УДК 598.1:591.5

О. І. Ситнік

Національний університет ім. Т. Г. Шевченка, м. Київ, Україна

Дослідження проведено у Придніпровській зоні Центрального Лісостепу України протягом трьох років (2000–2002 рр.). Головний пункт досліджень – Канівський природний заповідник. Область Київського плато Дніпровсько-Дністровської лісостепової провінції припадає на зону острівного розселення живородної ящірки, де мало сприятливих для неї біотопів.  Таким чином, у регіоні досліджень L. vivipara Jacq., 1787 є зональним стенобіонтом, який представлений на південніше околиць Києва та Сміли у вигляді поодиноких, значно ізольованих мікропоселень. Характерна стація виду в межах зони досліджень – ділянка із низьким, рідким трав’яним покривом, та підвищеною зволоженістю. Як встановлено, більшому розповсюдженню L. vivipara у заплавних луках та лісових ділянках перешкоджають насамперед біотичні чинники: конкуренція з близьким видом Lacertidae – прудкою ящіркою (Lacerta agilis Linnaeus, 1758).

Суттєвої мінливості забарвлення у досліджуваних популяціях не виявлено, однак присутній певний відсоток темних хромістів і поодинокі знахідки аберації nigra.

Добова активність виду має видоспецифічні особливості, що пов’язано із наданням переваги певним діапазонам добових температур. Цикл добової активності менш залежний від наявності сонячної погоди, ніж у двох інших видів справжніх ящірок, що розповсюджені в даному регіоні – прудкої та зеленої (L. viridis Laurenti, 1768). Менше значення для L. vivipara має висока зволоженість (вид часто трапляється після дощу).

Розмноження L. vivipara у регіоні відбувається за стандартною схемою. Відмічаються деякі видоспецифічні елементи статевої поведінки, які не спостерігаються у інших видів (ритуальна поведінка самця під час парування). Певний рівень смертності серед цьогорічок, очевидно, не позначається на загальному, відносно незмінному, рівні чисельності поселень ящірок (стабільний рівень середньої сумарної щільності у всіх досліджених популяціях за два роки). Така стабільність, певно, забезпечується дією принципу агрегації особин (Оллі).

Спектр харчування має деяку залежність від біотопів, більше на рівні кількісних співвідношень. Основу живлення ящірок складають комахи та інші дрібні безхребетні (зокрема, павуки, багатоніжки, дощові черви).

Живородній ящірці не властива виражена територіальність. При цьому, ящірки демонструють значну осідлість, соціальність та етологічну толерантність на рівні всіх статевовікових груп. Деяка агресія та охорона власних ділянок статевозрілими самцями відмічена лише під час шлюбного періоду.

Для досліджених угруповань характерний рівномірно-плямистий просторовий розподіл. Частка самців на 5–10 % менша за частку самок, а молоді – у середньому на 20 % більше ніж дорослих. Протягом двох років, чисельність виду залишалась стабільно низькою у всіх угрупованнях, що може свідчити про певну рівновагу в популяціях між рівнем чисельності та кількісними показниками споживчих ресурсів. Це також говорить і про невиродженість досліджуваних популяцій, які мають оптимальний для даних екологічних умов рівень чисельності. Остання, очевидно, лімітується кількома факторами, серед яких не останнє місце займають конкурентні відносини з близькими видами Lacertidae. За одержаними даними, цей чинник визначає низьку розповсюдженість L. vivipara у біотопах заплави, а також у різних типах лісових біотопів.

В області Київського плато живородну ящірку доцільно охороняти, вживаючи заходів збереження її специфічних стацій у дніпровській заплаві та інших лучних біотопах.

Zoocenosis — 2003
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 255-256.

УДК 598.112.23

А. В. Коршунов, А. И. Зиненко

Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина, г. Харьков, Украина

Живородящая ящерица Lacerta (Zootoca) vivipara (Jacq., 1787) – один из самых широко распространенных видов рептилий. Ее ареал простирается от Франции до Сахалина, охватывая лесную зону и часть лесостепи. Харьковская обл. лежит на южной границе ареала этого вида. Чернай и Сомов указывали на наличие живородящей ящерицы в Харьковской обл. еще в XIX веке, но до 1970-х гг. их сообщения считались малодостоверными. В 1978 г. В. И. Ведмедеря сообщил о 3-х популяциях этого вида в Харьковской обл.: в окрестностях с. Шаровка в Богодуховском р-не, в урочище Орчик в Зачепиловском р-не, в окрестностях пос. Эсхар в Чугуевском р-не. Ранее была описана популяция в окрестностях с. Степановка, в пойме р. Орель, на границе Харьковской и Днепропетровской обл.

Мы перепроверили все известные точки находок живородящей ящерицы в Харьковской обл. и обследовали значительное количество потенциально пригодных для этого вида местообитаний. Нам удалось и подтвердить все известные находки, и найти значительное количество новых. Ниже приведен список известных на сегодня точек обитания живородящей ящерицы в Харьковской обл. и их краткая характеристика.

1. Богодуховский р-н, окр. с. Шаровка. Участок поймы р. Мерчик, поросший осокой, и часть примыкающей к нему старой сосновой посадки.

2. Зачепиловский р-н, урочище Орчик. Ящерицы живут в ольшатнике, расположенном в пойменном лесу р. Орель.

3. Чугуевский р-н, окрестности пос. Эсхар. Низовое болото, поросшее тростником в 2 км. южнее поселка. Ящерицы сосредоточены на кочках, образованных в результате многолетних накоплений старого тростника.

4. Краснокутский р-н, окр. с. Колонтаев. Участок поймы р. Мерла, тянущийся на 5 км северо-восточнее села. Пойменный луг, заросший осокой и небольшие болотца, поросшие камышом и тростником.

5. Краснокутский р-н, окр. с. Мирное. Верховое сфагновое болото в 2 км севернее села.

6. Краснокутский р-н, окр. с. Чернещина. Низовое болото поросшее камышом в пойме реки Мерла.

7. Золочевский р-н, окр. с. Рогозянка. Заливной луг площадью 0,7 га на правом берегу Рогозянского водохранилища (р. Уды). Луг выкашивается 2 раза в год, при этом ящерицы лишаются основной части корма и становятся уязвимыми для хищников.

8. Золочевский р-н, окр. с. Журавлевка. Небольшое болотце, поросшее тростником на правом берегу р. Уды.

9. Волчанский р-н, окр. с. Федоровка. 5-ти километровый участок поймы р. Большая Бабка, начинающийся от автодорожного моста. Пойма реки достигает ширины 800 м, обычный биотоп – разнотравный пойменный луг с кустами ивы козьей.

10. Балаклейский р-н, урочище Крейдянская лесная дача, лесничество, 54-й квартал. Верховое болото в сосновом бору в 4 км западнее р. Северский Донец.

11.Харьковский р-н, с.Погорелое. Участок разнотравного пойменного луга в пойме р. Мож.

12. Балаклейский р-н, окр. с. Ч. Гусаровка. Разнотравный пойменный луг и пойменный лес на правом берегу р. Северский Донец.

13. Балаклейский р-н, окр. с. Андреевка. Участок разнотравного пойменного луга.

14. Балаклейский р-н, окр. с. Байрак. Болото в пойменном лесу на правом берегу р. Северский Донец.

15. Балаклейский р-н, урочище Вербуновская лесная дача. Болото площадью 0,2 га в дубраве, поросшее осокой и камышом.

16. Коломакский р-н, окр. с. Гуртововка. Пойма р. Мерла, осоковый пойменный луг.

17. Балаклейский р-н, окр. г. Балаклея. Разнотравный пойменный луг в пойме р. Средняя Балаклейка.

18. Днепропетровская обл., Магдалиновский р-н, 2 км северо-западнее с. Степановка. Пойма реки Орель. Поляна в пойменном лесу, поросшая осокой, в центре – болото, поросшее камышом.

На периферии ареала, в Харьковской обл., разнообразие биотопов живородящей ящерицы понижено и ограничивается заболоченными участками пойменных лугов, участками пойменных лесов, ольшаниками, низовыми и (реже) верховыми болотами. В центре ареала этот вид намного пластичнее. Так, по данным М. М. Пикулика (1988), в Белоруссии этот вид встречается также в сосняках, березняках, суходольных лугах и на обочинах дорог.

В Харьковской обл. практически во всех случаях живородящая ящерица связана с азональными комплексами пойм рек бассейна Северского Донца и его притоков – рек Мож, Уды, Большая Бабка, а также бассейна Днепра – рек Мерла, Коломак, Орчик. Обычно местообитания живородящей ящерицы занимают площадь менее гектара. Лишь в трех случаях живородящая ящерица занимает участок поймы длиной в несколько километров. Почти во всех случаях живородящая ящерица в Харьковской обл. встречается вместе с комплексом бореальных видов амфибий и рептилий – серой жабой, прудовой лягушкой, веретенницей и гадюкой Никольского.

Характерная черта распространения живородящей ящерицы на южной границе ареала – повсеместная симпатрия с прыткой ящерицей. Эти виды находятся как в конкурентных отношениях, так и в отношениях хищник–жертва (прыткая ящерица преследует и поедает живородящую). По нашему мнению, одним из факторов, ограничивающих распространение живородящей ящерицы на юг, может быть ее вытеснение прыткой. Также нами наблюдался высокий процент регенерированных хвостов: 57 % в Харьковской обл. против 38 % (Щербак, Щербань, 1980) в центре ареала, что показывает повышенный пресс хищников на периферии ареала.

В результате нашей работы можно утверждать, что живородящая ящерица достаточно широко распространена на исследованной территории, но образует фрагментированные популяции, привязанные к небольшому числу характерных биотопов.

Zoocenosis — 2003
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 206-208.