УДК 595.142.3

В. В. Попов

Харьковская государственная зооветеринарная академия,
пос. Малая Даниловка Харьковской обл., Украина, galinasan@mail.ru

MORPHOLOGY OF EARTHWORM DENDROBAENA TELLERMANICA
(OLIGOCHAETA, LUMBRICIDAE) AND HIS DISTRIBUTION
ON TERRITORY OF UKRAINE

V. V. Popov

Kharkov State Zooveterinary Academy,
pos. Small Danilovka of the Kharkov area, Ukraine, galinasan@mail.ru

В 1966 году Т. С. Перель по находкам в Теллермановском лесничестве Воронежской области описала Dendrobaena schmidti tellermanica, как подвид D. schmidti Michaelsen, 1907. Позже он был найден и на Кавказе (Перель, 1979; Всеволодова-Перель, 1997; Квавадзе, 1985). В 2003 году выше указанный автор выделяет D. schmidti tellermanica в самостоятельный вид D. tellermanica Perel, 1966. В Горном Крыму и D. schmidti и D. tellermanica встречались нам часто в одних и тех же пробах. Обитая совместно и при этом, сохраняя свои морфологические особенности, D. schmidti и D. tellermanica, несомненно, являются самостоятельными видами.

Общее распространение. D. tellermanica найдена в юго-восточной части Окско-Донской равнины в пределах Воронежской области, на юго-западных склонах Среднерусской возвышенности в пределах Белгородской области, в восточной части Северного Кавказа (Российская Федерация), на Армянском нагорье и в Восточном Закавказье (Грузия). Исходя из литературных данных, можно предположить, что данный вид имеет прерывистый ареал.

Распространение на территории Украины. Прерывистость ареала D. tellermanica подтверждают и наши находки на территории Украины. Она найдена на севере степной зоны на границе с Россией в районе пос. Новобелое Луганской области (юго-западные склоны Среднерусской возвышенности). На Крымском полуострове она найдена в предгорьях Крымских гор (в районе пос. Белокаменное) и в Крымских горах (на Ялтинской яйле и в районе староялтинской дороги: на северных склонах основной гряды Крымских гор на высоте около 1000 м н. у. м. и на южных склонах на высотах около 700, 1000 и 1100 м н. у. м.).

Местообитания. В районе пос. Новобелое D. tellermanica найдена в лесополосе в дерновом слое почвы. Здесь она доминирует со средней плотностью 64±8 экз./м². Совместно с ней встречаются Aporrectodea rosea (Savigni, 1826) (31±4 экз./м²) и A. caliginosa (Savigni, 1826) (32±5 экз./м²). В районе пос. Белокаменное D. tellermanica найдена в буковом и буково-кизиловом участках леса в хорошо дренированной бурой горно-лесной почве под толстым слоем листового опада. Средняя плотность ее здесь составляет 25±5 экз./м². Совместно с ней здесь встречаются A. trapezoides (Dudes, 1828) (304±43 экз./м²), A. rosea (103±32 экз./м²), D. schmidti schmidti Michaelsen, 1907 (78±16 экз./м²), D. schmidti montana (Michaelsen, 1910) (17±7 экз./м²) и только в чистых посадках букового леса совместно с D. tellermanica встречается A. handlirschi (Rosa, 1897) со средней плотностью 59±18 экз./м². На северных склонах основной гряды Крымских гор на высоте около 1000 м н. у. м. в толстом слое листового опада в промежутках между скалами D. tellermanica встречается со среней плотностью (59±12 экз./м²). Совместно с ней в листовом опаде найдена D. veneta (Rosa, 1886) (124±34 экз./м²), а под листьями в верхнем слое почвы – A. handlirschi (48±13 экз./м²). На Ялтинской яйле D. tellermanica встречается под камнями в плотной дерново-щебнистой почве со среней плотностью 32±11 экз./м². На южных склонах основной гряды Крымских гор на высотах около 700 и 1000 м н. у. м. D. tellermanica встречается в смешанном (дуб, бук, сосна) лесу, а на высоте около 1100 м н. у. м. – в чисто буковом участке леса. Средняя плотность D. tellermanicа в перечисленных типах леса – 21±9 экз./м². Совместно с ней в этом типе биотов встречаются D. schmidti schmidti (32±8 экз./м²), D. veneta (38±10 экз./м²), Eisenia fеtida (Savigny, 1826) (62±21 экз./м²) и D. octaedra (Savigny, 1826) (14±5 экз./м²).

Диагноз Dendrobaena tellermanica Perel, 1966. Длина половозрелых особей 93–118 мм, максимальная ширина в предпоясковой части 5,5–6,0 мм, ширина в области пояска 6,0–6,5 мм. Число сегментов 127–161. Пигментация буровато-пурпуровая неинтенсивная, хвостовой отдел не пигментирован. Форма тела цилиндрическая. Головная лопасть эпилобическая (1/2), открытая. Спинные поры начинаются с межсегментной бороздки 5/6. Щетинки не сближены попарно. За пояском ab : bc : cd = 5 : 7,5 : 5. Мужские половые отверстия расположены на 15 сегменте. Они окружены железистыми полями, которые доходят до средины соседних сегментов. Поясок занимает сегменты с 25 по 32. Сплошные пубертатные валики в отличие от данных Т. С. Перель (1979) расположены на 1/3 29–32, либо на 30–32 сегментах, иногда на 30–1/2 32 сегментах.

У экземпляров, найденных на севере степной зоны, семенных пузырьков три пары (распо­ложены в 9, 11 и 12 сегментах). У экземпляров найденных на территории Крымского полуострова, в отличие от литературных данных, семенных пузырьков две пары (в 11 и 12 сегментах).

Две пары семяприемников расположены в 10 и 11 сегментах. Их протоки открываются в межсегментные бороздки 9/10 и 10/11 немного ниже линии щетинок d. Расстояние от отверстий семяприемников до линии щетинок d составляет 0,15–0,20 мм, а до линии щетинок с – 1,70–1,76 мм. Зоб занимает 15–16 сегменты, а желудок 17–18 сегменты. Тифлозоль двухлопастный, с длинной толстой ножкой, значительно вдающийся в просвет кишечника. Соотношение площади поперечного сечения тифлозоля и просвета кишечника 1:1.

Известковые железы расположены в 11 и 12 сегментах. В 11 сегменте они образуют небольшой узкий, а в 12 сегменте – крупный широкий дивертикул. Мышечные волокна продольной мускулатуры перистого типа.

Таким образом, дождевой червь D. tellermanica на территории Украины найден в степной природно-климатической зоне и в Крымских горах, в исследованиях подтверждена прерывистость ареала этого вида. Подробно изучена морфология D. tellermanica, обитающей на территории Украины.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 167-169.

УДК 595.76:631.468(477.53)

О. Н. Пожаров

Полтавский государственный педуниверситет, Полтава, Украина, pozharov.com@mail.ru

MATERIALS TO FAUNA OF HERPETOBIONTS BEETLES
OF WHEAT AGROECOSYSTEMS OF LEFT-BANK
FOREST-STEPPE OF UKRAINE

O. N. Pozharov

Poltava State Pedagogical University, Poltava, Ukraine, pozharov.com@mail.ru

На протяжении многих десятилетий в среде аграрных и биологических наук укрепилось стойкое представление об искусственности фауны беспозвоночных агроэкосистем. Исходя из этих позиций, традиционно уделялось пристальное внимание лишь «вредной», и, реже, «полезной» части энтомокомплекса полевых агроценозов. Благодаря такой позиции во внимание не попадает достаточно разнообразный видовой состав насекомых, со всей сложностью их трофических взаимоотношений, как друг с другом, так и со средой обитания. Разветвленность же пищевых связей позволяет говорить и о полноте использования экологических ниш (в первую очередь их биологических ресурсов) конкретной экосистемы. Наиболее удобным объектом изучения являются жуки, как один из самых процветающих отрядов насекомых, находящихся в состоянии эволюционного расцвета.

В 2007–2009 гг. изучали фауну жуков-герпетобионтов ценозов озимой пшеницы Полтавского района (Левобережная Лесостепь Украины). В поле зрения принимались имагиналь­ные фазы колеоптер. Главной задачей было выявление и видовая идентификация всех групп напочвенных жесткокрылых в весенний период. Приоритетность сезонного исследования определялась наибольшей уязвимостью всходов пшеницы для деятельности фитофагов в этот период года. С фенологи­чес­кой точки зрения сезон характеризуется массовым появлением ряда видов карабид (Carabidae Latreille, 1802), стафилинид (Staphylinidae Latreille, 1802), нарывников (Meloidae Gyllenhal, 1810) и некоторых других семейств жуков с весенним или весенне-летним периодом репродуктивной активности. Сбор колеоптерофауны проводился при помощи стандартных почвенных ловушек Барбера (Грюнталь, 1982; Тихомирова, 1975) без фиксатора с еженедельной выборкой материала. В качестве вспомогательного метода проведен ряд почвенных проб на небольшую глубину (15–20 см), с дальнейшим просеиванием почвы, с целью выявления мелких обитателей верхних горизонтов грунта и подстилки.

Всего в экосистеме озимой пшеницы в весенний период года собрано более 680 экземпляров колеоптер относящихся к 44 видам из 14 семейств, а именно: Carabidae Latreille, 1802, Silphidae Latreille, 1807, Staphylinidae Latreille, 1802, Scydmaenidae Leach, 1815, Scarabaeidae Latreille, 1802, Dermestidae Latreille, 1804, Byrrhidae Latreille, 1804, Elateridae Leach, 1815, Coccinellidae Latreille, 1807, Anthicidae Latreille, 1819, Tenebrionidae Latreille, 1802, Meloidae Gyllenhal, 1810, Chrysomelidae, Curculionidae Latreille, 1802.

Сбор материала проводился с первых чисел апреля до календарного окончания весны (конец мая). Необходимо отметить несколько выразительных моментов в изменении облика напочвенной колеоптерофауны на протяжении сезона. Высокая встречаемость навозника Aphodius (Teuchestes) fossor (Linnaeus, 1758) в середине апреля (4,7 % от общего количества собранных экземпляров) связана с местом зимовки этого вида под коркой прошлогодних удобрений. В дальнейшем этот вид в экосистеме озимой пшеницы больше не встречался. Обилие жужелицы Poecilus crenuliger Chaudoir, 1876, неравномерно колеблется на протяжении всей весны и составляет в общем 7,5 %, что связано, вероятно, с погодными условиями. Это же относится и к представителю семейства Staphylinidae – Drusilla canaliculata canaliculata (Fabricius, 1787), который составляет 2,8 % от проведенных сборов. Встречаемость жужелицы Poecilus cupreus (Linnaeus, 1758), напротив, заметно возрастает от начала к концу мая, обилие вида составляет 3,8 %. В последнюю неделю мая в фауне пшеничного ценоза появляются P. sericeus Fischer, 1824, (0,7 %) и Harpalus rufipes De Geer, 1774, (1,9 %), отсутствовавшие ранее. Перезимовавшие экземпляры быстрянки Anthelephila pedestris (Rossi, 1790) встречаются в лесополосе и на краю пшеничного ценоза (под корой упавших сухих деревьев) уже ранней весной, однако по результатам проверок ловушек уверенная напочвенная активность вида регистрируется в первых числах мая, переходя в максимум 17 мая, после чего вновь наблюдается спад встречаемости. Обилие A. pedestris равно 4,7 %.

Cреди общего количества собранных жуков доминирующим видом определен кожеед Dermestes laniarius Illiger, 1801 (38,2 %), встречаемость которого плавно возрастает с середины апреля до последних чисел мая (весенний максимум). Вместе с тем с середины мая начинают фиксироваться в почвенных ловушках и личинки D. laniarius. Далее высокая численность этого вида переходит сезонно в летний период.

Анализ пищевых предпочтений жесткокрылых пшеничной агроэкосистемы показал наличие в весенний период года всех основных трофических групп. Меньше всего среди герпетобионтов обсуждаемой стации зарегистрировано фитофагов (4,10 % от общего количества собранного материала), сапрофагов (6,1 %), миксофитофагов (7,3 %), копрофагов (8,1 %), зоофагов (26,5 %), некрофагов (39,5 %). Из приведенных цифр становится ясно, что главенствующие позиции среди трофических групп занимают некрофаги и зоофаги. Несмотря на большое разнообразие зоофагов (19 видов) преобладающий процент некрофагов базируется главным образом на одном виде – D. laniarius. Другой вид некрофагов, встречающийся в незначительном количестве – Silpha obscura obscura Linnaeus, 1758 – занимает промежуточное положение между собственно некрофагами и специализированными зоофагами, так как существуют литературные данные (Зибницкая, Кащеев, Кабак, 1991) о малакофагии этого вида мертвоедов.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 166-167.

УДК 595.713

Ю. Ю. Овчинникова*, Е. В. Старостенко**, И. В. Бондаренко-Борисова***

*Донецкий национальный университет, Донецк, Украина,
**Донецкий национальный медицинский университет им. М. Горького, Донецк, Украина,
***Донецкий ботанический сад НАН Украины, Донецк, Украина, springtail@mail.ru

FEATURES OF STRUCTURE СOLLEMBOLAN COMMUNITIES
IN BIOTOPICS WITH THE DIFFERENT DEGREE
OF THE RECREATIATION LOADING

Y. Y. Ovchinnikova*, E. V. Starostenko**, I. V. Bondarenko-Borisova***

*DonetskNationalUniversity, Donetsk, Ukraine,
**Donetsk National Medical University by Gorky, Donetsk, Ukraine,
***Donetsk Botanical Garden NAN of Ukraine, Donetsk, Ukraine

Ногохвостки – многочисленная группа почвообитающих членистоногих, насчитыва­ющая более 6 тысяч видов. Как почвенные обитатели коллемболы адаптированы к самым разным почвенным режимам. В зависимости от физических свойств и экологических параметров почвы формируются фаунистические и экологические комплексы коллембол, косвенно характеризующие тип почвы, степень внешнего воздействия на почвенные экосистемы (Чернова, Кузнецова, 1988, 1990). При анализе сообществ коллембол основное внимание уделяется ценотическим показателям: общая численность, видовое разнообразие, видовые и экологические спектры (Гиляров, 1965). Наиболее информативными синэкологическими показателями возрастания урбопресса являются спектры жизненных форм и экологических групп, индексы биоразнообразия и структура доминирования (Кузнецова, 2003).

Исследования структуры сообществ коллембол проводились в 2004–2006 гг. на территории Центрального парка культуры и отдыха им. А. С. Щербакова (ЦПКиО) в трех биотопах: берег водоема (БВ), лесопосадка (ЛП) и цветочная клумба (КЛ), а также на территории Донецкого ботанического сада НАН Украины – на трех искусственных модельных степных участках: «Стрельцовская степь» (СС), «Хомутовская степь» (ХС), «Провальская степь» (ПС). Цель нашей работы – оценить воздействие различных форм рекреационной нагрузки на структуру сообществ коллембол. Исследованные нами участки характеризуются различным характером и интенсивностью рекреационной нагрузки: на участке БВ – постоянное вытаптывание, на участке КЛ – перекопка, рыхление почвы и полив, на участке ЛП – густая сеть тропинок, на модельном степном участке ХС – выпас скота и чрезмерное вытаптывание травяного покрова. На участке СС отмечена умеренная степень рекреационной нагрузки (на территории участка только одна тропинка). Следует также отметить, минимальную рекреационную нагрузку на модельном степном участке «Провальская степь», практически полностью отсутствуют тропинки, соответственно незначительное вытаптывание травяного покрова.

В исследованных биотопах обнаружено 38 видов коллембол, относящихся к 20 родам и 9 семействам. На участке БВ нами обнаружено максимальное количество видов (17 видов из 9 родов 5 семейств), что, вероятно, объясняется экотонным эффектом на границе между прибрежной (древесно-кустарниковой) и околоводной (травянистой) растительностью. Несколько меньшее количество видов отмечено на участках ЛП и КЛ (16 видов из 9 родов 4 семейств и 15 видов из 9 родов 5 семейств соответственно). В искусственно созданных степных биотопах видовое богатство сравнительно низкое: на участке ПС отмечено 9 видов из 6 родов 4 семейств, на участке СС – 8 видов из 5 родов 4 семейств, на участке ХС – 5 видов из 4 родов 3 семейств.

Обнаруженные виды коллембол представлены 8 жизненными формами: атмобионтные, верхнеподстилочные, нижнеподстилочные, подстилочно-почвенные, верхнепочвенные, кортици­кольные, синэкоморфные и глубокопочвенные (по системе С. К. Стебаевой, 1970). Наиболее богата видами группа поверхностных и верхнеподстилоч­ных жизненных форм (11 видов). Глубоко­почвенная, кортицикольная и синэкоморфная группа включали по 1 виду.

В сообществах коллембол большинства рассмотренных участков заметно преобладание по числу видов верхнеподстилочных биоморф, что характерно для природных сообществ Юго-Восточной Украины (Старостенко, Бондаренко-Борисова, 2000-2002).

Наиболее разнообразен спектр биоморф сообщества коллембол модельного участка ПС (6 жизненных форм), где рекреационная нагрузка минимальна. В ЛП и БВ виды коллембол представлены 5, а на участках СС и КЛ – 4 жизненными формами. Наименьшим количеством биоморф представлены сообщества коллембол модельного участка «Хомутовская степь» (2 биоморфы), подверженного выпасу скота.

На участках БВ и КЛ поверхностная и гемиэдафическая группа представлены равномерно и включают по 7 видов. На участке ЛП наблюдается незначительное преобладание гемиэдафической группы (5 видов) над верхнеподстилочной (4 вида). Напротив, на участке СС над гемиэдафической незначительно преобладает верхнеподстилочная группа (включают 2 и 3 вида соответственно). На модельном участке ПС группа поверхностных видов преобладает над полупочвенной – 4 и 2 вида соответственно. Интересно отметить, что искусственный модельный участок ХС наряду с обедненным спектром жизненных форм характеризуется отсутствием полупочвенных видов. Согласно данным Н. А. Кузнецовой (1988, 1989, 2003), сокращение доли полупочвенных (а, иногда, и почвенных) видов свидетельствует об определенной степени нарушенности сообщества и сильной рекреационной нагрузке на биотоп.

Группа почвенных видов наиболее разнообразно представлена в ЛП (3 вида). На участке СС почвенные виды не обнаружены, а на остальных участках представлены одним видом.

Наибольшее сходство в соотношении жизненных форм, спектре биотопических групп и видовом разнообразии исследованных сообществ ногохвосток с сообществами зональных степных биотопов отмечено на участке ПС.

На исследованных участках зарегистрировано 6 экологических (биотопических) групп коллембол: компостная, степная, луговая, рудеральная, эврибионтная и лесная. Наибольшим количеством видов представлена степная группа видов. Наименее разнообразна рудеральная группа (1 вид). Наиболее разнообразен спектр биотопических групп на участке БВ (6 экогрупп), наименее – на модельном степном участке СС (2 экогруппы). Виды эврибионтной группы отмечены на всех исследуемых участках, но максимальная их представленность зарегистрирована в КЛ (4 вида). Наименее разнообразна эта группа на степных участках ХС и ПС. Луговые виды наиболее представлены в ЛП, БВ и КЛ. На участках ХС и ПС отмечено по одному луговому виду. Следует отметить отсутствие луговых видов на участке СС. Степная группа видов максимально представлена на участках БВ, СС, ХС, ПС. Лесная, рудеральная и компостная группы в биотопах ЦПКиО (БВ, ЛП, КЛ) представлены одним видом и не зафиксированы на искусственных степных участках.

В результате исследований сообществ коллембол в биотопах с различной степенью рекреационной нагрузкой выявлено, что при воздействии той или иной формы нагрузки на биотоп изменяются определенные экологические показатели сообществ коллембол. При постоянном вытаптывание на участке БВ отмечено преобладание луговых и степных видов; на участке КЛ при регулярном перекапывании и поливе доминировали эврибионтные виды. При густой сети тропинок на участке ЛП отмечено преобладание видов почвенной группы биоморф, а также минимальный спектр экологических групп. Результатом выпаса скота и чрезмерного вытаптывания на участке ХС стало отсутствие полупочвенных видов, незначительное видовое разнообразие и минимальная представленность эврибионтов. В результате умеренной нагрузки (наличие всего лишь одной тропинки) на участке СС зарегистрировано доминирование видов гемиэдафической группы и отсутствие видов почвенной группы жизненных форм. На участке ПС отмечено наибольшее разнообразие жизненных форм, в результате минимальной рекреационной нагрузки на биотоп (практически полного отсутствия тропинок).

Проведенные исследования являются началом комплексного изучения коллембол урбанизированных ландшафтов г. Донецк, результаты которых в дальнейшем могут быть использованы для оценки степени нарушения урбоэкосистем.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 164-166.

УДК 595.2:598.281.2

Л. И. Мелещук*, И. В. Скильский**

*Черновицкий национальный университет им. Юрия Федьковича,
Черновцы, Украина, mel-lyuda@rambler.ru,
**Черновицкий краеведческий музей, Черновцы, Украина, skilsky@rambler.ru

SEASONAL STRUCTURE OF FAUNA OF NIDICOLES
OF THE BLACKBIRD IN THE REGION OF UKRAINIAN CARPATHIANS

L. I. Meleshchuk*, I. V. Skilsky**

*FedkovichChernivtsiNationalUniversity, Chernivtsi, Ukraine, mel-lyuda@rambler.ru
**ChernivtsiMuseum of Local Lore, Chernivtsi, Ukraine, skilsky@rambler.ru

Гнезда птиц являются достаточно удобным местом обитания (размножения) различных беспозвоночных животных. Формирование структуры нидикольного комплекса зависит от многих факторов. Цель наших исследований состояла в изучении особенностей сезонной динамики таксономического разнообразия беспозвоночных – обитателей гнезд черного дрозда (Turdus merula Linnaeus, 1758; Passeriformes, Muscicapidae), являющегося самым типичным представителем дендрофильного комплекса авифауны природных и антропогенных экосистем украинской части региона Восточных Карпат.

На протяжении 2005–2007 гг. собрано 157 гнезд этого вида на различных стадиях репродуктивного цикла и после его завершения (осенью и зимой). Выгонка нидиколов проводилась по общепринятой методике (Бойко, Ивлиев, 1991). Исследованиями были охвачены горная часть Украинских Карпат, Юго-Восточное Предкарпатье и сопредельные территории Прут-Днестровского междуречья (более трех десятков стационаров).

Согласно результатам наших исследований, в гнездах черного дрозда обнаружено 21486 экз. беспозвоночных, принадлежащих к 4 типам, 9 классам и более чем 30 таксоно­мичес­ким группам низшего ранга. Самыми многочисленными являются представители классов Collembola, Arachnida (преобладают Oribatei) и Insecta (наиболее многочисленны имаго отряда Hymenoptera, имаго, куколки и личинки Coleoptera).

Фауна нидиколов черного дрозда по сезонам года изменяется следующим образом. В гнездах, собранных нами на протяжении соответствующих сезонов (весна – 81 (7821 экз.), лето – 30 (6626), осень – 36 (5360) и зима – 10 (1679)), лишь отдельные группы беспозвоночных встречались фактически постоянно (табл.).

Таблица. Сезонная динамика населения беспозвоночных животных
в гнездах черного дрозда в Карпатском регионе Украины

Примечание: ОК – общее количество особей, ИО – индекс обилия, ИВ – индекс встречаемости (%), ИД – индекс доминирования (%); l – личинки, p – куколки (взрослые формы насекомых приведены без обозначения возрастной стадии развития).

Это касается 15 рассматриваемых таксонов, представители которых обнаружены во все периоды. Плотность населения нидиколов с весны до лета и осени плавно снижается (соответственно 49,8, 42,2 и 34,1 экз./гнездо). В холодное время этот показатель достигает минимального значения (10,7). На протяжении всех сезонов года в гнездах черного дрозда явно преобладают Collembola и Oribatei, которые находят здесь для себя оптимальные условия существования и составляют ядро нидикольного комплекса рассматриваемого вида птиц в Карпатском регионе Украины.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 162-163.

УДК 595.44(470.40)

О. М. Кунах*, О. В. Прокопенко**, О. В. Жуков***

*Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, olga-kunakh@rambler.ru,
**Донецький національний університет, Донецьк, Україна,
***Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, Україна

SPIDERS ECOLOGICAL STRUCTURE OF THE FLOODLAND
OF SAMARARIVER

O. M. Kunakh*, O. V. Prokopenko**, O. V. Zhukov***

*Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, olga-kunakh@rambler.ru,
**Donetsk National University, Donetsk, Ukraine,
***Dnipropetrovsk State Agrarian University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Дослідження проводили в заплавних лісах р. Самари поблизу Присамарського міжнародного біогеоценологічного стаціонару ім. О. Л. Бельгарда (с. Андріївка Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл.). Досліджували прируслову, центральну та притерасну частини заплави (48°45´45´´N 35°25´52´´E).

Проби відібрані в наступних місцеперебуваннях. Прируслова заплава: липова діброва з різнотрав’ям, липова діброва з грястицею збірною, липова діброва із зірочником; центральна заплава: липо-ясенева діброва з пухнатою осокою, липо-ясенева діброва з різнотрав’ям; притерасна заплава: в’язово-ясенева діброва з яглицею, вільшняк із болотним різнотрав’ям, вільшняк із сирим різнотрав’ям; пристін, нижня третина: липо-ясенева діброва з різнотрав’ям. Строки експозиції пасток (по трьох у кожному стаціонарі): 6.07–16.07.2009 р. Відпрацьовано 360 пастко-діб (по 30 на кожний стаціонар), зібрано 214 екземплярів павуків. У результаті проведених досліджень у герпетобії заплавних ценозів р. Самара зібрано 19 видів павуків, що належать до 12 родин.

Основу населення (за чисельністю) складають родини Lycosidae (65,4 % зібраних особин), Thomisidae (15,4 %), Linyphiidae (7,5 %). У видовому списку переважають Linyphiidae (26,3 % видів) та Lycosidae (15,8 %). Найбільш значним видовим багатством характеризуються центральна заплава та пристін. У заболоченій притерасній заплаві та нестабільній з боку режиму зволоження прирусловій заплаві відбувається деяке збідніння видового багатства павуків-герпетобіонтів. Майже третина видового списку кожного з досліджених ценозів специфічна (тобто не відзначена в інших місцеперебуваннях). Причому всі біотопи характеризуються подібним рівнем своєрідності видового складу, за винятком притерасної частини, у складі аранеофауни якої унікальних видів поки не знайдено.

Найвищою динамічною щільністю павуків характеризуються діброви прируслової частини заплави: значення цього параметру у 1,3–1,8 раза вище, ніж в інших біотопах. Найменша динамічна щільність – в притерасній заплаві.

Склад групи домінантів у цілому відбивав мікрокліматичні особливості досліджених біотопів. В усіх місцеперебуваннях, крім притерасної заплави, статус еудомінанта мав мезофільний Pardosa lugubris, який становив від 21,4 до 42,0 % зібраних екземплярів. У перезволоженій притерасній заплаві єдиним еудомінантом був гігрофільний павук-вовк Pirata hygrophilus, що становив більше половини населення. Другим за значимостю видом у прирусловій, центральній і притерасній частинах заплави р. Самара був мезофіл Trochosa terricola.

Максимальної відносної чисельності цей вид досягав у дібровах центральної заплави. У притерасній заплаві вид знижував чисельність, становлячи ледве більше 2 % населення павуків (тобто частка виду зменшувалася від 5 до 7 разів). Відносна чисельність ще одного домінантного виду – павука-краба Ozyptila praticola – зазанавала не настільки значних змін: максимуму він досягав у прирусловій і притерасній частинах заплави, а мінімуму – у центральній заплаві. Ряд доминантів демонстрували явну перевагу одному з досліджених ценозів. Прикладом може служити Xysticus luctator – еудомінант притерасся, Diplostyla concolor – домінантний вид прируслової заплави.

Частка мезо- та гігрофільних лініфій у структурі населення павуків як за чисельністю, так і за кількістю видів максимальна в дібровах центральної заплави з їх стабільно мезофитніми умовами та потужним шаром листового опаду. Переважна частина видів з цієї родини будує маленькі сітки в товщі підстилки, під камінням, корою, в моху.

Павуки-вовки Lycosidae максимальну відносну чисельність мають у дібровах центральної заплави, а їхня частка у видовому багатстві найбільша в пристіних дібровах. Це активні, рухливі полювальники, що мешкають на поверхні ґрунту та підстилки.

Частка ксерофільних Gnaphosidae у складі аранеофауни найзначніша в контрастних за умовами зволоження прируслових місцеперебуваннях, а відносна чисельність – у пристінних. Представники цієї родини відносяться до активних полювальників, що не будують ловильних сіток.

Павуки-краби Thomisidae і за чисельністю, і за видовим багатством максимуму досягають у пристінних дібровах. У наших зборах представлені наземні засадні види, що ховаються в товщі підстилки, під камінням.

Чисельність і видове багатство гігрофільних кругопрядів Tetragnathidae пов’язані зі збільшенням вологості біотопу – ці показники максимальні в притерасній заплаві в умовах гіперзволоження.

В усіх досліджених ценозах і за відносною чисельністю, і за кількістю видів домінують павуки-вовки. Тільки в дібровах центральної заплави частка Linyphiidae у видовому багатстві вища, що відрізняє цей ценоз від інших.

Таким чином, біотопи заплави р. Самара диференційовані за чисельністю герпетобіонтних павуків (вона максимальна в дібровах прируслової частини), видовим багатством угруповань павуків (воно найвище в центральній і пристінній частині), складом доминантів, співвідношенням відносної чисельності та видової представленості родин. Перезволожена притерасна заплава характеризується зниженням як динамічної щільності, так і кількості видів герпетобіонтних павуків. Тільки параметри чисельності та видового багатства родини Tetragnathidae строго відбивають градієнт зволоження заплавних місцеперебувань. Характер залежності поширення представників інших родин неоднозначний і вимагає подальших досліджень.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 160-162.

УДК 574.4:592

Ю. Л. Кульбачко, О. А. Дидур, И. М. Лоза

Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара, Днепропетровск, Украина

TRAITS OF MICROELEMENTS ACCUMULATION
OF BIOGENOUS ORIGIN BY LITTER INVERTEBRATES
IN NATURAL FLOOD PLAIN FORESTS OF THE SAMARARIVER

Y. L. Kulbachko, O. A. Didur, I. M. Loza

Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Пойменные леса юго-востока Украины создают разнообразные экологические условия для существования различных структурно-функциональных групп беспозвоночных животных. Подстилочные беспозвоночные являются неотъемлемой составной частью почвенной биоты. Принимая участие в трофических цепях, они накапливают макро- и микроэлементы и способствуют их круговороту в различных биогеоценозах.

В малых количествах микроэлементы входят как в состав наружных покровов беспозвоночных (хитинового, раковинного), так и внутренних органов, являясь жизненно необходимыми для нормального существования и развития животных. Накапливаясь в больших количествах в организме, микроэлементы выступают как токсиканты для практически всех групп почвенно-подстилочных беспозвоночных. Концентрация микроэлементов в пище – один из основных факторов, определяющих их концентрацию в теле животных. Для некоторых почвенно-подстилочных беспозвоночных, в частности сапрофагов, почва и верхний ее горизонт (подстилка) выступают не только как среда обитания, но и как объект питания, в то время как для остальных – это только среда обитания.

По характеру накопления химических элементов наземные животные могут быть подразделены на три зоогеохимические группы (Криволуцкий и др., 1982): 1) накопители – содержат изучаемый элемент в большей концентрации, чем в пищевом субстрате (коэффициент накопления более единицы); 2) рассеиватели – содержат элемент в одинаковой с пищевым субстратом концентрации (коэффициент накопления около единицы), благодаря миграциям или роющей деятельности способствуют интенсификации биогенного круговорота, рассеиванию элемента в пространстве; 3) очистители – содержат элемент в значительно меньшей концентрации, чем пищевой субстрат (коэффициент накопления значительно меньше единицы), способствуют “очищению” пищевой цепи от исследуемого элемента.

Исследования проведены в 2007–2008 гг. в составе Комплексной экспедиции Днепропетровского университета на территории Присамарья Днепровского (Днепропетровская обл., Новомосковский р–н), в пойме р. Самара в различных типах лесов: вязово-ясеневой дубраве (D’ac), липово-ясеневой дубраве (D’ac), краткопоемном ольсе с сырым крупнотравьем (D’n₄). Объектом исследования служили различные группы почвенно-подстилочных беспозвоночных животных. Предмет исследования – особенности накопления беспозвоночными животными микроэлементов биогенного и абиогенного происхождения.

Среди элементов биогенного происхождения определялось содержание в беспозвоночных животных таких микроэлементов как никель и ферум. Нами также рассчитывался индекс биологического накопления – отношение содержания элемента в организме к его содержанию в среде обитания. Для всех животных в исследованных типах леса индекс биологического накопления для железа в таксономическом и трофическом отношениях превышает единицу. Диапазон варьирования индекса накопления железа для изученных типов леса изменяется от 2,0 до 11,4. Это свидетельствует о том, что эти животные являются активными накопителями данного металла.

Индекс накопления для никеля для животных из липово-ясеневой дубравы и краткопоемного ольса с сырым крупнотравьем менее единицы. Подстилочные беспозвоночные этих лесов выполняют функцию рассеивателей. В прирусловой вязово-ясеневой дубраве индекс накопления для подстилочных беспозвоночных более единицы. Поэтому по отношению к этому элементу они выполняют функцию накопителей микроэлементов.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 159-160.

УДК 594.382

С. С. Крамаренко

Николаевский государственный аграрный университет,
Николаев, Украина, kssnail@rambler.ru

PECULIARITIES OF THE LAND SNAIL XEROPICTA KRYNICKII
(GASTROPODA, PULMONATA, HYGROMIIDAE)
EFFECTIVE SIZE POPULATION’S ESTIMATES

S. S. Kramarenko

Nickolaev State Agrarian University, Nickolaev, Ukraine, kssnail@rambler.ru

Как показал С. Райт (Wright, 1951), уровень генетической структурированности метапопуляции определяется размахом (вариансой) частот аллеля в каждой из субпопуляций, с одной стороны, и его средней частотой в целом во всей метапопуляции, с другой:

Однако при наличии некоторого существенного потока мигрантов между отдельными суб­популяциями уровень генетической структурированности метапопуляции будет зависеть от интен­сивности этого потока (m), а также от эффективной численности (Ne) субпопуляций (Wright, 1978):

Таким образом, рассмотрев эти две формулы вместе, можно сделать заключение, что характер и степень пространственной генетической гетерогенности в условиях наличия метапопуляционной структуры видов, прежде всего, зависит от величины эффективной численности отдельных субпопуляций, составляющих метапопуляцию:

Более того, можно ожидать, что в условиях метапопуляционной структуры, процессы микроэволюции (то есть изменение частот данного аллеля как в пространстве, так и во времени) будут иметь специфические особенности, не характерные для видов с континуальным и более или менее равномерным размещением особей (и групп особей) в популяции.

Поэтому, при анализе особенностей процесса микроэволюции видов методы оценки эффективной численности (суб)популяций выходят на первое место. Большая часть этих методов рассчитаны на оценку Ne, основываясь на демографических данных (Caballero, 1994). Однако чаще всего вся необходимая информация может быть получена лишь для искусственных популяций и оказывается недоступной для природных популяций видов. Поэтому, для решения этой проблемы в последнее десятилетие широкое развитие получило направление, основанное на оценке Ne с использованием характера изменчивости генетических маркеров в пространстве или времени (Wang, 2005).

Многие наземные моллюски характеризуются наличием достаточно хорошо выраженной изменчивости опоясанности раковины (shell banding polymorphism), который определяется наличием на их раковине пигментных лент. Как показано в многочисленных исследованиях (Murray, 1975; Clarke et al., 1978) наличие/отсутствие таких лент на раковине, их количество, наличие/отсутствие пигмента в лентах и другие конхиологические признаки имеют простое менделевское наследование, чаще всего с полным доминированием. Более того, ряд локусов, определяющий фенотип раковины в отношении ее опоясанности, оказывается сцепленным и формируют суперген (Murray, 1975). В современной молекулярно-генетической терминологии, для подобных явлений используется термин “гаплотип”. Согласно Ф. Хедрик (2003), гаплотип – это комплекс аллелей сцепленных генов на определенной хромосоме. Поскольку для признаков опоясанности раковины визуально неразличимы доминантные гомозиготы и гетерозиготы (поскольку между аллелями одного локуса имеет место полное доминирование), полный генотип особи по различным локусам, определяющим общий фенотип в отношении характера опоясанности раковины, получить невозможно без гибридологического опыта, а можно записать лишь в виде гаплотипной формулы (Хедрик, 2003).

Нами использован данный подход при анализе пространственно-генетической структуры метапопуляции наземного моллюска Xeropicta krynickii (Krynicki, 1883), расположенной на пустыре в п. Вилино (Бахчисарайский р-н, Крым, Украина; 44°50’45”C; 33°39’30”E). Для анализа выбрано восемь субпопуляций моллюска, минимальное расстояние между которыми составляло 27 м, а максимальное – 177 м. В пределах каждой субпопуляции в августе 2006 г. отобрано 132–510 (в среднем – 306) особей моллюска X. krynickii с участков, не превышающих 5 м². Для каждой особи рассмотрены следующие элементарные признаки, характеризующие степень и характер опоясанности ее раковины: 1) пигментные ленты на раковине присутствуют/отсутствуют; 2) пигмент в лентах присутствует/отсутствует; 3) ленты сплошные/прерывистые; 4) лент одна (первая)/лент много. В каждом случае, по аналогии с характером наследования отдельных элементарных признаков у других видов наземных моллюсков (Murray, 1975; и др.), использована бинарная система для записи комплексного генотипа (гаплотипа) для каждой особи. Таким образом, получено пять гаплотипов. При анализе генетической структурированности метапопуляции X. krynickii использована мера фенетической дифференциации – P_st (Крамаренко, 2006), которая является аналогом райтовской меры F_st.

Для получения оценки эффективной численности субпопуляции X. krynickii использован метод М. Слаткина (Slatkin, 1983), который базируется на построении графика зависимости логарифма потока мигрантов между каждой парой рассматриваемых субпопуляций от логарифма географических дистанций между этими парами субпопуляций:

В этом случае М. Слаткин предлагает рассчитывать оценку эффективной численности по­пуляций по формуле: , где значение а является МНК-оценкой, полученной для модели (4). Попарные оценки потока генов (gene flow) – Ne•m – получены на основании формулы:

Для исследованной метапопуляции X. krynickii значение коэффициента а модели М. Слаткина составило 2,174 (с 95 % доверительным интервалом: 0,829–3,522). Следовательно, оценка эффективной численности отдельной субпопуляции данного моллюска, входящего в состав всей исследованной метапопуляции, составляет Ne = 149,3 (с 95 % доверительным интервалом – 6,7–3326,6) особей.

Как указывали ранее В. Н. Попов и И. С. Коваленко (2000), плотность популяций X. krynickii в различных биотопах Крыма может достигать 930–1027 экз./м². Следовательно, площадь отдельных субпопуляций, в пределах которых размещается совокупность особей, равная эффективной численности, для данного вида не превышает 3,0–3,5 м². А на территории исследуемого пустыря может размещаться около 1000 таких субпопуляций. При этом, модель изоляции расстоянием (isolation–by–distance), когда пространственно более близкие субпопуляции оказываются более подобными и в отношении частот гаплотипов опоясанности раковины, не получает достоверного подтверждения. В целом, оценка генетической дифференциации анализируемой метапопуляции X. krynickii оказывается не высокой, но достоверной и составляет: P_st = 0,0286; p < 0,001 (тест перестановок: 999 пермутаций).

Таким образом, нами установлено, что ведущую роль в формировании генетической подразделенности метапопуляции X. krynickii на основании признаков, отражающих особенности опоясанности их раковины, играют случайные процессы динамики частот соответствующих аллелей, связанные, прежде всего, с относительно низкой эффективной численностью субпопуляций этого вида, небольшой площадью участка, занимаемого каждой субпопуляцией и, соответственно, достаточно большим числом таких субпопуляций. Значащая роль стохастических процессов в формировании генетического ландшафта метапопуляции X. krynickii косвенно подтверждается и отсутствием доказательств для модели изоляции расстоянием.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 157-159.

УДК 592:582.78

О. М. Кравченко

Криворізький ботанічний сад НАН України, Кривий Ріг, Україна, niksentija@rambler.ru

STRUCTURE OF MESOFAUNA OF ELAEAGNUS ANGUSTIFOLIA
CONSORTIONS IN KRYVYI RIH REGION

O. M. Kravchenko

Kryvyi Rih Botanical Garden NAS of Ukraine, Kryvyi Rih, Ukraine, niksentija@rambler.ru

На Криворіжжі актуальними є питання прогнозу, розвитку та керування структурно-генетичними параметрами біогеоценотичного покриву порушених територій з оптимізаційних позицій (Сметана, Перерва, 2007). Трансформація біогеоценозу під впливом зовнішніх факторів (у тому числі техногенних) починається на рівні консорції (Пономаренко, 1997).

На сьогодні консорцію вважають елементарною структурно-функціональною одиницею біогеоценозу (Голубець, 2000). Консорція як упорядкована, цілісна структура виділяється на основі чотирьох критеріїв: 1) критерія «живого», 2) топічного, 3) речовинно-енергетичного, 4) консортивного контакту (Негробов, Хмелєв, 2000). У консорціях одним із найбільш численних і функціонально активних компонентів є мезофауна, тому мета нашого дослідження є вивчення структурно-функціональної організації мезофауни цих консорцій. Об’єктом дослідження структурно-функціональних взаємодій мезофауни обрано консорції Elaeagnus angustifolia L. Дослідження проводили протягом 2007–2008 років. Умовно контрольну ділянку заклали на території балки Приворотна, інші дослідні ділянки – на бермі дамби хвостосховища Північного гірничо-збагачувального комбінату (ПівнГЗК) та на бермах відвалів Центрального (ЦГЗК) і Інгулецького гірничо-збагачувальних комбінатів (ІнГЗК). На пробних площадках вивчали по 10 індивідуальних консорцій. Для збирання мезофауни використано модифіковані пастки Барбера-Гейлера (Фасулати, 1971). Для характеристики пробних ділянок проведено фітоценотичні описи в межах проекції крони дерева-детермінанта, оскільки для автотрофних консорцій просторові межі близькі до меж фітогенного поля (Уранов, 1968).

На території умовно контрольної ділянки (№ 1) маслинки ростуть поодиноко, висота дерев 2–3 м, проективне покриття (ПП) трав’яного ярусу – 60 %. Автотрофні консорти представлені типовою степовою рослинністю та належать до 55 видів, домінують Salvia nemorosa L., Seseli campestre Bess, Festuca valesiaca Gaud. тощо. На ділянці № 2 (берма дамби хвостосховища ПівнГЗК) дерева ростуть лінійно, висота дерев в середньому 2–4 м, вік – 20–30 років. ПП трав’яного ярусу – 40 %, описано 20 видів, найчастіше зустрічаються Lactuca tatarica (L.) C. A. Mey, Elytrigia repens (L.) Nevski, Artemisia absinthium L. На бермі відвалу ЦГЗКа маслинки молоді, віком до 20 років, ростуть розкидано на плоскому уступі другої берми, висота дерев – 2–3 м. Проективне покриття трав’яного ярусу – близько 40 %, зустрічається 28 видів, домінують Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Artemisia absinthium L., Poa compressa L. Молоді маслинки на четвертій ділянці (берма відвалу ІнГЗК) теж ростуть розкидано по плоскому уступі берми, висота дерев – 2–3 м. Проективне покриття трав’яного покриву – 20 %, кількість видів – 37, домінують Poa compressa, Poa angustifolia L., Artemisia absinthium, Gypsophila perfoliata L.

Для характеристики ролі консортів у консорціях треба насамперед знати їх чисельність і біомасу. Так, найбільша чисельність мезофауни – у консорціях на відвалі ЦГЗКа у 2008 році (2961 екз.), навіть на контрольній ділянці цей показник нижчий – 2298 екз., на ділянці № 2 – 1507 екз., найнижчий він на ділянці № 4 (805 екз.). У 2007 році картина змінюється: найвищим стає показник на контрольній ділянці (1229), найнижчим – у консорціях на хвостосховищі ПівнГЗК (484), для консорцій на відвалах значення середні (№ 3 – 588, № 4 – 823). Проте біомасові показники мезофани найвищі для контрольної ділянки (275,0, 102,3 г), нижчі для ділянки № 4 (73,8, 80,1 г), найнижчі для другої (46,7, 34,7 г) та третьої (55,9, 20,0 г) ділянок. Саме на контрольній ділянці мезофауна завдяки свооїй біомасі вносить більший вклад у перетворення органічної речовини в консорціях. На ділянках № 2 і 3 мезофауна має досить високу чисельність, проте найменшу біомасу, що негативно впливає на її функціональну активність.

Однією з характеристик різномініття комплексу мезофани є кількість таксономічних груп та видове багатство. На контрольній та № 4 ділянках консорти належать до 22 таксономічних груп, на ділянці № 2 – до 21; для ділянки № 3 характерниме найнижче таксономічне багатство – 18 груп. Кількість видів значно варіює за роками. Найвищі показники видового багатства у 2007 році – на ділянці № 3 (61 вид), на другому місці – ділянки № 1 та 2 (58 і 57 видів відповідно), найнижчий цей показник – для ділянки № 3 (31 вид). У 2008 році найвищі показники видового багатства – на контрольній ділянці (96 видів), на другому місці – ділянки № 4 та 2 (55 і 53 види), нийнижчий – знову на ділянці № 3 (21 вид). Таким чином, показники різноманіття мезофауни на рівні таксономічних груп подібні, проте на рівні видового складу спострегігаються значні відмінності.

На контрольній ділянці найчисельніші серед мезофауни – види родин Tenebrionidae (46,4, 42,5 %), Hymenoptera (20,2, 22,8 %), Dermestidae (12,6 %) та Carabidae (10,0, 6,1 %). На другій ділянці досить численні у 2007 році Isopoda (36,8 %), Chilopoda (18,8 %), Aranei (6,2 %) та Hymenoptera (12,8, 33,9 %), Tenebrionidae (16,7 %), Curculionidae (11,2 %). На третій ділянці частка Hymenoptera складає 93,9, 82,8 % (в основному це Lasius alienus Forster, 1850). На четвертій ділянці у 2007 році досить чисельні Tenebrionidae (33,4 %), Hymenoptera, Silphidae та Chilopoda (10,9, 9,9 та 9,3 % відповідно); у 2008 – Hymenoptera (43,4 %), Tenebrionidae (24,9 %), Curculionidae (11,3 %).

Серед консортивних зв’язків найбільш значимі топічні та трофічні (Негробов, Хмелєв, 2000). Серед наведених консортів топічні зв’язки відмічені для видів родин Coccinellidae, Chrysomelidae, окремих родин Hemiptera, Нymenoptera, Lepidoptera, Aranei, Mollusca.

За трофічною спеціалізацією консорти поділяються на:

– консументи І порядку (консорти першого концентру за Мазінгом, фітофаги) – мають безпосередній вплив на вид-детермінант консорції; до них належать Curculionidae, Cerambycidae, Chrysomelidae, Lepidoptera;

– консументи ІІ порядку (консорти другого та наступних концентрів за Мазінгом, серед них виділяють паразитів та хижаків) – впливають на детермінант опосередковано, через регуляцію чисельності фітофагів; до них відносяться Coccinellidae, Chilopoda, Staphylinidae, Histeridae, Cantharidae, Aranei;

– редуценти (сапрофаги, некрофаги, копрофаги) – до них належать Scarabaeidae, Trogidae, Silphidae, Isopoda, Diplopoda, Lumbricidae.

Збільшення частки редуцентів і зменшення фітофагів у консорції свідчить про стабілізацію стану системи, оберенений процес свідчить про втрату ціеї стабільності, оскільки відображає надмірне використання фітофагами речовини та енергії автотрофного блоку (Голубець, 2003). Для мезофауни контрольних консорцій характерне досить стале співвідношення трофічних груп упродовж 2007–2008 років (консументи І порядку – консументи ІІ порядку – редуценти) – 3:1:1, 3:2:1. Аналогічні показники для інших ділянок значно коливаються: № 2 – 1:4:6, 4:2:1, № 3 – 3:5:6, 20:5:1, № 4 – 4:3:2, 12:2:1.

Таким чином, у консорціях маслинки на контрольній ділянці мезофауна має високі показники чисельності, біомаси, таксономічного та видового багатства, стале співвідношення трофічних груп. У консорціях маслинки на порушених землях мезофауна в цілому має нижчі аналогічні показники, співвідношення трофічних груп нестабільні.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 155-157.

УДК 502.53:591.5

С. В. Кононенко, А. Д. Штирц

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна,
Донецький національний університет, Донецьк, Україна, strelk@dongu.donetsk.ua

SOIL INVERTEBRATES AS BIOINDICATORS
OF ENVIRONMENTAL POLLUTION IN DNIPROPETROVSK

S. V. Kononenko, A. D. Shtirtz

Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine,
Donetsk National University, Donetsk, Ukraine, strelk@dongu.donetsk.ua

Екологічний стан навколишнього середовища – найважливіший чинник розвитку регіону та поліпшення соціально-екологічних умов мешкання населення в ньому. Для повноцінного моніторингу природних і антропогенних екосистем в умовах посиленого тиску промисловості необхідно використовувати об’єкти з усіх функціональних і просторових компонентів біогеоценозу. Особливого значення при цьому набувають групи, які разом із наявністю якостей індикаторних об’єктів легко адаптуються до змін навколишнього середовища, а саме – ґрунтові компоненти зооценозу. Останнім часом панцирні кліщі привертають увагу як досить зручний об’єкт біоіндикації антропогенного впливу. Панцирних кліщів можна використовувати для оцінювання ступеня забруднення ґрунтового та повітряного середовища в містах, в умовах антропогенного навантаження, зокрема при впливі викидів токсичних речовин від заводів хімічного, металургійного, гальванічного виробництв, нафтопереробних комбінатів. За допомогою Acariformes можна встановити вплив отрутохімікатів, характер і ступінь забруднення ґрунту важкими металами.

Наші дослідження проведені на території основного майданчика ДП “ВО Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова” м. Дніпро¬петровськ, у травні–червні 2008 року. Проби об’ємом 250 см³ відбирали в 10-кратній повторності один раз на місяць. Обробку матеріалу проводили за загальноприйнятою методикою О. М. Буланової-Захваткиної (1967).

В умовах впливу машинобудівного виробництва щільність населення орибатид варіює в середньому від 40 до 560 экз./м². За даними М. М. Ярошенка (1999) середня щільність панцирних кліщів на території Дніпропетровської області з подібними ґрунтами та рослинністю складає 7509 екз./м², налічується близько 114 видів. Усього у ґрунтах дослідних ділянок знайдено 7 видів, два з яких – проміжні потенційні хазяї стрічкових червів родини Anoplocephalidae (паразитів диких і свійських тварин), переносники бактеріальних і грибкових захворювань, ґрунтових найпростіших і нематод. Усі зареєстровані види панцирних кліщів – еврибіонти, що добре адаптуються до складних умов проживання та спостерігаються у багатьох біотопах. За поширеністю еудомінант серед панцирних кліщів – Tectocepheus velatus (Mich., 1880), індекс домінування – 64,0 %.

Таким чином, техногенний вплив промислових підприємств викликає зміну структури насе­лен­ня панцирних кліщів. При цьому різко зменшуються показники кількості видів та різноманіття.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 154-155.

УДК 574.44:57.087.2

О. С. Комаров

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, alekskomaroff@rambler.ru

USE OF TROPHIC-WEIGHT MODEL FOR REPRESENTATION
OF LITTER INVERTEBRATES COMMUNITY

O. S. Komarov

Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University,
Dnipropetrovsk, Ukraine, alekskomaroff@rambler.ru

Тварини, що населяють лісові біогеоценози постійно знаходяться у складних взаємовідносинах між собою. Трофічні зв’язки є чи не найважливішими, поряд із топічними та фабричними вони утворюють консорцію. Поняття про консорцію запропоновано Л. Г. Рамен­ським та В. Н. Беклемішевим. Вони пов’язують існування всіх організмів, що входять до складу певної консорції, із визначеним видом автотрофа. Прете існує ряд дослідників, які вважають, що детермінантом консорції можуть виступати гетеротрофні організми. Це Б. А. Биков, Н. В. Диліс, І. А. Селиванов, Т. А. Работнов. Вивчення ролі зооценозу у функціонуванні та трансформуванні біогеоценозів – важливий розділ сучасної екології. Оцінка ролі безхребетних у формуванні такого важливого компоненту лісу, як підстилка, повинна стати обов’язковою частиною системи заходів з охорони навколишнього середовища та збереження існуючих лісових угруповань. Мета даної роботи – ілюстрація трофічної структури підстилкової мезофауни окремих типів лісу з урахуванням розмірно-вагових особливостей і рухової активності безхребетних. Система графічного представлення трофо-консортивних зв’язків залежно від розмірів і чисельності організмів, дозволяє наочно уявити складність і різноманітність угруповань безхребетних тварин.

Для відображення структури герпетобію та полегшення розуміння трофічної структури окремих біогеоценозів ми використовуємо просторово-функціонально-розмірні моделі (рис.). Модель будується у двовимірній системі координат. Шкала осі абсцис відображає середню суху вагу тіла тварини. Окремі трофічні рівні на осі ординат відокремлені: знизу розташовані фітофаги та сапрофаги (включаючи фітосапрофагів, копрофагів і некрофагів), над ними – зоофаги першого, другого та третього порядків (включаючи паразитів і пантофагів).

Таким чином на моделі схематично відображається розташування тварин в окремо взятому біогеоценозі залежно від їх ваги та трофічної спеціалізації. На одній моделі розміщуються безхребетні, зібрані різними методами. Для відображення трофічної та розмірної структури герпетобію використано метод ручного розбирання підстилки, що дозволяє оцінити абсолютну чисельність і біомасу підстилкових безхребетних на площі, що досліджується. Біомаса популяції тварин, зібраних цим методом, відображається непреривчастим колом, діаметр якого відповідає біомасі популяції. Безхребетні, які потрапили до пасток Барбера, але не були зібрані за допомогою методу ручного розбирання підстилки відображаються пунктирним колом невеликого розміру (показана присутність даного виду на пробній площі). Лише ґрунтовими пастками враховуються види з підвищеною руховою активністю та низькою абсолютною чисельністю (більшість видів зоофагів І–ІІІ порядку). Ці таксони можуть істотно впливати на функціонування герпетобію завдяки своїй функціональній спеціалізації.

Наведення при графічному відображенні у моделі кола, діаметр якого пов’язаний із логарифмом біомаси, дозволяє нівелювати розбіжності між біомасами популяцій, які часто досягають трьох–чотирьох порядків. Представлення у моделі одночасно результатів збирання безхребетних тварин із використанням ґрунтових пасток і ручного розбирання підстилки підвищує інформаційну місткість моделі.

Запропонована модель наочно відображає кількісний і функціональний склад мезофауни лісового біогеоценозу, полегшує розуміння розподілу безхребетних за трофічними рівнями. Застосування цієї моделі дозволяє порівнювати різні типи лісу, а результати досліджень можуть використовуватися при здійсненні моніторингу обстежених екосистемах.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – 388 с.