Особливості гумусу чорноземів Присамар’я
УДК УДК 631.42(477.63)
В. А. Горбань, А. О. Гуслистий
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна, guslistyj@i.ua
V. A. Gorban, A. O. Huslistyj
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine
Чорноземні ґрунти в Україні займають 26,5 млн. га, що складає майже 60 % площі земель, які використовуються у сільськогосподарському виробництві. Чорноземи – найбільш родючі ґрунти планети, що спричиняє тривале використання цих ґрунтів людиною (Дегтярьов, 2011). Нині одна з найголовніших проблем чорноземних ґрунтів – їх поступова дегуміфікація, яка проявляється у загальному зменшенні родючості ґрунтів, знижені їх стійкості та здатності забезпечувати виконання екологічних функцій (Добровольский, Никитин, 2007).
Як свідчать результати досліджень Н. П. Тупіки (1985), чорноземи звичайні, що формуються під зональною разнотравно-кострицево-ковиловою рослинністю, у верхньому горизонті містять 5,14 % загального гумусу. Із глибиною спостерігається поступове зменшення його вмісту. Середнє значення вмісту гумусу у цих ґрунтах складає 3,25 %. Верхній горизонт чорноземів лісопокращених, які утворюються під штучною лісовою рослинністю, характеризується збільшеними значеннями концентрації гумусу (6,0 %) порівняно з чорноземами звичайними. Середнє значення вмісту гумусу становить 3,53 %. Чорноземи лісові, сформовані у природних байрачних лісах степової зони, відрізняються максимальним вмістом гумусу у верхньому горизонті (8,81 %). Середнє значення вмісту гумусу в чорноземах лісових дорівнює 3,63 %. Виходячи з наведених даних можна стверджувати, що саме у природних лісах формуються найкращі умови для гумусонакопичення у чорноземних ґрунтах.
Останні комплексні дослідження гумусу ґрунтів степової зони України, виконані В. В. Дегтярьовим (2011), ґрунтуються на низці сучасних положень про гумус, одним з яких є те, що органічна частина ґрунту – багатокомпонентна система, до складу якої входить щонайменше чотири компоненти: свіжі органічні рештки, первинні продукти розкладу органічних решток, напіврозкладені органічні рештки, які вже частково втратили форму та анатомічну будову – детрит і продукти синтезу у ґрунті нових органічних сполук – власне гумусові речовини (Тихоненко та ін., 2009). У той же час гумус академіком О. Н. Соколовським (1954) розглядається як природна колоїдна система. Колоїдний гумус у ґрунті представлений двома формами: активною та пасивною. Активний гумус – частина гумусу, яка здатна петизуватися внаслідок заміни у ґрунті обмінно увібраного кальцію натрієм. Пасивний гумус – частина гумусу, яка не пептизується та не переходить у розчин навіть після повної заміни у ґрунті обмінного кальцію натрієм. При цьому пасивний гумус відіграє важливу екологічну роль, оскільки є фактором водостійкості ґрунтової структури.
Нині існує необхідність детального дослідження кількісних та якісних характеристик гумусу чорноземних ґрунтів із метою покращення їх стану. Результати комплексних всебічних досліджень чорноземів звичайних, чорноземів лісопокращених і чорноземів лісових степової зони України (Белова, 1997; Белова, Травлеев, 1999) свідчать про недостатнє дослідження особливостей гумусу зазначених ґрунтів.
Виходячи з цього, виникає нагальна необхідність проведення комплексних досліджень гумусу еталонних чорноземів звичайних і чорноземів звичайних. Окремо стоїть питання впливу штучних лісових насаджень різного деревного складу та світлової структури на комплексні характеристики висхідних чорноземів звичайних. Важливість виконання зазначених досліджень зумовлена комплексною екологічною роллю, яку відіграє у ґрунтах гумус. Зокрема, один із важливих показників родючості ґрунтів – їх поглинальна здатність, яка забезпечується колоїдальною складовою ґрунту та колоїдним гумусом. Ця форма гумусу виконує роль джерела основних елементів живлення рослин і зумовлює фізичні, фізико-механічні та хімічні показники ґрунтів, їх мікробіологічну активність (Дегтярьов, 2011).
Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 21-22.