Особливості сезонних міграцій денних хижих птахів (Falconiformes) у Дніпропетровській області
УДК 598.2
К. І. Архіпкіна
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, horvela@i.ua
FEATURES OF SEASONAL MIGRATIONS OF PREY BIRDS
(FALCONIFORMES) IN THE DNIPROPETROVSK REGION
К. I. Arkhipkina
Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University, Dnіpropetrovsk, Ukraine
Сезонні міграції властиві більшості видів денних хижих птахів України, суттєво впливають на їх біологію. В умовах різкого скорочення чисельності та видового різноманіття пернатих хижаків на території України протягом ХХ сторіччя вкрай необхідні дослідження екологічного спрямування. Виявлення шляхів міграцій хижих птахів, їх залежності від екологічних факторів, тяжіння до конкретних біотопів та екологічних русел допоможе в плануванні охорони цього ряду птахів і організації природно-заповідного фонду України.
В основу методологічного підходу досліджень покладено методику безперервного денного обліку (Михеев, 1964) та обліку денних хижих птахів (Карякин, 2000). Обліки проводили у 2010–2011 роках у 10 пунктах спостережень, що належать до різних елементів ландшафту (центральні заплави р. Дніпро, Самара, Саксагань, солончакові та аренні тераси, плакор, байраки) та представляють різні біотопи, зокрема байрачні та заплавні діброви, аренний бір, луки, водно-болотні угіддя, степова цілина.
За час обліків зареєстровано 16 видів птахів ряду Falconiformes. Родина Яструбові (Accipitridae) представлена 13 видами, родина Соколові (Falconidae) – 3 видами. Зареєстровано представників 8 видів, занесених до Червоної книги України. Найбільшу відносну частку реєстрацій склали канюк звичайний (Buteo buteo (Linnaeus, 1758)) – 26,6 % зареєстрованих особин денних хижих птахів, лунь очеретяний (Circus aeruginosus (Linnaeus, 1758)) – 16,7 % і боривітер звичайний (Falco tinnunculus (Linnaeus, 1758)) – 13,0 % реєстрацій. Цікавим фактом стало трапляння нестатевозрілого (subad.) беркута 24.04.2011 р. над агроландшафтами у П’ятихатському районі.
За результатами обліків у Дніпропетровській області міграція денних хижих птахів не є масовою, проходить широким фронтом і на цій ділянці басейну не пов’язана з основним міграційним шляхом уздовж русла р. Дніпро. Весняна міграція відрізняється від осінньої меншою інтенсивністю, птахи повертаються в гніздовий ареал розрідженими групами, частіше парами, не утворюючи помітних хвиль прольоту. Фронт міграцій не однорідний, утворюючи пролітні коридори з прив’язкою до певних екологічних русел. Місця скупчень на міграції приурочені в основному до долинно-терасових ландшафтів, зокрема до центральних заплав річок і солончакових терас унаслідок найменшого тиску на них антропогенних факторів, великої біомаси (у тому числі мігруючих горобцеподібних і водоплавних птахів) і приуроченості до них гніздових біотопів птахів, а також плакору, як вигідного кормового біотопу.
Біотопічний розподіл мігрантів має свої особливості у кожного таксона і відрізняється для осіннього та весняного прольотів: восени пернаті хижаки мігрують по біотопам, багатим об’єктами живлення конкретного виду, навесні птахи тяжіють до своїх гніздових біотопів і менше – до місць живлення, загалом 73 % зареєстрованих видів мають схильність до весняної міграції по відповідним гніздовим біотопам.
Восени шляхи міграцій денних хижих птахів у Дніпропетровській області біотопічно представлені заростями макрофітної рослинності, заплавними та засоленими луками для лунів (Circus), орлана-білохвоста (Haliaeetus albicilla (Linnaeus, 1758)), чорного шуліки (Milvus migrans (Boddaert, 1783)), для останніх двох видів також акваторіями річок; степовими цілинами для соколів (Falco), канюків (Buteo), орла-карлика (Hieraaetus pennatus (Gmelin, 1788)); для яструбів (Accipiter) вищеназваними біотопами, що межують із лісовими масивами. Під час весняної міграції пріоритетними біотопами є байрачні діброви для звичайного канюка (Buteo buteo (Linnaeus, 1758)) та орла-карлика, заплави річок із залісненими берегами для орлана-білохвоста та чорного шуліки, зарості макрофітної рослинності, степ і луки для лунів і соколів, лісові екосистеми (заплавні діброви та аренний бір) для могильника (Aquila heliaca (Savigny, 1809)), степового канюка (Buteo rufinus (Cretzschmar, 1827)) та яструба великого (Accipiter gentilis (Linnaeus, 1758)).
Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 241-242.