Структура угруповань джмелів (Hymenoptera: Apidae) у природних і антропогенних екосистемах рівнинної території Західної України
УДК 595.799:574.472 (477.8)
І. Б. Коновалова
Державний природознавчий музей НАН України, м. Львів, Україна,
E-mail: iren@museum.lviv.net
Ключові слова: джмелі, угруповання, природні екосистеми
STRUCTURE OF BUMBLEBEE COMMUNITIES
(HYMENOPTERA: APIDAE) IN NATURAL AND ANTHROPOGENIC ECOSYSTEMS OF PLAIN AREAS IN THE WEST OF UKRAINE
I. B. Konovalova
State Museum of Natural History NASU, Lviv, Ukraine, E-mail: iren@museum.lviv.net
Key words: bumblebee, community, natural ecosystemы, Ukraine
У результаті досліджень рівнинних і передгірських територій західного регіону України протягом 2000–2005 рр. виявлено 27 видів джмелів: B. terrestris (Linnaeus, 1758), B. lucorum (Linnaeus, 1761), B. pratorum (Linnaeus, 1761), B. hypnorum (Linnaeus, 1758), B. jonellus (Kirby, 1802), B. pascuorum (Scopoli, 1763), B. sylvarum (Linnaeus, 1761), B. humilis Illiger, 1806, B. muscorum (Linnaeus, 1758), B. ruderarius (Müller, 1776), B. lapidarius (Linnaeus, 1758), B. semenoviellus Skorikov, 1910, B. distinguendus Morawitz, 1869, B. subterraneus (Linnaeus, 1758), B. bohemicus Seidl, 1837, B. vestalis (Fourcroy, 1785), B. campestris (Panzer, 1801), B. barbutellus (Kirby, 1802), B. sylvestris Lepeletier, 1832, B. norvegicus Sparre-Schneider, 1918, B. rupestris (Fabricius, 1793), B. pomorum (Panzer, 1805), B. hortorum (Linnaeus, 1761), B. ruderatus (Fabricius, 1775), B. laesus (Morawitz, 1875), B. confusus Schenck, 1859, B. soroeensis (Fabricius, 1776) (останній вид вперше був зареєстрований на рівнині у травні 2005 р. у лучному біоценозі фізико-географічного району Розточчя).
Особливості розподілу окремих видів джмелів по території у межах ареалу обумовлені багатьма факторами, у першу чергу біономічними характеристиками виду. Гніздування та фуражування десяти із наведених вище видів у тій чи іншій мірі пов’язані з лісовими біотопами (з них B. pratorum, B. jonellus і B. hypnorum – облігатно-лісові види). Ще 15 видів трапляються на мезофітних і ксерофітних луках, 7 із них мають локальне поширення (B. humilis, B. muscorum, B semenoviellus, B. pomorum, B. ruderatus, B. laesus, B. confusus). Деякі види не виявляють чіткої приуроченості до лісових чи відкритих ділянок (B. lucorum, B. pascuorum, B. sylvarum). Однак, помітна тенденція до збільшення чисельності цих видів на екотонних ділянках. На рівнинній території Західної України ми виділяємо наступні типи угруповань джмелів: 1) лісовий; 2) гігрофітних лук; 3) ксерофітних лук; 4) узлісь; 5) антропогенних біоценозів.
Лісові угруповання джмелів переважно мають найбільш сталий фауністичний склад – 4–6 видів.
На гігрофітних і ксерофітних луках видовий склад угруповань в значній мірі залежить від ряду абіотичних факторів і від гетерогенності фуражної флори, і в найсприятливіші періоди сезону становить 10–15 видів. У цих біоценозах спостерігається значна чисельність деяких видів джмелів–зозуль (до 30 % від загальної чисельності особин джмелів в угрупованні).
Угруповання джмелів узлісь характеризуються найбагатшим видовим складом. У середині вегетаційного сезону вони нараховують 15 і більше видів (включно з інквілінами підроду Psithyrus). У цей час тут фуражує більшість лісових видів і деякі види відкритих просторів.
Найбідніший видовий склад відмічений в угрупованнях джмелів антропогенних біоценозів: сільськогосподарські угіддя, урбоценози. Видовий склад джмелів цих угруповань становить від двох до п’яти видів.
У більшості досліджених рівнинних угруповань домінують один–два види з наступних чотирьох: B. terrestris, B. lucorum, B. pascuorum, B. lapidarius.
Джмелі як політрофні антофільні комахи – невід’ємна складова частина будь-якого біоценозу, де протягом цілого вегетаційного сезону медоносна флора наявна в достатній кількості для забезпечення успішного циклу розвитку колоній цих комах. Функціональна структура угруповань джмелів, яка визначається наявністю різних екоморфологічних груп цих бджіл за довжиною хоботка, впливає на підтримання стабільності популяцій окремих видів рослин (завдяки перехресному запиленню) і збереження гетерогенності медоносної флори в цілому. Цей зв’язок, безперечно, є зворотним, тому різноманітність фуражної флори та послідовність фаз цвітіння визначають структуру угруповань джмелів певних біоценозів.
Найширший спектр екоморфологічних груп джмелів (визначених за довжиною хоботка) на рівнині західного регіону України спостерігається в угрупованнях узлісь і великих лук. Гетерогенність фуражної флори у таких біоценозах сприяє спільному існуванню високоспеціалізованих довгохоботкових видів B. hortorum і B. ruderatus, а також B. distinguendus, B. subterraneus і B. ruderarius (з відносно довгими хоботками, порівняно з іншими видами середньохоботкової групи) з багатьма видами середньо- і короткохоботкових джмелів, серед яких трапляються рідкісні B. humilis, B. pomorum і B. confusus. Різні морфоекологічні групи джмелів, а часто і окремі види цих угруповань досить виразно розподілені за трофічними нішами, що змінюють свою величину та ступінь перекривання протягом сезону.
Низька різноманітність фуражної флори та її недостатня кількість у антропогенних біоценозах, як і відсутність придатних місць для гніздування, – причини збіднення та спрощення структури угруповань джмелів. Такі угруповання складаються лише з декількох коротко- і середньохоботкових видів, один із яких, зазвичай, B. lucorum – спеціалізований голарктичний вид.
У лісах низьке різноманіття видового складу зумовлене природними факторами, які визначають формування флористичного комплексу. У лісових угрупованнях рівнини частіше домінують короткохоботкові B. terrestris, B. pratorum, субдомінують B. hypnorum, B. pascuorum.
Загалом, з’ясування особливостей функціональної структури угруповань джмелів різних типів потребує подальших досліджень, оскільки фенологічні ритми розвитку фуражної рослинності та колоній джмелів змінні та взаємопов’язані лише до певної міри.
Zoocenosis — 2005
Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 280-281.