Порівняння температурної резистентності Dreissena polymorpha та D. bugensis за умов їх адаптації до підвищеної температури води

УДК 591.524.1:(595.371+591.543.1)

I. М. Коновець, М. Г. Мардаревич, І. М. Баширова
Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна, m_miroslaw@yahoo.com

I. M. Konovets, M. G. Mardarevych, I. M. Bashyrova
Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Здатність пристосовуватися до змін навколишнього середовища базується на пластичних і енергетичних можливостях організму, які обмежені притаманними йому фізіологічними властивостями та нормою реакції, що виникли під час формування виду. Температура водного середовища є одним із визначальних чинників у регуляції інтенсивності обміну речовин, росту та розмноження двостулкових молюсків. Для систематично та екологічно близьких видів відмінності у перетіканні цих процесів визначальні для їх розповсюдження. Мета даної роботи – виявити особливості адаптації молюсків дрейсени річкової Dreissena polymorpha (Pallas, 1771) та дрейсени бузької D. bugensis (Andrusov, 1897) до підвищених температур водного середовища.

Молюсків розміром 20–30 мм відбирали у літній період (червень) із руслової ділянки Канівського водосховища (р. Дніпро) та р. Рось. Особин D. bugensis у місці відбору на р. Рось знайдено не було. Аклімацію молюсків до лабораторних умов проводили упродовж 7 діб у 100-літрових акваріумах з автоматичним підтриманням кисневого режиму та примусовою циркуляцією середовища за температури 24 ± 1 °С. Тварин годували хлорелою, добова концентрація мікроводоростей коливалася в діапазоні 0,1–0,7 мг/дм³ органічного вуглецю.

Після проходження періоду аклімації до лабораторних умов температуру водного середовища підвищували на 1 ºС за добу до досягнення температури 28 ± 1 °С, яку підтримували упродовж 21 доби. Температурну резистентність молюсків вивчали на тканинному рівні (Шкорбатов та ін., 1990) у статичному режимі за 33 та 35 °С за показником часу припинення функціонування зябрового епітелію (ЕЧ₉₅). Молюсків препарували, зябровий епітелій розрізали на шматочки розміром 20–25 мм² і поміщали у термостатовані камери. Час зупинки руху війок контролювали візуально за допомогою мікроскопу за умов 400-разового збільшення.

Резистентність до підвищеної температури зябрового епітелію молюсків D. bugensis та D. polymorpha, відібраних в одному біотопі (руслова ділянка Канівського водосховища), статистично не відрізняється. Проте порівняння величин ЕЧ₉₅ особин D. polymorpha із різних біотопів свідчить про тенденцію до більшої терморезистентності молюсків, відібраних у водоймі з вищою температурою, а саме у р. Рось (Осадчий та ін., 2008). При цьому різниця середніх величин ЕЧ₉₅ за температури 35 °С становить 10 %, статистично достовірна на рівні р < 0,10 (табл. 1).

Адаптація досліджуваних видів дрейсен упродовж 21 доби до температури 28 ± 1 °С призводить до значного підвищення тканинної резистентності (див. табл. 1). При цьому тривалість функціонування зябрового епітелію в адаптованих молюсків збільшується у 1,5–1,8 раза за обох температур експозиції. Слід зазначити, що у молюсків, які мешкали в одному біотопі, за цих умов проявляється вірогідна міжвидова різниця: величини ЕЧ₉₅ в особин D. polymorpha на 7,5–8,0 % більше, ніж D. bugensis (р < 0,05).

Припущення щодо вищої температурної резистентності D. polymorpha порівняно з D. bugensis підтверджується також даними щодо поглинання ними кисню. Якщо за температури 24 °С цей показник не відрізняється у представників обох видів, то за умов їх адаптації до температури 28 ± 1 °С в особин D. bugensis інтенсивність поглинання кисню вища (табл. 2).

Таблиця 1. Тривалість функціонування (ЕЧ₉₅) зябрового епітелію
особин D. рolymorpha та D. bugensis за температури 33 та 35 °С (хв., )

 

Таблиця 2. Поглинання кисню особинами D. polymorpha та D. bugensis
за різних температур водного середовища (мг О₂/г сухої ваги за год., )

 

Підвищена інтенсивність поглинання кисню особинами D. bugensis – ознака значніших енергетичних затрат за умов пристосування до високих температур. Утримання за температури 28 ± 1 °С популяції D. polymorpha з р. Рось цей показний найнижчий, що свідчить про менший температурний стрес і кращу пристосованість, підтверджується вищою терморезистентністю.

На основі отриманих даних можна зробити припущення про те, що за умов сумісного існування у толерантному діапазоні дії температурного чинника ці види молюсків мають подібні показники терморезистентності. За умов різкого підвищення температури водного середовища для виживання цих видів молюсків важливішою може бути не стільки видова приналежність, скільки особливості температурного режиму біотопу. Проте за умов достатнього терміну адаптації до високих температур D. polymorpha проявляє вищу резистентність, що свідчить про ширші границі толерантного діапазону.

---

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 82-83.