцента С. М. Бровка завідуючим кафедри зоології (1969–1971) обраний доцент Валентин Леонтійович Булахов, якого після захисту докторської дисертації (1971 р.) і отримання звання професора змінює Леонід Георгійович Апостолов.

Кафедра зоології приймає активну участь в інтенсивних іхтіологічних дослідженнях трансформаційних процесів в популяціях промислових видів риб, розробленні теоретичних засад для подальшого відтворення риб у Дніпровському водосховищі, які організовуються відомим гідробіологом, ректором ДДУ професором Г. Б. Мельниковим.

З середини 1973 року ці наукові роботи очолив доцент В. Л. Булахов. Під його керівництвом були розроблені рекомендації щодо збагачення промислової фауни риб за рахунок напівпрохідних риб, покращення природних умов нересту цінних риб і створенню штучних нерестовищ, збагачення кормової бази риб тощо.

В період з 1960 по 1975 рр. на кафедрі зоології були захищені такі кандидатські дисертації: Л. Г. Апостолов «Ентомофауна шкідників листя дуба в лісонасадженнях південно-східної частини України й екологічне обґрунтування засобів боротьби з ними» (1961); В. Л. Булахов «Обогащение ихтиофауны Ленинского водохранилища путем акклиматизации полупроходных видов рыб» (1966); А. А. Губкін «Орнитофауна как структурный компонент лесных биогеоценозов степной зоны Юго-Восточной Украины» (1971); О. М. Мясоєдова «Формирование орнитофауны Ленинского водохранилища» (1971); В. О. Барсов «Биология и питание златогузки в условии юго-востока Украины» (1973); О. Ф. Пилипенко «Почвенная мезофауна лесных биогеоценозов юго-восточной Украины» (1973).

На цьому етапі розвитку кафедри зоології була захищена докторська дисертаційна робота Л. Г. Апостолова «Вредная энтомофауна лесных биоценозов юго-востока Украины» (1971).

Четвертий етап розвитку кафедри зоології (1975–1989 рр.) ознаменувався дослідженнями двох перспективних наукових напрямків.

Перший був пов’язаний із вивченням впливу техногенних чинників на біологічне різноманіття, популяційні, морфологічні, фізіолого-біохімічні та репродуктивні особливості тваринних організмів у екстремальних умовах. У цьому напрямку активну участь приймала новостворена лабораторія біомоніторингу та охорони природи НДІ біології (до цього – лабораторія екології тварин). Цей напрямок поступово перетворився в один із провідних і спричинив бурхливий розвиток екотоксикологічних досліджень зооценозу.

Другий напрямок пов’язаний із вивченням середовищеутворювальної ролі тварин, їх ролі у функціонуванні екологічних систем. У 1980-і рр., в зв’язку із інтенсифікацією цього напрямку та здобуттям значних фундаментальних досягнень, було створено наукову школу «Структурно-функціональної зоології».

З 1980-го року були продовжені екотоксикологічні дослідження в рамках виконання різних наукових держбюджетних тем. Науковим керівником на протязі двадцяти п’яти років залишається професор В. Л. Булахов, відповідальними виконавцями – С. М. Тарасенко, А. М. Місюра, виконавцями – Ю. П. Бобильов, В. Я. Гассо, О. О. Христов, В. М. Кочет.

В результаті багаторічних досліджень були одержані цінні дані про вплив різних виробництв на стан популяцій риб та земноводних, функціональні особливості їх організмів. Важливим результатом досліджень є розробка шкали по водній екотоксикології, яка обґрунтовувала використання риб та амфібій в якості показових тест-об’єктів та зооіндикаторів для визначення ступеня забруднення водних систем і довкілля.

За результатами науково-дослідної роботи кафедри зоології в 1983–1987 рр. опубліковано 125 наукових робіт, отримано 2 авторських свідоцтва, 2 позитивні рішення щодо заявки на винахід, 1 срібна та 1 бронзова медалі ВДНГ СРСР.

В практику впроваджено більш 20 наукових розробок, у тому числі:

— науково обґрунтована схема організації охоронюваних територій регіону; — обґрунтування на організацію заповідника «Придніпровський»; — обґрунтування на організацію двох загальнозоологічних заказників республіканського значення та шести заказників цільового призначення; — схеми охорони фауни міської межі та комплексної зеленої зони міст Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг; — розроблені, захищені авторським свідоцтвом, впроваджені в мисливських господарствах області штучні гнізда для водоплавних птахів.

На базі кафедри зоології наприкінці 1970-х рр. були проведені II-а Республіканська нарада «Біогеоценологія, антропогенна зміна рослинного покриву та їх прогнозування» (1978) та II-а Всесоюзна нарада «Структурно-функціональні особливості природних та штучних біогеоценозів» (1978).

В 1987 р. спільно з кафедрою геоботаніки та грунтознавства ДДУ на базі Присамарського Міжнародного Біосферного стаціонара (с. Андріївка Новомосковського району Дніпропетровської області) проведені:

— IV Всесоюзна координаційна нарада проблемних рад АН СРСР «Техногенні біогеоценози та рекультивація земель»;

— I Всесоюзна координаційна нарада по підпроекту 2б Програми МАБ «Вплив діяльності людини на продуктивність лісових екосистем».

На базі ДДУ кафедрою зоології проведена I Обласна науково-практична конференція «Проблеми ведення інтенсивного мисливського господарства».

В період з 1975 по 1989 рр. на кафедрі зоології були захищені наступні кандидатські дисертації: А. М. Корабльов «Энтопаразиты микромаммалий как структурный элемент лесных биогеоценозов юго-восточной Украины» (1980); Н. Ф. Константінова «Земноводные и пресмыкающиеся как структура и элемент лесных биогеоценозов» (1980); Ю. П. Бобильов «Репродуктивные особенности фоновых видов бесхвостых амфибий биогеоценозов степной зоны юго-востока Украины» (1980); О. Є. Пахомов «Почвенно-экологическая роль роющей деятельности млекопитающих в лесных биогеоценозах степной зоны УССР» (1987); О. А. Рева «Мышевидные грызуны как структурный элемент лесных биогеоценозов степного Приднепровья» (1988); А. С. Белоконь «Эколого-фаунистическая характеристика пауков и насекомых в лесных насаждениях на рекультивируемых землях западного Донбасса» (1988).

П’ятий етап (1990 р. – по теперішній час) розвитку наукових досліджень кафедри зоології пов’язаний із вивченням фауністичних комплексів як екологічних чинників у знешкодженні негативних наслідків техногенного забруднення екосистем важкими металами, з установленням закономірностей адаптації тварин до техногенних умов і впровадженням зооіндикації стану природних екосистем із різним ступенем антропогенного навантаження.

На протязі четвертого та п’ятого етапів розвитку кафедри зоології провідна ідея – дослідження стану екосистем та фауністичних комплексів, розробка заходів по охороні та збереженню рідкісних і зникаючих видів, формування мережі природно-заповідних територій як головного засобу збереження біорізноманіття.

Деградація природних нерестовищ на Дніпровському водосховищі – водоймі з каньоноподібним ложем, погіршення умов ефективного відтворення багатьох цінних видів риб, зменшення ступеня біорізноманіття іхтіофауни обумовили початок досліджень на верхній ділянці водосховища, на якій в значній мірі збереглися річкові умови та багаті природні нерестовища.

З посиленням тиску техногенних чинників і особливо рекреації на біоту ці умови з кожним роком погіршувалися. Після проведення комплексних досліджень (науковий керівник – канд. біол. наук В. Л. Булахов, відповідальний виконавець — канд. біол. наук, с. н. с. С. М. Тарасенко) був розроблений проект організації на верхній ділянці Дніпровського водосховища природного заповідника. За запропонованим проектом створено Дніпровсько-Орельський природний заповідник (1990 р.), пріоритетним завданням якого стало збереження унікальних заплавних екосистем пониззя середнього Дніпра і різноманіття його тваринного населення.

У результаті створення заповідника і впровадження особливого режиму охорони акваторії Дніпровського водосховища і гирлової частини його притоку Орелі значно поліпшилися умови відтворення риб. В центрально-заплавних, прируслових, притерасних водоймах Дніпровсько-Орільського природного заповідника добре почуваються рідкісні і зникаючі види Дніпропетровщини –миньок, чехоня, синець, в¢язь, бобирець дніпровський, стерлядь, із птахівтакі представники Червоної Книги України як скопа, орлан-білохвіст, канюк степовий, кулик сорока, гоголь, журавель сірийта інші.

У 1989 році завдяки розвитку екологічних досліджень кафедра зоології ще раз змінює назву і відтоді й дотепер йменується кафедрою зоології та екології.

Протягом 1990-х рр. значна увага кафедрою зоології приділяється вивченню біологічних особливостей нових об’єктів іхтіофауни водосховища – аутакліматизантів (саморозселенців). Ця робота безпосередньо виконується в 1994–2008 рр. спочатку студентом, а потім асистентом, доцентом кафедри зоології та екології Р. О. Новіцьким. На сьогодні ця тема у світлі стрімких інвазій чужорідних видів у найкрупніші водойми Європи є надзвичайно перспективною.

У зв’язку з інтенсивним процесом перебудови державно-громадської власності в приватну і значним розвитком аматорського рибальства в регіоні в іхтіологічних і рибогосподарських дослідженнях Дніпровського водосховища з’являється новий напрямок – вивчення аспектів впливу рекреаційного рибальства на водні екосистеми, визначення обсягів використання водних живих ресурсів рибалками-аматорами з метою розробки теоретичних і практичних рекомендацій щодо упорядкування рибальства, участі непрофесійних рибалок у процесі раціонального використання рибних запасів.

Цей напрямок прикладних іхтіолого-рибогосподарських досліджень на водоймах Придніпров’я виконується іхтіологами – канд. біол. наук, доц. Р. О. Новіцьким, с. н. с. О. О. Христовим, с. н. с. В. М. Кочетом, Д. Л.Бондарєвим.

Протягом 1990-х рр. кафедрою спільно з НДІ біології ДНУ були виконані декілька наукових держбюджетних тем:

1) ГКНТ № 127-93 «Збереження генофонду рідкісних та зникаючих видів тварин в екстремальних умовах посиленого тиску антропогенних факторів в Придніпровському регіоні» (наук. керівник – доц. В. Л. Булахов)

2) ГКНТ № 154-93 «Розробка комплексної еколого-біохімічної оцінки стану тварин в умовах впливу техногенних факторів на території Південно-Східної України» (наук. керівник – с. н. с. А. М. Місюра).

3) ГКНТ № 62-94 «Розробка зооекологічних та екотоксикологічних основ охорони, оптимізації і відновлення природних екосистем в умовах посиленого тиску» (1993-1995 рр.) (номер держреєстрації 0194028107 — наук. керівник доцент В. Л. Булахов).

4) ГКНТ № 63-274 «Нестійкий стан балансу важких металів у тварин в умовах техногенного тиску: біодоступність, процеси поглинання, міжтканинний та міжорганний трансфер, акумуляція та виведення» (наук. керівник – с. н. с. А. М. Місюра).

5) Д/б № 01-6-97 «Дослідження розвитку структурно-функціональних особливостей зооценозу як елементу механізмів гомеостазу біологічних систем та розробка шляхів підвищення стійкості фауністичних комплексів і довкілля в екстремальних умовах промислового степового Придніпров´я» (наук. керівник – доц. В. Л. Булахов).

6) ГКНТ № 01-129-00 «Дослідження основних закономірностей впливу різних полютантів на фізіолого-біохімічні, популяційні та генеративні особливості тваринних організмів та розробка шляхів знешкодження їх синергічної шкідливої дії» (номер держреєстрації 0100U005210 — наук. керівник – доцент В. Л. Булахов).

7) ГКНТ № 01-192-00 «Антропогенна динаміка зооценозів лісостепу та степу України і Криму та перспективи їх охорони, оптимізації та природокористування» (номер держреєстрації 0100U005215 — наук. керівник, д. б. н.  О. Є. Пахомов).

8) ГКНТ № 3-022-03 «Стан біорізноманіття фауністичних угруповань промислових регіонів, шляхи його відновлення та відтворення» (номер держреєстрації 0103U000552 — наук. керівник, доц. В. Л. Булахов).

9) ГКНТ № 3-025-03 «Функціональна роль тварин в утворенні механізмів гомеостазу в екосистемах промислових регіонів» (номер держреєстрації 0103U000555 — наук. керівник, д. б. н.  О. Є. Пахомов).

Крім того, на початку 1990-х рр. ученими кафедри спільно із співробітниками НДІ біології ДДУ успішно виконуються госпдоговірні теми: — «Восстановление водности и оздоровление малых рек и водоемов Днепропетровской области. Научное обоснование и рекомендации» (наук. керівник – с. н. с. С. М. Тарасенко); – № 59 «Выявление и изучение мест пребывания и произрастания видов животных и растений, занесеннях в Красную книгу Украины на территории Днепропетровской области. Образование банка данных генофонда» (наук. керівник – доцент А. А. Губкін) та ін.

Активними виконавцями нових наукових напрямків на кафедрі та в лабораторії біомоніторингу та охорони природи ДНУ стали В. О. Барсов, О. Ф. Пилипенко, В. Л. Булахов, О. Є. Пахомов, Ю. П. Бобильов, Т. І. Кісенко, О. А. Рева, В. Я. Гассо, О. В. Жуков, Ю. Л. Кульбачко, О. А. Губкін, А. А. Губкін, Ю. Б. Смірнов, О. Л. Пономаренко, В. М. Кочет, О. О. Христов, В. В. Бригадиренко, Р. О. Новіцький. Тільки протягом 2004–2005 рр. науковцями кафедри зоології та екології спільно із співробітниками НДІ біології ДНУ було виконано 11 госпдоговірних тем (в 2004 р. – 3, в 2005 р. 8).

За результатами наукових досліджень в період з початку 1990 р. до кінця 2009 р. були захищені 1 докторська та 12 кандидатських дисертаційних робіт викладачів та наукових співробітників кафедри зоології та екології та НДІ біології ДНУ: докторська дисертація О. Є. Пахомова «Біогеоценологічна роль ссавців у грунтоутворювальних процесах степової зони України»(1999);

кандидатські дисертації: О. А. Губкіна «Екологічна роль солончакових місце-проживань в формуванні внутрішньо-континентальних лиманних орніто-комплексів» (1993); О. В. Жукова «Экологические аспекты зоологической диагностики лесных почв степного Приднепровья» (1996); О. В. Міхєєва «Акумуляція та біогеохімічна міграція кадмію у лісових екосистемах степового Придніпровя (грунт – рослина –тварина)» (1997); В. Я. Гассо «Еколого-біохімічні особливості взаємодії прудкої ящірки (Lacerta agilis L.) з техногенним середовищем в умовах степового Придніпровя» (1998); Ю. Л. Кульбачко «Стан структурної організації безхребетних тварин підстилки Степових лісів в умовах промислового забруднення» (1999); В. В. Бригадиренка «Стан структури комплексів турунів екосистем Присамар’я Дніпровського в умовах тиску антропогенних чинників» (2001); О. Л. Пономаренка «Консортивні зв’язки птахів у дібровах степового Придніпров’я як фактор стійкості лісових екосистем» (2004); Р. О. Новіцького «Берш Stizostedion volgense (Gmelin, 1789) (Pisces, Percidae) Дніпровського водосховища» (2004); К. К. Голобородька «Консортивні зв’язки синявців (Lepidoptera: Lycaenidae) плакорних трав’яних біогеоценозів степового Придніпров’я» (2005); В. В. Горбаня «Консортивні зв’язки та еколого-біологічні особливості Aelesvexans (Culicidae) заплавних дібров Степового Придніпров’я» (2006); О. М. Кунах «Розмаїття ґрунтової мезофауни в умовах штучного забруднення середовища нікелем та свинцем» (2007), О. В. Комаров «Екологічні особливості формування підстилкової мезофауни у природних лісах південного Лісостепу Полтавської області» (2009).

Результати наукових досліджень кафедри зоології та екології ДНУ обов’язково доповідаються на різноманітних Міжнародних конференціях, симпозіумах, нарадах. Науковці кафедри приймають безпосередню участь в організації всеукраїнських та міжнародних наукових заходів, які відбувались на базі біолого-екологічного факультету ДДУ (пізніше, з 2000 р., ДНУ).

В липні 1993 року на базі кафедри зоології та екології ДДУ відбувся Міжнародний науково-практичний симпозіум «Зооіндикація та екотоксикологія тварин в умовах техногенного ландшафту».

В 1995 році в ДДУ відбулась Міжнародна наукова конференція «Устойчивое развитие: загрязнение окружающей среды и экологическая безопасность».

У 2001–2009 роках на базі кафедри проходять знані у науковому світі Міжнародні наукові конференції «Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах». Наприклад, у жовтні 2009 V Міжнародна наукова конференція «ZOOCENOSIS-2009: Біорізноманіття та роль зооценозу в екосистемах» зібрала понад 335 науковців із 102 наукових та освітніх організацій 11 країн світу.

Крім вищезазначених заходів, молоді науковці, аспіранти та студенти мали змогу опублікувати результати своїх досліджень та виступити із доповідями на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Екологічні дослідження у промислових регіонах України» (листопад 2005 р.), співорганізатором якої також виступила кафедра зоології та екології університету.

У вересні 2008 року на базі кафедри зоології та екології ДНУ ім. Олеся Гончара відбулася IV конференція Українського герпетологічного товариства.

Щорічно викладачами та співробітниками кафедри зоології та екології публікується не менш 120 наукових, науково-педагогічних та науково-популярних робіт, статей, брошур, методичних вказівок. На протязі 2004-2009 рр. загальний науковий рейтинг кафедри зоології та екології та окремих викладачів (проф. О. Є. Пахомов, доц. В. В. Бригадиренко, доц. Р. О. Новіцький) був одним із найвищих (понад 200 балів) у Дніпропетровському національному університеті.

Серед останніх підручників та навчальних посібників учених кафедри, які видані під грифом Міністерства освіти і науки України, необхідно назвати роботи В. Л. Булахова «Морфологія та анатомія хордових тварин» (1999), В. Л. Булахова та ін. «Будова амніот» (2002), В. Л. Булахова та О. Є. Пахомова «Функціональна зоологія» (2007), В. В. Бригадиренка «Основи систематики комах» (2005), О. Ф. Пилипенка та О. В. Жукова «Паразитологія» (2003), О. Ф. Пилипенка та О. В. Жукова «Ґрунтова зоологія» (2000), О. Є. Пахомова та Ю. Л. Кульбачка «Виготовлення зоологічних наочних посібників та наукових колекцій» (2005), О. Є. Пахомова, О. Ф. Пилипенка та В. В. Бригадиренка «Методика виконання випускних, курсових і дипломних робіт» (2004), «Посібник до навчальної польової практикиіз зоології» (2007), Гриба Й. В. та ін.«Відновна іхтіоекологія» (2008), В. Л. Булахова «Зоологія хордових» (2009).

Наприкінці 2006 р. учені кафедри зоології та екології започаткували серію монографій «Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область», вже опублікована монографічні роботи по ссавцям Дніпропетровщини (автори – В. Л. Булахов, О. Є. Пахомов), по булавовусим лускокрилим (К. К. Голобородько, О. Є. Пахомов), дощовим черв’якам (О. В. Жуков, О. Є. Пахомов, О. М. Кунах), рептиліям та земноводним (В. Л. Булахов, В. Я. Гассо, О. Є. Пахомов), міногам та рибам Дніпропетровської області (В. Л. Булахов, Р. О. Новіцький, О. Є. Пахомов, О. О. Христов). Готується до друку монографія по орнітофауні області (В. Л. Булахов, А. А. Губкін, О. Л. Пономаренко, О. Є. Пахомов).

Кафедра веде активну підготовку своїх майбутніх абітурієнтів та студентів через Дніпропетровський обласний еколого-натуралістичний центр, Малу Академію наук, Дитячу екологічну раду, постійно проводить післявузівську екологічну освіту та підвищення кваліфікації викладацького складу та робітників різних галузей промисловості та сільського господарства за напрямком «Зоологія» та «Екологія» на факультеті підвищення кваліфікації та післявузівської освіти ДНУ імені Олеся Гончара.

На сучасному етапі науковці кафедри співпрацюють із колегами-дослідниками Московського та Санкт-Петербурзького державних університетів, Державного педагогічного університету (м. Москва), Інституту біології внутрішніх вод РАН (м. Борок), Інституту водних проблем РАН (м. Москва), Інституту проблем екології та еволюції ім. А. М. Сєвєрцева (м. Москва), Інституту проблем екології рослин та тварин РАН (м. Єкатеринбург), Зоологічного інституту РАН (м. Санкт-Петербург), Гомельського державного університету (Білорусь), Відкритого університету (м. Мілтон Кінс, Великобританія), Університету Карлсрує (Германія), Краківського та Варшавського університетів (Польща), Центра екологічних досліджень (м. Лейпциг, Германія), Управління охорони навколишнього середовища Канади.

На сучасному етапі кафедра представляє Дніпропетровський національний університет у міжнародних проектах BIOSTRAT та ALARM.

На сьогодні на кафедрі зоології та екології працюють 12 викладачів, із них 2 професори, 10 доцентів, 2 асистенти. При кафедрі функціонують наукові лабораторії: біомоніторингу (НДІ біології), ґрунтової зоології, ентомології та охорони хребетних тварин. Для забезпечення лабораторних та практичних робіт на кафедрі створено навчальні лабораторії зоології хребетних, зоології безхребетних, ентомології, біомоніторингових досліджень, лабораторію для аспірантів і дипломного проектування, зоологічний музей, віварій.

Кафедра здійснює підготовку фахівців за двома напрямками «Біологія», спеціальність «Зоологія» (спеціалізація «Екологія та біодизайн») та «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» (спеціалізація «екологічний аудит»).

Кафедра геоботаніки, ґрунтознавства та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара створена у 1933 році на природничому факультеті з ініціативи українських учених академіків Д. Д. Свіренка, Г. М. Висоцького і професора О. Л. Бельгарда для роботи за окремим, базовим у біологічних дисциплінах, фаховим напрямом.

У ті часи кафедра мала назву кафедри морфології, систематики вищих рослин і геоботаніки. Очолив її відомий вчений-еколог, геоботанік, учень академіка Г. М. Висоцького, автор типології лісів Степової зони України та Молдавії професор О. Л. Бельгард.

Аспірантура у Г. М. Висоцького, який проводив дослідження лісів Південного Сходу України, відкрила нові горизонти науки для О. Л. Бельгарда. У 1936 році він захистив кандидатську дисертацію.

Матеріали докторської дисертації О. Л. Бельгарда були готові у чорновому варіанті, коли почалася Друга світова війна. У воєнні роки усе майно кафедри, разом із гербарієм та лабораторним обладнанням було евакуйоване у Саратов і зберігалося там до Перемоги. Після закінчення війни були оформлені, допрацьовані і захищені основи принципово нової типології природних і штучних лісів Степової зони, які у наступні десятиріччя були використані не лише у Степовій зоні України, а й у лісостепових та степових просторах Росії та Молдавії.

У повоєнні роки на кафедрі працювали дослідники, які очолювали певні напрями геоботанічної науки: доцент Марія Олександрівна Альбицька – видатний флорист, дослідник трав’янистої рослинності лісових і степових угруповань; доцент Микола Андрійович Сідельник – видатний флорист, дослідник лучних і болотних формацій; видатний вчений-грунтознавець Василь Григорович Стадніченко – вихованець і фахівець класичного генетичного Докучаєвського ґрунтознавства; член-кореспондент НАН України, д. б. н., професор Анатолій Павлович Травлєєв – видатний ґрунтознавець, біогеоценолог, фундатор школи екологічного ґрунтознавства, мікроморфології ґрунтів та освоєння порушених земель.

Науковою проблемою кафедри у довоєнні роки було вивчення рослинного покриву Південного Сходу України. Результати проведених робіт дали чітке уявлення про природу степових лісів та їх типологію і зробили можливим створення великомасштабної геоботанічної карти.

У 1949 році О. Л. Бельгард у Дніпропетровському державному університеті організував Комплексну експедицію, діяльність якої була сконцентрована на всебічному біогеоценологічному дослідженні природних та штучних лісів Степової зони України та Молдавії. Тільки за перші 30 років (1949 – 1979) експедиція дослідила найбільші природні та штучні ліси на значній території Степової зони.

Результати досліджень дали низку важливих теоретичних та практичних узагальнень, що дало можливість окреслити зміст нової науки «Степове лісознавство».

З 1980 року Комплексна експедиція знову зосередила свою увагу на природних лісових екосистемах Присамар’я.

Ще в повоєнні роки на кафедрі сформована і дотепер плідно розвивається потужна школа фахівців-геоботаніків, ґрунтознавців, біогеоценологів. Із 1963 року тут викладається курс «Степове лісознавство», а з 1974 року професор О. Л. Бельгард упроваджує спецкурс «Біогеоценологія», що на ті часи було певною інновацією. З 1988 року учень О. Л. Бельгарда А. П. Травлєєв уперше в Україні започаткував на кафедрі курс «Рекультознавство». Саме на кафедрі геоботаніки, ґрунтознавства та екології професор О. Л. Бельгард розпочав викладати курс «Екологія» для біологічних спеціальностей біологічного факультету.

З 1971 по 1992 рік кафедру очолював учень О. Л. Бельгарда, доктор біологічних наук, професор А. П. Травлєєв, член-кореспондент НАН України, академік УЕАН, засновник Української школи екологічного ґрунтознавства, мікроморфології ґрунтів та лісової рекультивації порушених земель, засновник і натхненник створення Науково-навчального центру «Присамарський біосферний біогеоценологічний стаціонар ім. О. Л. Бельгарда» (с. Андріївка Новомосковського р-ну). Наразі на базі наукового центру ведуться науково-дослідницькі роботи та проходять практику студенти університету.

З 1992 по 2013 рік кафедрою керував доктор біологічних наук, професор, академік УЕАН Л. П. Мицик, один із засновників української школи газонознавства.

З 2013-го до 2019 року завідував кафедрою доктор біологічних наук, професор, академік УЕАН В. М. Зверковський, один із фундаторів української школи лісової рекультивації порушених земель.

З 2019-го дотепер завідує кафедрою кандидат біологічних наук, доцент В. А. Горбань.

На кафедрі функціонують магістратура та аспірантура. Наукова робота проводиться в лабораторіях – мікроморфології, хімії та фізики ґрунтів, радіоекології, біології та біоенергетики ґрунтів, лісової рекультивації, в науковому гербарії. Кафедра організувала і керувала роботою спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій за спеціальністю «Екологія», де з 1972 року до 2016 року захищено 74 докторські та 224 кандидатські дисертації. Кафедра видає фахові наукові журнали «Екологія та ноосферологія», «Ґрунтознавство» та «Питання степового лісознавства та рекультивації земель».

Співробітники кафедри понад 40 років виконують держбюджетні теми, пов’язані з науковими розробками способів лісової рекультивації земель, порушених вугільною промисловістю. Наукові концепції співробітників кафедри узагальнюються в численних монографіях та наукових міжвузівських збірниках, у наукових журналах.

Кафедра за своїм змістом екологічна: синтезує у своїх наукових напрямах такі компоненти біосфери як фітоценоз, ґрунти та клімат, забезпечує навчальний процес на біолого-екологічному факультеті з екології та охорони навколишнього середовища, ботаніки, ґрунтознавства, викладання лабораторних і практичних занять, проведення занять зі спеціальних дисциплін, виконання курсових та дипломних робіт.

На кафедрі діє гербарій Дніпровського національного університету, який є цінним науковим та навчальним осередком із вивчення флори степової зони України.

У сучасному гербарії ДНУ налічується понад 100 000 гербарних зразків з іменних колекцій та навчального фонду. З часу заснування кафедри тут зберігається гербарій відомого флориста-геоботаніка І. Я. Акінфієва, зібраний у кінці ХІХ та на початку ХХ століття, а також інші багаті гербарні колекції дореволюційного часу, що належали колишньому Реальному училищу.

У сучасній системі освіти і науки України кафедра розширює коло спеціальних курсів відповідно до часу. Досконале лабораторно-аналітичне обладнання, електронний мікроскоп, кліматична камера, комп’ютерне забезпечення навчального процесу і науково-дослідницької роботи дозволяють успішно вирішувати широке коло ґрунтознавчих, ботанічних, екологічних і природничих питань.

Фахівці з геоботаніки та ґрунтознавства завжди потрібні для праці в лісництвах та в службі агролісомеліорації, ландшафтного дизайну.

Геоботаніки та ґрунтознавці працюють над проектуванням, створенням і доглядом за пришляховими та полезахисними лісосмугами, декоративними насадженнями, спортивними газонами.

Основні напрями наукових досліджень. Кафедра геоботаніки, ґрунтознавства та екології – це науковий центр із проблем екології, охорони навколишнього середовища, геоботаніки, ґрунтознавства, лісознавства та рекультивації земель. За часи існування її фахівці розробили ряд найактуальніших сучасних наукових напрямів, таких як техногенна біогеоценологія, конструктивна геоботаніка, комп’ютерне моделювання штучних лісів, радіоекологія, біоенергетика, мікроморфологія ґрунтів, фітомеліорація, екокліматологія, пертинентна біогеоценологія, рекультознавство, ґрунтове й геоботанічне картування, біологічний моніторинг, охорона природи і раціональне природокористування, основи земельного кадастру і бонітування ґрунтів в умовах земельної реформи, наукове обґрунтування одержання екологічно чистої продукції, методи реконструкції і підвищення естетичної цінності лісопаркових ландшафтних зон, міських та селищних лісомеліоративних насаджень та ін.

Кафедра геоботаніки, ґрунтознавства та екології Дніпровського національного університету – єдина кафедра подібного профілю в Україні. Вона готує фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, магістр, доктор філософії. На сьогодні випускники цієї кафедри працюють у науково-дослідних закладах України та зарубіжжя, викладають дисципліни загальнобіологічного, екологічного, хімічного змісту в університетах, академіях, коледжах, ліцеях, середніх школах, працюють у службах моніторингу (контролю екологічного стану довкілля), екологічних лабораторіях на промислових підприємствах і в торгівлі, в установах, що спеціалізуються на відновленні земель, порушених господарською діяльністю, та на консультативній роботі, пов’язаній з упровадженням екологічно чистого землекористування (проектування, екологічна експертиза та ін.).

Колектив кафедри геоботаніки, ґрунтознавства та екології є базою наукової школи «Степове лісознавство та лісова рекультивація земель», заснованої О. Л. Бельгардом та А. П. Травлєєвим.

Степове лісознавство та типологія лісів степової зони (д-р біол. наук, проф.
О. Л. Бельгард, чл.-кор. НАН України, д-р біол. наук, проф. А. П. Травлєєв, д-р біол. наук, проф. Н. А. Білова, д-р біол. наук, проф. Ю. І. Грицан, канд. біол. наук, стар. наук. співроб. І. А. Іванько, канд. біол. наук О. В. Котович, канд. біол. наук, доц. О. І. Лісовець, канд. біол. наук, доц. В. М. Яковенко).

В результаті довготривалих комплексних біогеоценологічних досліджень Комплексної експедиції Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара з дослідження лісів степової зони (створена у 1949 р. професором О. Л. Бельгардом) створено теоретичні засади типології природних та штучних лісів степової зони, розроблено вчення про процеси сильватизації та десильватизації, сформульовано вчення про потускули та аридускули, вчення про моноценози та амфіценози, вчення про географічну та екологічну відповідність лісу умовам зростання, вчення про розходження колообігу лісових та степових біогеоценозів, надано характеристики біологічного різноманіття, екології та біогеоценології лісових екосистем степової зони України, розроблено теоретичні основи конструкцій полезахисних, меліоративних та протиерозійних лісових насаджень, розроблено рекомендації по охороні, збереженню, відновленню та створенню стійких позитивно середовищеперетворюючих лісових культурбіогеоценозів в умовах степової зони України, надано прогноз розвитку природних еталонних та деструктивних лісових екосистем степової зони України; рекомендації по їх збереженню, охороні, відновленню та раціональному використанню; розроблено теоретичні основи створення штучних грунтів та меліоративних лісових насаджень на відвалах вугільних шахт Західного Донбасу, встановлено особливості структурно-функціональної організації лісових біогеоценозів степової зони, розвинуто та поглиблено вчення О. Л. Бельгарда про типи екологічних і світлових структур штучних насаджень степової зони, про сильватизуючі, середовищеперетворюючі масштаби впливу захисних насаджень на вихідні умови місцезростань, розроблено деталізацію типології штучних лісів степової зони О. Л. Бельгарда, встановлено особливостей взаємодії лісової рослинності та чорноземних ґрунтів в умовах степової зони, встановлено особливості динаміки едафотопів лісових біогеоценозів степової зони України.

Взаємодія лісової рослинності та чорноземних ґрунтів в умовах степової зони України (чл.-кор. НАН України, д-р біол. наук, проф. А. П. Травлєєв, д-р біол. наук, проф. Н. А. Білова, д-р біол. наук, проф. Н. М. Цвєткова, канд. біол. наук, доц. А. О. Дубина, канд. біол. наук, доц. В. А. Горбань).

В результаті комплексних досліджень встановлено, що лісова рослинність в умовах степової зони позитивно впливає на степові ґрунти. Формування природних лісів в степу на вододільно-плакорно-балкових ландшафтах відбувається в результаті екологічної відповідності лісової рослинності умовам зростання, а також під впливом сильватизуючої ролі лісового угруповання на вихідні нелісові едафотопи. Ґрунт, знаходячись на перехресті двох біологічних колообігів степового та лісового, набуває ряд нових сприятливих особливостей, залишаючись в межах чорноземного типу ґрунтоутворення. Якщо лісовому біогеоценозу не передувала степова рослинність, то лісова рослинність здійснює провідний вплив на формування ґрунту. В цих умовах виникає неперервно-нормальний тип еволюції, який характеризується становленням та розвитком лісових чорноземів. Чорноземи лісові відрізняються специфічним профілем, який часто зовнішньо нагадує ґрунти підзолистого ряду. Однак, це морфологічна подібність має якісно іншу природу. В лісових ґрунтах степової зони має місце не процес підзолоутворення, а явище лесиважу. Процес лесиважу в умовах степової зони є найбільш характерним для природного лісу на плакорно-балковому ландшафті. В умовах степу немає факторов ґрунтоутворення, які створюють умови для підзолоутворення під байрачною природною лісовою рослинністю. В степових умовах лісова підстилка відіграє провідну роль в житті лісових біогеоценозів. Значущість та спрямованість впливу лісової підстилки на розвиток лісового біогеоценозу визначається типологічними особливостями насадження. В перегнійно-акумулятивному горизонті лісових чорноземів на гранях структурних окремостей  часто спостерігається «припорошеність», зумовлена наявністю оксиду кремнію. Встановлено, що основним джерелом оксиду кремнію є органічний опад. В процесі розселення лісів та їх середовищеперетворюючого впливу степові ґрунти відчувають значні зміни. У зв’язку з наявністю перехресного впливу лісового та степового кругообігу степові ґрунти – чорноземи звичайні перейшли в чорноземи лісові. Весь комплекс змін у вихідних степових умовах є сильватизацією. Сильватизація – це процес перетворення степових умов існування на умови лісові, перетворення чорнозему звичайного на чорнозем лісопокращений або лісовий. Протилежний шлях розвитку зумовлений процесами десильватизації. Сильватизація в зачатковій формі властива штучним лісам, створеним у степових умовах. Звичайний чорнозем в цих умовах відрізняється підвищеною структурністю, збільшеним вмістом гумусу, кремнієвою «припорошеністю», першими ознаками лесиважу.

Екологічні принципи лісової рекультивації земель (чл.-кор. НАН України, д-р біол. наук, проф. А. П. Травлєєв, д-р біол. наук, проф. В. М. Зверковський, канд. біол. наук, доц. О. М. Масюк).

Досліджено структурно-функціональну організацію захисних деревно-чагарникових насаджень, їх динаміку та продуктивність на рекультивованих землях порушених гірничою промисловістю. Багаторічні тренди зміни ґрунтів і ґрунтового покриву при антропогенних впливах: методи оцінки, моделі, механізми зміни будови, складу, властивостей, режимів ґрунтів. Розроблено еколого-біогеоценотичне обґрунтування охорони, запобігання загибелі, лісової рекультивації земель, порушених вугільною промисловістю в степовій зоні України. Надано наукову та методологічну допомогу лісовому господарству та вугільній промисловості України по впровадженню методів і способів лісової рекультивації порушених земель. Розроблено типологію лісових культур біогеоценозів для техногенних територій степової зони України. На біологічному етапі рекультивації були створені оптимальні конструкції лісових насаджень на основі розроблених принципів підбору деревних і чагарникових порід і методів формування на порушених землях стійких захисних і рекреаційних насаджень.

Моніторинг вмісту та розподілу важких металів у лісових біогеоценозах південного сходу степової зони України (система «фітоценоз-підстилка-ґрунт») (д-р біол. наук, проф. Н. М. Цвєткова, канд. біол. наук, доц. М. С. Якуба). Проведені моніторингові дослідження вмісту та розподілу важких металів  (Сd, Pb, Cu, Mn, Fe, Ni  та ін.) – складової частини органо-мінеральних речовин у системі фітоценоз-підстилка-ґрунт природних та штучних лісових екосистем степової зони України. Здійснено екологічну оцінку вмісту важких металів та органо-мінеральних речовин і визначено показники їх розподілу у системі фітоценоз-підстилка-ґрунт лісових екосистем. Проведено визначення інтенсивності забруднення ґрунтового покриву важкими металами в умовах різного ступеню антропогенного навантаження на екосистеми Присамар’я. Виявлено основні тенденції змін мікроелементного стану компонентів природних та штучних екосистем Дніпропетровщини, залежно від характеру та ступеню інтенсивності їх експлуатації, віку та фізіологічного стану деревостану. На підставі результатів комплексних досліджень вмісту та розподілу органо-мінеральних речовин і важких металів та порівняння отриманих даних з результатами попередніх 40–45 років оцінено функціональні зміни у стані біогеоценозів Присамарського моніторингу та зони рекультивації порушених земель Західного Донбасу. Зроблено прогностичні висновки, щодо подальшого розвитку існуючих в умовах екологічної невідповідності для росту лісів деревних біогеоценозів та наведено теоретичні і практичні положення для створення нових лісових насаджень в умовах степової зони України.

З’ясовано особливості розподілу органо-мінеральних речовин у біогеоценозах степової зони України. Виявлені відмінності перебігу біологічного кругообігу органо-мінеральних речовин у природних та штучних лісових і степових біогеоценозах Степового Придніпров’я. Здійснено підбір та апробацію найбільш демонстративних та інформативних показників інтенсивності кругообігів речовин у екосистемах.  Визначено інтенсивність міграції речовин у системі «фітоценоз-підстилка-ґрунт» та здійснено порівняльну характеристику перебігу міграційних процесів у природних та штучних лісових екосистемах в умовах степової зони України.

За значеннями опадо-підстилкового коефіцієнту у природних та штучних біогеоценозах виявлено два типи кругообігу органо-мінеральних речовин: інтенсивний – у степовому та у різному ступені загальмований, у лісових биогеоценозах. За інтенсивністю кругообігу мінеральних речовин виділено два типи кругообігу: загальмований (степовий і штучні лісові біогеоценози) та дуже загальмований (природні ліси).

Доведено, що індекси інтенсивності кругообігів органо-мінеральних речовин (ОПК) характеризують функціональний стан рослинного угруповання та напрямок його розвитку. Визначено, що незначне варіювання або підвищення ОПК в природних та штучних насадженнях Присамар’я Дніпровського та техногенних територій Західного Донбасу впродовж декількох десятків років свідчить про стабільність процесів розвитку цих екосистем на даному етапі існування за лісовим типом. Інтенсифікація кругообігу органо-мінеральних речовин у насадженні Західного Донбасу на ІІ варіанті штучних ґрунтів демонструє зміщення процесів функціонування цієї екосистеми у напрямку остепніння і може спричинити негативні зміни у стані біогеоценозу в майбутньому.

Проведене дослідження функціонального стану основних деревних порід та  підстилок полезахисних лісосмуг Присамар’я, що зростають в умовах з різним ступенем антропогенного навантаження. Визначено морфологічні характеристики та мікроелементний склад підстилок з метою обрання інформативних показників  сучасного стану  лісосмуг Присамар’я та прогнозу їх подальшого розвитку. Досліджено вміст Мангану, Нікелю, Плюмбуму та Кадмію у шарі ґрунту 0 – 50 см полезахисних лісосмуг Присамар’я Дніпровського. Результати порівняно з аналогічними даними для еталонного ґрунту степової зони України чорнозему звичайного. Виявлено особливості впливу деревної рослинності лісосмуг на мікроелементні характеристики ґрунтового покриву Присамар’я Дніпровського та з’ясовано відповідність вмісту мікроелементів у ґрунтах лісосмуг прийнятим  ГДК  для ґрунтового покриву України. Надано характеристику сучасного мікроелементного стану ґрунтів полезахисних лісосмуг Присамар’я Дніпровського. Визначено вміст гумусу, обмінну та гідролітичну кислотність ґрунтів досліджених екосистем, кислотність сольової ґрунтової витяжки, зольність та польову вологість ґрунтів, вміст у ґрунтах лісосмуг азоту, фосфору та калію та визначено у шарі ґрунту 0 – 50 см вміст цинку, міді та заліза у рухомій формі.

Екологія, мікроморфологія та генезис лісових грунтів степової зони України (д-р біол. наук, проф. Н. А. Білова, канд. біол. наук, доц. В. М. Яковенко).

В результаті стаціонарних моніторингових багаторічних досліджень вперше для степової зони України на основі екологічної мікроморфології з використанням поляризаційної та растрової електронної мікроскопії, широкого спектра комплексних екологічних, фізико-хімічних, геоботанічних та біологічних методів дослідження, розкрита сутність існуючої спряженості компонентів лісу з мікроморфологічною будовою лісових едафотопів. Одвічне запитання про можливість чорноземного типу грунтотворення під лісовою рослинністю в степу знайшло своє позитивне вирішення та підтвердження.

Обґрунтовано новий науковий напрямок – «екологічна мікроморфологія лісових грунтів», як складова частина частина екологічного ґрунтознавства (Карпачевський, 1995). Виявлено, що наявність таких елементарних ґрунтових процесів, як елювіювання, ілювіювання, вилуговування, збагачення, декальцифікація, кальцифікація, лесиваж, розклад та синтез органічних речовин, гуміфікація та мінералізація відбуваються в степових та лісових чорноземах в основному однотипно. Розбіжність проявляються в характері вилуговування, ерозії, декальцифікації, зменшенні солонцюватості, активній педотурбації.

Еколого-мікроморфологічні дослідження дали можливість встановити, що формування чорноземного типу грунтотворення в водороздільних лісах степової зони зумовлюється, поряд з флористичним (степовим чи лісовим) складом рослинності, насамперед своєрідністю степового клімату, характером ґрунтотворних порід, іншими біотичними та абіотичними факторами навколишнього середовища. Лісова рослинність у степовій зоні не є невідворотною причиною деградації грунтів, а навпаки, як правило, всебічно їх покращує, збільшує багатство і родючість.

Досліджено мікроструктурну організацію профілів лісових ґрунтів та значення представників основних груп ґрунтових безхребетних у процесах структуроутворення і формування порового простору генетичних горизонтів. З’ясовано роль сапрофагів та фітофагів у структуроутворенні ґрунтів під природними лісами та штучними лісовими насадженнями. Наведено особливості мікробудови зоогенних агрегатів дощових черв’яків  (Lumbricidae), сапротрофних личинок комах (Diptera, Elateridae, Tenebrionidae, Alleculidae),  енхітреїд (Enhcytraeidae) і кліщів (Acarina), зокрема їх речовинний склад, форму і лінійні розміри. Проведено аналіз впливу біогенного мікроструктуроутворення на загальний структурний стан досліджених ґрунтів, а саме на агрегатний склад, мезоморфологію і водостійкість ґрунтових агрегатів.

На основі мікроморфометричних вимірювань проаналізовано взаємозв’язки між геометричними показниками водостійких агрегатів і встановлено зв’язок між морфометричними показниками водостійких агрегатів та екологічними характеристиками досліджених лісових едафотопів. Запропоновано модифіковану методику виготовлення прозорих шліфів водостійких агрегатів визначених розмірних фракцій.

Показано, що при мікроморфологічному дослідженні грунтів, сформованих на материнських породах суглинкового та глинистого гранулометричного складу, виявляється фрактальна структура відносного розподілу грубо- та тонкодисперсних часток (гд/тд відносний розподіл), що поєднує в собі кількісну та якісну характеристику твердої фази і не розпізнається гранулометричним аналізом. Запропоновано використання фрактальних властивостей гд/тд відносного розподілу для  діагностики літологічної неоднорідності генетичного профілю грунтів та встановлення контрастності такої неоднорідності.

Біолого-екологічні властивості, структура та динаміка трав’яного покриву в умовах степової зони України (д-р біол. наук, проф. Мицик Л.П., канд. біол. наук, доц. О.І. Лісовець). В умовах сучасної трансформації природних біогеоценозів на Дніпропетровщині актуальною є проблема дослідження та збереження фіторізноманіття, що є теоретичною основою охорони, раціонального використання та відновлення компонентів живої природи. Трав’яна рослинність та флора – найпластичніші компоненти природи, які чутливо реагують на всі зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі. З метою екологічного моніторингу в Присамар’ї нами проводяться дослідження зональних та азональних трав’янистих фітоценозів – вивчаються їхній склад, флористична та екоморфічна структура, умови зростання. Трав’янисті фітоценози є надійними індикаторами екологічних властивостей місцезростання і, отже, можуть бути основою прогнозу розвитку як степових, так і лісових рослинних угруповань. З’ясовано, що низьке загальне проективне покриття травостою в липово-ясеневій діброві в пристіні р. Самари в порівнянні зі степовою, відсутність тут степантів та наявність волого-лучного типу зволоження свідчить про задовільні умови для зростання чагарниково-деревної рослинності і дозволяє прогнозувати стабільність дослідженої лісової екосистеми. Проте наявність рудерантів (по 25 % у флористичному складі кожного угруповання) є об’єктивною ознакою антропогенного тиску на досліджені екосистеми.

В межах урбанізованих екосистем вивчається травостої газонного типу, в тому числі в парках і балках, які відіграють важливу роль у створенні зеленого каркасу міста, очищенні його повітря, а також є місцями рекреації та екологічної освіти. Вивчено видовий склад та біологічні особливості газонних покривів міст Дніпра, Нікополя. Виявлено, що структура більшості газонних рослинних угруповань є нестабільною. Досліджені фітоценози відрізняються від корінних степових та лучних фітоценозів в залежності від ступеня порушеності та впливу антропогенних факторів. Виявлено, що трав’яниста складова міської рослинності є суттєвим осередком карантинного виду Ambrosia artemisiifolia L. Представники родин злакових та бобових витісняють амброзію.

У зв’язку з високим рівнем урбанізації у регіоні постійно збільшується кількість адвентивних та синантропних видів. Вони можуть виявитись у перспективі небезпечними для сільськогосподарських угідь та природних екосистем через високу конкурентоспроможність внаслідок відсутності природних шкідників. Тому важливим напрямком наших досліджень є дослідження нових адвентивних видів регіону, серед яких, наприклад, акаліфа південна (Acalypha australis L.), молочай плямистий (Euphorbia maculata L.), вероніка гостропильчаста (Veronica arguteserrata Regel & Schmalh).

Екологічна фізика ґрунтів лісових біогеоценозів степової зони України (канд. біол. наук, доц. В. А. Горбань). Розроблено методики дослідження фізичних властивостей ґрунтів (теплофізичні, фізико-механічні, електрофізичні, діелектрична проникність). Досліджено фізичні властиво

сті (структурно-агрегатний склад, гранулометричний склад, загальні фізичні, фізико-механічні, водно-фізичні, теплофізичні, електрофізичні властивості, діелектричну проникність, електрофізичні показники) байрачних біогеоценозів північного та південного варіантів (за О. Л. Бельгардом, 1971). Встановлено особливості впливу штучних лісових насаджень на фізичні властивості зональних ґрунтів степової зони України. Визначено діагностичне значення фізичних властивостей чорноземних ґрунтів.

Еколого-гідрологічні дослідження лісових біогеоценозів степової зони України (канд. біол. наук О. В. Котович). Досліджено режим і баланс підґрунтових вод у різних лісорослинних умовах на основі проведення спостережень за їх рівнем. Встановлено циклічну динаміку запасів вологи в зоні аерації ґрунтів різних природних та штучних біогеоценозів. Визначено екологічний зв’язок первинної біологічної продуктивності рослинних угруповань та їх вологозабезпечення. Надана кількісна оцінка водозабезпеченості еталонних та деструктивних біогеоценозів, а також оцінка гідрохімічних властивостей підґрунтових вод з точки зору їх лісопридатності.

Дослідження еолово-ґрунтових відкладів та їх впливу на ґрунти лісових культурбіогеоценозах степової зони України (канд. біол. наук, доц. В. А. Горбань). Встановлено, що найбільш оптимальними конструкціями лісових захисних культурбіогеоценозів є ажурна та продувна, які сприяють рівномірному розподілу еолового матеріалу та снігу на міжсмугових територіях. Лісові захисні культурбіогеоценози щільної конструкції є менш доцільними внаслідок їх підвищених акумуляційних властивостей, що зумовлює накопичення еолового матеріалу та снігу не на прилеглих територіях, а в самому культурбіогеоценозі. Інтенсивність відкладання еолового матеріалу в лісових культурбіогеоценозах визначається їх висотою, конструкцією, вітропроникністю, щільністю, породами дерев, їх віком, а також просторовим розташуванням лісового культурбіогеоценозу  відносно рози вітрів. Відкладений у лісових культурбіогеоценозах еоловий матеріал є більш легким за гранулометричним складом порівняно з похованими ґрунтами. Це призводить до суттєвих змін фізичних властивостей ґрунтів лісових культурбіогеоценозів, особливо їх гумусового горизонту. Привнесення еолово-ґрунтового матеріалу до лісових культурбіогеоценозів зумовлює збільшення запасів продуктивної вологи у верхньому метровому шарі едафотопу. При цьому зі збільшенням потужності еолових відкладів спостерігається збільшення запасів польової вологи. Еолово-ґрунтові відклади (ЕҐВ) внаслідок їх більш легкого гранулометричного складу відрізняються меншими величинами теплоємності порівняно з похованими ґрунтами. При цьому з часом спостерігається збільшення величин теплофізичних властивостей ЕҐВ. ЕҐВ характеризуються підвищеним (на чорноземах звичайних та темно-каштанових ґрунтах) та зменшеним умістом гумусу (на чорноземах приазовських). Досліджені відклади в умовах степової зони України відрізняються гуматним типом обміну. ЕҐВ та поховані ґрунти характеризуються відсутністю засолення, нейтральним та слабколужним рН водної витяжки та сприятливими фізико-хімічними властивостями. ЕҐВ притаманна пилувато-плазмова (на чорноземах звичайних) та плазмово-пилувата елементарна мікробудова (на чорноземах приазовських та темно-каштанових ґрунтах). У похованих ґрунтах із глибиною, завдяки ущільненню, спостерігається трансформація міжагрегатних пор. ЕҐВ відрізняються від похованих ґрунтів лісових культурбіогеоценозів за мінералогічним складом. Ця різниця збільшується зі збільшенням потужності ЕҐВ. Зазвичай еолові відклади збіднені на мінерали порівняно з гумусовим горизонтом похованих ґрунтів унаслідок їх міграції донизу по профілю, що виявлено в результаті рентгеноструктурного аналізу та підтверджується мікроморфологічними дослідженнями. ЕҐВ відрізняються збільшеними величинами природної радіоактивності порівняно з похованим гумусовим горизонтом. Це свідчить про перебіг в еоловому матеріалі більш інтенсивного ґрунтотвірного процесу порівняно з похованим гумусовим горизонтом.

Раціональне використання земельних та рослинних ресурсів (канд. біол. наук, доц. О. М. Масюк).

Досліджено особливості росту та розвитку рослин та їх угруповань в штучно створених умовах, як у відкритих так і «закритих» екосистемах. Виявлені закономірності процесів росту та розвитку культурних рослин, як передумови для спрямованого керування ними відповідно до поставленої практичної мети. Визначено методи регулювання факторів життя рослин. Розроблені принципи підбору та використовування технологій вирощування основних рослин в умовах обмеженого життєвого простору.

Починаючи з 1968 року члени колективу кафедри зоології та екології були засновниками екологічної школи ‒ першої в Україні після розпаду Радянського Союзу. Це такі видатні люди як О. Л. Бельгард, А. П. Травлєєв, Л. Г. Апостолов і В. Л. Булахов. Зооекологічні дослідження стали основним напрямом досліджень кафедри зоології та екології. Керівником став завідуючий кафедри, кандидат біологічних наук, доцент Валентин Леонтійович Булахов.

У біогеоценологічній науковій тематиці кафедри зоології та екології чітко прослідковуються наступні напрями: вивчення структурних особливостей тваринного населення, як компонента екосистеми; встановлення функціональної ролі зооценозу в складних біогеоценотичних процесах.

Розробка цих напрямів дозволила розвинути нові наукові підходи в пізнанні структури і функції екосистем в умовах посиленого антропогенного, особливо техногенного тиску. Отримані результати дозволили розробити зооекологічні засади конструювання і створення штучних лісових екосистем в умовах степу і лісової рекультивації в техногенних ландшафтах.

Комплесна робота за напрямом «Вивчення формування тваринного населення в умовах посиленого трансформаційного процеса екосистем степового Придніпров’я» дозволила визначити закономірності формування тваринного населення в різноманітних екологічних системах та стан різних фауністичних груп і напрямок процесів в об’єднанні зоокомплексів і запропоновані міри по охороні і раціональному використанні тваринних ресурсів.

У результаті розробок з вивчення інтенсифікації продуктивності мисливських господарств (практичний аспект зооекологічних досліджень, керівник А. А. Губкін) створено біоекологічні обґрунтування інтродукції важливих промислових видів. У співробітництві з мисливськими господарствами значно підвищена продуктивність за рахунок акліматизації видів. Одним з важливих підсумків розробки цього напряму стало збільшення екологічної ємності мисливських угідь, визначення ліміту вилучення найважливіших промислових груп тварин і регламентація мисливських господарств.

На основі проведених наукових досліджень були вивчені та встановлені роль багатьох видів і комплексів тваринних організмів, які сприяли процесу формування й утворення штучних лісових насаджень у степовій зоні України і у роботі по рекультивації шахтних відвалів у зоні інтенсивних вугільних розробок Західного Донбасу. Були вивчені і встановлені головні порушення в зооценозах і популяціях тварин під впливом забруднення навколишнього середовища і розроблені заходи по їх охороні. Великий внесок у вивчені тварин як компонентів екосистем, їх функцій в природних системах внесли проф. Булахов В.Л., доценти: А.А. Губкін, О.Ф. Пилипенко, Ю.П. Бобильов, О.Є. Пахомов, О.А. Рева, асистент О.В. Жуков, наукові співробітники В.Я. Гассо, О.Л. Пономаренко та інші.

З 1975 р. зоологи кафедри кооперуються з зоологами НДІ Біології. При інституті НДІ Біології створена лабораторія біомоніторингу, яка стала невід’ємним елементом комплексних зооекологічних досліджень. Основна наукова тематика була спрямована на вивчення структурно-функціональних особливостей зооценозу в умовах інтенсивного пресу антропогенних факторів, вивчення стимулюючої ємності екосистем, розробці принципів екологічного нормування техногенного тиску в різних екосистемах з метою оптимізації природного середовища та охорони тварин у складних екологічних умовах. У результаті проведених досліджень була встановлена роль земноводних по очищенню стічних вод від важких металів, отримані перші фактичні дані з накопичення інгредієнтів забруднення в організмах тварин, виявлені основні напрями в адаптації тваринних організмів до техногенного пресу та забрудненню навколишнього середовища, визначені закономірності формування екологічної структури популяцій тварин й найбільш слабкі ланки у порушені механізмів стійкості популяцій. Розробляються зооекологічні міри з оптимізації навколишнього середовища в умовах інтенсивної дії різних антропогенних факторів. Ведуться роботи з оздоровлення малих річок і відновленню екологічних водних і лісових екосистем шахтних розробок. Видаються щорічні рекомендації щодо кількості та лімітів промислового вилучення тварин у рибному та мисливському господарствах.

З 1975 р. зоологами був створений перший в Придніпров’ї Дніпровсько-Орільський заповідник і більше 25 загальноекологічних та зоологічних заказників. Ведеться робота по створенню Червоної книги Придніпров’я.

Враховуючи важливість наукових напрямів і результативні наукові досягнення кафедрі зоології та екології і колективу лабораторії біомоніторингу НДІ Біології ДГУ надана честь у проведенні Міжнародного симпозіуму з проблеми «Зооіндикація і екотоксикологія тварин у техногенних ландшафтах», а також організації і проведенні зооекологічної секції першої Міжнародної науково-практичної конференції ‒ «Забруднення навколишнього середовища та екологічна безпека».

Результати наукових досліджень колектива кафедри зоології та екології апробовані на більше ніж 30 Міжнародних конгресах, симпозіумах, конференціях, більше ніж на 200 регіональних і національних наукових форумах. Опубліковано більше 1300 наукових праць.

За період існування екологічної школи утворилася одна з профілюючих наукових шкіл ‒ структурно-функціональна екологія, в якій об’єдналися не тільки науково-педагогічні працівники Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, а й всієї України і деяких країн, де працюють наші вихованці світових держав.

Наукова школа фактично була заснована професором Булаховим В. Л. наприкінці 60-х рр., видатним вченим-зоологом, якій вів активну науково-просвітницьку діяльність і є автором багатьох наукових робіт в області зоології та екології. На даний час вона розвивається під керівництвом заслуженого діяча науки та техніки України, д.б.н., проф. О. Є. Пахомова. На базі школи вирішуються основні питання сучасної зоології та екології, спрямовані на вивчення зооценозу як структурно-функціонального компонента біосфери.

На базі школи за час її існування захищено 14 докторських, більш ніж 60 кандидатських дисертацій.

Спеціалізована вчена рада для захисту докторських і кандидатських дисертацій зі спеціальності 03.00.16 «Екологія» працює на біолого-екологічному факультеті ДНУ з 1976 року.

Очолювали її д-р біол. наук, Апостолов Л. Г., д-р біол. наук Долгова Л. Г., д-р біол. наук Травлєєв А. П. Зараз головою спецради є д-р біол. наук, проф., зав. кафедри зоології і екології Пахомов О. Є.

В Україні зараз спецрада зі спеціальності екологія для захисту докторських дисертацій є в Києві (Київський національний університет імені Т. Г. Шевченко, Інститут агроекологіії і природокористування НАНУ), а для захисту кандидатських дисертацій в Києві (Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління Мінприроди) та у Львові (Інститут екології Карпат).

В ДНУ за 44 роки роботи спецради було захищено 325 дисертацій, в тому числі 80 докторських і 245 кандидатських, співробітниками ДНУ ‒ 12 докторських і 50 кандидатських.

На сьогодні в ДНУ працюють 9 докторів-екологів і 30 кандидатів-екологів.

Ми готуємо також спеціалістів екологів для інших міст — Харків, Київ, Суми, Мелітополь, Одеса, Полтава, Запоріжжя, Херсон, Львів, Ужгород, Івано-Франківськ, Кременчук та ін.

Для м. Львова ми підготували 8 докторів і 11 кандидатів наук, що дало змогу перетворити філіал Інституту ботаніки НАНУ в Інститут екології Карпат НАНУ і відкрити спецраду за спеціальності екологія для захисту кандидатських дисертацій і створити Карпатський регіональний осередок екологічної освіти та науки України.

Наші кандидати та доктори наук працюють на високих посадах: Заіменко Н.В. ‒ д-р біол. наук, член-кор. НАНУ, директор Центрального ботанічного саду НАНУ (Київ), д-р біол. наук., член кор-нт НАНУ Козловський М.П. – директор Інституту Екології Карпат НАНУ, Никифоров В.В. ‒ д-р біол. наук, проф., перший проректор Кременчуцького національного університету, Мальцева І.А. ‒ д-р біол. наук, проф., перший проректор Мелітопольського педагогічного університету, Грицан Ю.І. ‒ д-р біол. наук, проф., проректор з наукової роботи Дніпровського державного аграрно-економічного університету, Маркіна Т.Ю. ‒ д-р біол. наук , проф., декан природничого факультету Харківського національного педагогічного університету імені С.Г. Сковороди, Коваленко І.М. ‒ д-р біол. наук, проф., декан факультету агротехнологій та природокористування Сумського національного аграрного університету та інші.

Багато фахівців обіймають посади професорів, завідувачів кафедр, керівників наукових установ України та зарубіжжя:

Пахомов О.Є. – доктор біологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України (з 2009 р.), професор (з 2001 р.), декан біолого-екологічного факультету (з 1990–1996 рр. та з 1999–2014 рр.), завідувач кафедри (з 2015 р.) зоології та екології біолого-екологічного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

Царик Й.В. – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка

Харченко Л.П. – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри зоології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди

Білова Н.А. – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри готельно-ресторанної справи та товарознавства Університету митної служби та фінансів України (Дніпро)

Бессонова В.П. – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри садово-паркового господарства Дніпровського державного аграрно-економічного університету

Стойловський В.П. – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри зоології Одеського національного університету імені І.І. Мечнікова

Домніч В.І. – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри біології лісу, мисливствознавства та іхтіології Запорізького національного університету

Івашов А.В. – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри екології і зоології Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського.

Парпан В.І. – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри біології і екології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Русєв І.Т. – доктор біологічних наук, старший науковий співробітник, директор національного природного парку «Тузлівські лимани» (Одеська область)

Гавриленко В.С. – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, директор біосферного заповідника «Асканія нова» імені Фальц-Фейна НААН (Херсонська область)

Іванько І.А. – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, директор НДІ біології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

Євтушенко Є.О. – кандидат біологічних наук, доцент, декан природничого факультету Криворізького національного університету

Гамуля Ю.Г. – кандидат біологічних наук, завідувач кафедри ботаніки та екології рослин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Горбань В.А. – кандидат біологічних наук, доцент, завідувач кафедри геоботаніки, ґрунтознавства та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

Кабар А.М. – кандидат біологічних наук, доцент, директор ботанічного саду Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

Рей Д. Г. ‒ кандидат біологічних наук, професор школи біонаук університету Махатмаганді, Індія.

Кожного року ми приймаємо до захисту 10-15 дисертацій.

Враховуючи науковий та навчальний потенціал наших фахівців у напрямку «Екологія», Міністерство науки і освіти доручило нам підготувати до друку базовий підручник «Екологія» для студентів вищих навчальних закладів. Для написання підручника ми залучили до нашого авторського колективу декількох видатних екологів України і підручник був рекомендований до друку Рішенням Вченої ради Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (протокол № 11 від 24 травня 2013 року) і затверджений Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (лист №1/11‒11406 від 12.07.2013 року). Підручник «Екологія» вийшов у світ у 2014 році. (Екологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів/кол. авторів; за заг. ред. О. Є. Пахомова; худож.-оформлювач Г. В. Кісель. ‒ Харків: Фоліо, 2014. ‒666 с.).

Сьогодення кафедри зоології та екології

Нашим колективом з 2001 року запропоновано і підтримано проводити на базі біолого-екологічного факультету Міжнародну наукову конференцію «Zoocenosis ‒ Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах», яка проводиться один раз на два роки. На теперішній час вже проведено 10 конференцій (остання проводилася у 2019 р.).

Журнали:

Засновано кафедрою зоології та екології два Міжнародні наукові журнали:

Biosystems Diversity (Індексування: Web of Science из Vol. 23, № 1 (2015), Scopus из т. 25, No 1 (2017). Видається з 1993 року. Журнал публікує оригінальні дослідження й оглядові статті, які пройшли рецензування, по всім аспектам різноманіття в біології та екології від індивідуального до екосистемного рівня. Ми публікуємо статті, які присвячені біорізноманіттю, популяційній екології, еволюційній біології, екологічній генетиці, багатовидовим угрупованням, природоохоронній біології, теоретичним моделям, агроекологічним дослідженням і управлінням біоресурсами. Головний редактор: Пахомов Олександр Євгенович. Відповідальний редактор: Віктор Васильович Бригадиренко. Журнал виходить щоквартально. Мова ‒ англійська. До редколегії журнала входять известные отечественные и зарубежные вчені з Білорусії, Канади, Кітаю, Литви, Німеччини, Польші, США, Ізраїлю, Угорщини, Турції, Швеції, Словацької Республіки, Росії, України.

 

Навчання в університеті Кобленц-Ландау, Німеччина

Кафедра зоології та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара з 2016 року розпочала співробітництво з університетом Кобленц-Ландау (Рейнланд-Пфальц, Німеччина) за програмою міжнародної академічної мобільності ЕРАЗМУС+.

Для спеціальності 101 – Екологія узгоджена навчальна програма з університетом Кобленц-Ландау за спеціальністю «Науки про навколишнє середовище».

Наші студенти проходять навчання англійською мовою. Студенти отримують щомісячну стипендію – навчання в Німеччині оплачує міжнародна програма ЕРАЗМУС+.

Згідно з договором про співробітництво наші студенти мають можливість:

1) пройти навчальне стажування на факультеті природничих наук та наук про навколишнє середовище у Ландау або в інституті природничих наук у Кобленці;

2) навчатися протягом 1 року в магістратурі університету Кобленц-Ландау;

3) отримати подвійний диплом магістра – диплом німецького зразка університету Кобленц-Ландау з екології та диплом ДНУ;

4) навчання у Німеччині та отримання диплому магістра фінансується освітніми програмами Євросоюзу – нашим студентам виплачується стипендія на переліт та проживання у Німеччині;

5) навчання у Німеччині відбувається за міжнародними програмами англійською мовою викладання.

 

Відпрацьовується договір про сумісну програму подвійних дипломів та можливість дистанційного навчання наших студентів в університеті Кобленц-Ландау.

За період нашого співробітництва студенти кафедри зоології та екології Фокін Юрій, Шарко Марина, Гарварт Єлизавета та Ніколаєва успішно пройшли навчання в університеті Кобленц-Ландау, кампус Ландау. Фінансування витрат забезпечила програма Еразмус+. Під час навчання у Німеччині наші студенти не тільки отримали сучасні знання за фахом, але і відвідали багато цікавих місць в Німеччині та Франції.

Українське герпетологічне товариство (УГТ) було засноване у 2004 році та об’єднує науковців і фахівців у галузі батрахології та герпетології, зоологів, екологів, природоохоронників та тераріумістів. Центральний офіс знаходиться у Зоологічному музеї Національного науково-природничого музею Національної Академії Наук України, м. Київ.

Товариство веде значну наукову роботу як в Україні, так і за її межами. Раз на два роки проходять міжнародні наукові конференції УГТ, видаються наукові журнали та збірники наукових праць, де знаходять своє відображення результати досліджень фауни, екології, генетики, екотоксикології, молекулярної біології, ембріології та охорони земноводних і плазунів.

Кафедра зоології та екології приймає активну участь у цих наукових дослідженнях та роботі УГТ, а канд. біол. наук, доцент кафедри Віктор Якович Гассо є Віце-президентом Товариства з часу його заснування.

Високий науковий рівень досліджень на кафедрі дозволив видати монографію під егідою УГТ, провести на базі ДНУ IV Міжнародну конференцію Товариства, захищати дисертації у галузі герпетології, друкувати наукові статті у фахових та міжнародних виданнях.

Таким чином, зоологія та екологія, як науки, які стали біля витоків організації Дніпровського університету імені Олеся Гончара, постійно крокує з ним у ногу і у теперішній час є науковою базою у вирішенні важливіших сучасних екологічних проблем, що постають перед нашим промисловим регіоном.