УДК 634.92 (477)

Ю. І. Грицан, В. М. Зверковський, Б. О. Барановський

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, ygritsan@mail.ru

MONITORING STUDIES OF NATURAL CORES
FOR ECONETWORKS OF DIFFERENT LEVELS

Y. I. Gritsan, V. M. Zverkovsky, B. O. Baranovsky

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, ygritsan@mail.ru

Екологічна мережа як нова форма інтеграції охорони природи та раціонального використання ресурсів є важливим механізмом забезпечення збереження біологічного різноманіття та збалансованого розвитку регіонів. Протягом останнього десятиріччя розроблена стратегія створення Всеєвропейської екологічної мережі, фундаментом якої повинні стати екомережі національного та регіонального рівнів.

Як відомо, сутність екомережі полягає у функціональному об’єднанні природних територій на вищому рівні організації охорони – у вигляді структурованого комплексу, призначення якого – забезпечити екосистемну цілісність, ценотичну повноцінність та біомну репрезентативність. Це природні ядра або біоцентри, система «коридорів» і можливості створення буферної зони для захисту компонентів екомережі від антропічного тиску. Раритетне біорізноманіття визначається ефективністю розробки просторової структури екокоридору, при цьому фактором його формування у своїй основі є подібність біогеоценотичних умов на суміжних ядрах екокоридору, а через відсутність на певних ділянках буферних зон виникає проблема відновлювальних територій у системі екомережі високого рівня.

У зв’язку із цим постає необхідність створення багатоцільової інформаційної системи спостережень, оцінки та прогнозу змін стану природного середовища області, викликаних природними факторами довкілля, а також антропогенно та техногенно обумовленими чинниками з метою формування умов збалансованого розвитку Дніпропетровщини. Необхідно створити екологічні паспорти виділених територій; зберегти та відновити природне різноманіття ланцюгів екомережі; розробити созологічне підґрунтя досліджуваних екосистем для заповідного, наукового, рекреаційного, екотуристичного напрямків; здійснити практичну природоохоронну діяльність; організувати громадський контроль за реалізацією проектів розбудови екомережі; підсилити захист природного раритетного різноманіття, унікальних природних явищ степової зони; відтворити територіальну, функціональну цілісність історичних природних екосистем середньої течії Дніпра та його басейну.

Запропоновані заходи передбачається здійснити у Самарському (Новомосковському) борі (національний біоцентр), Дніпровсько-Орільському природному заповіднику (національний біоцентр), ландшафтному заказнику «Лівобережний» (локальна екомережа), Діївському природному парку (гідропарку) (регіональний біоцентр) у територіально відповідних установах.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 15-16.

УДК 574.472

В. Грех

Інститут рибного господарства УААН, Київ, Україна

FUNCTIONAL ROLE OF ZOOCENOSIS
IN THE CENTRAL PART OF VERESTICHRIVER   BASIN

V. Griekh

Fish Industry Institute UAAS, Kyiv, Ukraine

Територія басейну р. Верещиця мало вивчена, у тому числі і її середньої частини, що знаходиться в районі Городоцько-Комарнівської увалистої рівнини. Але в останні роки до неї привернута велика увага, так як даний басейн є територією багатьох ставків, які розташовані по всій території від витоку до гирла. Річка Верещиця має довжину 92 км, впадає в р. Дністер, на ній розташовано 7 повносистемних рибних господарств. Протягом 2005–2006 років крім гідрохімічного та гідробіологічного досліджень нами вивчалась флора та фауна басейну. Метою досліджень було розкриття ролі зооценозу середньої частини басейну р. Верещиця.

Вивчення тваринного світу проводилось методом спостереження по виділених кварталах, або так званих бонітетах. Площа території, яка вивчалась становила 240 км². Крім цього, велись спостереження за фізико-географічними характеристиками, температурою повітря, води, атмосферним тиском, фенологічні спостереження. Дана територія відноситься до зони лісостепу. Клімат помірно-континентальний зі слабкими коливаннями температур. На території не буває сильних і тривалих морозів, в окремі роки може випадати значна кількість опадів, що призводить до високої вологості повітря.

У Львівській дослідній станції ІРГ УААН від зарибнення до вилову проводиться підгодівля риби. Для цього використовуються різні види концентрованих кормів. Певну частину корму поїдають дикі качки, жаби, пуголовки. Пуголовки, у свою чергу, можуть поїдати 5–10-денних личинок коропових риб. Певний вплив на життя риби у ставках і річці відіграють видра, ондатра, чайка, чапля. Велика кількість чайок і чапель – переносники диплостомозу та лігульозу. Мисливська фауна середньої частини р. Верещиця представлена 50 видами мисливських звірів і птахів, з яких використовуються близько 20. Домінують наступні види мисливських тварин: бобер, заєць-русак, козуля, кабан, куниця, качки, лисиця, ондатра, сіра куріпка, тхір. Із звірів найбільше поширені білка звичайна, борсук, видра, горностай, заєць-русак, кабан, козуля, куниці лісова та кам’яна, ласка, лисиця, ондатра, тхір лісовий. Із мисливських осілих і перелітних птахів зареєстровані 36 видів: водні курочки, голуби, дикі гуси, лиски, лебеді, дикі качки, сірі куріпки, лелеки, біла і сіра чаплі тощо.

У районі Львівської дослідної станції Інституту рибного господарства УААН (с.м.т. Великий Любінь) лівий рукав річки заріс водною рослинністю на 100 %. Регулювання рівня води призводить до зміни біоценозу, порушення ритму життя тваринного та рослинного світу: руйнування гнізд, заливання нір, вимивання кореневої системи дерев, збільшує ерозію берегової лінії. Рибні господарства деякою мірою, є джерелом формування іхтіофауни Верещиці, так як разом із водою у річку виходить частина ставкової риби (короп, білий амур, білий та строкатий товстолобики). У річці також поширені карась, щука, окунь, сом.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 14-15.

УДК 574.2

Л. В. Грачова

ДП «Дніпростандартметрологія», Дніпропетровськ, Україна

MAMMALS ROLE IN SOIL HOMEOSTASIS IN ECOSYSTEMS OF INTENSIVE TECHNOGENIC TRANSFORMATION

L. V. Grachova

SE «Dniprostandartmetrologiya», Dnipropetrovsk, Ukraine

Функціональна активність ссавців виступає могутнім екологічним фактором у формуванні та перетворенні одного з компонентів біогеоценозу – едафотопу, що відіграє величезну роль у всіх процесах біологічного кругообігу. Рийна та екскреторна активність ссавців розповсюджене та масштабне явище у природних екосистемах. Активність ссавців спричичиняє потужний вплив на твердість ґрунтів, водопроникність, вологість, фізико-хімічні властивості, рослинність. Рийна активність ссавців охоплює різні за величиною горизонти ґрунтового шару. При цьому, на поверхню виноситься матеріал глибинних горизонтів. Це сприяє залученню різних хімічних елементів, у тому числі первинних мінералів, у процеси ґрунтоутворення. У степових лісах України додатково кротами залучається до біологічного круговороту на 1 га площі 0,01–0,6 кг міді, 1,3–25,0 кг заліза, 0,2–2,6 кг марганцю, 0,5–12,4 кг магнію, 0,004–0,05 кг цинку на рік (Пахомов, 1998).

Вплив екскрецій ссавців на хімічні властивості ґрунту виявляється у підвищенні вмісту гумусу, зниженні кислотності. Метаболічний опад являє собою важливий зоогенний фактор надходження органічних речовин, азоту та зольних елементів у ґрунт. Екскреторний опад містить 8,54–13,64 г органічних речовин (абсолютно суха вага) на 100 г екскрецій і 2,34–3,21 г на 100 г сечі. Азоту, відповідно, міститься 0,89–1,35 і 0,24–0,50 г, зольні елементи складають 11,58–16,68 і 0,91–1,48 г (Булахов, Пахомов, 2006). Перекопуючи ґрунт, ґрунториї поліпшують гідротермічний режим і зашпаровують у ґрунт насіння деревних порід, у результаті чого такі ділянки стають місцями природного лісового поновлення (Булахов, 2003). Майже в усіх випадках вплив рийної активності ґрунториїв сприяє росту фітомаси та інтенсифікації продукційного процесу. Рийна та екскреторна активність ссавців оптимізує фізико-хімічні властивості ґрунту, підвищує його біологічну активність.

Ґрунтова мікрофлора відіграє важливу роль як у ґрунтотвірному процесі так і у формуванні продуктивності екосистеми. Саме мікробоценоз зумовлює характер деструкції органічних сполук, завершення процесу мінералізації, формування біологічної активності ґрунту. Редуцентна функція мікроорганізмів визначає інтенсивність кругообігу речовин і, значною мірою, рівень біогеоценотичних процесів.

Підвищені концентрації важких металів можуть призводити до загальних малоспецифічних фізіологічних і біохімічних змін у рослинах. Головне в механізмі токсичності важких металів для рослин полягає у тому, що підвищені концентрації важких металів ведуть до ушкодження мембран, зміни активності ферментів, пригничення росту коріння. Відзначені порушення викликають ряд вторинних ефектів – таких, як гормональний дисбаланс, дефіцит необхідних елементів, пригничення фотосинтезу, порушення пересування фотоасимілянтів, зміна водного режиму, інактивація метаболічно важливих білків та інших макромолекул, що виконують каталітичні та регуляторні функції. Показано зниження у присутності важких металів (Cu, Pb, Cd) активності ключового ферменту фотосинтезу – РБФК, а під впливом Cu, Cd, Pb, Zn – фосфоенолпіруваткарбоксилази. Оскільки, значення цих сполук для клітини універсально, метали можуть викликати порушення в різних ланок метаболізму.

Забруднення ґрунтів важкими металами – один із розповсюджених наслідків негативного антропогенного впливу на довкілля, який, безумовно, впливає на всі живі компоненти біогеоценозів, у тому числі на ґрунтові мікроорганізми. В умовах техногенного забруднення едафотопу важкими металами рийна та екскреторна активність ссавців забезпечує значне відновлення функцій ґрунтоутворювачів, оптимізацію всього біогеоценозу.

Відома важлива роль аспарагінової та глутамінової кислот та їх амідів при адаптації рослин до несприятливих факторів середовища. При зміні білкового метаболізму вони є резервним матеріалом для біосинтезу різних амінокислот та інших органічних сполук, а також безпосередньо приймають участь у детоксикацiї шляхом кон’югації з ксенобiотиком. Зміна біосинтезу білків під дією екстремальних факторів пов’язана з ферментами переамiнування, у першу чергу такими, як аспартатамiнотрансфераза (ААТ) та аланiнамiнотрансфераза (АЛТ). У зв’язку із цим ААТ та АЛТ запропоновані як тест-маркери порушення білкового метаболізму та функціонального стану рослин в умовах антропогенної трансформації.

Для експериментального вивчення впливу важких металів та функціональної активності ссавців на активність ферментів переамінування закладені експерименти в природній заплавній діброві в умовах Присамарського міжнародного біосферного стаціонару ім. О. Л. Бельгарда. Для експерименту обрані сполуки Ni, Cd, Zn та Pb з урахуванням значення ГПК для кожного металу (табл.).

Таблиця. Значення ГПК металів (г/м²), обраних для експерименту

Значення ГДК для Zn – 23 мг/кг, Cd – 5 мг/кг, Ni – 4 мг/кг, Pb – 32 мг/кг. Щоб уникнути забруднення навколишніх шарів ґрунту сполуками важких металів, були використані гальванізовані ґрунтові блоки: по периметру площадки у ґрунт вертикально поміщали пластини з інертного непроникного матеріалу. На експериментальних площадках знаходились пориї мишоподібних гризунів, екскреції вепра та козулі. Усі дослідження проводили одночасно на дослідних і контрольних ділянках. Проби відбирали через один, три та дванадцять місяців після впливу полютантів на эдафотоп експериментальних ділянок. Дослідження проводили на домінантних представниках травостою – Glechoma hederacea L. Як метод діагностики стану навколишнього середовища використана питома активність АСТ і АЛТ у листках Glechoma hederacea L. Активність ферментів визначали фотоколометричним методом з 2,4-дінітрофенілгідразином за методом Н. Н. Тищенко.

Для експериментального вивчення впливу функціональної активності ссавців на чисельність і просторову структуру мікробоценозів в умовах забруднення ґрунту кадмієм закладені експериментальні площадки у природній заплавній липово-ясеневій діброві. Експериментальні площадки включали ділянки, на які були внесені свіжі екскреції лося з розрахунку 90 г/м² та ділянки з пориями мишоподібних гризунів. Для уникнення забруднення сполуками кадмію ґрунту навколо експериментальних ділянок використані ізольовані ґрунтові блоки. Підрахунок чисельності та облік окремих груп мікроорганізмів проводили методом поверхневого посіву на тверді живильні середовища. Суть методу постає в нанесенні суспензії ґрунту, яка містить мікроорганізми, на поверхню твердого живильного середовища. Клітини утворюють на поверхні живильного середовища колонії. Під час підрахунку кількості мікроорганізмів, приймають, що кожна колонія утворюється внаслідок поділу однієї клітини. Для одержання якісної характеристики мікрофлори та виявлення мікробних пейзажів експериментальних і контрольних ділянок використані стекла обростання Холодного, в модифікації А. В. Рибалкиної та Є. В. Кононенко. На стеклах обростання можливо виявити ті мікроорганізми, які, під час знаходження стекол у ґрунті, перебувають в активному стані. Виходячи з цього, А. В. Рибалкина та Є. В. Кононенко розглядають мікроорганізми, виявлені на стеклах обростання, як активну мікрофлору ґрунту. Мікроорганізми, що зростають у посівах на живильних середовищах розглядають як потенційну мікрофлору ґрунту. Дослідження стекол обростання проводили під світловим мікроскопом за допомогою імерсійного об’єктиву (х 90).

Мікробні пейзажі ґрунту контрольної ділянки характеризуються домінуванням бактеріальної мікрофлори, яка відрізняється великим різноманіттям форм. Бактерії у великій кількості представлені дифузно розсіяними клітинами неспорових паличок. Зустрічаються виті форми та спороносні палички, у вигляді мікроколоній невеликих розмірів. Кокові клітини зустрічаються рідко, представлені дрібними зооглейними формами, що мають загальну слизисту капсулу. Часто спостерігається скопичення бактерій овальної та паличковидної форми поблизу грибних гіф і безпосередньо на гіфах. Спостерігається явище лізису міцелію грибів бактеріями.

Гриби складають значну частину мікрофлори. Вегетативний міцелій грибів добре розвинутий. Спостерігаються різноманітні форми конідіального спороношення. Добре помітна зерниста структура старих і однорідне наповнення молодих гіф. Чисельні актиноміцети з міцелієм із рясно переплетених гіф. Пряме спостереження мікроорганізмів у середовищі їхнього існування показало, що досліджений ґрунт багатий на мікроорганізми різноманітної морфології.

Мікробні пейзажі ділянок ґрунту, на які внесені екскреції ссавців, відрізнялись великим різноманіттям форм бактерій. Зросла щільність бактеріальних зростань на стеклах. Гриби мають більші гіфи з різноманітними формами спороношення. Частіше зустрічаються молоді гіфи без перегородок. Спостерігається велика кількість актиноміцетів. Серед бактерій спостерігається велика кількість неспроносних видів: дифузно розсіяні дрібні палички, виті форми. Також, багато бацил різних розмірів і форм, які утворюють ланцюжки та скупчення великої кількості клітин. Частіше зустрічаються зооглеї бактерій. Рідко зустрічаються кокові форми у вигляді мікроколоній.

Забруднення ґрунту кадмієм пригнічує розвиток мікрофлори ґрунту. Через місяць впливу кадмію в умовах експерименту загальна кількість мікрофлори знижується на 35,6 %, а через 3 місяці – на 37,6 %. Кількість сапрофітних бактерій знижується на 16,1 % через 1 місяць і на 13,0 % через 3 місяці, олігонітрофілів – на 23,8 і 41,0 %, оліготрофів – на 33,2 і 30,7 %, актиноміцетів – на 30,2 і 56,3 % відповідно.

Аналіз мікробних пейзажів ділянок, забруднених кадмієм, показав, що переважне положення в цих мікробоценозах займають бактерії. Бактерії, овальної форми й у формі паличок, організовані у великі мікроколонії та скупчення клітин. Ці утворення відрізнялися значними розмірами. Бактеріальні обростання на грибних гіфах також складаються з великої кількості клітин. У зв’язку з цим часто можна бачити явище лізису грибних гіф бактеріями. Дуже часто зустрічаються бацили (у вигляді довгих ланцюжків) і нитковидні бактерії. Гриби зустрічаються рідко, представлені тонкими гіфами. Зрідка зустрічаються гіфи зі спороношенням. Активність ґрунтороїв на ділянках, забруднених кадмієм, знижує втрати мікрофлори, а також значною мірлю відновлює її. Через місяць на ділянках із пориями загальна кількість мікрофлори у забрудненому ґрунті порівняно з контролем (не забрудненні ділянки) відновлюється до 90,9 %. Порівняно із забрудненим ґрунтом без пориїв, у місцях пориїв загальна кількість мікрофлори складає 141,5 %. В інших групах ступінь відновлення складає 63,9–91,9 %. Здійснення ссавцями екскреторної активності в місцях забруднення ґрунту справляє позитивний вплив на відновлення редуцентного блоку екосистеми. Загальна кількість мікроорганізмів збільшується на 41,8 % протягом 1 місяця та на 33,2 % протягом 3 місяців. Кількість сапрофітних бактерій збільшується на 23,6 і 71,9 %, олігонітрофілів – на 17,6 і 22,6 %, оліготрофів – на 24,3 і 13,4 %, актиноміцетів – на 20,7 і 73,5 % відповідно.

Аналіз мікробних пейзажів ґрунту ділянок забруднених кадмієм, на які були внесені екскреції лося, показав, що основна їхня відмінність від мікробних пейзажів ділянок, забруднених кадмієм, складається у значному збільшенні кількості грибних гіф. Це відбувається за рахунок появи молодих великих гіф без перегородок. Частіше зустрічаються гіфи зі спороношенням. Досить численні актиноміцети. Бактеріальна флора відрізняється появою більшої кількості довгих ланцюжків спороносних бактерій, зменшенням розмірів мікроколоній і скупчень клітин. Частіше зустрічаються одиничні клітини та неспорові палички. Функціональна активність ссавців на ділянках, забруднених кадмієм, позитивно позначається на чисельності мікроорганізмів.

Таким чином, функціональна активність ссавців (рийна, екскреторна) шляхом поліпшення фізико-хімічних властивостей ґрунту та збагачення органічними речовинами, поліпшує умови росту та розвитку ґрунтових мікроорганізмів, сприяє формуванню нового комплексу умов для нейтралізації сполук кадмію в едафотопі.

Пряме спостереження мікроорганізмів у їхньому середовищі існування показало, що досліджуваний ґрунт багатий мікроорганізмами. Домінує бактеріальна мікрофлора, представлена клітинами різної морфології та форм існування у ґрунті – від одиничних клітин до мікроколоній і скопичень, які складаються з тисяч клітин. Різні функціональні групи мікроорганізмів не однаково реагують на забруднення середовища кадмієм та на вплив функціональної активності ссавців. Наявність у ґрунті кадмію впливає на зниження загальної кількості мікроорганізмів у ґрунті на 35,6–37,6 %. Мікробні пейзажі експериментальної ділянки, забрудненої кадмієм, характеризуються зменшенням щільності обростань на стеклах. Тут домінують різноманітні форми спорових бактерій у вигляді великих мікроколоній або довгих ланцюжків. За рахунок внесення екскрецій у ґрунт спостерігається зростання загальної кількості мікроорганізмів в умовах забруднення ґрунту кадмієм (на 41,8–33,2 %). Мікробні пейзажі експериментальної ділянки, на яку вносились екскреції, відрізняються підвищенням щільності обростання стекол. Мікрофлора цієї ділянки багатша й різноманітніша. Зростає кількість грибів, зустрічаються довгі ланцюжки спорових бактерій, виті й неспорові форми.

Активність грунториїв на ділянках, забруднених кадмієм, знижує втрати мікрофлори, а також відновлює її до 90,9 %. Порівняння мікробних пейзажів контрольної та експерименталь­них ділянок дає змогу з’ясувати, що вплив на ґрунт, шляхом внесення додаткових органічних і неорганічних речовин, викликає зміни мікробного ценозу ґрунту, що свідчить про його лабільність. Функціональна активність ссавців – важливий природний екологічний фактор, що сприяє відновленню та розвитку мікрофлори в умовах забруднення ґрунту кадмієм.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 11-14.

УДК 574.4+591.4.068.6

В. Л. Булахов

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, vgasso@ua.fm

FUNCTIONAL VICARIATION
IN ENVIRONMENT-FORMING ACTIVITY OF ANIMALS

V. L. Bulakhov

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, vgasso@ua.fm

Участь тваринних організмів у функціонуванні різних блоків екосистем часто пов’язана з явищем конвергенції, що обумовлює множинність угруповань тварин різних систематичних груп, споріднених між собою спрямованістю середовищетвірної активності, у певному обсязі імітуючих один одного, незважаючи на їх розповсюдження у різних географічних зонах і материках. Представники різних видів, родів, родин і, навіть, класів і типів виявляються близькими за проявленням функцій у різних екосистемах. Таку подібність можна визначити як «функціональний вікаріат», при якому один вид може замінюватись його функціональною «копією». Такі види, що заміщують один одного (або їх угруповання), виникають у результаті еволюції. Природній добір діє під безпосереднім впливом середовища, яке надає певний напрям процесу, відкидаючи форми, що не відповідають певним функціям екосистем.

Шлях, за яким відбувається твірна діяльність підбору, привів до широкого розповсюдження сполученої еволюції багатьох тварин, які пристосувалися до конкретних умов існування: добування їжі, пересування, утворення схованок, розмноження тощо. Якщо порівняти таких ссавців як гофери (родина Geomyidae), що мешкають у преріях і напівпустелях Північної та Центральної Америки, туко-туко (родина Ctenomyidae), землекопових (родина Bathyergidae) – мешканців арідних районів Перу та Болівії, а також сліпачків (родина Cricetidae) у степовій зоні Європи та Азії й сліпаків (родина Spalacidae), які населяють степи України, можна переконатися у разючій подібності морфологічного обрису всіх наведених гризунів (ряд Rodentia). Форма тіла, кінцівок, очей, хутра, способу риття за допомогою розвинених різців у зубній системі майже однакові.

Другим таким наочним прикладом можуть бути кроти, широко розповсюджені в лісовій і лісостеповій зонах Євразії й зіркорил, мешканець заболочених ґрунтів південно-східної Канади та північно-східної частини США (обидва – представники родини Talpidae із ряду Insectivora), а також цокори – мешканці степів Сибіру, Монголії й Китаю (ряд Rodentia), сумчасті кроти (родина Notoryctidae із ряду Marsupialia), які мешкають у північній і південній Австралії, а також капустянка (родина Gryllotalpidae ряду Orthoptera класу Insecta). Об’єднуючим знаряддям рийної активності є передні кінцівки.

Великий інтерес викликають вузькоспеціалізовані групи птахів–нектарофагів, які налічують сотні видів у тропічній і екваторіальній зонах майже всіх континентів, що здійснюють важливу функцію запилення, забезпечуючи репродукцію багатьох автотрофів. У цьому відношенні добре відомі різні колібрі (родина Trochilidae із ряду Apodiformes) з Південної Америки, нектарки (родина Nectariidae) з Африки й Азії, медоноси (родина Meliphagidae, які населяють Австралію, Південну Африку й острови Тихого океану, квіткарниці (родина Coerebidae) – мешканці Південної та Центральної Америки (всі з ряду Passeriformes) і папуга лорікет райдужний (ряд Psitaciformes); усі вони – функціональні вікаріати. До цього функціонального вікаріату можна віднести багатьох комах і, навіть, ссавців: мускусів карликового, товстохвостого й хоботноголового, плетухи сумчастої з ряду Marsunialis; криланів еполетового, квіткового довгоносого, листоносів довго язикового, Соссюра, Санбора й інших (із ряду Chiroptera).

Таким чином, різноманітні функції екосистем у процесі їх еволюційного розвитку потребували певних їх виконавців, що в результаті природного добору призвело до утворення своєрідних функціональних вікаріатів, представлених різними таксонами, спорідненими за функцією.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 10-11.

УДК 574.472

Б. О. Барановський, І. А. Іванько
Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна

FLORISTIC DIVERSITY OF «TROITSKO-VISHNEVETSKY» LANDSCAPE RESERVE (PAVLOGRAD DISTRICT,
DNIPROPETROVSK PROVINCE)

B. O. Baranovsky, I. A. Ivan’ko
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

У наш час в Україні широко проводяться роботи щодо збільшення площі природно-заповідного фонду, яка ще не відповідає міжнародним вимогам. Тому виникає актуальна потреба у створенні в Дніпропетровської області природоохоронних об’єктів, що сприятиме охороні географічних ландшафтів і екосистем, які розташовані на їх території. З цією метою проведено дослідження та оцінку біологічного різноманіття ландшафтного заказника місцевого значення «Троїцько-Вишневецький».
Ландшафтний заказник «Троїцько-Вишневецький» розташований у Павлоградському районі Дніпропетровської області, у басейні р. Самара в межах долини р. Вовча та її лівого притоку – р. Мала Терса. Гідрологічна мережа території заказника «Троїцько-Вишневецький» складається з нижньої частини водотоку р. Вовча (лівий приток р. Самара), частини водотоку р. Мала Терса та штучного ставка, розташованого у її нижній течі. За класифікацією О. Л. Бельгарда (1950) у межах заказника «Троїцько-Вишневецький» значне поширення мають долинно-терасові ландшафти (заплава р. Вовча та заплава р. Мала Терса) та частково привододільно-балкові (на лівобережжі р. Мала Терса). На правобережжі р. Мала Терса територія включає степові та залісені схили. У заплаві рр. Вовча та Мала Терса розповсюджені лучні, лучно-болотні комплекси та водойми, природні (заплавні діброви) та штучні лісові біогеоценози. Надання цій території статусу заказника сприяє підвищенню видового та ценотичного різноманіття, збільшенню кількості рідкісних видів рослин і тварин території та акваторії рр. Вовча та Мала Терса.
На території та акваторії заказника зареєстровано 434 види судинних рослин. Серед ценоморф переважають степові та лучні види, проте участь інших груп також значна, що відображає різноманіття фізико-географічних умов. До складу флори території входять три червонокнижних і 18 видів, які занесені до Червоного списку Дніпропетровської області. Один вид – зірочки азовські (Gagea maeotica Artemcz.) знайдено вперше для Дніпропетровської області та рекомендовано до охорони.
У даний час зональна степова рослинність території заказника «Троїцько-Вишневецький» залишилася тільки на правобережних схилах долини річки та схилах балок, які її прорізують. Степова рослинність в основному представлена асоціаціями, у яких домінують костриця валіська (Festuca valesiaca), пирій повзучий (Elytrigia repens), стоколос безостий (Bromopsis inermis), карагана кущова (Caragana frutex), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), фрагментарно – ковила волосиста (Stipa capillata), молочай Сегієрів (Euphorbia seguierana), а також рідкісний для степів домінант – валеріана клубенева (Valeriana tuberosa), який утворює розріджену асоціацію з караганою кущовою.
У заплаві р. Вовча та Мала Терса розповсюджена мезофільно-лучна, гігрофільно-лучна та водно-болотна рослинність. Мезофільно-лучна рослинність в основному представлена угрупованнями злаків, серед яких домінують пирій повзучий (Elytrigia repens), костриця лучна (Festuca pratensis), осока розсунута (Carex distans), конюшина повзуча (Trifolium repens), подорожник великий (Plantago major), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale), щавель кінський (Rumex confertus), герань пагорбова (Geranium collinum) тощо. Гігрофільно-лучна (лучно-болотна) рослинність представлена угрупованнями мітлиці повзучої (Agrostis stolonifera), бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus) з іншими гігрофільними видами (жовтець повзучий (Ranunculus repens), жовтець отруйний (R. sceleratus), щавель кучерявий (Rumex crispus), вовконіг європейський (Lycopus europaeus), китник лучний (Alopecurus pratensis), осока лисяча (Carex vulpina), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale), ситняг болотний (Eleocharis palustris), ситник Жерара (Juncus gerardi), алтея лікарська (Althea officinalis), перстач гусячий (Potentilla anserina), покісниця розставлена (Puccinella distans), тризубець морський (Triglochin maritima) тощо). Вони оточують водойми та від урізу води змінюються на угруповання водно-болотної рослинності.
У межах заказника деревно-чагарникова рослинність представлена як штучними насадженнями (водозахисними, протиерозійним, полезахисними, садами), так і природними лісовими біогеоценозами. У долині р. Вовча розташовано значний природний лісовий масив – заплавна діброва з елементами штучних насаджень. До складу деревостану крім дубу звичайного (Quercus robur) входять клен гостролистий (Acer platanoides), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), берест. Чагарники представлені бузиною чорною (Sambucus nigra), бруслинами європейською та бородавчастою (Evonymus europaea, E. verrucosa), жостером проносним (Rhamnus cathartica), шипшиною собачою (Rosa canina) та іншими. На зволожених ділянках (низинах) відмічено зарості верби трьохтичинкової (Salix triandra). Травостій даної природної діброви складається з типових сільвантів, до рідкісних видів у складі травостою відносяться тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum), ряст Маршала (Corydalis marschalliana), зірочки жовті (Gagea lutea).
На території заказника у різних елементах рельєфу (в основному – на середніх і верхніх третинах схилів) значне розповсюдження мають штучні смугові насадження напівосвітленого типу світлової структури другої вікової стадії. У їх деревостані домінують акація біла (Robinia pseudoacacia), ясен високий (Fraxinus еxсelsior), клен ясенелистий (Acer negundo) з домішкою абрикосу (Armeniaca vulgaris), груші (Pyrus communis), клену гостролистого, зрідка дубу звичайного. Чагарниковий підлісок фрагментарний, представлений кленами (Acer campestre, A. tataricum), які іноді входять до другого деревного ярусу, крушиною ламкою (Frangula alnus), зрідка бруслиною та бузиною чорною.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 8-9.

УДК 574.472+582.532

Б. А. Барановский
Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, Украина

NECESSITY OF EXPANSION AND THE STATUS CHANGE OF ORNITHOLOGICAL RESERVE «BULAKHOVSKY LIMAN» (DNIPROPETROVSK PROVINCE)

B. O. Baranovsky
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Орнитологический заказник государственного значения «Булаховский лиман» (площадью 100 га) создан в 1977 году на территории Ш террасы р. Самара ниже впадения в нее р. Волчья в 2 км севернее с. Булаховка Павлоградского района. Он представляет собой мелководную акваторию (непостоянной площади в зависимости от водности года), образованную в приустьевой части р. Березнеговатая, левого притока р. Волчья.
Река Березнеговатая имеет протяженность 28 км, площадь водосбора – 360 км2. В летний период большая часть водотока Березнеговатой пересыхает. Вода реки относится к сульфатно-натриевому классу. Общая минерализация реки в среднем составляет 9,871 г/л, жесткость – 32,4 мг-экв./л (Паспорт бассейна р. Волчья, 1974). В нижнем течении русло р. Березнеговатая проходит по III солончаковой террасе, где в 4 км от ее устья и образовался Булаховский лиман, представляющий водоем с общей минерализацией (по данным института «Днепрогипроводхоз», 2005 г.) 13,80 г/л и преобладанием сульфатов в количестве 8,03 г/л и натрия 4,01 г/л.
Основанием для создания на Булаховском лимане орнитологического заказника явилось большое разнообразие орнитофауны (48 видов), в том числе редких и исчезающих видов (Губкин и др., 1980; Булахов, Губкин, 1996). Впоследствии в прибрежной зоне лимана найдены редкие и исчезающие виды насекомых, не характерные для северной и центральной части степной зоны Украины (Бригадиренко, 2000).
В 2005 году здесь обнаружен представитель сосудистых растений рупия морская (Ruppia maritima L.) – водное морское или солоноватоводное растение из семейства руппиевых, (прежде включаемое в семейство рдестовых). Это вторая находка рупии морской в водоемах континентальной Украины (кроме соленого озера возле г. Славянск). Последующие исследования показали, что рупия образует в данном водоеме монодоминантные сообщества с проективным покрытием до 100 %. Рупия морская является индикатором солоноватоводных водоемов с постоянным уровнем воды и илистыми донными отложениями (Макрофиты – индикаторы изменений природной среды, 1993). Этот вид предлагается для включения в список редких и исчезающих растений Днепропетровской области.
Территория, окружающая Булаховский лиман, представляет собой редкий для северной подзоны степей солончаковый комплекс, сложенный галофитными и лугово-галофитными видами, в том числе такими редкими и исчезающими, как сведа ягодоносная (Suaeda baccifera Pall.), кермек каспийcкий (Limonium caspium (Willd.) Gams.), франкения жестковолосая (Frankenia hirsuta L.), рапонтикум серпуховидний (Rhaponticum serratuloides (Georgy) Bobrov), пырей удлиненный (Elytrigia elongata (Host) Nevski), чихотник иволистный (Ptarmica salicifolia (Besser) Serg.), вероника щитковая (Veronica scutellata L.) и др. Последние находки редких и исчезающих растений и беспозвоночных на этой территории говорят о необходимости дальнейшего изучения биоразнообразия Булаховского лимана и окружающей его территории.
В связи с вышеизложенным назрела необходимость расширения заказника с включением в него территории солончаковой террасы и изменением статуса объекта на ландшафтный заказник государственного значения.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 7-8.

УДК 574.4

В. Л. Булахов, О. Є. Пахомов, В. Я. Гассо
Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, vgasso@ua.fm

ENVIRONMENT-FORMING ACTIVITY OF ANIMALS
AS A FUNCTIONAL ELEMENT OF ECOSYSTEMS

V. L. Bulakhov, O. Y. Pakhomov, V. Y. Gasso
Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, vgasso@ua.fm

Екологічна стійкість екосистем і нормальне їх функціонування залежить від дії кожного біотичного елементу, які утворюють складні біотичні зв’язки, формують біогеоценотичну структуру та біогеоценотичні процеси, обумовлюючи біологічний кругообіг. Від нормальної біогеоценотичної структури та функціонування екосистем у цілому залежить стан довкілля. Тваринні організми, як гетеротрофна частина системи, є вищим щаблем еволюційного процесу органічного світу, що обумовлює їх особливу роль у формуванні консортивних, біогеоценотичних, міжекосистемних і трансконтинентальних зв’язків, утворюючи механізми гомеостазу та біопродукційний процес.

Головним екологічним ядром функцій екосистеми є утворення органічної речовини та її трансформація. Тваринні організми – головні трансформатори первинної біологічної продукції, що створюється автотрофами. У загальному біопродукційному процесі вони приймають участь через різні форми середовищетвірної активності в наступних напрямках:

– у створенні вторинної біологічної продукції, яка відіграє роль у подальшому формуванні складних трофічних зв’язків, за рахунок яких утворюється різноманіття цієї продукції та створюється екологічний базис для багатьох елементів фіто-, зоо- та мікробоценозу;

– у репродукційному циклі автотрофів, забезпечуючи їх продуктивність і відтворювальний процес;

– у розповсюдженні первинної та вторинної продукції за межі консорцій, парцел, біогеоценозів і континентів, забезпечуючи внутрішньо- та міжекосистемні процеси обміну речовин і потоки енергії;

– у створенні екологічного каналу потоку біотичної енергії в екосистемах;

– у створенні важливої ланки загального ланцюга біологічного кругообігу як основи життя системи;

– у формуванні родючості ґрунтів і активній участі у ґрунтотвірних процесах при здійсненні різних видів середовищетвірної активності (рийної та трофометаболічної).

Важливою ланкою проявлення функцій екосистеми є формування та перетворення екологічного середовища для багатьох елементів фіто-, зоо- та мікробоценозу. Це, перш за все, так звані середовищетвірна функція тварин. Кожний елемент зооценозу при своєму існуванні та реалізації способу життя пристосовує середовище під свої власні екологічні потреби, забезпечуючи при цьому процес перетворення або утворення середовища, підтримання його існування.

Згідно з концепцією мозаїчно-циклічної організації екосистем, біоценотичний покрив є ієрархією видових і популяційних мозаїк таксономічних угруповань. Механізмом, який інтегрує цю різноманітну мозаїчну структуру та спричиняє формування біотичної складової системи як біотичних множин виступає активність наймогутніших середовище­перетворювачів–едифікаторів, або ключових видів. Середовищетвірний ефект ключових видів визначається чисельністю та спрямованістю їх впливу. Зміни абіогенного та біогенного середовища ключовими видами забезпечують стійке існування видів-ассектаторів. Ключові види й утворюють різноманітні функціональні групи тварин.

Ефективність середовищетвірної активності тваринних організмів залежить від різноманіття функціональних груп і спрямованої дії різних елементів на конкретну функцію екосистеми. Функціональна група визначається сукупністю зооелементів або видів, які демонструють подібну відповідь на зміни оточуючого середовища, мають схожий вплив на екосистему чи її складові.

Під функціональним різноманіттям розуміється множинність і кількісна участь організмів, які впливають на ту чи іншу функцію або властивості екосистеми. Воно може бути представлене різними способами:

– кількістю та відносним багатством функціональних груп;

– множинністю взаємодій з екологічними елементами;

– поєднанням різних видів за функціонально важливими ознаками.

Узагальнюючи дію різноманітних функціональних груп тваринних організмів у екосистемах, функціональне значення можна представити у вигляді двох схем – середовищетвірної ролі тварин у екосистемах і участі тварин у функціональних проявах екосистеми, які безпосередньо або опосередковано витікають із середовищетвірної активності.

На основі різних проявів способів життя (що визначаються конкретним місцем мешкання, добуванням їжі, обладнанням схованок, гнізд, гніздових камер, просторових переміщень тощо) виділяють чотири основні типи середовищетвірної активності тварин: трофічний тип активності зі споживним і видільним ефектом, механічний (локомоторний) тип із рийним і витоптувальним ефектами та міграційний із трансмісивно-епізоотичним і трансмісивно-розповсюджувальним ефектами.

Усі типи та види середовищетвірної активності різко між собою не відокремлені, мають ряд перехідних моментів. Рийна активність часто пов’язана із трофічною конструктивною діяльністю тварин. Середовищетвірна активність тварин є тим екологічним фундаментом, який обумовлює участь тварин у функціюванні екосистем і всієї біосфери.

У трофічному типі середовищетвірної активності всі види мають важливе значення. Вид споживчої активності визначається у вилученні великої кількості первинної (фітопродукції) та вторинної (зоопродукції) органічної продукції в екосистемах. Це найважливіший у біоценотичному відношенні вид активності, за яким раніше й у багатьох випадках у сучасний період визначають ступінь корисності або шкідливості того чи іншого виду тварин. У результаті цієї активності або утворюється вторинна продукція, або відбувається її переробка та перерозподіл у просторі. Ця вторинна продукція збільшує загальну продуктивність системи на різних її рівнях. В організмі тварин акумулюється ряд рідкісних біогенних елементів (фосфор, фтор, йод тощо) та їх сполук. Другим важливим наслідком споживчої активності є утворення на її основі захисного механізму екосистем. Через споживання різних груп організмів у таксономічному та функціональному відношенні виникають специфічні стосунки між окремими групами тварин, які здійснюють контроль за розвитком однієї трофічної групи відносно іншої, забезпечуючи своєрідний гомеостаз. Пряме вилучення біомаси у процесі споживання біомаси виступає першою ланкою участі тварин у розкладанні рослинних організмів, при цьому безпосередньо на споживання (особливо рослинних об’єктів) йде лише 20–60 % вилученої маси, решта (у вигляді невикористаних решток) залишається в екосистемі. Це так звані побічні втрати. Для мишоподібних гризунів співвідношення прямого та побічного вилучення складає 1 : 4, для ратичних – 1 : 2. Побічні втрати органічної маси при споживній активності швидше включаються до редукційного циклу.

Вид видільної активності (який ще називають трофо-метаболічним) охоплює абсолютно всі види тварин і за своїми масштабами часто поступається лише продукції автотрофів. Біомаса, яка в результаті трофіки тварин після травлення виділяється у вигляді екскрецій, сечовини та газів, відіграє важливу роль у збагаченні ґрунтів або водних екосистем поживними речовинами (добривами), виступає як біотичний каталізатор розвитку редуцентної мікрофлори, що в кінцевому рахунку прискорює процес мінералізації в екосистемі.

Вид деструктивної активності трофічного типу пов’язаний здебільшого з добуванням корму. Для розшуку та видобування кормових об’єктів тварини часто порушують цілісність дерев, ґрунту тощо. Наприклад, дятли, видобуваючи їжу порушують кору та стовбури дерев. Олені та кабани порушують ґрунтовий покрив. Гризуни, комахи-ксилофаги, мурахи та деякі молюски руйнують деревину.

Розповсюджувальна активність пов’язана з розносом і створенням запасів трофічних об’єктів (перш за все рослинних – насіння, плоди тощо) у різних місцях – у спеціально споруджених підземних коморах-камерах, під підстилкою чи у верхніх шарах ґрунту в межах і за межами місць мешкання тварин. Багато тваринних організмів – мурахи, гризуни, птахи запасають кормові об’єкти, які не повністю використовуються в їжу. Таким чином, частина таких рослинних залишків із так званих запасників поступово мінералізуються або, навіть, проростають, що позначається й на відтворювальному процесі, розповсюдженні рослинних компонентів на значні відстані від місць мешкання продуцента.

Вид рийної активності механічного типу багатогранний і широко розповсюджений у природі. Він відіграє значну роль у різних біогеоценотичних процесах і, перш за все, у ґрунтотвірних. Це один із поширених і діючих форм механічної роботи, яку виконують тварини у природі. Він викликає переміщення хімічних елементів за ґрунтовими горизонтами, змінює фізичні та хімічні властивості ґрунтів, утворює нано- і мікрорельєф, обумовлює формування біологічної активності ґрунтів, викликає абразію берегової зони водойм і тому подібне. Серед тварин-ґрунториїв зустрічаються представники багатьох систематичних груп (черви, мікроартроподи, павукоподібні, комахи, земноводні, плазуни, птахи, ссавці). Серед них зустрічаються як ґрунтові тварини, так і наземні. Найпоширенішим видом серед рийного класу активності виступає пронизуючий вид діяльності. Ґрунтова фауна і так звані тварини-норники в результаті рийної активності пронизують ґрунт густою мережею численних, різних за формою та величиною нір, віднірків, ходів, розташованих у різних напрямках по горизонталі та вертикалі, утворюючи пустоти та порожнини у ґрунті. Другим розповсюдженим видом рийної активності є виносний вид. Пронизуючи ґрунт норами та ходами різні тварини (черви, мурахи, комахоїдні, гризуни) викидають ґрунт на поверхню з глибинних горизонтів. Ці викиди утворюють на поверхні купи ґрунту, які звуться мурашинами, мишовинами, сурчинами, кротовинами та іншими залежно від назви виду чи групи тварин. Винос ґрунту сприяє утворенню особливого мікрорельєфу, перерозподілу міграції хімічних елементів і збагаченню ґрунту органічними речовинами.

Багато тварин при розшукуванні кормових об’єктів розорюють поверхню ґрунтового покриву на глибину від 5 до 25 см. Найхарактерніший вплив на ґрунт здійснюють кабани, лисиці, борсуки та інші. На розпушених ділянках інтенсифікується аерація ґрунтів, уповільнюється випаровування, із ґрунтом перемішуються підстилка, екскреції та трав’яний покрив, сприяючи прискореній мінералізації органіки. Такий вид рийної активності зветься розпушувальним. Деякі тварини (птахи, ссавці та інші) утворюють так звані купальні, де вони позбавляються від різних ектопаразитів. У таких місцях ґрунт розсипається в пил, який здебільшого розвіюється вітром і таким чином порушується та горизонтально мігрує у просторі найродючіший ґрунтовий горизонт. Це так званий купальний вид активності.

Наземні тварини здійснюють значні просторові переміщення у просторі. У пошуках їжі та місць укриття вони протягом доби переходять з однієї системи в іншу або переміщуються в межах екосистеми, здійснюючи так звані добові міграції, часто користуються одними й тими самими шляхами або стежками (плаями). При цьому відбувається значний механічний вплив на ґрунт, трав’яний покрив і тваринні угруповання. Це так званий витоптувальний клас активності. Найбільше він пов’язаний із життєдіяльністю стадних і колоніальних тварин (ратичні, ластоногі, мартини, гуси, баклани тощо) або з утворенням і систематичним використанням стежок поодинокими тваринами (лось, сарна, хижі тощо). У зв’язку з характером переміщення в цьому класі активності поширений плайний вид. Окремі тварини різних видів (не більше двох-трьох тварин) прокладають і постійно користуються однією й тією самою стежкою. Часто одні стежки використовують різні види. У результаті багаторазового використання стежок протягом сезону, року (або, навіть, декількох років) утворюються ущільнення ґрунту з певними наслідками. Іншим розповсюдженим видом витоптувальної активності є стадно-перемісний вид. Він здійснюється тваринами, які живуть стадами (олені, кабани тощо). Шляхи переміщення стад бувають як одноразові, так і постійні. Тварини, які утворюють колоніальні поселення, як правило витоптують місця їх розміщення, порушуючи ґрунтові блоки екосистеми, де крім ущільнення ґрунту накопичується велика маса трофометаболітів (баклани, чаплі, мартини тощо). Цей вид активності одержав назву скопищного. Різновидом витоптувального класу активності виступає ще так званий логово-льожковий вид, за якого тварини (особливо ратичні) одноразово використовують місце відпочинку з руйнуванням підстилки та верхнього шару ґрунту.

Конструктивний тип середовищетвірної активності пов’язаний як правило з поєднанням різних матеріалів, зібраних у середовищі (найчастіше з різних екосистем) для утворення якісно нових об’єктів. Він відіграє значну роль у розмноженні, захисті та утворенні запасів кормів. Ця активність характерна майже для всіх птахів, багатьох видів ссавців і комах (перетинчастокрилі). Цей тип активності насамперед сприяє збиранню та концентрації різних матеріалів (листя, стебла, гілки, ґрунт, пір’я, волосся тощо). Крім того, він є важливим інформаційним сигналом про відповідність даного району екологічним вимогам виду (забезпеченість схованками та сприятливими умовами розмноження для багатьох інших тварин (комах, птахів, ссавців і інших). У цьому типі активності виділяються будівельний і деструктивно-створювальний класи. До першого класу відносяться різноманітні гнізда птахів, які розміщуються у різних біогеогоризонтах – у кроні дерев, чагарниках, на скелях, ґрунті, у ґрунті тощо. Гнізда будують різні ссавці (майже всі рийні гризуни, вовчки, миші-житняки та багато інших). Рийні ссавці у ґрунтових горизонтах утворюють гніздові та кормові камери. Тут конструктивний тип активності перекликається з рийним. До другого класу відноситься утворення птахами дупел. При утворенні дупла тварини (дятли та інші) руйнують дерева. Ці порушення пов’язані з деструкцією деревостану, утворенням мережі так званих фаутних дерев. Дупла дятлами використовуються лише як місця гніздування лише одноразово. У той же час створення широкої мережі дупел у лісових екосистемах сприяє утворенню нормальних умов існування для 12 різних видів птахів-дуплогніздників, ссавців і багатьох артропод.

Міграційний тип середовищетвірної активності пов’язаний із сезонними переміщеннями та кочуванням тварин. Особливо масштабні міграції здійснюють птахи та кажани. У результаті цієї активності розповсюджуються на великому просторі рослинні й тваринні організми, мікроорганізми (зокрема віруси), що часто викликають різні паразитарні та інфекційні захворювання. У цьому типі середовищетвірної активності виділяють форичний або трансмісійно-розповсюджувальний та трансмісійно-паразитарно-інфекційний класи. Перший клас пов’язаний із розповсюдженням насіння, яке найчастіше прикріплюється до пір’я чи волосся тварин. Часто спостерігається занос ікри риб або земноводних птахами у сусідні водойми та водні екосистеми, розташовані на великих відстанях (включаючи різні континенти). У водоймах степової зони України з’явилися сонячні окуні (батьківщина яких – Північна Америка) та багато інших таксонів. Другий вид міграційного типу активності пов’язаний із розповсюдженням різних паразитарних і вірусних організмів, утворюючи міжконтинентальні осередки однотипних масових інфекційних захворювань. Прикладом такого міжконтинентального розповсюдження інфекції є занесення вірусу пташиного грипу Н₅N₁, який викликає певні медичні та соціальні проблеми.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 3-7.