Особливості живлення щуки звичайної (Esox lucius) Дніпровського водосховища

УДК 597.556:591.13

А. В. Тіхонов, Р. О. Новіцький
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

A. V. Tikhonov, R. A. Novitskiy
Oles’ Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Найбільш різноманітний і складний зв’язок організму з навколишнім середовищем здійснюється завдяки трофічним взаємовідносинам. Знання особливостей живлення риб використовується при науковому вивченні їх промислових угруповань, для обґрунтування акліматизаційних заходів, аналізу причин коливання чисельності та темпів росту риб. На сучасному етапі у складі іхтіокомплексу Дніпровського (Запорізького) водосховища нараховується 16 видів хижих риб: вугор річковий Anguilla anguilla (Linnaeus, 1758), головень Leuciscus cephalus (Linnaeus, 1758), в’язь Leuciscus idus (Linnaeus, 1758), білизна звичайна Aspius aspius (Linnaeus, 1758), чехоня звичайна Pelecus cultratus (Linnaeus, 1758), сом європейський Silurus glanis Linnaeus, 1758, американський сомик Ictalurus nebulosus (Rafinesque, 1818), канальний сомик I. punctatus (Rafinesque, 1818), щука звичайна Esox lucius Linnaeus, 1758, минь річковий Lota lota (Linnaeus, 1758), судак звичайний Stizostedion lucioperca (Linnaeus, 1758), берш S. volgense (Gmelin, 1789), окунь річковий Perca fluviatilis Linnaeus, 1758, сонячний окунь Lepomis gibbosus (Linnaeus, 1758), бичок мартовик Mesogobius batrachocephalus (Pallas, 1814), бичок головач Neogobius kessleri (Günter, 1861).

Особливості живлення риб у природних і штучних водоймах Дніпропетровської області, трофічні взаємовідносини хижаків та «мирних» риб різних екологічних комплексів вивчені вкрай недостатньо. Можна відзначити праці В. Ф. Нікітіна (1969) та Р. О. Новіцького (2004), присвячені різним аспектам досліджень трофіки промислових риб водойм Придніпров’я, але сучасні трофологічні дослідження в регіоні майже не проводяться. Вищезазначене обумовило актуальність роботи, головною метою якої є визначення особливостей живлення та трофічних зв’язків аборигенного виду Дніпровського водосховища – щуки звичайної E. lucius.

В основу роботи покладені результати іхтіологічних досліджень у складі Комплексної експедиції НДІ біології ДНУ ім. Олеся Гончара на акваторії Дніпровського водосховища у літньо-осінній період 2009–2011 рр. Відбір проб здійснювали дрібновічковим неводом (довжиною 15,0 м, з вічком 0,7 см у крилах та 0,3 см – у кулі) у прибережній (до глибини 1,7 м) зоні на всій акваторії Дніпровського водосховища. В окремих випадках (визначення спектру живлення) використано іхтіологічний матеріал, отриманий зі ставних сіток (із вічком 30–50 мм). Збирання та обробку матеріалу проводили за загальновідомими іхтіологічними методиками, викладеними у працях І. Ф. Правдіна (1966), Є. В. Боруцького зі співавторами (1974), О. М. Пахорукова (1980) та О. М. Арсана зі співавторами (2006). Під час біологічного аналізу риби визначали довжину тіла (від рила до кінця лускового покриву, мм), загальну масу (г), масу «порки» (масу риби без нутрощів, г), стать, кількість пілоричних придатків шлунку (шт.), вік риби (за річними кільцями на лусці), довжину шлунково-кишкового тракту (ШКТ, мм), масу ШКТ (г), масу шлунку (г), масу харчової грудки (г). Для вивчення живлення щуки звичайної Дніпровського водосховища проаналізували 72 шлунково-кишкові тракти. Вміст шлунків при камеральній обробці групували за окремими трофічними об’єктами, компоненти живлення визначали до виду, вимірювали та зважували на аналітичних вагах. Індекси споживання визначали як відношення суми відтворених мас усіх компонентів або сумарної відтвореної маси окремого компоненту в харчовій грудці до маси риби.

Домінуючу роль у живленні щуки Дніпровського водосховища як облігатного хижака відіграє риба (80,0–100,0 %). Кормовими об’єктами Esox lucius є 11 видів риб, серед яких основними є бички (пісочник, кругляк, гонець) і молодь коропових риб (лин, карась сріблястий, краснопірка, плітка, чебачок амурський, гірчак, калинка, вівсянка).

У спектрі живлення молоді щуки звичайної (0+ та 1+) Дніпровського водосховища головну частку складає молодь інших видів риб. На верхній ділянці водосховища основними компонентами їжі є гірчак (32,4 %), чебачок амурський (14,7 %), карась сріблястий (11,8 %), краснопірка (11,8 %). На середній ділянці основними у спектрі живлення є бичок кругляк (22,8 %), гірчак (24,6 %), карась сріблястий (25,4 %). Імовірно, це пов’язано з досить високою чисельністю цих видів у тих біотопах, де нагулюється щука.

У Дніпровському водосховищі та його придатковій системі щука звичайна виконує важливу біомеліоративну роль, перетворює біомасу малоцінних та «смітних» риб на більш якісну продукцію. Надзвичайно корисною трофофункціональною роллю цього рибоїдного хижака є споживання значної кількості чужорідних риб-інвайдерів, які визнані функціонально небезпечними для сталого розвитку гідроекосистем (чебачка амурського Pseudorasbora parva Temminck et Schlegel, 1846 та сонячного окуня Lepomis gibbosus (Linnaeus, 1758)). На верхній ділянці Дніпровського водосховища, у річках Самара, Кільчень, Мокра Сура, Вовча сонячний окунь – додатковий об’єкт живлення E. lucius.

Для щуки різних ділянок водосховища характерне незначне варіювання показника вгодованості за Фультоном, що пов’язано зі швидкими темпами збільшення її лінійно-вагових параметрів та свідчить про високий рівень забезпеченості компонентами живлення на різних ділянках водойм. Середні показники вгодованості для цьоголіток та одноліток щуки на різних ділянках коливаються від 1,04 ± 0,32 до 0,84 ± 0,29. Між верхньою та середньою ділянками Дніпровського водосховища простежується незначна різниця за показниками вгодованості. На верхній (річковій) ділянці великі площі мілководь сприяють розвитку водної рослинності, в якій мешкає як молодь риб, так і різноманітні безхребетні, личинки амфібій тощо. На середній ділянці площа мілководь менша, що обумовлює менший ресурсний потенціал.


Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 116-117.