Структура травостою байрачного та заплавного лісів в умовах Присамар’я
УДК 581.5(477.63)
О. І. Лісовець
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна, bggdnu@mail.ru
O. I. Lisovets
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine
Під впливом нераціональної господарської діяльності людини рештки природної рослинності у степовому Придніпров’ї втрачають структурні елементи та стійкість, що з часом призводить до їх деструкції. У зв’язку з розробкою екомережі степової зони, де ділянки природної рослинності оцінюються в перспективі як екологічні коридори різного рівня, стає актуальним питання всебічного вивчення будови, структури та динаміки цих біоценозів. Трав’янистий компонент лісових фітоценозів чутливий до коливань екологічних факторів, зокрема до водного режиму, тому при регулярному спостереженні може слугувати їх індикатором.
Представлена робота – складова екологічного моніторингу Присамар’я. Дослідження проводили на базі Біосферного стаціонару Комплексної експедиції Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара поблизу с. Андріївка Новомосковського району Дніпропетровської області у складі геоботанічного загону за участю студентів кафедри геоботаніки, ґрунтознавства та екології Д. Дородньої та В. Браїлко. У вегетаційні сезони 2009–2011 років закладено по 40 пробних ділянок розміром 1 × 1 м в районі 208 пробної площі генерального геоморфологічного профілю Комплексної експедиції (прируслів’я р. Самара, в’язова діброва) та у байраку Глибокий (на схилах південної та північної експозиції та у тальвегу). Об’єкт дослідження – трав’яний покрив, оскільки його представники чутливіші порівняно з деревними та чагарниковими породами до змін умов довкілля. Із метою визначення структурних особливостей травостою вивчали його флористичний склад, ярусність і проективне покриття. У камеральний період розраховано показники зустрічальності видів та виконано біоекоморфічний аналіз за О. Л. Бельгардом та В. В. Тарасовим.
У межах закладених ділянок у трав’яному покриві байраку Глибокий зафіксовано 18 видів вищих судинних рослин, які належать до 12 родин. Найчисленнішими з них є губоцвіті (Lamiaceae) – 17,0 % виявлених видів, а також зонтичні (Apiaceae), гвоздичні (Caryophyllaceae), хвилівникові (Aristolochiaceae), айстрові (Asteraceae) – по 11,0 %. Фіалкові (Violaceae), кропивні (Urticaceae), макові (Papaveraceae), конвалієві (Convallariaceae), геранієві (Geraniaceae), розові (Rosaceae) та злакові (Poaceae) представлені одним видом.
Флористичний склад дослідженої території прируслів’я нараховує 16 видів з 11 родин. Домінантами трав’янистого покриву тут є представники родин губоцвіті, злакові, зонтичні, розові, які нараховують по 12,5 %. Маренові (Rubiaceae), гвоздичні, первоцвіті (Primulaceaе), хвилівникові, фіалкові, кропивні, конвалієві та Макові представлені одним видом.
Загальне проективне покриття зеленої частини трав’янистих рослин на досліджених метрівках у байраку Глибокий коливається від 5 до 85 %, у середньому дорівнює 39,4 ± 3,3 %. У заплавному лісі діапазон коливання цього показника становить 7–80 %, у середньому складає 35,7 ± 2,6 %. Ці значення пов’язані з режимом освітленості. Вони свідчать про зімкненість крон і задовільний стан досліджених лісових біогеоценозів, під наметом яких зростає небагато трав’янистих видів із невисоким проективним покриттям.
Для досліджених травостоїв характерна двоярусна вертикальна структура. У першому ярусі рослини досягають висоти 30–90 см, у другому – до 30 см. У байраку Глибокий у першому ярусі домінують кропива дводомна (Urtica dioica L.) та гравілат міський (Geum urbanum L.), зафіксовані також куколиця біла (Melandrium album (Mill.) Garke), м’яточник бур’яновий (Ballota nigra L.), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria L.), чистець болотний (Stachys palustris L.), жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz ex Czern.), злинка канадська (Erigeron сanadensis L.), чистотіл великий (Сhelidonium majus L.), розхідник звичайний (Glechoma hederacea L.), лепешняк звичайний (Glyceria fluitans (L.) R. Borbas). У другому ярусі переважає зірочник костяницевий (Stellaria holostea (L.)), зустрічаються фіалка дивна (Viola mirabilis L.), бугила лісова (Anthriscus sylvestris (L.) Hoffm.), копитняк європейський (Asarum europaeum L.), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis L.), конвалія звичайна (Convallaria majalis L.), герань Робертова (Geranium robertianum L.).
У трав’яному покриві прируслів’я р. Самара у першому ярусі домінує кропива дводомна, рідше трапляються м’яточник бур’яновий, гравілат міський, костриця велетенська (Festuca gigantea (L.) Vill.), грястиця збірна (Dactylis glomerata L.) та чистотіл великий. У другому ярусі переважає розхідник звичайний, також виявлені купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum (L.) All.), фіалка дивна, бугила лісова, яглиця звичайна, хвилівник звичайний, ожина сиза (Rubus caesius L.), вербозілля лучне (Lysimachia nummularia L.), зірочник костянцевий, підмаренник болотний (Galium palustre L.).
На досліджених ділянках байраку Глибокий високу (понад 50 %) зустрічальність мають розхідник звичайний та зірочник костяницевий. Для більшості рослин характерна середня (10–50 %) зустрічальність: наприклад це фіалка дивна, чистотіл великий, герань Робертова, м’яточник бур’яновий, кропива дводомна, яглиця звичайна, гравілат міський тощо. У прируслів’ї високі показники зустрічальності виявлені у розхідника звичайного, фіалки дивної та бугили лісової. Середні значення цього показника мають хвилівник звичайний, гравілат міський, кропива дводомна, зірочник костяницевий. Більшість видів мають низьку зустрічальність (до 10 %).
У байраку Глибокий зростає вид, занесений до Європейського Червоного списку (Senecio borysthenicus (DC.) B.Nord. & Greuter), та два види, які охороняються у Дніпропетровській області (Asarum europaeum L. та Convallaria majalis L.).
Екоморфічний аналіз за О. Л. Бельгардом показав, що серед геліоморф як у байраку Глибокий, так і у прируслів’ї за фітоценотичною активністю переважають сциогеліофіти (66,6 та 49,7 % відповідно), менш активні геліосциофіти (27,7 та 41,6 %) та сциофіти (6,0 і 7,6 %). У фітоценотичній активності трофоморф байраку та прируслів’я лідують мезотрофи (61,0 і 69,6 % відповідно) та олігомезотрофи (22,1 і 20,3 %). Далі у байраку за активністю більше оліготрофів (16,6 %), а у прируслів’ї – мегатрофів (9,1 %). Серед гігроморф в обох досліджених місцезростаннях переважають мезофіти: їх активність складає 44,4 і 67,8 % відповідно. Менше цей показник у мезоксерофітів (22,1 і 21,2 %) та ксеромезофітів (22,1 % у байраку і 5,7 % у прируслів’ї). Гігромезофіти складають 6,0 і 3,2 % відповідно. Біоморфи характеризуються переважанням гемікриптофітів в обох фітоценозах (66,6 і 83,3 %) і меншою активністю геофітів (27,7 і 12,4 %). Серед ценоморф найбільша фітоценотична активність у байраку зафіксована у рудерантів (27,7 %), далі йдуть сільванти (26,6 %), палюданти (11,0 %), є також пратанти та псамофіти. Інша ситуація склалася у заплавному лісі. Тут за фітоценотичною активністю домінують сільванти (70,6 %), набагато менше цей показник у рудерантів (22,7 %), незначна частка у пратантів і палюдантів.
Фітоіндикаційне визначення екологічних умов за Л. Г. Раменським вказує й у байраку, й у прируслів’ї на волого-лучний тип зволоження, досить багаті ґрунти та слабкий антропогенний вплив. Ці дані, а також результати екоморфічного аналізу за О. Л. Бельгардом, свідчать про те, що в обох досліджених угрупованнях збереглися сприятливі умови для зростання лісової рослинності.
Серед трав’янистих рослин байрачного та заплавного лісових угруповань виявлено багато лікарських, медоносних, декоративних та інших цінних у практичному відношенні рослин. Більшість із них мають невисоке проективне покриття і тому не придатні для масового використання. Проте їх можна рекомендувати для вирощування в культурі у відповідних екологічних умовах на досить багатих ґрунтах із волого-лучним зволоженням у затінених місцезростаннях, наприклад, при озелененні в міських парках.
Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 43-45.