Екологічна структура угруповань павуків заплави р. Самара
УДК 595.44(470.40)
О. М. Кунах*, О. В. Прокопенко**, О. В. Жуков***
*Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, olga-kunakh@rambler.ru,
**Донецький національний університет, Донецьк, Україна,
***Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, Україна
SPIDERS ECOLOGICAL STRUCTURE OF THE FLOODLAND
OF SAMARARIVER
O. M. Kunakh*, O. V. Prokopenko**, O. V. Zhukov***
*Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, olga-kunakh@rambler.ru,
**Donetsk National University, Donetsk, Ukraine,
***Dnipropetrovsk State Agrarian University, Dnipropetrovsk, Ukraine
Дослідження проводили в заплавних лісах р. Самари поблизу Присамарського міжнародного біогеоценологічного стаціонару ім. О. Л. Бельгарда (с. Андріївка Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл.). Досліджували прируслову, центральну та притерасну частини заплави (48°45´45´´N 35°25´52´´E).
Проби відібрані в наступних місцеперебуваннях. Прируслова заплава: липова діброва з різнотрав’ям, липова діброва з грястицею збірною, липова діброва із зірочником; центральна заплава: липо-ясенева діброва з пухнатою осокою, липо-ясенева діброва з різнотрав’ям; притерасна заплава: в’язово-ясенева діброва з яглицею, вільшняк із болотним різнотрав’ям, вільшняк із сирим різнотрав’ям; пристін, нижня третина: липо-ясенева діброва з різнотрав’ям. Строки експозиції пасток (по трьох у кожному стаціонарі): 6.07–16.07.2009 р. Відпрацьовано 360 пастко-діб (по 30 на кожний стаціонар), зібрано 214 екземплярів павуків. У результаті проведених досліджень у герпетобії заплавних ценозів р. Самара зібрано 19 видів павуків, що належать до 12 родин.
Основу населення (за чисельністю) складають родини Lycosidae (65,4 % зібраних особин), Thomisidae (15,4 %), Linyphiidae (7,5 %). У видовому списку переважають Linyphiidae (26,3 % видів) та Lycosidae (15,8 %). Найбільш значним видовим багатством характеризуються центральна заплава та пристін. У заболоченій притерасній заплаві та нестабільній з боку режиму зволоження прирусловій заплаві відбувається деяке збідніння видового багатства павуків-герпетобіонтів. Майже третина видового списку кожного з досліджених ценозів специфічна (тобто не відзначена в інших місцеперебуваннях). Причому всі біотопи характеризуються подібним рівнем своєрідності видового складу, за винятком притерасної частини, у складі аранеофауни якої унікальних видів поки не знайдено.
Найвищою динамічною щільністю павуків характеризуються діброви прируслової частини заплави: значення цього параметру у 1,3–1,8 раза вище, ніж в інших біотопах. Найменша динамічна щільність – в притерасній заплаві.
Склад групи домінантів у цілому відбивав мікрокліматичні особливості досліджених біотопів. В усіх місцеперебуваннях, крім притерасної заплави, статус еудомінанта мав мезофільний Pardosa lugubris, який становив від 21,4 до 42,0 % зібраних екземплярів. У перезволоженій притерасній заплаві єдиним еудомінантом був гігрофільний павук-вовк Pirata hygrophilus, що становив більше половини населення. Другим за значимостю видом у прирусловій, центральній і притерасній частинах заплави р. Самара був мезофіл Trochosa terricola.
Максимальної відносної чисельності цей вид досягав у дібровах центральної заплави. У притерасній заплаві вид знижував чисельність, становлячи ледве більше 2 % населення павуків (тобто частка виду зменшувалася від 5 до 7 разів). Відносна чисельність ще одного домінантного виду – павука-краба Ozyptila praticola – зазанавала не настільки значних змін: максимуму він досягав у прирусловій і притерасній частинах заплави, а мінімуму – у центральній заплаві. Ряд доминантів демонстрували явну перевагу одному з досліджених ценозів. Прикладом може служити Xysticus luctator – еудомінант притерасся, Diplostyla concolor – домінантний вид прируслової заплави.
Частка мезо- та гігрофільних лініфій у структурі населення павуків як за чисельністю, так і за кількістю видів максимальна в дібровах центральної заплави з їх стабільно мезофитніми умовами та потужним шаром листового опаду. Переважна частина видів з цієї родини будує маленькі сітки в товщі підстилки, під камінням, корою, в моху.
Павуки-вовки Lycosidae максимальну відносну чисельність мають у дібровах центральної заплави, а їхня частка у видовому багатстві найбільша в пристіних дібровах. Це активні, рухливі полювальники, що мешкають на поверхні ґрунту та підстилки.
Частка ксерофільних Gnaphosidae у складі аранеофауни найзначніша в контрастних за умовами зволоження прируслових місцеперебуваннях, а відносна чисельність – у пристінних. Представники цієї родини відносяться до активних полювальників, що не будують ловильних сіток.
Павуки-краби Thomisidae і за чисельністю, і за видовим багатством максимуму досягають у пристінних дібровах. У наших зборах представлені наземні засадні види, що ховаються в товщі підстилки, під камінням.
Чисельність і видове багатство гігрофільних кругопрядів Tetragnathidae пов’язані зі збільшенням вологості біотопу – ці показники максимальні в притерасній заплаві в умовах гіперзволоження.
В усіх досліджених ценозах і за відносною чисельністю, і за кількістю видів домінують павуки-вовки. Тільки в дібровах центральної заплави частка Linyphiidae у видовому багатстві вища, що відрізняє цей ценоз від інших.
Таким чином, біотопи заплави р. Самара диференційовані за чисельністю герпетобіонтних павуків (вона максимальна в дібровах прируслової частини), видовим багатством угруповань павуків (воно найвище в центральній і пристінній частині), складом доминантів, співвідношенням відносної чисельності та видової представленості родин. Перезволожена притерасна заплава характеризується зниженням як динамічної щільності, так і кількості видів герпетобіонтних павуків. Тільки параметри чисельності та видового багатства родини Tetragnathidae строго відбивають градієнт зволоження заплавних місцеперебувань. Характер залежності поширення представників інших родин неоднозначний і вимагає подальших досліджень.
Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 160-162.