Угруповання жуків-слоників (Coleoptera, Curculiobidae) заповідника «Ґорґани»
УДК 595.768.23(47-14)
А. Г. Сіренко
Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, Україна
A. G. Sirenko
Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ukraine
Вивчення фауни жуків-слоників (Curculionidae, Coleoptera, Insecta) Українських Карпат і Передкарпаття має досить довгу історію. Перші повідомлення про жуків-слоників Галичини та Українських Карпат зокрема знаходимо у роботах М. С. Новицького та А. М. Ломницького. Фауною Curculionidae Українських Карпат одночасно з вивченням суміжних регіонів займались Endrődi (1961, 1963), Smreczyńsky (1966), Roubal (1941). Із вітчизняних учених фауну Curculionidae Українських Карпат вивчала Т. А. Тверитина (1953, 1955, 1956, 1957, 1958, 1959) та Н. Н. Юнаков (1998, 1999, 2000, 2003). Фауна роду Otiorhinchus північного макросхилу Українських Карпат вивчена недостатньо та фрагментарно. Це повною мірою стосується фауни Curculionidae (senso lato) заповідника «Ґорґани».
Дослідження комплексів жуків-слоників різних біотопів заповідника «Ґорґани» проводили у 2000–2012 роках. Комах збирали щороку протягом вегетаційного періоду (із травня по серпень включно) у 7 стаціонарах, що охоплювали всі основні біотопи заповідника. Найінтенсивніші та регулярні збори проводили з 1 по 15 липня щороку методом косіння (відкриті біотопи) та вручну (лісові біотопи).
Використано класифікацію, згідно якої підродини Apioninae, Erirhininae, Dryophthorinae, Nanophyinae, Brentinae, Brachycerinae, Raymondionyminae ще не виділено в окремі родини надродини Curculionoidea. У результаті проведених досліджень на території заповідника «Ґорґани» та його околицях виявлено 24 види жуків-слоників із 6 підродин:
Subfamilia Entiminae
1. Otiorhynchus scopularis Hochhuth, 1847.
2. O. caucasicus querceti L. Arnoldi, 1965.
3. O. morio (Fabricius, 1781).
4. O. hungaricus Germar, 1824.
5. O. bisulcatus (Fabricius, 1781).
6. O. gemmatus (Scopoli, 1763).
7. O. (Prilisvanus) rugosus kratteri Boheman, 1843.
8. O. kollari Gyllenhal, 1834.
9. O. equestris (Richter, 1821).
10. Liophloeus tesselatus (O. Mueller, 1776).
11. Phyllobius oblongus (Linnaeus,1758).
12. Ph. piri (Linnaeus, 1758).
13. Polydrusus amoenus Daniel, 1898.
14. Eusomus ovulum Germar, 1824.
15. Alophus triguttatus (Fabricius, 1775) ssp. carpaticus Reitter, 1899 (=Graptus triguttatus (Fabricius, 1775) ssp. carpaticus Reitter, 1899).
Subfamilia Lixinae
16. Larinus canescens Gyllenhal, 1835.
17. L. sturnus (Schaller, 1783).
Subfamilia Molytinae
18. Hylobius abietis (Linnaeus, 1758).
19. Liparus glabrirostris Kuster, 1849.
Subfamilia Apioninae
20. Apion miniatum Germar, 1833.
21. A. curvirostre (Gyllenhal, 1833) (=Alocentron curvirostre Gyllenhal, 1833).
22. A. radiolus (Marsham, 1802).
Subfamilia Erirhininae
23. Grypus equiseti (Fabricius, 1775).
Subfamilia Hyperinae
24. Phytonomus rumicis Schoenherr, 1826 (=Hypera rumicis (Linnaeus, 1758)).
Види жуків-слоників нерівномірно розподілені по стаціонарам дослідження. З усіх досліджених стаціонарів найбагатший видами жуків-слоників був стаціонар В – прирічкові гірські вологі луки на річкових терасах біля впадіння в річку зубрівку потоку Федоцил – 20 виявлених видів. Це пояснюється у першу чергу найбільшим флористичним багатством цього стаціонару та найбільшою площею луків з усіх досліджених стаціонарів. Найбіднішим стаціонаром за кількістю видів жуків-слоників виявився стаціонар G – ялиново-ялицевий ліс на схилах гори Малий Ґорґан (теж пояснюється бідністю видами фітокомплексу стаціонару).
Найбільш спорідненими стаціонарами за видовими комплексами жуків-слоників виявились стаціонари F та C полонини верхня та нижня частини урочища «Нивки» (S = 76,9; KS = 0,870). Обидва стаціонари розташовані на схилах гори Довбушанка на великих висотах – понад 1000 м н. р. м. і характеризуються близькими за складом фітокомплексами, обидва безпосередньо розташовані поблизу камянистих розсипів (ґреґот). Найбільш віддаленими за видовими комплексами жуків-слоників виявились стаціонари Е та G – полонини Бабче та темнохвойних лісів на схилах гори Малий Ґорґан (S = 18,2; KS = 0,308). Хоча ці стаціонари розташовані поруч, але флористичні комплекси та низка інших біотичних і абіотичних факторів різко відмінні.
Загалом заповідник «Ґорґани» виявився доволі бідним видами жуків-слоників порів-няно з районами Передкарпаття та прилеглого Лісостепу. Це пояснюється незначними площами відкритих біотопів, поширенням на території заповідника ґерґотів, несприятливих для проживання багатьох фітофагів.
Дослідження висотного градієнту розподілу жуків-слоників показало наявність негативної кореляції між висотою стаціонару над рівнем моря та видовим багатством угрупувань жуків-слоників (r = –0,526). Насправді кореляція не лінійна, являє собою складний поліном. Наявність мінімуму на певних висотах пояснюється мінімальним видовим багатством угрупувань жуків-слоників біотопу темнохвойних лісів. На субальпійських луках видове багатство угрупувань жуків-слоників знову зростає.
Ареалогічний аналіз показав, що на території заповідника виявлено види з такими ареалами (за довготним принципом класифікації ареалів): європейським (Є) – 1 вид, східно-європейським (СЄ) – 2, східноєвропейсько-кавказьським (СЄК) – 1, євразійським (ЄА) – 7, транспалеарктичним (Т) – 5, ендемічним (Е) – 8 видів. Із 24 виявлених видів 8 – ендеміки Карпат. За широтним принципом класифікації ареалів виявлено види з такими типами ареалів: бореально-монтанним (БМ) – 1, темперантним (Т) – 10, неморальним (Н) – 1, монтанним (М) – 8 видів. Як бачимо найбільше видів виявлено з темперантним типом ареалу.
У результаті дослідження угрупувань жуків-слоників заповідника «Ґорґани» та прилеглих територій із 24 видів 8 – ендеміки Карпат. Найбільшим видовим багатством відрізнялись угрупування жуків-слоників прирічкових луків, розташованих за межами заповідника. В умовах заповідника «Ґорґани» чітко простежується висотний градієнт розподілу видового багатства жуків-слоників: виявлено негативну кореляцію між видовим багатством і розта¬шуванням стаціонару за висотою над рівнем моря.
Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 164-166.