Екологічні адаптації птахів в умовах техногенного забруднення довкілля
УДК 598.2:591.524:504.054
В. Л. Булахов
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна
ECOLOGICAL ADAPTATIONS OF BIRDS
IN CONDITIONS OF TECHNOGENIC ENVIRONMENTAL POLLUTION
V. L. Bulakhov
Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k National University, Dnipropetrovs’k, Ukraine
В умовах інтенсивного забруднення довкілля у промислових регіонах одним із важливих питань є визначення шляхів адаптації організмів до техногенного напруження. У багатьох роботах встановлені певні особливості морфологічних та фізіолого-біохімічних механізмів адаптації різних організмів до техногенного забруднення, але питання екологічних шляхів адаптацій висвітлено ще недостатньо. У даному повідомленні мова буде йти про екологічні адаптації птахів. Для прикладу як об’єкт дослідження обрані осідлі види птахів, які широко розповсюджені в умовах Дніпропетровської області (Passer domestica, P. montanus, Parus mayor), які мешкали в різних умовах забруднення середовища важкими металами (від безпосереднього розташування місць гніздування поблизу джерел забруднення до умовно чистих зон, які в останньому випадку служили за контрольні дані.
Екологічні адаптації організмів – поширене явище, яке характеризує способи виживання та пристосування до різних чинників трансформації середовища. Перш за все відбувається перебудова структури популяції. У трансформованих ландшафтах вона починається із формування певного типу динаміки населення птахів, який в узагальненій формі відображає напрямки її екологічного пристосування (Ганя, Зубков, 1988; Воло и др., 1993). Вибрані об’єкти дослідження в цьому відношенні задовольняють по багатьом питанням: у період гніздування не здійснюють значних міграцій і трофічних кочівок і більшою мірою пов’язані з незначною територією, живляться найчастіше об’єктами, які знаходяться в районі гніздування з одним і тим самим ступенем забруднення території, відносяться до групи птахів абсолютно толерантних, або помірно толерантних до забруднення (Булахов, 1995).
Дослідженнями показано, що в умовах посиленого надходження важких металів порівняно з контролем відбувається перебудова просторової структури популяції (просторова структура популяції подана за класифікацією В. Е. Флінта (1971) і Н. М. Чернової, А. М. Білової (1981). У найпоширенішого виду – горобця хатнього, найбільш пристосованого до різних екологічних умов, в умовно чистому середовищі, (Присамарський стаціонар, с. Андріївка Новомосковського району) переважає суцільно-рівномірний (за іншою термінологією – дифузно-рівномірний) тип просторової структури популяції. При забрудненні території до середнього рівня (нагорний район м. Дніпропетровськ) цей суцільно-рівномірний тип перетворюється на так званий мозаїчний тип просторової структури. При значному забрудненні середовища (Ленінський р-н м. Дніпропетровськ) в районі розташування металургійного комбіната – на дрібно-острівний тип зі значними просторовими розривами. У горобця польового, який менш територіально пов’язаний протягом року до території, вихідний тип мозаїчної структури популяції відповідно до ступеня забруднення перебудовується на дрібно-острівний і окремо – скупчений. У синиці великої при переході з умовно чистого середовища до середньозабрудненого перебудова просторової структури популяції подібна до горобця польового, а у дуже забрудненому переходить до пульсуючого.
Перебудова просторової структури популяції очевидно обумовлюється пошуками оптимальних умов для гніздування та живлення. Ступінь забруднення на одній і тій самій площі не рівномірний, залежить від ряду метеорологічних чинників. Саме це і спонукає переугруповувати встановлений тип населення птахів, що і є важливим показником екологічного пристосування до умов із різним забрудненням середовища.
Важливий показник екологічної адаптації в умовах посиленого забруднення середовища важкими металами – статева структура популяції. Найінформативніші дані в цьому відношенні – перебудова статевої структури у горобця хатнього. На його прикладі виявлено тенденцію зростання кількості самок до кількості самців. В умовно чистій зоні співвідношення самок і самців характеризується як 1 : 1,21, у середньозабрудненому середовищі – 1 : 1,06, а в максимальнозабрудненому – 1 : 0,87. Така перебудова статевої структури у горобця в різних за ступенем забруднення середовищах свідчить про можливість збільшення репродуктивного циклу за рахунок збільшення в популяції самок. У цьому випадку (при зменшенні кількості птахів) утворюється більша кількість холостих особин самців із поступовим переходом до полігамії (бігамії), як це спостерігається у інших видів горобцеподібних (Алатало, Лунберг, 1982; Веселовски, 1982).
Серед інших показників екологічного пристосування птахів до техногенного забруднення середовища є певна регуляція плодючості популяції. У горобця хатнього в умовно чистому середовищі середня популяційна плодючість (показники по першій кладці) складає 5,11 ± 0,48 яєць, в середньозабрудненому – 5,39 ± 0,62, у дуже забрудненому – 6,0 ± 0,64. У синиці великої – відповідно 7,93 ± 0,78, 8,51 ± 0,91, 9,01 ± 1,12. Ці дані малодостовірні через малу вибірку (n = 16–18 для горобця та 7–9 для синиці), але чітко вказують на тенденцію до зростання плодючості популяції при збільшенні ступеня забруднення середовища. Таку саму тенденцію можна прослідкувати і на прикладі шпака звичайного (5,04, 5,29, 5,42) та сороки (4,12, 4,63, 5,07). Встановлена тенденція зростання кількості яєць у кладках птахів із посиленням ступеня забруднення свідчить про відповідну реакцію популяції щодо компенсації втрат, яку очевидно вони зазнають у зв’язку з погіршенням умов існування.
Таким чином, екологічна адаптація птахів до умов техногенного забруднення середовища поряд із морфологічними та фізіолого-біохімічними адаптаціями – дієвий механізм у складних і напружених екологічних умовах.
Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 245-246.