Особливості спектру живлення Harpalus rufipes (Coleoptera, Carabidae) у лабораторних умовах
УДК 595.762.12:591.53
В. В. Бригадиренко, С. В. Соколов
Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна
PECULIARITIES OF FEEDING SPECTRUM OF HARPALUS RUFIPES (COLEOPTERA, CARABIDAE) IN LABORATORY CONDITIONS
V. V. Brygadyrenko, S. V. Sokolov
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine
Harpalus rufipes (De Geer, 1774) – турун волосистий – міксофітофаг, що живиться шкідниками сільського господарства, а також шкодить зерновим культурам (Коваль, 1986; Петрусенко, 1971; Крижановский, 1983). За даними C. H. Lindroth (1985) в умовах Скандинавських країн вид зазвичай зустрічається на культивованих землях, пасовищах, у садах, на забруднених територіях, у рудеральних угрупованнях. У країнах Центральної та Східної Європи, підпорядковуючись принципу зональної зміни стацій Г. Я. Бей-Бієнко, вид переміщується на вологіші ділянки (у заплави, пониження з гігро- та мезофільним типами зволоження). Турун волосистий має палеарктичний ареал, занесений у Північну Америку (Hurka, 1996).
За даними V. Skuhravy (1959) H. rufipes у польових умовах живиться переважно попелицями (16–30 %), мурахами та личинками лускокрилих (6–10 %), рівнокрилими хоботними та довгоносиками (4 %). Лише у 2 % випадків у польових умовах зареєстроване живлення павуками та клопами. За даними цього ж автора вид не живиться кліщами, стафілінами, дрібними видами турунів, личинками м’якотілок, кокцинелід, мертвоїдів, золотоочок, трипсів, колемболами та вуховертками. Інші автори вказують на суттєву роль у живленні H. rufipes озимого метелика, колорадського жука, совок тощо. Не дослідженими залишаються трофічні переваги даного виду в умовах штучного утримання в лабораторних умовах. Мета даної роботи – оцінити потенціальні можливості споживання кормів H. rufipes в умовах лабораторного утримання.
Відлов H. rufipes і об’єктів його ймовірного живлення проводили на території Присамарського міжнародного біосферного стаціонару ім. О. Л. Бельгарда у липні 2006 року у штучних насадженнях акації білої та гледичії звичайної. Збір трофічних об’єктів проводили з використанням ґрунтових пасток без фіксатора. Перевірку пасток проводили кожні дві доби залежно від погодних умов. Додатково використовували відбір матеріалу методом пошарового ручного розбору ґрунту. Дослідження раціону H. rufipes проводили в лабораторії стаціонару. Кожну особину H. rufipes розміщували в окремий поліпропіленовий стакан, на 1/5 заповнений піском. До однієї особини туруна підсаджували одну особину імовірного об’єкту живлення H. rufipes. Експеримент тривав протягом однієї доби, після чого реєстрували поїдання жертви.
У ході експерименту виявлено, що H. rufipes живиться такими видами безхребетних. Найактивніше поїдалися в експерименті личинки Diptera (87 % поїдання), лялечки та імаго мурах Lasius sp. (67 та 18 % відповідно), Lumbricidae (56 %), Lycosidae sp. (24 %), Opiliones (34 %), Geophilidae, Lithobiidae (Monotarsobius sp.) (6,6 та 5,3 % відповідно), личинки лускокрилих Nоctuidae sp. (76 %), трупи H. rufipes (46,6 %). Також встановлено, що H. rufipes не живиться наступними видами безхребетних: турунами Carabus cancellatus та Pterostichus melanarius, ківсяками Rossilulus kessleri та Megaphillum rossicum, імаго та личинками мертвоїдів Silpha carinata, мокрицями Porcellio scaber та Armadillidium sp., вуховертками Forficula sp., імаго та личинками стафілінів Staphylinidae sp., коваликами Melanotus sp.
Із результатів можна зробити висновок, що H. rufipes можуть бути, як корисними, так і шкідливими для сільськогосподарських посівів. Даний вид досить добре вивчений, але даних про його трофічні зв’язки не достатньо. Подальше вивчення цього виду необхідне для уточнення ступеня важливості його у господарстві та можливості використання туруна у боротьбі зі шкідниками сільськогосподарських культур.
Zoocenosis — 2007
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 241-242.