УДК 595.423:574.34

А. Д. Штирц

Донецкий национальный университет, Донецк, Украина, ecology@dongu.donetsk.ua

INFLUENCE OF THE VARIOUS FORMS
OF ANTHROPOGENOUS LOAD ON STRUCTURE OF COMMUNITIES
OF ORIBATID MITES (ACARIFORMES, ORIBATEI)

А. D. Shtirts

Donetsk National University, Donetsk, Ukraine, ecology@dongu.donetsk.ua

Панцирные клещи являются объектом фаунистических и экологических исследований. В послед­нее время они все чаще используются для биоиндикации различных видов антропогенной нагрузки. Практически все формы хозяйственной деятельности человека влияют на орибатид.

Одним из направлений исследований панцирных клещей является изучение состава и структуры населения орибатид техногенных биогеоценозов. Начиная с 2004 г. нами изучался вопрос о влиянии различных форм антропогенной нагрузки на структуру сообществ панцирных клещей и выяснение ответных реакций их комплексов на эти факторы. В частности, проводилось исследо­вание техногенных катен на примере шлакоотвалов Донецкого металлургического завода, шахтных терриконов Донецка, отвалов Новотроицкого доломитного комбината Донецкой области и т. д.

Характерной особенностью техногенных катен является то, что, в отличие от природных, значительное влияние на структуру сообществ орибатид оказывает не столько позиция катены (вершина, склон или подножие), сколько наличие и характер растительной подстилки (в первую очередь листового опада на рекультивированных терриконах, общее проективное покрытие растительностью, а также наличие растительной подстилки при самозарастании). Важной характеристикой при этом является плотность и характер субстрата, а также уровень его увлажненности. Основные экологические характеристики сообществ варьируют и по сезонам года. В целом для исследуемых техногенных катен характерны низкие показатели численности и видового богатства орибатид, которые обусловлены экстремальными гидротермическими условиями (особенно низкой влажностью породы и ее высокой плотностью), низким проективным покрытием растительностью и большим смывом с вершины терриконов (особенно там, где, рекультивация не была успешной, и где вершина и часть склонов терриконов остаются «голыми»).

Характер распределения панцирных клещей по профилю техногенной катены четко показал на взаимозависимость показателей численности и видового богатства, то есть пики и спады видового богатства обычно приходятся на те же позиции катены, что и численности. Изменение численности эудоминантов и доминантов определяет общее варьирование численности сообщества панцирных клещей по профилю техногенной катены. Основу комплексов орибатид таких нарушенных ландшафтов составляют виды, относимые к адаптивной группе вторично неспециализированных форм (например, Tectocepheus velatus Mich., 1880 и ряд других видов этой жизненной формы).

Основные экологические показатели структуры сообществ панцирных клещей таких антропогенно трансформированных экосистем как шлакоотвалы металлургических заводов, шахтные терриконы и т. п. еще очень далеки от эталонных, а структура населения орибатид крайне несбалансированна. Для восстановления комплексов должно пройти еще много времени.

Также проведено исследование влияния органического и минеральных удобрений, вносимых под картофель. Обобщая полученные результаты, можно сделать вывод о том, что внесение органического удобрения оказывает положительное влияние на структуру сообщества панцирных клещей, улучшая и превышая практически все экологические показатели по сравнению с контролем. Внесение азотного, калийного и комплексного удобрений нарушает структуру сообщества, а внесение фосфорного удобрения приводит к наибольшему дисбалансу в ней. Даже через 3,5 месяца после внесения минеральных удобрений комплексы орибатид остаются разбалансироваными и отличаются от населения контрольного участка. По степени воздействия можно расположить исследуемые виды удобрений в порядке уменьшения степени их отрицательного влияния на структуру сообщества панцирных клещей следующим образом: фосфорное, комплексное, калийное и азотное. Высказаны рекомендации по более интенсивному применению технологии внесения органических удобрений под картофель, которые оказывают наиболее благоприятное воздействие на экологическую структуру сообществ почвообитающих орибатид и, соответственно, способствуют улучшению процесса почвообразования.

Проведены экспериментальные работы по выяснению степени и характера воздействия различных ядохимикатов на сообщества орибатид (испытывалось действие таких веществ как циперметрин, малатион, ацетамиприд, имидоклоприд, фипропил и др.). Результаты применения различных средств защиты растений, как показано в ряде литературных работ и отмечено в результате проведенных нами исследований, далеко не однозначны и их интерпретация весьма затруднительна. Например, по нашим данным, внесение циперметрина и малатиона в производственной дозе явно влияет на структуру сообществ орибатид, снижая показатели видового богатства, уменьшая экологическое разнообразие, изменяя структуру доминирования и соотношение жизненных форм через неделю после обработки. Через месяц происходит частичное восстановление комплексов: одни параметры возвращаются к контрольным, другие еще значительно от них отличаются (например, отмечено резкое возрастание численности отдельных видов). По последним литературным данным, на реакцию орибатид при обработке почвы ядохимикатами сильно влияет степень агрегированности сообщества, и чем выше этот показатель, тем больше вероятность получения некорректного результата. К тому же следует учесть, что обработка проводилась в производственных дозах, а, например, 100-кратная доза при внесении препарата может вызвать значительно больший эффект (работа над этим направлением исследований будет продолжена).

Одним из направлений экологических исследований было выяснение ответных реакций комплексов орибатид на различные формы рекреационной нагрузки (вытаптывание, уплотнение почвы колесами автомашин на грунтовой автодороге, обустройство песчаных пляжей в зоне отдыха). Установлено, что рекреационная нагрузка отрицательно влияет на структуру населения панцирных клещей, особенно – на обитателей поверхности почвы и толщи подстилки. Реакция орибатид на данный вид антропогенной нагрузки проявляется в снижении численности и видового богатства; происходят изменения в структуре доминирования (уменьшается количество и увеличивается процентное соотношение доминантов, снижается количество и доля редких видов) и в соотношении жизненных форм (снижается разнообразие жизненных форм и наблюдается явное преобладание представителей вторично неспециализированных форм).

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 184-185.

УДК 595.7:574.474

В. Б. Чернышев, В. М. Афонина

Московский государственный университет, Москва, Россия, tshern@yandex.ru

LOW BIODIVERSITY OF ARTHROPODS IN SOME BIOTOPES
MAY BE A BASE FOR STABILITY OF ECOSYSTEM AS A WHOLE

W. B. Tshernyshev, V. M. Afonina

Moscow State University, Moscow, Russia, tshern@yandex.ru

Положительная связь между биоразнообразием и устойчивостью экосистемы в настоящее время является аксиомой в биологии. Низкое биоразнообразие обычно сопровождается появлением доминирующих массовых видов (Одум, 1975; Столяров, 1999; Чернышев, 2001). Однако, на основании наших более поздних наблюдений (Чернышев, Афонина, 2007), мы полагаем, что именно низкое биоразнообразие в некоторых, находящихся рядом биотопах может привести к увеличению устойчивости всей экосистемы в целом. Представим себе два таких биотопа с различной растительностью и, соответственно, с разными комплексами фитофагов. Если они оба отличаются низким биоразнообразием, то велика возможность массового размножения в них фитофагов некоторых видов. Естественно, будет различной и привлекательность этих фитофагов для хищников и паразитов. Вполне вероятно массовое размножение и энтомофагов в одном из этих биотопов, который тогда будет «рассадником» хищников и паразитов для всей экосистемы.

Большое же биоразнообразие в пределах биотопа не допустит массового размножения ни фитофагов, ни энтомофагов и сделает мало вероятной компенсацию исходно пониженной устойчивости соседнего биотопа, например, поля.

Биоразнообразие насекомых на посевах культурных растений всегда ниже, чем в природных биотопах из-за монокультуры растений, а также различных сельскохозяйственных мероприятий, прежде всего, использования пестицидов и распахивания полей.

На основании этого часто делался вывод (Арнольди, Арнольди, 1963) о невозможности автоматического регулирования агроэкосистемы (агробиоценоза в понимании этих авторов). Тем не менее, многолетний опыт растениеводства показывает, что в некоторых случаях такое саморегулирование все же возможно, прежде всего, за счет миграций насекомых из соседних биотопов, в том числе и с других полей. Ранее сообщалось (Ниязов, 1992), что поля с люцерной – хорошие источники хищников для расположенного рядом хлопчатника. Особенно четкий эффект имел место при скашивании люцерны. Фитофаги, живущие на этих бобовых растениях, не могли существовать на хлопчатнике, а энтомофаги сразу же уходили на хлопковые поля. Количество хищников на хлопчатнике при этом резко возрастало, что приводило к сдерживанию численности вредителей на этой культуре.

Каковы же основные природные источники энтомофагов в агроэкосистемах? Согласно нашим представлениям (Чернышев, 2001), агроэкосистема складывается, как минимум, из трех биотопов, резко отличающихся друг от друга по размерам, пространственному размещению и геоботаническим характеристикам: поле, лесополоса или лес, а также полевая обочина (узкая полоса травянистой растительности между полем и ближайшим биотопом).

Поле всегда отличается низким биоразнообразием членистоногих, лес – значительно более высоким. Обочина же, в норме заселенная природным комплексом растений, и, если она при этом не обрабатывается гербицидами, как правило, выделяется высоким биоразнообразием. Именно обочина служит местом укрытия для хищных и паразитических членистоногих в неблагоприятный сезон, а также при обработке поля пестицидами.

Насекомые-фитофаги почти всегда являются хорошими мигрантами, и, поскольку из-за севооборота каждый год вынуждены искать новое поле с необходимыми для них растениями, меньше нуждаются в укрытиях, расположенных поблизости от поля. Наоборот, энтомофаги, часто менее специализированые по отношению к своим жертвам, обычно не нуждаются в дальних миграциях, поэтому на протяжении многих лет зимуют на обочинах одного и того же поля.

Биоразнообразие членистоногих на поле обеспечивается, прежде всего, за счет их миграций с обочин. Как показывают наши данные (Чернышев, 2001), весной они переходят с обочин (места зимовки большинства из них) на края поля, а затем постепенно перемещаются по направлению к его центру.

По-видимому, повышенная температура и низкая влажность воздуха на поле неблагоприятны для большинства насекомых-энтомофагов и, в результате, до центра поля добираются очень немногие из них. Фитофаги же – хорошие мигранты, многочисленны при любых условиях. Особые преимущества получают сосущие фитофаги, которым всегда доступна влага кормового растения. В результате, многие фитофаги способны интенсивно заселять и центр поля. Кроме того, в центре их гибель меньше из-за снижения там пресса паразитов и хищников (Чернышев, 2001; Афонина и др., 2004).

Мы обнаружили (Чернышев, 2001), что плотность популяций энтомофагов постепенно снижается от края поля. Уже на расстоянии около 100–200 м вглубь поля их численность почти равна нулю. Следовательно, небольшое поле, площадью 10–15 га, если вокруг него сохраняются обочины или природные открытые биотопы, во многих случаях способно в той или иной степени к саморегулированию. В целом, для такой экосистемы, благодаря миграциям энтомофагов, прежде всего с обочин, будет иметь место высокий уровень биоразнообразия.

Наоборот, большие поля, типичные для юга России и для Украины, лишь в редких случаях могут быть обеспечены в достаточном количестве энтомофагами. Обочины малы по площади и удалены от центра такого поля.

Вопреки распространенным представлениям (Чернышев, 2001), по нашим более поздним данным, любые устойчивые биотопы с высоким биоразнообразием, по-видимому, не способны продуцировать избыточное количество естественных врагов, которое необходимо для регулирования численности вредителей на поле. Наоборот, неустойчивые биотопы, допускают массовое размножение фитофагов и, соответственно, могут привести к резкому увеличению численности энтомофагов, которые будут способствовать повышению устойчивости всей системы.

Пример создания такого неустойчивого биотопа в пределах агроэкосистемы описан нами на основе наблюдений, проведенных в Краснодарском крае (Чернышев, Афонина, 2007). На поле подсолнечника были созданы полосы, идущие от его края вглубь посевов, засеянные белым донником. Однако эти полосы сильно заросли амброзией. Растения других видов на полосах встречались единично.

На таких полосах количество видов насекомых было очень небольшим, но резко доминировали несколько видов. Среди фитофагов это были имаго амброзиевого листоеда – Zygogramma suturalis F. На один взмах энтомологическим сачком на полосах в среднем вылавливали 1,96±0,32 жука. На амброзии были найдены в изобилии также и личинки этого вида. На лугу, где не было амброзии, эти жуки отсутствовали. Кошением на полосах вылавливали в больших количествах хищных клопов Nabis ferus L. – в среднем 1,07±0,23 особи на один взмах сачка. Вдали от поля на лугу, который является устойчивой экосистемой и обладает высоким биоразнообразием, этот показатель для клопов был значительно ниже – 0,07±0,06.

В сборах почвенными ловушками на полосах резко преобладал крупный хищник – жужелица Calosoma auropunctatum Herbst. На полосах его уловы за одни ловушко-сутки в среднем были равны 2,95±1,34 жука, на лугу эти жуки отсутствовали. По-видимому, на полосах их привлекал амброзиевый листоед, служивший пищей для этих хищников. К сожалению, основной культурой в нашем эксперименте был подсолнечник, на котором эффект повышения уровня численности энтомофагов на полосах с травянистой растительностью по техническим причинам оказалось невозможным проследить.

Тем не менее, мы предполагаем, что создание на поле или поблизости от него участков с иной растительностью и с малым общим биоразнообразием может способствовать увеличению устойчивости всей агроэкосистемы в целом за счет повышения численности хищников и паразитов.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 181-183.

УДК 595.142.39(477.85)

В. Ф. Череватов

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича,
Чернівці, Україна, cherevatov@email.ua

BIOTOPIC DISTRIBUTION OF EARTHWORMS ON THE TERRITORY
OF THE RIVER PRUT VALLEY WITHIN THE BORDERS
OF CHERNIVTSI HILLOCKY RANGE REGION

V. F. Cherevatov

J. Fedkovych Chernіvtsi National University, Chernivtsi ,Ukraine, cherevatov@email.ua

Одним із найбільш сталих компонентів ґрунтової мезофауни є дощові черви (Lumbricidae, Oligochaeta), розповсюджені в усіх ландшафтних зонах від тундри до пустель. Завдання цієї роботи – визначити видовий складу дощових червів прибережних біоценозів ріки Прут у межах Чернівецького вододільного горбисто-грядового лісового фізико-географічного району (Черні­вець­ка область), порівняти структуру угруповань залежно від типу біогеоценозу та частини схилу (зокрема, у грабовому лісі). Дослідження проводили в околицях сіл Глинниця, Стрілецький Кут, Біла, Бурдеї та інші Кіцманьского району Чернівецької області. Тут переважають урочища з малопридатними для обробки землями, що сприяє збереженню лісів, які утворюють досить великі масиви. Основу ґрунтового покриву складають переважно сірі лісові, опідзолені, у тій чи іншій мірі оглеєні ґрунти, які утворились тут на лесовидних суглинках. Нами досліджено різні типи біогеоценозів: ліс (грабовий, дубовий, буковий, грабово-дубовий, буково-грабовий), зруб, заплавні та звичайні луки, орні поля, сад.

У даному районі досліджень люмбріциди представлені 9 видами та підвидами, які належать до 7 родів: Allolobophora leoni Michaelsen, 1891, Octalasion lacteum (Orley, 1885), Aporrectodea rosea (Savigny, 1826), A. calaginosa calaginosa (Savigny, 1826), A. caliginosa trapezoides (Duges, 1828), Lumbricus terrestris Linnaeus, 1758, Eisenia fetida (Savigny, 1826), Eiseniella tetraedra tetraedra (Savigny, 1826), Dendrobaena octaedra (Savigny, 1826). Найпоширеніші серед них – L. terrestris, O. lacteum, A. rosea. Глибина проникнення люмбріцид – 40–50 см, нижче зустрічаються рідко лише сліди старих ходів – частина ґрунтового профілю, знизу обмежена збільшенням твердості ґрунту та зоною глинистих ґрунтів.

При дослідженні східного схилу грабового лісу на різних ділянках відмічена зміна видового складу дощових червів. На вершині схилу переважають L. terrestris, O. lacteum та A. rosea. На середині схилу зустрічається O. lacteum, D. octaedra та A. rosea, внизу схилу – O. lacteum, A. calaginosa calaginosa та D. octaedra. Тільки у нижній частині схилу знайдений космополітний E. tetraedra tetraedra, що закономірно, оскільки ці ділянки час від часу підтоплюються р. Прут. Як відомо, даний вид належить до групи амфібіотичних червів, тобто тих, життєвий цикл яких у тій чи іншій мірі пов’язаний із водою; молоді особини стають статевозрілими лише після певного періоду перебування в ґрунті, залитому водою. Майже однакова чисельність дощових червів на різних частинах схилу досягається не лише зміною кількості особин одного виду, а і збільшенням різноманіття видів у даній частині схилу. Наприклад, зниження кількості A. rosea внизу схилу компенсується появою A. caliginosa caliginosa. Відмінність видового складу люмбріцид спостерігалася не лише на різних частинах схилу в межах одного біотопу, але й у різних біогеоценозах. В агроценозах, як це було продемонстровано нами раніше для інших ділянок Прут-Дністровського межиріччя (Череватов, 1991), видовий склад найбідніший. В яблуневому саду із задерненням зустрічаються два види люмбріцид: A. rosea та O. lacteum. На кукурудзяному полі – лише один (A. rosea). На межі кукурудзяного поля та лісу є O. lacteum та з’являється L. terrestris. У буково-грабовому лісі, який межує з агроценозом (кукурудзяним полем) зустрічаються O. lacteum, A. rosea та D. octaedra. У дубовому лісі – L. terrestris, D. octaedra, у грабовому – L. terrestris, A. rosea, A. caliginosa caliginosa, E. tetraedra tetraedra. На заплавних луках люмбріциди відрізняються за якісним складом від багатовидових угруповань дощових червів лісових екосистем. Тут наявні A. leoni, A. caliginosa trapezoides, A.caliginosa caliginosa, E. tetraedra tetraedra.

Різноманіття дощових червів зростає в напрямку від агроценозів до добре зволожених природних біогеоценозів. Можна припустити, що покращення умов веде не тільки до збільшення кількості червів, а й дозволяє багатьом видам заселити близькі екологічні ніші без істотного підвищення конкуренції між ними.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 180-181.

УДК 594.3(477.44)

Л. М. Хлус

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича,
Чернівці, Україна, khlus_k@rambler.ru

TIME ASPECTS OF CONCHOLOGYCAL VARIABILITY
OF CEPAEA VINDOBONENSIS POPULATIONS FROM IAMPIL’ TOWN

L. M. Khlus

J. Fedkovych Chernivtsi National University, Chernivtsi, Ukraine, khlus_k@rambler.ru

Використання популяцій тварин для біомоніторингу вимагає вивчення як просторових, так і часових аспектів мінливості популяційної структури у природних і антропогенно трансформованих місцеіснуваннях. З огляду на це, вивчали морфометричну структуру популяції цепеї австрійської – Cepaea vindobonensis (Ferussac, 1821) (Mollusca, Geophila, Helicidae), яка тривалий час населяє біотопи у селітебній зоні м. Ямпіль (Вінницька обл.). 242 черепашки статевозрілих особин із повністю сформованою губою були зібрані на ксеротермних схилах берегу Дністра вище гирла р. Русава; частково – у кленовій посадці, частково – у заростях бузини на будівельному майданчику впродовж 2003–2008 років (лютий 2003 р. – 59 ос., кінець квітня 2003 р. – 81 ос., 2007 р. – 71 ос., 2008 р. – 31 ос.). Для виявлення можливого впливу урбанізаційного пресу на морфометричну структуру популяції з урбоценозу її порівнювали з вибірками з популяцій, що населяють території невиснажливого використання в межах тієї ж ландшафтно-географічної зони (Могилів-Подільсько – Ямпільського фізико-географічного району). Усього досліджено 725 черепашок C. vindobonensis із наступних локалітетів: околиці с. Франківка Ямпільського р-ну (1 км на південний схід від села, трав’янисто-чагарникова рослинність із поодинокими деревами, 2003 р., n = 42 ос.); околиці с. Ульянівка Ямпільського р-ну (сосновий ліс на схилі над р. Мурафа, 2003 р., n = 156 ос.) та околиці с. Біла Ямпільського р-ну (берег р. Мурафа, вапняковий схил із заростями робінії псевдоакації, 2008 р., n = 527 ос.).

Морфометричний аналіз черепашок здійснювали як описано нами раніше (Сверлова и др., 2006). Вимірювали висоту (ВЧ), великий (ВД) та малий (МД) діаметри черепашки, висоту (ВУ) та ширину (ШУ) устя; рахували кількість обертів (КО). Розраховували парні індекси відношень основних метричних параметрів, визначали обєм черепашок (ОЧ, мм³), площу (ПлУ, мм²) та периметр (ПрУ, мм) устя. Аналіз багаторічної динаміки морфометричної структури популяції цепеї австрійської з урбоценозу дозволив виявити певні коливання габітуальних та устьових параметрів (табл. 1). При цьому основні розмірні характеристики черепашки наближаються до мінімальних середньовидових показників, наведених у літературі (Лихарев, Раммельмейер, 1952; Kerney, Cameron, Jungbluth, 1983) для всього ареалу виду, які складають: ВЧ = 17–21 мм; ВД = 20–25 мм. Середньовибіркові значення габітуальних параметрів черепашок упродовж періоду досліджень коливались у таких межах: ВЧ – 17,11–17,96 мм; ВД – 20,39–21,42 мм; МД – 18,20–19,25 мм; розрахований умовний об’єм черепашки – 2921–3344 мм³. Порівняння абсолютних значень пластичних ознак черепашок і коефіцієнтів їх варіації за весь досліджуваний період дозволяє вважати, що в середньому вони коливаються у відносно невеликих межах (див. табл. 1). Порівняння вибірок 2007–2008 років, які за комплексом показників мають найбільший розмах відмінностей, показало високовірогідну різницю за всіма пластичними ознаками та розрахунковими показниками, які на них базуються. Водночас, сталими в часі залишались кількість обертів черепашки та всі парні індекси відношень морфологічних параметрів. Отже, як загальні, так і устьові та комбіновані (що визначають частку устя у певних розмірних характеристиках) пропорції черепашки стало підтримуються в популяції, яка тривалий час населяє дане місцеіснування. Зберігається також співвідношення об’єму черепашки та площі її устя, яке має істотне значення в адаптації молюсків до мікрокліматичних (біотопічних) умов, визначаючи значною мірою здатність особини до збереження вологи й тепла в організмі. З іншого боку, достатньо великі площа та периметр устя полегшують равликам переміщення по схилах (Крамаренко, 1995), тому в умовах відносно вологіших років молюски з більшим периметром устя отримують перевагу.

Таблиця 1. Морфометричні показники (x ± S_x)
локальної популяції Cepaea vindobonensis (Ferussac, 1821) з м. Ямпіль

Примітка: розшифровка морфометричних показників наведена у тексті роботи.

Наявність хронологічної мінливості розмірів і форми черепашки деяких видів наземних молюсків, у тому числі й клінальної, відмічалася різними авторами як при нетривалих спостереженнях (упродовж одного вегетаційного сезону), так і при триваліших дослідженнях. C. Pettitt (1977), працюючи з колекційним матеріалом Discula (Hystricella) turricula (Love), виявив поступове зменшення висоти завитка, починаючи з 1900 року до нового стабільного стану, вірогідно, викликане змінами мікрокліматичних умов, пов’язаними з господарською діяльністю людини. С. С. Крамаренко (2006) показав наявність клінального зменшення більшості метричних конхологічних ознак Brephulopsis bidens (Krynicki, 1833) упродовж трьох вегетаційних сезонів (шести періодів дослідження). A. J. Cain та L. M. Cook (1989), досліджуючи локальну популяцію Cepaea nemoralis (Linnaeus, 1758) протягом 18 років, встановили, що середньорічні значення великого діаметру черепашки коливались навколо загальної багаторічної середньої, при цьому спостерігалися як періоди клінального збільшення, так і зменшення розмірів черепашки. Можна припустити, що на пластичні ознаки виду в умовах Ямполя впливають кліматичні особливості конкретних років, як це було продемонстровано нами для популяції з Чернівців (Хлус, 2003).

Серед популяцій цепеї, що мешкають на територіях невиснажливого використання, найменшими виявилися молюски з Білої, а найбільшими – з околиць Франківки (табл. 2); при цьому, черепашки C. vindobonensis з Ямполя виявилися меншими, ніж особини з околиць сіл Ульянівка та Франківка, але більшими, ніж тварини з околиць с. Біла (порівнювали вибірки, зібрані впродовж одного вегетаційного сезону). Отже, у досліджуваному регіоні не виявлено певних (односпрямованих) закономірностей впливу процесу урбанізації на розмірні характеристики C. vindobonensis.

Таблиця 2. Морфометричні показники (x ± S_x)
черепашок Cepaea vindobonensis (Ferussac, 1821) з неурбанізованих територій
Могилів-Подільсько – Ямпільського фізико-географічного району

Примітка: розшифровка морфометричних показників наведена у тексті роботи.

Таким чином, загальні пропорції черепашки досліджуваної популяції C. vindobonensis відносно консервативні, тоді як пластичні ознаки характеризуються певною часовою мінливістю. Подібні закономірності продемонстровані нами раніше для локальної популяції виду з м. Чернівці (Хлус Л. М., Хлус К. М., 2002).

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 178-180.

УДК 574.4:595.42

Т. Ю. Харчевна, С. П. Ужевська

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, Одеса, Украина, grass_snake@ukr.net

MICROARTHROPODS OF THE OAK CONSORTIUMS
IN THE BEREZIVS’KE FORESTRY OF ODESSAPROVINCE

T. Y. Kharchevna, S. P. Uzhevska

I. I. Mechnikov Odessa National University, Odessa, Ukraine, grass_snake@ukr.net

Мікроартроподи – основні організми, що беруть участь у ґрунтотвірних процесах, вони можуть бути індикаторами стану субстратів і об’єктами зоологічного моніторингу навколишнього середовища. Метою дослідження – оцінка групового складу мікроартропод консорцій дуба звичайного в Березівському лісництві Одеської області. Збори зразків ґрунту та підстилки в консорціях дуба Березовського лісництва проведені в 2007–2008 роках. Зразки ґрунту та підстилки відбирали за методом середньої проби в кожному біотопі. Усього узято по п’ять проб підстилки та ґрунту за сезон. Після екстракції підраховували основні групи мікроартропод, виготовляли мікропрепарати. Враховували повітряно-суху масу зразка та перераховували чисельність на 100 г повітряно-сухої маси. За 2007 р. виявлено 3130 екз. мікроартропод під старими (близько 80 років) та молодими дубами (30–40 років); у 2008 р. – 1384 екз.

У консорцiях дуба (верхньому шарі ґрунту та підстилці) Березівського лісництва Одеської області зареєстровано мікроартроподи наступних таксонів: Chelicerata: Arachnida: Acarina: Parasitiformes (Gamasina), Acariformes: Sacoptiformes (Oribatei, Acaridiae), Trombidiformes (Tarsonemina, Parasitengona, Prostigmata); Pseudoscorpiones; Tracheata: Myriаpoda (Chilopoda, Diplopoda), Insecta: Entognatha (Collembola), Ectognatha (Hemiptera, Psocoptera, Homoptera (Aphidodea), Thysanoрtera, Coleoptera, Lepidoptera, Hymenoptera, Diptera).

За чисельністю в усіх зразках переважали колемболи (Collembola) та орібатидні (Oribatei) кліщі, що відповідає даним літератури. Чисельність мікроартропод різниться в обстежених біотопах. Найбільша чисельність кліщів відмічена в підстилці Oribatei – 265,4, Tarsonemina – 419,3 тис. екз./м². Кліщів Gamasina більше всього зареєстровано в ґрунті – 7,5 тыс. екз./м².

У результаті за 2007 р. виявлено 3130 мікроартропод під старими (близько 80 років) та молодими дубами (30–40 років), із них 30,1 екз./100 г зареєстровано у ґрунті під старими дубами і 119,3 екз./100 г – під молодими дубами. У підстилці їх чисельність значно вища: під молодими дубами виявлено 533,0, під старими – 825,5 екз./100 г. У 2008 р. вилучено 1384 мікроартропод, із них 5,7 екз./100 г відмічено у ґрунті під старими та 32,6 екз./100 г – під молодими посадками дубів. Чисельність мікроартропод у підстилці перевищує таку в ґрунті в 5–20 разів. Під молодими дубами виявлено 239,3, під старими – 156,9 екз./100 г.

Найвища чисельність колембол зареєстрована в підстилці під молодими дубами – 276 екз./100 г. Менше за все колембол зареєстровано у ґрунті старої підстилки – 16,2 екз./100 г. Відмічено незначну кількість тріпсів, жуків і сіноїдів, які віддають перевагу підстилці у старих посадках дубів. Тріпси (Thysanoptera) в підстилці під старими дубами складають 3,5 екз./100 г, але у ґрунті цих комах не виявлено. Сіноїди також віддають перевагу підстилці старих дубів – 1,2 екз./100, у ґрунті вони відсутні. Більше мікроартропод відмічено в підстилці під старішими дубами, що пояснюється зімкнутою кроною дерев і, відповідно, більшою щільністю підстилки. У таксономічному плані фауна підстилки багатша, ніж ґрунтів. Тільки у підстилці знайдені імаго жуків, багатоніжок, павуків і псевдоскорпіонів. Їх чисельність незначна.

Акариформні (Acariformes) кліщі представлені саркоптиформними (Sarcoptiformes) (Acaridae, Oribatei) та тромбідиформними (Trombidiformes) (Trombidiidae, Tarsonemina, Prostigmata) кліщами. Oribatei – основні ґрунтотвірні компоненти, добрі мініралізатори, їх чисельність максимальна. Значно менше їх у ґрунті під старими дубами – 12 екз./100 г, максимальна кількість – у підстилці під старими дубами – 380,8 екз./100 г.

Простигматичні (Prostigmata) кліщі – хижаки або фітофаги. Нами зареєстровано поодинокі екземпляри. Проте в підстилці під молодими дубами їх чисельність досягає 26,3 екз./100 г.

Acaridae і Tarsonemina взагалі – грибоїдні види, ми відзначали незначну їх кількість у ґрунті старих посадок дубів – 0,1 (акаридієвих) і 0,8 екз./100 г (тарсонемоїдних). Спостерігається істотне підвищення їх чисельності в підстилці під старими дубами – 175,5 екз./100 г.

Гамазові (Gamasina) кліщі в основному живляться колемболами, комахами, кліщами; можна чекати високу чисельність цих тварин у зразках, де переважають їх потенційні жертви. Ці кліщі віддають перевагу підстилці старих дубів, де зареєстровано 7,6 екз./100 г. Незначна частина гамазових відмічена в ґрунті поблизу старих дубів – 0,1 екз./100 г.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 176-177.

УДК 595.44(477.8)

М. М. Федоряк, А. В. Єфтемій, І. В. Веренько

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича,
Чернівці, Україна, mariyafed@yahoo.com

SPIDERS (ARANEAE) OF DOMESTIC BUILDINGS
OF REGIONAL CENTRES IN WESTERN UKRAINE

M. M. Fedoriak, A. D. Eftemiy, I. V. Veren’ko

J. Fedkovych Chernivtsi National University, Chernivtsi, Ukraine, mariyafed@yahoo.com

Незважаючи на високі темпи урбанізації вивченню угруповань павуків приміщень різного призначення (на відміну від природних біотопів) присвячена невелика кількість досліджень. Мета цієї роботи – виявлення масових видів синантропних павуків обласних центрів Західної України.

Дослідження проводили на основі матеріалу, зібраного протягом 2001–2009 рр. методом ручного збору в житлових будинках (переважно багатоповерхових) обласних центрів Західної України, які наводимо у порядку їх розташування з півдня на північ: Чернівці, Ужгород, Івано-Франківськ, Хмельницький, Тернопіль, Львів, Рівне, Луцьк. Опрацьовані нами збори із зазначених міст значно відрізнялись за об’ємом (від 37 екз. з Луцька до 328 екз. з Ужгорода; найобширніший матеріал (близько 2400 екз.) опрацьовано з м. Чернівці). З урахуванням того, що дані про видовий склад і структуру угруповань павуків приміщень м. Чернівці частково опубліковані М. М. Федоряк зі співавторами (2005–2008), у цій роботі їх не наводимо, а лише використовуємо при обговоренні. Номенклатура павуків прийнята за N. I. Platnick (2008).

У складі угруповань павуків досліджених житлових приміщень обласних центрів Західної України (за винятком м. Чернівці) виявлено не менше 54 видів із 19 родин. Із них до видового рівня за статевозрілими екземплярами визначено 33 види з 15 родин, у тому числі в Ужгороді – 25, Івано-Франківську – 8, Хмельницькому та Тернополі – по 11, Львові – 6, Рівному – 12, Луцьку – 3 (табл.).

Таблиця. Павуки приміщень житлових будинків (екз./%) обласних центрів Західної України

У складі угруповань павуків житлових приміщень м. Чернівці виявлено 49 видів, з яких 37 зустрічаються в незначній кількості (складають менше 1 % загальної кількості екземплярів) і є прибульцями з природних біотопів. Серед видів, частка яких складає більше 1 % особин угруповань м. Чернівці, у таблиці не наведено лише один вид – Spermophora senoculata (Dug., 1836), частка якої складає близько 2 % від зібраних у Чернівцях екземплярів. У приміщеннях усіх досліджених обласних центрів виявлений палеарктичний S. castanea. У шести обласних центрах виявлені види-космополіти: Ph. phalangioides та Ph. alticeps (крім Ужгорода).

Аналізували структуру домінування угрупувань павуків досліджуваних приміщень за Штеккером-Бергманом (31,1–100 % – еудомінанти; 10,1–31,1 % – домінанти; 3,2–10,1 % – субдомінанти; 1,1–3,1 % – рецеденти; менше 1 % – субрецеденти). Еудомінантом угруповань павуків приміщень м. Чернівці є Ph. phalangioides, домінантом – S. castanea, субдомінантами – Ph. alticeps і P. tepidariorum. В Ужгороді еудомінантом є Ph. phalangioides. У Івано-Франківську еудомінантом є Ph. phalangioides, домінантами – Ph. alticeps, S. castanea. У Хмельницькому еудомінантами є Ph. phalangioides, Ph. ponticus, домінантом – P. tepidariorum. У Тернополі зафіксована зміна виду-еудомінанта угруповань: ним виступає Ph. alticeps, а як домінанти – Ph. phalangioides, S. grossa. У Львові домінантами є Ph. alticeps і S. castanea. У Рівному еудомінантом є Ph. alticeps, домінантом – N. cellulanus. У Луцьку еудомінантом є Ph. alticeps.

Таким чином, в обласних центрах Західної України, розташованих на півдні, еудомінантом є Ph. phalangioides, у Тернополі і тих обласних центрах, що розташовані північніше, еудомінантом виступає Ph. alticeps. Представників Ph. alticeps виявляли в усіх обласних центрах Західної України, крім Ужгорода. Цей вид описаний Спаським в 1932 році на основі матеріалу з міста Новочеркаськ (47°13′ п. ш., 26°00′ с. д., Ростовська область, Росія). Пізніше вид виявляли на території колишнього Радянського Союзу на Кавказі та горах Середньої Азії, а також у декількох локалітетах на території Ірану (Михайлов, 1997). Нами зафіксовано поширення Ph. alticeps на території України та окремих міст Польщі, Росії та Білорусі. Таким чином, відбувається розширення ареалу виду на захід.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 174-176.

УДК 592:59.08

Д. О. Федорченко*, В. В. Бригадиренко**

*Запорізький національний університет, Запоріжжя, Україна,
**Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, brigad@ua.fm

USE OF MULTIVARIATE ANALYSES FOR DETERMINATION OF LITTER MESOFAUNA DISTRIBUTION IN NATIONAL RESERVE “KHORTYTSYA”

D. O. Fedorchenko, V. V. Brygadyrenko

*ZaporizhzhyaNationalUniversity, Zaporizhzhya, Ukraine,
**Oles’ GoncharDnipropetrovskNationalUniversity, Dnipropetrovsk, Ukraine, brigad@ua.fm

Сучасні зооекологічні дослідження потребують при обробці отриманих даних широкого використання методів багатовимірної статистики, що дозволяє більш чітко зрозуміти закономірності функціонування природних екосистем і використовувати отримані дані для оптимізації та охорони навколишнього природного середовища. На території степової зони України подібні дослідження розпочато протягом двох останніх десятиріч. Більша частина цих досліджень здійснена у північній частині степової зони, де видовий склад тваринного населення значно різноманітніший, а екстремальний вплив степового оточення на лісовий біогеоценоз не набуває настільки великого значення.

Прояв на території степової зони України багатьох екологічних чинників (різноманітні процеси антропогенної трансформації, азональне положення та загальні особливості лісових екосистем – зволоженість, трофність, заплавність, екотонні ефекти тощо) не дозволяє апріорно виявити те, які фактори найбільшою мірою впливатимуть на формування угруповань безхребетних тварин у конкретних ландшафтних умовах. Особливо неоднозначна ситуація сформувалася в умовах національного заповідника “Хортиця”, який є заповідною зоною у межах мегаполісу, де гідрологічний режим визначається Запорізькою ГЕС, а надзвичайна строкатість ґрунтового покриву поєднується з їх відносно інтенсивним лісогосподарським освоєнням.

Матеріал зібрано на території Національного заповідника “Хортиця” (Запорізька область) ґрунтовими пастками Барбера. Пробні ділянки обрано таким чином, щоб охопити всі типи (за типологією степових лісів О. Л. Бельгарда) природних екосистем острова Хортиця. Отримані дані оброблено та проаналізовано за допомогою пакету програм Statistica.

Факторний аналіз розподілу підстилкової мезофауни (на рівні родин) обстежених пробних ділянок Національного заповідника “Хортиця” показав, що два найбільш значимих фактора описують близько 40 % загальної дисперсії. Проведений аналіз структури безхребетних на досліджених ділянках дав змогу ідентифікувати фактор 1, як ступінь зволоженості підстилкового біогеогоризонту – один із визначних факторів, що впливають на розподіл герпетобію. За резуль­татами аналізу геоботанічних описів пробних ділянок фактор 2 (15,6 % дисперсії) визначено, як ступінь розвиненості підстилки.

На видовому рівні факторний аналіз розподілу герпетобіонтної мезофауни острова Хортиця показав, що два найбільш значимих фактора описують близько 36 % загальної дисперсії. Фактор 1 для розподілу видів відображає ступінь розвиненості підстилкового горизонту (19,2 % дисперсії). При аналізі розподілу безхребетних на рівні родин ця характеристика підстилки знаходиться лише на другому місті після зволоження та описує 15,6 % дисперсії. Фактор 2 не вдалося диференційувати; він, скоріше за все, представляє собою сукупність декількох факторів.

Кластерний аналіз подібності розподілу домінантних видів окреслює основні внутрішньосистемні зв’язки у тваринному населенні підстилкового біогеогоризонту, дозволяє виявляти нові особливості окремих популяцій.

Знаходження видів у одному кластері може бути пов’язаним із подібними трофічними перевагами (конкурентні відносини), живленням одного вида іншими (хижацтво), подібними вимогами до мікрокліматичних або ґрунтово-рослинних умов тощо.

Найважливіший (за біомасою у герпетобії) кластер 1, який об’єднує Porcellio scaber (Latreille, 1804), Armadillidium vulgare (Latreille, 1804), Silpha carinata (Herbst, 1783), Aranei sp., Monotarsobius sp., Lasius brunneus (Latreille, 1798). Перші три види (фітосапрофаги) мають спільні ресурси живлення, інші (зоофаги та пантофаг) – домінують на достатньо зволожених ділянках. До всіх кластерів крім другого входять по одному-два види мурах. Це може свідчити про керуючий вплив цих комах із соціальною організацією на інші популяції безхребетних тварин.

Розподіл таксономічних груп різного рівня (родини та види) у підстилковій мезофауні підпорядкований як впливу внутрішньосистемних так і зовнішніх відносно герпетобію чинників. Найбільшій вплив здійснює ступінь розвитку підстилкового горизонту та умови зволоження. Ступінь впливу факторів на різних таксономічних рівнях може змінюватись.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 173-174.

УДК 594.3

А. А. Сычев, Э. А. Снегин

Белгородский государственный университет, Белгород, Россия, syvuch20@yandex.ru

CONCHOLOGIC VARIABILITY AND POLYMORPHISM
OF ISOENZYMES IN LAND MOLLUSC HELICOPSIS STRIATA
IN SOUTH OF THE CENTRAL RUSSIAN UPLAND

A. A. Sychov, E. A. Snegin

Belgorod State University, Belgorod, Russia, syvuch20@yandex.ru

Сильное дестабилизирующее давление на естественные экосистемы в результате хозяйственной деятельности человека приводит к резкому снижению их биоразнообразия и увеличению темпов вымирания видов. В связи с этим анализ состояния биологического разнообразия, а также темпов его снижения в природных популяциях живых организмов, разработка и усовершенствование методов восстановления биоразнообразия являются одними из основных задач популяционной биологии. Целью работы является анализ полиморфизма в природных популяциях Helicopsis striata по конхиологическим признакам и третьему локусу супероксиддисмутазы (СОД).

H. strata – представитель средиземноморской группы реликтовых ксерофильных моллюсков. На территории Среднерусской возвышенности обитает на сухих, хорошо прогреваемых склонах южной экспозиции с характерной растительностью «сниженные Альпы», где образует узколокальные изолированные популяции. Хеликопсис полосатый занесен в Красные книги Белгородской области и Польши, охраняемые списки Чехии, Словакии, что обусловливает важность всестороннего исследования данного вида на границе его ареала в природоохранных целях.

Для исследования собран живой материал и раковины из популяций моллюска, расположенных по бассейнам рек Северский Донец, Оскол и Айдар. Просчитаны 14 морфометрических индексов раковины, по которым проводился статистический анализ. По рисунку раковины определялся показатель внтрипопуляционного разнообразия (H) и сравнивались фенетические структуры популяций хеликопсиса. Методом вертикального электрофореза в полиакриламидном геле получены электрофоретические картины СОД. В качестве маркера использован третий полиморфный локус фермента (СОД–3), определенный как система двухаллельного димера.

Полученные данные позволяют говорить о высокой гетерогенности и неоднородности популяций H. strata. Сравнение популяций по коэффициентам вариации морфометрических индексов раковины и долям в них гетерозигот по СОД–3 (АВ) показывает большую изменчивость популяций бассейна Северского Донца по сравнению с бассейнами Айдара и Оскола, что говорит о большей благоприятности экологических факторов для обитания моллюска именно в северодонском бассейне. Доля достоверных отличий популяций по морфометрическим индексам определялась по критерию Стьюдента (48,1 %). В трансформи­рованных условиях местообитания отдельных популяций хеликопсиса (карьеры по добыче мела) наблюдается более сильное снижение значений их коэффициентов вариации, показателей внутрипопуляционного разнообразия и сходства фенетических структур, по сравнению с популяциями из нетрансформированных зон. Кроме того, в зонах сильного антропогенного пресса отмечается практически полная мономорфность популяций моллюска по аллелю А СОД–3.

Полученные данные позволяют выявить наиболее трансформированные популяции H. strata, оценить уровень их деградации, а также более дифференцированно подойти к решению вопросов восстановления биоразнообразия данного вида на территории юга Среднерусской возвышенности.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 172-173.

УДК 595.762.12

В. В. Редько

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

COMPOSITION OF INTESTINAL MICROFLORA OF POGONUSLURIDIPENNІS (COLEOPTERA, CARABIDAE) IN THE PRESERVE “BULAKHOVSKY LIMAN” (DNIPROPETROVSKPROVINCE)

V. V. Red’ko

Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Заказник «Булахівський лиман» – унікальне середовище існування тварин. За останні десять років на цій території виявлено понад 120 видів турунів. Чисельний вид серед карабідофауни цієї ділянки – Pogonus luridipennis (Germar, 1822), що домінує серед інших видів незалежно від сезону. Особливо масовий він у зоні солесосу європейського (Salicornia europaea L.) – понад 10 екз./м².

Склад мікрофлори – діагностична ознака організма. Для сапрофагів Rossiulus kessleri (Lohmander, 1927) характерні коливання співвідношення різних груп мікроорганізмів залежно від субстрату, яким вони живляться (Похиленко, Редько, 2008). До складу мікрофлори діплопод входять E. coli, Enterobacteriacea sp., Micrococcus luteus та гриби роду Aspergillum. Тобто картина мікрофлори частково повторює мікробний склад субстрату.

P. luridipennis– представник хижих твердокрилих, що в природних умовах живиться переважно дрібними безхребетними. Для дослідження кишкової мікрофлори турунів проводили відлов P. luridipennisза допомогою ексгаустера та пасток Барбера без фіксатора. Протягом доби здійснювали висів кишкової рідини на унуварсальні МПБ, МПА та діференціально-діагностичні поживні середовища ендо, Імшенецького, Гетчинсона, а також на спеціалізовані середовища для уробактерій та целюлозоруйнівних бактерій. У лабораторних умовах турунів утримували протягом п’яти місяців. Для живлення піддослідних комах використовували стерильний консарвований собачий корм. Кожні 30 діб здійснювали висів кишкової рідини на поживні середовища. Підрахунок та ідентифікацію колоній здійснювали протягом п’яти діб кожні 24 години.

У результаті досліджень встановлено, що структура кишкової мікрофлори P. luridipennisскладається переважно з E. coli (98,6 %) та бактерій роду Lаctobacterium (1,3 %). Мікробний склад кишечника залишався сталим не залежно від середовища існування, сезону та якості матеріалу живлення (стерильний або природний).

Сталість мікрофлори обумовлена хижим типом живлення; організм туруна здатний до перетравлення поживного матеріалу за допомогою власних травних ферментів. У сапрофагів основну функцію перетравлення целюлози виконують целюлозоруйнівні бактерії, тому коливання видів мікробного складу кишечнику залежать від хімічного складу підстилки. E. coli є домінантною складовою кишкової мікрофлори сапрофагів (99,7 %) і хижих безхребетних (98,6 %). На відміну від R. kessleri, особини P. luridipennis на територіїї заказника “Булахівський лиман” не мають паразитичних організмів у кишечнику та жировому тілі. Таким чином, склад мікрофлори кишкової порожнини домінантного у солончакових екосистемах виду турунів P. luridipennis після живлення у природних і лабораторних умовах не відрізнявся.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 171.

УДК 595.44(470.40)

О. В. Прокопенко*, О. М. Кунах**, О. В. Жуков***

*Донецький національний університет, Донецьк, Україна,
**Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, olga-kunakh@rambler.ru,
***Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, Україна

SPIDERS ECOLOGICAL STRUCTURE
OF THE FLOODLAND OF ORILRIVER

O. V. Prokopenko *, O. M. Kunakh **, O. V. Zhukov***

*Donetsk National University, Donetsk, Ukraine,
**Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, olga-kunakh@rambler.ru,
***Dnipropetrovsk State Agrarian University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Відбір проб проведений на ділянці, розташованій в 2,5 км на північ від західного краю с. Перещепіно, Новомосковський р-н, Дніпропетровська обл. (49°03´25´´N 35°19´40´´E). Пастки вистав­ляли по 3 у кожному біотопі з 9.04 по 4.07.2009 р. Вибірка матеріалу проводилася раз у 30 днів. Проби відібрані в наступних місцеперебуваннях: берестово-чорнокленовий дубняк із розхідником звичайним (діброва 1); бересто-чорнокленовий дубняк з конвалією (діброва 2); болотистий луг. Відпрацьовано 810 пастко-діб (по 270 на кожну стацію), зібрано 1199 екземплярів павуків.

Заплавний болотистий луг перебуває поблизу стариці на лівому березі р. Оріль. Мікропідвищення зайняті заплавними дібровами, які формуються в умовах засолення ґрунтового профілю через близьке стояння рівня ґрунтових вод (трофотоп Е’). У ґрунтах заплавних лісів р. Оріль спостерігаються активні процеси засолення, на відміну від заплави р. Самара, тому така «фізіологічна» сухість накладає відбиток на фауну та структуру населення павуків.

У результаті обробки зібраного матеріалу встановлено, що в герпетобії досліджених біотопів мешкає не менше 46 видів павуків, які належать до 12 родин. Основу фауни становлять представники родин Lycosidae (23,9 % видів), Gnaphosidae (20,3 %), Thomisidae і Linyphiidae (по 13,0 %). Майже 89 % зібраних у заплаві особин належить до павуків-вовків Lycosidae.

Звертає увагу диспропорція у видовій представленості різних родин павуків у біотопах р. Оріль і р. Самара. Мезо- і гігрофільні, тіньолюбні Linyphiidae, які переважають у заплаві р. Самара, удвічі знижують видове багатство в заплаві р. Оріль, де, як було відзначено раніше, спостерігається «фізіологічна» сухість внаслідок засолення ґрунту. Як антиподи лініфіям виступають представники родини Gnaphosidae, відомі ксерофільними преференціями. Їх видове багатство в заплаві р. Оріль майже в чотири рази вище, порівняно з ценозами р. Самара. Павуки-вовки Lycosidae також різноманітніші в галофільних дібровах, як і тепло- і світлолюбні Thomisidae. Павуки-стрибунчики Salticidae, які характеризуються такими ж преференціями, відмічені тільки в заплаві р. Оріль. Тільки в заплаві р. Самара відзначені гігрофільні колопряди Tetragnathidae, а також представники Agelenidae та Corinnidae. Мезофільними преференціями та одночасно вищою часткою в аранеофауні заплави р. Самара характеризуються Zoridae, Clubionidae, Liocranidae, Theridiidae.

Кількість видів павуків у герпетобії досліджених ценозів р. Оріль максимальна в бересто-чорнокленовій діброві з розхідником звичайним. У бересто-чернокленовому дубняку з конвалією та на заплавному лузі кількість видів однакова. Галофільні діброви в цілому нараховують 36 видів павуків. Збідніння таксономічного багатства павуків на лузі яскравіше відбувається на рівні родин – воно менше, ніж у дібровах, майже вдвічі (6 та 11 родин, відповідно). Подібної тенденції зазнає й динамічна щільність – максимальна в дібровах і більш ніж удвічі менша – на лузі.

Частка видів, характерних для певного локалітету від загальної кількості видів (специфічність фауни), коливається від 25,0 % для бересто-чорнокленовому дубняку до 72,2 % для дібров у цілому. Основу населення павуків герпетобію досліджених ценозів складають павуки-вовки Lycosidae, їх відносна чисельність зазнає незначних змін (80,5–92,7 % зібраних екземплярів). Причому частка представників даної родини вище в дібровах, ніж на лузі, що, можливо, пов’язане зі щільністю рослинного покриву останнього місцеперебування, що ускладнює пересування цих активних мисливців. Не знайдені на лузі представники Zoridae, Clubionidae, Liocranidae, Hahniidae, Linyphiidae, Theridiidae. У дібровах не знайдені павуки-стрибунчики Salticidae. Ці павуки полюють у рослинному ярусі, наздогоняючи жертву великими стрибками. Переважають у добре освітлених ценозах із багатою трав’яною рослинністю. Ксерофільні Gnaphosidae чисельніші на лузі.

Привертає увагу диспропорція відносної чисельності та видового багатства окремих родин. Так, павуки-вовки Lycosidae у дібровах становлять близько 90,0 % зібраних екземплярів, а їх частка у видовому списку – у середньому 19,4 % (тобто різниця майже у п’ять разів). Відносна чисельність лініфій, навпаки, низька (1,1 %), а частка у видовому багатстві досягає 16,7 % видів.

Склад групи доминантів дозволяє ясно диференціювати лучний і лісовий ценози. Навіть максимальне та мінімальне значення відносної чисельності єдиного загального еудомінанта (Pardosa lugubris) розрізняється майже втричі. Еудомінант на лузі Pardosa prativaga у дібровах не піднімається вище рівня субрецедента, а домінант Ozyptila trux не знайдений у дібровах зовсім. Зворотну динаміку демонструє Trochosa terricola, що виступає еудомінантом у дібровах, і субрецедентом на лузі.

Деякі види виконують роль «індикатора» певного локалітету: Pardosa paludicola виступає субдомінантом у діброві 2, в інших місцеперебуваннях – рецедент. Ще помітніше змінюється відносна чисельність Alopecosa pulverulenta, який є еудомінантом у берестово-чорнокленовому дубняку з розхідником звичайним, а в інших локалітетах є рідкісним.

Два таксономічно близьких види павуків-вовків (Trochosa ruricola і T. terricola), зустрічаючись у всіх обстежених біотопах, характеризуються різноспрямованими тенденціями зміни відносної чисельності. Перший вид надає перевагу луговому ценозу, другий – дібровним. Вважається, що близькі види так роз’єднані в ценозах із високим видовим різноманіттям, де екологічні ніші досягають значного ступеня заповнення.

Таким чином, заплава р. Оріль характеризується досить багатим і різноманітним населенням павуків. Галофільні діброви заплави нараховують 36 видів герпетобіонтних павуків. Відкритий трав’янистий ценоз (заплавний луг) характеризується збіднінням аранеофауни як на видовому рівні, так і на рівні родин (майже удвічі). Крім того, також удвічі знижується динамічна щільність павуків.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 169-170.