Особливості спектра живлення Philonthus decorus та Staphylinus caesareus (Coleoptera: Staphylinidae) у лабораторних умовах
УДК 595.763.33:591.53
Л. І. Фали
Дніпропетровський національний університет, м. Дніпропетровськ, Україна
Ключові слова: Philonthus decorus, Staphylinus caesareus, Staphylinidae, спектр живлення
FEATURES OF FEEDING SPECTRUM OF PHILONTHUS DECORUS
AND STAPHYLINUS CAESAREUS (COLEOPTERA: STAPHYLINIDAE) UNDER EXPERIMENTAL CONDITIONS
L. I. Faly
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine
Key words: Philonthus decorus, Staphylinus caesareus, Staphylinidae, feeding spectrum
Стафілініди складають значну частину комплексу хижих безхребетних у лісових екосистемах. Дослідження їх живлення необхідне для з’ясування трофічних відносин цієї групи з різними представниками ґрунтово-підстилкової мезофауни. Для більш повного відображення трофічних зв’язків доцільно окрім ентомофауни брати до розгляду інші групи безхребетних. Вивчення живлення важливе й для порівняльно-екологічної характеристики стафілінід. Оскільки дана група веде прихований спосіб життя, а надійних методів вивчення живлення у природних умовах не існує, ми використовували дані лабораторних дослідів.
Жуків тримали у чашках Петрі, де як субстрат використовували пісок. При проведенні досліду стафілінід пересаджували в порожні чашки, підсаджували особину жертви або, навпаки, ворога. Це необхідно для спрощення спостережень і для більш швидкого виявлення хижаком об’єкта живлення. Кришки чашок Петрі періодично зволожували для підтримання оптимальних мікрокліматичних умов.
Більша кількість дослідів проведена з жуками роду Philonthus та Staphylinus. Philonthus decorus Grav. здатний поїдати здобич лише з відносно м’якими покривами. Імаго цього виду охоче нападали на гусінь п’ядунів, багатоніжок Monotarsobius curtipes, дрібних павуків, у деяких випадках – на Collembola та мурах Formica rufa (виїдали лише черевце), але ними живилися в останню чергу. При підвищенні щільності жуків у чашці Петрі (до 10 особин) спостерігалися напади на дощових червів довжиною 5 см. Неодноразово зареєстровано поїдання Ph. decorus Grav. власних личинок, особливо молодшого віку. Але особини цього виду в жодному з випадків не нападали на більш дрібні види стафілінід, такі як Paederus riparius L., деяких Stenus, Calodera, Аleochara (поїдали тільки мертвих жуків, у тому числі і власного виду), не нападали на багатоніжок Geophilidae, підстилкових кліщів Trоmbiculidae, павуків–вовків (Lycosidae), дрібних турунів (Pterostichus sp.), дротяників.
За літературними свідченнями (Тихомирова, 1973), у жуків роду Staphylinus спостерігається значна кореляція між розмірами здобичі та шириною голови хижака, а також між збільшенням щільності покривів жертви та розмірами голови хижака. Наприклад, Staphylinus caesareus Cederh. у наших дослідах поїдав майже усі запропоновані об’єкти живлення. Досить успішно нападав на жуків, рівних за розміром (крупні види Philonthus – Ph. decorus Grav., Ph. chalceus Steph., Ph. splendens F. та ін.), спостерігалися напади на особин власного виду. S. caesareus Cederh. поїдав павуків (родин Lycosidae та Clubionidae) й Opiliones. Відомі дані про поїдання цим видом невеликих за розміром турунів Amara, Harpalus (Иняева, 1964). У наших дослідах S. caesareus Cederh. нападав на дрібних турунів (Notiophilus, Bаdister), але не був здатний з’їсти майже рівного за розміром Harpalus rufipes. Зареєстровані напади даного виду на ківсяків Megaphyllum sjaelandicum, але тільки у період безпосередньо після линяння: жуки перекушували багатоніжку та виїдали нутрощі. Аналогічні свідчення відомі тільки для Staphylinus pseusdalpestris brevipennis Heer. як природного ворога диплопод (Schmid, Schremmer, 1962). Необхідно відзначити, що із запропонованих Diplopoda різних розмірних груп у першу чергу жуки S. caesareus Cederh. зацікавлювалися більш крупними особинами, а на дрібних не звертали уваги.
Zoocenosis — 2005
Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 314-315.