Біорізноманіття мікрофлори ґрунтів байрачних лісових біогеоценозів Присамар’я

УДК 631.41

A. Ф. Кулік

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна

SOIL’S MICROFLORA BIODIVERSITY IN RAVINE FOREST ECOSYSTEMS OF SAMARARIVER BASIN

A. F. Kulik

DnipropetrovskiyNationalUniversity, Dniepropetrovsk, Ukraine

Мікрофлора ґрунтів штучних і природних лісових біогеоценозів досліджувалася співробітниками Комплексної експедиції Дніпропетровського університету. Однак, роботи в цьому напрямку проводились вкрай недостатньо. В останні десять років нами проводяться моніторингові дослідження мікрофлори ґрунтів, її біорізноманіття як у природних, так і у штучних лісових біогеоценозах. У даній роботі приводяться результати комплексних досліджень стану мікрофлори ґрунтів байрачних лісових біогеоценозів Присамар’я.

Байрак Капитановський знаходиться на вододілі рік Самара та Оріль, у 6 км від р. Самара. Пробна площа 204 розташована на середній третині схилу північної експозиції. Умови зволоження атмосферні, дзеркало ґрунтових вод знаходиться на глибині 23 м. Материнські породи леси та лессовидні суглинки. Тип лісового біогеоценозу – свіжа липово-ясенева діброва (Дас). Тип лісорослинних умов – суглинок свіжий (СГ2). Світлова структура – тіньового типу. Тип деревостану – 2Дч4Ко2Лм2Яс, зімкнутість 0,8–0,9, III ступінь розвитку з чагарниковим підліском із бересклетів європейського (Evonymus europaea) та бородавчастого (E. verrucosa). Фрагментарний трав’яний покрив складається головним чином із зірочника лісового (Stellaria holostea), купени багатоквіткової (Polygonatum multiflorum), копитня європейського (Asarum europaeum). Ґрунт – чорнозем лісовий, слаболесивований, слабовилужений, багатогумусний, середньосуглинистий, на лесовидних суглинках.

Вміст мікрофлори у ґрунтах визначали прямим підрахунком, висівом на поживні середовища; мікробні пейзажі досліджували методом обростання скла (Сэги, 1983).

Мікробні пейзажі ґрунту північної експозиції верхньої та середньої частини схилу характеризуються домінуванням бактеріальної мікрофлори весною, яка представлена переважно споровими паличками – бацилами, зібраними в мікроколонії. Недостатня кількість вологи влітку призвела до одноманітності мікрофлори на глибині 0–30 см. Для верхнього горизонту едафотопу нижньої частини схилу характерне найбільше зволоження ґрунту, порівняно з іншими пробними площинами, що обумовило відмінності у складі мікробіоти. Домінували гриби, які мають несептований міцелій, причому з глибиною ґрунту товщина гіфів та розгалуження зменшувались.

Весною спостерігалось збільшення кількості гіфів грибів у стадії розмноження спорангій та конідій. Найбільше розповсюджені гіфи зигоміцетів порядку Mucorales. Улітку характерне збільшення в мікробних асоціаціях кількості актиноміцетів і неспорових паличок.

У верхніх шарах домінували актиноміцети, на глибині 30–40 см – ґрунтові гриби, зиго- та аскоміцети (із септованим міцелієм); на глибині 40–50 см – бактеріальні форми; на глибині 50–60 см виявлено велику кількість мікроколоній стрептококів.

Екологічна стійкість едафотопу зумовлена множинністю абіотичних і біотичних факторів. Загальними проявами екологічної стійкості системи є складність біогеоценотичної структури, неоднорідність ґрунтового та рослинного покриву. Саме ці обставини утворюють системи, блоки, підсистеми, що самоорганізуються, саморегулюються, здатні протистояти жорсткому впливу антропогенних факторів. Цю неоднорідність формують усі компоненти біогеоценозів. Стабілізацію ґрунтових процесів забезпечує множинність видів мікробіоти в усіх функціональних проявах, головним з яких є трансформація органічної речовини.

Основними факторами, що лімітують розповсюдження мікроорганізмів, у першу чергу є волога та кореневі виділення рослин, а після цього – температура. Багатство та життєдіяльність мікробного населення ґрунту, у свою чергу, зумовлює її родючість.

Найбільша чисельність мікроорганізмів та різноманіття їх форм виявлені в тальвегу байрачного лісу. У верхніх шарах знаходяться численні гіфи грибів-аскоміцетів та зигоміцетів. Горизонт 10–20 см характеризується значною кількістю розгалужених гіфів актиноміцетів.

У верхньому шарі чисельні водорості, одноклітинні, мікроскопічні кліщі. У глибших горизонтах наявні дріжджі. Із глибиною домінують тонкіші, несептовані гіфи грибів та зосереджені на них спорові бактерії. Бактерії представлені паличками різної величини та товщини, бактеріями типу Azotobacter та Caulobacter, бацилами з центральною спорою та біполярно розташованими спорами, незначною кількістю коків, септованих і несептованих гіфів грибів, бактеріальна флора зустрічалась рідко.

У літній період під впливом кліматичних умов змінюється характер мікробних пейзажів. Одноклітинні, колоніальні бактерії та Caulobacter не виявляються. При цьому менше помітна різниця структури мікробіоти перших трьох горизонтів. У мікробних пейзажах з’являються мікобактерії та неспороносні палички. Однак незаперечним є домінування різноманітних міцеліальних форм мікроскопічних грибів.

Таким чином, у лісовому ґрунті сильно зменшилася кількість здатних до флюоресценції бактерій, спостерігається незначна кількість азотобактеру, зросла чисельність неспороутворюючих пігментних форм бактерій. У складі грибів з’явилися нові форми Stysanus, що були відсутні в окультуреному ґрунті, різко скоротилася кількість Aspergillus.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 25-26.