Бобильов Ю. П., Бригадиренко В. В., Булахов В. Л., Гайченко В. А., Гассо В. Я., Дідух Я. П., Івашов А. В., Кучерявий В. П., Мальований М. С., Мицик Л. П., Пахомов О. Є., Царик Й. В., Шабанов Д. А. Екологія. – Харків: Фоліо, 2014. – 672 с.
Сьогодні багато екосистем, які підтримують життєдіяльність людства, знаходяться у критичному стані і продовжують деградувати під дією антропогенного преса. Біологічні та інші ресурси виснажені, й існує реальна загроза, що в найближчому майбутньому ми можемо залишитися без води і їжі. Люди, об’єднаймося ж у наших думках, словах і, головне, в діях перед грізними глобальними викликами нашого часу, щоб вижити і процвітати разом із природою!
Нині з екологією як наукою в пострадянських країнах склалася неоднозначна ситуація. Як, мабуть, у жодній із відомих наук, її зміст викликає найбільші суперечки та розбіжності, причому як серед учених найрізноманітніших напрямків, так і серед широкої громадськості.
Сьогодні «екологія» — одне з найпопулярніших слів, яке «у всіх на вустах». Про неї говорять вчені й політики, домогосподарки й підприємці. Часто доводиться чути про «погану» та «добру» екологію міста, району і навіть хімічного підприємства або якогось транспорту. У державному устрої України є навіть міністерство з назвою цієї науки. Таке використання слова «екологія» неправильне. Екологія — перш за все наука про живе та взаємодію його з навколишнім середовищем. Ставити ж навколишнє середовище на чільне місце абсолютно неправильно, бо розгляд одного лише середовища без живих організмів, популяцій, угруповань і екосистем,
і без людини у тому числі, просто втрачає будь-який сенс. Тому правильно говорити не про погану чи добру екологію, а про сприятливе чи несприятливе для людини або інших
живих організмів навколишнє середовище. Або, на крайній випадок, застосовувати словосполучення «несприятлива екологічна ситуація» у тому чи іншому регіоні, області тощо.
Хоча і таке тлумачення не використовується у більшості країн світу, у тому числі й у країнах Європейської спільноти, до якої ми прагнемо приєднатися.
Отже, чому?
Ще у 1866 році німецький вчений, зоолог Ернст Геккель уперше дав визначення екології як науки, що вивчає взаємини організму з навколишнім середовищем. Надалі, вже на початку ХХ століття, у відомому підручнику російського вченого Д. М. Кашкарова (1933) йдеться про екологію як про науку, що вивчає не тільки організми окремих видів, а й взаємини різних видів у угрупованнях. Таким чином, екологія отримала перше розширення свого змісту. Одночасно дослідники багатьох груп організмів дійшли висновку про те, що екологічна наука повинна вивчати не тільки окремі організми, а й їх сукупності, що відносяться до одного виду. Інтерес до таких досліджень підігрівався уявленнями еволюціоністів про те, що нові види виникають у «надрах» популяцій, під дією природного добору, а отже, екологічні фактори та їхній вплив на організми — центральний момент у цьому вивченні. Таким чином, до екології додалася нова галузь: екологія популяцій, або демекологія.
Приблизно в 1970-ті роки до неї увійшов остаточно сформований розділ «Екологія угруповань», що знайшов
своє місце у фундаментальній праці з екології, написаній Ю. Одумом (1971, у перекладі російською — 1975). У ній автор також виклав основи останнього розділу класичної екології — вчення про екосистеми, яке пізніше отримало назву «Екосистемологія» (Голубець, 2000). Слід зазначити, що, як і інші розділи, екосистемологія має набагато більш ранні витоки. Ще у 1935 році англійський ботанік А. Тенслі, а в 1940 році радянський геоботанік та еколог В. М. Сукачов прийшли до розуміння єдності, що виникає внаслідок взаємодії угруповання живих організмів і неживих тіл навколишнього середовища. А. Тенслі назвав таку єдність екосистемою, а В. М. Сукачов — біогеоценозом. Доповнення вчення про екосистеми як останньої та найвищої ланки у «вертикальному сходженні» екології деякі вчені трактують як те, що екосистема і є той самий специфічний
і не порушений ніякою іншою наукою об’єкт, який належить лише екології. У відомому підручнику «Экология»
(1980) В. Д. Федорова та Т. Г. Гільманова — викладачів Московського державного університету ім. М. Ломоносо-
ва — прямо вказується на це, у той час як інші, більш ранні розділи екології віднесені до другорядних.
Деякі підсумки щодо структури екології, яка вималювалася до кінця минулого століття, відображено у вигляді узагальненої ієрархічної пірамідальної структури на рис. 1.
На цьому рисунку видно, що в основі такої піраміди ле-
жать організми різних видів, які належать до їх головних груп: 11
Отже, чому?
Ще у 1866 році німецький вчений, зоолог Ернст Геккель
уперше дав визначення екології як науки, що вивчає взаємини
організму з навколишнім середовищем. Надалі, вже на почат-
ку ХХ століття, у відомому підручнику російського вченого
Д. М. Кашкарова (1933) йдеться про екологію як про науку,
що вивчає не тільки організми окремих видів, а й взаємини
різних видів у угрупованнях. Таким чином, екологія отримала
перше розширення свого змісту.
Одночасно дослідники багатьох груп організмів дійшли
висновку про те, що екологічна наука повинна вивчати не
тільки окремі організми, а й їх сукупності, що відносяться до
одного виду. Інтерес до таких досліджень підігрівався уяв-
леннями еволюціоністів про те, що нові види виникають
у «надрах» популяцій, під дією природного добору, а отже,
екологічні фактори та їхній вплив на організми — цент-
ральний момент у цьому вивченні. Таким чином, до еко-
логії додалася нова галузь: екологія популяцій, або демеко
логія. Приблизно в 1970-ті роки до неї увійшов остаточно
сформований розділ «Екологія угруповань», що знайшов
своє місце у фундаментальній праці з екології, написаній
Ю. Одумом (1971, у перекладі російською — 1975). У ній
автор також виклав основи останнього розділу класичної
екології — вчення про екосистеми, яке пізніше отримало
назву «Екосистемологія» (Голубець, 2000). Слід зазначити,
що, як і інші розділи, екосистемологія має набагато більш
ранні витоки. Ще у 1935 році англійський ботанік А. Тенс-
лі, а в 1940 році радянський геоботанік та еколог В. М. Су-
качов прийшли до розуміння єдності, що виникає внаслі-
док взаємодії угруповання живих організмів і неживих тіл
навколишнього середовища. А. Тенслі назвав таку єдність
екосистемою, а В. М. Сукачов — біогеоценозом. Допов-
нення вчення про екосистеми як останньої та найвищої
ланки у «вертикальному сходженні» екології деякі вчені
трактують як те, що екосистема і є той самий специфічний
і не порушений ніякою іншою наукою об’єкт, який нале-
жить лише екології. У відомому підручнику «Экология»
(1980) В. Д. Федорова та Т. Г. Гільманова — викладачів
Московського державного університету ім. М. Ломоносо-
ва — прямо вказується на це, у той час як інші, більш
ранні розділи екології віднесені до другорядних.
Деякі підсумки щодо структури екології, яка вималю-
валася до кінця минулого століття, відображено у вигляді
узагальненої ієрархічної пірамідальної структури на рис. 1.
На цьому рисунку видно, що в основі такої піраміди ле-
жать організми різних видів, які належать до їх головних груп: 12
рослин, тварин, грибів, бактерій з архебактеріями і вірусів.
Також можна бачити, що взаємодії організмів одного виду між
собою (по горизонталі) формують нову структуру по верти
калі — популяції, а взаємодії між популяціями різних видів (по
горизонталі) формують нову структуру по вертикалі — угрупо
вання (біоценоз). І останній рівень по вертикалі — екосистем
ний — виникає як результат взаємодії угруповання з неживими
тілами, які разом знаходяться на певній території.
Таким чином, чотири типи біологічних систем, що від-
носяться до чотирьох найвищих рівнів інтеграції життя на
планеті, і є основними об’єктами екології. Предметом же
вивчення цих об’єктів можуть бути їх структура, механізми
функціонування та підтримання стійкості (адаптації) за дії
широкого спектра факторів навколишнього середовища, від
локального типу (діють на організми) до глобального (діють
на великі екосистеми та біосферу).
Усе вищевикладене дозволяє дати коротке визначення
екології як науки про взаємодію біологічних систем надорганіз
меного рівня із навколишнім середовищем.
Отже, приблизно до 1970-х років сформувалася перша
частина екології з усіма її структурними рівнями та відповід-
ними розділами. Не важко здогадатися, що всю її можна роз-
глядати як одну з галузей біології, оскільки вона стосується
біологічних процесів.
Однак разом з описаним вище процесом розширення «по
вертикалі» відбувався й інший процес — розширення «по
горизонталі». Він був пов’язаний зі стрімким зростанням
чисельності населення на нашій планеті в останні кілька
десятиліть, з колосальним зростанням середовищетвірного
впливу тільки одного виду — Homo sapiens. На жаль, зрос-
тання чисельності людства і його господарської діяльності су-
проводжується руйнуванням природних екосистем і забруд-
ненням навколишнього середовища в глобальних масштабах.
Чинники людської діяльності, або антропогенні фактори, стали
головними на нашій планеті. Характерним є те, що вони
діють як на природні системи, так і на саму людину і людство
в цілому, що схематично відображено на рис. 2.
Таким чином, формування другої частини екології
пов’язано з тим, що Homo sapiens, як найактивніший ком-
понент у біосфері Землі, є наразі основним і найбільш по-
тужним фактором, що впливає на біосистеми всіх рівнів
інтеграції. Водночас руйнування і забруднення природного
середовища внаслідок господарської діяльності стало од-
нією з найважливіших проблем, а гармонізація взаємовід-
носин природи і людства фігурує як основне завдання цієї
частини екології.
Вже у 1970-ті роки кількість публікацій за цією тема-
тикою зростала за експонентою. Добре відомо, що визнані
Рис. 1. Загальна схема ієрархічної піраміди біологічних систем над-
організменого рівня інтеграції та фактори навколишнього середо-
вища (Івашов, 2011)1
Однак разом з описаним вище процесом розширення «по
вертикалі» відбувався й інший процес — розширення «по
горизонталі». Він був пов’язаний зі стрімким зростанням
чисельності населення на нашій планеті в останні кілька
десятиліть, з колосальним зростанням середовищетвірного
впливу тільки одного виду — Homo sapiens. На жаль, зрос-
тання чисельності людства і його господарської діяльності су-
проводжується руйнуванням природних екосистем і забруд-
ненням навколишнього середовища в глобальних масштабах.
Чинники людської діяльності, або антропогенні фактори, стали
головними на нашій планеті. Характерним є те, що вони
діють як на природні системи, так і на саму людину і людство
в цілому, що схематично відображено на рис. 2.
Таким чином, формування другої частини екології
пов’язано з тим, що Homo sapiens, як найактивніший ком-
понент у біосфері Землі, є наразі основним і найбільш по-
тужним фактором, що впливає на біосистеми всіх рівнів
інтеграції. Водночас руйнування і забруднення природного
середовища внаслідок господарської діяльності стало од-
нією з найважливіших проблем, а гармонізація взаємовід-
носин природи і людства фігурує як основне завдання цієї
частини екології.
Вже у 1970-ті роки кількість публікацій за цією тема-
тикою зростала за експонентою. Добре відомо, що визнані
Рис. 2. Загальна схема ієрархічної піраміди людського соціуму
та фактори навколишнього середовища
(Івашов, 2011)1
«галузі» науки завжди повинні мати хоча б у загальних ри-
сах і визнані межі. Щодо екології ці межі з часом стали
практично не визначеними. І це, мабуть, тому, що будь-яка
діяльність людини тією чи іншою мірою стосується місця
існування самої людини. Таке безмежне розширення еколо-
гії викликало природну негативну реакцію деяких екологів
і, як наслідок, спробу зупинити безрозмірне розростання
предмета екології. Компромісу було досягнуто 1972 року,
коли після Стокгольмської конференції ООН з охорони довкілля
відбулося фактичне розмежування екології як біологічної на
уки з охороною навколишнього середовища, яка в закордонному
(англомовному) варіанті отримала назву «інвайронментологія».
Українським аналогом цього слова є «середовищезнавство».
Тоді ж започатковано міжнародне екологічне право та виникла
нова галузь — соціоекологія.
Зазначимо, що у нашій країні такого поділу не відбулося,
і екологія розуміється як наука про будьяку діяльність люди
ни, яка впливає на навколишнє середовище як позитивно, так
і негативно. Як було показано вище, таке антропоцентричне
трактування екології є вторинним і зумовлене певною мірою
історично сформованими умовами, коли в 1970-ті роки
СРСР був ще відокремленим «залізною завісою» від решти
країн світу.
Таким чином, з урахуванням ситуації, що склалася, су-
часну екологію можна представити у двох частинах.
1. «Класична екологія», або «Біоекологія» (в іншому варіанті).
2. «Екологія людини», або «Охорона навколишнього се-
редовища» (в іншому варіанті).
Цим частинам відповідають дві частини цього підруч-
ника.
Відповідні «екології» вже увійшли як у цілому, так і своїми
розширеними підрозділами в різні освітні програми вищих
навчальних закладів, за якими готують бакалаврів і магістрів
в Україні. При цьому «Класична екологія» була і залишається
науковою базою охорони навколишнього середовища чи охо-
рони природи.
Охорону навколишнього середовища можна визначити як
галузь знань, що розробляє комплекс заходів, спрямованих на
підтримання гармонії між соціумом і трьома середовищами
(природним, штучним, соціальним), в яких він знаходиться і які
він формує (як кажуть у західних країнах, «створює дружнє
(friendly) середовище»).
Територія нашої планети характеризується надзвичай-
ною мозаїчністю штучних і природних систем, так що
в мозаїці того чи іншого масштабу представленість і їх
співвідношення можуть сильно варіювати. Наприклад, 15
в оточенні родини, яка проживає в квартирі багатопо-
верхового будинку, превалює штучно створене. Особняк
з присадибною ділянкою, на якому знаходяться елемен-
ти природного ландшафту з комплексом рослин і тварин,
з більшою відкритістю для природних факторів створює
більш комфортні умови проживання та забезпечує більшу
доступність до природних ресурсів (свіже повітря, чиста
вода, сонячне світло, природне магнітне поле Землі і т. п.).
Якщо ж він знаходиться в невеличкому містечку з парком,
річкою чи озером, тоді можна говорити про деякий баланс
і гармонію всіх трьох середовищ. Цього, очевидно, не ска-
жеш про величезний мегаполіс, в якому присутність при-
родного середовища зведена до мінімуму. На такій тери-
торії практично відсутні кругообіг речовин і трансформація
сонячної енергії за участю продуцентів, пов’язаних з ними
консументів і редуцентів. Його не може бути хоча б тому,
що ґрунтовий блок, що інтегрує живі та неживі компонен-
ти екосистеми, буквально замурований в асфальт і бетон.
На противагу цьому в природних комплексах заповідних
територій ці процеси протікають природно, а штучне се-
редовище представлено мінімально. Плямисту неоднорід-
ність (мозаїчність) територій з різним співвідношенням
середовищ дуже добре видно на космічних знімках, особ-
ливо зроблених у нічний час. Нічне освітлення в мозаїках
різного рівня досить чітко корелює з щільністю населення,
споживанням енергії і матеріальних ресурсів у них і вказує
на домінування соціального й штучного середовищ.
Вище, на рис. 1, видно, що верхівка ієрархічної піра-
міди біосистем, що їх вивчає екологія як біологічна на-
ука, представлена екосистемами, які можуть бути різного
масштабу — від індивідуальних консорцій до ландшафт-
них і материкових екосистем і біосфери. Важко уявити
собі сучасну людину, що живе на дереві (в індивідуальній
консорції), легше — у певному біогеоценозі, наприклад
у сосновому лісі, де цілком може розміститися й існува-
ти ціла родина або рід, як це спостерігалось на певному
історичному етапі розвитку людства. Нині в ландшафтних
екосистемах розміщуються не тільки великі міста, а й цілі
країни, а на території материкових екосистем — десятки
країн. Наразі, чим більша територія екосистеми, тим по-
тенційно більші обсяги соціального та штучного середовищ
можуть в ній знаходитись. На рівні найбільшої екосисте-
ми — біосфери — інтеграція біогеосоціосистем досягає свого
кінцевого завершення, біологічні і соціальні процеси тісно пе
реплітаються, створюючи систему абсолютно нової якості,
в якій регуляція й управління переходять до соціуму.
Звідси випливає абсолютно очевидний висновок про
те, що вся відповідальність за стан нашої планети лежить на
людстві, і цей стан залежить тепер рівною мірою як від нашого
інтегрального інтелекту, так і нашої доброї волі.
Який порядок встановить світова спільнота, за яким
розпорядком буде підтримуватися життя в квартирі, будинку,
місті, країні, співдружності країн і в цілому на планеті — від
цього залежить наразі наше існування і його комфортність.
Чи зуміємо ми всі разом побудувати наше життя в гармонії
з Природою, чи стане наша Земля планетою з ноосферою
в розумінні В. І. Вернадського — це залежить від нас.
Молоді люди, серйозно вивчайте екологію, вона дасть вам
не тільки знання, але й змінить систему ваших цінностей!