Екологічна структура угруповань павуків урочища Круглик

УДК 595.44(470.40)

О. В. Жуков*, О. М. Кунах**, Ю. О. Балюк**, О. В. Прокопенко***

*Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, Україна,
**Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, olga-kunakh@rambler.ru,
***Донецький національний університет, Донецьк, Україна

ECOLOGICAL STRUCTURE OF SPIDERS COMMUNITIES
OF THE KRUGLIC TRACT

O. V. Zhukov*, O. M. Kunakh**, J. O. Balyuk**, O. V. Prokopenko***

*Dnipropetrovsk State Agrarian University, Dnipropetrovsk, Ukraine,
**Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, olga-kunakh@rambler.ru,
***Donetsk National University, Donetsk, Ukraine

Осиковий перелісок (урочище Круглик, 48°36´03´´N і 35°37´28´´E) розташований в 1,3 км на захід від с. Булахівка (Павлоградський р-н, Дніпропетровської обл.). Являє собою лісовий масив довжиною близько 800 м з півночі на південь і 650 м зі сходу на захід. Він знаходиться на стику третьої та четвертої терас долини р. Самара. Уперше як унікальне в геоботанічному відношенні місцеперебування був описаний О. Л. Бельгардом (1948).

Урочище Круглик формується на мисоподібному виступі четвертої тераси, який є невеликим вододілом між р. Брезнеговата і балкою Водяна. До цього вододільного виступу зі сходу та південно-сходу прилягає простір легкосуглинистого та солонцюватого чорнозему, нині розораного. Із півночі панує солонцевий комплекс. Із західної та південно-західної сторони вздовж долини р. Березнеговата розташовані солончакуваті лисохвісто-тононогові карбонатні луки. Вододільний виступ, де розташовано урощище Круглик, із геоморфологічної точки зору нагадує величезну чашу з помітним зниженням у східній частині урочища. Річка, що обмиває урочище із західної та південно-західної сторони, суцільно заросла галофітами (Typha, Scirpus тощо) й у другу половину літа пересихає. У заплаві, що прилягає до р. Березнеговата, панують лисохвісто-тонконогові луки з карбонатним засоленням. Із західної сторони ур. Круглик поблизу узлісся є острівці степових цілинок, які характеризуються наступним складом: Stipa ioannis Cel., Festuca sulcata Hack., Koeleria gracilis Pers., Bromus inermis Leyss., Medicago falcata L., Ranunculus illiricus L., Thalictrum minus L., Sisymbrilum polymorphum (Morr.) Roth., Viola saxatilis Schmidt., Salvia nemorosa L., Ajuga genevensis L., Stachys recta L., Asperula glauca (L) Bess., Hieracium coropifolium Bernh. Ділянки степових цілинок тиснуться до узлісся, яке часто представлене осичняками, що займають потускулярні позиції. Цим пояснюється зростання відсотка більш вологолюбних компонентів у складі степових асоціацій, які відчувають на собі пертинентний вплив найближчої стіни лісу.

Із західного та особливо з північного боку, ближче до третьої тераси, спостерігається домінування солонцово-солончакового комплексу, який безпосередньо граничить із лісовими фітоценозами. Степові цілинки поблизу солонцово-солончакового комплексу починають збагачуватися за рахунок деяких галофільних елементів: Senecio racemosus D. C., Taraxacum bessarabicum Hand. Найчастіше солонцово-солончаковий комплекс складається із фрагментів двох асоціацій. На глибокостовпчастих середньосолончакових солонцях зустрічаються Festuca sulcata Hack., Statice tomentalla Boiss., Lotus corniculatus L., Plantago matitima L., Artemisia maritima (L.) Bess., Camphorosoma annuum Pall. У невеликих блюдцеподібних пониженнях, де формуються глибчасті содові солонці, осолончаковані до поверхні, росте Atropis distans (L.) Griss., Camphorosoma annuum Pall. Ближче до стіни лісу солонцово-солончаковий комплекс переходить у чагарникову опушку, що найчастіше складається з терену Prunus spinosa L., жостеру проносного Rhamnus cathartica L. і корковогу бересту Ulmus suberosa Gurke зі строкатою свитою узлісних рослин. У центрі урочища Круглик, де утворюється котловиноподібное зниження, формуються осичняки наступної структури. У деревостані Populus tremula L., Ulmus foliacea Gilib., Quercus robur L., у підліску багато Acer campestre L. і одиничні кущі Prunus spinosa L. У трав’янистому ярусі Urtica dioica L., Convallaria majalis L., Rubus caesius L., Leonurus marrubiastrum L. Мертвий покрив зцементований, одинично зустрічаються досить товсті пні дуба.

Як вважає О. Л. Бельгард (1948), даний осиковий перелісок перебуває на заключній фазі розвитку, коли осичняки перетворюються у діброву. Цей процес прискорюється ще з тієї причини, що осикову діброву на солодях оточують бересто-ясеневі діброви, які займають більш підвищені позиції зі слабко осолоділими ґрунтами, що виходять впритул до чагарникових узлісь. Опис подібної асоціації: у деревному ярусі Quercus robur L., Ulmus foliacea Gilib., Fraxinus excelsior L., Acer campestre L., Populus tremula L., Evonymus europaea L., у трав’янистому покриві багато яглиці Aegopodium podagraria L., Galium aparinae L., Anthrisсus silvestris Hoffm., Urtica dioica L., Stachys silvatica L., Polygonatum multiflorom All., Viola odorata L. Така асоціація, яка кільцем оточує осичняки на солодях і є осередком інспермації дібровних елементів, повинна сприяти посиленню процесу перетворення осичняків на солодях у діброву.

Проби відібрані в наступних місцеперебуваннях: 1 – узлісся урочища, бересто-ясенева діброва з тоноконігом лісовим; 2 – 200 м від узлісся вглиб лісу, паклено-ясенева діброва із широкотрав’ям; 3 – центр урочища, бересто-ясенева діброва з яглицею; 4 – заплавний луг, 100 м від узлісся поза межами лісу.

Пастки виставлені з 10.04 по 9.07.2008 р. по 3 у кожній стації (загальна експозиція склала 1080 пастко-діб). Зібрано 367 екземпляри павуків.

У результаті досліджень у герпетобії зазначених ценозів знайдено 23 види павуків, які належать до 7 родин. Основу фауни становлять представники родин Lycosidae, Linyphiidae, Thomisidae, Gnaphosidae. Частка інших родин у видовому списку незначна. Майже 90 % зібраних особин належать до павуків-вовків, відносна чисельність другої за видовим багатством родина (Linyphiidae) досить низька і не досягає 2 %.

Найбільшим таксономічним багатством характеризується центральна частина урочища та заплавний луг (14 і 11 видів, 6 і 5 родин відповідно). Крім того, останній біотоп відрізняється більшою своєрідністю видового складу – понад 63 % видів не відзначені у інших досліджених ценозах урочища. Узлісся діброви демонструє найбільшу чисельність павуків, яка у пакленово-ясеневій діброві знижується більше ніж утричі. У центрі урочища чисельність знов зростає практично до рівня узлісся. Динамічна щільність в урочищі досить низька порівняно з дібровами заплав р. Самара та Оріль (зниження значень цього показника коливається в межах 2,5–7,7 раза). На заплавному луці поблизу урочища динамічна щільність в 3,5 раза нижча, ніж в аналогічному ценозі заплави р. Оріль.

Склад групи доминантів диференціює деревні ценози, з одного боку, і заплавні луки, з іншого. Такі види павуків, як Diplostyla concolor, Arctosa leopardus, Pardosa agrestis, Ppaludicola, Drassylus lutetianus, Ozyptila cf. arctica, що домінували на луках, не відзначені ні під пологом лісу, ні, навіть, на узліссі. Навпаки, Pardosa lugubris, Arctosa lutetiana, Trochosa terricola досягають високої відносної чисельності тільки в лісі або в лісі та на узліссі.

Основу населення павуків досліджених ценозів (незважаючи на різницю в рослинних і мікрокліматичних умовах) становлять павуки-вовки Lycosidae (їх відносна чисельність коливається в невеликих межах – від майже 84 % особин у центрі колку до понад 92 % на узліссі діброви). Відносна чисельність Gnaphosidae максимальна в паклено-ясеневій діброві, значно знижуючись в інших біотопах. Линіфії ніде не досягають великої чисельності, у останньому ценозі вони не відзначені зовсім. Видова представленність павуків-вовків достатньо постійна в усіх досліджених ценозах, дещо зростаючи на луках. Фауна Linyphiidae багатша на узліссі. Видове багатство Gnaphosidae зростає в дібровах, як і пауків-крабів.


Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 150-152.

p