УДК 592:504.054(477.63)

К. О. Мороз

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, ramzyes@yandex.ru

SEASONAL DYNAMICS OF SOIL SURFACE INVERTEBRATES
IN ANTHROPOGENOUS TRANSFORMED ECOSYSTEMS
UNDER IMPACT OF METALLURGICAL AND COKE CHEMICAL
INDUSTRY OF DNIPRODZERZHINSKCITY

K. О. Moroz

Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k NationalUniversity, Dnipropetrovs’k, Ukraine

Багатокомпонентне та всебічне дослідження змін структури біогеоценозів, що знаходяться в умовах зростаючого техногенного тиску – першочерговий і невід’ємний крок для розуміння функціонування екосистем, прогнозування динаміки їх розвитку, збереження їх стійкості (Северцев, 1990; Емельянов, 1999). Підстилкові безхребетні – одні з найкращіх біоіндикаторів забруднення ґрунтів речовинами, що надходять з атмосфери. Реакція на забруднення підстилкової мезофауни проявляється у порушенні співвідношення трофічних груп, варіюванні чисельності та видового складу герпетобіонтів (Бессолицына, 1990; Гиляров, 1978, 1982).

Дніпродзержинськ – значний промисловий центр Дніпропетровської області. Найбільший забруднювач повітря в місті, який викидає 89 % шкідливих речовин – ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського». Коксохімічений завод ОАО «Баглейкокс» спеціалізується на переробці вугілля та сирого бензолу, а також на виробництві доменного коксу. Промислові викиди потрапляють до ґрунту разом із атмосферними опадами, пилом і аерозолями, а також зі збагаченим полютантами рослинним опадом (Пасічний, 2002).

Відбір матеріалів проводили протягом вегетаційного сезону 2010 р. (квітень–жовтень) на території м. Дніпродзержинськ (Дніпропетровська обл.) за загальноприй­нятими методиками (пастки Барбера з 4 % розчином формаліну). За період досліджень відібрано близько 9 300 екз. наґрунтових безхребетних, що належать більше ніж до 145 видів. Для дослідження сезонної динаміки герпетобію на кожній пробній ділянці з 19.04 по 10.10.1010 р. функціонувало по 10 пасток. Вилучення безхребетних проводили з періодичністю 7–10 діб, синхронно на обох ділянках.

Динамічна чисельність підстилкової мезофауни насадження ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» більше ніж у 3,5 раза перевищує даний показник для насадження поблизу заводу ОАО «Баглейкокс» (4,18 та 1,15 екз./10 пастко-діб у середньому за сезон відповідно). Але на території насадження поблизу заводу ОАО «Баглейкокс» протягом сезону спостерігається відносно стала динамічна чисельність, тоді як на ділянці насадження ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» відмічаються значні коливання чисельності (піки та спади зі значною амплітудою).

За кількістю видів досліджені ділянки мало відрізняються: за період досліджень у насадженнях ОАО «Баглейкокс» зареєстровано 109 видів підстилкових безхребетних, у насадженнях ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» – 82. На обох територіях спостерігається схожа сезонна динаміка видового багатства. Але на ділянці насадження ОАО «Баглейкокс» протягом сезону відмічається відносно невисока одночасна присутність різних видів у екосистемі та поступове заміщення одних видів на інші. У насадженні ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзер­жинського» на фоні невисокої загальної кількості, одночасно в екосистемі зустрічається більше видів, ніж на ділянці насадження ОАО «Баглейкокс».

Таксономічна структура угруповань підстилкових безхребетних суттєво відрізняється. У насадженнях ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзер­жинського» основу підстилкової фауни складають представники стоніг (42,4 %), значна частина герпетобію представна рядами Hymenoptera та Coleoptera (26,8 та 25,8 % відповідно). Представники Aranei складають лише 3,2 % герпетобію. На ділянці насадження ОАО «Баглейкокс» головну роль у формуванні мезофауни відіграють представники ряду Coleoptera (42,8 %). Значна частина герпетобію представлена без­хребетними підкласу Aranei та ряду Isopoda (17,6 та 15,8 % відповідно). Слід зазначити, що навідміну від насадження ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзер­жинського», 9,1 % мезофауни насадження ОАО «Баглейкокс» припадає на долю представників ряду Dermaptera. Hymenoptera складають лише 8,0 % підстилкової мезофауни ділянки насадження ОАО «Баглейкокс».

Трофічна структура мезофауни антропогенно трансформованих екосистем м. Дніпродзержинськ має суттєві відмінності на досліджених територіях. На ділянці насадження ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» 49,8 % підстилкових безхребетних складають зоофаги (за рахунок Carabidae). Фітосапротроф­ний блок становить 16,3 % (через домінування Isopoda). 42,6 % трофічної структури насаджень поблизу ОАО «Баглейкокс» складають фітосапрофаги. Зоофаги становлять лише 27,3 %. Фітофаги насадження ОАО «Баглейкокс» складають близько 14,0, а на території насадження ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» – лише 2,9 %. Відсоток безхребетних-пантофагів на обох ділянках суттєво не відрізняється: 18,5 % – у насадженнях ОАО «Баглейкокс» та 26,8 % – у насадженнях ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського». На обох ділянках чисельність копрофагів і некрофагів не перевищує 2 %.

Різноманіття герпетобію суттєво не відрізняється на обох ділянках і знаходиться на досить низькому рівні. Індек Шеннона для насадження ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» у середньому складає 2,08, а індекс Пієлу – 0,754 біт. Для мезофауни насадження ОАО «Баглейкокс» ці показники дещо вищі: 3,38 та 0,754 біт відповідно. Найнижчі показники індексів різноманіття підстилкової мезофауни зареєстровані у другій декаді травня (1,23 та 0,29 біт відповідно). Максимальні показники індексу Шеннона (2,91) спостерігаються наприкінці липня. Найвищі значення еквитабельності угруповань підстилкових артропод зареєстровано у середені вересня (0,64). На території насадження ОАО «Баглейкокс» максимальні значення індексу Шеннона спостерігаються на початку липня (4,18 біт). Максимальні значення індексу Пієлу (0,85) спостерігаються на початку липня, мінімальні (0,55) – у першій декаді серпня.

Досліджені характеристики герпетобію антропогенно трансформованих ділянок м. Дніпродзержинськ знаходяться на досить низькому рівні. Чисельність підстилкових безхребетних насадження ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержин­ського» більше ніж у 3,5 риза перевищує даний показник герпетобію насадження поблизу заводу ОАО «Баглейкокс», але на останній ділянці зареєстровано на 30 видів більше. Основу трофічної структури підстилкової мезофауни насадження ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» складають зоофаги, тоді як у насадженні ОАО «Баглейкокс» – фітосапрофаги. Таксономічна структура та різноманіття угруповань підстилкових безхребетних обох ділянок cуттєво не відрізняється.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 197-199.

УДК 595.765:591.523(477-924.52)

П. С. Микицей, А. Г. Сіренко

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника,
Україна, bratlibo@yahoo.co.uk

HEIGHT GRADIENT IN DISTRIBUTING OF ELATERIDAE COMPLEXES
(COLEOPTERA) IN THE CONDITIONS OF OPENED BIOTOPES
OF THE UKRAINIAN CARPATHIANS

P. S. Mykytsey, A. G. Sirenko

Vasyl’ Stefanyk Precarpathian National University, Ukraine

Досліджено висотний градієнт розподілу комплексів коваликів (Coleoptera, Elateridae) в умовах відкритих біотопів Українських Карпат. Для цього проаналізовано збори 2000–2010 років з околиць заповідника «Ґорґани» із 6 стаціонарів, що являли собою прирічкові гірські, лісові гірські, субальпійські луки, розташовані на висотах 770–1500 м над рівнем моря. Збори проводили методом «косіння» у травні–липні щороку. Для статистичного аналізу використовували критерій Пірсона форми Батлера, а також програму Statistica 6.0. У роботі використано власні збори авторів та збори різних колекторів (Р. М. Бідичак, В. Ю. Шпарик, В. В. Заброда) – аспірантів і студентів Прикарпатського національного університету. Збори зберігаються в зоологічному музеї Прикарпатського університету. Проаналізовано висотний градієнт розподілу комплексів коваликів для різних екологічних груп окремо: хижих коваликів, поліфагів, фітофагів і видів коваликів, трофічна спеціалізація яких невідома (трофічні групи виділені щодо спеціалізації живлення імаго).

Хижих коваликів (включаючи і некрофагів) виявлено 7 видів. Висотний градієнт проявлявся на рівні видового складу. Виявлено негативну кореляцію між видовим багатством угрупувань хижих коваликів і висотою розташування стаціонару над рівнем моря (r = –0,610). Коваликів-поліфагів (живляться їжею тваринного та рослинного походження) виявлено в досліджених стаціонарах 6 видів. У цій групі висотний градієнт проявлявся у вигляді різної частоти відлову окремих видів. Вибірки, зроблені на різних висотах, статистично достовірно відрізнялись за відносною частотою відлову видів (p < 0,05 у кожному випадку порівнянь). Зокрема, виявлено високу позитивну кореляцію між відносною частотою відлову коваликів цієї екологічної групи та висотою стаціонару над рівнем моря для Selatosomus aeneus (Linnaeus, 1758) (r = 0,879).

Коваликів-фітофагів у досліджених стаціонарах виявлено 15 видів. Висотний градієнт проявлявся щодо видового складу угрупувань і відносної частоти відлову. Виявлено високу негативну кореляцію між видовим багатством коваликів-фітофагів і висотою стаціонару над рівнем моря (r = –0,942): із висотою багатство цього угрупування різко зменшується. Вибірки, зроблені на різних висотах, статистично достовірно відрізнялись за відносною частотою відлову видів (p < 0,05 у кожному випадку порівнянь). Щодо частоти відлову окремих видів коваликів-фітофагів виявлено високі негативні та позитивні кореляції між відносною частотою відлову та висотою стаціонару над рівнем моря. Для Ctenicera cuprea (Fabricius, 1781) коефіцієнт кореляції складав 0,971.

Серед коваликів були види, трофічна спеціалізація яких на стадії імаго невідома. Таких видів виявлено 10. У цій умовній екологічній групі висотний градієнт проявлявся на рівні видового багатства та відносної частоти відлову видів. Вибірки, зроблені на різних висотах, достовірно відрізнялись за відносною частотою відлову (p < 0,05 в кожному випадку порівнянь). Щодо видового багатства простежувалась висока негативна кореляція між кількістю видів із невідомою трофічною спеціалізацією імаго та висотою стаціонару над рівнем моря (r = –0,851) – із висотою видове багатство цієї групи елятерід зменшувалось. Для окремих видів елятерід із невідомою трофічною спеціалізацією імаго висотний градієнт проявляється по-різному. Для Athous carpathophilus Reitter, 1910 простежувався чіткий висотний градієнт із високою позитивною кореляцією (r = 0,897), а для A. zebei Bach, 1852 – висока негативна кореляція (r = –0,935). У кожному випадку досліджували не тільки лінійну, а і нелінійну (поліномінальну) кореляцію між видовим багатством або частотою відлову та висотою стаціонару над рівнем моря. Виявлені поліноми близькі до лінійної залежності.

Отже, в угрупуваннях коваликів усіх трофічних груп щодо живлення імаго в умовах гірського масиву Ґорґани простежується висотний градієнт. В угрупуваннях хижих коваликів висотний градієнт проявляється у вигляді відмінностей у видовому складі у відкритих біотопах, розташованих на різних висотах. В угрупуваннях коваликів-поліфагів висотний градієнт проявляється у вигляді відмінностей за частотою відлову видів у відкритих біотопах, розташованих на різних висотах. В угрупованнях коваликів-фітофагів висотний градієнт проявляється у вигляді відмінностей частоти відлову видів і видового складу. В угрупуваннях коваликів із невідомою трофічною спеціалізацією імаго висотний градієнт проявляється у вигляді відмінностей за частотою відлову видів і видового складу у відкритих біотопах, розташованих на різних висотах.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 195-196.

УДК 595.7:591.5

В. В. Меламуд, Є. В. Рукавець

Державний природознавчий музей НАН України,
Львів, Україна, melamud_v@mail.ru, eugenia.rukavec@mail.ru

DIVERSITY OF SOIL MICROARTHROPODS
IN THE NATURAL ZONES OF WESTERN POLISSIA

V. V. Melamud, E. V. Rukavec

State Museum of Natural History, NAS of Ukraine, Lviv, Ukraine

Серед безхребетних ґрунтової біоти колемболи (Collembola) та нижчі панцерні кліщі-орібатиди (Acari: Oribatida, Macropylina) виділяються своїм різноманіттям, чисельністю (до сотень тисяч екз./м²), пристосувальними функціями. Більшість із цих педобіонтів представлена сапрофагами. Їх просторовий розподіл розрізняється щодо локальної ділянки, біогеоценозу, ландшафту або регіону (Криволуцкий, Лебрен, 1995).

Природні зони Західного Полісся поділяються на зону мішаних (соснові, сосново-дубові, грабово-дубово-соснові та ін.) Волинського Полісся та широколистяних лісів (сосново-дубові, дубові, букові) лісостепової зони Малого Полісся.

Основним матеріалом слугували збори (понад 2000 кількісних і якісних проб), які проводили у 1975–2009 роках. У складі фауни колембол хвойних лісів Волинського Полісся налічується 61 вид із 10 родин. Фауністичне багатство демонструють родини Isotomidae – 18 видів (30,0 % загальної кількості видів), Entomobryidae – 14 видів (23,0 %) і Hypogastruridae – 9 видів (14,7 %). Частка цих провідних родин загалом складає 67,7 % сумарного видового різноманіття.

У групі домінантних видів – представники чотирьох родин: Xenylla böerneri Axelson, 1905, Protaphorura subarmata (Gisin, 1957), Folsomia quadrioculata (Tullberg, 1871), Parisotoma notabilis (Schaffer, 1896), Lepidocyrtus lignorum Fabricius, 1775. У до­слідженому колемболокомплексі родина Tomoceridae представлена винятково константними видами (три види роду Tomocerus і Pogonognathellus flavescens (Tullberg, 1871). Спектр біотопічних угруповань сформований лісовими (31,1 %) та еврибіонтни­ми (28,0 %) видами. Ногохвістки лучно-лісового комплексу складають 16,4 %, мешканці відкритих ландшафтів – 11,0 %.

Таксономічна структура Collembola заплавних і материкових лук представлена 50 видами з 13 родин. Найбагатші за видовим складом родини Isotomidae (30,0 % видового списку) та Entomobryidae (охоплює п’яту частину списку). В інших родинах налічується від 1 до 6 видів.

Виділено лише одного домінанта – еврибіонта Folsomiа manolachei Bagnall, 1939. Ядро субдомінантів розширене: Hypogastrura assimilis (Krausbauer, 1898), Ceratophysella denticulata (Bagnall, 1941), Protaphorura armata (Tullberg, 1869), Folsomia quadrioculata (Tullberg, 1871), Desoria tigrina Nicolet, 1842, Lepidocyrtus cyaneus Tullberg, 1871, L. lignorum Fabricius, 1775. Коло субрецедентів утворюють Pseudachorutes parvulus Börner, 1901, Mesaphorura macrochaeta Rusek, 1976, Metaphorura affinis (Börner, 1902), Deuteraphorura variabilis Stach, 1954.

Спостерігається майже однаковий розподіл ногохвісток за типами біоценозів між еврибіонтними, лісовими видами і такими, що віддають перевагу відкритим біотопам. Спеціалізованих видів знайдено лише два. Уперше в зоні мішаних лісів знайдена рідкісна Tetracanthella pilosa Schött, 1891, яка дотепер реєструвалася у Карпатському регіоні.

Фауну колембол лучних угідь мішанолісової зони та зони широколистяних лісів можна охарактеризувати як монодомінантну, малоспецифічну, з обмеженим спектром екологічних груп. За особливостями таксономічної структури досліджена фауна ногохвісток належить до ізотомоїдно-ентомобріоїдного типу та гіпогаструроїдно-неануроїдного підтипу. Цей тип колемболофауни характерний для зони широколистяних лісів помірного поясу.

На підставі багаторічних досліджень і літературних даних (Меламуд, 2003) укладено анотований список нижчих орібатид Західного Полісся, який обіймає 68 видів із 24 родів 12 родин. Серед них найчисленнішими у видовому відношенні є родини Phthiracаridae (21 вид), Brachychthoniidae (17), Camisidae (10). 6 родин представлені тільки двома та одним видами.

Узагальнення просторово-типологічного різноманіття угруповань нижчих панцирних кліщів у природних зонах Західного Полісся показало, що їх видовий склад вищий у рослинних формаціях мішаних лісів Волинського Полісся, де зареєстровано 46 видів із 20 родів 12 родин, а в зоні широколистяних лісів Малого Полісся – 38 видів із 19 родів 11 родин. В інших лісових, лучних ценозах видовий склад на порядок нижче: від 20 до 28 видів. Це показує на різноманітніші умови середовища (мікроклімат, багатство едафотопів, неоднорідність ґрунтів тощо) нижчих панцирних кліщів у перших біоценозах, ніж у других, що свідчить про їх відносну однорідність. Це під­тверджує також розподіл домінантних видів: загалом 12 видів (субдомінанти – до 19) на території першої та 9 – у зоні другої частини Полісся (субдомінанти – до 13). Це стосується також чисельності орібатид окремих зональних біотопів мішаних лісів (до 28 видів) і зони широколистяних лісів (до 22), в інших – 13–18.

Найрізноманітніші у видовому відношенні в досліджених окремих ценозах представники родин Brachychthoniidae (5–12 видів), Phthiracаridae (5–10), Camisidae (3–8). Потрібно відзначити локальні групи нижчих орібатид. Перша – види, поширені по всій досліджуваній території. До цієї групи належать 25 видів: Eniochthonius minutissimus (Berlese, 1903), Hypochthonius luteus Oudemans, 1917, Atropacarus striculus (C. L. Koch, 1835), Nothrus anauniensis Canestr. & Fanzago, 1876, Platynothrus peltifer (C. L. Koch, 1839) та інші. В основному ці види відносяться до домінантних і субдомінантних видів даного регіону. Друга група нижчих панцирних кліщів включає 16 видів, зафіксованих тільки у фітоценозах Волинського Полісся: наприклад Sellnickochthonius immaculatus (Forsslund, 1942), Camisia horrida (Hermann, 1804), Rhysotritia ardua-affinis Sergienko, 1989, Malaconothrus gracilis Hammen, 1952, Nanhermannia coronata Berlese, 1913. Третя група (7 видів) мешкає на теренах дубових, соснових, дубово-соснових лісів і деяких луках Малого Полісся: Phthiracarus longulus (C. L. Koch, 1841), P. italicus (Oudemans, 1900), Hermannia convexa (C.L.Koch, 1839) та інші. В останній групі відмічено 6 видів нижчих орібатид (Hypochthonius rufulus C. L. Koch, 1835, Camisia spinifer (C. L. Koch, 1835), Trhypochthonius tectorum (Berlese, 1896) та інші), розповсюджених у Західному Поліссі та прилеглих територіях (Розточчя, Опілля, Північне Поділля). У цілому представники 5 родин розповсюджені в усіх провінціях Полісся, а 3 – тільки в одній, інші – у двох.

Окремо досліджували локальну фауну нижчих панцирних кліщів охоронної території Шацького національного природного парку (фітоценози зони мішаних лісів Волинського Полісся). Її склад нараховує 32 види з 18 родів 10 родин. Більшість виявлених примітивних панцирних кліщів характеризується широким розповсюдженням: космополітичним, голарктичним або палеарктичним ареалом (разом 81,3 %). Інші представники нижчих орібатид мають різні європейські ареали (загалом 16,6 %), у тому числі центрально-, східно-, західноєвропейські та деякі інші. Таким чином, фауна нижчих орібатид західної України малоспецифічна і представлена у своїй більшості голарктичними та палеарктичними видами з відносно низьким рівнем ендемізму (2,1 %). Чисельність угруповань нижчих орібатид у середньому складала в соснових і дубово-соснових лісах Волинського Полісся зони мішаних лісів 2,2 тис. екз./м², а в зоні широколистяних Малого Полісся – лише 1,2 екз./м² (найменший із встановлених показників чисельності комплексів примітивних орібатид на рівнині Західного Полісся).

Типологічна структура Macropylina та Collembola зональних ландшафтів (різні біоценози мішаних і широколистяних лісів) Західного Полісся визначається подібністю видового складу та відносної чисельності особин. Просторова неоднорідність населення ногохвісток і нижчих панцирних кліщів виявляється на рівні родин, родів. Ми припускаємо, що відхилення від даного основного тренду частіше за все пов’язано з антропогенною трансформацією рослинності.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 193-195.

УДК 595.373.4:591.15:591.493

О. М. Кунах*, О. В. Жуков**

*Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, olga-kunakh@rambler.ru
**Дніпропетровський державний аграрний університет,
Дніпропетровськ, Україна, zhukov_dnepr@rambler.ru

ECOLOGICAL AND GEOGRAPHICAL COMPONENTS
OF VARIABILITY OF HEAD CAPSULE FORM OF THE WOOD LOUSE
TRACHELIPUS RATHKEI

O. M. Kunakh*, О. V. Zhukov**

*Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k NationalUniversity, Dnipropetrovs’k, Ukraine
**Dnipropetrovs’k State Agrarian University, Dnipropetrovs’k, Ukraine

Об’єкт дослідження – мокриці (Oniscidae) Trachelipus rathkei – звичайний компонент тваринного населення багатьох наземних угруповань степової зони України. Мокриці виступають як важливий фактор ґрунтотвірного процесу. Їх екскременти входять до складу ґрунту. Завдяки численним глибоким норам мокриць підвищується шпаруватість ґрунту, поліпшуються умови існування ґрунтових бактерій. Все це приводить до значного підвищення родючості ґрунту.

Матеріали зібрані у період польових сезонів 2008–2009 років. T. rathkei збирали за допомогою пасток Барбера. Для дослідження проби відбирали у байраках Військовий, Яцев Яр, заплаві р. Оріль (поблизу с. Перещепино, Новомосковський р-н, Дніпропетровська обл.), заплава р. Самара (поблизу с. Андріївка, Новомосковський р-н, Дніпропетровська обл.), урочище Круглик (поблизу с. Булахівка), правий берег р. Самара (поблизу с. Андріївка), балка Бандурка, балка поблизу с. Осокорівка (Нововоронцовський р-н, Херсонська обл.), Чорний ліс (Кіровоградська обл.). За допомогою методів геометричної морфометрії встановлено мінливість форми головної капсули мокриці у градієнті екологічних умов, можливість застосування цих параметрів для діагностичних цілей.

Результати дослідження статевої структури популяцій T. rathkei показали, що значне переважання частки самців спостерігається на нижніх схилах байраку Військовий та у тальвезі Чорного лісу. У тальвезі балки Бандурка, у нижній третині пристіну, верхній третині схилу байраку Військовий і на плакорі Чорного лісу у статевій структурі переважають самки.

Для пристіна та байраку Військовий характерне співвідношення статей, яке статистично (за критерієм χ²) не відрізняється від 1 : 1. В урочищі Осокорівка співвідно­шення статей відхиляється від 1 : 1 у результаті переваги частки самців. Статева структура популяцій мокриць, які зустрічаються в урочищі Круглик, у Чорному лісі та значно менше у заплаві р. Самара ймовірно відхиляється від 1 : 1.

Дослідження головної капсули мокриць методами геометричної морфометрії дозволило встановити наявність статевого диморфізму у мокриць T. rathkei.

Форма головної капсули мокриць змінюється не тільки залежно від статі, а й у різних географічних ділянках ареалу виду. Дискримінантний аналіз дозволив встановити, що за допомогою форми головної капсули можна визначити географічну приналежність мокриць. Точність класифікації мокриць із байраку Військовий становить 82,2 %, із заплави р. Самара – 72,5 %, а мокриці з урочища Осокорівка не мають морфологічної специфічності, яка б дозволила їх точно діагностувати.

За допомогою інформації про кількісні міри форми морфологічних об’єктів – відносні деформації (relative warps) можна досить точно діагностувати популяції з різних місць перебування. Це дає підстави для виділення морфологічно однорідних груп мокриць – морфотипів. Виявлено п’ять основних морфотипів мокриць за результатами аналізу форми їх головних капсул. Морфотип 1 характерний для заплавних місцеперебувань р. Самара, морфотип 2 – для Чорного лісу, морфтотип 3 – для урочища Круглик, морфотип 4 – для пристіну й балки Бандурка, морфтотип 5 – для байраку Військовий і урочища Осокорівка.

Між морфотипами існує генетичний зв’язок, що відображається мірою подібності або розбіжності у просторі морфологічних властивостей, якими є відносні деформації. За середнім значенням 12 відносних деформацій для кожного морфотипу проведено кластерний аналіз. Він показав близькість між кластерами 1 (заплава) і 4 (пристін). Очевидно, причиною подібності цих морфотипів є безпосередня просторова близькість характерних для них місць перебування. Група морфотипів 1 й 4 найбільш відмінна від інших морфотипів. Близькими у морфологічному просторі є морфотипи 2 (Чорний ліс) і 5 (байрак Військовий). Ця обставина дозволяє припускати, що біогеоценози лісостепової зони є джерелом розселення мокриць у степову зону. Розселення відбувалося по тривалозаплавних лісах Дніпра. Далі розселення здійснювалося по заплавах малих рік. Популяція урочища Круглик виникла незалежно від популяцій заплавних біогеоценозів р. Самара.

Морфотипічну структуру популяції можна використати для порівняння популяцій різних географічних точок, що було візуалізовано засобами кластерного аналізу. Результати підтверджують припущення про те, що популяція з Чорного лісу найближча за своєю морфологічною структурою до тієї, від якої відбулося переселення у степову зону. Популяції заплав степових річок, уздовж яких відбувалося розселення, зберегли первинні риси. У байрачних лісах північного географічного варіанту (долини р. Самара) і південного географічного варіанту (долина р. Дніпро) мешкають популяції мокриць, які істотно відрізняються за своєю морфологічною структурою. Такі різні популяції могли сформуватися у результаті незалежних міграційних процесів.

Таким чином, у формуванні морфологічного різноманіття популяцій мокриць T. rathkei географічний фактор простежується чіткіше, ніж екологічний. У зв’язку з цим можна припустити, що тваринне населення урочища Круглик походить не із заплавних лісів р. Самара, які розташовані у безпосередній близькості до нього, а із значно віддаленіших байрачних лісів р. Дніпро.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 191-192.

УДК 574.4:592:630*114(477.63)

Ю. Л. Кульбачко, О. А. Дидур

Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара,
Днепропетровск, Украина, didur@ua.fm

SOIL SAPROPHAGES AS AN IMPORTANT COMPONENT
OF ZOOMICROBIAL COMPLEX AT THE SYLVATIC REMEDIATION
TERRITORY (WESTERN DONETS BASIN, UKRAINE)

Y. L. Kul’bachko, O. A. Didur

Оles’ Honchar Dnipropetrovs’k National University, Dnipropetrovs’k, Ukraine

В почве как сложной биокосной системе находят условия для обитания представители различных размерных структурно-функциональных комплексов почвенных беспозвоночных и разнообразных групп микроорганизмов. Их взаимоотношения зачастую сложны и разнообразны (Ghilarov, 1977; Tiunov, Scheu, 1999; Wardle, 2002; Тиунов, 2007 и др). При переработке пищи беспозвоночными животными в их кишечнике происходят микробиотические сукцессии, обычные для почв и подстилок. Для сапрофагов, способ питания которых среди представителей других функциональ­ных групп наиболее древний (Гиляров, 1965), такие сукцессии начинаются еще в субстрате, служащем им объектом питания. Это способствовало развитию представления о зоомикробиотическом комплексе, как особом функциональном блоке биогеоценоза, имеющем симбиотическую природу (Стебаев, 1968).

Среди представителей всех функциональных групп почвообитающих беспозвоночных, входящих в состав зоомикробиотическогго комплекса, наибольший интерес представляют взаимоотношения микрофлоры и сапрофагов, среди которых особо следует отметить дождевых червей. Одним из важных механизмов влияния олигохет на микроорганизмы является перенос их по почвенному профилю. Роющая активность дождевых червей способствует проникновению бактерий с поверхности почвы в более глубокие горизонты (Thorpe et al., 1996).

Взаимоотношение дождевых червей и грибов приводит к изменению микробиальных процессов в почве. Несмотря на то, что грибы являются неотъемлемой составной частью рациона дождевых червей, их потребление определяется видоспецифично­стью (Dash et al., 1984; Edwards, Fletcher, 1988). Влияние дождевых червей на грибы связано с изменением червями физических и химических особенностей окружающей среды.

Наряду с бактериями и грибами важную роль в функционировании зоомикробиотического комплекса играют почвенные водоросли. Являясь пионерами заселения безжизненных субстратов, они формируют самостоятельные альгоценозы (Новикова-Иванова, 1980). Вместе с тем они входят в состав любого фитоценоза, образуя его структурную часть (альгосинузии), которая формируется под влиянием наземной растительности и почвенных условий.

С жизнедеятельностью водорослей связаны такие важные процессы как накопление в почве гумуса и соединений азота, улучшение водостойкости почвы, ее биологической активности. В связи с этим вызывает интерес взаимоотношение водорослей с почвообитающими беспозвоночными. Проведенные Некрасовой и Домрачевой (1972) исследования свидетельствуют о том, что основная масса органического вещества водорослей поедается почвенными животными. Альгофаги (или фикофаги) обнаружены в различных систематических группах почвообитающих беспозвоночных (Стриганова, 1980; Некрасова, 1980). Клещи, коллемболы, личинки хирономид выедают водоросли в чистом виде (Chernov et al., 1997), а дождевые черви и энхитреиды заглатывают их вместе с почвой (Некрасова, Домрачева, 1972).

Участие дождевых червей в перераспределении водорослей по профилю почвы и формировании в дальнейшем новых альгоценозов определяется их роющей и трофометаболической деятельностью. Пассивный характер распределения водорослей приводит к тому, что вглубь почвы они могут попасть по почвенным трещинам, ходам животных, полостям, оставшимся от корней растений при помощи воды, а также прикрепленными к растущим корням (Штина, 1976). Роющая активность дождевых червей способствует созданию благоприятных условий для распределения водорослей в почве (Tomlin et al., 1995; Lee, 1985).

На участках лесной рекультивации почвенные сапрофаги и альгофлора принимают непосредственное участие в формировании и функционировании зоомикробио­тического комплекса как части редуцентного блока. Трофо-турбационная роль дождевых червей на восстановленных участках с древесными насаждениями способствует перераспределению альгофлоры по почвенным слоям (вертикальное распространение) и их расселению по поверхности почвы (горизонтальное распространение). На поверхности искусственных почвогрунтов в копролитах дождевых червей присутствует от 10 до 50 % видов водорослей от их общего состава. Использование древесных насаждений при проведении рекультивационных мероприятий способствует увеличению количества видов водорослей в копролитах червей в 1,7 раза по сравнению с рекультивированными участками, на которых древесные насаждения не высаживались. Наличие в копролитах дождевых червей зеленых водорослей, одноклеточных беспозвоночных животных свидетельствует о том, что их можно считать одним из центров формирования и развития почвенной биоты.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 189-190.

УДК 634.7:635.04+632.7

М. А. Кочерга, В. Ф. Дрозда

Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины

TECHNOLOGY OF BERRY BUSH CULTIVATION FOR MAXIMAL
PROCESS OF SELF-REGULATION OF ARTHROPODS COMPLEX

М. А. Коcherga, V. F. Drozda

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine

Составные элементы современных технологий выращивания ягодных культур предполагают интенсивное использование удобрений, пестицидов, а также разнообразных агротехнических примов, связанных с рыхлением междурядий и обрезкой кустов. При этом преследуется цель максимального увеличения урожайности. В то же время, приоритеты при выращивании овощных, плодових и ягодных культур должны лежать в плоскости получения качественной продукции без разнообразных химических примесей. Значительный удельный вес в технологиях выращивания ягодников занимают системы защиты от членистоногих-фитофагов и возбудителей болезней.
Видовой состав фитофагов ягодников насчитывает около 200 видов. Очевидно, что технологии будущего должны предусматривать максимальное использование агротехнических, биологических и других нехимических технологий и примов.

Исследования последних пяти лет, выполненные в разных регионах Украины, позволили провести тщательную инвентаризацию видового состава доминирующих фитофагов и зоофагов разновидностей смородины, крыжовника, малины. С использованием оригинальных предикторов, определены доминирующие виды, которые характеризуются высоким уровнем численности и вредоносности. Впервые оценена роль природных популяций высокоспециализированных, а также сопутствующих видов зоофагов (паразитов и хищников), трофически связанных с доминирующими видами фиофагов. Предложены оригинальные приемы сезонного мониторинга фитосанитарного состояния ягодников, включающих в себя показатели физиологического мониторинга, специфики жизненных стратегий на оси r— и K-континуума. Предложены оригинальные предикторы прогнозирования потенциальной вредоносности фитофагов с оценкой возможного ущерба урожаю. Экспериментально установлены лабильные показатели пороговых уровней фитофагов, что позволяет заблаговременно принимать решения о снижении вредоносности фитофагов.

В хозяйствах (как коллективных, фермерских, так и частных) доминируют 7–10 видов листоверток, внутристеблевые фитофаги (смородинная стеклянница и смородинная златка), комплекс сосущих (с доминированием смородинового почкового и листовых клещей, тлей и щитовок).

Биотехнологическая часть исследований предполагала массовое разведение лабораторных культур видов рода трихограмма, эктопаразитов гусениц (габробракона и дибрахиса). Оригинальные приемы, в частности диета в составе угловодной и белковой компоненты в смеси с биологически активными морфогенами на основе нативных РНК, ДНК, их аналогов и предшественников, позволили получить высокожизнеспособные, экологически и физиологически мотивированные стартовые популяции энтомофагов. Лабораторные культуры энтомофагов решали проблему устранения природной асинхронности в развитии популяций фитофагов и энтомофагов, поддерживая оптимальное соотношение в системе «хозяин – паразит» на уровне 1 : 10, 1 : 15 и до 1 : 30. Кроме того исключалось возникновение разнообразных экологических флуктуаций стрессового характера, сопровождающихся локальными вспышками отдельных групп фитофагов (листовертки, тли и клещи).

Составная часть технологий – оптимизация видового растительного разнообразия в составе агроценозов и окружающих его территорий в едином агроландшафте, как своеобразной экологической единицы. Такой подход позволил оптимизировать экологические ниши для популяций зоофагов, нейтральных видов членистоногих (как трофической базы для зоофагов), практически полностью решить проблему углеводного и белкового имагинального питания для зоофагов. Продукция преимущественно травянистых и кустарниковых нектароносов, обеспечивала на протяжении вегетационного периода не только углеводное и белковое (пыльца) питание, но и способствовала процессу спаривания имаго, питания и длительного сохранения энтомофагов с последующим расселением их в агроценозы для поиска и заражения фитофагов.

Предложенные авторами приемы осеннего (сентябрь–октябрь) насыщения агроценозов лабораторными культурами трихограммы, обеспечивали высокий уровень заражения яиц заморозковой листовертки, что не только снижало численность и вредоносность фитофагов в следующем году, но и решало проблему сохранения трихограммы в яйцах заморозковой листовертки как в оптимальной среде для диапаузирования и зимовки. Аналогичным образом решалась проблема сохранения популяций габробракона в гусеницах фитофагов «нейтральных» видов по отношению к насаждениям ягодников, в частности, в куколках крапивницы и яйцах некоторых видов совок, которые концентрировались в агроландшафтах.

Составная часть технологий – локальное использование микробиологических препаратов, таких как Лепидоцид, Дендробациллин, а также оригинальных – Аегерин, Меривал. В составе технологий приемы, способствующие индукции иммунитета растений-продуцентов. Для этой цели использовали удобрения Риверм и Байкал путем, преимущественно, внекорневой подкормки в критические периоды развития растений и онтогенеза фитофагов. Индукция защитных механизмов растений в совокупности с опрыскиванием биологическим фунгицидом Ампеломицином (гиперпаразиты мучнисторосяных грибов) позволили решить проблему снижения распространения и вредоносности мучнисторосяных грибов. Реализация предложенных технологий показала высокий уровень их эффективности в режимах 1,5–2,5 пороговых уровней вредоносности доминирующих фитофагов.

Как правило, прикладные разработки в области защиты растений предполагают оценочные критерии экологических и экономических параметров. В данном контексте, эти два понятия оцениваются как антиподы. Вложение средств преимущественно в приобретение и использование химических пестицидов в технологиях защиты растений предполагает их скорый возврат с прибылью за счет реализации урожая. При этом не учитывается такая важная категория как качество урожая. Оценочные критерии качества жизни населения предполагают использование только экологически чистой продукции. Альтернативные технологии в составе лабораторных культур энтомофагов, биопрепаратов выдерживают конкуренцию не только по оценкам их полевой эффективности, но и в денежном эквиваленте. По существу, предлагается новая стратегия защиты ягодников с максимальным использованием биологических приемов. Внедрение такой стратегии предполагает радикальный пересмотр искусственной классификации «вредных» и «полезных» видов с ориентацией на длительное динамическое сохранение необходимого баланса комплекса членистоногих в агроценозах. Предложенные технологии защищены массивом авторских свидетельств СССР, патентами Украины и России. Отдельные элементы и технологии в целом, внедрены в сертифицированных хозяйствах органического земледелия в Полтавской и Львовской областях.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 187-189.

УДК 582.632.2:581.522.5+592/599

М. П. Козловський*, В. І. Яворницький*, Т. В. Бондаренко**

*Інститут екології Карпат НАН України, Львів, Україна, ecoinst@mail.lviv.ua
**Національний лісотехнічний університет, Львів, Україна, nltu@ukr.net

INFLUENCE OF THE OAK BIOGEOCENOSES
HORIZONTAL STRUCTURE ON THE CONSORTIVE STRUCTURE
OF SOIL ANIMAL COMMUNITIES

M. P. Kozlovskyi*, V. I. Yavornytskyi*, T. V. Bondarenko**

*Institute of Ecology of the Carpathians NAS of Ukraine, Lviv, Ukraine
**Ukrainian National Forestry University, Lviv, Ukraine

Структурно-функціональна організація угруповань ґрунтових безхребетних тварин є специфічною для кожного типу біогеоценозу. У межах типу біогеоценозу формується певний склад консортів, видове різноманіття яких, кількісні показники та структура домінування в угрупованні залежить від фітоценозу як трофічної основи для розвитку консортів, ґрунтово-гідрологічних і кліматичних умов як передумови розвитку тих чи інших видів тварин і їх таксономічних груп. Зміна будь-якого компонента біогеоценозу (фітоценозу, умов зволоження чи трофності тощо) призводить до змін видового різноманіття консортів, структури їх домінування в угрупованні, кількісних характеристик. Все це призводить і до змін у ценотичних взаємозв’язках між живими організмами.

Як показали наші дослідження, в окремих типах біогеоценозів у корінних екосистемах структурна організація консортів відрізняється між собою. Особливо чітко це проявляється в корінних біогеоценозах, які розташовані в різних поясах рослинності. Чим значніші відмінності у корінних екосистемах у складі фітоценозу, едафічних і кліматичних умовах – тим більші відмінності у видовому різноманітті консортів, їх кількісних характеристиках і структурі домінування. Разом із цим, функціональна організація угруповань у корінних біогеоценозах, не залежно від того на якій висоті над рівнем моря вони розташовані, в якому рослинному поясі, чи від видової належності домінанта у складі рослинності, залишається однаковою. Така особливість забезпечує стійкість і стабільність корінних екосистем, не залежно від кількості видів-консортів, які є у складі цієї екосистеми, їх таксономічної належності та кількісних характеристик угруповання.

Нерідко в межах конкретної біогеоценозної екосистеми горизонтальна структура різна, що дозволяє виділяти в ній парцели. Виникає запитання чи в парцелах зберігається однакова структурна організація консортів і чи це не впливає на функціональну структуру угруповань ґрунтових безхребетних тварин, а відтак і на формування первинної продуктивності в біогеоценозі.

У вологих евтрофних ялицевих дібровах Передкарпаття дослідження проводилися в лісовому масиві природного походження на ділянках, які відрізняються між собою лише горизонтальною структурою. Антропогенно спрощена ялицева діброва різнотравна має добре розвинений трав’яний покрив (до 95 % проекційного вкриття), в якому домінує осока пальчаста (20 %) та щучка дерниста (10 %). Умовно корінна ялицева діброва біднопокривна має більш зімкнутий деревний ярус і підлісок, проективне покриття травостою – до 15 %, в якому домінує чоловіча папороть. Різниця у видовому різноманітті мезофауни між цими двома парцелами незначна, незначно змінюються і кількісні характеристики, проте є зміни у структурі домінування окремих таксономічних і трофічних груп. Більш значні відмінності спостерігаються в угрупованнях круглих червів. В антропогенно спрощеній парцелі на 20 % менша кількість видів фітонематод, причому в ній з’являються нові види фітогельмінтів із родів Helicotylenchus i Rotylenchus. Такі структурні зміни призводять до деяких вiдмiнностей сезонної динаміки чисельності фітонематод в антропогенно спрощених екосистемах, проте вони не викликають зміни функціональних показників.

Істотніші зміни структури угруповань ґрунтових безхребетних під впливом змін горизонтальної структури біогеоценозу виявлені у грабових дібровах Опілля. 106-річ­ний дубняк вологої евтрофної діброви представлений дубово-ліщиново-підмареннико­вою та дубово-трясунковидно-осоковою парцелами. Розрідженість деревного яруса у трясунковидно-осоковій парцелі сприяла значному розвитку трав. Зміна структури фітоценозу призвела до зміни ґрунтових консортів. Якщо таксономічне різноманіття мезофауни відрізняється незначно, то структура домінування таксономічних і трофічних груп змінюється. Угруповання круглих червів – чутливіша група. Їх видове різноманіття у трясунковидно-осоковій парцелі зменшується на чверть. Функціональна організація угруповання змінюється у бік збільшення частки споживання енергії фітофагами майже на порядок.

Дослідження угруповань фітонематод, які є індикаторами змін загального угруповання ґрунтових безхребетних тварин, у грабових дібровах Поділля підтвердили цю закономірність. У вологій евтрофній грабовій діброві, яка має у своєму складі ліщиново-зеленчукову парцеллу, функціональна організація консортів типова для корінних біогеоценозів. На антропогенно спрощеній ділянці, де розріджений деревостан і сформувалася копитнякова парцела, частка енергії, яка споживається фітонематодним угрупованням, зменшилася утричі, причому істотно змінилася структура домінування трофічних груп. Фітофаги в угрупованні споживають понад половину енергії, а частка, яку споживають хижаки, зменшилася на порядок. Коріння дуба заселено такими напівендопаразитичними нематодами, як Rotylenchus uniformis і Helicotylenchus pseudorobustus, відсутніх у корінних угрупованнях.

Таким чином, навіть незначні зміни видового різноманіття ґрунтових консортів у антропогенно спрощених парцелах дубових біогеоценозів супроводжуються істотними змінами їх функціональної організації.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 185-186.

УДК 631.53.03:632.651

М. П. Козловський*, В. О. Крамарець**, І. П. Мацях**

*Інститут екології Карпат НАН України, Львів, Україна, ecoinst@mail.lviv.ua
**Національний лісотехнічний університет України, Львів, Україна, nltu@ukr.net

PHYTOHELMINTHS OF THE WOOD SEED PLOTS
OF UKRAINIAN BESKYDS

M. P. Kozlovskyi*, V. O. Kramarets**, I. P. Maciakh

*Institute of Ecology of the Carpathians NAS of Ukraine, Lviv, Ukraine
**Ukrainian National Forestry University, Lviv, Ukraine

Необхідність вивчення рослиноїдних нематод зумовлена шкодою, яку вони завдають рослинам як облігатні фітогельмінти. Пріоритетний напрямок досліджень – розробка заходів з елімінації чи обмеження чисельності цих тварин в агроценозах, де щорічна втрата врожаю основних сільськогосподарських культур у світі оцінюється приблизно в 78 млрд. $ (12 % врожаю). У лісових розсадниках збитки при вирощуванні саджанців від фітогельмінтів підрахувати дуже важко. Як правило, це відбувається лише тоді, коли після всихання сіянців проведені дослідження дозволили виявити чисельні популяції фітопатогенних круглих червів. Практично неможливо оцінити втрати, зумовлені взаємодією фітонематод з іншими шкідниками, зокрема грибними, бактеріальними та вірусними патогенами.

У корінних лісових біогеоценозах фітогельмінти не завдають значної шкоди рослинам, оскільки серед рослиноїдних форм у них домінують персистентні види. За ана­логією з вільноживучими видами передбачалося, що персистентні види фітогельмінтів не здатні інтенсивно розвиватися в антропогенно змінених екосистемах, зокрема розсадниках, а відповідно, і істотно впливати на їх розвиток. Однак, дослідження показали, що саме персистентні види фітогельмінтів в окремих розсадниках знаходять сприятливі умови для розвитку та здатні зберігати свої чисельні популяції протягом декількох десятиліть.

Дослідження проводили в розсадниках Бескид (Українські Карпати), в яких переважно вирощують садивний матеріал ялиці білої (Abies alba Mill.). Розсадники створені на раніше заліснених площах, іноді – під наметом лісу і, рідше, – на землях колишніх сільськогосподарських угідь. Формування нематодних угруповань у них відбувається за рахунок того видового різноманіття, яке притаманне екосистемам, де вони створені. У цьому випадку одні види зберігаються, а інші, які не мають можливостей для розвитку, елімінуються. Як відомо, у лісових екосистемах значний вплив на розвиток нематодного угруповання має підстилка, яку, при створенні розсадників і підготовці грядок, згрібають. Це призводить до збіднення різноманіття та чисельності сапробіотичних і хижих видів, і навпаки – до збільшення чисельності, а інколи – появи нових видів рослиноїдних нематод. Саме цей процес відбувається в розсадниках і, залежно від способів вирощування, проведення агротехнічних заходів, перевагу отримують ті чи інші види нематод. У ході досліджень виявлено ряд фітогельмінтів, які можуть бути причиною всихання сіянців і саджанців деревних порід.

Xiphinema diversicaudatum (Micoletzky, 1927) Thorne, 1939 належить до групи ектопаразитів (1d). Довжина – 3,8–4,5 мм, стилет – близько 130 мкм. Цей вид – носій та інокулятор збудників вірусних захворювань деревних рослин. Знайдений у розсаднику Розлуцького лісництва ДП «Турківське лісове господарство», який розташований під наметом модринового насадження, та у базовому розсаднику ДП «Боринське лісове господарство».

Trichodorus primitivus (de Man, 1880) Micoletzky, 1922 – ектопаразит (1d). Довжина – 0,7–0,8 мм, стилет – близько 45 мкм. Як і попередній вид – носій та інокулятор збудників вірусних захворювань деревних рослин. Знайдений у розсаднику Розлуцького лісництва ДП «Турківське ЛГ».

Xenocriconemella macrodora (Taylor, 1936) Grisse et Loof, 1965 – ектопаразит (1d). Довжина – 0,2–0,3 мм, стилет – близько 110 мкм. Вид знайдений у розсаднику, що розташований на лісосіці поряд із ялицево-буковим деревостаном у Ясеницькому лісництві ДП «Турківське ЛГ». Типовий для лісових екосистем.

Pratylenchus sp. належить до групи ендопаразитів (1b). Довжина – 0,3–0,4 мм, стилет – близько 18 мкм. Знайдений у розсадниках ДП «Боринське ЛГ» та Сможівського лісництва ДП «Славське ЛГ». Нетиповий вид для лісових екосистем.

Paratylenchus nanus Cobb, 1923 належить до групи ектопаразитів (1d). Довжина – 0,3-0,4 мм, стилет – близько 30 мкм. Типовий вид лісових екосистем. Виявлений у розсаднику Гребенівського лісництва ДП «Сколівське ЛГ».

Rotylenchus robustus (de Man, 1880) Filipjev, 1936 належить до групи екто-ендопаразитів (1c). Довжина – 1,5–1,6 мм, стилет – близько 45 мкм. Знайдений у розсаднику № 5 Сможівського лісництва ДП «Славське ЛГ». Типовий вид вторинних лісових екосистем.

Helicotylenchus pseudorobustus (Steiner, 1914) Golden, 1956 – представник групи екто-ендопаразитів (1c). Довжина – 0,5–0,6 мм, стилет – близько 30 мкм. Типовий вид лучних екосистем, знайдений у розсадниках Тухлянського та Сможівського лісництв ДП «Славське ЛГ», Завадківського лісництва НПП «Сколівські Бескиди», які розташовані поряд зі стіною лісу на раніше задернілих ділянках. Паразитує на одно-трирічних сіянцях ялиці та ялини.

Boleodorus thylactus Thorne, 1941 належить до групи пожирачів клітин епідерми та кореневих волосків (1е). Довжина – близько 0,6 мм, стилет маленький, дещо більший 10 мкм. Знайдений у розсаднику Майданського лісництва НПП «Сколівські Бескиди». Даних про патогенність виду в літературі нам не траплялося, проте на наш погляд він може бути причиною всихання сіянців ялиці.

Опосередковано на сіянці хвойних порід можуть впливати і мікогельмінти шляхом руйнування мікоризних зв’язків. У наших дослідженнях виявлено великі популяції Aphelenchus avenae, Aphelenchoides sp. на ділянках із усихаючими сіянцями ялиці, проте чітко стверджувати їх патогенну роль ми не можемо.

Вплив фітогельмінтів на рослини постійний. Основне питання, яке необхідно з’ясувати, за яких умов цей вплив стає патогенним. При надмірній чисельності рослиноїдних видів у коренях рослин спостерігаються певні зміни, які у хвойних найчастіше проявляються як некроз окремих ділянок коренів, або гіпоплазія – припинення росту тонких корінців.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 183-184.

УДК 595.79:591.563

Л. И. Кобзарь

Полесский природный заповедник, Житомирская обл., Украина, lina_kobzar@mail.ru

SOME TRAITS OF MEGACHILE CIRCUMCINCTA
(HYMENOPTERA: MEGACHILIDAE) SOIL-NESTING BIOLOGY

L. I. Kobzar

Polessky Nature Reserve, Zhitomir region, Ukraine

Освоение новых мест устройства гнезд – одно из главных направлений эволюции пчел. Гнездовая биология пчел давно привлекает внимание исследователей, однако большинство видов все еще недостаточно изучены. По гнездованию Megachile circumcincta (Kby) в литературе имеются лишь отрывочные сведения (Осычнюк, 1967; Песенко, 1971; Ромасенко, 1987).

Считается, что предок пчел поселялся в почве. Однако, для представителей семейства Megachilidae характерно устройство гнезд в готовых полостях, а также в древесине и непосредственно на субстрате (свободные гнезда). Существуют виды мегахилид, в частности M. сircumcincta, которые перешли к поселению в почве вторично.
Цель данной работы – выявление особенностей гнездовой биологии M. сircumcincta, связанных со строительством гнезд в почве.

Наблюдения за M. circumcincta проводились на базе «Теремки» Института зоологии им. И. И. Шмальгаузена НАН Украины (г. Киев), в мае–июне 2003–2005 гг. Продолжительность наблюдений 205 часов, изучены 6 пчел, 31 гнездо. Для анализа поведения применен комбинаторно-иерархический принцип (Панов, 2009). Выводы об особенностях гнездования M. circumcincta сделаны на основе сравнения наших данных с литературными сведениями для других видов пчел.

Гнезда M. circumcincta располагались в пологом, хорошо освещенном склоне с песчаной почвой. Гнездовое поведение включает пять стадий: строительство гнездового хода (его пчела выкапывает самостоятельно), строительство стенок ячейки из листьев, провиантирование ячейки, строительство крышки ячейки из листьев, засыпание гнезда. Каждая стадия содержит повторы последовательностей доставки отдельных грузов. Например, на стадиях строительства гнездового хода и засыпания гнезда многократно повторяется перенос порций почвы.

Нами выделены следующие особенности гнездовой биологии M. circumcincta, предположительно связанные с поселением в почве:

1) гнезда включают небольшое количество ячеек, наблюдается тенденция к строительству одноячейковых гнезд;

2) расположение ячеек в гнезде всегда линейное (у мегахил, поселяющихся в готовых полостях ячейки могут располагаться рядами);

3) стенки ячеек содержат большое количество листьев;

4) в последовательностях переноса почвы на стадиях строительства гнездового хода и засыпания гнезда практически отсутствует полет;

5) при доставке порции провизии разворот всегда выполняется внутри гнездового хода (у мегахилид, поселяющихся в готовых полостях, разворот может осуществляться снаружи).

Мы считаем, что указанные особенности связаны со свойствами субстрата, в котором поселялась мегахила (песок), и с выкапыванием пчелой гнездовых полостей (ходов), диаметр и форма которых близки к оптимальному.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 181-182.

УДК 591.9:595.793.2

В. В. Заброда, А. Г. Сіренко

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника,
Україна, bratlibo@yahoo.co.uk

FIRST RECORD OF THE SAWFLY PRISTIPHORA ARMATA (HYMENOPTERA, TENTHREDINIDAE) IN UKRAINE

V. V. Zabroda, A. G. Sirenko

Vasyl’ Stefanyk Precarpathian National University, Ukraine

Авторами проаналізовано частину зборів справжніх пильщиків (Tenthredinidae) з колекції інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена (м. Київ), датованих дев’ятим липня 1966 року. Матеріал збирався з нижніх гілок лип уздовж шосе в період цвітіння дерев поблизу с. Красноїльськ Львівської області. Дані про автора зборів не збережено. У результаті опрацювання матеріалу виявлено 28 самок та 2 самці Pristiphora armata (Thomson, 1862) (= P. crassicornis), який для фауни України раніше не вказувався. Цей вид з євразійським полізональним ареалом відомий із центральної, західної та східної Європи (Польща, Румунія), Скандинавії, Малої Азії та Росії, включаючи Північний Кавказ, південно-сибірські гори, Камчатку та Сахалін (Haris, 2006; European Sawflies…, 2006). Знахідка виду на території України очікувана. Липа як кормова рослина вказувалась Лоренсом і Клаусом для самців Рristiphora ruficornis (Olivier, 1811), проте у подальшому вид перевизначено як P. armata, самки якого, за твердженням А. Тегера та М. Бланка (Taeger, Blank, 1998), зустрічаються на Crataegus. Дані про місце відлову досліджених екземплярів підтверджують трофічну приуроченість P. armata до липи.

Автори висловлюєть вдячність Валерію Олексійовичу Корнєєву за люб’язно надану можливість працювати з матеріалами колекції інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 181.