Характеристика угруповань придонного екологічного комплексу риб літоралі Дніпровського (Запорізького) водосховища

УДК 574.5:597(282.247.326.8)

В. В. Хобот, Р. О. Новіцький, О. О. Христов

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, zoolog@ukr.net

CHARACTERISTIC OF NEAR-BOTTOM FISH COMMUNITIES
OF THE DNIPROVS’KE (ZAPORIZKE) RESERVOIR LITTORAL

V. V. Khobot, R. O. Novitsky, O. O. Khristov

O. Honchar Dnipropetrovs’k NationalUniversity, Dnipropetrovs’k, Ukraine

Створення та функціонування водних екосистем нового типу (водосховищ) призвело до значних змін у компонентах біоти із практично повним переформуванням усього комплексу живих організмів, у тому числі іхтіофауни. Дніпровське (Запорізьке) водосховище розташоване у степовій зоні України на території Дніпропетровської та Запорізької областей. Воно утворене у результаті будівництва греблі Дніпрогесу у 1931 році і є найстарішим у каскаді водосховищ Дніпра. Площа водосховища складає близько 29 тис. га.

Іхтіологічні дослідження здійснювали на акваторії Дніпровського водосховища у літній період (ІІІ декада липня – І декада серпня) протягом 2008–2010 рр. Проби відбирали у прибережній зоні дрібновічковим неводом із вічком 7 мм у крилах та 3 мм у кулі. Дослідження проводили на 85 станціях у прибережній (до глибини 1,7 м) зоні на всій акваторії Дніпровського водосховища (верхня, середня, нижня ділянки та Самарська затока). Збір і обробку проб здійснювали за стандартними іхтіологічними методиками (Правдин, 1969; Кузнецов, 1985, Пахоруков, 1980). Із 54 зареєстрованих видів риб, що мешкають на акваторії Дніпровського (Запорізького) водосховища, родина бичкових (Gobiidae) представлена 8 видами з 5 родів (Булахов та ін., 2008).

Бички на акваторії Дніпровського водосховища не є об’єктом промислового лову, але вони – важливий компонент любительського рибальства, особливо влітку та восени. В осінній період проводиться спеціалізований вилов бичків (кругляка, головача, мартовика) рибалками-аматорами з човнів.

Проведеними у 2008–2010 рр. дослідженнями прибережної зони зареєстровано 7 видів бичків із 4 родів. Серед бичків найрозповсюдженіші та чисельніші на акваторії Дніпровського водосховища – бичок пісочник (Neogobius fluviatilis Pallas, 1814), бичок головач (N. kessleri Gunther, 1861), бичок гонець (N. gymnotrachelus Kessler, 1857) та бичок кругляк (N. melanostomus Pallas, 1814). Менш поширені – бичок мартовик (Mesogobius batrachocephalus Pallas, 1814) та бичок цуцик (Proterorhinus marmoratus Pallas, 1814). Серед даної групи риб є вид, що зустрічаються поодиноко – бичок пуголовка зірчаста (Benthophilus stellatus Sauvage, 1881). Цей представник досить рідкісний і для інших водойм України, занесений до Червоної книги України. Бички головач, пісочник і цуцик мають Європейський охоронний статус і охороняються Бернською конвенцією (1979).

З усіх видів бичків аборигенними для Дніпровського водосховища є пісочник, цуцик і пуголовка зірчаста, адвентивними – кругляк, головач, гонець мартовик і бичок Браунера. Останні два види у складі іхтіофауни водосховища відмічені нещодавно: бичок мартовик (1995 р.), бичок Браунера (2005 р.) (Новицкий и др., 2002; Новіцький, Христов, Бондарєв, 2008).

У прибережній зоні Дніпровського водосховища усереднена чисельність бичків складає 84,7 ± 5,8 екз./100 м2 при загальній чисельності риб – 1702,2 ± 8,7 екз./100 м2, тобто близько 5 %. За біомасою показники становлять 273,2 г/100 м2 від загальної біомаси прибережних угруповань, які складають 1670,4 г/100 м2 (досяга 8 % загальної біомаси). Крім того, дана група риб найбільше приурочена і є постійним компонентом прибережних біогідроценозів (на відміну від інших видів риб, які проводять тут незначний проміжок життєвого циклу). У прибережних угрупованнях бичкових зустрічаються особини віком від цьоголіток до п’ятиліток, чого не спостерігається серед інших видів риб.

Розподіл базових показників на різних ділянках водосховища нерівномірний. Видове різноманіття ділянок суттєво не відрізняється між собою, на верхній ділянці зустрічається на один вид більше (верхня ділянка – 7 видів, середня, нижня та Самарська затока – по 6 видів).

На верхній ділянці чисельність бичків складає 99,5 ± 7,2 екз./100 м2, біомаса – 312,0 ± 16,7 г/100 м2. На даній акваторії превалює бичок пісочник – 54,0 % (54,2 ± 3,2 екз./100 м2). Друге місце займає бичок цуцик – 23,1 % (23,2 ± 2,0 екз./100 м2). Інші види – головач, кругляк, гонець і бичок пуголовочка зірчаста складають загалом 23,1 % (чисельність коливається від 0,01 ± 0,002 до 16,2 ± 1,1 екз./100 м2). За біомасою картина дещо інша, перше місце – бичок пісочник 67,9 % (208,4 ± 10,7 г/100 м2), друге місце – бичок кругляк – 24,0 % (75,8 ± 4,0 г/100 м2), інші види займають лише 9,3 % від загальної біомаси бичкових. Найкращі умови для розвитку бичкових склалися на середній ділянці. Чисельність бичків складає 115,9 ± 7,1 екз./100 м2, біомаса – 462,9 ± 24,1 г/100 м2. Перше місце зберігається за бичком пісочником – 37,1 %, його середня чисельність складає 42,5 ± 2,3 екз./100 м2, друге – займає бичок кругляк – до 30,0 % (35,0 ± 2,0 екз./100 м2). Особливістю даної ділянки є збільшення чисельності у прибережних угрупованнях бичка гонця – 18,1 % (20,6 ± 1,4 екз./100 м2), тоді як на верхній ділянці він складав лише 5,5 % (4,5 ± 0,4 екз./100 м2). Інші види в сумі складають лише 15,0 %. За біомасою домінантом на цій ділянці виступає бичок кругляк (62,6 % від загальної біомаси бичків на даній ділянці) (287,4 ± 14,8 г/100 м2), далі йде пісочник – 19,5 % (87,5 ± 4,5 г/100 м2), інші бички займають незначну частку біомаси та становлять лише 19 %.

Показники чисельності та біомаси бичків верхньої та нижньої ділянок набли­жені, але розподіл по видам дещо різний. Чисельність бичків на нижній ділянці складає 82,0 ± 8,4 екз./100 м2, біомаса – 209,7 ± 15,1 г/100 м2. На нижній ділянці аналогічно верхній домінує бичок пісочник і складає 32,3 % (26,4 ± 2,3 екз./100 м2) загальної чисельності бичків на даній ділянці, друге місце займає бичок гонець – 22,2 % (18,4 ± 2,0 екз./100 м2), за ним йде кругляк – 18,3 % (15,1 ± 1,4 екз./100 м2). Але у спів­відношенні біомас картина дещо змінюється, безперечним лідером залишаться бичок пісочник – 54,5 % (112,1 ± 6,9 г/100 м2), а от кругляк випереджає гонця на 5,1 %, кругляк складає 20,5 % (42,7 ± 2,7 г/100 м2), а гонець – 15,2 % (32,5 ± 2,4 г/100 м2).

У Самарській затоці чисельність бичків склала 40,5 ± 3,8 екз./100 м2, біомаса – 98,5 ± 5,8 г/100 м2. Домінант по чисельності – бичок пісочник – 65,3 % (26,3 ± 1,6 екз./100 м2) як і скрізь по водосховищу, за ним із великим відривом йдуть кругляк – 16,2 % (6,6 ± 0,7 екз./100 м2) та цуцик – 14,2 % (5,5 ± 0,7 екз./100 м2). Останній значною мірою випереджає своїх конкурентів – бичків головача, мартовика та гінця. За біомасою картина незмінна: пісочник – 80,3 % (79,2 ± 4,1 г/100 м2), кругляк – 14,3 % (14,0 ± 0,9 г/100 м2), а чисельність цуцика дуже незначна – 2,1 % (2,3 ± 0,2 г/100 м2).

За останні роки спостерігається тенденція до зростання чисельності та біомаси бичкових у Дніпровському водосховищі. За період досліджень чисельність і біомаса бичкових зросла удвічі: у 2008 р. – 55,4 ± 3,7, у 2009 р. – 111,7 ± 7,7 екз./100 м2. Аналогічна картина спостерігається і за біомасою: 2008 р. – 188,6 ± 11,8, 2009 р. – 410,2 ± 21,8 г/100 м2. У 2010 р. спостерігається спад чисельності та біомаси бичкових, але він не значний і порівняно з 2009 р. становить 4 %. Це пов’язано з особливостями біології даної групи.


Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 153-155.