УДК 591.524.12(262.81)

М. Н. Тарасова, Л. В. Никулина

Каспийский научно-исследовательский институт рыбного хозяйства (ФГУП «КаспНИРХ»),
Астрахань, Россия, kaspiy-info@mail.ru

ZOOPLANKTON DIVERSITY IN THE MIDDLE
AND SOUTHERN CASPIAN SEA IN MODERN PERIOD

M. N. Tarasova, L. V. Nikulina

Caspian Fisheries Research Institute (FSUE «CaspNIRKh»), Astrakhan, Russia

Каспийское море является уникальным замкнутым солоноватоводным водоемом, воды которого омывают берега Российской Федерации, Казахстана, Туркмении, Азербайджана и Исламской Республики Иран. Уникальность Каспия наиболее точно выражается в географическом статусе этого водоема. Еще более уникальна фауна Каспия. Такого количества эндемиков и в абсолютном значении, и в доле от всей фауны трудно найти где-либо еще на планете. Остатки древней Акчагыльской фауны эволюционировали самостоятельно в условиях пониженной солености и длительной изоляции около 1,8 млн. лет назад, создав из нескольких, а в некоторых группах даже единственного родоначальника вида большое количество новых, причем этот процесс продолжается и далек от завершения.

Изменение природных условий играет главную роль в эволюции Каспийского моря и сочетается с воздействием на его экосистему хозяйственной деятельности человека. Сохранение биоразнообразия водных сообществ Каспийского моря – одна из актуальных проблем современности. Зоопланктонные сообщества в экосистеме водоема выполняют важную роль, являясь посредником при передаче вещества и энергии в трофических цепях, служат источником пищи для водных беспозвоночных, молоди и планктоноядных рыб. Планктон относительно быстро реагирует на изменения в водной экосистеме и может служить индикатором его состояния.

Первые сведения о зоопланктоне Среднего и Южного Каспия появились в конце XIX века. На первом этапе они носили фаунистический и зоогеографический характер. В более поздних работах (Книпович, 1921; Ямнов, 1939) приводятся данные о вертикальном и горизонтальном распределении отдельных представителей планктона, подробное описание встреченных видов в зимний период.

Наиболее полные сведения о количественной характеристике зоопланктона Среднего Каспия содержатся в работах Е. Н. Куделиной (1959). На основании материалов, собранных в августе 1939, 1941, 1943, 1952, 1954 гг., дается многолетняя динамика количественного развития планктонных животных. В последующие годы подобные исследования продолжили А. В. Ермаков (1967) и Е. К. Курашова (1979), Д. Х. Тиненкова (1985). Цель данной работы – оценить динамику видового развития зоопланктона в Среднем и Южном Каспии в период 2006–2010 гг.

Работа является частью ежегодного мониторинга, выполненного ФГУП «КаспНИРХ» в Каспийском море. В ходе гидробиологических исследований выявлено: в Среднем Каспии – 22 вида и разновидности зоопланктона, в Южном – 18 соответственно. Зоопланктон в обеих частях моря был представлен эвригалинными и солоноватоводными формами беспозвоночных: Protozoa, Ctenophora, Rotatoria, Cladocera, Copepoda; личинками донных животных: Bivalvia, Cirripedia (Hoeck, 1909). Наибольшее число таксонов выявлено в группах Copepoda (10) и Cladocera (6).

Среди коловраток доминировали Synchaeta stylata (Rousselet, 1902) и S. sp. Особенностью качественного развития зоопланктона явилось присутствие северокаспийских коловраток: Brachionus plicatilis (Müller, 1786) и B. quadridentatus hyphalmyros (Чугунов, 1921). Первый вид принадлежит к организмам морского комплекcа, второй – к слабосолоноватоводным. По-видимому, продолжающиеся изменения водно-солевого баланса Каспийского моря создали благоприятные условия для расширения жизненного ареала этих видов.

В группе Cladocera на протяжении всего наблюдаемого периода доминировали Pleopis polyphemoides (Leuckart, 1859), Evadne anonyx (G. O. Sars, 1897), Cercopagis micro­nyx (G. O. Sars, 1897), оптимальное развитие которых протекало при солености 12–13 ‰.

В отряде Copepoda встречены Halicyclops sarsi (Akatova, 1935), Calanipeda aquaedulcis (Kritschaqin, 1873), Harpacticoida (Боруцкий, 1974). Eurytemora grimmi (G. O. Sars, 1897) – эндемик Каспийского моря и основной кормовой объект килек, отсутствовал в зоопланктонных пробах с 2002 года. Одна из причин исчезновения рачка – вселение в 1988 г. Mnemiopsis leidyi (Mayer, 1912). В данный момент Eurytemora grimmi (G. O. Sars, 1897) наблюдалась в планктоне, но имела небольшие количественные показатели. Несмотря на качественное разнообразие, основу зоопланктона формировал Acartia tonsa (Dana, 1848), относящийся к отряду Copepoda (70 % общей численности и 84 % биомассы зоопланктона). Этот веслоногий рачок представлен всеми возрастными группами (от науплиальных стадий до половозрелых особей).

Развитие простейших организмов, личинок двустворчатых моллюсков проходило на низком уровне.

Анализ видового разнообразия Среднего и Южного Каспия показал, что за период 2006–2010 гг. в исследуемых районах моря наблюдается сокращение количества доминирующих групп организмов. В настоящее время интенсивно происходит замена эндемичных групп зоопланктона видами-вселенцами. Таким образом, знание структуры зоопланктонных животных, как одного из главных звеньев в трофической цепи водоема, необходимо для характеристики экологического состояния водоема.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 140-142.

УДК 57.052:581.526.325:581.1+57.017.5

А. А. Сысоев, И. В. Сысоева

Институт биологии южных морей НАН Украины,
Севастополь, Украина, alexsysoev@yandex.ru

REPRODUCTIVE ACTIVITY AND PHYSIOLOGY-BIOCHEMICAL FEATURES IN CULTURES OF MARINE PLANKTON ALGAE
UNDER DIFFERENT CONDITIONS OF MINERAL SUPPLY

A. A. Sysoev, I. V. Sysoeva

Institute of Biology of the Southern Seas NAS of Ukraine, Sevastopol’, Ukraine

Для понимания закономерностей формирования видовой структуры фитопланктона и первичной продукции в водных экосистемах, а также для определения факторов, определяющих сезонную изменчивость и пространственную неоднородность фитопланктона, необходимо выявление особенностей динамики функционального состояния и репродуктивной способности популяций планктонных водорослей. Исходя из предположения, что субстратные и энергетические потребности представляют собой видоспецифические физиологические характеристики, можно смоделировать характер взаимодействия в сообществе видов, рост которых лимитирован одними и теми же ресурсами. Биохимические адаптации, сопровождающие все без исключения адаптационные изменения организма, включая морфологические, в нашем случае сводятся к изменениям биохимических параметров, связанных с физиологическим состоянием – аденилатным энергетическим зарядом (АЭЗ), в связи с обеспеченностью биогенами на примере отдельных культур морских планктонных водорослей. АЭЗ вычисляют из соотношений АТФ, АДФ и АМФ. Его цифровое выражение может укладываться в диапазон от 0 до 1, однако, нормальному физиологическому гомеостазу соответствует значения от 0,75 и выше (Atkinson, 1968).

Объектами исследований выбраны культуры морских планктонных водорослей: Prorocentrum pusillum (Schiller, 1928) (мелкая перидиниевая, r-стратег), P. micans (Ehrenberg, 1833) (перидиниевая, r-стратег), Sceletonema costatum (Grev.) Cl. 1878 (мелкая диатомовая, r-стратег), Proboscia alata (Brightwell) Sundström, 1986 и Ditylum brightwelii (T. West, 1885) (крупные диатомовые, K-стратеги). Культуры были выставлены для экспозиции в стеклянных колбах на естественное освещение. Эксперимент проведен в течение 10 суток в середине весны при температуре +15…+17 °С. Экспозицию проводили в двух режимах: с добавлением питательной среды Гольдберга (режим «подпитка») и добавлением стерилизованного фильтрата морской воды (режим минерального дефицита). Пробы для учета численности клеток и аденилатного анализа отбирали с дискретностью в трое суток.

Судя по динамике численности клеток в процессе культивирования водорослей, наибольшее развитие имели r-стратеги: S. costatum (1293 % прироста на среде, 627 % – на фильтрате), P. pusillum (715 % прироста на среде, 394 % – на фильтрате) и P. micans (303 % прироста на среде, 115 % – на фильтрате). К-стратеги имели значительно ниже прирост численности от начальной: P. alata – 181 % на среде, 124 % – на фильтрате; D. brightwelii – 100 % на среде, и всего 64 % на фильтрате.

Общим для всех культур было достижение численного максимума на седьмые сут­ки эксперимента и почти везде – снижение численности к десятым суткам. Для r-страте­гов характерен прирост численности в режиме «подпитки» примерно вдвое выше такового на фильтрате. У К-стратегов разница прироста численности в различных режимах была невелика.

В аденилатной энергетической системе произошли следующие изменения. В режиме «подпитки» почти у всех видов водорослей незначительно снизились АЭЗ в фазе пика их развития. Максимальное снижение (до 0,65) отмечено у P. micans и D. brightwelii. Так же незначительно (до уровня стартовых значений) у культур повысился АЭЗ в заключительной фазе. Исключение составила культура P. alata, в которой динамика АЭЗ находилась в противофазе остальным.

В режиме «минерального дефицита» в фазе пика развития водорослей снижение АЭЗ произошло значительно сильнее, особенно у r-стратегов. Из последних наибольшее снижение значений АЭЗ отмечено у P. micans (до 0,39). У представителя К-стра­тегов (P. alata) снижение АЭЗ было столь незначительным, что не вызывает сомнения устойчивость этой культуры к дефициту биогенных элементов. В заключительной фазе также отмечен рост АЭЗ, особенно значительный у r-стратегов. В отличие от режима «подпитки», здесь повышение АЭЗ не достигло стартовых значений. Тем не менее, к значениям, близким к нормальному физиологическому состоянию, удалось приблизиться в культурах S. costatum и P. pusillum.

Во время десятидневной экспозиции произошли изменения и в соотношениях биомассы и аденилатного пула водорослей. В режиме «подпитки» относительное содержание адениновых нуклеотидов несколько снижалось к заключительной фазе, хотя больших изменений не отмечено.

Динамика соотношений аденилатного пула и биомассы в режиме «минерального дефицита» имела существенные отличия от таковой в режиме «подпитки». Самому значительному снижению относительного содержания адениновых нуклеотидов была подвержена культура S. costatum, несколько меньшему – P. pusillum. Значения соотношений аденилатного пула и биомассы в культуре P. micans, в отличие от таковых в остальных культурах, практически, не претерпели изменений.

Рассматривая динамику аденилатной системы в аспекте биологической целесообразности наблюдаемых изменений, можно прийти к следующему заключению.
Интенсивная фотосинтетическая ассимиляция фитопланктона приводит к ограниченному, но реальному развитию пула адениновых нуклеотидов в направлении форм менее заряженных высокоэнергетическими фосфатными связями (АДФ и АМФ). Это развитие обусловлено гидролизом АТФ в процессе клеточного биосинтеза. Рост биомассы и численности фитопланктонных организмов в системах с ограниченным водообменом, приводит к недостатку биогенных ресурсов вод, в частности, к дефициту растворенного фосфора, и, соответственно, к снижению энергетического заряда аденилатной системы.

Поскольку метаболическая активность организмов находится в строгой зависимости от таких макромолекул, как ферменты и нуклеотиды, процессы адаптации должны сводиться к тому, чтобы функции макромолекул были такого типа и осуществлялись с такими скоростями, при которых жизненные процессы организма протекали бы удовлетворительно, несмотря на помехи окружающей среды. АЭЗ, неизбежно снижающийся при использовании энергии для деления клеток, достигает своего минимума при максимуме численности. Эта точка экстремальных значений включает механизм возврата аденилатной системы к заряженному состоянию в целях сохранения жизнеспособности и нормальному протеканию физиологических процессов. Вследствие недостатка биогенных элементов, в первую очередь, фосфатов, «подзарядка» аденилатной системы фосфорилированием АМФ и АДФ происходит из внутренних ресурсов клетки. В результате этой перестройки, снижается удельный аденилатный пул, о чем свидетельствует повышение соотношений биомасса/аденилатный пул.

Компенсаторное повышение АЭЗ у r-стратегов было значительно выше, чем у К-стратегов, что, вероятно, связано с различиями в скоростях метаболических процессов. Заметны различия в физиологии и среди r-стратегов. У диатомовой S. costatum компенсация АЭЗ выше, чем у перидиниевых, что обусловлено, по-видимому, энергетическими затратами последних на локомоторную деятельность. Известно, что диатомовые перед лаг-фазой накапливают питательные вещества и повышают АЭЗ для поддержания жизнеспособности во время пребывания за пределами фотической зоны, в то время как цисты перидиниевых имеют низкий АЭЗ.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 138-140.

УДК 597.2/.5:591.4+591.512(28)

И. А. Столбунов

Институт биологии внутренних вод им. И. Д. Папанина РАН,
Борок, Россия, sia@ibiw.yaroslavl.ru

MORPHOLOGICAL AND BEHAVIORAL DIFFERENCE
OF SOME TROPICAL FISH SPECIES FROM RIVERINE AND LACUSTRINE HABITATS

I. A. Stolbunov

I. D. Papanin Institute of Biology of Inland Waters RAS, Borok, Russia

Проведено экспериментальное тестирование оборонительной реакции, плавательной способности, а также проанализированы морфогидродинамические характеристики карповых видов рыб (Cyprinidae): Rasbora paviei Tirant, 1885, Puntius brevis (Bleeker, 1850), Osteochilus hasselti (Valenciennes, 1842) из водоемов и водотоков Центрального Вьетнама.

Исследования проводили с января по март 2011 г. Рыб отлавливали бреднем длиной 5 м и размером ячеи 6 мм. Облов осуществляли в прибрежной зоне водохранилища Кам Лам (12°06′ с. ш., 109°04′ в. д.) с отдельными зарослями макрофитов и песчано-илистым грунтом; а также в его притоке – р. Суои Кок (12°05′ с. ш., 109°04′ в. д.). В зоне отлова рыб ширина русла реки составляла 30 м, глубина 1 м, дно песчано-галечниковое, скорость течения 0,5 м/с, прибрежно-водная растительность отсутствовала. Определение рыб осуществляли с использованием работ Рэйнбоза (Rainboth, 1996), Коттелата (Kottelat, 2001) и Серова с соавторами (Serov et al., 2003, 2006).

При проведении тестирования оборонительного поведения рыб группы особей (по 5 экз.) из прибрежья водохранилища Кам Лам и его притока р. Суои Кок последовательно помещали в экспериментальный аквариум емкостью 410 л и площадью дна 0,73 м². В качестве модельного хищника использовали панцирниковую щуку Lepisosteus sp. Сравнение эффективности оборонительной реакции рыб из разных местообитаний производили исходя из оценки продолжительности выедания панцирниковой щукой 100 % особей в каждой отдельной экспериментальной группе рыб (из биотопов реки и прибрежья водохранилища). Кроме того, оценивали успешность оборонительного поведения рыб в смешанной группе – из каждой выборки рыб отбирали по 10 особей, одну группу особей метили подрезанием кончика анального плавника (для исключения влияния на выживаемость рыб процесса подрезания плавника в повторностях поочередно метили особей из разных биотопов). Смешанную группу рыб высаживали в аквариум с хищником. После выедания ~50 % особей оставшихся рыб вылавливали и оценивали долю выживших в разных биотопических группировках.

Тестирование плавательной способности рыб осуществляли в гидродинамическом лотке длиной 1 м, оборудованном электрической помпой. Скорость течения воды в лотке составляла 0,7 м/c. Лоток погружали в аквариум с водой. Тестируемых особей рыб высаживали группой по 3 экз. Фиксировали продолжительность периода плавания рыб в потоке воды с момента посадки в лоток до момента сноса последней особи к задней заградительной сетке.

Сравнение гидродинамических качеств особей рыб из разных местообитаний проводили по показателям формы корпуса (Y, относительные единицы) и обтекаемости тела рыб (H/L, %) (Алеев, 1963). Величину спинного (sD) и анального (sA) плавников оценивали как произведение относительных значений длины основания и высоты плавников рыб. Данная величина условно принималась как площадь спинного и анального плавников рыб. Рассчитывали длину грудных (lP), брюшных плавников (lV) и хвостового стебля (lpс) по отношению к TL.

Экспериментальное тестирование плавательной способности расборы разных местообитаний показало, что особи из р. Суои Кок способны выдерживать более высокие гидродинамические нагрузки по сравнению с особями из прибрежья водохранилища. Речные особи расборы не сносились потоком при скорости 0,7 м/с на протяжении более длительного периода, который, в среднем, составил 315 минут (у озерных особей – 270 минут). Расбора из р. Суои Кок держалась компактной стаей, среднее расстояние между особями составляло 20–30 мм (0,8–1,0 длины тела). Расбора из прибрежья водохранилища Кам Лам образовывала более разреженную стаю, среднее расстояние между особями составляло 50–70 мм (1,5–2,0 длины тела).

В результате исследования морфогидродинамических показателей расборы из разных местообитаний обнаружено, что показатель формы корпуса, характеризующий прогонистость тела рыб, а также длина хвостового стебля у особей в р. Суои Кок достоверно выше, чем у рыб в водохранилище Кам Лам. Показатель обтекаемости тела достоверно выше у особей расборы в водохранилище, то есть для них характерна большая высокотелость по сравнению с речными особями. Речные особи характеризуются большей площадью непарных плавников, а озерные – более длинными парными плавниками.

Тестирование плавательной способности Puntius brevis из лимнических и лотических мест обитания показало, что период плавания особей пунтиуса при скорости течения 0,7 м/с значительно меньше, чем у особей расборы. Продолжительность периода ската 100 % особей у пунтиуса из реки была выше, чем у озерных рыб. Обнаруженные различия имели достоверный характер. Расстояние между особями в стае у речных особей пунтиуса составляло 35–45 мм (1,5–2,0 длины тела), у озерных рыб – 30–50 мм (1,5–2,5 длины тела).

Анализ морфогидродинамических характеристик P. brevis показал, что озерные особи пунтиуса отличаются большей высокотелостью, что подтверждают достоверные различия по обтекаемости тела рыб. Достоверные различия между озерными и речными особями пунтиуса также наблюдались по площади спинного плавника (величина плавников у речных особей больше, чем у озерных) и длине брюшного плавника, которая была больше у рыб, отловленных в прибрежье водохранилища. По остальным морфогидродинамическим характеристикам достоверные различия не выявлены.

Исследование оборонительного поведения R. paviei, P. brevis и O. hasselti показало, что у особей из лотических местообитаний оборонительная реакция была более эффективной по сравнению с особями из лимнических биотопов. Речные особи данных видов в течение более длительного периода избегали 100 % элиминации хищником (в среднем 0,5–1,5 ч).

В присутствии хищника речные особи расборы в основном придерживаются тактики групповой защиты, выражающейся в коллективном маневрировании рыб в составе общей стаи, в то время как озерные особи преимущественно используют элементы индивидуального оборонительного поведения: раздельное плавание, затаивание (Столбунов и др., 2011).

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 136-138.

УДК 597.2/.5 (282.247.413.5)

И. А. Столбунов, В. Н. Столбунова

Институт биологии внутренних вод им. И. Д. Папанина РАН,
Борок, Россия, sia@ibiw.yaroslavl.ru

ASSESSMENT OF SHALLOW WATER OF RYBINSK RESERVOIR
BY DISTRIBUTION OF JUVENILE FISH AND ZOOPLANKTON
DEVELOPMENT LEVEL

I. A. Stolbunov, V. N. Stolbunova

I. D. Papanin Institute of Biology of Inland Waters RAS, Borok, Russia

Исследованы качественные и количественные характеристики скоплений молоди рыб и зоопланктона в мелководной зоне плесов Рыбинского водохранилища (Волжский, Моложский, Шекснинский, Главный), а также в прибрежье его основных боковых притоков. Сбор гидробиологического и ихтиологического материала проводили на 30 станциях, расположенных в открытой литорали водохранилища, в мелководьях с разреженными зарослями макрофитов, а также в устьевых и зарегулированных участках течения притоков. Пробы отбирали 24–29 августа 2009 г.

Молодь рыб отлавливали 5-метровой волокушей из капроновой дели с размером ячеи 4 мм, а также 25-метровым мальковым неводом с размером ячеи в кутке 6 мм. Численность молоди рыб рассчитывали на 1 м² с учетом площади облова и количества притонений.

Зоопланктон собирали мерным ведром, профильтровывая 30 л воды через планктонную сеть с ячеей 64 мкм. Пробы фиксировали 4 % формалином. Камеральную обработку материала проводили по стандартной методике (Методика изучения биогеоценозов…, 1975).

Список видов молоди в различных биотопах прибрежной зоны Рыбинского водохранилища и его основных боковых притоков включает 24 вида из 10 семейств рыб: балиторовые (Balitoridae), сельдевые (Clupeidae), вьюновые (Cobitidae), сиговые (Coregonidae), керчаковые (Cottidae), карповые (Cyprinidae), щуковые (Esocidae), тресковые (Gadidae), бычковые (Gobiidae), окуневые (Percidae). Наиболее разнообразно (12 видов) семейство карповых рыб: синец Abramis ballerus (Linnaeus, 1758), лещ Abramis brama (Linnaeus, 1758), уклейка Alburnus alburnus (Linnaeus, 1758), обыкновенный жерех Aspius aspius (Linnaeus, 1758), густера Blicca bjoerkna (Linnaeus, 1758), пескарь Gobio gobio (Linnaeus, 1758), голавль Leuciscus cephalus (Linnaeus, 1758), язь L. idus (Linnaeus, 1758), обыкновенный елец L. leuciscus (Linnaeus, 1758), обыкновенный гольян Phoxinus phoxinus (Linnaeus, 1758), плотва Rutilus rutilus (Linnaeus, 1758), линь Tinca tinca (Linnaeus, 1758); семейство окуневые представлено 3 видами: обыкновенный ерш Gymnocephalus cernuus (Linnaeus, 1758), речной окунь Perca fluviatilis Linnaeus, 1758, обыкновенный судак Stizostedion lucioperca (Linnaeus, 1758); семейство щуковые – обыкновенная щука Esox lucius Linnaeus, 1758; семейство вьюновые – обыкновенная щиповка Cobitis taenia Linnaeus, 1758, вьюн Misgurnus fossilis (Linnaeus, 1758); семейство балиторовые – усатый голец Barbatula barbatula (Linnaeus, 1758); семейство керчаковые – обыкновенный подкаменщик Cottus gobio Linnaeus, 1758; семейство бычковые – бычок-цуцик Proterhinus marmoratus (Pallas, 1814); семейство тресковые – налим Lota lota (Linnaeus, 1758); семейство сельдевые – черноморско-каспийская тюлька Clupeonella cultriventris (Nordmann, 1840); семейство сиговые – европейская ряпушка Coregonus albula (Linnaeus, 1758).

В составе зоопланктона исследованных мелководий разного типа за период наблюдений выявлено 75 видов, из которых 36 – Rotifera, 10 – Сopepoda, 29 – Cladocera и личинки дрейссены. Наибольшим разнообразием характеризовались ветвистоусые ракообразные, составляющие 74 % общего числа видов Crustacea.

В период наблюдений наибольшие видовое богатство и численность зоопланктона отмечались в озеровидном Главном плесе водохранилища (табл. 1). По средним количественным показателям зоопланктона в конце лета в прибрежной зоне водохранилища преобладали веслоногие ракообразные. Однако средняя биомасса зоопланктона в прибрежной зоне во всех плесах была невысокой, поскольку прошел весенне-летний пик, а второй летне-осенний максимум не наступил.

Средняя плотность скоплений молоди рыб в прибрежных мелководьях разных плесов водохранилища была фактически сходной. Молодь рыб в прибрежье распределена неравномерно, о чем свидетельствуют высокие значения ошибки средней численности рыб (см. табл. 1). Наибольшая плотность скоплений молоди рыб отмечена в речных биотопах устьевых участков притоков и зоны подпора вод водохранилища (табл. 2). Данные прибрежные биотопы характеризуются наиболее высокой численностью и биомассой зоопланктона.

Таблица 1. Количественные характеристики (M ± m) зоопланктона и молоди рыб
в прибрежной зоне Рыбинского водохранилища

Примечание: M ± m – среднее значение показателя и его ошибка.

Таблица 2. Численность молоди рыб и количественные характеристики зоопланктона (M ± m)
в разных прибрежных биотопах Рыбинского водохранилища

Примечания: 1 – биотопы открытой литорали водохранилища, 2 – биотопы с разреженными зарослями макрофитов, 3 – речные биотопы в зоне подпора вод водохранилища, 4 – биотопы в устье притоков водохранилища.

В биотопах открытой литоральной зоны водохранилища, а также в участках литорали с разреженными зарослями макрофитов плотность скоплений молоди рыб была значительно ниже (см. табл. 2). Наименьшие показатели количественных величин зоопланктона регистрировались в открытых мелководьях.

Таким образом, в Рыбинском водохранилище наиболее богатыми зоопланкто­ном и молодью рыб являются мелководья, расположенные в устьевых и зарегулиро­ванных зонах притоков.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 134-136.

/p

УДК 597.2/.5(597)

И. А. Столбунов

Институт биологии внутренних вод им. И. Д. Папанина РАН,
Борок, Россия, sia@ibiw.yaroslavl.ru

FISH POPULATION OF RESERVOIRS OF CENTRAL VIETNAM

I. A. Stolbunov

I. D. Papanin Institute of Biology of Inland Waters RAS, Borok, Russia

Впервые исследован состав рыбного населения четырех водохранилищ Центрального Вьетнама – Суои Чау, Кам Лам, Да Бан, Суои Зау. Сбор материала проводили с ноября 2010 по март 2011 г. Рыб отлавливали бреднем длиной 5 м с размером ячеи 6 мм и ставными сетями с ячеей 20–24 мм. При определении видовой принадлежности рыб использовали работы Рэйнбоза (Rainboth, 1996), Коттелата (Kottelat, 2001) и Серова с соавторами (Serov et al., 2003, 2006). При отборе ихтиологического материала измеряли физико-химические характеристики водной среды: температуру, электропроводность, минерализацию, концентрацию кислорода, pH. Произведена батиметрическая съемка водоемов по сетке галсов с использованием эхолота Garmin, оборудованного навигационным модулем GPS.

Водохранилище Суои Чау (12°30′ с. ш., 109°02′ в. д.) расположено в северной части провинции Кхань-Хоа и относится к бассейну реки Суои Ом За. Строительство водохранилища начато в 1977 г. и завершено в 1979 г. Площадь водохранилища составляет 0,6 км². Средняя глубина водоема – 1,5 м, наибольшая – 9,0 м. Водохранилище имеет обширную литоральную зону (~ 10 % от общей площади водоема) с песчано-илистыми грунтами и хорошо развитой прибрежно-водной растительностью. За период наблюдений средняя температура поверхности воды в прибрежье составляла 24,5 ± 1 °С. Средняя минерализация воды (ppm) – 67 ± 3 мг/л, электропроводность (µS) – 134 ± 6 мкС/см (слабоминерализованное); pH 7,6 ± 0,3. Водоем имеет оросительное и питьевое назна­чение. Оросительная система водохранилища позволяет устойчиво получать два урожая риса. Первый вегетационный цикл риса проходит с конца декабря по март, второй – с мая по август.

Водохранилище Кам Лам (12°06′ с. ш., 109°04′ в. д.) расположено в южной части провинции Кхань-Хоа и относится к бассейну рек Суои Ба Ли, Суои Кок и Суои Чау. Строительство водохранилища завершено в 2000 г. Площадь водохранилища составляет 2,9 км². Средняя глубина водоема – 4 м, наибольшая – 18 м. Средняя температура повер­хности воды в прибрежье в период наблюдений составляла 24,8 ± 0,4 °С. Средняя минерализация воды (ppm) – 24,4 ± 0,24 мг/л, электропроводность (µS) – 48,8 ± 0,63 мкС/см (слабоминерализованное); pH 7,8 ± 0,07. Водохранилище имеет оросительное и питьевое назначение.

Водохранилище Да Бан (12°38′ с. ш., 109°06′ в. д.) находится в северной части провинции Кхань Хоа и относится к бассейну рек Дабан, Че и Хом. Строительство водохранилища начато в 1978 г. и завершено в 1986 г. Площадь водохранилища составляет 6,7 км². Средняя глубина водоема – 11 м, наибольшая – 24 м. В период наблюдений средняя температура поверхности воды в прибрежье составляла 24,2 ± 0,5 °С. Средняя минерализация воды (ppm) – 11,4 ± 0,24 мг/л, электропроводность (µS) – 36,8 ± 0,55 мкС/см (слабоминерализованное); pH 8,8 ± 0,03. Водохранилище имеет оросительное и питьевое назначение.

Водохранилище Суои Зау (12°10′ с. ш., 109°03′ в. д.) находится в южной части провинции Кхань Хоа и относится к бассейну реки Зау. Площадь водохранилища составляет 1,7 км². Средняя глубина водоема – 16 м, наибольшая – 22 м. В период наблюдений средняя температура поверхности воды в прибрежье составляла 24,8 ± 0,5 °С. Средняя минерализация воды (ppm) – 17,4 ± 0,3 мг/л, электропроводность (µS) – 35,2 ± 0,35 мкС/см (слабоминерализованное); pH 7,5 ± 0,03. Водохранилище имеет оросительное и питьевое назначение.

В результате исследований в водохранилище Суои Чау отмечено 32 вида рыб, относящихся к 18 семействам. Наиболее разнообразно семейство карповых (Cyprinidae) – 11 видов. Остальные семейства представлены отдельными видами. Доминирующими по численности и частоте встречаемости видами являлись Parambassis siamensis (Fowler, 1937), Rasbora paviei Tirant, 1885, Trichopsis vittata (Cuvier, 1831), Cirrhinus molitorella (Valenciennes, 1844), Osteochilus lini Fowler, 1935, Puntius jacobusboehlkei (Fowler, 1958).

В водохранилище Кам Лам обнаружено 26 видов рыб из 13 семейств. Наиболее разнообразно семейство карповых (Cyprinidae) – 11 видов, семейство Hemiramphidae – 3 вида, семейство Channidae – 2 вида. Остальные семейства представлены отдельными видами. В литоральной зоне водохранилища по численности и частоте встречаемости преобладали Oreochromis niloticus (Linnaeus, 1758), Rasbora paviei, Puntius brevis (Bleeker, 1850).

В составе рыбного населения водохранилища Да Бан отмечено 30 видов из 13 семейств. Семейство карповых рыб (Cyprinidae) – 12 видов, семейство Gobiidae – 5 видов. По численности в прибрежных скоплениях преобладали особи Rasbora paviei, Osteochilus hasselti (Valenciennes, 1842) и Puntius jacobusboehlkei.

Список видов водохранилища Суои Зау представлен 17 видами из 9 семейств рыб. По численности и частоте встречаемости в уловах преобладали Oreochromis niloticus, Parambassis siamensis, Xenentodon cancila (Hamilton, 1822).

Таким образом, рыбное население исследованных водохранилищ Центрального Вьетнама представлено не менее чем 43 видами рыб из 19 семейств. В прибрежной зоне исследованных водоемов наибольшая плотность скоплений отмечена в водохранилище Кам Лам – 5,5 ± 0,5 экз./м². В литорали водохранилищ Суои Чау и Суои Зау численность рыб составила 4,3 ± 0,8 и 4,0 ± 0,6 экз./м², соответственно. Наименьшая численность рыб наблюдалась в прибрежье водохранилища Да Бан – 1,7 ± 0,3 экз./м².

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 132-133.

УДК 597.551.4:504.054 (285.3)(477)

Ю. М. Ситник*, П. Г. Шевченко**, Н. В. Свечкова***, А. П. Мельник***

*Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна, sytnik_yu@ukr.net, oleknataly@rambler.ru
**Національний університет біоресурсів та природокористування України, Київ, Україна
***Інститут рибного господарства НААН України, Київ, Україна

CONTENT OF HEAVY METALS IN ORGANS AND TISSUES
OF ICTALURUS PUNCTATUS FROM TASHLYTCKA
BASIN-COOLER OF THE SOUTH UKRAINE NPP

Y. М. Sytnik*, P. G. Shevchenko**, N. V. Svechkova***, А. P. Melnik***

*Institute of Hydrobiology, NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine
**National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
***Institute of Fisheries NAAS Ukraine, Kyiv, Ukraine

В. І. Вернадський, розглядаючи людство як «геологічну силу», у 1920 році писав, що «… включая человечество в состав живого вещества, геохимически меняющего процессы, идущие в земной коре, мы несомненно сталкиваемся с новым, ранее нам неизвестным свойством живого вещества» і що «… лик планеты – биосфера – меняется человеком сознательно и, главным образом, бессознательно. Меняется человеком физически и химически воздушная оболочка суши и все ее природные воды» (Вернадский, 1989). На жаль, однією із властивостей людства, як частини живої речовини, є необмежена здатність до забруднення оточуючого середовища. Важкі метали, поряд із нафтопродуктами та пестицидами – основні забруднювачі довкілля.

Зі збільшенням віку риби на вміст ВМ в її органах і тканинах впливають дві взаємопов’язані тенденції: накопичення ВМ унаслідок збільшення об’єму споживаної їжі та зниження питомого вмісту ВМ унаслідок збільшення загальної маси тіла. Зазвичай перша тенденція переважає, тому зі збільшенням віку риби вміст ВМ в організмі, як правило, збільшується, особливо у риби з пониженим темпом росту (Морозов, Петухов, 1977, 1986). На думку С. О. Патіна та М. І. Морозова (1974) у першу чергу в організмі гідробіонтів накопичуються ті метали, які приймають безпосередню участь у фізіолого-біохімічних процесах. При цьому різні органи та тканини риби та інших гідробіонтів мають неоднакову кумулятивну здатність відносно різних металів. Найбільша кількість мікроелементів, що надходять у кров, концентрується у печінці. У зв’язку із цим, її відносять до універсального депо хімічних елементів (Беляев и др., 1983).

У водоймах України зустрічаються лише два види родини ікталурових: канальний сомик (Ictalurus punctatus (Rafinesque, 1818)), що розводиться у водоймах-охолоджувачах енергетичних об’єктів, і карликовий сомик (I. nebulosus (Lesueur, 1819)), інтродукований в озера Західної України та Білорусії. Канальний сомик – всеїдна риба, для нього характерне придонне живлення. Молодь живиться зоопланктоном, зріла риба – бентосом, рибою, раками, жабами та ін. Добре поїдає та засвоює штучні корми (Харченко, Жукинский, Ляшенко, 2006).

У системі водойм Південноукраїнського енергетичного гідрокомплексу, розташованого в басейні р. Південний Буг, знаходяться водосховища Олександрівське та Ташлицьке (останнє – охолоджувач Південно-Української АЕС). Результати наших попередніх досліджень надруковані (Ситник, Шевченко, Олексієнко, 2007).

Проби органів і тканин канального сомика Ташлицької водойми відбирали в липні–жовтні 2007 року. Рибу розділяли на органи та тканини (табл. 1) та висушували в експедиційних умовах. Маса наважки органу чи тканини становила 2 г при природній вологості. Обробку проб і визначення вмісту важких металів проводили в Інституті рибного господарства НААН України за стандартними методиками.

За отриманими результатами (табл. 1), можна стверджувати про значне навантаження кадмієм і свинцем гідроекосистеми Ташлицької водойми. Вочевидь цьому сприяє постійне токсичне та «теплове забруднення» даної водойми. Як свідчать результати багатьох спостережень (Васенко, 2000), у водоймах, розташованих у зоні впливу діючих ТЕС (ДРЕС) і АЕС, порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражуються хворобами та паразитами. Встановлено таку характеристику послідовності дії підвищених температур на мешканців озер і штучних водойм. Температура води до +26 °С – шкідливого впливу не спостерігається, +26…+30 °С – пригнічення життєдіяльності риби, понад +30 °С – шкідлива дія на біоценози, +34…+36 °С – гине риба та деякі види інших гідробіонтів. Слід додати, що АЕС, як правило, скидають у водойми воду, нагріту до +45 °С.

При такому досить значному термічному та токсикологічному (по окремих ВМ) навантаженні даної гідроекосистеми зафіксована лише невелика різниця рівнів ВМ в органах і тканинах різнорозмірних особин канального сомика протягом різних сезонів року. Вияснення причин цього явища потребувало детального аналізу гідрохімічного стану Ташлицької водойми. Поряд із даною роботою проводили також іхтіологічні, еколого-токсикологічні та гідрохімічні дослідження в комплексі, тому вдалося пояснити причини даного явища.

За гідрохімічним складом вода даної водойми сульфатно-магнієва та хлоридно-натрієва із підвишеною мінералізацією (в середньому до 1500 мг/дм³). Останнє пояснюється вимиванням солей балки Ташлик, інтенсивністю підпитки прісною водою із р. Південний Буг і значним випаровуванням через постійно високу температуру води протягом різних сезонів року. У водойму постійно виноситься значна кількість сульфатів, хлоридів, бікарбонатів, карбонатів та інших неорганічних речовин. За цими показниками постійно фіксуються перевищення оптимальних рибогосподарських нормативів. Згідно О. Г. Васенко (2000), сума іонів у воді водойм рибогосподарського призначення не повинна перевищувати 1000 мг/дм³, бажані межі загальної твердості становлять 3–4 мг-екв./дм³, допустимі границі – 6–8 мг-екв./дм³.

Таблиця 1. Вміст важких металів в органах і тканинах канального сомика
(Ictalurus punctatus Raf.), Ташлицьке водосховище, 2007 р., М ± m, мг/кг сирої маси

Зафіксовані негативні тенденції пояснювалися незакінченістю будівництва зворотної системи технічного водопостачання у повному об’ємі (на момент проведення досліджень створена лише перша її черга – Ташлицьке водосховище). Наявна теплова та техногенна перевантаженість водойми призводить до поступового погіршення якості водного середовища, що адекватно відображалося на її мешканцях. Висока мінералізація води призвела до блокування можливого надмірного накопичення ВМ в органах і тканинах канального сомика (за винітком свинцю та кадмію). Таким чином, при роботі лише першої черги (один агрегат) Ташлицької ГАЕС у 2007 році ми не відмітити великого зниження антропогенного поліметалічного навантаження на рибу водойми-охолоджувача Південно-Української АЕС.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 129-131.

sup ± 0,090,62

УДК 574.64:597.08(285.33+26)

Ю. М. Ситник*, О. М. Арсан*, Д. А. Засєкін**

*Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна, sytnik_yu@ukr.net
**Національний університет біоресурсів та природокористування України, Київ, Україна

CONTENT OF DDT AND HCCH IN ORGANS AND TISSUES
OF FISH FROM THE KILIISKA DELTA OF DANUBE
AT THE BEGINNING OF XXI CENTURY

Y. М. Sytnik*, О. М. Arsan*, D. А. Zasekin**

*Institute of Hydrobiology, NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine
**NationalUniversity of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Останнім часом досить значна кількість вчених у всьому світі знову повертається до вивчення проблеми накопичення та розподілу (перерозподілу) ХОП у компонентах водних екосистем. Досить довгий час, а особливо у 1980–1990-ті роки, в наукових колах і серед громадськості України штучно підтримувалася думка, що проблеми хлорорганічних забруднювачів довкілля вже не існує і внесені пестициди практично розпалися. Однак, дослідження проведені у другій половині 1990-х років та на початку ХХІ століття показали, що ці твердження помилкові. За останніми дослідженнями, проведеними в басейні Дніпра (Васенко, Афанасьєв, 2002), в усіх дослідних зразках органів та тканин водних безхребетних і риби знайдені стійкі хлорорганічні пестициди та їх метаболіти. Рівні накопичення ХОП різні для різноманітних видів гідробіонтів та різних типів гідроекосистем, проте вони скрізь фіксуються і зовсім не розпалися чи деградували, а постійно перерозподіляються по компонентах гідроекосистем, накопичуючись в гідробіонтах вищих трофічних ланок.

Відомо (Брагінський, 1972), що залишки пестицидів у гідробіонтах можуть діяти як безпосередньо, так і викликати віддалені токсичні наслідки (генетичні, тератогенні та інші). При наявності порогових концентрацій пестицидів у рибах, їх сумісній дії з важкими металами, іншими токсичними та радіоактивними речовинами можуть наступити важкі наслідки. У період нересту внаслідок мобілізації жирових депо в кров із них будуть надходити відкладені раніше ХОП, що приведе до інтоксикації риби та її потомства. Наявність пестицидів у рибі як харчовому продукті людини може привести до негативних наслідків для здоров’я. СанПіН 42-123-4540-87, що діє на території України донині, регламентує санітарні норми вмісту пестицидів у харчових продуктах. Згідно них, сумарний вміст ізомерів гексахлорциклогексану не повинен перевищувати для прісноводної риби 0,03 мг/кг, а ДДТ і його метаболітів – 0,3 мг/кг. Більшість результатів, які ми отримали при аналізі органів і тканин дунайської риби перевищують ці рівні, як до речі і раніше перевищували. В 2001 році прийнята Постанова ООН щодо детального дослідження ХОП у різних екосистемах. Цей документ підтверджує необхідність і значимість еколого-токсикологічних досліджень поведінки ХОП у довкіллі, особливо з незадовільними умовами зберігання та утилізації вже непридатних до використання.

Стійкі хлорорганічні пестициди (ХОП), що надходять у водойми, у кінцевому підсумку накопичуються у різних компонентах водної екосистеми, але переважно концентруються у гідробіонтах, особливо в рибах. Останні стають носіями стійких токсикантів, а разом із тим і біомоніторами стану водойми. Для оцінки еколого-токсикологічної ситуації, визначення рівня вмісту стійких пестицидів, які мігрують у водному середовищі, ступеня їх впливу на водні організми важливо знати рівні накопичення у різних компонентах водної екосистеми, розподіл в органах і тканинах гідробіонтів і, особливо, риби. Кумуляція стійких пестицидів в органах і тканинах гідробіонтів і тенденція до передачі цих речовин по трофічних ланцюгах – додатковий фактор, який збільшує екологічну небезпеку забруднення вод. Аналіз даних наукової літератури та матеріалів власного дослідження допомагає зробити висновок, що для гідробіонтів найтоксичніші стійкі хлорорганічні пестициди, які відрізняються найвираженішою персистентністю у навколишньому середовищі, здатністю до міграції та накопичення у різних ланках трофічних ланцюгів водних екосистем.

Проби відбирали в літній період 2003 року на Кілійській дельті Дунаю, зокрема на гирлі Восточне. Загалом відібрано 94 проби органів і тканин риб. Аналіз проб гідробіонтів на вміст у них залишкових хлорорганічних пестицидів (ХОП) проводили за допомогою газорідинної хроматографії (ГРХ) за єдиною методикою. Метод ГРХ базується на вилучені ХОП із біологічних зразків екстракцією з органічними розчинниками та наступною очисткою екстрактів залежно від вмісту екстагуючих речовин. У випадку високого вмісту останніх очистку проводили за допомогою сірчаної кислоти, насиченої безводним сірчанокислим натрієм. Використовували хроматографію на колонці з окису алюмінію або силікагелю марки АСК, хроматографічний аналіз проводили на газовому хроматографі «Цвет-5» з електронно­захоплювальним детектором в Інституті гідробіології НАН України. Чутливість визначення для біосубстрата складала 1×10^–3 мг/кг сирої маси. У таблицях 1 та 2 викладено результати досліджень, проведених на гирлі Восточне Кілійської дельти Дунаю (одне з розгалужень Старостамбульського гирла на схід до Чорного моря) в серпні 2003 р.

Таблиця 1. Вміст ХОП в органах і тканинах бентосоїдних видів риб Кілійської дельти Дунаю (гирло Восточне), 21.08–23.08.2003 р., М, n = 4–6, мг/кг сирої маси

Таблиця 2. Вміст ХОП в органах і тканинах хижих видів риб Кілійської дельти Дунаю
(гирло Восточне), 21.08–23.08.2003 р., М, n = 3–6, мг/кг сирої маси

В усіх досліджених пробах різних видів риб та інших гідробіонтів знайдені стійкі пестициди. Стійкі хлорорганічні пестициди (ХОП) у досліджених зразках представлені у вигляді ДДТ і його метаболітів о.п.1 – ДДЕ і п.п.1 – ДДЕ; о.п.1 – ДДД і п.п.1 – ДДД; о.п.1 – ДДТ і п.п.1 – ДДТ; (α- і γ-ізомери гексахлорциклогексана (ГХЦГ), вміст яких приведено в сумі. Перевага метаболітів вказує на те, що відбуваються процеси деградації ДДТ, а присутність ГХЦГ пов’язана з продовженням використання його в сільському господарстві багатьох країн басейну Дунаю.

За рівнем накопичення стійких токсикантів перше місце займають хижаки (судак, щука, окунь), а також жерех і оселедець. Не існує жодних узаконених нормативних показників вмісту ХОП у рибах із точки зору їх біологічної небезпеки для самих риб. З експериментальних робіт і спостережень у період масової загибелі риб на дніпровських водосховищах відомо, що така акумуляція при стресових ситуаціях (наприклад, при перепаді температур, нересті тощо) може призводити до інтоксикації та масової загибелі риб, а хронічне отруєння – до поступового зниження рівня обмінних процесів, посилення ураження паразитарними та інфекційними захворюваннями.

Наведені дані свідчать про те, що основні види промислових риб Кілійської дельти Дунаю містять велику залишкову кількість пестицидів. Це вказує на необхідність проведення жорсткого гігієнічного та токсикологічного контролю риби, що виловлюється та реалізується. Проведені дослідження дозволяють дати уявлення про сучасну еколого-токсикологічну ситуацію Кілійської дельти Дунаю. Нині відмічається чітка картина забруднення досліджених водних екосистем стійкими пестицидами (ХОП), що призводить до кумуляції токсикантів у біоті водойм, особливо у весняно-літній період.

За матеріалами досліджень можна засвідчити постійну присутність ХОП у всіх досліджуваних тканинах. Характерна ознака досліджених тканин – наявність великої кількості жиру (м’язи, печінка). Особливо великим вмістом жиру в усіх тканинах відрізняється рибець і як наслідок цього майже в усіх тканинах ми зафіксували найбільшу кількість хлорорганічних пестицидів. У цілому для всіх досліджених видів простежується закономірність вмісту ХОП: м’язи > печінка > головний мозок > внутрішній жир (за небагатьма винятками). Такі ж закономірності описані раніше рядом відомих дослідників (Брагінський, 1972; Маслова, Комаровський, Брагінський, 1993; Врочинський, 1974).

Серед бентофагів (див. табл. 1) можна вистроїти такі ряди за вмістом ХОП в органах і тканинах (сумарно): рибець > тарань > сазан > лящ > карась сріблястий. Серед хижаків (див. табл. 2) ряд виглядає наступним чином: білизна (жерех) > окунь > сом > судак. Причому окунь був наймолодшим за віком і найменшим за розміром і масою екземпляром. Раніше (Брагінський, Маслова, 1993) відмічено закономірність, що менші кількості ХОП накопичуються у менш рухливих видів бентофагів (лящ, карась сріблястий) порівняно із активнішими (рибець, тарань, сазан). Результати наших досліджень підтверджують ці закономірності і для сьогодення.

За результатами наших досліджень можна стверджувати, що співвідношення метаболітів ДДТ : ДДД : ДДЕ мало змінилося в органах та тканинах риб Кілійської дельти Дунаю за 25 і 15 років: маємо приблизно такий самий розподіл як наведено у попередніх джерелах. Простежується тенденція до зменшення кількості ДДЕ. Як і раніше, з ізомерів ГХЦГ більше фіксується α-ГХЦГ.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 126-129.

/p /p

УДК 597.551.2:591.4(477.63)

С. Г. Свириденко, Р. О. Новіцький

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, angler@ua.fm

MORPHOMETRIC CHARACTERISTIC OF THE COMMON GUDGEON
(GOBIO GOBIO) FROM THE RIVER DRY SURA
(DNIPROPETROVS’K PROVINCE, UKRAINE)

S. G. Svyrydenko, R. О. Novitsky

Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k National University, Dnipropetrovs’k, Ukraine

Один із рідкісних видів іхтіофауни водойм Дніпропетровської області – пічкур звичайний Gobio gobio (L.), поширення якого обмежене, а сам він – вкрай нечислений вид (Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Круглороті (Cyclostomata). Риби (Pisces), 2008). Особливості біології та екології пічкура у малих річках регіону досліджені мало, а відомості про морфологію виду у водоймах Дніпропетров­ської області відсутні.

Мета роботи – проаналізувати морфотип пічкура звичайного G. gobio (L.) р. Суха Сура – правого притоку другого порядку р. Дніпро (Дніпропетровська область, Україна). Іхтіологічний матеріал відбирали з аматорських уловів улітку та восени 2010 р. на середній течії р. Суха Сура в межах Дніпропетровського р-ну Дніпропетров­ської обл. Морфологія пічкура звичайного вивчена за 30 особинами, вимірювали 40 морфометричних ознак за загальноприйнятою методикою (Правдин, 1966). G. gobio (L.) в мешкає у р. Суха Сура в місцях із помірною течією або без неї, із піщано-глинистим і мулистим дном.

Пічкур звичайний р. Суха Сура має оригінальний морфотип: D 8; A (5) 6 (7); P (12) 13 (14); V (6) 7 (8); l. l 37–43; sp. br (7) 9 (11); f. br (9) 10 (12); vert. 35–37; con. vert 19; pl. vert (16) 17 (18) (n = 30).

Відмічено особливості забарвлення пічкура р. Суха Сура. Забарвлення пічкура типово донне, забезпечує маскування на темному ґрунті. Самці та самки забарвлені однаково, забарвлення мало варіює, буває темним або світлішим відповідно кольору дна водойми. Спина буро-сірого кольору із зеленкуватим відтінком, боки світлі, у великих особин жовтуваті, черево світло-жовтого кольору. Нижче бічної лінії тіло сріблястого забарвлення. По боках тіла уздовж бічної лінії розміщено 8–12 великих синюватих плям, які іноді зливаються. Хвостовий і спинний плавці сіро-жовті з рядами дрібних темних плям. Анальний, грудні, черевні плавці незабарвлені або світло-сірі, без рядів дрібних темних плям.

Достовірних відмінностей морфотипу статевозрілих особин самок і самців пічкура р. Суха Сура не виявлено.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 125-126.

УДК 597.551.2:591.4(477.63)

С. Г. Свириденко, Р. О. Новіцький

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, angler@ua.fm

MORPHOLOGICAL AND ECOLOGICAL DESCRIPTION
OF THE RED LISTED BURBOT (LOTA LOTA) IN RESERVOIRS
OF STEPPE DNIEPER REGION

S. G. Svyrydenko, R. О. Novitsky

Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k National University, Dnipropetrovs’k, Ukraine

Минь річковий (Lota lota) – єдиний представник типово морських риб ряду тріскоподібних (Gadiformes), який перейшов до життя у прісних водах і добре пристосувався до різноманітних умов існування в річках і озерах Євразії. Це рідкісний, занесений до Червоної книги України (2009) та Червоної книги Дніпропетровської області (2011).

Мета дослідження – оцінити дані з екології миня річкового та проаналізувати його морфотип у водоймах степового Придніпров’я. Іхтіологічний матеріал відбирали в літній, осінній і зимовий періоди 2009–2011 років у середній течії р. Самара (Павлоградський р-н Дніпропетровської обл.) і Дніпровському водосховищі в межах області з браконьєрських знарядь лову (верші, ятері). Аналізували також улови рибалок-аматорів та підводних мисливців. Біологічному аналізу піддано 15 особин миня річкового. Проби на місці фіксувалися 4,5 % розчином формаліну. Вимірювання проводили на фіксованому та свіжому матеріалі за загальноприйнятою методикою (Правдін, 1966). Для з’ясування морфологічної характеристики популяції миня річкового у степовому Придніпров’ї досліджено 43 пластичні та меристичні ознаки.

Основні біотопи миня річкового у водоймах степового Придніпров’я – ділянки річок із крутими берегами, глинистим або піщаним дном, місця виходу прохолодних джерел, придонні закорчовані ділянки. Зустрічається він як у передгирловій частині річок, так і далеко вгору за течією (60–80 км).

Влітку більшість особин мешкає в рачих норах або під корчами. Зустрічальність особин – 1–2 екз./100 м підводної бровки ріки. У водоймах степового Придніпров’я минь активний у сутінках і вночі. Окремі особини, які досягли статевої зрілості, активні й удень, що доведено виловом екземплярів, які активно живляться (грудень 2011 р., ♂, 1600 г, Дніпровське водосховище).

Середня маса досліджених екземплярів варіювала від 270 до 1600 г. Доведено, що мині одного віку з приток Дніпра та Дніпровського водосховища відрізняються за темпами росту: минь, який мешкає у притоках р. Дніпро, дрібніший.

Аналіз кишечника відловлених особин L. lota показав, що в літні місяці минь не живиться. В усіх особин, упійманих у різний час літнього періоду, всі відділи кишечнику порожні, залишки неперетравленої їжі відсутні. При цьому особини відрізнялися високими показниками вгодованості (3 бали). Особини миня річкового, відібрані в осінньо-зимовий період активно живилися, мали високі показники вгодованості (4–5 балів).

Визначено морфотип миня річкового степового Придніпров’я: D1 9–10, D2 61–93, A 52–85, P 12–23, V 5–10, С 21–25, sp. br 10, f. br 29–31, vert 58 (n = 15).

Аналіз морфологічних ознак річкового миня з різних місць показав, що особини р. Самара та Дніпровського водосховища достовірно відрізняються від риб р. Десна (20 із 32 порівнюваних ознак, у тому числі за 7 меристичними та 24 пластичними), а також від минів р. Прип’ять (22 з 32 ознак) та Латориця (20 із 32 ознак), Верхньотуломського водосховища (22 з 28 ознак).

Відмічено найбільшу мінливість таких ознак: кількість хребців (vert), зябрових тичинок (sp. br.), променів у грудному (P) та висота анального плавця (hА), довжина рила (1r) та нижньої щелепи (mn). Відмінності між популяціями самарського, дніпровського, прип’ятського, деснянського та латорицького минів за окремими ознаками досягають підвидового рівня: СD для ознак P = 1,36; sp.br. = 1,48; vert = (1,31) 1,96; app. pyl. = 2,23.

Отримані результати показують, що у популяції річкового миня степового Придніпров’я ще триває інтенсивний процес формоутворення. Це, на нашу думку, приведе до появи на базі локальних популяцій миня стійких екоморф.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 123-124.

УДК 574:579.83/88(262.5)

С. И. Рубцова

Институт биологии южных морей им. А. О. Ковалевского НАН Украины,
Севастополь, Украина, rsi1976@mail.ru

ASSESSMENT OF OIL PRODUCTS ADVERSE EFFECT
ON COASTAL ZONE OF SEVASTOPOL’ REGION

S. I. Rubtsova

Institute of Biology of the Southern Seas, NAS of Ukraine, Sevastopol’, Ukraine

Прибрежная зона Севастопольского региона активно используется в хозяйственной деятельности и может быть объектом потенциального загрязнения (как со стороны суши, так и со стороны моря). При аварийных разливах нефти в море именно береговая зона наиболее подвержена нефтяному загрязнению. При этом тип берега, его геоморфологические характеристики являются основополагающими при определении чувствительности побережий к нефтяному загрязнению. Цель настоящей работы явилось определение типов берегов Севастопольского региона, ранжирование и оценка их чувствительности к нефтяному загрязнению, построение карты чувствительности берегов.

В современной литературе разработано несколько систем классификации морской береговой линии в зависимости от степени чувствительности берегов к нефтяному загрязнению (Патин, 2008; Baker, 1990; Masaki, 2001; NAS, 2003; Gundlanch, 1978). Для оценки степени негативного воздействия нефтепродуктов на береговую зону использовалась система индексов ESI (Environmental Sensitivity Index), впервые предложенная американскими специалистами в 1976 г. (Jakgueline, 1995). Индекс ESI – индекс экологической чувствительности – базовая интегральная оценка восприимчивости побережья к нефтяному загрязнению. В основе ранжирования лежит качественная и количественная характеристика побережья, то есть связь между строением, структурой берега и физическими процессами, происходящими при попадании нефти на берег. Система индексов экологической чувствительности берегов используется в ряде стран (например, в США (Baker, 1990), Японии (Maski, 2001), России (Патин, 2008; Шавыкин, 2008), Новой Зеландии (Stevens, 2005)) в качестве основы для составления карт экологической чувствительности морского побережья к нефтяному загрязнению, а также планирования мер реагирования на нефтяные разливы. Этот подход получил международное признание и рекомендован для практического использования в рамках национальных и региональных программ готовности к нефтяным разливам (IMO/IPIECA, 1996).

В районе Севастополя мало пляжей, так как известняковый щебень истирается в зоне прибоя и уносится течением на большие глубины. Только в вершинах бухт имеются аккумулятивные формы в виде песчаного материала из мелкой ракуши. Большая часть дна бухт имеет каменистый грунт, практически без наносов. На открытых берегах почти нет наносов, за исключением некоторых бухт, таких как Круглая, Казачья и др., где имеются аккумулятивные формы.

Прибрежные наносы и донные осадки береговой зоны служат показателем состояния акватории, вследствие этого они выступают в качестве одной из основных составных частей системы мониторинга. Физико-химические показатели донных осадков и прибрежных наносов отражают степень их загрязненности, потенциальную возможность противостоять загрязнению. Хлороформэкстрагируемые вещества или хлороформный битумоид – органическое вещество, связанное с тонкими илистыми частицами, и привносимое с загрязнением, накапливается в бухтах повсеместно. Большинство илов содержит значительное количество хлороформного битумоида, что на два–три порядка превышает его количество в натуральных морских осадках (Миронов, 2003; Рубцова, 2005). Особенно выделяются илы бухт Южная, Севастопольская и Стрелецкая (1,00–2,10 г/100 г сух. осадка). В илах б. Карантинная и Камышовая концентрация битумоида снижается до 0,07 г/100 г сух. осадка; невелико содержание его в песках и ракушняках Учкуевки и б. Казачья (0,004–0,20 г/100 г сух. осадка). В илах б. Круглая наблюдается накопление битумоида (0,52 против 0,01–0,02 г/100 г сух. осадка в песках) (Миронов, 2003; Рубцова, 2005).

Поскольку наличие битумоида в таком количестве служит признаком загрязнения донных осадков, большинство исследованных илов следует отнести к донным осадкам III–V степени загрязнения нефтепродуктами (Миронов, 2003; Рубцова, 2005).

Загрязненность подчеркивается имеющимися в донных осадках нефтяными углеводородами: их максимальная величина достигала 1708 мг/100 г сух. осадка, средняя – 634 мг/100 г сух. осадка. Распределяются углеводороды в том же порядке, что и хлороформный битумоид. Средние величины хлороформэкстрагируемых веществ и нефтяных углеводородов, подсчитанные по акваториям, дают основание расположить бухты по степени загрязнения в ряду: б. Южная, Севастопольская, Стрелецкая, Артиллерийская, вершина б. Круглая, б. Камышовая, Карантинная, Казачья. Пески б. Круглая, района Учкуевки, устья б. Севастопольская и ракушняки б. Казачья практически не загрязнены (Миронов, 2003, Рубцова, 2005).

На основе международной классификации ESI нами проведено районирование береговой зоны Севастопольского региона и построена карта чувствительности берегов к воздействию нефти. Используя сочетание перечисленных параметров, каждому участку побережья присваивается базовый индекс чувствительности ESI к нефтяному загрязнению, который варьирует от 1 до 10, где 10 – самые уязвимые участки береговой зоны: индекс 1 – бетонные конструкции и портовые сооружения; 2 – скалистые и каменистые берега; 3 – мелкопесчаные пляжи; 4 – крупнопесчаные пляжи; 5 – песчано-галечные пляжи; 6 – смешанные пляжи (песок, гравий); 7 – литоральные отмели; 8 – плоские гравийно-песчаные пляжи с крупными валами водорослей и трав; 9 – защищенный осыхающий берег; 10 – зарастающие, заболоченные земли.

Проведенные исследования позволяют сделать вывод о том, что берега на большей части Севастопольского побережья (41 %) имеют достаточно высокий по международной шкале ESI индекс чувствительности – 5,6. Берега с индексами 1 и 2 в сумме составляют около 38 % общей протяженности береговой линии. На долю берегов с индексами 3, 4 приходится 10 % берегов, с индексом 7 – 11 % берегов. Таким образом, в Севастопольском регионе доминируют два типа берегов с прямо противоположной способностью к самоочищению от нефти. Это берега с индексами 1, 2, где в случае разливов нефти за счет волнового смыва и других природных процессов нефть удаляется в течение нескольких недель, и берега и с индексами 5, 6, где нефть быстро проникает в отложения и может сохраняться годами. Однако цифры на шкале ESI не представляют собой фактической чувствительности, выраженной количественно, например, ESI 3 не означает трехкратного увеличения по сравнению с ESI 1. Индекс ESI является удобным способом суммирования информации, обозначая уязвимые в экологическом отношении зоны.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 121-123.