УДК 504.03(477.44)

М. М. Ганчук, Я. В. Христова
Таврійський державний агротехнологічний університет, Мелітополь, Україна, drezzt@rambler.ru

М. М. Ganchuk, Y. V. Khrystova
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Рослинний покрив кормових угідь – надзвичайно динамічна система, що легко піддається змінам навіть через незначне погіршення екологічних умов або особливостей господарювання. Продуктивність пасовищ та сіножатей пов’язана із біорізноманіттям цього виду агроландшафтів, а тому їх захист та відновлення – першочергові завдання для підтримання як ефективного сільськогосподарського виробництва, так і для захисту природи. Природних степових угідь, які можна використовувати як природні сіножаті та пасовища, залишилось дуже мало, а тому на аграрний сектор покладено процес відтворення та збереження біорізноманіття.

Оцінкою екологічного стану агроландшафтів Вінницької області ми провели враховуючи співвідношення угідь (табл.). На основі проведених досліджень визначили критичний рівень співвідношення між ріллею та екостабілізувальними угіддями (ЕСУ). Відсоток екологостабілізувальних (у тому числі пасовищ та сіножатей) угідь занадто низький для саморегуляції та самовідновлення біорізноманіття агроландшафтів. Єдиним шляхом є ефективне, науково обґрунтоване, невиснажливе природокористування, екологічне управління агроландшафтами.

Першочерговим завданням ефективного управління агроландшафтами є врівноваження співвідношення ріллі до ЕСУ хоча б до задовільного рівня 37–55 : 45–63 %. На вже існуючих агроландшафтах ми пропонуємо такі шляхи оптимізації управління пасовищами та сінокосами:

Таблиця. Екологічна оцінка стану агроландшафтів
за співвідношенням основних типів угідь (станом на 01.01.2015 р.)

– Регульоване стравлювання. Надмірне, безперервне стравлювання призводить до витоптування та забруднення фекаліями, порушення травостою, що призводить до зникнення цінних у господарському розумінні видів рослин, знижуючи продуктивність пасовищ. Для запобігання таких негативних наслідків необхідно розробити такі заходи: а) розрахувати норму навантаження на пасовища різних видів сільськогосподарських тварин; б) створити загінну систему випасання використовуючи принцип невиснажливого використання (50 % – використовуй, 50 % – залишай); в) використання ефективної системи пасовищезміни; г) регу­лювання та ефективний моніторинг; д) постійно вести календар управління пасовищами.

– Сінокосіння – ефективна система регулювання біорізноманіття. Скошуванням можна видаляти надто щільні зони рослинного покриву, даючи можливість піднятися ціннішим і поживнішим у господарському відношенні видам рослин. На сінокосах рекомендовано починати сінокосіння не пізніше фази повного цвітіння, а востаннє косити не пізніше, ніж за три тижні до настання постійних заморозків. Також рекомендовано використовувати сінокосозміни.

– Регулювання системи управління відповідно до погодних умов. Останніми роками спостерігається непостійність кліматичних умов. Власники (фізичні або юридичні особи) пасовищ та сіножатей повинні швидко та вміло реагувати на ті або інші зміни. Для цього ми пропонуємо, щоб господарства мали чіткий план дій у разі непередбачуваних ситуацій (посух, затяжних дощів) для швидкого та найефективнішого реагування.

– Інші оптимізаційні заходи. Сюди можна віднести: а) контрольований підпал, який дає можливість прибрати кущі та шар відмерлої рослинності, а також наситити поживними речовинами, що стимулює розвиток рослинного покриву; б) іноді можна використовувати боронування, культивування та пересів степовими рослинами; в) вносити мінеральні та органічні добрива.

Ці заходи управління агроландшафтами допоможуть не лише зберегти, а й відновити біорізноманіття на сільськогосподарських землях.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 19-20.

УДК 628.477

И. Б. Вороновский, Э. Ю. Школовая
Таврический государственный агротехнологический университет, Мелитополь, Украина,
voronovsky@list.ru, elizaweta.shkolovaya.96@mail.ru

I. B. Voronovskiy, E. Y. Shkolovaya
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Над проблемой утилизации отходов бьются во всем мире. Одним из наиболее рациональных и эффективных методов обращения с различными категориями мусора признана вторичная переработка. Из общего количества попадающих на мусорные полигоны отходов примерно две трети могут быть использованы повторно. В ряде европейских стран уже давно оценили преимущества использования вторичных ресурсов, поэтому правильное обращение с отходами стало частью многих общегосударственных программ.

Сегодня бумага составляет примерно 40 % общего числа твердых отходов. Однако, попадая в один контейнер вместе с прочим утилем, она неизбежно становится мусором, не пригодным для вторичного использования. А это значит, что пункты приема вторсырья становятся необходимостью, продиктованной самой жизнью, и вполне вероятно, что в обозримом будущем они будут способны купить макулатуру по цене, соответствующей закупочным тарифам на сырье для производства.

Также на стоимость макулатуры влияет качество бумаги. Тарифы могут незначительно отличаться в пределах одного города, но в этом случае цена на вторсырье зависит от возможностей самой организации, занимающейся его закупкой. При этом могут отличаться и условия приема макулатуры. Так, в одних пунктах заберут любое количество вторсырья, в других – действуют ограничения по весу.

Во втором случае речь, как правило, идет о крупных партиях отходов – от 500 кг, а то и от тонны. Подобные организации просто необходимы для утилизации макулатуры в промышленных масштабах. Различные производственные и торговые предприятия, коммерческие структуры, архивные службы, офисы ежедневно в ходе своей деятельности расходуют тонны бумаги, доставить которую в приемный пункт бывает проблематично. Поэтому для таких клиентов предусмотрен вывоз макулатуры. Если же речь идет о незначительном количестве бумажных отходов, лучше сдать их самостоятельно. Причем отсортированная и перевязанная макулатура будет оценена выше.

Не все бумажные отходы подлежат переработке. Из 12 марок макулатуры, служащей сырьем, учитываются вид, цвет, состав каждой. Изделия с глянцевым или ламинированным покрытием, содержащие элементы металла или пластика, отсыревшие или обгоревшие, а также изготовленные из вторсырья (например, лотки для яиц) не относятся к категории вторичных ресурсов. Такие отходы, а также уничтожение документов нуждаются в особом виде утилизации. К макулатуре относятся гофро-тара, газеты, книги и тетради, писчая и чертежная бумага и прочие изделия полиграфической продукции, которые впоследствии становятся сырьем для производства картона, оберточной бумаги и упаковки (изготовление крафт-пакетов), теплоизоляционных и кровельных материалов.

После использования бумаги ее необходимо собрать и отсортировать по различным категориям в зависимости от типа. Технология переработки макулатуры зависит от перерабатываемого материала и конечного продукта. Обычно на этапе сбора и сортировки крафт-бумага, гофрокартон и упаковочный картон отделяются от бумаги с графикой.

Процесс переработки макулатуры состоит из нескольких этапов. Сначала выполняется роспуск на волокна, осуществляемый в гидроразбивателях, в которых макулатура вращается в водной среде. На этом этапе происходит также отделение включений. После его завершения суспензия содержит волокна и неразбитые частички макулатуры. Затем происходит очистка суспензии макулатурной массы от посторонних примесей. Тяжелые примеси удаляются за счет вращения в барабане, когда песок, стекло, скрепки и т. д. оседают в грязесборнике, а легкие при помощи пропускания массы через сито. При переработке картона и бумаги сложного состава применяется термомеханическая обработка для нейтрализации действия включений клея, парафина, воска и т. д. Далее бумажная масса распускается при помощи размалывания на мельнице и подвергается тонкой очистке.

Перед использованием полученной массы в процессе производства новой бумаги также может проводиться обесцвечивание (удаление печатной краски, поскольку ее наличие может привести к снижению качества конечного продукта). Цикл переработки может обычно повторяться до 7 раз, при этом при каждой последующей переработке волокна становятся короче и в конечном итоге они становятся непригодными для изготовления новой бумаги. Поэтому, при производстве бумаги, в любом случае необходим новый исходный материал.

Промышленное производство бумаги оказывает значительное воздействие на окружающую среду на первоначальном этапе получения и обработки сырья и на последующих этапах. При производстве бумаги в воздух и воду попадают высокотоксичные химические вещества, такие как толуол, метанол, диоксид хлора, соляная кислота и формальдегид. Создание переработанной бумаги требует меньше химических веществ и отбеливателей, чем создание новой бумаги. Однако, при производстве вторичной бумаги может образовываться больше шлама. По оценке Агентства США по охране окружающей среды при переработке макулатуры на производство новой бумаги загрязнение воды снижается на 35 %, а загрязнение воздуха уменьшается на 74 %.

Использование переработанной макулатуры снижает потребление энергии, однако по поводу конкретных значений экономии ведутся споры. Государственное управление энергетической информации США утверждает, что экономия энергии благодаря переработке макулатуры по сравнению с производством бумаги из непереработанной целлюлозы снижает затраты энергии на 40 %, в то время как Бюро международной рециркуляции утверждает, что затраты энергии снижаются на 64 %.

На получение бумажной массы при переработке бумаги фактически тратится больше ископаемого топлива, чем на получение целлюлозы через крафт-процесс, когда большая часть энергии получается от сжигания древесных отходов (коры, корней, отходов лесопиления) и побочных продуктов лигнина (черного щелока).

Мировое потребление бумаги выросло на 400 % за последние сорок лет. Сейчас потребляется около 300 миллионов тонн бумаги в год. В основном для производства бумаги используется первичная целлюлоза, на переработанную макулатуру приходится 38 % мирового объема поставок волокна, на недревесные волокна из растений, таких как конопля или кенафа приходится 7 %. В целлюлозно-бумажной промышленности во всем мире ежегодно используется около 4 млрд. деревьев или 35 % от общего объема срубленных деревьев. Из деревьев, выращенных специально в питомниках, производится 16 % мирового объема целлюлозы. Основную часть древесины для изготовления бумаги получают из вторичного леса. Из древних лесов производится менее 9 % целлюлозы. Питомники могут отчасти удовлетворять спрос на древесину, однако они не могут обеспечить существование разнообразных растений и животных, как в естественных лесах.

Переработка одной тонны газетной бумаги экономит около тонны деревьев, а переработка тонны бумаги для печати или для копиров экономит немногим более двух тонн древесины. Таким образом, для окружающей среды, несмотря на преимущества переработки бумажных отходов в бумагу, эта технология все же довольно энерго- и ресурсозатратна, более экологической альтернативой постоянному циклу переработки макулатуры, на перспективу, может стать использование многоразовой бумаги.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 17-19.

UDC 631.155.2

I. B. Voronovskiy, A. N. Orel
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine,
voronovsky@list.ru, orelan2006@ukr.net

І. Б. Вороновський, А. Н. Орел
Таврійський державний агротехнічний університет, Мелітополь, Україна

The current stage of development of agricultural production requires the implementation of urgent measures for the protection of the environment. Solving environmental problems requires not only overcome the negative consequences of industrial activity as a cause of environmental turmoil. First of all, it concerns the structure and organisation of the use of technology.

It should be noted that the negative economic situation that has arisen in Ukraine in recent years has led to the degradation of the base of agricultural production, reduction of both quantitative and qualitative parameters of the tractor fleet, and technical production as a whole. Disparity in prices is practically blocked the necessary acquisitions for agriculture. As a result, the most machinery technology park of agricultural enterprises was purchased at a pre-reform time yet. Operating overload exceeds the standard level greatly. Unfortunately, it is impossible neither to realize the measures needed for the overworked machines nor to ensure proper environmental protection.

The most considerable problem is soil and air pollution with large amount of heavy metals originated from engine exhaust fumes. This problem became particularly acute in recent years under intensive operation of technically defective tractor fleet that mostly worked out its amortization period. That results to considerable oil cost overruns (diesel fuel and engine lubricating oil in particular) as well as to significant increasing of emissions.

For our country it is extremely important in the course of transition to market economy to solve the problem of economical and highly efficient oil use being currently exacerbated by the crisis in energy security having both economic and environmental aspects. Agricultural production in Ukraine consumes the following amount of oil products (out of total production): diesel fuel – more than 7 million tons (out of 14 million tons); petrol – 4.5 million tons (10 million tons); oils – 2.8 million tons (5.6 million tons).

Light oil (diesel fuel, petrol) is an easy-flowing liquid that seeps certainly through various leaks. For example, if through leaky pipes of fuel tanks one drop of diesel fuel (0.05 g) is lost per second; it makes up about 5 kg loss daily and 1.5 tons annually. Significant losses of petroleum products occur during the so-called «small» and «large» breath of tanks in which they are stored. This process depends on many factors. Thus, in particular the amount of oil being evaporated in atmosphere depends on: vent valves serviceability (loss of up to 9 %); from ambient temperature (its increasing from 10 to 20 °C may lead to 5 times more loss); the degree of filling of the tank (if it’s 50 % of the volume, the loss increases 5–6 times, and when it is about 20 % – 25–30 times). Much of oil is lost during the refuelling (up to 12 %, that losses take the second place after storing) and poor technical condition of equipment – 7 %. In the course of the maintenance of fuel dispensers and tanks, the sludge oil is drained into the ground 3 days later after each filling. The agricultural machinery idling for these reasons makes up 60 %.

Failure analysis technique shows that the use of poor-quality petroleum products is the reason of failure of power supply systems in more than 50 % of cases; lubrication system – 20 % of cases and the early termination of agricultural machinery operation – in 30 % of cases. Such situation adversely affects the economic conditions as, for example, the restoration of the power unit of the tractor or combine harvester costs farmers 11–29 thousands UAH. However, in EU countries the service of technical quality control of light oil and fluids functions effectively. It was estimated that the expenses cost of farm machinery idling decreases by 70 %.

In order to reduce significantly the amount of emissions of oil into the atmosphere and discharge of sludge into the ground, we propose to introduce measures presupposing to apply the filter-water separators both in the fuel dispensers and fuel supply systems of diesel engines as well as air filters in the neck of the fuel tank while agricultural machinery operating. Execution of these measures enables practically to avoid the emission into the atmosphere of petroleum vapour as well as maintenance of diesel fuel and fuel-dispensers draining. Substantial environmental and economic effects are achieved by means of development and implementation of principally new design of the filter/water separator, which consist of split porous elements: filters, coagulation and water-repellent (dewatering efficiency is 97–99 %, fine solids dropout – 10–15 microns). The life cycle of the filter elements made up more than 960 hours, and coagulating and water-repellent elements it is unlimited; life of the fine filters – more than 1500 operating hours, but from the sludge exclusively water and mechanical impurities were blended.

Thus designed filters and water traps permit to improve dewatering of mineral oil significantly (99 %) and to complete the solids dropout (70 %) as well as to avoid atmospheric emissions of light petroleum vapour (30 %) and the drains to ground (over 20 %), thereby achieving the desired environmental effect of using oil in agricultural production.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 15-17.

УДК 628.477

І. Б. Вороновський, О. А. Євдокимова
Таврійський державний агротехнічний університет, Мелітополь, Україна,
voronovsky@list.ru, elena_e_melitopol@mail.ru

I. B. Voronovskiу, O. A. Evdokimova
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Щодня питання збереження природи стає дедалі актуальнішим. Тому кожен повинен бути зацікавленим у правильній утилізації техніки та відходів. Це стосується і засобів догляду за автомобілем. Утилізація машинного масла, відпрацьованого автомобільного масла та мастильних матеріалів повинна проводитися з дотриманням усіх правил і техніки безпеки. Переробка масла – не тільки необхідність, зумовлена екологічними проблемами, а і можливість отримати корисну промислову сировину. Утилізація відпрацьованого мастила передбачена природоохоронним законодавством України. Згідно із Постановою КМУ від 17 грудня 2012 року № 1221 утилізація мастила включає в себе такий перелік обов’язкових до утилізації речовин:

– рідина для гідравлічних передач відпрацьована;

– компресорні, турбінні, моторні відпрацьовані мастила;

– редукторні та трансмісійні мастила;

– антикорозійні та електроізоляційні мастила;

– відпрацьовані речовини для обробки верстатів після вилучення їх з форм;

– використані речовини після змащення механізмів і автомобілів.

Усім відомо, що поховане в ґрунті або вилите у воду моторне масло завдає непоправної шкоди навколишньому середовищу. Уникнути забруднення можна лише шляхом правильної утилізації моторного масла або підготовки його для повторного використання.

Зберігати відпрацьоване автомобільне масло слід у тарі, що герметично закривається, не протікає та має щільну кришку. Такі контейнери можна легко купити у спеціалізованих автомагазинах і роздрібній торгівлі. Перед застосуванням тари для зберігання автомастила, слід переконатися, що раніше вона не використовувалась для зберігання інших хімічних речовин. Крім того, доречним буде використання тканини, яку слід підстелити під контейнер щоб уникнути розбризкування та протікання масла на землю.

У процесі утилізації моторного масла можна досягти істотної вигоди. Вторинна переробка дозволяє отримати відпрацьовані мастила, які внаслідок також знаходить своє застосування у вигляді: сировини для виробництва деяких сортів олії, пічного палива, компонента, який використовується у процесі виготовлення конструкцій із залізобетону, консерванту для металу, що піддається корозії, добавки до бітуму для ремонту доріг.

Утилізація відпрацьованого моторного масла має своєю метою очищення масла від забруднюючих його домішок і продуктів старіння. Спочатку видаляються вода та твердотільні забруднювачі. Після цього масло повинно відстоятися та піддатися фільтрації. Як варіант застосовують відцентрову очистку. Крім цього для очищення можуть застосовуватися випарювання, коагуляція та адсорбція.

Якісну регенерацію можливо зробити тільки за наявності обладнання високої якості, адже утилізація відпрацьованого моторного масла – трудомісткий і витратний процес. Величезну частку витрат становить збирання, зберігання та перевезення відпрацьованого масла до місця переробки.

Нині все ще залишається проблемою організація збирання відпрацьованих масел, від­сутність системи прийому відпрацьованих моторних масел від фізичних осіб. Як відзначають фахівці, саме в цьому середовищі здійснюється значний оборот великих обсягів відпрацьова­них масел і саме прості споживачі позбавлені можливості здавання відпрацьованих масел для їх подальшої переробки.

Повторне використання можливе для різних типів відпрацьованих мастил: роблять переробку моторного масла, трансмісійного масла, гідравлічних, індустріальних масел, мастил тощо. Відпрацьоване моторне масло утилізують шляхом його переробки на дизельне паливо. У процесі переробки відпрацьованого масла з нього у першу чергу видаляють воду, а також тверді забруднювачі (механічні домішки). Масло випарюють, піддають перегонці, потім адсорбції або коагуляції. Залежно від процесу переробки машинного масла, отримують один із видів базових масел, які можуть бути перетворені на товарні масла компаундуванням і внесенням присадок. При переробці відпрацьованого моторного масла воно очищується від кислот, води та твердих домішок. Обладнання для переробки відпрацьованого масла являє собою установки або стенди очищення.

Стенди очищення очищають робочі рідини в гідросистемах, індустріальні та енергетичні мастила, видаляють домішки з дизельного палива та гасу. Переробка масла за допомогою стендів очищення знаходить застосування у безлічі галузей промисловості. Пристрої використовують у літакобудуванні, машинобудуванні, газовій і нафтовій промисловості, у харчовому виробництві, на пунктах обслуговування техніки та інших підприємствах, де необхідна переробка масла. Необхідно виконувати всі рекомендації для проведення правильного збирання та утилізації автомоторного масла, або підготувати його для повторного використання після відповідного процесу регенерації, очищення та відновлення основних фізико-хімічних властивостей для його повторного застосування.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 14-15.

УДК 574.45

Э. С. Бочанов, В. Д. Цибиков, А. А. Яровенко
Дальневосточный федеральный университет, Владивосток, Россия, ivan_deniska@inbox.ru

Е. Bochanov, V. Tsibikov, A. Yarovenko
Far Eastern Federal University, Vladivostok, Russia

Площадь техногенных ландшафтов на юге Дальнего Востока России продолжает увеличиваться, что связано с деятельностью горнодобывающей промышленности. Влияние техногенных воздействий на экосистемы находит отражение в изменении почвенно-растительного покрова. При этом количественно влияние техногенеза целесообразно оценивать по продуктивности фитоценозов в посттехногенный период их формирования, что обуславливает необходимость проведения мониторинговых исследований за состоянием почвенно-растительного покрова. Связано это с изменением основных потоков поступления энергии органического вещества растительного происхождения и ее дальнейшей трансформацией в ходе процессов гумусообразования, во многом обуславливая экологическую стабильность экосистем. Объектом исследований явились растительность и почвы рекультивируемого участка шахты ОО «Правобережное» (Приморский край, Партизанский район, пос. Углекаменск).

Общую фитомассу (надземную и подземную) растительных сообществ определяли методом укосов на учетных площадках размером 1 м², заложенных в трехкратной повторности по методике, предложенной Н. И. Базилевич с соавторами. Наряду с запасами фитомассы определяли общий запас растительного органического вещества.

Для всех исследуемых площадок отвалов (1–5) в 2014 г. свойственно резкое возрастание общих запасов растительного органического вещества по сравнению с 2010 г. В значительной мере увеличилось разнообразие растительности. На мониторинговой площадке 1 появились представители семейства Ranunculaceae (ломонос) и Geraniaceae (герань). На этой площадке отмечено накопление мортмассы. Основной вклад в формирование общих запасов органического вещества вносит надземная часть фитомассы представителей семейства Onagraceae (энотера), Fabaceae (донник белый, люцерна), Asteraceae (полынь маньчжурская, бодяк щетинистый, полынь теневая). Наибольшее количество органического углерода и более высокие энергетические показатели свойственны для надземной части фитомассы. Накопление мортмассы свидетельствует об органо-аккумулятивной стадии гумусонакопления и заторможенности процессов разложения растительного органического вещества.

На площадке 2 видовой состав растительности также стал более разнообразен, что привело к большему накоплению фитомассы по сравнению с 2010 г. Основной вклад в формирование общих запасов растительного органического вещества вносят представители семейства Fabaceae (донник белый) и Asteraceae (горчак, полынь маньчжурская). Запасы мортмассы значительно снизились, что на наш взгляд связано с усилением процессов трансформации органического вещества и переходом от органо-аккумулятивной стадии к дерновой стадии гумусонакопления.

На площадке 3 запасы фитомассы возросли, существенно увеличилось содержание органического углерода и энергетические показатели растительного органического вещества. В общем запасе фитомассы явно преобладала надземная часть и мортмасса. Основной вклад в формирование надземной части запасов фитомассы вносят представители семейств Asteraceae (полынь маньчжурская) и Fabaceae (донник белый). Основной вклад в формирование общих запасов фитомассы внесли представители семейств злаковых (Poaceae), а также Asteraceae (полынь маньчжурская, полынь тенистая) и Rosaceae (репешок).

На мониторинговой площадке 5 (угольный склад) по сравнению с 2010 г изменился состав растительности, появились представители семейств Ranunculaceae и Ulmaceae. Основной вклад в формирование надземной части запасов фитомассы вносят представители Equisetaceae (хвощ полевой), Fabaceae (донник желтый, вика амурская), Asteraceae (горчак корейский, полынь красночерешковая). Основное содержание органического углерода, как и запасы фитомассы, приурочены к надземной ее части. В таких условиях формируются эмбриоземы инициальные.

Таким образом, для всех исследуемых мониторинговых площадок ООО «Право­бережное», по сравнению с 2010 г. свойственно возрастание общих запасов фитомассы. В структуре фитомассы преобладает надземная часть и мортмасса. Прослеживается общая тенденция к увеличению содержания органического углерода в растительном веществе и их энергетических показателей. Благоприятные гидротермические условия способствовали уве­личению фиторазнообразия на исследуемых мониторинговых площадках ООО «Право­бережное», развитию почвообразовательных процессов и переходу от инициальной (площад­ки 1 и 3) к органо-аккумулятивной и дерновой (площадка 2) стадиям гумусонакопления.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 13-14.

УДК 581.6(477.63)

О. М. Боброва, Ю. В. Лихолат, Т. Ю. Лихолат, Р. Ю. Красуля
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, daalion@yandex.ua

O. M. Bobrova, Y. V. Lykholat, T. Y. Lykholat, R. Y. Krasulia
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Починаючи з 2004 р. нами проводяться дослідження інтродукції представників роду Berberis L. в умовах степового Придніпров’я. У ході цієї роботи вивчено такі види׃ Berberis vulgaris L., B. poirettii Schneid., B. amurensis Hurp., B. macracantha Schrad., B. lycium Royle., B. canadensis Mill., B. heteropoda Schrenk., B. nummularia Bge., B. oblonga (Rgl) Schneid. Встановлено розміри їх листової пластинки. Найбільша листова пластинка (довжина до 4,1, ширина до 1,9 см) характерна для B. macracantha, B. vulgaris, B. amurensis і B. canadensis. Середня величина листової пластини (довжина до 3,3, ширина до 3,1 см) притаманна для B. oblonga, B. lycium, B. poirettii. Найменший розмір листка (довжина до 2,9, ширина до 1,3 см) характерний для B. heteropoda та B. nummularia.

Барбариси як і багато інших декоративних рослин пошкоджуються хворобами та шкідниками. Серед найпоширеніших непаразитарних хвороб барбарисів, які викликані порушенням фізіологічних процесів внаслідок недотримання агротехніки або дії екологічних факторів, є пошкодження листя та бутонів низькими та високими температурами, вимоканням або посухою.

Серед паразитарних хвороб найпоширеніші філлостіктоз (темно-червона плямистість барбариса), іржа, борошниста роса, бактеріальний рак. Найдієвіший захід боротьби з філлостіктозом – обрізка рослин із послідуючим спалюванням пошкодженого листя. При хімічній обробці використовують бордоську суміш або інші фунгіциди які містять мідь. Для боротьби з іржею після розпускання бруньок проводять обробку бордоською сумішшю та цинебом, хлорокисом міді, каптаном. До заходів боротьби з борошнистою росою належить обробка листя і пагонів меленою або колоїдною сіркою. За необхідності проводять обробку суспензією колоїдної сірки. У випадку враження бактеріальним раком хворі рослини вибраковують і спалюють.

До шкідників барбарисів належать барбарисова тля, вишнева муха тощо. Барбарисова попелиця (Liosomachis berberidis Katl.) призводить до зморщування листків. Заходи боротьби – обприскування навесні розчином господарського мила, актеліком.

Вишнева муха (Rhagoletis cerasi L.) – відкладає личинки під час зав’язування плодів, які потім живляться м’якоттю зрілих плодів. Заходи боротьби – обприскування розчином децису (0,05–0,10 %).

При вражені рослин листковою барбарисовою галицею (Perrisia berberidis Kieff.) її личинки висмоктують сік молодих листків, внаслідок чого останні деформуються. На листковій поверхні утворюються червоні горбчики, усередині яких знаходиться декілька десятків дрібних личинок. Заходи боротьби – обприскування розчином децису (0,05–0,10 %) та актеліком.

Таким чином, на основі проведених морфологічних досліджень представників роду Berberis L. встановлено видову специфічність реакції на умови навколишнього середовища, а своєчасне проведення заходів профілактики та боротьби зі шкідниками та хворобами дозволить широко використовувати їх в умовах степового Придніпров’я.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 12.

УДК 504.06:581.42(477.64)

Г. В. Бикова
Таврійський державний агротехнологічний університет, Мелітополь, Україна

G. V. Bykova
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Нині існує проблема забруднення територій великих і малих міст. Мелітополь не став винятком. Здавна місто було індустріальним через його високий промисловий потенціал. Із часом кількість підприємств і їх потужність зменшилась, але їх вплив на довкілля залишився значним. Також Мелітополь має ряд великих небезпечних об’єктів, що завдають значної шкоди довкіллю. До них можна віднести об’їзну дорогу, зараз розташовану майже в центрі міста, велике звалище ТПВ та військові склади у с. Новобогданівка поблизу Мелітополя. Тому дослідження середовища міста – важлива, поки що мало досліджена проблема. Об’єкт даного дослідження – сосна кримська. Даний вид широко застосовується для біоіндикаційних досліджень через низку переваг: дуже поширений вид у культурі країни, хвою можна забирати у будь-яку пору року, вид дуже чутливий до змін стану атмосферного повітря. Це зв’язано з тим, що хвоя сосни володіє здатністю ефективно поглинати забруднюючі речовини, зокрема сполуки металів у вигляді аерозолів за рахунок осадження останніх у порожнинах і повітряних каналах листової пластинки. Сосна здатна концентрувати низку металів, сполуки яких поглинаються кореневою системою.

Для того, щоб дослідити залежність пошкоджень хвої сосни кримської та забруднення довкілля обрано 6 контрольних ділянок. Усього досліджено 150 хвоїнок, середнє значення їх довжини – 12,7 см, мінімальна довжина – 5,9 см (залізничний вокзал), максимальна – 19,0 см (парк ім. Горького). У результаті дослідження виявлено ділянки з різним забрудненням, що свідчить про нерівномірний розподіл антропогенного навантаження. Загалом із 150 хвоїнок пошкоджено 119: на них виявлено 160 пошкоджень. Ступінь пошкодження у відсотках коливався від 6,2 (парк Горького) до 25,0 % (с. Нове). Найбільшу кількість уражень відмічено на трьох ділянках: 1 – село Нове (41 шт., 25 %), 5 – двір університету ТДАТУ (40 шт., 25 %), 2 – територія заводу МЗТГ (38 шт., 24 %). Найбільший відсоток займають коричневі плями (52,5 %), сухі кінці (38,1 %) та білі плями (9,4 %). Найбільше коричневих плям відмічено на території заводу «Гідросила МЗТГ» (25 шт.), найменше – у лісопарку (5 шт.). Визначено три дослідні ділянки, в яких зустрічались усі зазначені види пошкоджень (1, 3 та 5).

Якщо порівнювати ділянки з різним навантаженням (такі як с. Нове та парк Горького) можна відмітити таке: значення пошкоджень коливаються у широкому діапазоні, у парку сприятливіші екологічні показники, що можуть свідчити про менше забруднення, на відміну від проби, відібраної із с. Нове, в якій чітко виявляється значний негативний вплив на довкілля та організм людини. В індустріальних районах міста також відмічено сильне коливання показників: на території заводу МЗТГ пошкодження більше, ніж на території вокзалу. Біля заводу існує загроза виникнення несприятливих екологічних наслідків.

Аналіз стану навколишнього середовища м. Мелітополь за допомогою біоіндикації показує, що екологічна ситуація на його території загалом нормальна. Але у таких місцях, як завод «Гідросила МЗТГ» та університет ТГАТУ результати наших досліджень опосередковано свідчать про формування екологічних ризиків унаслідок забруднення атмосферного повітря та ґрунту. Зменшити їх вплив можна за допомогою створення спеціальних насаджень із бузку, липи та сосни, які добре переносять міське забруднення.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 11.

УДК 504.5:637.5’64

Є. Л. Бєдєнков
Представництво ПрАТ “ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом»”

Y. L. Bedenkov
Regional Department of the “IHE “Interregional Academy of Personnel Management”” Ltd.

Свиноферми – місце утворення, накопичення та тривалого зберігання значної кількості органічних відходів, які можуть бути джерелом потрапляння в довкілля різноманітних забруднювальних речовин мінерального, органічного та біогенного походження. Крім того, життєдіяльність і фізіологічні процеси в організмі самих свиней можуть завдати певної шкоди навколишньому середовищу, особливо за великого скупчення тварин на обмеженій території та неналежних умов їх утримання.

Беззаперечним є те, що галузь свинарства негативно впливає на стан навколишнього середовища. Нарощування виробництва продукції свинарства призводить до збільшення викидів парникових газів (метану та геліоксиду нітрогену, або закису азоту). Геліоксид нітрогену набагато більше впливає на зміну кліматичних процесів, ніж метан, і утворюється в основному під час розкладання гною тварин.

Нині важливе оцінювання впливу на довкілля діяльності господарств із виробництва свинини в межах їх розташування. Постійне проведення комплексного оцінювання діяльності окремих свинокомплексів і свиноферм, роблять свій внесок у формування екологічних умов прилеглої території, допоможе знайти способи оптимізації та зменшення негативного впливу на довкілля як окремих свиноферм, так і галузі свинарства в цілому.

Джерела забруднення в галузі свинарства – відстійники з відходами на території свинокомплексів, куди потрапляють гній і сеча тварин, стічні води, залишки кормів та стимуляторів росту, різних лікувальних і дезінфекувальних засобів. У цій органічній масі відбуваються різноманітні хімічні та мікробіологічні процеси. У разі неналежної утилізації таких відходів неминучі негативні наслідки як для довкілля, так і для самих тварин і працівників ферми, а також людей, які проживають неподалік цих підприємств.

Головні джерела забрудненням – неочищені та необроблені гноєві маси, що містять у собі хвороботворні бактерії, яйця гельмінтів, насіння бур’янів, різноманітні хімічні елементи, які потрапляють у ґрунтові води та накопичуються у продукції рослинництва, а далі за ланцюгами живлення потрапляють до організму людини, спричиняючи негативні наслідки.

Потрапляючи у водні об’єкти, відходи свинарства разом із наявними у них шкідливими організмами та мінеральними сполуками спричиняють евтрофікацію (цвітіння води), у процесі якої відбувається інтенсивний ріст і розвиток синьо-зелених водоростей. За над­лишкової кількості органічних речовин у воді під час їх розкладання спостерігається утворення аміаку. А пряме потрапляння у водне середовище хвороботворних мікроорганізмів спричиняє масову загибель риби та робить воду непридатною для споживання.

Для зменшення екологічного навантаження від компонентів на об’єкти довкілля, необхідно дотримуватися всіх технологічних вимог, починаючи від розміщення та будівництва свинокомплексів і завершуючи їх діяльністю постійно створювати відповідний мікроклімат як всередині приміщень для утримання тварин, так і на території свинокомплексів.

Однією з найважливіших проблем і надалі залишаються відходи виробництва: своєчасне видалення з приміщення, забезпечення належних умов зберігання та переробки на технологічно правильно облаштованих місцях їх утилізації. Вітчизняними та зарубіжними вченими створені та застосовані на практиці відповідні мікроорганізми та препарати для переробки гною, сечі, соломи, тирси. В Україні застосовано мікробіологічний препарат ТМ «Водограй», у республіці Татарстан для утилізації гною використовують непатогенні та нетоксичні дріжджі роду Saccharomyces cerevisiae (Meyen ex E. C. Hansen, 1883) і Candida, які мають здатність рости у широкому діапазоні pH, стійкість до хімічних забруднювачів. Одна з переваг застосування мікроорганіз­мів – видалення протягом декількох діб неприємного специфічного запаху з приміщень, що пояснюється їх здатністю асимілювати азот із сечовини, знезаражувати субстрат від бактерій, які викликають гнійні анаеробні процеси з виділення аміаку та сірководню.

Майбутні інновації зі зберігання гною, переробки та очищення стічних вод будуть базуватися на біотехнологіях. Створення відповідних мікроорганізмів забезпечить нові можливості для ефективної обробки гною та стічних вод, очищення води надзвичайно важливе на регіональному рівні для підтримання ефективного водного балансу.

Ефективність заходів із захисту довкілля від негативного впливу промислового виробництва свинини значною мірою залежить від регіональної можливості використовувати найсучасніші захисні технології та стратегії формування регуляторних механізмів та інформаційних систем із покращення екологічних показників.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 9-10.

УДК 581.9(477.63)

Б. О. Барановський, О. М. Масюк, А. В. Жихарєва
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна 

B. O. Baranovsky, O. M. Masyuk, A. V. Zhikharеva
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Родина Роасеае є однією з найбільших родин світової флори судинних рослин, налічує близько 10 тисяч видів із близько 700 родів (Цвелев, 1976). Представники цієї родини поширені по всій земній кулі: від спекотних тропіків до холодних пустель Арктики та Антарктики, від рівня моря до снігової лінії високогірь. Вони нерідко виступають як домінанти та едифікатори у складі рослинного покриву трав’янистих типів рослинності Землі.

Злакові входять у десятку найширше представлених родин у всіх областях світу. Наприклад у флорі Арктичної області вони займають 12,4 % загальної кількості видів. У Бореальній області злаки складають 9,2 %, у Середземноморській – 8 %, у тропіках – 3,6 %, у Субтропічній області – 4,6 %. Роль злаків, як і інших однодольних, знижується по мірі віддалення від крайньої півночі до помірних, і далі до екваторіальних широт (Толмачев, 1974). У межах України родина Роасеае включає 71 рід (із них тільки 4 – в культурному стані) і 208 видів (із них тільки 15 культивуються) (Прокудин, 1964).

Багаторічний антропогенний вплив на територію Степу України призвів до значної трансформації природного рослинного покриву. Нині спостерігається значне скорочення так­сономічного та ценотичного різноманіття степових фітоценозів, у більшості яких домінують злаки. Згідно Постанови Кабінету міністрів України «Про ведення державного обліку і кадастру рослинного світу» та відповідно до статті 38 Закону України «Про рослинний світ», Міжнародної конвенції «Про збереження біорізноманіття» за ініціативи Мінекоресурсів у 2000 році започатковане створення Державного кадастру рослинного світу України, який має слугувати науково обґрунтованим базисом ефективного збереження та відтворення фіторізноманіття, керованого та регульованого використання ресурсів різних груп корисних рослин, таких як харчові, лікарські, технічні тощо (Шеляг-Сосонко та ін., 2003).

Флора злаків Дніпропетровщини складає 141 вид (Тарасов, 2012). У флорі злакових Дніпропетровської області зустрічається 9 видів, занесених до Червоної книги України. Із них п’ять видів мають категорію II, три види – категорію III та один вид – категорію І. У флорі злакових Дніпропетровської області зустрічається три види занесені до Світового Червоного списку (Agropyron dasyanthum Ledeb. – житняк пухнастоквітковий, Elytrigia stipifolia (Czem. ex Nevski) Nevski – пирій ковилолистий, Stipa dasyphylla (Czem. et Lindem.) Trautv. – ковила пухнатолиста), один вид знаходиться в Європейському Червоному списку (Elytrigia stipifolia (Czem. ex Nevski) Nevski – пирій ковилолистий), 9 видів занесені до Червоної книги України, 31 вид – до Червоного списку області.

Флора судинних рослин НПП «Орільський» складає 943 види, які відносяться до 111 родин. Екоморфічний аналіз показує, що серед клімаморф переважають гемікриптофіти (533 види), серед біоморф – багаторічники (548 видів), серед геліоморф – сциогеліофіти, серед трофоморф – мезотрофи (591 вид), серед гігроморф – мезофіти, серед ценоморф більшість видів представлена лісовою, лучною та рудеральною рослинністю.

У складі флори судинних рослин НПП «Орільський» виявлено 209 рудеральних та 54 адвентивні види рослин, що свідчить про антропогенну трансформованість дослідженої території. Флора злаків ріки Оріль складає 92 види. Результати кількісного аналізу флори злаків долини р. Оріль показали, що серед трофоморф переважну більшість складають мезотрофи (34,8 %), а найменшу – алко-мегатрофи (1,0 %). Серед гігроморф найбільше мезо-ксерофітів (26,1 %), а найменше – гігрофітів та гело-гігрофітів (4,3 і 1,0 % відповідно). Із геліоморф переважають геліофіти (64,8 %), а найменшу частку складають сциофіти (2,2 %). Серед ценоморф найбільшу частку у флорі злаків долини р. Оріль займають степанти та пратанти (19,6 і 31,5 % відповідно). Загальна кількість злакових видів у флорі долини ріки Оріль сягає 92, що складає 9,8 % загального видового різноманіття (940 видів).

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 8-9.

УДК 581.9(477.63)

Б. О. Барановський, О. М. Масюк, Д. В. Орищенко
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна
B. O. Baranovsky, O. M. Masyuk, D. O. Oryshchenko
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Степові ліси в чужій для них обстановці Степу розвиваються в умовах географічної невідповідності та виступають як екстразональний тип рослинності. На загальному фоні пануючих безлісих просторів вони представляються у вигляді смуг уздовж русел річок і в глибоких балках, де близьке залягання ґрунтових вод забезпечує формування сприятливих для лісових видів лісорослинних умов. Тут ліс знаходиться в умовах своєї «екологічної відповідності». Саме лісорослинні умови визначають склад і структуру степових лісів, які, маючи велику специфічність, несуть на собі відбиток «зональних чинників», у першу чергу, жаркого, посушливого клімату, навколишньої флори та фауни (Бельгард, 1950).

У північно-степовій підзоні України ліси поділяються на соснові (бори), дубові (діброви), вербові (вербняки) та тополеві (осокірники) (Бельгард, 1950). Соснові ліси розповсюджені у долинах великих (Дніпро) і середніх річок (Оріль, Самара) на других терасах (аренах). Основу соснових лісів складає сосна звичайна. Чагарниковий і трав’яний покрив представлений в основному ксерофільними та оліготрофними видами. Трав’яниста, мохова та лишайникова флора арени складається переважно з поєднання лісових видів зі степовими, лучними та болотними.

Дубові ліси поділяються на долинні (заплавні) та байрачні. Тут деревний ярус, крім дуба, представлений також іншими деревними породами, такими як ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), липа, клен польовий (Acer сampestre L.), клен гостролистий (Acer platanoides L.) і в’язи (Ulmus foliacea Gilib., U. laevis Pall.). Чагарниковий і трав’янистий ярус представлений мезофітними, мезотрофними або мегатрофними видами.

Заплавні ліси поділяються на тривалозаплавні (заплава Дніпра) та короткозаплавні (заплави Самари та Орілі). Розміщення деревно-чагарникових видів у заплаві значною мірою визначається такою їх екологічною властивістю, як заплавовитривалість, тобто пристосуванням рослинного організму до своєрідних умов весняних повеней. Тому у тривалозаплавних умовах присутні вербняки та осокірники, які відсутні у короткозаплавних умовах (Бельгард, 1950).

Флора заплавних лісів Приорілля відрізняється значним видовим різноманіттям. Деревні та чагарникові породи представлені тут майже всіма видами, притаманними дібровам. Крім широко поширеного дуба звичайного (Quercus robur L.) тут зустрічаються його звичайні супутники: ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), в’язові (Ulmus foliacea Gilib., U. laevis Pall.), клени (Acer platanoides L., A. campestre L., A. tataricum L.). Із чагарників поширені ліщина звичайна (Corylus avellana L.), бересклет європейський (Evonymus europaea L.) тощо. Крім зазначених видів у зволожених едафотопах можуть зустрічатися верби (Salix alba L., S. fragilis L., S. triandra L.), тополі (Populus nigra L. і P. alba L.), характерні також для тривалозаплавних лісів.

Рослинний покрив короткозаплавних лісів, незважаючи на деякі домішки тривало- та середньозаплавних лучних і болотних рослин, в основній своїй масі представлений лісовими (дібровними) видами. У першу чергу треба вказати на наявність так званих представників дібровного широкотрав’я: зірочника ланцетовидного (Stellaria holostea L.), копитняка європейського (Asarum europaeum L.), медунки темної (Pulmonaria obscura Dum.) і багатьох інших, а також цілої низки весінніх ефемероїдів.

У короткозаплавних лісах значно зростає кількість видів і, крім цього, збільшується кількість лісових видів, які сприяють утворенню однорідних лісових біоценозів. У лісах, що перебувають у незадовільних лісорослинних умовах (засолені та заболочені ґрунти, антропогенно трансформовані ділянки), спостерігається вторгнення лучних, болотних, галофільних, а також рудеральних видів.

В умовах арени з деревних і чагарникових видів зустрічаються сосна (Pinus silvestris L.), дуб (Quercus robur L.), береза пухнаста (Betula pubescens Ehrh.), осика (Populus tremula L.), верба гостролиста (Salix acutifolia Willd.), сіролоз (Salix cinerea L.), рокитники (Cytisus ruthenicus L. і C. borysthenicus Grun.), бересклет бородавчатий (Euonymus verrucosus Scop.) і деякі інші оліго- та мезотрофні види.

У судібровах, де ґрунтові умови в межах арени досягають максимальної родючості, крім оліго- та мезотрофів, зустрічаються пермезотрофи (липа серцелиста (Tilia cordata Mill.)), субмегатрофи (вільха чорна (Alnus glutinosa L.)) і навіть мегатрофи (ліщина звичайна (Corylus avellana L.) і бересклет європейський (Evonymus europaea L.)).

У складі флори трав’янистого ярусу у борах і суборах панують оліго- та мезотрофи, а в судібровних біоценозах починають домішуватися мегатрофні види. На безлісих ділянках арени (галявинах, узліссях) поширена флора піщаного степу: типчак Беккера (Festuca вeckeri Hack.), кипець сизий (Koeleria glauca Spreng.), ковила піщана (Stipa pennata subsp. sabulosa (Pacz.) Tzvelev), сухоцвіт піщаний (Helichrysum arenarium L.), волошка піщана (Centaurea borysthenica Grun.), льнянка пахуча (Linaria odora (M.B.) Fisch.), деревій Гербера (Achillea gerberi Willd.) і багато інших.

Флора лісових біоценозів долини Орілі включає чимало ендемічних і реліктових видів, а також видів із північним ареалом, які не притаманні флорі Степу України. Загальна кількість лісових видів у флорі долини Орілі сягає 154, що складає 16 % загального видового різноманіття (940 видів).

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 7-8.