Екологічне знання у постнекласичній освіті
УДК 167
І. В. Книш
Сумський національний аграрний університет, Суми, Україна
I. V. Knysh
Sumy National Agrarian University, Sumy, Ukraine
Сучасна екологія – синтетична гуманітарна та природнича наука, яка виникла на межі біології та біоекології, органічно включила в себе діяльність людини. Екологія пройшла три етапи становлення: класичний, некласичний і постнекласичний на основі еволюції наукового знання та переходу від лінійного до нелінійного бачення світу. Глобальні екологічні проблеми сучасності – комплексні та загальні. Існують різноманітні способи вирішення екологічних проблем. Одним із них є створення та розвиток нового екологічного знання, яке передбачає:
– створення постнекласичного екологічного знання – екофілософії, як логічного розвитку екологічного знання; її мета – розробка стратегії виживання людства у Всесвіті;
– світоглядну відповідь на виклик екологічного стану сучасного світу;
– розвиток екологічного знання є рішенням екологічних проблем і збереження людства.
Розвиток та подальше існування суспільства багато в чому залежать від рівня виховання та освіченості громадян держави, від знання правових, моральних, культурних та етнічних норм. Все це сприяє регулюванню відношення людей до природи та суспільства, вмінню застосовувати отримані знання та духовні цінності у повсякденному житті та професійній діяльності, здатності розуміти сутність перетворень, які відбуваються у сучасному світі, відповідно до їх цілей та ідеалів. Рівень освіти населення та забезпечення можливостей його отримання являються показниками розвитку суспільства. Тільки завдяки освіті можливим стає накопичення, наслідування та збереження наукових знань, культурних та духовних цінностей, моральних норм. Характер освіти та виховання у суспільстві визначається потребами та розвитком суспільного життя.
Освіта – динамічна система, тому наша мета – аналіз змін, які відбуваються в освіті в класичний, некласичний та постнекласичний період, і аналіз передачі через систему освіти знань у кожному періоді зокрема. Особливим ми вважаємо поснекласичний період розвитку суспільства, коли починає розвиватися екологічна освіта як певна освітня структура.
Існує декілька концепцій, які запропоновані науковцями щодо формування постнекласичної освіти та виховання:
– холістичний підхід (С. Клепко, А. Кочергін та І. Цехмістро) показує цілісність розвитку соціально-історичного процесу та визначає провідну роль екологічного знання для збереження людського суспільства;
– тоталогічний підхід (С. Волкова, В. Кізіми, В. Кіпеня, В. Онопрієнко, В. Рижко, В. Суковатої та ін.) зосереджує увагу на розгляді змін, які відбуваються у постнекласичній освіті;
– синергетичний підхід (В. Андрущенко, О. Бріжатий, В. Буданов, Л. Горбунова, І. Добронравова, І. Єршова-Бабенко, С. Клепко, Н. Кочубей, В. Лутай, В. Пазенок, І. Предборська, С. Шевельова, Г. Шефер, А. Фомічов, В. Цикін та ін.) повинен вказати шлях виходу з екологічної кризи та допоможе у визначенні людиною свого місця у світі.
Слід звернути увагу на те, що традиційна людина знаходилась під постійним впливом і протистоянням класичної та некласичної парадигм. Природничо-наукова екологічна освіта та екологічне виховання і досі дотримуються переважно класичної методології (вивчення фізики, хімії, біології та інших природничих наук базується на приматі об’єкта пізнання над суб’єктом і превалюванні настанов класичної науки та освіти та їх методологічних засад). На противагу їй гуманітарна наука, внаслідок особливого характеру об’єкта їх вивчення – людини, орієнтується на антропологічні виміри, та висуває на перше місце антропологічні цінності з передуванням розвитку людини та культури, та по суті складає гуманістичну парадигму екологічної освіти та виховання. Екологічна освіта та екологічне виховання перетворилися у провідну галузь, а її ключовими складовими стали освіта та виховання взагалі.
Але існуюча практика екологічної освіти та екологічного виховання не зовсім відповідає вимогам сьогодення. Існуюча підготовка фахівців у цій галузі ще не набула рис загальності, функціонуючі форми базової та спеціальної освіти та виховання розірвані між собою, між ними відсутня спадкоємність. Треба звернути особливу увагу на те, що в існуючих навчальних посібниках і програмах не чітко визначені зміст і практична спрямованість екологічної освіти та екологічного виховання.
Усі ці концепції повинні ґрунтуватися на тому, що світ і людина існують як одне ціле, у цьому полягає її іманентність. Людина із суспільством повинна бути відповідальною за свої вчинки. Навчання повинно йти від сучасного до визначення нашого майбутнього. Нерозривність у співвідношенні «людина – світ» відбувається з позиції сучасних етичних вимог, які сприяють ноосферізації людського мислення. Вони – основа для всіх галузей освіти та виховання, але особливе значення має для педагогічної освіти та виховання, соціології, політики, етики, естетики та психології.
Таким чином, проблема екологізації освіти могла б враховувати такі чинники:
– пояснювала, як нам ставитися до природи: не як до об’єкту (речі), а як до суб’єкту (тобто як до рівноцінної собі, до такої, яка має свій моральний статус і права);
– «екофільні» властивості української нації;
– правову та матеріальну підтримку держави;
– створення різноманітних природоохоронних закладів та організацій;
– становлення природоцентричного (екоцентричного) типу мислення, екологічний кордологізм;
– становлення постнекласичного типу раціональності, де б синтезувалися позиції раціо з кордологізмом.
Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 31-32.