Гуска білолоба (Anser albifrons) у біосферному заповіднику «Асканія-Нова»: деякі аспекти взаємодії з агроекосистемами
УДК 598.252.3(477.72)
В. С. Гавриленко, М. А. Листопадський
Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф. Е. Фальц-Фейна НААН,
Асканія-Нова, Україна, askania-zap@mail.ru, ekobirds@ukr.net
THE GREATER WHITE-FRONTED GOOSE (ANSER ALBIFRONS)
IN BIOSPHERE RESERVE «ASKANIA-NOVA»:
SOME ASPECTS OF INTERACTION WITH AGROECOSYSTEMS
V. S. Gavrylenko, М. А. Lystopadsky
F. E. Falz-Fein Biosphere Reserve «Askania-Nova» NAAS of Ukraine, Askania-Nova, Ukraine
Гуска білолоба (Anseralbifrons Scopoli, 1769) – один із наймасовіших видів птахів, які зимують у Біосферному заповіднику «Асканія-Нова»: її чисельність коливається від 30 до 500 тисяч особин. Найважливіші чинники, що впливають на розподіл зграй гуски білолобої у зимовий період, – наявність полів озимих злакових культур, придатних для водопою та ночівлі водойм, висота снігового покриву та рівень мисливського пресу. Зважаючи на постійні нарікання землекористувачів щодо наявності зграй птахів на посівах, виникає питання про об’єктивне компенсування імовірних втрат, які можуть бути викликані фактором безпосередньої дії птахів. На сьогодні відсутні методи кількісної оцінки такої шкодочинності, що унеможливлює компенсацію. Тому визначення кількісних параметрів такої дії («шкоди/користі») та визначення її залежності від основних факторів – актуальні питання прикладної агроекології. Мета досліджень – встановити закономірності просторового розподілу білолобих гусей у регіоні заповідника та оцінити їх вплив на фонові екосистеми заповідника.
Матеріал для аналізу шкодочинності збирали упродовж 2006–2010 рр. Кількісну оцінку проводили за класичними візуальними методами, адаптованими до умов півдня України (Андрющенко, 1999). Для визначення впливу зграй на посіви проводили імітування факторів (трофічного та екскреторного). Їх інтенсивність і періодичність базувались на польових спостереженнях за мігруючими та зимуючими зграями. Одночасно проводили комплекс експериментів із кількісної оцінки живлення та повернення речовин у вигляді екскрецій. Імітувалося разове, дворазове та триразове вилучення зеленої маси (із перерахунком на грам абсолютно сухої ваги). Результати впливу оцінювали після закінчення вегетації. До аналізу залучали наступні показники: вага вилученої фітомаси під час вегетації, кількість рослин, стебел, зернин у колосі, а також висота рослини та загальна врожайність (вага зерна). Крім цього, виділено групу контрольних пробних площ, ізольованих від навантаження. Групи ділянок розташовувались від краю поля на відстані 150, 250 м та у центрі посіву. Під час вилучення зеленої маси рослин із пробних ділянок вносився її екскреторний еквівалент.
Території, де відмічались досліджувані птахи, розділено на три головні функціональні зони. Базова територія – місце найтривалішого перебування (ночівля, водопій, частково годівля). Час денного відпочинку залежить від фактору турбування за межами заповідника. Транзитна зона – повітряний простір, яким здійснюється проліт через зони буферну та антропогенних ландшафтів до місця годівлі птахів. Зона годівлі та денного відпочинку – поля озимих культур, де птахи годуються вдень.
Розміщення птахів на полях зумовлене декількома чинниками: однорідністю проективного покриття озимих культур, рельєфом та інтенсивністю руху транспортних засобів уздовж полів. Оскільки територія Херсонщини та Північного Криму відноситься до основних місць осінньо-зимового спортивного полювання, це обумовило утворення ряду адаптивних реакцій щодо нових умов у регіоні: зміщення часу годування на пізніші години (навіть при місячному світлі), формування великих зграй, визначення дистанції злякування до межі досягнення пострілу дробової рушниці тощо.
Здебільшого, інтенсивність використання поля, вибраного для живлення, посилюється з краю до центру. Результати впливу на агроценоз спостерігаються починаючи із 100–150 м від краю (зони можливої поразки від пострілу). Найбільшого впливу в межах поля зазнають невеликі пагорби, які використовуються як оглядові точки.
Розрахунок валового врожаю показав, що на досліджуваному полі, за умови відсутності гусеподібних, врожайність становила 24,9–25,9 ц/га. На площах, де імітували разове виїдання, вона складала 21,5–27,9 ц/га, при дворазовому – 26,3–28,7 ц/га, а при триразовому – 22,0 ц/га. На підставі отриманих даних можна констатувати, що незначне трофічне навантаження синхронізує індивідуальний розвиток рослин ще до виходу їх в трубку. Сумарна кількість зернин та їх загальна вага виявилися максимальними при дворазовому виїданні озимини.
Під час візуальних спостережень із листопада до березня зафіксовано наступне: 80 % досліджуваного поля має дворазове виїдання, 15 % залишається незайманим і 5 % має разове навантаження. Триразова та більша повторність виїдання птахами надземної фітомаси спостерігається в точках підвищення рельєфу, де відмічали прогалини посіву та підвищену забур’яненість. У процесі досліджень на конкретному полі виявлено, що рослини озимої пшениці, при відсутності підживлення азотними добривами та зоогенного навантаження в умовах теплої зими, не в змозі повноцінно розвиватися. Швидкий розвиток надземної фітомаси призводить до швидкого їх виснаження та відмирання листя.
Незначний прояв зтравлювання на початку розвитку рослин стимулює збільшення кількості стебел у кущі, а також сприяє розвитку довшого колосу, збільшує врожайність. На інші параметри разове навантаження не впливає. Коли зграї гусеподібних общипують посіви в одному місці двічі за сезон, збільшується кількість зернин і стебел на один кущ, у деяких випадках зберігається тенденція щодо подовження колосу. Подальше посилення впливу гусей може призводити до заниження головних параметрів: загальної врожайності та висоти рослини. Іноді має місце пошкодження точок росту рослин. Такі випадки спостерігаються найчастіше в центрі полів.
На підставі експериментальних даних і візуальних спостережень приходимо до висновку, що вплив гусеподібних призводить до мобілізації фізіологічних процесів генеративних органів рослин, дає змогу при їх помірному навантаженні на посіви отримати більший врожай зерна. Для оптимальної організації зграї під час годівлі птахи вишиковуються в шеренгу перпендикулярно до рядів пшениці та рухаються у бік вітру. Таким чином досягається вільний доступ до об’єкту живлення у складі зграї та створюються умови найменшої втрати тепла організмом. Зважаючи на ландшафтні та кліматичні умови регіону, більш доцільним є спрямування рядів посіву у напрямку північ – південь, а не захід – схід. Найвразливіші ділянки агроценозів – центри полів. Із них починається зтравлювання зеленої маси. Тому чим більший за площею посів озимини, тим більша вірогідність зосередження в його центрі птахів. Не менш важливий чинник – прискорення обігу азотутримуючих речовин під час знаходження гусей на полі. Вплив гусей на розвиток пшениці простежується також візуально, оскільки відростаючі після зтравлювання рослини мають темно-зелене забарвлення та посилену енергію росту.
У результаті проведених досліджень встановлено наступне. Білолоба гуска – один із найсуттєвіших агентів взаємовпливу між природними екосистемами біосферного заповідника та навколишніми агроекосистемами. Надмірний мисливський прес – головний фактор у просторовому розподілі білолобих гусей у регіоні заповідника. Унаслідок цього надзвичайно численні зграї зосереджуються в межах охоронної заповідної території. Оптимальний вплив гусеподібних на посіви озимої пшениці – дворазове зтравлювання посівів у листопаді–грудні. Прояви відчутної шкоди з боку зграй гуски білолобої можуть спостерігатися в місцях із мікропідвищеннями рельєфу, при збільшенні площ суцільного посіву (шляхом з’єднання декількох полів в одне), недотриманні технологій і строків проведення традиційних агротехнічних заходів.
Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 290-292.