Особливості освітленості прибережних зон у межах прируслових лісових фітоценозів
УДК 574.5
І. А. Іванько, К. В. Сидоренко
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна
LIGHTNESS FEATURES OF RIVERSIDE ZONES
IN FOREST PHYTOCENOSES ALONG A RIVERBED
І. А. Іvan’ko, К. V. Sydorenko
Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k National University, Dnipropetrovs’k, Ukraine
Тип світлової структури має важливе значення не тільки для формування, розвитку та стійкості плакорних штучних насаджень, а і для природних лісових екосистем. Провідна роль у формуванні екологічної структури лісових екосистем (а саме деревного пологу, який являє зовнішню діяльну поверхню трансформації сонячної радіації) належить фітоценозу. При цьому зміна якісних і кількісних характеристик сонячної радіації у підпологовому просторі відбивається на становленні внутрішнього світло- та фітоклімату, які безпосередньо та опосередковано визначають розвиток усіх компонентів лісового біогеоценозу, у тому числі представників фауни.
Світлова структура (за О. Л. Бельгардом, 1971) – початково задана константа, кількісне співвідношення у деревостані порід із різним типом архітектоніки крон. Вона визначає потенційну здатність середовищетвірного впливу лісового угруповання на вихідний екотоп. У конкретних умовах вплив типу світлової структури відбувається через формування певного режиму світлоклімату (світлового стану). Відхилення світлового стану у бік посилення або ослаблення призводять до формування екологічних умов під пологом лісу, у деякому відношенні схожих з умовами у прикордонних типах світлових структур. О. Л. Бельгардом виділені наступні типи деревних порід за щільністю (архітектонікою) крон: ажурнокронні, напіважурнокронні, напівщільнокронні та щільнокронні.
Комбінації цих різних за щільністю крон деревних порід дають чотири типи світлових структур: 1) освтлена; 2) напівосвітлена; 3) напівтіньова; 4) тіньова. У разі інтенсивної зміни освітленості всередині деревних фітоценозів створюються умови, які за своїми параметрами значно відхиляються від притаманних тому чи іншому типу світлової структури. При цьому змінюється світловий стан лісових угруповань.
Значимість учення О. Л. Бельгарда про типи екологічних та світлових структур підтверджується результатами дослідження впливу архітектоніки деревного пологу природної деревної рослинності на освітленість прибережних зон водойм.
Дослідження освітленості підпологового простору прируслових лісів проводили відповідно до методів, запропонованих В. О. Олексієвим (1975), Ю. Л. Цельнікер (1969). Заміри освітленості проведені в зоні проекції крон деревних і кущових видів по урізу води. Виміри на першій ділянці проведені під групою ясенів звичайних (Fraxinus excelsior L.). Відстань розташування стовбурів дерев від урізу води – 1,0–1,5 м, що забезпечує затінення кронами дерев прибережної зони річки. Ясен звичайний відноситься до напіважурнокронних порід, а ділянка – до напівосітленого типу світлової структури. Середня висота дерев складає 13,5 м. Значна висота дерев ясеня, видовженість і рихлість їх крон забезпечили значний приток бічного освітлення, що дозволяє визначити світловий стан ділянки як посилений. Середня освітленість опівдні під пологом групи становить 60 590 Лк, що складає від відкритої незатіненої ділянки – 77 %, (max = 89 100 Лк (97,80 %), min = 40 100 Лк (65,6 %)).
Виміри на другій ділянці проведені під групою в’язу гладкого (Ulmus laevis Pall.). Відстань розташування стовбурів дерев від урізу води 1,0–1,5 м, що забезпечує затінення кронами дерев прибережної зони річки. В’яз гладкий відноситься до напіважурнокронних порід, а ділянка – до напівосвітленого типу світлової структури. Середня освітленість під пологом складає 15 980 Лк – 20,3 % від відкритої ділянки (max = 25 000 Лк (27,5 %), min = 10 000 Лк (16,4 %)). Світловий стан можливо вважати нормальним.
Заміри освітленості на третій ділянці проведені під групою чагарників бересклету європейського (Euonymus europaeus L). Даний вид відноситься до напіважурнокронних порід, що зумовило високу освітленість під його пологом. Середня освітленість під пологом становить 22 020 Лк, що складае від відкритої ділянки 28 % (max = 52 000 Лк (52,2 %), min = 12 000 Лк (19,7 %)).
За результатами аналізу визначено, що сучасна прибережна деревно-чагарникова рослинність прируслової заплави р. Самара, а саме досліджені види (Euonymus europaeus, Fraxinus excelsior, Ulmus laevis), не формують тіньових умов у підпологовому просторі та у прибережній зоні. Найбільш значний затінюючий вплив відмічено для ділянок в’язу гладкого, який характеризується розкидистою, розвиненою кроною, що зменшує кількість бічного освітлення та площі світлових бліків під пологом.
Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 12-13.