УДК 581.52+581.91(477.63)

Б. О. Барановський, О. М. Масюк, О. А. Гарус
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

B. О. Baranovsky, О. M. Masyuk, О. A. Garus
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Лучні угруповання розвиваються в різних екологічних умовах: від ксеромезофітних до гігрофітних, але оптимальними вважаються мезофітні умови середовища. Видовий склад, будова лучних травостоїв та їх сезонна динаміка залежать від впливу абіотичних факторів (головним чином кліматичних і ґрунтово-гідрологічних умов), а також антропогенезу природної зони.

Луки ділять на заплавні та суходільні. У Північному Степу заплавні луки розташовані в основному у заплавах річок. Ґрунти цього елементу долинно-терасових ландшафтів затоплюються весняними водами та володіють високою родючістю, у першу чергу завдяки мулу, який осідає під час розливу річок. Характерна особливість цих рослин – здатність переносити періодичне весняне затоплення. Ці луки відрізняються високим таксономічним і екоморфічним різноманіттям рослин завдяки комфортним умовам існування. Для заплав Північного Степового Придніпров’я характерне заливання водами весняних паводків (на різні строки), різка зміна їх водного режиму, нестача вологи в літні місяці, широкий розвиток явищ остепніння на ділянках, які іноді зовсім не заливаються повеневими водами. Крім того, у заплавах (переважно у притерасних, рідше центральних частинах) Орілі, Самари та інших річок цієї зони особливо в сухе та спекотне літо відбувається накопичення у поверхневих шарах ґрунту легкорозчинних солей, а в окремих місцях навіть утворення солонців і солончаків (Бельгард, 1950). Процес остепнення луків, а також засолення ґрунтів (при однакових умовах) зростає в напрямку з півночі на південь.

Залежно від тривалості повені для існування лучних угруповань розрізняють тривалозаплавні умови (заплава Дніпра) та короткозаплавні умови (заплави середніх і малих річок) (Раменский, 1927; Бельгард, 1950).

Заплавні луки долини Дніпра представлені лучно-степовими угрупованнями, справжніми та болотистими луками (Афанасьев, 1968). Остепнені луки (луки високого рівня) приурочені до помірно високих грив і гряд заплав. До початку літа вони розвиваються в умовах достатнього зволоження, а пізніше в їх ґрунтах спостерігається нестача вологи. Це часто (особливо у посушливі роки) призводить до вигорання травостою у багатьох угрупованнях остепнених луків.

Остепнені луки Дніпра представлені лише двома угрупованнями: із домінуванням Agrostis vinealis Schreb. і Cynodon dactylon (L.) Pers.

Справжні луки (луки середнього рівня) формуються головним чином злаковими угрупованнями Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Bromopsis inermis (Leyss.) Holub, Elytrigia repens (L.) Nevski, Alopecurus pratensis L., Festuca pratensis Huds., Beckmania eruciformis (L.) Host. Крім того, до складу справжніх луків входять також злаково-різнотравні та великорізнотравні луки зі справжніх луків найбільше поширені угруповання з переважанням Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Bromopsis inermis (Leyss.) Holub, Elytrigia repens (L.) Nevski, Beckmania eruciformis (L.) Host та Festuca pratensis Huds.

Для центральної заплави із дерново-лучними та лучними ґрунтами характерніші лучно-кострицеві, лучно-тонконогові та лучно-лисохвостові угруповання. Постійними супутниками кострицевих угруповань Дніпра є Dactylis glomerata L., Phleum pratense L., Agrostis vinealis Schreb., Arrenatherum elatius (L.) J. et C. Presl., Poa pratensis L., Elytrigia repens (L.) Nevski, Alopecurus pratensis L., з якими едифікатор асоціюється та утворює чисельні угруповання. У них травостій чітко диференціюється на три яруси: І – 80–100, II – 40–60, III – 15–30 см. Більш гідрофільний варіант луків центральної заплави являють угруповання із домінуванням у травостої Alopecurus pratensis L. Вони приурочені до знижених ділянок із тривалішим затопленням повеневими водами, внаслідок чого тут сформувалися дерново-лучні та лучні ґрунти різного ступеня оглеєння.

Болотисті луки (луки низького рівня), що розвиваються на дерново-глейових або мулистих ґрунтах займають середню позицію між справжніми луками та болотами. Найтиповішими для обох заплав є злакові угруповання з переважанням Phalaroides arundinacea (L.) Rausch., Glyceria maxima (C. Hartm.) Holmberg, Poa palustris L., Agrostis stolonifera L.

Заплавні луки долин середніх (Оріль і Самара) та малих річок відрізняються переважання мезофітів і порівняно меншим відсотком гігрофільних видів. Склад лучних угруповань різних еколого-топографічних зон заплави більш відрізняється ніж у заплаві Дніпра. Ценози прируслових луків складаються переважно з кореневищних і частково рихлокущових злаків (Bromus inermis (Leyss.) Holub, Elytrigia repens (L.) Nevski, Calamagrostis еpigeios (L.) Roth) та різнотрав’я (Tanacetum vulgare L., Artemisia campestris L., Linaria vulgaris Mill. тощо) (Кириченко, 1941). У центральній заплаві на рівнинних незначних пониженнях таких полянок концентруються сильно солонцюваті, суглинні, злегка осолоділі лучні ґрунти (асоціація Festuca valesiaca Goud. s.l.). По розлогих схилах до боліт і озер, що знаходяться серед полян центральної заплави, на суглинкових лучних злегка солонцюватих ґрунтах, формуються асоціації з Elytrigia repens (L.) Nevski, Calamagrostis еpigeios (L.) Roth, Carex melanostachya M. Bieb. ex Willd., основу утворюють мезофіти та гідромезофіти.

Луки центральної частини заплави, що не знаходяться під безпосереднім впливом лісу, відрізняються як флористичним складом, так і структурою асоціації. Тут різко збільшується злакова гpyпa, яка утворює аспект у першу половину літа. Поширені у центральній частині заплави вологі луки формуються у середній частині схилів до озер, на солонцюватих лучних важкосуглинкових ґрунтах. Домінують тут Elytrigia repens (L.) Nevski, Poa pratensis L., Juncus gerardii Loisel.

На нижніх частинах схилів до озер формуються лучно-болотні солонцюваті ґрунти. Для таких ґрунтів характерні асоціації з домінуванням Elytrigia repens (L.) Nevski.

Мокрі солончакуваті луки притерасної заплави представлені асоціаціями Еleocharis palustris (L.) Roem., Trifolium pannonicum (Jacq. ) Dobrocz., Agrostis stolonifera L. Головні представники даної асоціації – Bolboschoenus maritimus (L.) Palla, Еleocharis palustris (L.) Roem., Juncus gerardi Loisel., Trifolium repens L., Lactuca saligna L., Rumex crispus L., R. maritimus L., Xanthium strumarium L. тощо.

Дослідження флористичного складу луків долини ріки Оріль свідчать про значне таксономічне різноманіття угруповань лучної рослинності. В їх складі відмічено 216 видів судинних рослин, що складає 23 % загального складу флори, який нараховує 940 видів.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 5-6.

УДК 502.1:591.522(477.72)

В. І. Андросов
Таврійський державний агротехнологічний університет, Мелітополь, Україна, andviktor@mail.ua

V. I. Androsov 
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Для Херсонської області проблема збереження біорізноманіття вкрай складна та актуальна. Це обумовлено низкою особливостей місцевості, насамперед таких, як незначна площа природних біотопів, швидкі темпи їх трансформації та деградації, зростаючий рівень рекреаційного навантаження, недостатня забезпеченість охороною природних територій, недосконала законодавча база, яка не враховує специфіку місцевих екологічних умов.

Тваринний світ області багатий та різноманітний, адже тут є всі фізико-географічні умови для нормального існування тварин: сприятливий клімат, різноманітні природні умови, фітоценози різних типів, багато прісних і солоних водойм із великою площею акваторій та різними глибинами, наявність відслонень різних гірських порід та інших біотопів.

Землі лісового фонду – основне природне місцеперебування диких тварин, що обумовлює необхідність комплексного підходу до вирішення проблем забезпечення стійких лісових біоценозів та підвищення ефективності мисливства.

На основі даних, одержаних від звітів ТП 2 (полювання) за період 2010–2013 років чисельність копитних зростає на 1–50 % (олень плямистий, лань, муфлон, козуля, кабан) за рахунок сприятливих умов навколишнього середовища, помічено зниження чисельності оленя шляхетного на 33 особини (причина цього – недосконале управління ресурсами). Для хутрових звірів спостерігається позитивна та негативна динаміка чисельності: збільшення на 2–39 % (ондатра, бобер, вовк, єнотовидна собака, видра), обумовлене сприятливими погодними умовами, та зниження на 1–40 % (заєць-русак, білка, лисиця червона, борсук, куниця) через вплив антропогенних чинників. У 2013 році зникає тхір чорний (Екологічний паспорт Херсонської області, 2014).

Біорізноманіття швидко скорочується під впливом таких чинників як: зміни у землекористуванні, зміни клімату, надмірна експлуатація та забруднення довкілля.

Землі Херсонської області мають використовуватися відповідно до цільового призначення, визначеного законодавством. Але їх не завжди використовують за даним призначенням через прийняття незаконних рішень щодо виділення земель, самовільне зайняття земельних ділянок, їх забруднення або псування, неправомірне та нецільове їх використання, а також недостатній контроль із боку держави та контролюючих органів. Зміни клімату, згідно з очікуваннями, посилять ризик вимирання видів. Багато негативних чинників, впливають на біорізноманіття нині сильніше, ніж у минулому, особливо беручи до уваги їх сукупну дію.

У сукупності всі ці фактори впливають як одне ціле: посуха, різке падіння або зростання температури, підняття рівня води на незначних територіях. Через тривалу посуху та відсутність опадів відбуваються пожежі тощо. На деяких територіях через відсутність суцільного рослинного покриву відбуваються процеси вітрової ерозії, виникають пилові бурі.

Причиною деградації біорізноманіття на території Херсонської області є надмірна експлуатація природних ресурсів та забруднення довкілля. Спостерігається антропогенне забруднення важкими металами, радіонуклідами, стійкими органічними сполуками, відмічено прояви девастації та синантропізації екосистем, що загрожує втратою гено-, цено- та екофонду та формує соціально-екологічний дискомфорт населення (Мягченко, 2010).

Для збереження біорізноманіття, турбота про нього має стати невід’ємною складовою агрокомплексу, рибальства та лісівництва. Ці сектори залежать від біорізноманіття, а також безпосередньо на нього впливають. Впровадження пермакультурних методів у сільське господарство та лісівництво допоможе здобувати продукти харчування з мінімальною шкодою для екосистем.

Владні інстанції на всіх рівнях мають істотне значення для охорони біорізноманіття та сталого здобуття благ з екосистем. Більшість заходів, спрямованих на збереження біорізноманіття, повинні бути здійснені на місцевому та національному рівнях. Інформування всього суспільства про необхідність збереження біорізноманіття та відмова від принципу отримання надприбутків із природних ресурсів без урахування довгострокових перспектив – основні кроки збереження життя на нашій планеті в цілому. Відновлення екосистем, зазвичай, набагато дорожче, ніж захист еталонних екосистем, але і воно набуває дедалі більшої важливості через деградацію великих територій.

Для збереження та покращення стану біологічного різноманіття Херсонської області рекомендуємо впровадити заходи, направлені на зменшення антропогенного впливу за рахунок роз’яснювальної роботи серед населення:

– створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду в місцях зростання або мешкання рідкісних і зникаючих видів;

– організація комплексних обстежень за територією з метою виявлення ділянок зі значним біологічним і ландшафтним різноманіттям;

– розробка планів дій зі збереження рідкісних і зникаючих видів, занесених до Червоної книги України;

– картування місць зростання та мешкання популяцій рідкісних і зникаючих видів флори та фауни для забезпечення їх збереження при здійсненні господарської діяльності;

– реалізація державних та обласних програм щодо збереження біорізноманіття, розвитку заповідної справи, формування екологічної мережі;

– обстеження земельних ділянок при погодженні проектів відведення земельних ділянок із метою забезпечення збереження біотичного різноманіття.

Таким чином, подальше скорочення біорізноманіття може призвести до дестабілізації біоти, втрати цілісності біосфери та її здатності підтримувати найважливіші характеристики середовища. Тому один із головних і найдієвіших методів збереження біорізноманіття – створення природоохоронних територій. Саме ці території забезпечують умови, необхідні для зменшення шкідливого антропогенного впливу, на біологічні об’єкти, сприяють збереженню цілісності екосистем.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 3-5.