Особливості спектру живлення Carabus cancellatus (Coleoptera, Carabidae) у лабораторних умовах

УДК 595.762.12:591.53

О. С. Черниш

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна

FEEDING SPECTRUM PECULIARITIES OF CARABUS CANCELLATUS (COLEOPTERA, CARABIDAE) IN LABORATORY CONDITIONS

O. S. Chernysh

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Carabus (Autocarabus) cancellatus Illiger, 1798 – важливий елемент ґрунтово-підстилкової фауни, що регулює чисельність багатьох видів безхребетних тварин. Ареал виду охоплює територію від Західної Франції та Північно-Західної Іспанії через Центральну та Південну Європу до Східного Сибіру (ріка Лена, озеро Байкал, Якутія) (Turin, 2000). Із понад 600 видів роду (Крижановский, 1965) у степовому Придніпров’ї зустрічається 14 видів. Із них наймасовіший у лісових біогеоценозах вид – С. cancellatus (Бригадиренко, 1997).

Більшість авторів (Jung, 1940; Lengerken, 1921; Scherney, 1959) вважають, що земляні черви – істотний компонент раціону турунів цього роду. Юнг спостерігав живлення великими слимаками (види роду Arion) лише якщо вони були попередньо вбиті. Згідно F. Scherney Agriolimax agrestis майже завжди поїдався С. auratus, C. cancellatus та С. granulatus навіть у цілому вигляді. Майже кожний вид безхребетних у межах досяжності (імаго чи личинка) може споживатися видами роду Carabus. Хоча Lengerken виявив, що волосаті гусениці не були зїдені навіть у тому випадку, коли жуки були голодні. Карабуси також можуть їсти м’ясо хребетних тварин (Thiele, 1977).

Дані щодо харчування C. cancellatus підсумував Larochelle (1990): вид звичайно вважають природним ворогом шкідників у посівах і лісах на Уралі. У Росії спостерігалося поїдання гусениць Noctuidae (Agrostis) та личинок жуків (Amphimallon, Harpalus, Leptinotarsa, Staphylinus) також як і личинок Diptera. Було повідомлено про величезну різноманітність об’єктів живлення: лялечки мурах, равлики, личинки та земляні черви; у лабораторних умовах турун їв гусениць, фрукти, личинок різних жуків, рублених мучних хробаків, живих і мертвих слимаків. Є думка (Бурмейстер, 1939), що C. cancellatus скоріше живиться трупами тварин і вже меншою мірою є активним хижаком.

За результатами досліджень F. Scherney турун у середньому за добу споживає їжі в 1,38 раза більше ніж важить сам (1,175 та 0,860 г відповідно). Це не дуже високий показник – для Pterostichus melanarius, наприклад, він складає 3,38. Однак більшість видів родини споживає за добу кількість корму, що дорівнює 80–230 % ваги власного тіла.

Як видно з наведеного, вивчення живлення C. cancellatus проведене досить повно, але ще потребує значних доповнень.

C. cancellatus cancellatus Illiger разом з іншими безхребетними тваринами збирали з використанням ґрунтових пасток (пробні ділянки 207 та 224 Присамарського міжнародного біосферного стаціонару ім. О. Л. Бельгарда). Лабораторні експерименти проведено на у липні 2006 року. Для спостережень одночасно використано понад 100 особин C. cancellatus, проведено більше 1000 дослідів із примусового живлення тривалістю в одну добу. Жуків тримали у садках (субстрат – зволожений пісок, садок – пластиковий стаканчик). Дані наведені лише стосовно тих видів, з якими проведено понад 10 дослідів.

У лабораторних умовах C. cancellatus при виборі об’єкту живлення надає перевагу тим безхребетним, що мають м’якіші покриви (як виняток – мокриці). Майже у 100 % дослідів зареєстроване споживання Lumbricidae, імаго Diptera та Lepidoptera, личинок Carabidae та Staphilinidae, Opiliones. Дещо менший відсоток спостерігався у дослідах із лялечками Formicidae (90 %), павуками з родини Lycosidae (88 %), Pyrrhocoris arterus (84 %), личинками Diptera (76 %). Значно меншим був відсоток споживання личинок роду Silpha (27 %), Nіcrophorus vespillo (22 %). В окремих випадках C. cancellatus поїдав імаго Silpha carinata (1,25 %) та Harpalus rufipes (2,79 %).

Можна стверджувати, що даний вид не живиться Rossiulus kessleri, Geotrupes stercorarius, Dorcus parallelopipedus, Blaps lethifera. Не зафіксоване споживання Pterostichus melanarius, Calathus halensis, Pterostichus oblongopunctatus, Carabus stscheglowi, C. excellens, С. granulatus, Zabrus tenebrioides, а також стафілінів роду Philontus. Канібалізм не виявлений.

Із ворогів імаго серед безхребетних достовірно зареєстровано лише Lycosa singoriensis. Також спостерігався досить цікавий факт, коли по завершенні експерименту в садку залишалися живі особини Nіcrophorus vespillo, Silpha carinata та рештки C. cancellatus.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 313-314.