Эколого-биологическая характеристика Уральской популяции Coccinella septempunctata (Coleoptera: Coccinellidae)

УДК 595.763.79

З. И. Тюмасева, Е. В. Гуськова

Челябинский государственный педагогический университет, г. Челябинск, Россия,
E-mail: guskovaev@cspu.ru

Ключевые слова: жизненный цикл, Coccinella septempunctata, уральская популяция

ЕCOLOGICAL AND BIOLOGICAL CHARACTERISTIC
OF THE URAL POPULATION of COCCINELLA SEPTEMPUNCTATA
(COLEOPTERA: COCCINELLIDAE)

Z. I. Tumaseva, E. V. Guskova

Chelyabinsk State Pedagogical University, Chelyabinsk, Russia, E-mail: guskovaev@cspu.ru

Key words: life cycles, Coccinella septempunctata, Ural population

Семиточечная коровка (Coccinella septempunctata) – один из многочисленных видов кокцинеллид Южного Урала. Жуки и личинки значительно сдерживают размножение тлей в плодово-ягодных питомниках на малине, смородине, крыжовнике, в садах – на яблоне, сливе, вишне, в широколиственных лесах – на дубе, клене, липе, осине, крушине, в хвойных лесах – на пихте, сосне, ели. Семиточечная коровка всегда многочисленна на березе и травянистых растениях пойменных, горно-ключевых, разнотравных и суходольных лугов, пораженных тлями. На зерновых и овощных полях эта коровка доминирует над другими энтомофагами и поедает люцерновую, бородавчатую, гороховую, капустную, картофельную и других тлей. Кроме того, она питается пшеничным трипсом, наносящим вред зерновым культурам.

В связи с этим нами была поставлена задача изучить эколого-биологические особенности уральской популяции C. septempunctata, а также выявить влияние экстремального температурного воздействия на отдельные фазы жизненного цикла кокцинеллид этого вида.

Исследования проводились в 1998–2003 годах в естественных и антропогенных биотопах Южного Урала. Изучалось развитие, размножение, особенности питания жуков этого вида как в природных, так и лабораторных условиях.

Для изучения особенностей биологии жуков С. septempunctata в лабораторных условиях собирались в природе имаго, яйца, личинки и куколки, которые затем выращивались в садках и подвергались температурному воздействию, включая и экстремальное. Жуков содержали по 5–6 особей в садках различных размеров. В садки помещались веточки, листья растений с колониями тлей, собранные в садах, лесах, на лугах. Яйца содержали в чашках Петри. По мере отрождения личинок корм давался им в изобилии. В результате ежедневных проверок садков выявлялись длительность развития яиц, сроки линьки личинок, начало окукливания и отрождения жуков нового поколения. Все опыты были проведены в четырех повторностях. С целью изучения влияния искусственной пищи на развитие кокцинеллид готовили корм, составленный на основе различных комбинаций компонентов – меда, облепиховой массы, куриного желтка, сахара, дрожжей, соли и настоя шиповника. Плодовитость С. septempunctata устанавливали путем попарного содержания самцов и самок в садках и ежедневного подсчета отложенных яиц. При определении избирательности в питании выявляли виды тлей, которые охотнее всего поедались кокцинеллидами. С этой целью в каждый садок с коровкой (или личинками III–IV возрастов) помещали четыре вида тлей по 80–100 особей каждого.
Через сутки выясняли, какое количество тлей этих видов съедено жуком (или личинкой). Затем в садки снова клали веточки растений с тлями тех же видов и в том же количестве. И так в течение четырех суток, после чего три вида тлей, которые менее охотно поедались хищником, заменялись другими. Следующая фаза опыта также имела четырехсуточную продолжительность и т. д. Весь опыт состоял из четырех фаз. В результате испытания 12 видов тлей выявляли тлей, предпочитаемых данным видом кокцинеллид. Одновременно с этим определяли прожорливость коровок.

Результаты исследования показали, что зимуют жуки под опавшей листвой по опушкам лесов, в лесозащитных полосах, садах, парках и других древесно-кустарниковых насаждениях. В лесной зоне семиточечная коровка образует скопления до 250–300 экз. на южных склонах гор. Пробуждение и выход имаго из мест зимовок наблюдается в середине апреля. После дополнительного питания пыльцой и нектаром цветов, с появлением первых тлей в мае, жуки переходят на свою обычную пищу. Затем происходит их спаривание. В начале июня самки приступают к откладке яиц. В годы с затяжной весной и прохладным летом время яйцекладок у коровок Южного Урала сдвигается к концу июня. В природе отрождение личинок происходит через 5–8 дней. В лабораторных условиях развитие яиц длится 2–4 дня, личинок – 9–14 дней. Весь цикл развития личинок первого возраста составляет 2–3 дня, второго – 2–4, третьего – 2–3, четвертого – 3–4 дня. Фаза куколки завершается за 4–6 дней. Весь цикл развития жуков первого поколения составляет 15–24 дня. Через 8–10 дней интенсивного питания молодые жуки спариваются и самки приступают к откладке яиц. В лабораторных условиях развитие яиц завершается за 3–4 дня, личинок первого возраста за 2–3 дня, второго –
2–3, третьего – 3–4, четвертого – 4–5 дней. Общая продолжительность личиночной фазы развития второго поколения составляет 11–16 дней. Фаза куколки продолжается 4–5 дней. Весь цикл развития второго поколения заканчивается за 18–25 дней.

Средняя плодовитость перезимовавших самок составляет 1569±12 яиц, а плодовитость самок первого поколения может колебаться от 300 до 791 яйца в зависимости от условий содержания.

При лабораторном содержании (+22…+34°С, 50–60 % влажности и при питании жуков яблоневой и березовой тлями) средняя плодовитость генеалогической линии достигает 1869±28 яиц.

В результате лабораторных исследований нами определен оптимальный температурный режим для содержания С. septempunctata: для фазы яйца – +22,6°С, личинки – +30°С, куколки – +35°С, для имаго в период яйцекладки – +27°С. Наибольшая прожорливость жуков и высокий процент спаривания наблюдается при температуре +35°С.

Анализ литературных данных показывает, что влияние температурного фактора на физиологические процессы кокцинеллид изучено достаточно хорошо для температур, близких к оптимальным, и сравнительно слабо – для экстремальных температур. Именно в связи с этим нами и изучалось влияние экстремального температурного воздействия на отдельные фазы жизненного цикла C. septempunctata.

Кокцинеллиды, отобранные для эксперимента в конце вегетационного периода, содержались на искусственном питании в лабораторных условиях, исключающих диапаузу. В апреле (время выхода кокцинеллид из диапаузы в природных условиях) опытные жуки переводились на питание тлей Aphis pomi Deg. и подвергались на протяжении часа экстремальному температурному воздействию при +44°С и влажности 60 %. Жуки контрольной группы брались с мест зимовок после выхода их из диапаузы в конце апреля и содержались, как и опытные кокцинеллиды, при оптимальных условиях +22…+24°С и влажности 50 %.

Спаривание у опытных кокцинеллид наблюдалось на три дня позже, чем у контрольных, однако яйцекладка начиналась на 17 дней раньше. Плодовитость экспериментальной самки, в сравнении с контрольной, уменьшилась в среднем на одну треть. Смертность в опытах достигала 27 %, в контроле она составляла 21 %. Продолжительность жизненного цикла опытных C. septempunctata на 3–7 дней меньше, чем у контрольных.

Далее опытные жуки первого поколения содержались в трех режимах: первая группа помещалась в садки при температуре +30°С и влажности 50 % без экстремального температурного воздействия, вторая группа содержалась при температуре +22…+24°С, влажности
50–60 % и испытывала экстремальные температурные воздействия +44°С в течение 15 минут, третья группа содержалась при температуре +30°С, влажности 50 % и испытывала экстремальные температурные воздействия +44°С в течение часа. Кормовой режим во всех опытах и контроле был одинаковым. Яйцекладка происходила в одни и те же сроки. Средняя плодовитость самок составляла у первой группы – 791 яйцо, у второй – 542, у третьей – 157, в контроле – 300 яиц, причем гибель яиц составила 30, 50, 72 и 34 % соответственно. Яйцекладка длилась у первой группы – 25 дней, у второй – 17 дней, у третьей – 11 дней, а в контроле – до 45 дней. Газообмен у имаго и личинок III–IV возрастов первой группы более высокий, чем у имаго и личинок III–IV возрастов второй группы. Продолжительность жизненного цикла C. septempunctata второго поколения при различных режимах содержания колебалась от 18 до 20 дней.

Таким образом, последействие экстремального температурного воздействия на кокцинеллид при определенных условиях содержания оказывает стимулирующее действие на развитие кокцинеллид второго поколения, в то время как повторное экстремальное температурное воздействие на кокцинеллид этого поколения угнетает их жизненную активность на разных фазах развития.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 311-314.



Булавоусые чешуекрылые (Lepidoptera: Rhopalocera) Луганского природного заповедника

УДК 595.789:502.72

В. Ю. Стусик

Донецкий национальный университет, г. Донецк, Украина

Ключевые слова: чешуекрылые, биоразнообразие, Луганский заповедник

RHOPALOCERA SCALE-WINGED INSECTS
(LEPIDOPTERA: RHOPALOCERA) OF LUGANSKY NATURE RESERVE

V. Yu. Stusik

Donetsk National University, Donetsk, Ukraine

Key words: lepidopterans, biodiversity, Lugansky reserve

Луганский природный заповедник состоит из трех отделений, два из которых, Провальская (ПС) и Стрельцовская (СС) степи, представлены типичной разнотравно-типчаково-ковыльной растительностью. Третье, Придонцовская пойма (ПП) – азональной пойменной растительностью. С 1996 по 2000 гг. стандартными энтомологическими методами собрано 1500 экз. бабочек на территории заповедника (отделение не указывается, если вид встречается во всех трех отделениях).

Фауна булавоусых чешуекрылых заповедника насчитывает 116 видов насекомых из 69 родов и 7 семейств. Из них 11 видов занесены в Красную книгу Украины (*), 7 видов находятся под охраной Бернской конвенции (**), 9 – в Европейском Красном списке (***).

Обычны на заповедной территории представители сем. Hesperioidae (Carcharodus alceae Esp., 1819, Enynnis tages L., 1758, Ochlodes venata Bremer Grey., 1853, Thymelicus lineola O., 1808, Pyrgus malvae L., 1758, P. alveus Hb., 1803 (ПП), Hesperia comma L., 1758 (ПП)), сем. Papilionidae (Iphiclides podalirius L., 1758*, Parnassius mnemosune L., 1758*,**,*** (ПС, СС), Zerynthia polyxena L., 1758*,**,*** (ПП)), сем. Pieridae (Leplidea sinapis L., 1758, Aporia crataegi L., 1758, Gonepteryx rhamni L., 1758, Anthocharis cardamines L., 1758, Pontia edusa F., 1777, Pieris rapae L., 1758, P. napi L., 1758, Colias hyale L., 1758, C. erate Esp., 1805), сем. Nymphalidae (Meliteae cinxia L., 1758, M. didyma Esp., 1777, M. phoebe Den. et Schiff., 1775, Issoria lathonia L., 1758, Argynnis paphia L., 1758, Inachis io L., 1758, Poligonia l-album L., 1758, Cynthia cardui L., 1758, Araschnia levana L., 1758, Apatura ilia L., 1758 (ПП, ПС), Clossiana dia L.,1767, C. euphrosyne L., 1758 (ПП)), сем. Lycaenidae (Nordmannia spini F., 1787, Thecla betulae L.,1758, Neolyceana rhymnus Ev., 1832* (ПС, СС), Callophrys rubi L., 1758, Lycaena phlaeas L., 1758, L. tityrus Poda, 1761, Everes argiades Pall., 1771, Celastrina argiolus L., 1758, Plebeius argus L., 1758, P. argyrognomon Bgstr., 1779***, Lysandra coridon Poda, 1761, L. bellargus Rott., 1775, Polyommatus icarus Rott., 1775, P. thersites Cast., 1835, Meleageria daphnis Schiss.,1775*), сем. Satyridae (Pararge aegeria L., 1758, Lasiommata maera L., 1758, Brintesia circe F., 1775, Arethusana arethusa Schiff., 1775, Maniola jurtina L., 1758, Hyponephele lupinus Costa., 1836, Coenonympha arcania L., 1761 и C. pamphilus L., 1758, Hipparchia fagi Sc., 1763, H. volgensis M.-P., 1952 (ПП), Chazara briseis L., 1764, Satyrus ferula F., 1793 и Neohipparchia statilinus Hufn., 1775* (ПС, СС), Melanagria galathea L., 1758 (ПП, ПС)), сем. Riodinidae (Hemaris lucina L., 1758* (ПП)).

На заповедной территории редко встречаются виды сем. Hesperioidae (Pyrgus carthami Hb., 1813 (ПС,СС)), сем. Papilionidae (Papilio machaon L., 1758*), сем. Pieridae (Colias alfacariensis Ribbe., 1905, C. myrmidone Esp., 1781 и C. crocea Frcr., 1785 (ПП)), сем. Nymphalidae (Neptis rivularis Sc., 1763, Vanessa atalanta L., 1758, Euphydryas maturna L., 1758** (ПП, ПС), Argynnis pandora Den. et Schiff., 1775 (ПС, СС), Aglais urticae L., 1758 (ПС), Nymphalis polychloros L., 1758 (ПП, ПС)), сем. Lycaenidae (Lycaena thersamon Esp., 1784, Nordmannia pruni L., 1758, N. w-album Knoch., 1782 (ПП, ПС), Quercusia quercus L., 1758 (ПС), Everes decoloratus Stgr., 1886 и Cupido minimus Fussly., 1775 (ПП), C. osiris Meig., 1829 (ПС, СС), Scolitantides orion Pall., 1771 (ПП), Glaucopsyche alexis Poda., 1761 (ПП, ПС), Maculinea arion L., 1758**,*** (ПС, СС), M. nausithous Bgstr., 1779**,*** (СС), M. teleius Bgstr., 1779**,*** (CC), Plebicula amanda Schn., 1792 (ПС, СС)), сем. Satyridae (Kirinia clymene Esp., 1783* (ПС, СС), Satyrus dryas Sc., 1763 и Melanagria russiae Esp., 1783 (ПС)).

Единично отмечены виды сем. Hesperioidae (Thymelicus sylvestris Poda., 1761, Muschampia cribrellum Ev., 1841*** и M. tesselum Hb., 1803 *** (ПС), M. proto O., 1808 (СС), Pyrgus sidae Esp., 1784 (ПС), P. serralule Ramb., 1839 (ПП)), сем. Pieridae (Pieris brassicae L., 1758 (ПП)), сем. Nymphalidae (Neptis sappho Pall., 1771 (ПП), Meliteae trivia Den. et Schiff., 1775, M. aurelia Nick., 1850, M. diamina Lang., 1789, M. athalia Rott., 1775 и M. arduinna Esp., 1783 (ПС), Brenthis daphne Bgstr., 1780 и Nymphalis xanthomelas Esp., 1781* (ПП, ПС)), сем. Lycaenidae (Nordmannia acaciae F., 1787 и Lycaena alciphron Rott., 1775 (ПС), Everes alcetas Hoffm., 1804 (ПП, СС), Pseudophilotes vicrama Moore., 1865 (СС), Aricia agestis Den. et Schiff., 1775 и A. eumedon Esp., 1780 (ПП), A. artaxerxes F., 1783 (ПС), Neolysandra coelestina Ev., 1843 (ПС), Polyommatus (eroides) boisdivalii H.-S., 1844* (ПП), Cyaniris semiargus Rott., 1775 (СС)), сем. Satyridae (Lopinga achine Sc., 1763**,***, Hyponephele lycaon Rott., 1775 и Aphantopus hyperantus L., 1758 (ПС)).

В Провальской степи отмечено наибольшее число видов бабочек – 93 вида. Это отделение характеризуется наличием таких редких видов как: M. arduinna, M. russiae, N. rhymnus, N. coelestina, H. statilinus. В Стрельцовской степи встречалось 77 видов и среди них такие редкие виды как: M. arion, M. teleius, M. nausithous. В Придонцовской пойме отмечен 81 вид, который относится к пойменно-луговой фауне. К редким видам пойменных биотопов следует отнести: N. sappho, P. eroides, L. achine. Количество эврибионтных видов, которые отмечены во всех трех отделениях, составило 53 вида. В целом фауна дневных бабочек заповедника не в полной мере представлена фауне Луганской области, но она имеет определенное сходство с таковой Донецкой области, где отмечено 129 видов 64 родов дневных бабочек (Плющ, Пак, 1998), из которых 27 не были отмечены на территории заповедника, но их встреча в области вполне вероятна.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 310-311.



Суточная активность муравьев (Hymenoptera: Formicidae) в степных сообществах Карадагского природного заповедника

УДК 595.796:591.5

С. В. Стукалюк

Институт зоологии им. И. И. Шмальгаузена НАН Украины, г. Киев, Украина

Ключевые слова: Formicidae, сообщества муравьев, суточная активность

DAILY ACTIVITY IN COMMUNITIES OF ANTS
(HYMENOPTERA: FORMICIDAE)
OF KARADAG NATURE RESERVE

S. V. Stukaluik

Schmalhausen Institute of Zoology of the NASU, Kyiv, Ukraine

Key words: Formicidae, ant communities, daily activity

В степных сообществах Карадагского природного заповедника. обнаружено 7 видов муравьев: Messor clivorum Ruzsky, Cataglyphis aenescens Nyl., Camponotus piceus Leach, C. aethiops Latr., Tapinoma erraticum Nyl., Tetramorium caespitum L., Plagiolepis tauricus Santschi. Виды в списке расположены по мере убывания плотности.

Активность муравья–бегунка (Cataglyphis aenescens Nyl.) наблюдалась с 800 до 1800. Максимум численности рабочих отмечен с 1200 до 1300. Наибольшее количество рабочих, несущих добычу к гнезду, приходилось на 900 и 1300 (42 % и 27 % соответственно).

M. clivorum Ruzsky активен, начиная с 1930 и до 500 следующего дня. В первые два часа активности рабочие выходят сплошным потоком из гнезда, устремляясь к близлежащим куртинам злаков. К 2200 встречные потоки рабочих муравьев от гнезда и к гнезду уравниваются, после чего вплоть до утра преобладает поток рабочих к гнезду.

C. piceus Leach активен в интервале с 600 до 2000. Зафиксировано два максимума активности – в 800 и 1600. Дневной минимум активности приходится на 1200, а вечерний на – 1900.

C. aethiops Latr. имеет сумеречно-ночную активность, начинающуюся с 1700 и заканчивающуюся в 800. Этот вид имеет охраняемые колонии тлей на корнях каперсов, а также на ветвях одиночных деревьев фисташки. Наибольшая активность на дорогах, ведущих к таким деревьям, отмечена в 3 часа утра. Кроме того, существует и утренний максимум активности (600–700), связанный с массовым возвращением рабочих в гнездо.

Для T. erraticum и P. tauricus характерна дневная активность с двумя пиками в утреннее и вечернее время. T. caespitum активен в сумеречное и ночное время.

Различия в ритмах суточной активности муравьев в степных сообществах Карадагского природного заповедника, на наш взгляд, определяются экологическими особенностями видов и их взаимоотношениями между собой. Дневной тип активности характерен для типично степного и полупустынного вида – C. aenescens. Два вида рода Camponotus находятся в конкурентных отношениях. При совместном обитании C. aethiops является доминантом по отношению к C. piceus. Избегая конкуренцию с C. aethiops, C. piceus активен днем, что в целом не характерно для представителей этого рода. C. aethiops использует для фуражировки оптимальное ночное время. M. clivorum также имеет ночной тип активности. Последние два вида не являются конкурентами, поскольку C. aethiops является зоонекрофагом, а M. clivorum – карпофагом.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 309-310.



Феногенетична структура різних популяцій Leptinotarsa decemlineata (Coleoptera: chrysomelidae) Івано-Франківської області

УДК 595.768.12:591.157

А. Г. Сіренко, А. Л. Єльцов

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, Україна,
E-mail: bratlibo@yahoo.co.uk

Ключові слова: Leptinotarsa, поліморфізм, популяція

FENOGENETIC STRUCTURE OF LEPTINOTARSA DECEMLINEATA (COLEOPTERA: CHRYSOMELIDAE) POPULATIONS
OF IVANO-FRANKIVSK REGION

A. G. Sirenko, A. L. Yeltsov

Stephanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivs’k, Ukraine,
E-mail: bratlibo@yahoo.co.uk

Key words: Leptinotarsa, population, polymorphism

Колорадський жук Leptinotarsa decemlineata Say, 1824 (Chrysomelidae, Coleoptera, Insecta) з точки зору популяційної генетики є дуже перспективним видом для вивчення мікроеволюційних процесів. Цей вид характеризується дуже складною популяційною структурою, високим рівнем поліморфізму популяцій, великим ареалом, інтенсивними міграційними процесами. Дослідження поліморфізму популяцій L. decemlineata триває майже 100 років. Їх розпочав Tower (1906). Найбільш детальні та глибокі дослідження поліморфізму цього виду проводили Ф. С. Кохманюк (1982) та А. Соколов (1979).

Вважається, що дослідження поліморфізму популяцій L. decemlineata актуальне з практичної точки зору – виявлено, що різні фени по-різному реагують на піретроїдні інсектециди. D. J. Hawthorne вважає, що гени, які відповідають за структуру забарвлення передньоспинки та чутливість до піретроїдних інсектицидів, пов’язані з Х–хромосомою, але ці гени досі не ідентифіковано.

Збір комах проводився в агроценозах на околицях м. Тлумач, м. Івано-Франківська, с. Павлівка (Тисменицький р-н), с. Майдан (Тисменицький р-н) з 1 по 10 серпня 2004 року. Проаналізовано популяції м. Тлумач – 237 екземплярів, м. Івано-Франківська – 183, с. Павлівка – 254, с. Майдан – 193 екземпляри комах. При обробці матеріалу класифікація фенів здійснювалась за Ф. С. Кохманюк (1982), використовувалась видозмінена формула Тауера. Для проведення порівняльного аналізу структур досліджених популяцій використаний критерій Пірсона. Для цього всю сукупність фенів розбито на групи: A, B, D, E, F, U(A), KLMP і було проведено порівняльний аналіз структур популяцій по цих групах фенів (табл.).

У досліджених популяціях вивлено наявність 47 основних елементів фенотипу (фенів), що зустрічаються з різною частотою. Виявлено фен Н, який ніколи досі не виявлявся у європейських популяціях – досі його знаходили тільки у північноамериканських популяціях. Відсутність цього фену пояснювали дрейфом генів (Кохманюк, 1982). З усіх досліджених досі популяцій виду L. decemlineata популяції Івано-Франківської області найбільш близькі до популяцій околиць м. Дніпропетровська. Загалом на території європейської частини колишнього СРСР виділяють чотири групи популяцій (Соколов, 1979; Кохманюк, 1982).

Таблиця. Відносна частота зустрічі фенів у популяціях Leptinotarsa decemlineata Say.
Івано-Франківської області

№ п/п

Фен Популяція

м.   Тлумач

м.   Івано-Франківськ

с. Павлівка   (Тисменицький р-н)

с.   Майдан
(Тисменицький р-н)

1

(AB)

0,373

0,423

0,374

0,363

2

A1

0,584

0,481

0,579

0,562

3

A1

0,000

0,003

0,000

0,008

4

((AB)D1)

0,006

0,008

0,008

0,000

5

A2

0,008

0,005

0,011

0,018

6

A3

0,002

0,000

0,000

0,000

7

A

0,002

0,022

0,011

0,023

8

(A3B)

0,002

0,000

0,000

0,000

9

(A2B)

0,006

0,011

0,004

0,013

10

(A1D1)

0,002

0,005

0,002

0,003

11

B

0,594

0,519

0,594

0,609

12

B1

0,000

0,000

0,000

0,003

13

(BE(3))

0,002

0,000

0,000

0,000

14

C

1,000

1,000

0,998

0,990

15

C2

0,000

0,000

0,000

0,003

16

D1

0,945

0,847

0,825

0,896

17

(D1E(3))

0,019

0,055

0,037

0,003

18

D2

0,008

0,003

0,020

0,016

19

E(2)+1

0,158

0,063

0,071

0,111

20

E(3)

0,804

0,850

0,854

0,860

21

F

0,987

0,970

0,937

0,979

22

F2

0,004

0,011

0,031

0,018

23

H1

0,004

0,016

0,008

0,000

24

U

0,844

0,628

0,717

0,762

25

L

0,004

0,115

0,075

0,073

26

V

0,063

0,076

0,009

0,052

27

H

0,089

0,191

0,213

0,150

28

VH

0,004

0,011

0,000

0,000

29

M

0,042

0,142

0,035

0,078

30

P

0,464

0,743

0,248

0,684

31

K

0,002

0,131

0,074

0,016

32

Y

0,000

0,044

0,087

0,021

33

(HVP)

0,000

0,016

0,011

0,005

34

(BD1)

0,002

0,003

0,000

0,000

35

(E(3)F)

0,000

0,014

0,011

0,003

36

E3

0,011

0,003

0,002

0,003

37

D1

0,002

0,046

0,024

0,047

38

((AB)D1)

0,000

0,005

0,004

0,000

39

(D1E(3)F)

0,000

0,000

0,011

0,000

40

((AB)D1E(3))

0,000

0,000

0,002

0,000

41

((AB)CD1E(3)F)

0,000

0,000

0,002

0,000

42

D3

0,000

0,000

0,000

0,003

43

E(3)+1

0,000

0,000

0,000

0,003

44

E (4)

0,000

0,000

0,000

0,003

45

((AB)D1E(3))

0,000

0,000

0,000

0,003

46

L2

0,000

0,000

0,000

0,005

47

0/U

0,000

0,000

0,000

0,005

Примітка: класифікація фенів за Ф. С. Кохманюк (1982).

Проведено порівняльний аналіз структур досліджених популяцій по групах фенів А, B, D, E, F, U (A), KLMP. В результаті виявлено, що найбільш статистично вірогідна різниця спостерігається між групами фенів KLMP між всіма дослідженими популяціями (р < 0,01). За фенами групи U (A) і Е є статистично вірогідна різниця між популяціями м. Тлумача і м. Івано-Франківська; с. Павлівки і м. Тлумача (р < 0,01). За фенами групи D статистично вірогідна різниця спостерігається між популяціями м. Тлумача і м. Івано-Франківська (р < 0,01), за фенами групи F – між популяціями с. Павлівки і м. Тлумача (p < 0,01). Найбільш відмінними за структурою фенів групи KLMP виявились популяції с. Павлівка та с. Майдан (χ2 = 55,6; p < 0,01).


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – C. 307-309.



Группировки трипсов (Insecta: Thysanoptera) зависящие от типа растительного сообщества на Яворницких холмах (Силезская возвышенность, Польша)

УДК 595.731:574.42

THRIPS GROUPINGS (INSECTA: THYSANOPTERA)
DEPENDING ON THE TYPE OF PLANT COMMUNITY
OF THE JAWORZNICKIE HILLS (SILESIAN UPLAND, POLAND)

W. Sierka, W. Wojciechowski

University of Silesia, Katowice, Poland, E-mail: wsierka@us.edu.pl, wwojcie@us.edu.pl

Key words: Thysanoptera, thrips, zoocenosis, thysanopterocenosis, Poland

В. Сиерка, В. Войцеховский

Университет Силезии, Катовице, Польша, E-mail: wsierka@us.edu.pl, wwojcie@us.edu.pl

Ключевіе слова: Thysanoptera, трипсі, зооценоз, тизаноптероценоз, Польша

Most of the research on thrips conducted in Poland has so far been concerned with the qualitative and quantitative composition of thrips fauna in agrocenoses as well as its influence on the growth of cultivated plants and cropping. The dependence of the species composition of thrips fauna on the structure of plant cover has been investigated by a few polish researches, among others, in xerothermic grass communities, dry-ground forests and thermophilous grass communities.

Relatively little research has been done on thrips living in various plant communities, which encouraged the present study conducted in the Jaworznickie Hills (Silesian Upland, southern Poland), an area representative enough to determine relationships between the structure of thrips associations and plant communities.

The Jaworznickie Hills, geologically highly diversified, cover an area of 510 km2, their average altitude approximates 300 m above sea level. Most habitats potentially suitable for dry-ground forests, beech woods and mixed coniferous forests are now taken over by impoverished xerothermic grasses of the class Festuco–Bromete, arable lands and meadows (Arrhenatherion, Calthion, and Molinion), and pastures (Cynosurion), which degenerate as a result of drainage and transform into grass phytocenoses.

Material for the study was collected in selected plant communities of the Jaworznickie Hills in the years 1998–2000. Detailed analysis (a population profiles) was carried out in seven types of plant communities: I – Tilio–Carpinetum typicum, II – Querco roboris–Pinetum, III – Pruno–Crataegetum, IV – Trifolio–Agrimonietum, V – Koelerio–Festucetum sulcatae, VI – Molinietum medioeuropaeum, and VII – Arrhenatheretum medioeuropaeum.

For particular types of plant communities, Simpson’s species diversity coefficient was calculated (Simpson, 1949).

To determine the similarity of species composition in various zoocenoses, Sørensen’s coefficient was used (Sørensen, 1948).

In order to arrive at a more comprehensive and objective interpretation of the relationships between groups, Sørensen’s formula was additionally modified by substituting the number of species with the number of specimens (Górny & Grüm, 1981). In this way the total mathematical similarity between two sets was established, taking into account the number of individual elements which occurred in both sets.

The results of the analysis of groupings were presented graphically in a dendrogram. Moreover, the data were ordered by means of the principal component analysis (PCA).

During the three-year study in the examined area, 71 thrips species were collected by scooping, of which 53 represented the suborder Terebrantia, while the remaining 18 – the suborder Tubulifera.

Simpson’s species diversity coefficient was found to be highest in continental dry-ground forest and lowest in thermophilous communities on the outskirts of forests.

On the basis of Sørensen’s similarity coefficient, three groups of thrips were distinguished which inhabited specific types of plant communities. Group A comprises thrips of forest communities; group B includes thrips of outskirts of forests, shrub communities and xerothermic grasses; and group C – thrips found in meadow communities. And also the principal component analysis (PCA) produced three distinct types of groupings connected with different plant communities and habitats.

The species composition and proportion of thrips in the studied area are not typical of stable phytocenoses, as they are connected with plant communities to a considerable extent transformed by antropopressure. Changes in phytocenoses result in distortion of the related zoocenoses, which may be reflected in the decrease in the number of species, especially those rather rare, and the emergence of one or two dominant species, which prevail in the structure of the group. In the studied area three dominant species were found: Chirothrips manicatus Haliday, 1836 (connected with grasses), Aeolothrips intermedius Bagnall, 1934 (predacious) and Frankliniella intonsa (Trybom, 1895) (floricolous).

The mathematically calculated pattern of relations presented in the dendrogram and in the PCA graph-three groups of thrips (A, B, C) connected with specific plant communities – is reflected in the ecological analysis. This pertains in particular to group A (forests), where there was a considerable proportion of stenotopic species connected with bark and feeding on fungi (e. g. Hoplandrothrips bidens (Bagnall, 1910) and Phlaeothrips coriaceus Haliday, 1836).

Thus, it appears that the type of plant community is the main factor influencing the formation of thrips groupings in the area of the Jaworznickie Hills; however, the development of the plant community depends on many biotic and abiotic factors.

The study of species composition of thysanopterous fauna of various plant communities in Poland and similarities between insect groups connected with these communities is still under way. Detailed quantitative analyses of Thysanoptera contribute to our knowledge of long-term processes and spatial and temporal interactions within thrips fauna. To make such comparisons more reliable, further research on thrips is needed both in other regions of Poland and in Europe.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 305-307.



Эволюция экологической системы «комплексы трипсов (Insecta: Thysanoptera) и растительных ассоциаций». Изучение на примере конкретного случая

УДК 595.731:574.42

EVOLUTION OF AN ECOLOGICAL SYSTEM–FORMATIONS
OF THRIPS (INSECTA: THYSANOPTERA)
AND PLANT ASSOCIATIONS. A CASE STUDY

W. Sierka, E. Sierka

University of Silesia, Katowice, Poland, E-mail: wsierka@us.edu.pl, esierka@us.edu.pl

Key words: Thysanoptera, thrips, mid-field scrub

В. Сиерка, E. Сиеркa

Унисерситет Силезии, Катовице, Польша, E-mail: wsierka@us.edu.pl, esierka@us.edu.pl

Ключевіе слова: Thysanoptera, трипсы, кустарник

The work presents the results of investigations into the relationship between phases of development of mid-field shrub associations (Pruno–Crataegetum) and thrips communities (Thysanoptera) in the Jaworzno Hills area (the Silesian Upland, southern Poland).

In the past the area of the Jaworzno Hills was covered mainly by dry-ground forests, beech woods and mixed-coniferous forests, which were gradually stumped and turned into fields. Today most of the region’s arable lands are not cultivated, which is conducive to the development of mid-field shrubs; moreover, the fields are no longer subject to a regular agricultural treatment. Because of their high floral diversity (and rich food resources thus offered), which is enhanced by the transitional character of shrub associations between forest complexes and open fields, mid-field shrubs enrich the flora and fauna of deforested areas.

This project attempts to determine the relationship between the phase of development of mid-field shrub associations and the structure of thrips communities. Moreover, it aims to demonstrate that it is possible to use the parameters of the insect community structure in the evaluation of the distortion of plant associations.

Thrips were collected from patches of shrubs in different phases of development. Insects were identified to the species level and classified within main ecological groups as species connected with open areas, with forests, and ubiquitous forms. At the same time, phytosociological photographs were taken to determine the qualitative and quantitative composition of the phytocenoses.

The obtained data were analysed for particular developmental phases (initial, optimal and terminal) of mid-field shrubs, which were treated as stages of succession (the chronosequence approach).

On the basis of the zoocenotic indices calculated for particular thrips species, it was established that there is a straightforward correlation between the species composition of the plant associations and the structure of thrips communities. Moreover, an attempt was made to create a model which would represent the pattern of interdependence developing between the animal community and the type of plant association in relation to time and space. This model was then compared with zoocenoses of other plant associations – forest and meadow.

Basing on the results obtained from 27 patches of mid-field shrubs, a total of 52 plant species and 45 thrips species were found. As succession proceeds (successive developmental phases of the shrubs), the role of thrips of forest areas increases, while that of thrips living in open areas is minimised. In the initial phase of shrub development, the occurrence of one or several dominant species was recorded. These species play a major role in the formation of the structure of the community. Regarding the species composition, the terminal phase of shrub development resembles Querco–Fagetea forest associations.

It seems that mid-field shrubs are propagation centres for some thrips and function as environmental islands for forest species of this insect group.

The authors suggest that mid-field shrubs should be protected because of their importance for the conservation of natural habitat diversity, their contribution to the landscape and their biocenotic function (shrubs are a substitute for forests).


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 304-305.



Фауна та екологія мурах (Hymenoptera: Formicidae) Житомирщини

УДК 595.796

В. Й. Свінціцька, Р. К. Мельниченко

Житомирський державний університет ім. І. Франка,
м. Житомир, Україна, E-mail: melnicenko@orta.zt.ua

Ключові слова: мурахи, фауна, екологія, Житомирська область

FAUNA AND ECOLOGY OF ANTS
(HYMENOPTERA: FORMICIDAE) IN ZHYTOMIR REGION

V. Y. Svintsitska, R. K. Melnychenko

Franko Zhytomir State University, Zhytomir, Ukraine, E-mail: melnicenko@orta.zt.ua

Key words: ants, fauna, ecology, Zhytomir region

У межах різноманітних кліматичних зон мурахи вибирають оптимальні екологічні умови (біотоп, температуру, мікроклімат і тощо). Один із головних факторів, що впливає на поширення мурах, – характер рослинності. Цей зв’язок буває настільки міцним, що спостерігається навіть зміна одних видів мурах іншими у процесі зміни віку лісових насаджень. Для різних типів лісів видовий склад мурах, площа їх харчових ділянок і їх роль у біоценозі різні. Незважаючи на велике практичне значення цієї групи тварин, перeважна більшість досліджень фауни і екології мурах здійснена на території Росії, Польщі, а також у південних регіонах України; на території Житомирського Полісся таке дослідження проводиться вперше.

Протягом 2004–2005 рр. авторами зібрано 16 видів мурах (43 проби, близько 1000 екземплярів комах), проведено 6 екскурсій переважно у весняно-літній період. Застосовували ручний збір матеріалу на різних ділянках маршруту, який прокладали таким чином, щоб максимально охопити різноманітні біотопи в околицях стаціонару. Визначення комах проводилося за визначниками Караваєва (1934–1936) та О. Г. Радченка (2002).

Найбільш поширеними, екологічно пластичними видами на Житомирщині є Lasius niger та Mirmica rubra, які зустрічаються практично всюди (табл.). L. niger трапляється в різноманітних лісах, рівнинах і горах, на луках, уздовж берегів річок і на урбанізованих територіях (поля, садки, городи, будинки, садиби тощо). Він живе на різних ґрунтах, у місцевостях з різною рослинністю і фауною. У лісах цей вид надає перевагу не дуже затіненим вогким місцям, найчастіше оселяється у пеньках по узліссях, уздовж просік на вирубках, на околицях боліт і озер. У садах і городах він домінує над іншими видами родини.

M. rubra зустрічається практично у всіх біотопах, домінує у хвойних і листяних лісах. Гніздиться найчастіше у старих гнилих пеньках, під їх корою, у корінні і землі поблизу них, або під мохом, що вкриває їх зверху, у відмираючих стовбурах дерев. Часто робить гнізда під корою живих дерев (найчастіше сосен) при їх основі, оселяється в купках сирого листя, у покинутих земляних горбках Lasius spp., серед польових злаків.

Типово лісовими видами є C. ligniperdus, F. polyctena, F. pratensis, F. rufa, F. rufibarbis. У полі найчастіше зустрічаються такі види, як L. niger, L. citrinus, L. platythorax, M. rugulosa, M. rubra, C. ligniperdus, C. vagus, T. caespitum. Луки заселяють переважно ті ж види, що і поля, а також F. pratensis. Більш урбанізованими видами, крім вже згаданих L. niger та M. rubra є L. flavus, L. citrinus, L. platythorax, M. ruginodis, C. fallax, C. vagus, T. caespitum. Найменш поширені, нечисленні на Житомирщині T. caespitum, D. quadripunctatus, L. citrinus. Кожен з них виявлено лише в одному зборі.

Найбільше видове різноманіття мурашок можна зустріти в лісі, як хвойному, так і листяному (11 видів), на присадибних ділянках (9 видів), на полях та луках (7–8 видів). Найбідніша фауна мурашок урбанізованих ландшафтів (6 видів).

Таблиця. Фауна і біотопічна приналежність мурах
(Hymenoptera: Formicidae) Житомирщини

Вид

Біотоп

Хвойний   ліс

Мішаний   ліс

Луки

Поле

Присадибна   ділянка

Місто

Lasiusniger(Linnaeus, 1758)

+

+

+

+

+

+

L. flavus(Fabricius, 1782)

+

+

+

L. citrinus (Emery, 1922)

+

+

+

+

L. platythorax (Seifert, 1991)

+

+

+

+

+

Mirmicarugulosa (Nylander, 1849)

+

+

+

+

M. rubra (Linnaeus, 1758)

+

+

+

+

+

+

M. ruginodis (Nylander, 1846)

+

+

+

+

Camponotus ligniperdus (Latreille, 1802)

+

+

C.   fallax (Nylander,   1856)

+

+

C.   vagus (Scopoli,   1763)

+

+

+

+

Formica polyctena (Förster, 1850)

+

+

F. pratensis (Retzius, 1783)

+

+

+

F. rufa (Linnaeus, 1761)

+

+

F. rufibarbis (Fabricius, 1793)

+

+

Tetramorium caespitum (Linnaeus, 1758)

+

Dolichoderus quadripunctatus (Linnaeus, 1771)

+

+

Усього видів

11

11

8

7

9

6

 

Автори вдячні за допомогу у визначенні видів і цінні консультації д. б. н. О. Г. Радченко (Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, м. Київ).


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 303-304.



Полиморфизм локуса COI митохондриальной ДНК у всеядной листовертки Archips podana в лабораторной культуре

УДК 575.17:595.782

А. Ф. Сафонкин, Т. А. Триселева

Институт проблем экологии и эволюции им. А. Н. Северцова РАН, г. Москва, Россия,
E-mail: tortrix@sevin.ru

Ключевые слова: полиморфизм, митохондриальная ДНК, чешуекрылые

POLYMORPHISM OF MITOCHONDRIAL DNA LOCUS COI
OF APPLE SURFACE-EATING TORTRICID ARCHIPS PODANA
IN LABORATORY CULTURE

A. F. Safonkin, T. A. Triseleva

Severtsov Institute of Ecology and Evolution RAS, Moscow, Russia, E-mail: tortrix@sevin.ru

Key words: polymorphism, mitochondrial DNA, Lepidoptera

Достижения молекулярной биологии открыли широкие возможности получения и анализа генетической информации в исследованиях по эволюции и филогении, изучении популяционной структуры вида и другим направлениям. Для таких исследований часто используют митохондриальную ДНК, которая наследуется по материнской линии.

В качестве модельного объекта выбрана всеядная листовертка Archips podana (Scopoli, 1763). При внешнем мономорфизме вида по особенностям строения полового аппарата выделено 4 морфологические формы самцов («А», «Б», «АБ», «0») и 4 самок («C», «L», «D», «Z») (Сафонкин, Куликов, 2001). Для выяснения механизма наследования указанных морфологических признаков с 1998 г. в лаборатории проводился ряд близкородственных скрещиваний. В одном из них, в 1999 г., при скрещивании самца фенотипа «Б» с самкой, имеющей общего с ним предка, в их потомстве были получены самцы фенотипа «Б», «0», самки фенотипов «С», «L», «D» и гермафродитная куколка. Эксперименты позволили определить, что признак «расположение и количество зубцов на эдеагусе» наследуется по типу моногенного диаллельного расщепления. Ген, контролирующий данный признак, находится в одной из аутосомных групп сцепления. Морфологический тип имаго «0» является крайней невыраженностью фенотипа «Б». Для самок закономерностей в генетическом наследовании фенотипических признаков выявлено не было.

В 2003 г. в третьем поколении лабораторной культуры 20 имаго были взяты для тестирования с целью обнаружения различий по участку генов I субъединицы цитохромоксидазы (COI) митохондриальной ДНК у разных морфологических типов самок. Для исследований использованы общие для рода Archips праймеры CI-J-2183:

 5’ CAACATTTATTTGATTTTTTGG 3’

и CI-N-2659:

5’ GCTAATCCAGTGAATAATGG 3’

(Kruse, Sperling, 2002). Проанализированы нуклеотидные последовательности длиной 490 пн.

В исследованной выборке выявлено две группы листоверток. Для построения дендрограмм использовали компьютерную программу MEGA2. Генетическое разнообразие рассчитывали по методу UPGMA (Unweighted Pair-Group Method with arithmetical Averages). Значение генетических дистанций между группами составляет 0,002, внутри групп не различается. Основное различие исследованных участков цепей митохондриальных ДНК у двух групп листоверток заключается в замене нуклеотида в 291 положении с Т на С. Измененная последовательность принадлежит кластеру, особи которого по материнской линии относятся к потомкам вышеуказанного близкородственного скрещивания, где была получена гермафродитная куколка. В исследованной выборке присутствовала особь четвертого поколения из той же линии. Анализ по методу минимальной эволюции отнес этот образец к той же измененной выборке. Расчет минимальных эволюционных различий по белкам также выявил две группы. В основной группе последовательность 289–291 принадлежит лейцину, измененная – пролину. Различий по исследованным участкам генома у самок разных морфологических типов не обнаружено.

Известно, что изменчивость митохондриальной ДНК в большей мере подвержена случайному дрейфу генов и эффекту «горлышка бутылки» при резком сокращении численности популяции (Алтухов, Салменкова, 2002). Митохондриальная ДНК эволюционирует гораздо быстрее, чем ядерная, и мутации в ней происходят почти в 10 раз чаще. В результате возникает широкий внутривидовой полиморфизм, и ощутимые изменения выявляются в пределах нескольких поколений (Сингер, Берг, 1998). Кроме того, известно, что существует межгенный обмен между органеллами и ядром, а также между геномами самих органелл.

Итак, в результате определенного процесса, возможно связанного с близкородственным скрещиванием в родительском поколении или явлениями, описанными выше, в исследованном участке генома митохондриальной ДНК дочернего поколения произошла устойчивая нуклеотидная замена, передающаяся по наследству. Данная метка может быть использована при изучении механизмов репродуктивного поведения имаго, адаптационных возможностей разных линий всеядной листовертки в лабораторных условиях.

Работа поддержана Программой ОБН РАН «Фундаментальные основы управления биологическими ресурсами», грант 2.3.12.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 301-303.



Оцінка схрещувань популяції колорадського жука

УДК 595.768.12:575.174

М. О. Рябченко, М. І. Нікітін

Дніпропетровський державний аграрний університет, м. Дніпропетровськ, Україна

Ключові слова: колорадский жук, фенетика, популяция, скрещивание

ESTIMATION OF COLORADO BEETLE POPULATIONS CROSSING

M. O. Ryabchenko, M. I. Nikitin

Dnipropetrovsk State Agrarian University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Key words: Colorado beetle, phenetics, population, crossing

Системи схрещувань по популяціях комах, що відрізняються від панміксії, мають три напрямки: асортативний (відзначається ступенем фенотипічної подібності партнерів), селективний (участь у схрещуванні різних фенотипів), інбридинг (за ступенем споріднення партнерів) (Lewohtin et al., 1968). Поєднуючись між собою, а також із панміксією, вони утворюють структуру схрещувань у популяції (Соломатин та ін., 1977). Порівняння оцінок асортативних і селективних схрещувань, одержаних по окремих вибірках у різні дні обліку, дає уявлення про динаміку структури схрещувань у популяції колорадського жука.

За більшістю ознак спостерігається велика вибірковість на початку чи в середині масового парування і помітне падіння вибірковості – до його кінція. Такі коливання пов’язані з загальною динамікою фенотипічного складу, тому, що за деякими ознаками (P та UHV) відбулося істотне зниження частки меланічних форм. Це пояснюється локальними міграціями та поступовим відходом особин, що раніше спарувалися, появою менш успішних для схрещувань форм колорадського жука.

Малюнок передньоспинки колорадського жука являє собою складну і лабільну систему з 20–22 меланінових плям різних розмірів і форм (Tower, 1906, 1918). Злиття плям може бути як симетричним, так і асиметричним. Така комбінаторіка тільки за трьома системами центральних плям дозволяє виділити 32 форми (Соколов, 1979).

Важливим чинником, що впливає на прояв малюнка, є стать. За цим чинником амплітуда розходжень варіює в різних популяціях і може складати від 1,5–2-кратної (ознаки груп АВ і Р) до 10–20-кратної (ознаки груп Е, Д + Е). У цілому за більшістю елементів малюнка у самців спостерігається більша виразність, ніж у самиць. Ефекти фенотипу матері та батька, і температури розвитку нащадків статистично високо значимі, у той час, як ефект статі нащадків на їхній фенотип не проявляється. У цих умовах взаємодію чотирьох факторів («фенотип матері х фенотип батька х температура х стать», р = 0,028) ми розглядаємо як випадкову флуктуацію.

Ознаки системи АВ у імаго колорадського жука модифікуються температурою, за якої розвиваються личинки. При цьому відзначається взаємодія «температура х стать», хоча температурна чутливість ознаки сильніше виражена у самиць, ніж у самців. Ознаки системи АВ у малюнку передньоспинки колорадського жука мають значну генетичну детермінацію, тобто вони контролюються декількома генами.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 300-301.



Биоразнообразие и функциональная роль карабидофауны (Coleoptera: Carabidae) в наземных экосистемах юго-западного побережья Крыма

УДК 595.762:574.9(477.75)

Т. С. Рыбка, В. Б. Пышкин, А. И. Евстафьев, В. М. Громенко

Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, г. Симферополь, Украина

Ключевые слова: карабидофауна, биоразнообразие, хорология, Крым

biodiversity and functional role of carabid beetles
(COLEOPTERA: CARABIDAE) in terrestrial ecosystems
of crimea south‑west coast

Т. S. Rybka, V. B. Pyshkin, А. S. Evstaf’ev, V. М. Gromenko

Vernadsky Taurida National University, Simferopol, Ukraine

Key words: carabid beetles, biodiversity, chorology, Crimea

Жужелицы являются одной из наиболее распространенных групп энтомофагов в большенстве наземных биоценозов. В мировой фауне их насчитывается более 25 000 видов и более 2300 видов в фауне СНГ. Семейсто жужелиц обладает высоким морфоэкологическим разнообразием. В настоящее время известно более 100 литературных источников, затрагивающих разнообразные вопросы фауны, экологии и роли жужелиц в биоценозах Крыма. Большой вклад в изучение биоразнообразия жужелиц на Крымском полуострове внесли Г. Г. Якобсон (1905–1915), А. Г. Плигинский (1911–1913), А. А. Петрусенко (1968) Мальцев (1971), Эйдельберг (1984, 1986) и другие.

Из литературных источников известно, что на Крымском полуострове зафиксировано 456 видов из 85 родов. Они обитают в почве или верхних ее слоях, у берегов водоема, на растениях, в основном представлены хищниками и миксофитофагами, в питание которых входит ряд вредителей лесных и сельскохозяйственных культур (Эйдельберг и др. 1988).

За последние 60 лет не обнаружено 70 видов жужелиц, зарегистрированных для Крыма ранее. Часть из них была приведена для полуострова ошибочно, а другие стали очень редкими либо исчезли совсем. За последние 10–15 лет не обнаружен еще 31 вид, известный из литературных и коллекционных материалов.

Работа выполнялась на кафедре экологии и рационального природопользования ТНУ в рамках проекта BisCrim: создание биогеоинформационной модели Крыма, с использованием геоинформационных технологий компании ERSI, по программе CrimInsecta. CrimInsecta – информационная система, предназначенная для сбора, хранения и объединения авторских разработок по видовому составу, экологии, хорологии и биоразнообразию насекомых Крыма. Для создания базы данных программы, помимо наших сборов материала по традиционным в энтомологии методикам, использовались материалы фондовой коллекции насекомых ТНУ, многих частных коллекций, многочисленные литературные источники.

Проведенный анализ коллекционного и литературного материала по жужелицам показал наличие в Крымской фауне 386 видов. По 59 видам мы не нашли подтверждения на полуострове, так как их не оказалось среди видов, по которым получены данные. Таким образом, достоверно известно о нахождении 327 видов жужелиц на Крымском полуострове.

Таблица. Таксономическое разнообразие семейства Carabidae – жужелицы
юго-западного побережья Крыма

Подсемейства

Надтрибы

Трибы

Роды

Cicindelinae Cicindelitae Cicindelini Cicindela
Carabinae Carabitae Carabini Calosoma
Carabus
Nebriitae Nebriini Leistus
Nebria
Notiophilitae Notiophilini Notiophilus
Elaphritae Elaphrini Elaphrus
Scarititae

Clivinini

Clivina
Dyschirius
Broscitae Apotomini Apotomus
Trechitae Bembidiini Bembidion
Tachyini Tachys
Tachyta
Trechini Thalassophilus
Trechus
Pogonini Pogonistes
Pterostichitae Spodrini Calathus
Zabrini Amara
Zabrus
Pterostichini Stomis
Poecilus
Pterostichus
Agonini Atranus
Olisthopus
Agonum
Lacmostenus
Harpalini Anisodactylus
Stenolophus
Acupalpus
Anthracus
Ophonus
Pseudoophonus
Harpalus
Parophonus
Acinopus
Daptus
Oedesis
Carterus
Ditomus
Epomis

 

Южный берег отличается от других районов Крыма сравнительно высоким биологическим разнообразием, это связано с особенностями геологического строения, теплым климатом, доминированием тех или иных почв и разнообразием растительности. Основной фон в фауне жужелиц Южного берега образуют виды, широко распространенные в Средиземноморье, но не выходящие или едва выходящие за его приделы. Сюда относятся, например, характерный обитатель морских побережий Scarites laevigatus F. 1799, Bembidion siculum Dej. 1821, Epomis dejeani Dej. 1821 и др.

Юго-Западное побережье Крыма населено 169 видами жужелиц, по 63 видам мы не нашли подтверждения их существования на полуострове и относим их к недостаточно изученным. Следовательно, достоверно известно о нахождении 106 видов жужелиц. Фауна жужелиц на Юго-Западном побережье представлена 2 подсемействами, 9 надтрибами, 16 трибами, включающими 40 родов (табл.).

Ядром таксономического разнообразия жужелиц Юго-Западного побережья являются род Harpalus, представленный 26 видами, Bembidion – 21 видом и Amara – 19 видами. Несколько менее разнообразны род Ophonus – 14 видов, Acupalpus – 9 видов, Agonum – 8 видов, Carabus – 7 видов и др.

Из общего числа видов, распространенных на Юго-Западном побережье, лишь немногие бывают доминирующими, то есть имеют значительную численность, а большинство относится к обычным, редким или очень редким видам. На Юго-Западном побережье выделяют:

– массовые виды – Cicindela germanica L., 1758, Calosoma inquisitor L., 1758, которые встречаются повсеместно и в большом количестве;

– обычные виды – Cicindela campestris L., 1758, Nebria brevicollis F., 1792, Amara aenea Dej., 1829, Ophonus diffinis Dej., 1829, которые ограничены в своем распространении определенными биотопами, размножаются, как правило, не в очень больших количествах.

– редкие виды – Cicindela hybrida L., 1758, Bembidion bunnicorne Dej., 1821, Harpalus oblitus Dej., 1822, Epomis dejeani Dej., 1821, не способны к массовому размножению и благодаря своей стенобионтности встречаются ограниченно на небольших участках местности.

При сравнении карабидофауны Западного района Южного берега Крыма с другими районами Крымского полуострова нами выявлено, что коэффицент общности видов Жаккара наибольший с фауной Южного Предгорного района – 39 %, а индекс видового сходства Серенсена наибольший относительно Чернореченского района – 57 %.

Большое значение имеет изучение жизненных спектров в различных природных условиях, так как дает возможность характеризовать морфоэкологическую структуру растительного покрова и животного населения, выявлять закономерности ландшафтно-зональных или сукцессиональных изменений. Сопоставление данных по распределению жизненных форм насекомых в ландшафтах и ярусах может пролить свет на историческую последовательность их распространения. Жизненные формы отражают комплекс специфических условий обитания.

Основу карабидофауны Западного побережья Южного берега Крыма составляют стратобионты поверхностно-подстилочные, эпигеобионты ходячие, геохортобионты гарпалоидные, стратобионты эндогеи, в основном представленные родами Bembidion, Clivina, Carabus, Amara, Tachys.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 298-300.