УДК 628.477

І. Б. Вороновський, О. А. Євдокимова
Таврійський державний агротехнічний університет, Мелітополь, Україна,
voronovsky@list.ru, elena_e_melitopol@mail.ru

I. B. Voronovskiу, O. A. Evdokimova
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Щодня питання збереження природи стає дедалі актуальнішим. Тому кожен повинен бути зацікавленим у правильній утилізації техніки та відходів. Це стосується і засобів догляду за автомобілем. Утилізація машинного масла, відпрацьованого автомобільного масла та мастильних матеріалів повинна проводитися з дотриманням усіх правил і техніки безпеки. Переробка масла – не тільки необхідність, зумовлена екологічними проблемами, а і можливість отримати корисну промислову сировину. Утилізація відпрацьованого мастила передбачена природоохоронним законодавством України. Згідно із Постановою КМУ від 17 грудня 2012 року № 1221 утилізація мастила включає в себе такий перелік обов’язкових до утилізації речовин:

– рідина для гідравлічних передач відпрацьована;

– компресорні, турбінні, моторні відпрацьовані мастила;

– редукторні та трансмісійні мастила;

– антикорозійні та електроізоляційні мастила;

– відпрацьовані речовини для обробки верстатів після вилучення їх з форм;

– використані речовини після змащення механізмів і автомобілів.

Усім відомо, що поховане в ґрунті або вилите у воду моторне масло завдає непоправної шкоди навколишньому середовищу. Уникнути забруднення можна лише шляхом правильної утилізації моторного масла або підготовки його для повторного використання.

Зберігати відпрацьоване автомобільне масло слід у тарі, що герметично закривається, не протікає та має щільну кришку. Такі контейнери можна легко купити у спеціалізованих автомагазинах і роздрібній торгівлі. Перед застосуванням тари для зберігання автомастила, слід переконатися, що раніше вона не використовувалась для зберігання інших хімічних речовин. Крім того, доречним буде використання тканини, яку слід підстелити під контейнер щоб уникнути розбризкування та протікання масла на землю.

У процесі утилізації моторного масла можна досягти істотної вигоди. Вторинна переробка дозволяє отримати відпрацьовані мастила, які внаслідок також знаходить своє застосування у вигляді: сировини для виробництва деяких сортів олії, пічного палива, компонента, який використовується у процесі виготовлення конструкцій із залізобетону, консерванту для металу, що піддається корозії, добавки до бітуму для ремонту доріг.

Утилізація відпрацьованого моторного масла має своєю метою очищення масла від забруднюючих його домішок і продуктів старіння. Спочатку видаляються вода та твердотільні забруднювачі. Після цього масло повинно відстоятися та піддатися фільтрації. Як варіант застосовують відцентрову очистку. Крім цього для очищення можуть застосовуватися випарювання, коагуляція та адсорбція.

Якісну регенерацію можливо зробити тільки за наявності обладнання високої якості, адже утилізація відпрацьованого моторного масла – трудомісткий і витратний процес. Величезну частку витрат становить збирання, зберігання та перевезення відпрацьованого масла до місця переробки.

Нині все ще залишається проблемою організація збирання відпрацьованих масел, від­сутність системи прийому відпрацьованих моторних масел від фізичних осіб. Як відзначають фахівці, саме в цьому середовищі здійснюється значний оборот великих обсягів відпрацьова­них масел і саме прості споживачі позбавлені можливості здавання відпрацьованих масел для їх подальшої переробки.

Повторне використання можливе для різних типів відпрацьованих мастил: роблять переробку моторного масла, трансмісійного масла, гідравлічних, індустріальних масел, мастил тощо. Відпрацьоване моторне масло утилізують шляхом його переробки на дизельне паливо. У процесі переробки відпрацьованого масла з нього у першу чергу видаляють воду, а також тверді забруднювачі (механічні домішки). Масло випарюють, піддають перегонці, потім адсорбції або коагуляції. Залежно від процесу переробки машинного масла, отримують один із видів базових масел, які можуть бути перетворені на товарні масла компаундуванням і внесенням присадок. При переробці відпрацьованого моторного масла воно очищується від кислот, води та твердих домішок. Обладнання для переробки відпрацьованого масла являє собою установки або стенди очищення.

Стенди очищення очищають робочі рідини в гідросистемах, індустріальні та енергетичні мастила, видаляють домішки з дизельного палива та гасу. Переробка масла за допомогою стендів очищення знаходить застосування у безлічі галузей промисловості. Пристрої використовують у літакобудуванні, машинобудуванні, газовій і нафтовій промисловості, у харчовому виробництві, на пунктах обслуговування техніки та інших підприємствах, де необхідна переробка масла. Необхідно виконувати всі рекомендації для проведення правильного збирання та утилізації автомоторного масла, або підготувати його для повторного використання після відповідного процесу регенерації, очищення та відновлення основних фізико-хімічних властивостей для його повторного застосування.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 14-15.

УДК 574.45

Э. С. Бочанов, В. Д. Цибиков, А. А. Яровенко
Дальневосточный федеральный университет, Владивосток, Россия, ivan_deniska@inbox.ru

Е. Bochanov, V. Tsibikov, A. Yarovenko
Far Eastern Federal University, Vladivostok, Russia

Площадь техногенных ландшафтов на юге Дальнего Востока России продолжает увеличиваться, что связано с деятельностью горнодобывающей промышленности. Влияние техногенных воздействий на экосистемы находит отражение в изменении почвенно-растительного покрова. При этом количественно влияние техногенеза целесообразно оценивать по продуктивности фитоценозов в посттехногенный период их формирования, что обуславливает необходимость проведения мониторинговых исследований за состоянием почвенно-растительного покрова. Связано это с изменением основных потоков поступления энергии органического вещества растительного происхождения и ее дальнейшей трансформацией в ходе процессов гумусообразования, во многом обуславливая экологическую стабильность экосистем. Объектом исследований явились растительность и почвы рекультивируемого участка шахты ОО «Правобережное» (Приморский край, Партизанский район, пос. Углекаменск).

Общую фитомассу (надземную и подземную) растительных сообществ определяли методом укосов на учетных площадках размером 1 м², заложенных в трехкратной повторности по методике, предложенной Н. И. Базилевич с соавторами. Наряду с запасами фитомассы определяли общий запас растительного органического вещества.

Для всех исследуемых площадок отвалов (1–5) в 2014 г. свойственно резкое возрастание общих запасов растительного органического вещества по сравнению с 2010 г. В значительной мере увеличилось разнообразие растительности. На мониторинговой площадке 1 появились представители семейства Ranunculaceae (ломонос) и Geraniaceae (герань). На этой площадке отмечено накопление мортмассы. Основной вклад в формирование общих запасов органического вещества вносит надземная часть фитомассы представителей семейства Onagraceae (энотера), Fabaceae (донник белый, люцерна), Asteraceae (полынь маньчжурская, бодяк щетинистый, полынь теневая). Наибольшее количество органического углерода и более высокие энергетические показатели свойственны для надземной части фитомассы. Накопление мортмассы свидетельствует об органо-аккумулятивной стадии гумусонакопления и заторможенности процессов разложения растительного органического вещества.

На площадке 2 видовой состав растительности также стал более разнообразен, что привело к большему накоплению фитомассы по сравнению с 2010 г. Основной вклад в формирование общих запасов растительного органического вещества вносят представители семейства Fabaceae (донник белый) и Asteraceae (горчак, полынь маньчжурская). Запасы мортмассы значительно снизились, что на наш взгляд связано с усилением процессов трансформации органического вещества и переходом от органо-аккумулятивной стадии к дерновой стадии гумусонакопления.

На площадке 3 запасы фитомассы возросли, существенно увеличилось содержание органического углерода и энергетические показатели растительного органического вещества. В общем запасе фитомассы явно преобладала надземная часть и мортмасса. Основной вклад в формирование надземной части запасов фитомассы вносят представители семейств Asteraceae (полынь маньчжурская) и Fabaceae (донник белый). Основной вклад в формирование общих запасов фитомассы внесли представители семейств злаковых (Poaceae), а также Asteraceae (полынь маньчжурская, полынь тенистая) и Rosaceae (репешок).

На мониторинговой площадке 5 (угольный склад) по сравнению с 2010 г изменился состав растительности, появились представители семейств Ranunculaceae и Ulmaceae. Основной вклад в формирование надземной части запасов фитомассы вносят представители Equisetaceae (хвощ полевой), Fabaceae (донник желтый, вика амурская), Asteraceae (горчак корейский, полынь красночерешковая). Основное содержание органического углерода, как и запасы фитомассы, приурочены к надземной ее части. В таких условиях формируются эмбриоземы инициальные.

Таким образом, для всех исследуемых мониторинговых площадок ООО «Право­бережное», по сравнению с 2010 г. свойственно возрастание общих запасов фитомассы. В структуре фитомассы преобладает надземная часть и мортмасса. Прослеживается общая тенденция к увеличению содержания органического углерода в растительном веществе и их энергетических показателей. Благоприятные гидротермические условия способствовали уве­личению фиторазнообразия на исследуемых мониторинговых площадках ООО «Право­бережное», развитию почвообразовательных процессов и переходу от инициальной (площад­ки 1 и 3) к органо-аккумулятивной и дерновой (площадка 2) стадиям гумусонакопления.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 13-14.

УДК 581.6(477.63)

О. М. Боброва, Ю. В. Лихолат, Т. Ю. Лихолат, Р. Ю. Красуля
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна, daalion@yandex.ua

O. M. Bobrova, Y. V. Lykholat, T. Y. Lykholat, R. Y. Krasulia
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Починаючи з 2004 р. нами проводяться дослідження інтродукції представників роду Berberis L. в умовах степового Придніпров’я. У ході цієї роботи вивчено такі види׃ Berberis vulgaris L., B. poirettii Schneid., B. amurensis Hurp., B. macracantha Schrad., B. lycium Royle., B. canadensis Mill., B. heteropoda Schrenk., B. nummularia Bge., B. oblonga (Rgl) Schneid. Встановлено розміри їх листової пластинки. Найбільша листова пластинка (довжина до 4,1, ширина до 1,9 см) характерна для B. macracantha, B. vulgaris, B. amurensis і B. canadensis. Середня величина листової пластини (довжина до 3,3, ширина до 3,1 см) притаманна для B. oblonga, B. lycium, B. poirettii. Найменший розмір листка (довжина до 2,9, ширина до 1,3 см) характерний для B. heteropoda та B. nummularia.

Барбариси як і багато інших декоративних рослин пошкоджуються хворобами та шкідниками. Серед найпоширеніших непаразитарних хвороб барбарисів, які викликані порушенням фізіологічних процесів внаслідок недотримання агротехніки або дії екологічних факторів, є пошкодження листя та бутонів низькими та високими температурами, вимоканням або посухою.

Серед паразитарних хвороб найпоширеніші філлостіктоз (темно-червона плямистість барбариса), іржа, борошниста роса, бактеріальний рак. Найдієвіший захід боротьби з філлостіктозом – обрізка рослин із послідуючим спалюванням пошкодженого листя. При хімічній обробці використовують бордоську суміш або інші фунгіциди які містять мідь. Для боротьби з іржею після розпускання бруньок проводять обробку бордоською сумішшю та цинебом, хлорокисом міді, каптаном. До заходів боротьби з борошнистою росою належить обробка листя і пагонів меленою або колоїдною сіркою. За необхідності проводять обробку суспензією колоїдної сірки. У випадку враження бактеріальним раком хворі рослини вибраковують і спалюють.

До шкідників барбарисів належать барбарисова тля, вишнева муха тощо. Барбарисова попелиця (Liosomachis berberidis Katl.) призводить до зморщування листків. Заходи боротьби – обприскування навесні розчином господарського мила, актеліком.

Вишнева муха (Rhagoletis cerasi L.) – відкладає личинки під час зав’язування плодів, які потім живляться м’якоттю зрілих плодів. Заходи боротьби – обприскування розчином децису (0,05–0,10 %).

При вражені рослин листковою барбарисовою галицею (Perrisia berberidis Kieff.) її личинки висмоктують сік молодих листків, внаслідок чого останні деформуються. На листковій поверхні утворюються червоні горбчики, усередині яких знаходиться декілька десятків дрібних личинок. Заходи боротьби – обприскування розчином децису (0,05–0,10 %) та актеліком.

Таким чином, на основі проведених морфологічних досліджень представників роду Berberis L. встановлено видову специфічність реакції на умови навколишнього середовища, а своєчасне проведення заходів профілактики та боротьби зі шкідниками та хворобами дозволить широко використовувати їх в умовах степового Придніпров’я.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 12.

УДК 504.06:581.42(477.64)

Г. В. Бикова
Таврійський державний агротехнологічний університет, Мелітополь, Україна

G. V. Bykova
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Нині існує проблема забруднення територій великих і малих міст. Мелітополь не став винятком. Здавна місто було індустріальним через його високий промисловий потенціал. Із часом кількість підприємств і їх потужність зменшилась, але їх вплив на довкілля залишився значним. Також Мелітополь має ряд великих небезпечних об’єктів, що завдають значної шкоди довкіллю. До них можна віднести об’їзну дорогу, зараз розташовану майже в центрі міста, велике звалище ТПВ та військові склади у с. Новобогданівка поблизу Мелітополя. Тому дослідження середовища міста – важлива, поки що мало досліджена проблема. Об’єкт даного дослідження – сосна кримська. Даний вид широко застосовується для біоіндикаційних досліджень через низку переваг: дуже поширений вид у культурі країни, хвою можна забирати у будь-яку пору року, вид дуже чутливий до змін стану атмосферного повітря. Це зв’язано з тим, що хвоя сосни володіє здатністю ефективно поглинати забруднюючі речовини, зокрема сполуки металів у вигляді аерозолів за рахунок осадження останніх у порожнинах і повітряних каналах листової пластинки. Сосна здатна концентрувати низку металів, сполуки яких поглинаються кореневою системою.

Для того, щоб дослідити залежність пошкоджень хвої сосни кримської та забруднення довкілля обрано 6 контрольних ділянок. Усього досліджено 150 хвоїнок, середнє значення їх довжини – 12,7 см, мінімальна довжина – 5,9 см (залізничний вокзал), максимальна – 19,0 см (парк ім. Горького). У результаті дослідження виявлено ділянки з різним забрудненням, що свідчить про нерівномірний розподіл антропогенного навантаження. Загалом із 150 хвоїнок пошкоджено 119: на них виявлено 160 пошкоджень. Ступінь пошкодження у відсотках коливався від 6,2 (парк Горького) до 25,0 % (с. Нове). Найбільшу кількість уражень відмічено на трьох ділянках: 1 – село Нове (41 шт., 25 %), 5 – двір університету ТДАТУ (40 шт., 25 %), 2 – територія заводу МЗТГ (38 шт., 24 %). Найбільший відсоток займають коричневі плями (52,5 %), сухі кінці (38,1 %) та білі плями (9,4 %). Найбільше коричневих плям відмічено на території заводу «Гідросила МЗТГ» (25 шт.), найменше – у лісопарку (5 шт.). Визначено три дослідні ділянки, в яких зустрічались усі зазначені види пошкоджень (1, 3 та 5).

Якщо порівнювати ділянки з різним навантаженням (такі як с. Нове та парк Горького) можна відмітити таке: значення пошкоджень коливаються у широкому діапазоні, у парку сприятливіші екологічні показники, що можуть свідчити про менше забруднення, на відміну від проби, відібраної із с. Нове, в якій чітко виявляється значний негативний вплив на довкілля та організм людини. В індустріальних районах міста також відмічено сильне коливання показників: на території заводу МЗТГ пошкодження більше, ніж на території вокзалу. Біля заводу існує загроза виникнення несприятливих екологічних наслідків.

Аналіз стану навколишнього середовища м. Мелітополь за допомогою біоіндикації показує, що екологічна ситуація на його території загалом нормальна. Але у таких місцях, як завод «Гідросила МЗТГ» та університет ТГАТУ результати наших досліджень опосередковано свідчать про формування екологічних ризиків унаслідок забруднення атмосферного повітря та ґрунту. Зменшити їх вплив можна за допомогою створення спеціальних насаджень із бузку, липи та сосни, які добре переносять міське забруднення.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 11.

УДК 504.5:637.5’64

Є. Л. Бєдєнков
Представництво ПрАТ “ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом»”

Y. L. Bedenkov
Regional Department of the “IHE “Interregional Academy of Personnel Management”” Ltd.

Свиноферми – місце утворення, накопичення та тривалого зберігання значної кількості органічних відходів, які можуть бути джерелом потрапляння в довкілля різноманітних забруднювальних речовин мінерального, органічного та біогенного походження. Крім того, життєдіяльність і фізіологічні процеси в організмі самих свиней можуть завдати певної шкоди навколишньому середовищу, особливо за великого скупчення тварин на обмеженій території та неналежних умов їх утримання.

Беззаперечним є те, що галузь свинарства негативно впливає на стан навколишнього середовища. Нарощування виробництва продукції свинарства призводить до збільшення викидів парникових газів (метану та геліоксиду нітрогену, або закису азоту). Геліоксид нітрогену набагато більше впливає на зміну кліматичних процесів, ніж метан, і утворюється в основному під час розкладання гною тварин.

Нині важливе оцінювання впливу на довкілля діяльності господарств із виробництва свинини в межах їх розташування. Постійне проведення комплексного оцінювання діяльності окремих свинокомплексів і свиноферм, роблять свій внесок у формування екологічних умов прилеглої території, допоможе знайти способи оптимізації та зменшення негативного впливу на довкілля як окремих свиноферм, так і галузі свинарства в цілому.

Джерела забруднення в галузі свинарства – відстійники з відходами на території свинокомплексів, куди потрапляють гній і сеча тварин, стічні води, залишки кормів та стимуляторів росту, різних лікувальних і дезінфекувальних засобів. У цій органічній масі відбуваються різноманітні хімічні та мікробіологічні процеси. У разі неналежної утилізації таких відходів неминучі негативні наслідки як для довкілля, так і для самих тварин і працівників ферми, а також людей, які проживають неподалік цих підприємств.

Головні джерела забрудненням – неочищені та необроблені гноєві маси, що містять у собі хвороботворні бактерії, яйця гельмінтів, насіння бур’янів, різноманітні хімічні елементи, які потрапляють у ґрунтові води та накопичуються у продукції рослинництва, а далі за ланцюгами живлення потрапляють до організму людини, спричиняючи негативні наслідки.

Потрапляючи у водні об’єкти, відходи свинарства разом із наявними у них шкідливими організмами та мінеральними сполуками спричиняють евтрофікацію (цвітіння води), у процесі якої відбувається інтенсивний ріст і розвиток синьо-зелених водоростей. За над­лишкової кількості органічних речовин у воді під час їх розкладання спостерігається утворення аміаку. А пряме потрапляння у водне середовище хвороботворних мікроорганізмів спричиняє масову загибель риби та робить воду непридатною для споживання.

Для зменшення екологічного навантаження від компонентів на об’єкти довкілля, необхідно дотримуватися всіх технологічних вимог, починаючи від розміщення та будівництва свинокомплексів і завершуючи їх діяльністю постійно створювати відповідний мікроклімат як всередині приміщень для утримання тварин, так і на території свинокомплексів.

Однією з найважливіших проблем і надалі залишаються відходи виробництва: своєчасне видалення з приміщення, забезпечення належних умов зберігання та переробки на технологічно правильно облаштованих місцях їх утилізації. Вітчизняними та зарубіжними вченими створені та застосовані на практиці відповідні мікроорганізми та препарати для переробки гною, сечі, соломи, тирси. В Україні застосовано мікробіологічний препарат ТМ «Водограй», у республіці Татарстан для утилізації гною використовують непатогенні та нетоксичні дріжджі роду Saccharomyces cerevisiae (Meyen ex E. C. Hansen, 1883) і Candida, які мають здатність рости у широкому діапазоні pH, стійкість до хімічних забруднювачів. Одна з переваг застосування мікроорганіз­мів – видалення протягом декількох діб неприємного специфічного запаху з приміщень, що пояснюється їх здатністю асимілювати азот із сечовини, знезаражувати субстрат від бактерій, які викликають гнійні анаеробні процеси з виділення аміаку та сірководню.

Майбутні інновації зі зберігання гною, переробки та очищення стічних вод будуть базуватися на біотехнологіях. Створення відповідних мікроорганізмів забезпечить нові можливості для ефективної обробки гною та стічних вод, очищення води надзвичайно важливе на регіональному рівні для підтримання ефективного водного балансу.

Ефективність заходів із захисту довкілля від негативного впливу промислового виробництва свинини значною мірою залежить від регіональної можливості використовувати найсучасніші захисні технології та стратегії формування регуляторних механізмів та інформаційних систем із покращення екологічних показників.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 9-10.

УДК 581.9(477.63)

Б. О. Барановський, О. М. Масюк, А. В. Жихарєва
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна 

B. O. Baranovsky, O. M. Masyuk, A. V. Zhikharеva
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Родина Роасеае є однією з найбільших родин світової флори судинних рослин, налічує близько 10 тисяч видів із близько 700 родів (Цвелев, 1976). Представники цієї родини поширені по всій земній кулі: від спекотних тропіків до холодних пустель Арктики та Антарктики, від рівня моря до снігової лінії високогірь. Вони нерідко виступають як домінанти та едифікатори у складі рослинного покриву трав’янистих типів рослинності Землі.

Злакові входять у десятку найширше представлених родин у всіх областях світу. Наприклад у флорі Арктичної області вони займають 12,4 % загальної кількості видів. У Бореальній області злаки складають 9,2 %, у Середземноморській – 8 %, у тропіках – 3,6 %, у Субтропічній області – 4,6 %. Роль злаків, як і інших однодольних, знижується по мірі віддалення від крайньої півночі до помірних, і далі до екваторіальних широт (Толмачев, 1974). У межах України родина Роасеае включає 71 рід (із них тільки 4 – в культурному стані) і 208 видів (із них тільки 15 культивуються) (Прокудин, 1964).

Багаторічний антропогенний вплив на територію Степу України призвів до значної трансформації природного рослинного покриву. Нині спостерігається значне скорочення так­сономічного та ценотичного різноманіття степових фітоценозів, у більшості яких домінують злаки. Згідно Постанови Кабінету міністрів України «Про ведення державного обліку і кадастру рослинного світу» та відповідно до статті 38 Закону України «Про рослинний світ», Міжнародної конвенції «Про збереження біорізноманіття» за ініціативи Мінекоресурсів у 2000 році започатковане створення Державного кадастру рослинного світу України, який має слугувати науково обґрунтованим базисом ефективного збереження та відтворення фіторізноманіття, керованого та регульованого використання ресурсів різних груп корисних рослин, таких як харчові, лікарські, технічні тощо (Шеляг-Сосонко та ін., 2003).

Флора злаків Дніпропетровщини складає 141 вид (Тарасов, 2012). У флорі злакових Дніпропетровської області зустрічається 9 видів, занесених до Червоної книги України. Із них п’ять видів мають категорію II, три види – категорію III та один вид – категорію І. У флорі злакових Дніпропетровської області зустрічається три види занесені до Світового Червоного списку (Agropyron dasyanthum Ledeb. – житняк пухнастоквітковий, Elytrigia stipifolia (Czem. ex Nevski) Nevski – пирій ковилолистий, Stipa dasyphylla (Czem. et Lindem.) Trautv. – ковила пухнатолиста), один вид знаходиться в Європейському Червоному списку (Elytrigia stipifolia (Czem. ex Nevski) Nevski – пирій ковилолистий), 9 видів занесені до Червоної книги України, 31 вид – до Червоного списку області.

Флора судинних рослин НПП «Орільський» складає 943 види, які відносяться до 111 родин. Екоморфічний аналіз показує, що серед клімаморф переважають гемікриптофіти (533 види), серед біоморф – багаторічники (548 видів), серед геліоморф – сциогеліофіти, серед трофоморф – мезотрофи (591 вид), серед гігроморф – мезофіти, серед ценоморф більшість видів представлена лісовою, лучною та рудеральною рослинністю.

У складі флори судинних рослин НПП «Орільський» виявлено 209 рудеральних та 54 адвентивні види рослин, що свідчить про антропогенну трансформованість дослідженої території. Флора злаків ріки Оріль складає 92 види. Результати кількісного аналізу флори злаків долини р. Оріль показали, що серед трофоморф переважну більшість складають мезотрофи (34,8 %), а найменшу – алко-мегатрофи (1,0 %). Серед гігроморф найбільше мезо-ксерофітів (26,1 %), а найменше – гігрофітів та гело-гігрофітів (4,3 і 1,0 % відповідно). Із геліоморф переважають геліофіти (64,8 %), а найменшу частку складають сциофіти (2,2 %). Серед ценоморф найбільшу частку у флорі злаків долини р. Оріль займають степанти та пратанти (19,6 і 31,5 % відповідно). Загальна кількість злакових видів у флорі долини ріки Оріль сягає 92, що складає 9,8 % загального видового різноманіття (940 видів).

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 8-9.

УДК 581.9(477.63)

Б. О. Барановський, О. М. Масюк, Д. В. Орищенко
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара,
Дніпропетровськ, Україна
B. O. Baranovsky, O. M. Masyuk, D. O. Oryshchenko
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Степові ліси в чужій для них обстановці Степу розвиваються в умовах географічної невідповідності та виступають як екстразональний тип рослинності. На загальному фоні пануючих безлісих просторів вони представляються у вигляді смуг уздовж русел річок і в глибоких балках, де близьке залягання ґрунтових вод забезпечує формування сприятливих для лісових видів лісорослинних умов. Тут ліс знаходиться в умовах своєї «екологічної відповідності». Саме лісорослинні умови визначають склад і структуру степових лісів, які, маючи велику специфічність, несуть на собі відбиток «зональних чинників», у першу чергу, жаркого, посушливого клімату, навколишньої флори та фауни (Бельгард, 1950).

У північно-степовій підзоні України ліси поділяються на соснові (бори), дубові (діброви), вербові (вербняки) та тополеві (осокірники) (Бельгард, 1950). Соснові ліси розповсюджені у долинах великих (Дніпро) і середніх річок (Оріль, Самара) на других терасах (аренах). Основу соснових лісів складає сосна звичайна. Чагарниковий і трав’яний покрив представлений в основному ксерофільними та оліготрофними видами. Трав’яниста, мохова та лишайникова флора арени складається переважно з поєднання лісових видів зі степовими, лучними та болотними.

Дубові ліси поділяються на долинні (заплавні) та байрачні. Тут деревний ярус, крім дуба, представлений також іншими деревними породами, такими як ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), липа, клен польовий (Acer сampestre L.), клен гостролистий (Acer platanoides L.) і в’язи (Ulmus foliacea Gilib., U. laevis Pall.). Чагарниковий і трав’янистий ярус представлений мезофітними, мезотрофними або мегатрофними видами.

Заплавні ліси поділяються на тривалозаплавні (заплава Дніпра) та короткозаплавні (заплави Самари та Орілі). Розміщення деревно-чагарникових видів у заплаві значною мірою визначається такою їх екологічною властивістю, як заплавовитривалість, тобто пристосуванням рослинного організму до своєрідних умов весняних повеней. Тому у тривалозаплавних умовах присутні вербняки та осокірники, які відсутні у короткозаплавних умовах (Бельгард, 1950).

Флора заплавних лісів Приорілля відрізняється значним видовим різноманіттям. Деревні та чагарникові породи представлені тут майже всіма видами, притаманними дібровам. Крім широко поширеного дуба звичайного (Quercus robur L.) тут зустрічаються його звичайні супутники: ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), в’язові (Ulmus foliacea Gilib., U. laevis Pall.), клени (Acer platanoides L., A. campestre L., A. tataricum L.). Із чагарників поширені ліщина звичайна (Corylus avellana L.), бересклет європейський (Evonymus europaea L.) тощо. Крім зазначених видів у зволожених едафотопах можуть зустрічатися верби (Salix alba L., S. fragilis L., S. triandra L.), тополі (Populus nigra L. і P. alba L.), характерні також для тривалозаплавних лісів.

Рослинний покрив короткозаплавних лісів, незважаючи на деякі домішки тривало- та середньозаплавних лучних і болотних рослин, в основній своїй масі представлений лісовими (дібровними) видами. У першу чергу треба вказати на наявність так званих представників дібровного широкотрав’я: зірочника ланцетовидного (Stellaria holostea L.), копитняка європейського (Asarum europaeum L.), медунки темної (Pulmonaria obscura Dum.) і багатьох інших, а також цілої низки весінніх ефемероїдів.

У короткозаплавних лісах значно зростає кількість видів і, крім цього, збільшується кількість лісових видів, які сприяють утворенню однорідних лісових біоценозів. У лісах, що перебувають у незадовільних лісорослинних умовах (засолені та заболочені ґрунти, антропогенно трансформовані ділянки), спостерігається вторгнення лучних, болотних, галофільних, а також рудеральних видів.

В умовах арени з деревних і чагарникових видів зустрічаються сосна (Pinus silvestris L.), дуб (Quercus robur L.), береза пухнаста (Betula pubescens Ehrh.), осика (Populus tremula L.), верба гостролиста (Salix acutifolia Willd.), сіролоз (Salix cinerea L.), рокитники (Cytisus ruthenicus L. і C. borysthenicus Grun.), бересклет бородавчатий (Euonymus verrucosus Scop.) і деякі інші оліго- та мезотрофні види.

У судібровах, де ґрунтові умови в межах арени досягають максимальної родючості, крім оліго- та мезотрофів, зустрічаються пермезотрофи (липа серцелиста (Tilia cordata Mill.)), субмегатрофи (вільха чорна (Alnus glutinosa L.)) і навіть мегатрофи (ліщина звичайна (Corylus avellana L.) і бересклет європейський (Evonymus europaea L.)).

У складі флори трав’янистого ярусу у борах і суборах панують оліго- та мезотрофи, а в судібровних біоценозах починають домішуватися мегатрофні види. На безлісих ділянках арени (галявинах, узліссях) поширена флора піщаного степу: типчак Беккера (Festuca вeckeri Hack.), кипець сизий (Koeleria glauca Spreng.), ковила піщана (Stipa pennata subsp. sabulosa (Pacz.) Tzvelev), сухоцвіт піщаний (Helichrysum arenarium L.), волошка піщана (Centaurea borysthenica Grun.), льнянка пахуча (Linaria odora (M.B.) Fisch.), деревій Гербера (Achillea gerberi Willd.) і багато інших.

Флора лісових біоценозів долини Орілі включає чимало ендемічних і реліктових видів, а також видів із північним ареалом, які не притаманні флорі Степу України. Загальна кількість лісових видів у флорі долини Орілі сягає 154, що складає 16 % загального видового різноманіття (940 видів).

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 7-8.

УДК 581.52+581.91(477.63)

Б. О. Барановський, О. М. Масюк, О. А. Гарус
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

B. О. Baranovsky, О. M. Masyuk, О. A. Garus
Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Лучні угруповання розвиваються в різних екологічних умовах: від ксеромезофітних до гігрофітних, але оптимальними вважаються мезофітні умови середовища. Видовий склад, будова лучних травостоїв та їх сезонна динаміка залежать від впливу абіотичних факторів (головним чином кліматичних і ґрунтово-гідрологічних умов), а також антропогенезу природної зони.

Луки ділять на заплавні та суходільні. У Північному Степу заплавні луки розташовані в основному у заплавах річок. Ґрунти цього елементу долинно-терасових ландшафтів затоплюються весняними водами та володіють високою родючістю, у першу чергу завдяки мулу, який осідає під час розливу річок. Характерна особливість цих рослин – здатність переносити періодичне весняне затоплення. Ці луки відрізняються високим таксономічним і екоморфічним різноманіттям рослин завдяки комфортним умовам існування. Для заплав Північного Степового Придніпров’я характерне заливання водами весняних паводків (на різні строки), різка зміна їх водного режиму, нестача вологи в літні місяці, широкий розвиток явищ остепніння на ділянках, які іноді зовсім не заливаються повеневими водами. Крім того, у заплавах (переважно у притерасних, рідше центральних частинах) Орілі, Самари та інших річок цієї зони особливо в сухе та спекотне літо відбувається накопичення у поверхневих шарах ґрунту легкорозчинних солей, а в окремих місцях навіть утворення солонців і солончаків (Бельгард, 1950). Процес остепнення луків, а також засолення ґрунтів (при однакових умовах) зростає в напрямку з півночі на південь.

Залежно від тривалості повені для існування лучних угруповань розрізняють тривалозаплавні умови (заплава Дніпра) та короткозаплавні умови (заплави середніх і малих річок) (Раменский, 1927; Бельгард, 1950).

Заплавні луки долини Дніпра представлені лучно-степовими угрупованнями, справжніми та болотистими луками (Афанасьев, 1968). Остепнені луки (луки високого рівня) приурочені до помірно високих грив і гряд заплав. До початку літа вони розвиваються в умовах достатнього зволоження, а пізніше в їх ґрунтах спостерігається нестача вологи. Це часто (особливо у посушливі роки) призводить до вигорання травостою у багатьох угрупованнях остепнених луків.

Остепнені луки Дніпра представлені лише двома угрупованнями: із домінуванням Agrostis vinealis Schreb. і Cynodon dactylon (L.) Pers.

Справжні луки (луки середнього рівня) формуються головним чином злаковими угрупованнями Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Bromopsis inermis (Leyss.) Holub, Elytrigia repens (L.) Nevski, Alopecurus pratensis L., Festuca pratensis Huds., Beckmania eruciformis (L.) Host. Крім того, до складу справжніх луків входять також злаково-різнотравні та великорізнотравні луки зі справжніх луків найбільше поширені угруповання з переважанням Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Bromopsis inermis (Leyss.) Holub, Elytrigia repens (L.) Nevski, Beckmania eruciformis (L.) Host та Festuca pratensis Huds.

Для центральної заплави із дерново-лучними та лучними ґрунтами характерніші лучно-кострицеві, лучно-тонконогові та лучно-лисохвостові угруповання. Постійними супутниками кострицевих угруповань Дніпра є Dactylis glomerata L., Phleum pratense L., Agrostis vinealis Schreb., Arrenatherum elatius (L.) J. et C. Presl., Poa pratensis L., Elytrigia repens (L.) Nevski, Alopecurus pratensis L., з якими едифікатор асоціюється та утворює чисельні угруповання. У них травостій чітко диференціюється на три яруси: І – 80–100, II – 40–60, III – 15–30 см. Більш гідрофільний варіант луків центральної заплави являють угруповання із домінуванням у травостої Alopecurus pratensis L. Вони приурочені до знижених ділянок із тривалішим затопленням повеневими водами, внаслідок чого тут сформувалися дерново-лучні та лучні ґрунти різного ступеня оглеєння.

Болотисті луки (луки низького рівня), що розвиваються на дерново-глейових або мулистих ґрунтах займають середню позицію між справжніми луками та болотами. Найтиповішими для обох заплав є злакові угруповання з переважанням Phalaroides arundinacea (L.) Rausch., Glyceria maxima (C. Hartm.) Holmberg, Poa palustris L., Agrostis stolonifera L.

Заплавні луки долин середніх (Оріль і Самара) та малих річок відрізняються переважання мезофітів і порівняно меншим відсотком гігрофільних видів. Склад лучних угруповань різних еколого-топографічних зон заплави більш відрізняється ніж у заплаві Дніпра. Ценози прируслових луків складаються переважно з кореневищних і частково рихлокущових злаків (Bromus inermis (Leyss.) Holub, Elytrigia repens (L.) Nevski, Calamagrostis еpigeios (L.) Roth) та різнотрав’я (Tanacetum vulgare L., Artemisia campestris L., Linaria vulgaris Mill. тощо) (Кириченко, 1941). У центральній заплаві на рівнинних незначних пониженнях таких полянок концентруються сильно солонцюваті, суглинні, злегка осолоділі лучні ґрунти (асоціація Festuca valesiaca Goud. s.l.). По розлогих схилах до боліт і озер, що знаходяться серед полян центральної заплави, на суглинкових лучних злегка солонцюватих ґрунтах, формуються асоціації з Elytrigia repens (L.) Nevski, Calamagrostis еpigeios (L.) Roth, Carex melanostachya M. Bieb. ex Willd., основу утворюють мезофіти та гідромезофіти.

Луки центральної частини заплави, що не знаходяться під безпосереднім впливом лісу, відрізняються як флористичним складом, так і структурою асоціації. Тут різко збільшується злакова гpyпa, яка утворює аспект у першу половину літа. Поширені у центральній частині заплави вологі луки формуються у середній частині схилів до озер, на солонцюватих лучних важкосуглинкових ґрунтах. Домінують тут Elytrigia repens (L.) Nevski, Poa pratensis L., Juncus gerardii Loisel.

На нижніх частинах схилів до озер формуються лучно-болотні солонцюваті ґрунти. Для таких ґрунтів характерні асоціації з домінуванням Elytrigia repens (L.) Nevski.

Мокрі солончакуваті луки притерасної заплави представлені асоціаціями Еleocharis palustris (L.) Roem., Trifolium pannonicum (Jacq. ) Dobrocz., Agrostis stolonifera L. Головні представники даної асоціації – Bolboschoenus maritimus (L.) Palla, Еleocharis palustris (L.) Roem., Juncus gerardi Loisel., Trifolium repens L., Lactuca saligna L., Rumex crispus L., R. maritimus L., Xanthium strumarium L. тощо.

Дослідження флористичного складу луків долини ріки Оріль свідчать про значне таксономічне різноманіття угруповань лучної рослинності. В їх складі відмічено 216 видів судинних рослин, що складає 23 % загального складу флори, який нараховує 940 видів.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 5-6.

УДК 502.1:591.522(477.72)

В. І. Андросов
Таврійський державний агротехнологічний університет, Мелітополь, Україна, andviktor@mail.ua

V. I. Androsov 
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Для Херсонської області проблема збереження біорізноманіття вкрай складна та актуальна. Це обумовлено низкою особливостей місцевості, насамперед таких, як незначна площа природних біотопів, швидкі темпи їх трансформації та деградації, зростаючий рівень рекреаційного навантаження, недостатня забезпеченість охороною природних територій, недосконала законодавча база, яка не враховує специфіку місцевих екологічних умов.

Тваринний світ області багатий та різноманітний, адже тут є всі фізико-географічні умови для нормального існування тварин: сприятливий клімат, різноманітні природні умови, фітоценози різних типів, багато прісних і солоних водойм із великою площею акваторій та різними глибинами, наявність відслонень різних гірських порід та інших біотопів.

Землі лісового фонду – основне природне місцеперебування диких тварин, що обумовлює необхідність комплексного підходу до вирішення проблем забезпечення стійких лісових біоценозів та підвищення ефективності мисливства.

На основі даних, одержаних від звітів ТП 2 (полювання) за період 2010–2013 років чисельність копитних зростає на 1–50 % (олень плямистий, лань, муфлон, козуля, кабан) за рахунок сприятливих умов навколишнього середовища, помічено зниження чисельності оленя шляхетного на 33 особини (причина цього – недосконале управління ресурсами). Для хутрових звірів спостерігається позитивна та негативна динаміка чисельності: збільшення на 2–39 % (ондатра, бобер, вовк, єнотовидна собака, видра), обумовлене сприятливими погодними умовами, та зниження на 1–40 % (заєць-русак, білка, лисиця червона, борсук, куниця) через вплив антропогенних чинників. У 2013 році зникає тхір чорний (Екологічний паспорт Херсонської області, 2014).

Біорізноманіття швидко скорочується під впливом таких чинників як: зміни у землекористуванні, зміни клімату, надмірна експлуатація та забруднення довкілля.

Землі Херсонської області мають використовуватися відповідно до цільового призначення, визначеного законодавством. Але їх не завжди використовують за даним призначенням через прийняття незаконних рішень щодо виділення земель, самовільне зайняття земельних ділянок, їх забруднення або псування, неправомірне та нецільове їх використання, а також недостатній контроль із боку держави та контролюючих органів. Зміни клімату, згідно з очікуваннями, посилять ризик вимирання видів. Багато негативних чинників, впливають на біорізноманіття нині сильніше, ніж у минулому, особливо беручи до уваги їх сукупну дію.

У сукупності всі ці фактори впливають як одне ціле: посуха, різке падіння або зростання температури, підняття рівня води на незначних територіях. Через тривалу посуху та відсутність опадів відбуваються пожежі тощо. На деяких територіях через відсутність суцільного рослинного покриву відбуваються процеси вітрової ерозії, виникають пилові бурі.

Причиною деградації біорізноманіття на території Херсонської області є надмірна експлуатація природних ресурсів та забруднення довкілля. Спостерігається антропогенне забруднення важкими металами, радіонуклідами, стійкими органічними сполуками, відмічено прояви девастації та синантропізації екосистем, що загрожує втратою гено-, цено- та екофонду та формує соціально-екологічний дискомфорт населення (Мягченко, 2010).

Для збереження біорізноманіття, турбота про нього має стати невід’ємною складовою агрокомплексу, рибальства та лісівництва. Ці сектори залежать від біорізноманіття, а також безпосередньо на нього впливають. Впровадження пермакультурних методів у сільське господарство та лісівництво допоможе здобувати продукти харчування з мінімальною шкодою для екосистем.

Владні інстанції на всіх рівнях мають істотне значення для охорони біорізноманіття та сталого здобуття благ з екосистем. Більшість заходів, спрямованих на збереження біорізноманіття, повинні бути здійснені на місцевому та національному рівнях. Інформування всього суспільства про необхідність збереження біорізноманіття та відмова від принципу отримання надприбутків із природних ресурсів без урахування довгострокових перспектив – основні кроки збереження життя на нашій планеті в цілому. Відновлення екосистем, зазвичай, набагато дорожче, ніж захист еталонних екосистем, але і воно набуває дедалі більшої важливості через деградацію великих територій.

Для збереження та покращення стану біологічного різноманіття Херсонської області рекомендуємо впровадити заходи, направлені на зменшення антропогенного впливу за рахунок роз’яснювальної роботи серед населення:

– створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду в місцях зростання або мешкання рідкісних і зникаючих видів;

– організація комплексних обстежень за територією з метою виявлення ділянок зі значним біологічним і ландшафтним різноманіттям;

– розробка планів дій зі збереження рідкісних і зникаючих видів, занесених до Червоної книги України;

– картування місць зростання та мешкання популяцій рідкісних і зникаючих видів флори та фауни для забезпечення їх збереження при здійсненні господарської діяльності;

– реалізація державних та обласних програм щодо збереження біорізноманіття, розвитку заповідної справи, формування екологічної мережі;

– обстеження земельних ділянок при погодженні проектів відведення земельних ділянок із метою забезпечення збереження біотичного різноманіття.

Таким чином, подальше скорочення біорізноманіття може призвести до дестабілізації біоти, втрати цілісності біосфери та її здатності підтримувати найважливіші характеристики середовища. Тому один із головних і найдієвіших методів збереження біорізноманіття – створення природоохоронних територій. Саме ці території забезпечують умови, необхідні для зменшення шкідливого антропогенного впливу, на біологічні об’єкти, сприяють збереженню цілісності екосистем.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 3-5.

Шановні абітурієнти!

Запрошуємо на навчання!

🎓Кафедра біорізноманіття та екології запрошує на навчання у 2026 році на наступні освітні програми:

🌸»Біорізноманіття та ландшафтний дизайн» за спеціальністю Е1 Біологія та біохімія;
🪼»Екологія» за спеціальністю Е2 Екологія;
🪷»Захист і карантин рослин» за спеціальністю Н1 Агрономія

Захист і карантин рослин

🌿Розпочато реєстрацію на курси з підготовки до вступу на освітню програму»Захист і карантин рослин» за спеціальністю Н1 Агрономія, після завершення яких ви отримаєте 10 додаткових балів до конкурсного балу при вступі у 2026 році.

🌸 Зареєструватись можна за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1odlCZ_ltLTuIU6wYYjgIPBS7utyZHpIMIPdD0IQZ4JA/edit

✨ Початок занять з 26 березня 2026 року

Кафедра біорізноманіття та екології Дніпровського національного університету в 2026 році запрошує Вас на наступні спеціальності:

Студенти забезпечуються гуртожитком. Бакалаври мають право вступу на інші напрями.