Cучасний стан збереження іхтіофауни природного заповідника «Дніпровсько-Орільський»
УДК 597.2/.5:502.72(477.63)
Д. Л. Бондарєв
Природний заповідник «Дніпровсько–Орільський», Дніпропетровськ, Україна
MODERNSTATE OF ICHTHYOFAUNA
OF DNIPROVSKO-ORILSKY NATURE RESERVE
D. L. Bondarev
Dniprovsko-Orilsky Nature Reserve, Dnipropetrovs’k, Ukraine
Природний заповідник «Дніпровсько-Орільський» (1990 р.) розташований у Дніпропетровській області по лівому берегу Дніпровського водосховища. Загальна площа заповідника становить 3759,4 га. Розташування заповідника у заплаві р. Дніпро обумовило наявність у його складі значних акваторій, у тому числі заплавних, загальною площею понад 600 га. Незважаючи на певну відокремленість цих водойм, процес формування іхтіофауни проходив за рахунок безпосереднього впливу р. Дніпро, а створення водосховища лише посилило зазначену тенденцію. Саме тому всі зміни, які відбуваються у складі іхтіофауни заповідника, обумовлені загальними процесами фауногенезу та переформування іхтіокомплексу водосховища. Типологічне різноманіття та своєрідність водойм заповідника обумовлюють його сучасний видовий склад, який нараховує 49 видів риб (представники 13 родин), що складає близько 90 % загального складу іхтіофауни водосховища. Із них до категорії аборигенних належать 35, до адвентивних – 14 видів риб. Саме акваторія заповідника – головний осередок збереження аборигенного іхтіокомплексу водосховища. Серед зареєстрованих видів 18 занесені до ІІ та ІІІ додатків Бернської конвенції, 9 – до регіонального Червоного списку, а 7 (стерлядь, ялець звичайний, карась золотий, минь річковий, берш, бичок пуголовка Браунера та бичок пуголовка зірчаста) – до Червоної книги України. Сучасний стан збереження цих видів характеризується наступним чином.
Стерлядь (Acipenser ruthenus (Linnaeus, 1758)) за період існування заповідника під час проведення науково-дослідних ловів не реєструвалася. За свідченням рибалок та інспекторів держрибоохорони, на прилеглих до заповідника акваторіях щорічно виловлюється 1–3 екземпляри. За літературними джерелами, до створення заповідника стерлядь реєструвалась в оз. Сокілка (Велика Хатка) – один раз на три-п’ять років і майже щорічно – у гирлі р. Оріль. У зв’язку зі змінами гідрологічного режиму водойм заповідника збереження цього виду у заплавних водоймах майже неможливе. Якісні біотопи для існування збереглися лише у русловій частині Дніпра поблизу островів Крячиний і Кам’янистий. Тому в майбутньому буде відбуватися подальше скорочення чисельності і, разом із тим, кількості фактів трапляння в уловах рибалок.
Ялець звичайний (Leuciscus leuciscus leuciscus (Linnaeus, 1758)) на акваторії заповідника слід віднести до категорії зникаючих видів. Вид реєструється одиночними екземплярами. Чисельність вкрай невисока та нестабільна, із подальшою тенденцією до зниження. Придатні для існування біотопи збереглися лише в русловій частині р. Дніпро та гирлі р. Оріль. Реєструється під час проведення контрольних обловів прибережної зони один раз на 5–10 років. При збереженні існуючої тенденції щодо змін гідрологічного режиму на акваторії заповідника можливе повне зникнення.
Карась золотий (Carassius carassius (Linnaeus, 1758)) на акваторії заповідника відноситься до категорії помірно розповсюджених малочисельних видів. Зустрічається в усіх типах заплавних водойм. Слід зазначити, що акваторія заповідника – можливо єдине місце в межах водосховища, де існує досить чисельна (як для цього виду) популяція, реєструються різновікові особини та щорічно відбувається нерест цього виду. За умови подальшого нарощення загальної чисельності популяції головного конкурента (карася срібного) можливе скорочення чисельності та місць існування.
Минь річковий (Lota lota (Linnaeus, 1758)) обмежено розповсюджений зникаючий вид у водоймах заповідника. Трапляється одиничними екземплярами. Останній раз відмічався в наукових обловах у 1995 р. (дворічну особину виловлено у пригирловій частині Обухівської заплави). Інколи трапляється в уловах рибалок в осінньо-зимовий період на прилеглих до заповідника акваторіях та гирлі Орілі (2–5 особин на рік). Найсприятливіші умови для існування збереглися лише в руслі Дніпра поблизу островів Крячиний і Кам’янистий. Для збереження існуючих параметрів чисельності необхідно збільшити загальну площу заповідних акваторій у русловій частині Дніпра.
Берш (Stizostedion volgense (Gmelin, 1789)) обмежено розповсюджений зникаючий вид у водоймах заповідника. Трапляється одиночними екземплярами з текучими статевими продуктами під час проведення весняних контрольних обловів один раз на 5–7 років. Місця розповсюдження локально пов’язані з гирлом р. Оріль і кам’яною грядою між островами Крячиний і Кам’янистий. Для збереження існуючих параметрів чисельності необхідно збільшити загальну площу заповідних акваторій в руслі Дніпра.
Бичок пуголовка Браунера (Benthophiloides brauneri (Beling et Iljin, 1927)). Протягом останніх 10 років у Дніпровському водосховищі спостерігається активний процес фауногенезу, проникнення, акліматизації та натуралізації нових видів. Цей процес безпосередньо стосується акваторій заповідника. Вид почав реєструватися на акваторіях, які безпосередньо межують із заповідником у районі Таромського кар’єру. Вид реєструється, в основному, на любительські знаряддя лову. Із 2007 р. його включено до складу іхтіофауни заповідника. Вид віднесено до категорії обмежено розповсюджених, трапляється одиночними екземплярами. Місця перебування – дуже обмежені та пов’язані лише з кам’яною грядою між островами Крячиний і Кам’янистий.
Бичок пуголовка зірчаста (Benthophilus stellatus (Sauvage, 1874)) до 2009 р. вважався зниклим зі складу іхтіофауни заповідника. Останні свідчення про наявність цього виду у верхів’ях Дніпровського водосховища представлені в роботі Й. Й. Короткого «Іхтіофауна р. Проточь» (1949 р.), де наведено список видів риб рукава Проточь. Із кінця 1960-х років це перший факт вилову цього виду на верхній ділянці водосховища. Один екземпляр виловлено у русловій частині Дніпра поблизу наукового стаціонару «Чайка». На акваторії заповідника його слід віднести до категорії обмежено розповсюджених видив, трапляється одиночними екземплярами.
На сучасному етапі існування заповідника, функціонування його заплавних природних комплексів відбувається безпосередньо під впливом водосховища. Спостерігаються процеси замулювання та обміління водойм і проток між ними. У результаті цього значно зменшився водообмін у заплавних водоймах заповідника, посилилися заростання жорсткою повітряно-водною рослинністю та накопичення піщаних наносів. Як наслідок, відмічено зростання ролі функціонально малоцінних видів риб. На окремих ділянках доля гірчака (функціонально небезпечного виду) досягає 65–85 % чисельності риб. Незважаючи на це, акваторія заповідника, де вплив антропогенного навантаження виражений мінімально, залишається провідним осередком збереження аборигенної іхтіофауни всього Дніпровського водосховища, у тому числі рідісних і зникаючих видів риб. Чисельність молоді промислових видів риб тут у 2–3 рази вища, ніж на суміжних акваторіях водосховища. На ефективність природного відтворення значно впливають лише фактори сталого рівня води під час нересту та прогресуючі негативні зміни в гідрологічному режимі заплавних водойм.
Заповідний режим позитивно вплинув на стан іхтіофауни водосховища. Але для оптимізації умов існування та відтворення риб, а також збереження існуючого біорізноманіття водойм та стану популяцій рідкісних видів необхідно проведення робіт із відновлення гідрологічного режиму заплавних водойм заповідника, які були б спрямовані на прочистку пригирлових ділянок і окремих протік між озерами від піщаних наносів і надмірно розвинутої жорсткої повітряно-водної рослинності. Ці заходи слід проводити на основі науково-біологічних обґрунтувань, згідно чинного природоохоронного законодавства із подальшим вивченням стану іхтіокомплексу після проведення цих робіт. На окремих ділянках акваторії такі роботи слід проводити періодично, при виникненні загрози для усталеного функціонування біоти заплавних екосистем. Також необхідно збільшити площу заповідних акваторій шляхом приєднання ділянки акваторії Дніпра (від нижнього гирла Миколаївського уступу з існуючими островами до наукового стаціонару «Чайка», де постійно зустрічаються рідкісні представники іхтіофауни Дніпропетровської області).
Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 53-55.