УДК 574.472

Б. О. Барановський, І. А. Іванько
Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна

FLORISTIC DIVERSITY OF «TROITSKO-VISHNEVETSKY» LANDSCAPE RESERVE (PAVLOGRAD DISTRICT,
DNIPROPETROVSK PROVINCE)

B. O. Baranovsky, I. A. Ivan’ko
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

У наш час в Україні широко проводяться роботи щодо збільшення площі природно-заповідного фонду, яка ще не відповідає міжнародним вимогам. Тому виникає актуальна потреба у створенні в Дніпропетровської області природоохоронних об’єктів, що сприятиме охороні географічних ландшафтів і екосистем, які розташовані на їх території. З цією метою проведено дослідження та оцінку біологічного різноманіття ландшафтного заказника місцевого значення «Троїцько-Вишневецький».
Ландшафтний заказник «Троїцько-Вишневецький» розташований у Павлоградському районі Дніпропетровської області, у басейні р. Самара в межах долини р. Вовча та її лівого притоку – р. Мала Терса. Гідрологічна мережа території заказника «Троїцько-Вишневецький» складається з нижньої частини водотоку р. Вовча (лівий приток р. Самара), частини водотоку р. Мала Терса та штучного ставка, розташованого у її нижній течі. За класифікацією О. Л. Бельгарда (1950) у межах заказника «Троїцько-Вишневецький» значне поширення мають долинно-терасові ландшафти (заплава р. Вовча та заплава р. Мала Терса) та частково привододільно-балкові (на лівобережжі р. Мала Терса). На правобережжі р. Мала Терса територія включає степові та залісені схили. У заплаві рр. Вовча та Мала Терса розповсюджені лучні, лучно-болотні комплекси та водойми, природні (заплавні діброви) та штучні лісові біогеоценози. Надання цій території статусу заказника сприяє підвищенню видового та ценотичного різноманіття, збільшенню кількості рідкісних видів рослин і тварин території та акваторії рр. Вовча та Мала Терса.
На території та акваторії заказника зареєстровано 434 види судинних рослин. Серед ценоморф переважають степові та лучні види, проте участь інших груп також значна, що відображає різноманіття фізико-географічних умов. До складу флори території входять три червонокнижних і 18 видів, які занесені до Червоного списку Дніпропетровської області. Один вид – зірочки азовські (Gagea maeotica Artemcz.) знайдено вперше для Дніпропетровської області та рекомендовано до охорони.
У даний час зональна степова рослинність території заказника «Троїцько-Вишневецький» залишилася тільки на правобережних схилах долини річки та схилах балок, які її прорізують. Степова рослинність в основному представлена асоціаціями, у яких домінують костриця валіська (Festuca valesiaca), пирій повзучий (Elytrigia repens), стоколос безостий (Bromopsis inermis), карагана кущова (Caragana frutex), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), фрагментарно – ковила волосиста (Stipa capillata), молочай Сегієрів (Euphorbia seguierana), а також рідкісний для степів домінант – валеріана клубенева (Valeriana tuberosa), який утворює розріджену асоціацію з караганою кущовою.
У заплаві р. Вовча та Мала Терса розповсюджена мезофільно-лучна, гігрофільно-лучна та водно-болотна рослинність. Мезофільно-лучна рослинність в основному представлена угрупованнями злаків, серед яких домінують пирій повзучий (Elytrigia repens), костриця лучна (Festuca pratensis), осока розсунута (Carex distans), конюшина повзуча (Trifolium repens), подорожник великий (Plantago major), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale), щавель кінський (Rumex confertus), герань пагорбова (Geranium collinum) тощо. Гігрофільно-лучна (лучно-болотна) рослинність представлена угрупованнями мітлиці повзучої (Agrostis stolonifera), бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus) з іншими гігрофільними видами (жовтець повзучий (Ranunculus repens), жовтець отруйний (R. sceleratus), щавель кучерявий (Rumex crispus), вовконіг європейський (Lycopus europaeus), китник лучний (Alopecurus pratensis), осока лисяча (Carex vulpina), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale), ситняг болотний (Eleocharis palustris), ситник Жерара (Juncus gerardi), алтея лікарська (Althea officinalis), перстач гусячий (Potentilla anserina), покісниця розставлена (Puccinella distans), тризубець морський (Triglochin maritima) тощо). Вони оточують водойми та від урізу води змінюються на угруповання водно-болотної рослинності.
У межах заказника деревно-чагарникова рослинність представлена як штучними насадженнями (водозахисними, протиерозійним, полезахисними, садами), так і природними лісовими біогеоценозами. У долині р. Вовча розташовано значний природний лісовий масив – заплавна діброва з елементами штучних насаджень. До складу деревостану крім дубу звичайного (Quercus robur) входять клен гостролистий (Acer platanoides), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), берест. Чагарники представлені бузиною чорною (Sambucus nigra), бруслинами європейською та бородавчастою (Evonymus europaea, E. verrucosa), жостером проносним (Rhamnus cathartica), шипшиною собачою (Rosa canina) та іншими. На зволожених ділянках (низинах) відмічено зарості верби трьохтичинкової (Salix triandra). Травостій даної природної діброви складається з типових сільвантів, до рідкісних видів у складі травостою відносяться тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum), ряст Маршала (Corydalis marschalliana), зірочки жовті (Gagea lutea).
На території заказника у різних елементах рельєфу (в основному – на середніх і верхніх третинах схилів) значне розповсюдження мають штучні смугові насадження напівосвітленого типу світлової структури другої вікової стадії. У їх деревостані домінують акація біла (Robinia pseudoacacia), ясен високий (Fraxinus еxсelsior), клен ясенелистий (Acer negundo) з домішкою абрикосу (Armeniaca vulgaris), груші (Pyrus communis), клену гостролистого, зрідка дубу звичайного. Чагарниковий підлісок фрагментарний, представлений кленами (Acer campestre, A. tataricum), які іноді входять до другого деревного ярусу, крушиною ламкою (Frangula alnus), зрідка бруслиною та бузиною чорною.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 8-9.

УДК 574.472+582.532

Б. А. Барановский
Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, Украина

NECESSITY OF EXPANSION AND THE STATUS CHANGE OF ORNITHOLOGICAL RESERVE «BULAKHOVSKY LIMAN» (DNIPROPETROVSK PROVINCE)

B. O. Baranovsky
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Орнитологический заказник государственного значения «Булаховский лиман» (площадью 100 га) создан в 1977 году на территории Ш террасы р. Самара ниже впадения в нее р. Волчья в 2 км севернее с. Булаховка Павлоградского района. Он представляет собой мелководную акваторию (непостоянной площади в зависимости от водности года), образованную в приустьевой части р. Березнеговатая, левого притока р. Волчья.
Река Березнеговатая имеет протяженность 28 км, площадь водосбора – 360 км2. В летний период большая часть водотока Березнеговатой пересыхает. Вода реки относится к сульфатно-натриевому классу. Общая минерализация реки в среднем составляет 9,871 г/л, жесткость – 32,4 мг-экв./л (Паспорт бассейна р. Волчья, 1974). В нижнем течении русло р. Березнеговатая проходит по III солончаковой террасе, где в 4 км от ее устья и образовался Булаховский лиман, представляющий водоем с общей минерализацией (по данным института «Днепрогипроводхоз», 2005 г.) 13,80 г/л и преобладанием сульфатов в количестве 8,03 г/л и натрия 4,01 г/л.
Основанием для создания на Булаховском лимане орнитологического заказника явилось большое разнообразие орнитофауны (48 видов), в том числе редких и исчезающих видов (Губкин и др., 1980; Булахов, Губкин, 1996). Впоследствии в прибрежной зоне лимана найдены редкие и исчезающие виды насекомых, не характерные для северной и центральной части степной зоны Украины (Бригадиренко, 2000).
В 2005 году здесь обнаружен представитель сосудистых растений рупия морская (Ruppia maritima L.) – водное морское или солоноватоводное растение из семейства руппиевых, (прежде включаемое в семейство рдестовых). Это вторая находка рупии морской в водоемах континентальной Украины (кроме соленого озера возле г. Славянск). Последующие исследования показали, что рупия образует в данном водоеме монодоминантные сообщества с проективным покрытием до 100 %. Рупия морская является индикатором солоноватоводных водоемов с постоянным уровнем воды и илистыми донными отложениями (Макрофиты – индикаторы изменений природной среды, 1993). Этот вид предлагается для включения в список редких и исчезающих растений Днепропетровской области.
Территория, окружающая Булаховский лиман, представляет собой редкий для северной подзоны степей солончаковый комплекс, сложенный галофитными и лугово-галофитными видами, в том числе такими редкими и исчезающими, как сведа ягодоносная (Suaeda baccifera Pall.), кермек каспийcкий (Limonium caspium (Willd.) Gams.), франкения жестковолосая (Frankenia hirsuta L.), рапонтикум серпуховидний (Rhaponticum serratuloides (Georgy) Bobrov), пырей удлиненный (Elytrigia elongata (Host) Nevski), чихотник иволистный (Ptarmica salicifolia (Besser) Serg.), вероника щитковая (Veronica scutellata L.) и др. Последние находки редких и исчезающих растений и беспозвоночных на этой территории говорят о необходимости дальнейшего изучения биоразнообразия Булаховского лимана и окружающей его территории.
В связи с вышеизложенным назрела необходимость расширения заказника с включением в него территории солончаковой террасы и изменением статуса объекта на ландшафтный заказник государственного значения.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 7-8.

УДК 574.4

В. Л. Булахов, О. Є. Пахомов, В. Я. Гассо
Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, vgasso@ua.fm

ENVIRONMENT-FORMING ACTIVITY OF ANIMALS
AS A FUNCTIONAL ELEMENT OF ECOSYSTEMS

V. L. Bulakhov, O. Y. Pakhomov, V. Y. Gasso
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, vgasso@ua.fm

Екологічна стійкість екосистем і нормальне їх функціонування залежить від дії кожного біотичного елементу, які утворюють складні біотичні зв’язки, формують біогеоценотичну структуру та біогеоценотичні процеси, обумовлюючи біологічний кругообіг. Від нормальної біогеоценотичної структури та функціонування екосистем у цілому залежить стан довкілля. Тваринні організми, як гетеротрофна частина системи, є вищим щаблем еволюційного процесу органічного світу, що обумовлює їх особливу роль у формуванні консортивних, біогеоценотичних, міжекосистемних і трансконтинентальних зв’язків, утворюючи механізми гомеостазу та біопродукційний процес.

Головним екологічним ядром функцій екосистеми є утворення органічної речовини та її трансформація. Тваринні організми – головні трансформатори первинної біологічної продукції, що створюється автотрофами. У загальному біопродукційному процесі вони приймають участь через різні форми середовищетвірної активності в наступних напрямках:

– у створенні вторинної біологічної продукції, яка відіграє роль у подальшому формуванні складних трофічних зв’язків, за рахунок яких утворюється різноманіття цієї продукції та створюється екологічний базис для багатьох елементів фіто-, зоо- та мікробоценозу;

– у репродукційному циклі автотрофів, забезпечуючи їх продуктивність і відтворювальний процес;

– у розповсюдженні первинної та вторинної продукції за межі консорцій, парцел, біогеоценозів і континентів, забезпечуючи внутрішньо- та міжекосистемні процеси обміну речовин і потоки енергії;

– у створенні екологічного каналу потоку біотичної енергії в екосистемах;

– у створенні важливої ланки загального ланцюга біологічного кругообігу як основи життя системи;

– у формуванні родючості ґрунтів і активній участі у ґрунтотвірних процесах при здійсненні різних видів середовищетвірної активності (рийної та трофометаболічної).

Важливою ланкою проявлення функцій екосистеми є формування та перетворення екологічного середовища для багатьох елементів фіто-, зоо- та мікробоценозу. Це, перш за все, так звані середовищетвірна функція тварин. Кожний елемент зооценозу при своєму існуванні та реалізації способу життя пристосовує середовище під свої власні екологічні потреби, забезпечуючи при цьому процес перетворення або утворення середовища, підтримання його існування.

Згідно з концепцією мозаїчно-циклічної організації екосистем, біоценотичний покрив є ієрархією видових і популяційних мозаїк таксономічних угруповань. Механізмом, який інтегрує цю різноманітну мозаїчну структуру та спричиняє формування біотичної складової системи як біотичних множин виступає активність наймогутніших середовище­перетворювачів–едифікаторів, або ключових видів. Середовищетвірний ефект ключових видів визначається чисельністю та спрямованістю їх впливу. Зміни абіогенного та біогенного середовища ключовими видами забезпечують стійке існування видів-ассектаторів. Ключові види й утворюють різноманітні функціональні групи тварин.

Ефективність середовищетвірної активності тваринних організмів залежить від різноманіття функціональних груп і спрямованої дії різних елементів на конкретну функцію екосистеми. Функціональна група визначається сукупністю зооелементів або видів, які демонструють подібну відповідь на зміни оточуючого середовища, мають схожий вплив на екосистему чи її складові.

Під функціональним різноманіттям розуміється множинність і кількісна участь організмів, які впливають на ту чи іншу функцію або властивості екосистеми. Воно може бути представлене різними способами:

– кількістю та відносним багатством функціональних груп;

– множинністю взаємодій з екологічними елементами;

– поєднанням різних видів за функціонально важливими ознаками.

Узагальнюючи дію різноманітних функціональних груп тваринних організмів у екосистемах, функціональне значення можна представити у вигляді двох схем – середовищетвірної ролі тварин у екосистемах і участі тварин у функціональних проявах екосистеми, які безпосередньо або опосередковано витікають із середовищетвірної активності.

На основі різних проявів способів життя (що визначаються конкретним місцем мешкання, добуванням їжі, обладнанням схованок, гнізд, гніздових камер, просторових переміщень тощо) виділяють чотири основні типи середовищетвірної активності тварин: трофічний тип активності зі споживним і видільним ефектом, механічний (локомоторний) тип із рийним і витоптувальним ефектами та міграційний із трансмісивно-епізоотичним і трансмісивно-розповсюджувальним ефектами.

Усі типи та види середовищетвірної активності різко між собою не відокремлені, мають ряд перехідних моментів. Рийна активність часто пов’язана із трофічною конструктивною діяльністю тварин. Середовищетвірна активність тварин є тим екологічним фундаментом, який обумовлює участь тварин у функціюванні екосистем і всієї біосфери.

У трофічному типі середовищетвірної активності всі види мають важливе значення. Вид споживчої активності визначається у вилученні великої кількості первинної (фітопродукції) та вторинної (зоопродукції) органічної продукції в екосистемах. Це найважливіший у біоценотичному відношенні вид активності, за яким раніше й у багатьох випадках у сучасний період визначають ступінь корисності або шкідливості того чи іншого виду тварин. У результаті цієї активності або утворюється вторинна продукція, або відбувається її переробка та перерозподіл у просторі. Ця вторинна продукція збільшує загальну продуктивність системи на різних її рівнях. В організмі тварин акумулюється ряд рідкісних біогенних елементів (фосфор, фтор, йод тощо) та їх сполук. Другим важливим наслідком споживчої активності є утворення на її основі захисного механізму екосистем. Через споживання різних груп організмів у таксономічному та функціональному відношенні виникають специфічні стосунки між окремими групами тварин, які здійснюють контроль за розвитком однієї трофічної групи відносно іншої, забезпечуючи своєрідний гомеостаз. Пряме вилучення біомаси у процесі споживання біомаси виступає першою ланкою участі тварин у розкладанні рослинних організмів, при цьому безпосередньо на споживання (особливо рослинних об’єктів) йде лише 20–60 % вилученої маси, решта (у вигляді невикористаних решток) залишається в екосистемі. Це так звані побічні втрати. Для мишоподібних гризунів співвідношення прямого та побічного вилучення складає 1 : 4, для ратичних – 1 : 2. Побічні втрати органічної маси при споживній активності швидше включаються до редукційного циклу.

Вид видільної активності (який ще називають трофо-метаболічним) охоплює абсолютно всі види тварин і за своїми масштабами часто поступається лише продукції автотрофів. Біомаса, яка в результаті трофіки тварин після травлення виділяється у вигляді екскрецій, сечовини та газів, відіграє важливу роль у збагаченні ґрунтів або водних екосистем поживними речовинами (добривами), виступає як біотичний каталізатор розвитку редуцентної мікрофлори, що в кінцевому рахунку прискорює процес мінералізації в екосистемі.

Вид деструктивної активності трофічного типу пов’язаний здебільшого з добуванням корму. Для розшуку та видобування кормових об’єктів тварини часто порушують цілісність дерев, ґрунту тощо. Наприклад, дятли, видобуваючи їжу порушують кору та стовбури дерев. Олені та кабани порушують ґрунтовий покрив. Гризуни, комахи-ксилофаги, мурахи та деякі молюски руйнують деревину.

Розповсюджувальна активність пов’язана з розносом і створенням запасів трофічних об’єктів (перш за все рослинних – насіння, плоди тощо) у різних місцях – у спеціально споруджених підземних коморах-камерах, під підстилкою чи у верхніх шарах ґрунту в межах і за межами місць мешкання тварин. Багато тваринних організмів – мурахи, гризуни, птахи запасають кормові об’єкти, які не повністю використовуються в їжу. Таким чином, частина таких рослинних залишків із так званих запасників поступово мінералізуються або, навіть, проростають, що позначається й на відтворювальному процесі, розповсюдженні рослинних компонентів на значні відстані від місць мешкання продуцента.

Вид рийної активності механічного типу багатогранний і широко розповсюджений у природі. Він відіграє значну роль у різних біогеоценотичних процесах і, перш за все, у ґрунтотвірних. Це один із поширених і діючих форм механічної роботи, яку виконують тварини у природі. Він викликає переміщення хімічних елементів за ґрунтовими горизонтами, змінює фізичні та хімічні властивості ґрунтів, утворює нано- і мікрорельєф, обумовлює формування біологічної активності ґрунтів, викликає абразію берегової зони водойм і тому подібне. Серед тварин-ґрунториїв зустрічаються представники багатьох систематичних груп (черви, мікроартроподи, павукоподібні, комахи, земноводні, плазуни, птахи, ссавці). Серед них зустрічаються як ґрунтові тварини, так і наземні. Найпоширенішим видом серед рийного класу активності виступає пронизуючий вид діяльності. Ґрунтова фауна і так звані тварини-норники в результаті рийної активності пронизують ґрунт густою мережею численних, різних за формою та величиною нір, віднірків, ходів, розташованих у різних напрямках по горизонталі та вертикалі, утворюючи пустоти та порожнини у ґрунті. Другим розповсюдженим видом рийної активності є виносний вид. Пронизуючи ґрунт норами та ходами різні тварини (черви, мурахи, комахоїдні, гризуни) викидають ґрунт на поверхню з глибинних горизонтів. Ці викиди утворюють на поверхні купи ґрунту, які звуться мурашинами, мишовинами, сурчинами, кротовинами та іншими залежно від назви виду чи групи тварин. Винос ґрунту сприяє утворенню особливого мікрорельєфу, перерозподілу міграції хімічних елементів і збагаченню ґрунту органічними речовинами.

Багато тварин при розшукуванні кормових об’єктів розорюють поверхню ґрунтового покриву на глибину від 5 до 25 см. Найхарактерніший вплив на ґрунт здійснюють кабани, лисиці, борсуки та інші. На розпушених ділянках інтенсифікується аерація ґрунтів, уповільнюється випаровування, із ґрунтом перемішуються підстилка, екскреції та трав’яний покрив, сприяючи прискореній мінералізації органіки. Такий вид рийної активності зветься розпушувальним. Деякі тварини (птахи, ссавці та інші) утворюють так звані купальні, де вони позбавляються від різних ектопаразитів. У таких місцях ґрунт розсипається в пил, який здебільшого розвіюється вітром і таким чином порушується та горизонтально мігрує у просторі найродючіший ґрунтовий горизонт. Це так званий купальний вид активності.

Наземні тварини здійснюють значні просторові переміщення у просторі. У пошуках їжі та місць укриття вони протягом доби переходять з однієї системи в іншу або переміщуються в межах екосистеми, здійснюючи так звані добові міграції, часто користуються одними й тими самими шляхами або стежками (плаями). При цьому відбувається значний механічний вплив на ґрунт, трав’яний покрив і тваринні угруповання. Це так званий витоптувальний клас активності. Найбільше він пов’язаний із життєдіяльністю стадних і колоніальних тварин (ратичні, ластоногі, мартини, гуси, баклани тощо) або з утворенням і систематичним використанням стежок поодинокими тваринами (лось, сарна, хижі тощо). У зв’язку з характером переміщення в цьому класі активності поширений плайний вид. Окремі тварини різних видів (не більше двох-трьох тварин) прокладають і постійно користуються однією й тією самою стежкою. Часто одні стежки використовують різні види. У результаті багаторазового використання стежок протягом сезону, року (або, навіть, декількох років) утворюються ущільнення ґрунту з певними наслідками. Іншим розповсюдженим видом витоптувальної активності є стадно-перемісний вид. Він здійснюється тваринами, які живуть стадами (олені, кабани тощо). Шляхи переміщення стад бувають як одноразові, так і постійні. Тварини, які утворюють колоніальні поселення, як правило витоптують місця їх розміщення, порушуючи ґрунтові блоки екосистеми, де крім ущільнення ґрунту накопичується велика маса трофометаболітів (баклани, чаплі, мартини тощо). Цей вид активності одержав назву скопищного. Різновидом витоптувального класу активності виступає ще так званий логово-льожковий вид, за якого тварини (особливо ратичні) одноразово використовують місце відпочинку з руйнуванням підстилки та верхнього шару ґрунту.

Конструктивний тип середовищетвірної активності пов’язаний як правило з поєднанням різних матеріалів, зібраних у середовищі (найчастіше з різних екосистем) для утворення якісно нових об’єктів. Він відіграє значну роль у розмноженні, захисті та утворенні запасів кормів. Ця активність характерна майже для всіх птахів, багатьох видів ссавців і комах (перетинчастокрилі). Цей тип активності насамперед сприяє збиранню та концентрації різних матеріалів (листя, стебла, гілки, ґрунт, пір’я, волосся тощо). Крім того, він є важливим інформаційним сигналом про відповідність даного району екологічним вимогам виду (забезпеченість схованками та сприятливими умовами розмноження для багатьох інших тварин (комах, птахів, ссавців і інших). У цьому типі активності виділяються будівельний і деструктивно-створювальний класи. До першого класу відносяться різноманітні гнізда птахів, які розміщуються у різних біогеогоризонтах – у кроні дерев, чагарниках, на скелях, ґрунті, у ґрунті тощо. Гнізда будують різні ссавці (майже всі рийні гризуни, вовчки, миші-житняки та багато інших). Рийні ссавці у ґрунтових горизонтах утворюють гніздові та кормові камери. Тут конструктивний тип активності перекликається з рийним. До другого класу відноситься утворення птахами дупел. При утворенні дупла тварини (дятли та інші) руйнують дерева. Ці порушення пов’язані з деструкцією деревостану, утворенням мережі так званих фаутних дерев. Дупла дятлами використовуються лише як місця гніздування лише одноразово. У той же час створення широкої мережі дупел у лісових екосистемах сприяє утворенню нормальних умов існування для 12 різних видів птахів-дуплогніздників, ссавців і багатьох артропод.

Міграційний тип середовищетвірної активності пов’язаний із сезонними переміщеннями та кочуванням тварин. Особливо масштабні міграції здійснюють птахи та кажани. У результаті цієї активності розповсюджуються на великому просторі рослинні й тваринні організми, мікроорганізми (зокрема віруси), що часто викликають різні паразитарні та інфекційні захворювання. У цьому типі середовищетвірної активності виділяють форичний або трансмісійно-розповсюджувальний та трансмісійно-паразитарно-інфекційний класи. Перший клас пов’язаний із розповсюдженням насіння, яке найчастіше прикріплюється до пір’я чи волосся тварин. Часто спостерігається занос ікри риб або земноводних птахами у сусідні водойми та водні екосистеми, розташовані на великих відстанях (включаючи різні континенти). У водоймах степової зони України з’явилися сонячні окуні (батьківщина яких – Північна Америка) та багато інших таксонів. Другий вид міграційного типу активності пов’язаний із розповсюдженням різних паразитарних і вірусних організмів, утворюючи міжконтинентальні осередки однотипних масових інфекційних захворювань. Прикладом такого міжконтинентального розповсюдження інфекції є занесення вірусу пташиного грипу Н₅N₁, який викликає певні медичні та соціальні проблеми.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 3-7.

УДК 574.22:591.128.1+574.24:(595.324+597)

В. Б. Вербицкий
ИБВВ им. И. Д. Папанина РАН, Борок, Россия, verb@ibiw.yaroslavl.ru

ECOLOGICAL OPTIMUM OF ECTOTHERMS.
DEVELOPMENT OF THE STATIC-DYNAMIC APPROACH

V. B. Verbitsky
Papanin Institute for the Biology of Inland Waters, RAS, Borok, Russia, verb@ibiw.yaroslavl.ru

Понятие экологического оптимума, введенное в научный обиход еще в начале XX в. В. Шелфордом, практически в первоначальной формулировке используется в научной литературе до настоящего времени. В то же время, в экологии накоплено большое число полевых и экспериментальных данных, не вписывающихся в рамки классического определения оптимума. Давно уже очевидно, что для определения реального экологического оптимума организма или популяции, а тем более для создания оптимальных условий по конкретному фактору, недостаточно только определить диапазон оптимальных значений и поддерживать их в статическом или даже в колебательном режиме. На основании проведенных нами экспериментальных и полевых исследований, а также анализа большого числа литературных источников мы предлагаем для определения понятия экологического оптимума применить статико-динамический подход. Согласно ему мы разделяем понятие оптимум на «статический» оптимум и «динамический» оптимум, а также вводим понятие «эффектов последействия» (Схема).

Статический оптимум включает диапазон оптимальных значений факторов на шкале толерантности и “дозу” каждого фактора, соответствующую потребностям организма/популяции и обеспечивающую наиболее благоприятные условия для его жизни.

Динамический оптимум включает набор конкретных значений факторов среды с описанием их динамических характеристик, описывающих оптимальные условия жизни организма в природных условиях или необходимых для создания таких условий. Это периодические или ступенчатые изменения фактора в пределах диапазона значений статического оптимума.

К динамическим характеристикам на сегодняшний день можно отнести оптимальные параметры периодических/циклических изменений (частота и амплитуда) фактора, с определением их местоположения в диапазоне оптимальных значений (в его нижней, средней или верхней части) и наличие или отсутствие стимулирующего влияния непериодических/ацикличес­ких (ступенчатых) изменений фактора, включая продолжительность воздействия той или иной “дозы” фактора (фиксированная длительность нахождения при том или ином его значении), с определенной разницей между значениями ”дозы” (интервал между этими значениями), а также с определенной направленностью изменения фактора (порядок чередования повышенных и пониженных значений).

Кроме того, при определении экологического оптимума необходимо учитывать наличие и характер эффектов, которые можно назвать вторичными и к которым мы можем отнести эффекты последействия (или инерционные эффекты), когда пребывание организма/популяции при оптимальных значениях фактора положительно сказывается (проявляется) через некоторое время после начала или даже окончания воздействия (на протяжении жизни этой же или последующих генераций). Эффекты последействия в свою очередь можно разделить на пролонгированные и отсроченные.

Экологический оптимум организма/популяции по конкретному фактору

Пролонгированные эффекты. Когда пребывание организма или популяции при оптимальных значениях фактора положительно сказывается (проявляется) через некоторое время после начала воздействия и продолжается некоторое время после выхода этих значений за границы оптимума. Хорошо изучено и описано на примере роли суммы температур для развития насекомых и растений. В наших исследованиях проявлялось при изучении воздействия разных температурных режимов на динамику численности популяций Cladocera (Вербицкий и др., 2001, 2009 а, б). В основе подобных эффектов лежит механизм кумулятивного, или накопительного, действия фактора.

Отсроченные эффекты. Когда пребывание организма или популяции при оптимальных значениях фактора положительно сказывается (проявляется) не во время воздействия фактора, а через некоторое время после его окончания. Пребывание при определенном значении фактора включает (запускает) механизм перехода на оптимальный уровень обмена веществ и энергии. Причем время пребывания организма/популяции при указанном значении может быть непродолжительным (минимальным) с последующим возвращением на предыдущий уровень (к предыдущим значениям) или на другой уровень.

Для выяснения механизмов отсроченных эффектов требуются дальнейшие исследования, так как в их основе могут лежать механизмы как кумулятивного или сигнального воздействия (не линейная зависимость между временем воздействия и величиной эффекта), так и комбинированные воздействия. Так, например, причиной отсрочки начала роста численности популяций Cladocera через некоторое время после внесения в воду фосфора (Вербицкий, 2008; Вербицкий, Вербицкая, 2007) может быть как опосредованное действие через первичное стимулирование роста численности бактерий и фитопланктона, являющихся пищевыми объектами для ветвистоусых ракообразных, так и прямое действие на организм последних, описанное для некоторых видов рядом авторов (DeMott, Gulati, 1999; Schulz, Sterner, 1999), хотя и без объяснения механизма этого явления. Пример сигнального воздействия в наших исследованиях – влияние лазерного облучения на плодовитость Daphnia pulex Leydig, 1860 (Вербицкий, Вербицкая, 2007).

На наш взгляд, применение статико-динамического подхода к определению понятия экологического оптимума может не только дать определенный стимул к дальнейшему развитию общей теории экологического оптимума, но также способствовать развитию аква- и марикультуры в части проведения работ по введению в культуру новых видов и оптимизации режимов культивирования гидробионтов.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 7-9.

УДК 504.054:59

В. Л. Булахов, А. Е. Пахомов
Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара, Днепропетровск, Украина

URGENT TASKS FOR DIVERSITY CONSERVATION OF ZOOCOENOSIS AND ITS FUNCTIONAL POTENTIAL IN ECOSYSTEMS OF INDUSTRIAL REGIONS

V. L. Bulakhov, A. E. Pakhomov
Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Постоянный рост антропогенного пресса на природные процессы обуславливает значительное ухудшение экологических условий и сокращение разнообразия животного населения. Особенно сложные экологические проблемы образуются в индустриально-промышленных регионах, где техногенные, агрогенные и рекреационные факторы в совокупности вызывают синэргичное воздействие по трансформации экосистем, сопровождающееся резким сокращением исторически сложившихся местообитаний животных. Основные экологические проблемы промышленных регионов обусловлены:

• чрезмерной техногенной нагрузкой на природные системы;
• высоким уровнем загрязнения воздушного и водного бассейнов и почвенного покрова;
• образованием и накоплением промышленных и бытовых отходов;
• изъятием значительного количества площадей естественных экосистем промышленными объектами и городскими агломерациями;
• подтоплением или осушением значительных территорий за счет неправильной эксплуата­ции различных типов ирригационных систем;
• постоянным возрастанием процесса модификации степных экосистем в агроценозы;
• химизацией сельскохозяйственного производства;
• интенсификацией механизации сельскохозяйственного производства, обуславли­вающей повышение факторов беспокойства и гибели животных;
• расширением сети рекреационного освоения за счет наиболее благоприятных мест обитания для животных;
• чрезмерным возрастанием степени выпаса скота в наиболее сохранившихся оптимальных экологических условиях (в остаточных степных, луговых, долинных экосистемах);
• обмелением и исчезновением малых рек из-за распашки береговой зоны, ликвидации источников и создания ирригационных систем;
• созданием широкой сети дорог для автомобильного и железнодорожного транспорта;
• увеличением охотничьего пресса без учета воспроизводственных возможностей и соблюдения элементарных правил охоты и охотничьей этики;
• недостаточным обеспечением природно-заповедными территориями;
• несовершенными правилами включения земель в природно-заповедный фонд с отсутствием правового режима, обуславливающего действенный охранный режим в заказниках.

Вследствие синергетического эффекта воздействия комплекса антропогенных факторов в промышленных регионах почти не сохранилось эталонных природных систем. Относительно ненарушенных человеческой деятельностью экосистем сохранилось всего в пределах 0,1–3,0 % всей площади региона. Остальная площадь представлена в разной степени трансформированными и модифицированными экосистемами. В этих условиях фаунистическое разнообразие региона обеднилось на 5–10 %, а в непосредственном районе действия техногенных факторов – на 60–90 %. Количественный состав животных по отдельным видам и комплексам сократился в десятки и сотни раз. При этом, количественное обеднение происходит в основном за счет важнейших функциональных элементов, что в свою очередь способствует ослаблению экологической устойчивости систем.

В сложившейся обстановке настоятельно требуется целый комплекс неотложных мер как по сохранению видового и количественного состава зооценоза, так и восстановление его функционального потенциала, обусловливающего целостность биотических связей и нормальную работу биогеоценозов. Первоочередными мерами должны быть:

1) в системе охраны и восстановления природных мест обитания для животных:

• создание широкой сети природно-заповедных территорий и, в первую очередь, за счет государственных природных заповедников. В промышленных регионах экологический нормой, способствующей сохранению природных местообитаний под заповедно-охранный фонд (ЗОФ), должно отводится в пределах 10–15 % всей их площади;
• в регионах, где практически исчезли оптимальные естественные экосистемы, провести масштабные работы по биологической рекультивации техногенных ландшафтов и экологической реабилитации отработанных земель с последующим отводом их под охранные территории с целью ускорения восстановления биогеоценологических процессов;
• срочно изменить существенную систему законодательных положений по отводу земель под природно-заповедный фонд. Для этого необходимо сократить количество учреждений, участву­ющих в согласовании отвода земель, ограничив лишь облсоветами и облгосадминистрациями на региональном уровне и кабинетом министров на государственном уровне, исключив землепользователей, сельсоветы, райсоветы и райадминистрации, которые являющится главным тормозом в создании новых территорий ПЗФ. Ответственность за соблюдение охранного режима возложить на областные управления экологии и природных ресурсов для государственных заказников и районные госадминистрации для заказников местного значения. Для государственных заказников выделить 1–2 штатных охранных сотрудника, для заказников местного значения – ежемесячно проводить контрольные рейды райадминистрациями с общественностью;
• в степных районах с интенсивным землепользованием организовать постепенный перевод непродуктивных агроценозов в восстанавливаемые степные экосистемы; сократить пахотный фонд с 75–90 до 60 %;
• уменьшить уровень техногенного загрязнения за счет оптимизации существующих систем защиты (очистные сооружения, пылеуловители и т. п.) и увеличить их количество с одновременным постепенным переводом технологического процесса промышленных предприятий на безотходное производство и замкнутый цикл водопользования;
• на отработанных землях за счет промышленных предприятий провести массовые работы по возобновлению и созданию вторичных экосистем;
• вокруг населенных пунктов восстановить ранее существующие зеленые и голубые зоны с запретом любой хозяйственной деятельности (кроме природоохранных). Для крупных индустриальных городов зеленые зоны должны составлять 15 км, небольших промышленных городов – 10 км, сельских населенных пунктов – 2 км. Голубые зоны – соответственно: 5, 3, 0,5 км;
• запретить любую хозяйственную деятельность и строительство разных объектов на островах рек, озер и водохранилищ и в береговой зоне малых рек не менее 500 м;
• по берегам рек и водохранилищ образовать зоны покоя, чередуя их с участками активной рекреации;

2) в системе охраны животных:

• упорядочение правил охоты, значительно сократив сроки ее проведения и нормы добычи на одного охотника. Существующие сроки и нормы добычи (теоретические в реальные) могут почти полностью уничтожить охотничью фауну и резко обеднить фаунистический комплекс. Сроки охоты необходимо сократить до одного месяца (на пернатую дичь) – сентябрь, на пушного зверя и копытных – декабрь, нормы добычи сократить в 2–3 раза;
• для конкретных регионов и охотничьих хозяйств на научной основе ежегодно разрабатывать и строго соблюдать нормы изъятия из природных систем отдельных видов охотничьих объектов;
• запретить имеющееся массовое явление по сбору насекомых, яиц птиц, отлов диких живот­ных для домашнего содержания; повысить контроль за продажей диких животных на зоорынках;
• в период проведения весеннее-летних механизированных сельскохозяйственных работ в агроценозах строго соблюдать круговую обработку поля начиная с центра, не допуская обработку с краевого периметра;
• переводить химическую систему защиты растений на биологическую;
• создавать в агроценозах широкую сеть релизов для создания мест защиты и репродукции различным животным;
• проводить систематическую широкую разъяснительную работу о полезной роли животного населения и недопущения его бесцельного уничтожения (за исключением массовых видов грызунов);

3) в области восстановления функционального потенциала в реабилитируемых экосистемах:

• в процессе восстановления и образования новых вторичных экосистем необходимы работы по интродукции важнейших зооэлементов и созданию условий для их активного привлечения;
• в наземных экосистемах с целью ускорения почвообразовательного процесса на отработанных землях провести интродукцию комплекса почвообразователей: почвенных простейших, микроартропод, дождевых червей, роющих земноводных (чесночниц), насекомоядных млекопитающих;
• для подавления массового развития фитофагов в неустойчивых развивающихся эко­системах – участках биологической рекультивации предусмотреть интродукцию хищных и парази­ти­чес­ких насекомых, земноводных, пресмыкающихся, птиц и насекомоядных млекопитающих (кротов) и привлекать птиц-дуплогнездников за счет создания искусственных гнездовий;
• в водных экосистемах, созданных или спонтанно образованных с целью оптимизации гидрохимического и гидрологического режимов, провести работы по интродукции комплекса гидробионтов – биофильтратов: тубифицид, различных ракообразных, двустворчатых моллюсков, также производить высадку макрофитов для создания мест защиты и репродукции водно-болотного фаунистического комплекса.

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 4-7.

УДК 581.551

Б. А. Барановский, А. А. Александрова, Н. О. Волошина, Б. Н. Пересунько
Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара,
Днепропетровск, Украина, boris_baranovski@mail.ru

WATER-MARSH COMPLEXES OF STEPPE DNIEPER REGION AND ITS ECOLOGICAL VALUE

B. A. Baranovsky, A. A. Aleksandrova, N. O. Voloshina, B. N. Peresun’ko
Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, boris_baranovski@mail.ru

Водно-болотные комплексы степного Приднепровья представлены массивами сообществ воздушно-водных растений (гелофитов) и гигрофильной растительности. Они распространены в долинах больших (Днепр), средних (Самара, Волчья, Орель, Ингулец) и малых рек на мелководных акваториях водотоков, долинных озер, водохранилищ, прудов и окружающих подтопленных территориях. Водные экосистемы имеют обширные пространственные связи, обусловленные не только большой протяженностью и высокими транзитными свойствами обводненных пространств, но и переносом вещества и энергии гидробионтам широко мигрирующими птицами, как мобильными компонентами этих экосистем (Скокова, Виноградов, 1986). Мелководья и заболоченные территории являются регуляторами водного режима водоемов, местообитаниями водной и околоводной флоры и фауны. Однако многолетнее антропогенное влияние привело к значительному (по сравнению с доисторическим временем) расширению площадей водно-болотных комплексов за счет затопления речных долин в результате создания водохранилищ и прудов, подтопления окружающих территорий и последующей их эксплуатации, затопления и подтопления просадочных территорий шахтных подработок, заиления и зарастания русел рек.
Образование водохранилищ влечет за собой значительные изменения режима рек и их долин: затопление лугов, лесов, пахотных земель, подтопление почв (Водохранилища и их воздействие …, 1986), наиболее плодородных участков (игравших важную роль в жизни общества), территорий со значительным разнообразием условий и, соответственно, высоким уровнем биоразнообразия. Водно-болотные комплексы Днепра наиболее распространены в верхней части Запорожского (Днепровского) водохранилища и составляют 607 га по сравнению с нижней частью, где они занимают 107 га, но на краевом Самарском плесе водохранилища они еще обширнее – 1519 га (Барановский, 2000). Основу их (как и на мелководьях других водоемов и подтопленных территориях) составляют формации тростника южного (Phragmites australis (Cav.) Trin ex Steud).
На средних реках наиболее обширными являются водно-болотные комплексы левобережья степного Приднепровья (территории Приднепровской низменности). Наибольшие из площади сосредоточены среднем и нижнем течении рек Орель (площадь бассейна 9800 км2) и Самара (площадь бассейна 22600 км2). Водно-болотные комплексы малых рек и мелких водотоков в сумме также имеют очень значительную площадь, так как их русла и поймы на 70–90 % превращены в тростниковые болота в результате сведения лесов и распашки водосборных площадей и, в особенности, пойм.
Водоемы и заболоченные местности более уязвимы чем наземные экосистемы. Это обусловлено тем, что они занимают понижения рельефа, вследствие чего любое загрязнение водосборной площади сказывается на санитарном состоянии водоема. Изменения состояния водно-болотной флоры и фауны (видовое разнообразие, структура, численность популяций) могут отражать состояние комплекса в целом. Для сохранения биоразнообразия водно-болотных комплексов необходим ряд мероприятий.

1. Инвентаризация флоры и фауны водно-болотных комплексов по отдельным бассейнам рек и отдельным водоемам.
2. Создание списков редких и исчезающих видов растений и животных с указанием местонахождения особо редких видов.
3. Продолжение расширения экологической сети территории области и создание новых объектов природно-заповедного фонда.
4. Создание «Зеленой книги области» (типичных, редких и исчезающих растительных сообществ) на базе «Зеленой Книги» Украины.
5. Переселение редких и исчезающих видов на территории и акватории существующих особо охраняемых объектов природно-заповедного фонда (Днепровско-Орельский природный заповедник и др.).

Zoocenosis — 2009
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2009. – С. 3-4.

УДК 581.5:631.416.8

С. В. Бешлей, В. І. Баранов, М. П. Козловський, В. І. Козловський
Інститут екології Карпат НАН України, Львів, Україна
Львівський національний університет ім. Івана Франка

S. V. Beshley, V. І. Baranov, М. P. Kozlovsky, V. І. Kozlovsky
Institute of Ecology of the Carpathians NAS of Ukraine, Lviv, Ukraine
Ivan Franko National University, Lviv, Ukraine

На території України знаходиться понад півтори тисячі породних відвалів вугільних шахт. На західній території країни вони сконцентровані в межах Червоноградського гірничопромислового району. Породні відвали вугільних шахт – це чинники тотального забруднення землі, води, повітря. Лише з одного середнього терикона щороку вимивається та здувається у вигляді пилу понад 400 тонн породи. Крім того, з нього вилужується понад 8 тонн солей, у тому числі сполуки важких металів. Усі ці речовини та їх сполуки створюють навколо терикону зону техногенного забруднення. Самозаростання відвалів триває десятки та сотні років. Спочатку відбуваються процеси окиснення породи та вивітрювання і лише потім оселяються рослини, які з часом фор-мують рослинний покрив.

Один із перших видів трав’яних рослин, який оселяється на відвалах – куничник наземний – росте поодинокими кущами або формує суцільні куртини. Процес формування рослинного покриву дуже важливим, адже відбувається як накопичення важких металів у рослинах, так і зв’язування субстрату їх коренями та кореневищами, що зменшує процес вивітрювання та вимивання породи. Питання перерозподілу важких металів у субстратах, надземних, підземних частинах і відпаді куничника наземного важливе для з’ясування умов формування едафотопу при поселенні піонерних видів, перерозподілі важких металів між субстратом і рослинами та стабілізації умов техногенного ґрунтового покриву відвалів.

Для вивчення поставленого завдання як модельні об’єкти обрано відвали Центральної збагачувальної фабрики (ЦЗФ), шахт «Надія» та «Візейська» (Львівська область), які розрізнялися за ступенем природного заростання та рекультивації. ЦЗФ почала своє виробництво у 1979 році, і до сьогодні в результаті її діяльності вже сформовано відвал загальною площею понад 76 га. За досить незначний період часу на північній і північно-східній сторонах відвалу почав формуватися рослинний покрив, домінантне місце в якому займає куничник наземний. Для порівняння відібрано пробні зразки субстрату по елементах рельєфу та рослини на відвалі ЦЗФ із природно зарослого відвалу шахти «Візейська» під куртинами куничника наземного, де він уже не є домінантним видом у рослинному угрупуванні, яке сформувалось, та під куничником на рекультивованому відвалі шахти «Надія».

Проби субстрату з глибини 0–20 см відбирали на пробних ділянках відвалів методом «конверту» у 2010 році. Для визначення важких металів проби спалювали у фарфорових тиглях у муфельній печі за температури 400–450 ºС протягом 4–6 годин до отримання однорідного кольору золи. Після цього обробляли проби субстрату сумішшю HCl та HNO3 у співвідношенні 3 : 1. Вміст металів у частинах рослин визначали у середній пробі, яку формували з відібраної у п’яти місцях у межах пробної ділянки. Проби повітряно-сухого рослинного матеріалу озоляли за температури 450 ºC. Отриману золу після зважування розчиняли розведеною HNO3. Валовий вміст металів визначали атомно-абсорбційним методом на спектрофотометрі С115М1 у пропан-бутановому полум’ї з використанням дейтерієвого коректора неселективної абсорбції.
Одна з проблем геохімічного обстеження територій і встановлення рівнів техногенного забруднення ґрунтів – порівняння одержаних результатів аналізу. Для цього одні дослідники використовують ГДК (ОДК) того чи іншого елемента, інші – кларковий вміст елементів за А. П. Виноградовим (1952). На думку багатьох вчених як ГДК, так і кларк за Виноградовим мають недоліки, що не дозволяють об’єктивно оцінювати стан техногенного впливу. Тому А. І. Фатєєв і Я. В. Пащенко (2003) для нормування техногенних впливів запропонували використовувати фоновий вміст мікроелементів у ґрунтах України та застосовувати його як місцеві кларки окремих елементів.

Слід зауважити, що, характеризуючи пусту породу відвалів, не спостерігалося перевищення ГДК для валового вмісту важких металів, але, порівнюючи з фоновим вмістом на цій території, яка представлена дерново-слабопідзолистими ґрунтами, спостерігається збільшення вмісту Zn і Mn у 2 та Cu – у 40 разів, перевищення кількості Pb спостерігається лише у субстраті під заростями куничника на схилі відвалу ЦЗФ із червоною породою. Отже, вміст цих важких металів аномальний для прилеглої території: шляхом вимивання та вивітрювання важкі метали потенційно забруднюють оточуючі екосистеми. Тому актуальним було дослідження ланцюга міграції та розподілу важких металів у органах куничника.

Аналізуючи вміст важких металів у надземних, підземних органах і відпаді куничника слід зазначити, що відбувається селективне їх накопичення та перерозподіл по частинах рослин. Вміст також залежить від фази розвитку рослини та можливих взаємодій між хімічними елементами у ґрунті. При аналізі вмісту важких металів у різних частинах рослин куничника наземного визначено, що більшість їх концентрується в кореневій частині: корінь – первинний бар’єр при надходженні елементів із ґрунту до рослини. Особливо цікаве накопичення заліза коренями та кореневищами куничника на рекультивованому відвалі шахти «Надія», де його вміст удвічі більший, ніж у субстраті. Перерозподіл елементів між живими надземними органами та відпадом характеризується збільшенням їх в останніх. Отже, прослідковується така схема зменшення кількісного вмісту важких металів у субстраті та куничнику: субстрат, підземна частина, відпад, надземна частина.

Куничник наземний, який володіє широкою екологічною амплітудою, стійкий до негативних чинників техногенних едафотопів, зокрема збільшеного вмісту важких металів, можна використовувати для рекультивації схилів відвалів. Практичне значення заростання відвалів куничником полягає у зв’язуванні субстратів його коренями та кореневищами, запобіганню вимивання та видування важких металів із породи.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 5-6

УДК 504.062.2

В. В. Бальковський
Львівський національний аграрний університет, Львів, Україна

V. V. Balkovsky
Lviv National Agrarian University, Lviv, Ukraine

Критичне становище української економіки досі вирішується за рахунок виснаження національних природних ресурсів. З іншого боку, Україна ратифікувала програму збалансованого розвитку, яка передбачає раціональне їх використання. Тому пріоритетним напрямком оптимізації користування природними ресурсами є впровадження діючої у багатьох європейських країнах нормативно-правової системи збалансованого природокористування. Саме таку національну стратегію розвитку передбачено програмою «Основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затвердженою Верховною Радою України.

Але досі науково обґрунтовані обсяги споживання природних ресурсів грубо порушуються, а діючі нормативи природокористування не забезпечують відповідальність порушників за стан ресурсів. Тому в країні необхідне реформування системи нормативно-правових, організаційно-управлінських, економічних і екологічних механізмів користування природними ресурсами. Правова база природокористування в цій системі є центральною, координуючою. Діючі досі правові нормативи не передбачають підконтрольності та підпорядкованості користувачів, які на власний розсуд обирають методи та розміри використання природних ресурсів. Тому потрібний окремий комплекс правових актів про відмежування природних ресурсів від галузевих підприємств. У передових європейських країнах права управління природними ресурсами належать басейновим радам, які здійснюють стимулюючий контроль за розміром і засобами їх використання. Для прикладу, можна згадати «нульовий рівень», суть якого полягає в тому, що за базовий (нульовий) рівень приймається обсяг ресурсів, затверджений підприємству попереднього року. Перевищення цього рівня у наступному році обмежується нормативним коефіцієнтом, перевищення якого карається значними штрафами та позбавленням прав підприємства-користувача. Подібний правовий норматив утримує користувачів у межах регламентованих обсягів споживання природних ресурсів.

Організаційно-управлінська система природокористування в Україні теж повинна бути реорганізована. Дотепер національні природні ресурси закріплені за міністерствами, які здійснюють їх використання. Споживальна функція завжди переважає над ресурсозберігаючою, тому що остання є витратною, а перша – прибут­ковою. У державі необхідна нова система управління, яка б займалась винятково збереженням природних ресурсів та їх розподілом між користувачами, спрямовувала б кошти за ресурсні ліміти на відновлення та реабілітацію їх природного потенціалу. Тут ми знову повертаємося до реформування системи управління ресурсами за прикладом діяльності басейнових рад, наділених особливими правовими та організаційно-управлінськими повноваженнями.

Подібна система природокористування повинна базуватися на економічних важелях, які б забезпечили раціональне використання природних ресурсів з боку підприємств-користувачів. Оплата використаних ресурсів повинна не лише стимулю­вати діяльність таких підприємств, а й направляти їх діяльність на шлях раціонального природокористування. Найперспективнішою, на нашу думку, є економічна оцінка ресурсу за його відтворювальними витратами. Відтворювальні витрати складаються з грошової компенсації, необхідної для відтворення природного потенціалу самого ресурсу, а також для реабілітації місцевого природного ландшафту, в цілому.

До складу екологічних заходів належать основні принципи екологізації виробництва та самого суспільства: нарощування площ і об’єктів природно-заповід­ного фонду, періодична ревізія (таксація, устрій, оцінка) ресурсів, здійснення державних і регіональних програм реабілітації природних ландшафтів, розвиток громадських екологічних організацій і розширення їх участі в екологічній експертизі ресурсокористування, участь у моніторингу за станом природних ресурсів місцевих громад, розвиток рекреаційних видів природокористування тощо.

Подібна система реорганізації ресурсокористування дозволить зменшити нега­тивні наслідки жорсткої політики використання національних природних ресурсів, яка установилась в Україні протягом останнього сторіччя, і допоможе реформувати економіку країни відповідно до передових європейських стандартів. Вона передбачає взаємопідпорядкованість нормативно-правових, організаційно-управлінських, еконо­мічних і екологічних механізмів відповідно до завдань програми збалансованого розвитку з формуванням дієздатних басейнових рад, які виконуватимуть функції стимулюючого контролю за діяльністю підприємств-користувачів.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 3-4.

Комлик Вікторія Олексіївна (1984 р.н.)

Viktoriia O. Komlyk

slinko@ua.fm

У 2006 році з відзнакою закінчила біолого-екологічний факультет Дніпропетровського національного університету за спеціальністю “Зоологія” (кваліфікація магістр, робота за фахом: біолог, зоолог, наукова та викладацька робота) і вступила до аспірантури ДНУ за спеціальністю «Екологія», яку закінчила у 2009 р.

Кандидат біологічних наук з 2020 року. Дисертацію на тему: «Екологічні особливості турунів роду Bembidion (Coleoptera, Carabidae) навколоводних екосистем Присамар’я Дніпровського» захистила у вересні 2020 р. у спеціалізований вченій раді Д 08.051.04 Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара за спеціальністю 03.00.16 – екологія, диплом ДК № 058139 від 26.11.2020 р.

Стаж педагогічної роботи у закладах вищої освіти складає 16 років. Викладає такі дисципліни, як «Зоологія», «Урбоекологія», «Організація та управління в природоохоронній діяльності», «Збалансоване природокористування», «Екологічна безпека», «Новітні принципи та методи захисту навколишнього середовища» та інші.

Основні етапи науково-педагогічної діяльності:

01.09.2006 р. – 31.08.2009 р. – аспірант Дніпропетровського національного університету;

01.09.2009 р. – 31.08.2021 р. – асистент кафедри зоології та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара;

01.09.2021 р. – 31.12.2024 р. – доцент кафедри зоології та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара;

01.09.2021 р. – по теперішній час – доцент кафедри біорізноманіття та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 08.051.04 з присудження наукового ступеня доктора біологічних наук за спеціальністю 03.00.16 «Екологія» при Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара.

Член редколегії наукового журналу «Regulatory Mechanisms in Biosystems».

Загальна кількість друкованих праць – 35. Індекс Хірша за базою Scopus – 4, за базою Web of Science – 4.

https://orcid.org/0000-0002-3727-5847

https://publons.com/researcher/3390341/viktoriia-o-komlyk/

https://www.scopus.com/authid/detail.uri?authorId=57214233916

https://www.researchgate.net/profile/Komlyk_slynko_O

https://scholar.google.com.ua/citations?user=mFy2VoIAAAAJ&hl=ru

Основні наукові публікації

Монографії:

Holoborodko, K., Seliutina, О., Ivanko, I., Sytnyk, S., Lovynska, V., Pakhomov, O., Faly, L., Boyko, О., Komlyk, V., Tykhanova, O., & Kolombar, T. (2022). The use of arthropods as test objects for the development of new biotechnologies. https://doi.org/10.30525/978-9934-26-267-8

Наукові статті:

Kolombar, T. M., Komlyk, V. O., Berezovskyi, V. O., & Brygadyrenko, V. V. (2025). The effect of spices, essential oils and extracts on the locomotor activity of Porcellio laevis (Isopoda, Porcellionidae). Biosystems Diversity, 33(1), e2517. https://doi.org/10.15421/012517 (Scopus, Web of Science)

Parhomenko, O. V., Ostapchuk, V. V., Komlyk, V. O., & Brygadyrenko, V. V. (2024). Influence of medicinal plants on Blaberus craniifer cockroaches and their parasites, gregarines and nematodes. Biosystems Diversity, 32(3), 398–405. https://doi.org/10.15421/012443 (Scopus, Web of Science)

Parhomenko, O., Langraf, V., Petrovičová, K., Komlyk, V., & Brygadyrenko, V. (2022). Morphometric variability of ground beetles Bembidion minimum (Coleoptera, Carabidae): who should chang more, males or females? Nature Conservation Research, 7(1), 42–69. http://doi.org/10.24189/ncr.2022.008 (Scopus)

Komlyk, V., Brygadyrenko, V. (2020). Morphological variability of Bembidion varium (Coleoptera, Carabidae) in gradient of soil salinity. Folia Oecologica, 47(1), 23–33. http://doi.org/10.2478/foecol-2020-0004 (Scopus)

Komlyk, V. O., & Brygadyrenko, V. V. (2019). Morphological variability of Bembidion minimum (Coleoptera, Carabidae) populations under the influence of natural and anthropogenic factors. Biosystems Diversity, 27(3), 250–269. https://doi.org/10.15421/011935 (Scopus, Web of Science)

Komlyk, V. O., & Brygadyrenko, V. V. (2019). Morphological variability of Bembidion aspericolle (Coleoptera, Carabidae) populations in conditions of anthropogenic impact. Biosystems Diversity, 27(1), 21–25. https://doi.org/10.15421/011903 (Scopus, Web of Science)

Горбань Вадим Анатолійович (1984 р.н.)

Vadym A. Gorban

gorvadym@gmail.com

У 2006 році закінчив Дніпропетровський національний університет, біолого-екологічний факультет, за спеціальністю «Екологія та охорона навколишнього середовища» (диплом магістра з відзнакою) та вступив до  денної аспірантури при кафедрі геоботаніки, ґрунтознавства та екології.

Кандидат біологічних наук з 2012 року. Дисертацію на тему «Екологічна роль еолово-ґрунтових відкладів у формуванні едафотопів лісових культурбіогеоценозів степової зони України» (науковий керівник – член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор А. П. Травлєєв) захистив у січні 2012 року у спецiалiзованiй вченій радi Д 08.051.04 Дніпропетровського національного університету за спеціальністю 03.00.16 — екологія, диплом ДК № 006465.

Вчене звання доцента кафедри геоботаніки, ґрунтознавства та екології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара присвоєно у 2014 роцi, атестат 12ДЦ № 037796.

Стаж педагогiчної роботи у закладах вищої освiти складає 17 рокiв. Викладає такі дисципліни, як «Загальна екологія», «Вступ до фаху», «Екологічне інспектування та стратегічна екологічна оцінка», «Екологічна освіта та виховання учнів», «Екологія рослин», «Екологічне інспектування», «Методи біогеоценологічних досліджень» та ін.

Основнi етапи науково-педагогiчної дiяльностi:

вересень 2006 р. – вересень 2008 р. – аспірант Дніпропетровського національного університету;

вересень 2008 р. – вересень 2012 р. – асистент кафедри геоботаніки, ґрунтознавства та екології Дніпропетровського національного університету;

вересень 2012 р. – грудень 2019 р. – доцент кафедри геоботаніки, ґрунтознавства та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара;

грудень 2019 р. – грудень 2024 р. – завідувач кафедри геоботаніки, ґрунтознавства та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара;

січень 2025 р. – по теперішній час – доцент кафедри біорізноманіття та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

Керує підготовкою аспірантів.

Є відповідальним секретарем наукового фахового журналу «Екологія та ноосферологія», заступником головного редактора збірника «Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель», вченим секретарем Наукової ради Національної академії наук України з проблем ґрунтознавства.

Є членом Науково-технічної ради ДНУ ім. О. Гончара, членом наукового комітету та координатором напряму «Екологія та Космос» Наукових читань «Дніпровська орбіта», координатором науково-практичного напряму «Екологія. Космічна біомедицина та психологія» Міжнародної молодіжної науково-практичної конференції «Людина і Космос»,  членом журі III етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з біології (обласний рівень), членом журі III етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з екології (обласний рівень), членом журі ІІ етапу Всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослідних робіт учнів-членів Малої академії наук України (обласний рівень), головою Дніпропетровського обласного відділення ГО «Українське товариство ґрунтознавців та агрохіміків», заступником декана біолого-екологічного факультету з наукової роботи.

Загальна кількість друкованих праць – понад 140.

— 9 статей у журналах, які проіндексовані у наукометричних базах Scopus та Web of Science;

— h-індекс за базою Scopus 4, за базою Web of Science 3;

— https://www.scopus.com/authid/detail.uri?authorId=57218565022;

— https://publons.com/researcher/D-1609-2016/;

— https://www.researchgate.net/profile/Vadim_Gorban2;

— https://scholar.google.com.ua/citations?user=sfMAwtsAAAAJ&hl=ru&oi=ao

Основні наукові публікації

Монографія

Горбань В. А. Еолово-грунтові відклади та їх вплив на формування едафотопів лісових культурбіогеоценозів степової зони України. – Дніпро: Свідлер А.Л., 2017. – 200 с.

Розділи монографій

Gorban V. Robinia Pseudoacacia and Quercus Robur Plantations Change the Physical Properties of Calcic Chernozem // Dmytruk Y., Dent D. (eds) Soils Under Stress. – Springer, Cham, 2021. – P. 95–103. DOI: 10.1007/978-3-030-68394-8_10

Горбань В. А. Фізичні властивості ґрунтів та підстилок лісових біогеоценозів степової зони України // Біогеоценологічні дослідження лісів степової зони України: колективна монографія / За ред. А. П. Травлєєва. – Дніпро: «Свідлер А.Л.», 2016. – С. 142–154.

Горбань В. А. Використання прилеглих до будинку ґрунтів та субстратів для підтримання теплового балансу будівель // Ключі до успішного енергозбереження. Почни з себе! – Дніпропетровськ: Моноліт, 2008. – С. 132-151.

1. Yakovenko, V., Gorban, V., Kotovych, O., Didur, O., & Poleva, J. (2025). Humus forms, earthworm bioturbation and soil organic carbon storage in Chernozems of the low-intensity land use of steppe zone of Ukraine. Geoderma Regional, 42, e00988. https://doi.org/10.1016/j.geodrs.2025.e00988
2. Gorban V. A., Poleva J. L., Bilova N. A., Hunko S. O., Kotovych O. V. Mechanisms of influence of forest ecosystems on the aggregate composition and water stability of soil aggregates in the semi-arid area of southeast Ukraine // Regulatory Mechanisms in Biosystems. – 2024. – 15(1). – 148–158. https://doi.org/10.15421/022422
3. Горбань В. А. Вплив лісонасаджень Robinia pseudoacacia L. та Quercus robur L. на склад та водостійкість агрегатів чорноземів південних // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія «Агрономія і біологія». – 2024. – 55(1). – С. 63–70. https://doi.org/10.32782/agrobio.2024.1.9
4. Gorban V. A., Bilova N. A., Poleva J. L., Huslystyi A. O., Kotovych O. V., Hunko S. O. The influence of forest vegetation on the physical properties of chernozems in the steppe zone of Ukraine // Biosystems Diversity. – 2024. – 32(1). – 3–11. https://doi.org/10.15421/012401
5. Горбань В. А., Божко К. М. Вплив лісової рослинності на електрофізичні властивості байрачних чорноземів степової зони України // Біологія та екологія. – 2024. – 10(1). – С. 8–14. https://doi.org/10.33989/2024.10.1.306003
6. Горбань В. А., Білова Н. А. Вплив лісових насаджень на теплофізичні властивості чорноземів південних // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Екологія». – 2024. – Вип. 30. – С. 26–35. https://doi.org/10.26565/1992-4259-2024-30-02
7. Yakovenko V., Gorban, V., Kotovych O., Didur O., Lisovets O. Visual evaluation of soil structure in low-intensity land use systems of steppe zone of Ukraine // Soil Use and Management. – 2024. – 40(1). – e12972. https://doi.org/10.1111/sum.12972
8. Горбань В. А., Божко К. М. Природна радіоактивність ґрунтів байраку Військового // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. – 2023. – Т. 52. – С. 56–62. https://doi.org/10.15421/442305
9. Gorban V., Huslystyi A. Changes in selected properties of Calcic Chernozem due to cultivation of Robinia pseudoacacia and Quercus robur // Folia Oecologica. – 2023. – 50 (2). – Р. 196–203. https://doi.org/10.2478/foecol-2023-0018
10. Барановський Б. О., Жихарєва А. В., Горбань В. А. Аналіз екофлористичного різноманіття родини Роасеае лісових біогеоценозів північного степового Придніпров`я // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. – 2022. – Т. 51. – С. 17–28. https://doi.org/10.15421/442202
11. Гуслистий А. О., Горбань В. А. Кольорові показники як параметри прогнозування умісту органічного вуглецю у ґрунтах // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. – 2022. – Т. 51. – С. 86–93. https://doi.org/10.15421/442208
12. Горбань В. А. Вплив штучних лісонасаджень Robinia pseudoacacia L. та Quercus robur L. на гранулометричний склад чорноземів звичайних // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. – 2022. – Т. 51. – С. 42–51. https://doi.org/10.15421/442204.
13. Горбань В. А. Вплив штучних лісових насаджень на діелектричну проникність та електрофізичні показники чорноземів південних // Екологія та ноосферологія. – 2021. – 32(2). – С. 77-81. https://doi.org/10.15421/032113
14. Горбань В. А., Якуба М. С., Гуслистий А. О. Вплив лісової рослинності на колір, відбивну здатність та вміст гумусу в ґрунтах байраків північного варіанта степової зони України // Екологія та ноосферологія. – 2021. – 32(1). – С. 28-34. https://doi.org/10.15421/032105
15. Якуба М. С., Горбань В. А. Історичні аспекти створення та особливості функціонування полезахисних насаджень степової зони України // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. – 2021. – Вип. 50. – С. 33-43. https://doi.org/10.15421/442104
16. Gorban V., Huslystyi A., Recio Espejo J. M., Bilova N. Prediction of SOC in Calcic Chernozem in the steppe zone of Ukraine using brightness and colour indicators // Ekológia (Bratislava). – 2021. – 40 (4). – P. 325–336. https://doi.org/10.2478/eko-2021-0034
17. Горбань В. А. Природна радіоактивність ґрунтів байрачних біогеоценозів північного варіанту степової зони України // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. – 2020. – Вип. 49. – С. 58–66. https://doi.org/10.15421/442005
18. Recio Espejo, J. M., Kotovych, O. V., Díaz del Olmo, F., Gorban, V. A., Cámara Artigas, R., Masyuk, O. M., Borja Barrera, C. (2020). Palaeoecological aspects of an Ukrainian Upper Holocene chernozems. Ecology and Noospherology, 31(2), 59–64. https://doi.org/10.15421/032009
19. Горбань В. А. Особливості теплофізичних властивостей грунтів байрачних біогеоценозів південного варіанту степової зони України // Екологія та ноосферологія. – 2020. – 31 (2). – С. 82–86. https://doi.org/10.15421/032013
20. Горбань В. А., Купцова К. С., Острянин Н. С., Тетюха О. Г. Особливості структурно-агрегатного складу едафотопів байрачних лісів південного варіанта степової зони України // Екологія та ноосферологія. – 2020. – 31 (1). – С. 16–22. https://doi.org/10.15421/032003
21. Горбань В. А., Болобан А. О. Особливості структурно-агрегатного складу чорноземів звичайних під степовою та лісовою рослинністю // Екологія та ноосферологія. – 2019. – 30(2). – С. 74-79. https://doi.org/10.15421/031913
22. Горбань В. А. Вплив штучних лісових насаджень на теплофізичні властивості чорноземів звичайних // Екологія та ноосферологія. – 2019. – 30(1). – С. 33-38. https://doi.org/10.15421/031906
23. Горбань В. Вплив штучних лісонасаджень на електрофізичні показники чорнозему звичайного // Вісник Львівського університету. Серія біологічна. – 2019. – Вип. 81. – С. 76-85. https://doi.org/10.30970/vlubs.2019.81.09
24. Горбань В. А., Хмеленко О. В., Гуслистий А. О., Тетюха О. Г. Вплив лісової рослинності на колір, відбивну здатність та вміст гумусу в чорноземах звичайних // Питання степового лісознавства та лісової рекультивації земель. – 2019. – Вип. 48. – С. 25-37. https://doi.org/10.15421/441903
25. Gorban V., Huslystyi A., Kotovych O., Yakovenko V. Changes in physical and chemical properties of Calcic chernozem affected by Robinia pseudoacacia and Quercus robur plantings // Ekológia (Bratislava). – 2020. – 39 (1). – P. 27–44. https://doi.org/10.2478/eko-2020-0003
26. Горбань В. А. Діагностичне значення фізичних властивостей ґрунтів лісових біогеоценозів степової зони України // Екологія та ноосферологія. – 2018. – 29(2). – С. 83–88. https://doi.org/10.15421/031814
27. Горбань В. А., Гуслистий А. О. Деякі особливості впливу насаджень Robinia pseudoacacia L. на ґрунти в посушливих умовах // Екологія та ноосферологія. – 2018. – 29(1). – С. 47–51. https://doi.org/10.15421/031808
28. Voronkova, Y. S., Voronkova, O. S., Gorban, V. A., & Holoborodko, K. K. (2018). Oxidative stress, reactive oxygen species, antioxidants: a review. Ecology and Noospherology, 29(1), 52–55.
29. Marenkov O., Holoborodko K., Voronkova Y., Gorban V. Effect of zinc and cadmium ions on histostructure of antennal glands of marbled crayfish Procambarus fallax (Hagen, 1870) f. virginalis (Decapoda) // Acta Biologica Universitatis Daugavpiliensis. – 2017. – 17 (2), 219-224.
30. Масюк О. М., Горбань В. А. Особливості гумусонакопичення в техноземах під тополевими насадженнями в умовах Західного Донбассу // Ґрунтознавство. – 2017. – № 3-4. – С. 57-66.
31. Горбань В. А., Гуслистий А. О., Мандригеля М. В., Погрібняк В. О. Вплив лісової рослинності на діелектричну проникність та електрофізичні показники чорноземів // Ґрунтознавство. – 2017. – Т. 18, № 1-2. – С. 38-45.
32. Маренков О. М., Голобородько К. К., Воронкова Ю. С., Горбань В. А. Особливості гістологічної адаптації мармурових раків Procambarus fallax f. virginalis (Decapoda) до різних концентрацій кадмію в умовах модельного експерименту // Екологія та ноосферологія. – 2017. – Т. 28, № 3-4. – С. 37-44.
33. Горбань В. А. Фізичні властивості ґрунтів як складова характеристики лісорослинних умов степової зони України // Екологія та ноосферологія. – 2017. – Т. 28, № 1-2. – С. 96-104.
34. Воронкова Ю. С., Голобородько К. К., Маренков О. М., Горбань В. А. Проблема дослідження оксидативного стресу у біологічних дослідженнях // Питання біоіндикації та екології. – Вип. 21, № 1– С. 51-65.
35. Holoborodko K. K., Marenkov O. M., Gorban V. A., Voronkova Y. S. The problem of assessing the viability of invasive species in the conditions of the steppe zone of Ukraine // Visnyk of Dnipropetrovsk University. Biology, ecology. – 2016. – 24(2). – P. 466–472. https://doi.org/10.15421/011663