Розгляд необхідності проведення робіт із відновлення вихідних умов існування іхтіофауни природного заповідника «Дніпровсько-Орільський»
УДК 597:574.2
Д. Л. Бондарев, В. М. Кочет
Природний заповідник Дніпровсько-Орільський, Дніпропетровськ, Україна
D. L. Bоndarev,V. N. Коchеt
Natural Reserve «Dniprovs’ko-Oril’s’ky», Dnipropetrovsk, Ukraine
На сучасному етапі функціонування Дніпровське (Запорізьке) водосховище загалом і окремі його ділянки продовжують випробовувати комплексний вплив трансформуючих факторів. Одним із пріоритетних абіотичних факторів є активізація руслових процесів, особливо це стосується його верхньої ділянки де розташовано природний заповідник «Дніпровсько-Орільський», створений у 1990 році. За час, що минув із моменту його створення, суттєві обсяги піщаних мас, які переміщуються при коливаннях гідрологічного режиму почали формувати нові острови, відмілини, піщані пробки в гирлових ділянках приток і заток. Природно, що указані процеси масштабно (якщо не вирішально) впливають на зміни гідрологічного режиму безпосередньо акваторій заповідника, який є невід’ємною частиною Дніпровського водосховища. Унаслідок цієї діяльності останніми роками спостерігається значне погіршення гідрологічного режиму заплавних акваторій заповідника. Це, у першу чергу, пов’язано з процесами замулювання та обміління як на суміжних до заповідника акваторіях так і, безпосередньо, на окремих ділянках, що входять до його складу. У результаті цього значно зменшився загальний обсяг водообміну у заплавних водоймах заповідника, що спричинило процес прогресуючого заростання зазначеної акваторії жорсткою повітряно-водною рослинністю, а також призвело до накопичення значного обсягу піщаних наносів у пригирлових ділянках заплавних водойм і на окремих ділянках русла Дніпра в межах заповідника.
Особлива цінність акваторій Дніпровсько-Орільського природного заповідника також полягає у первинній наявності всіх типів нерестових і нагульних угідь більшості риб Дніпровського водосховища. Слід зазначити, що саме унікальність і визначна роль заплавних озерних екосистем у збереженні біорізноманіття регіону були одним з основних аргументів при створенні заповідника. Через розвиток вищезазначених процесів, дані угіддя поступово деградують, а гідроекосистема заповідника втрачає свою загальноекологічну цінність. Деградаційні процеси зачепили практично всіх групи тварин. На фоні тотального заростання вищою водною рослинністю відбувається подальше зниження водообміну та перетворення озерних плавневих систем на болотні.
Про розвиток указаних процесів свідчать дані про стан угрупувань риб прибережної зони акваторій заповідника (найпродуктивнішої зони акваторій). Відбувається зростання загальної ролі функціонально малоцінних видів риб у формуванні прибережних іхтіоценозів. Особливо це стосується заплавних водойм, де на окремих ділянках доля функціонально небезпечного виду гірчака, що є головним трофічним конкурентом молоді більшості видів риб, досягає 65–85 % загальної чисельності риб. Останніми роками спостерігається поступове зниження долі цьогорічок у прибережній зоні (усереднено до 14 % загальної кількості у даний час і до 30 % у дозаповідний період). На окремих ділянках заповідника сучасні показники чисельності цьогорічок не перевищують 5 % сумарної чисельності риб. Такий стан прибережних угрупувань риб свідчить про несприятливі умови для відтворення так нагулу молоді більшості видів риб, які склалися на акваторії заплави заповідника останніми роками.
Усі деградаційні процеси у відновленні риб заповідника обумовлюється перекриттям пригирлових ділянок заплавних водойм піщаними косами, які погіршують водообмін у них і сприяють замуленню та значному заростанню жорсткою повітряно-водною рослинністю проток між ними. Ці негативні тенденції можуть привести до значного скорочення як чисельних параметрів видів риб, що відносяться до ресурсних категорій, так і біотопів, придатних для існування більшості реофільних видів риб у межах заповідника. Як наслідок – деградація існуючого іхтіоценозу та природних комплексів заплави заповідника взагалі.
Окремо слід зазначити, що процеси замулення, заростання вищою водною рослинністю мають незворотній характер, вектор їх розвитку спрямований на перетворення озерних систем на болотяні, які з усіх типів акваторій мають найнижчий рівень біологічного різноманіття, їх роль у розвитку функціонально значимих видів гідробіонтів (у першу чергу – риб) мінімальна (здебільшого взагалі відсутня). У межах цих деградованих акваторій відбува¬єтсья тотальний розвиток функціонально загрозливих видів риб (гірчак та ін.). Ці риби знищують безхребетних гідробіонтів, ікру інших видів риб.
У межах прируслових водойм упродовж останніх 9 років на досліджуваній ділянці не реєструються деякі цінні в екологічному та ресурсному аспекті види риб, які були встановлені попередніми дослідженнями: стерлядь, оселедець чорноморсько-азовський, ялець звичайний, пічкур звичайний, чехоня, берш. Порівняно з періодом 1997–2004 рр. у прибережній зоні не встановлено молоді цінного ресурсного виду – судака. Функціонально загрозливий вид – гірчак продовжує займати домінантне положення, його усереднена багаторічна частка становить 27 % загальної чисельності риб.
Разом із цим, у стані іхтіоценозу руслової частини заповідника останніми роками, відзначаються деякі одиничні позитивні ознаки: зареєстровано цінні як у ресурсному так і екологічному аспектах риби: сом звичайний, бичок пуголовочок Браунера, бичок пуголовок зірчастий, синець. На окремих ділянках підвищується чисельність молоді фонового ресурсного виду Дніпровського водосховища – плітки, реєструється молодь інших ресурсно-цінних видів. Отримані дані не дозволяють однозначно трактувати загальний стан іхтіофауни прируслової частини заповідника. Можливо причина певного поліпшення стану угруповань риб руслової частини, полягає у позитивному ефекті від гідромеханізованих робіт із розчистки фарватеру Дніпра на суміжних до заповідника акваторіях. Указане явище призвело до збільшення швидкості течії і, відповідно, часткового промивання акваторії. У результаті відбулася певна оптимізація умов мешкання деяких видів риб, збільшення чисельності їх перших поколінь.
Тенденції до подальшої напруженості стану іхтіоценозу руслової частини продовжують зберігатися. У результаті замулення гирлових ділянок проток, які поєднують руслову частину акваторій заповідника з іншими відбувається поступове погіршання умов існування риб у всіх типах озер, особливо прируслових і притерасних. Це призводить до зниження ролі акваторій заповідника як основного нерестового та нагульного центру іхтіофауни верхньої ділянки Дніпровського водосховища та резервату для генофонду цінних в екологічному аспекті видів. Для відновлення гідрологічного режиму заплавних водойм заповідника необхідне проведення комплексу гідротехнічних робіт, спрямованих на розчистку акваторії заповідника від існуючих донних наносів. Відновлення вихідних умов існування природних комплексів шляхом відновлення гідрологічного режиму дозволяється відповідно до статті 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд» та пункту 4.2 «Положення про природний заповідник «Дніпровсько-Орільський», яке було розроблено та затверджено відповідно до чинного законодавства.
Досвід проведення гідромеханізованих робіт у межах різних акваторій Дніпропетровської області свідчить про те, що такі заходи мають відчутний позитивний ефект, але тільки при диференційованому підході до процесу розчистки у кожній окремій гідросистемі. Стан компонентів гідробіоти прируслових акваторій заповідника свідчить про те, що процеси замулення, заростання вищою водною рослинністю зачепили практично всі гирлові ділянки проток і суміжні озера. Тому позитивного ефекту можна досягти при проведенні робіт у комплексі. Видалення донних відкладень потребує вся смуга руслової частини заповідника. Заходи з вилучення донних відкладень на окремих, не поєднаних один з одним акваторіях невеликої площі не призведуть до відновлення вихідних умов існування компонентів гідроекосистеми заповідника і риб, у тому числі.
Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 84-86.