УДК 581.526:911.375

О. А. Давидов, Д. П. Ларіонова
Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна, lasp_i@mail.ru

O. A. Davydov, D. P. Larionova
Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Дослідження структури угруповань мікрофітобентосу водних об’єктів різного типу – актуальне завдання, оскільки їм притаманна специфічна чутливість до впливу конкретних факторів, що обумовлює їх ефективне використання як синбіоіндикаторів зміни стану водних об’єктів та середовища існування гідробіонтів. Вивчення структурних елементів мікрофіто­бентосу – еколого-морфологічних груп штучного водного об’єкту лотичного типу – Русанів­ського каналу, важливого елементу екосистеми річкової частини Канівського водосховища, проводили у 2014–2015 рр. Ложе каналу має бетонне облицювання відкосів та досить вузькі ділянки мілководь, що інтенсивно заростають у вегетаційний сезон вищою водяною рослинністю, донні ґрунти представлені мулом.

У мікрофітобентосі Русанівського каналу виділено 7 еколого-морфологічних груп водоростей (ЕМГ), що належать як до бентонтів (Б) – автохтонних компонентів альгоугруповання, так і до аллохтонів (А) – планктонтів та перифітонтів (водоростей, що потрапили на дно з інших біотопів). Бентонти розділені на ЕМГ літоральних евритопних діатомових, великих діатомових, дрібних і середніх діатомових, ниткуватих синьозелених, стрептофітових водоростей. Аллохтони об’єднані у дві ЕМГ – планктонти та перифітонти.

Найпоширеніші серед літоральних евритопних діатомових (ЕМГ Блед) є Staurosira construens Ehrenb. та Melosira varians C. Agardh, які відігравали провідну роль у формуванні чисельності та біомаси мікрофітобентосу. Серед великих діатомових (ЕМГ Бкд) важлива роль належала Nitzschia vermicularis (Kütz.) Hantzsch та Surirella linearis W. Sm., поміж дрібних та середніх діатомових водоростей (ЕМГ Бдсд) – Navicula gregaria Donkin, N. reinhardtii (Grunow) Grunow та Surirella brebissonii Krammer et Lange-Bert.; ниткуватих синьозелених водоростей (ЕМГ Бнс) – Oscillatoria tenuis J. Agardh ex Gomont та Phormidium foveolarum (Mont.) Gomont; стрептофітових водоростей (ЕМГ Бде) – виду роду Closterium. Планктонти (ЕМГ Апл) та перифітонти (ЕМГ Апр) сформовані у мікрофітобентосі діатомовими та зеленими водоростями, серед яких найпоширеніші Pseudopediastrum boryanum (Turpin) E. Hegew., Pediastrum duplex Meyen, Cocconei seuglipta Ehrenb. та C. placentula Ehrenb.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 76-77.

УДК 591.524.12

Ю. Ф. Громова, А. Б. Примак
Институт гидробиологии НАН Украины, Киев, Украина, yulia.gromova@gmail.com

Y. F. Gromova, A. B. Primak
Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

В вегетационный период 2015 г. исследовали зоопланктон р. Днепр на русловом участке Каневского водохранилища (г. Киев, район Оболонь – 50º29’59’’ с. ш., 30º31’29’’ в. д.) и в заливе Старик, находящемся на расстоянии около 25 км ниже по течению (50º20’29’’ с. ш., 30º35’21’’ в. д.). Пробы отбирали планктонной сетью Апштейна (размер ячеи сита 125 мкм). В заливе производили тотальные ловы с глубин 2 и 3 м. В русловой части, в связи с высокой турбулентностью и небольшой глубиной в пункте исследований (2 м), пробы отбирали с поверхностного горизонта на расстоянии 10 м от берега. Обрабатывали материал по общепринятым в гидробиологии методикам (Методи гідроекологічних…, 2006).

Различия в режиме проточности, водообмене, подвижности водных масс влияют на распределение планктона в водоемах (Киселев, 1980). По данным Украинского гидрометеороло­гического центра, 2015 г. был чрезвычайно маловодным. Уровень воды на посту «Киев – Днепр» за период наших исследований изменялся в пределах 449–486 см. Этим фактором косвенно обусловлены (через режимы попусков Киевской и Каневской ГЭС) более низкие скорости течения на фарватере – в среднем 0,3 м/с. В месте отбора проб на русловом участке скорость течения изменялась в пределах 0,01–0,10 м/с, в заливе постоянное течение отсутствовало.

В зоопланктоне руслового (проточного) участка обнаружено 54 НОТ (низший определяемый таксон), из них 24 составляли коловратки, 14 – веслоногие, 15 – ветвистоусые ракообразные и велигеры дрейссены. Наибольшее видовое богатство (25–26 НОТ) отмечено в мае–июне при температуре воды +15…+22 ºС. Наблюдалась тенденция к увеличению количества НОТ и численности зоопланктона при увеличении скорости течения. Численность зоопланктона изменялась в пределах 13 240–296 000 экз./м³, биомасса – 67,13–1 880,67 мг/м³. Наибольшие их показатели отмечались в мае, июле – сентябре (табл.). Соотношение таксономических групп по показателям обилия было нестабильным. Весной в зоопланктоне доминировали коловратки (до 90 % численности и 47 % биомассы), среди которых – Brachionus angularis Gosse, 1851, Keratella quadrata (Müller, 1786), Brachionus calyciflorus Pallas, 1766. В начале и середине лета наибольшее значение в численности и биомассе зоопланктона приобретали ракообразные. Из ветвистоусых доминировала Bosmina (Bosmina) longirostris (O. F. Müller, 1776), из веслоногих – особи ювенильных стадий. Доля велигеров дрейссены в летнем зоопланктоне достигала 10 % численности и 18 % биомассы. В конце лета и начале осени доминировали коловратки, среди которых наибольшее значение имели B. angularis, Asplanchna priodonta Gosse, 1850, виды из родов Synchaeta и Polyarthra. В «пятнах» водоросли Aphanizomenon flos-aqua (L.) Ralfs преобладала коловратка Euchlanis dilatata Ehrenberg, 1832. Ее приуроченность в водохранилищах Днепра к участкам массового развития этой сине-зеленой водоросли, к которой коловратка прикрепляет яйца, а также объедает эпифитные водоросли и бактерии, отмечалась ранее (Беспозвоночные и рыбы …, 1989). Здесь же в большом количестве развивался рачок Chydorus sphaericus (O. F. Müller, 1776), питающийся детритом растительного происхождения. Его доминирование в зоопланктоне сохранялось до поздней осени (76 % численности и 85 % биомассы).

Таблица. Зоопланктон верхнего участка Каневского водохранилища в 2015 г.

В зоопланктоне залива Старик обнаружено 56 НОТ, среди которых 21 – коловратки, 11 – веслоногие, 23 – ветвистоусые ракообразные и велигеры дрейссены. Наибольшее видо­вое богатство (23–29 НОТ) отмечено в сентябре при температуре воды +19,5 ºС на фоне массового развития водоросли Ceratium hirudinella (O. Müll.) Bergh. Отмечена тенденция к снижению количества НОТ зоопланктона при увеличении прозрачности воды. Показатели развития зоопланктона на глубине 2 м изменялись в пределах 1 164–153 517 экз./м³, 7,66–2 360,98 мг/м³. На глубине 3 м диапазон изменения данных параметров был шире: 87–756 127 экз/м³, 0,32–1 877,54 мг/м³. Наибольшие значения численности зоопланктона были отмечены в мае, биомассы – в июне (см. табл.). Таксономическая структура зоопланктона на глубинах 2 и 3 м была сходной. Весной в заливе, как и в русле, доминировали коловратки (до 94 % численности и 77 % биомассы), среди которых Keratella cochlearis (Gosse, 1851), Synchaeta sp., Polyarthra sp., B. calyciflorus, A. priodonta. В летний период в различных соотношениях преобладали копеподы и кладоцеры. Последние достигали 95 % биомассы, основу которой составляли B. longirostris, Daphnia cucullata Sars, 1862, Diaphanosoma brachyurum (Liévin, 1848), Polyphemus pediculus (Linne, 1761), Bosmina coregoni Baird, 1857. Среди веслоногих доминировали их науплии, в июне также Heterocope caspia G. O. Sars, 1897. Доля велигеров дрейссены в летнем зоопланктоне достигала 8 % численности и 21 % биомассы. Осенью в зоопланктоне преобладали коловратки (до 90 % численности и 86 % биомассы), среди которых доминировали, в основном, те же виды, что и весной.

За период исследований в зоопланктоне проточной части Каневского водохранилища и залива обнаружено 78 НОТ (71 вид), в том числе 33 (30) составляли коловратки, 16 (12) – веслоногие, 27 (26) – ветвистоусые ракообразные и велигеры дрейссены. Наиболее часто на обоих участках встречались особи ювенильных стадий циклопов, B. longirostris, велигеры дрейссены, C. sphaericus, Calanoida juv., B. calyciflorus, A. priodonta. Кроме перечисленных таксонов в проточной части часто встречались Bdelloida gen. sp., K. quadrata, E. dilatata, B. angularis, а в заливе – коловратки рода Polyarthra. Видовой состав, в том числе доминирующих видов, стабилен в многолетней ретроспективе (Беспозвоночные и рыбы …, 1989; Пашкова, Примак 2005; 2006; Пашкова, 2013). В планктоне встречались инвазивные представители понто-каспийской фауны: велигеры моллюска дрейссены, Podonevadne trigona (Sars, 1897), Cornigerius maeoticus (Pengo, 1879). Биомасса P. trigona в августе достигала 14 % общей биомассы зоопланктона в русле. Обнаружение в Каневском водохранилище коловратки Euchlanis dapidula Parise, 1966 подтверждает ее более ранние, первые для Украины, находки (Трохимець, 2011, 2012, 2015).

Таксономические списки зоопланктона проточного участка и залива были близки как в отношении количества НОТ (54 и 56 соответственно), так и в отношении их сходства согласно индексу Серенсена – 0,62. На протяжении периода исследований диапазон варьирования видового богатства в заливе был выше (4–29 НОТ), чем в русле (15–26 НОТ). Количество НОТ зоопланктона в русле, как правило, было выше, чем в заливе. При этом индекс видового сходства между сообществами русла и залива в вегетационный период был довольно высоким – в среднем 0,53 (0,38–0,61), в ноябре – снижался до 0,30 (0,21–0,38). Видовая общность сообществ в разные сезоны вегетационного периода также была высокой, как в русле, так и в заливе – индекс Серенсена составлял в среднем 0,59 (0,46–0,74) и 0,56 (0,38–0,77) соответственно. Средние численность и биомасса зоопланктона за вегетационный период в проточной части составляли 194 910 ± 45 662 экз./м³ и 703,5 ± 246,0 мг/м³, в заливе эти показатели были немного выше – 122 434 ± 58 709 экз./м³ и 911,6 ± 194,0 мг/м³. О высокой изменчивости обилия зоопланктона свидетельствуют значения коэффициента вариации (CV, %): в русле – 57,4 (по численности) и 85,7 (по биомассе), в заливе – 166,1 и 73,7 соответственно.

Соотношение таксономических групп зоопланктона на обоих участках было нестабиль­ным. Доминирование коловраток приходилось, в основном, на весну, конец лета и начало осени. В летний период основную роль в численности и биомассе зоопланктона играли ветвис­тоусые или веслоногие ракообразные, реже коловратки. В сезонной динамике численности коловраток, веслоногих и ветвистоусых ракообразных в проточной части водохранилища и в заливе в целом наблюдались сходные тенденции. Динамика численности велигеров дрейссены в русле и в заливе отличалась. В русле происходило плавное увеличение численности велигеров на протяжении весенне-летнего периода с максимумом в сентябре (14 000 экз./м³), после чего численность снижалась до 40 экз./м³ к началу ноября. Для динамики численности велигеров в заливе характерны два пика. Первый, более высокий, весной (до 75 487 экз./м³), после которого в июне численность резко падала (0–130 экз./м³). Второй пик приходился на август, когда численность велигеров составляла 2 913–6 735 экз/м³, а в сентябре – снижалась до 14–22 экз./м³. В ноябре велигеры дрейссены в заливе не регистрировались.

Таким образом, в маловодный 2015 г. в условиях сниженных скоростей течения в проточной части Каневского водохранилища формировались сообщества зоопланктона, которые по своим характеристикам (видовой состав, численность, структура, динамика этих показателей) в целом были сходны с сообществами малопроточного участка (залива).

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 74-76.

УДК 574.52(477.64)

О. С. Головко
Національний природний парк «Великий Луг», Дніпрорудне, Україна, olga.golovko.79@mail.ru

O. S. Golovko
National Nature Park “Velykyi Lug”, Dniprorudne, Ukraine

Вода – досить щільне середовище, яке погано пропускає світло; воно швидко поглинається та розсіюється, а частково перетворюється на теплоту. Процеси поглинання та розсіювання залежать від спектрального складу сонячного випромінювання, до складу якого входять 45 % видимого світла, до 10 % ультрафіолетового та 45 % інфрачервоного випромі­нювання. Світлові промені із різною довжиною хвилі поглинаються та розсіюються водним середовищем неоднаково. Найінтенсивніше поглинаються інфрачервона та ультрафіолетова частини спектру. Практично вся радіація цих видів поглинається у верхньому метровому шарі води. Із видимої частини спектру найінтенсивніше поглинаються водою промені з великою довжиною хвилі.

Все життя у воді цілком підлягає впливу Сонця та пов’язаних із ним ритмів: фізичних, хімічних, гідрологічних та інших процесів. Перш за все від сезонних змін температури та освітлення залежать репродуктивні цикли та розвиток гідробіонтів. Що у свою чергу позначається на всьому складі гідробіоти, та формуванні ритмічних коливань життєвих процесів у водоймі. Більшість з організмів зоопланктону прісних водойм знаходиться вдень на визначеній глибині, увечері піднімаються у вище розташовані шари, у яких перебуває деякий час, а потім опускається вниз на ту глибину, з якої починався підйом.

З умовами освітлення тісно пов’язаний вертикальний розподіл рослинності (як донної, так і пелагічної). На рівнинних водоймах із малою прозорістю води межа розповсюдження водоростей і квіткових рослин проходить на глибині лише 1–2 м.

У процесах фотосинтезу найбільше значення мають червоні та жовті промені, тобто промені, які водою поглинаються найшвидше. Тому зрозуміло, що рослини можуть існувати тільки у тих шарах водойм, куди ці промені проникають у достатній для фотосинтезу кількості. Середні глибини Каховського водосховища в межах парку не перевищують 8 м, що дозволяє воді добре прогріватися, особливо в літній період. Це призводить не тільки до розвитку вищих водних рослин, а і до щорічного «цвітіння води» та, як наслідок, до задухи риб та інших мешканців водойм.

Не останню роль у житті гідробіонтів має забарвлення водойми, яке, у свою чергу, також залежить від сонячного випромінювання. Із чистої води виходять переважно сині промені. Тому, чим прозоріша вода, тим вона здається більш блакитною. У воді, в якій міститься багато донних відкладень та зависей, розсіюються переважно жовті та зелені промені, тому така вода сприймається нами як зелена чи брудна.

Після гідротехнічного будівництва на Дніпрі середні показники прозорості води за останні десять років в Каховському водосховищі (в межах парку) складають 0,64 м. Максимальна прозорість навесні складає 1,65 м, а мінімальна – близько нуля відмічається після тривалих штормів та влітку під час «цвітінні води» (вимірювання проводили за загальноприйнятими методиками диском Секкі). Таким чином зменшення проточності Каховського водосховища призвело до підвищення вмісту у воді біогенних речовин, що, у свою чергу, стимулює надмірний розвиток водоростей і подальше самозабруднення водойми при їх відмиранні. Це явище відіграє важливу роль у живлені мешканців водойми. Наприклад живлення риб різко знижується за низької прозорості води та різкій зміні температурного діапазону до якого вона звикла.

Отже світло – одне з найнеобхідних умов існування життя у водоймах. У першу чергу воно регулює прозорість води та температуру, впливає на дозрівання статевих продуктів, провокує ріст водних рослин та водоростей, котрі є джерелом живлення риб та інших гідробіонтів. Світло безпосередньо впливає на обмін речовин, добовий ритм активності, спосіб здобуття їжі, захист від ворогів, а також обумовлює будову водних тварин, ступінь розвитку органів зору та інших органів чуття, забарвлення гідробіонтів тощо.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 73-74.

УДК 574.3:594.141

Л. А. Васильева, Л. Н. Янович, М. М. Пампура
Житомирский государственный университет имени Ивана Франко, Житомир, Украина, vasiljeva-zhdu@ukr.net

L. A. Vasilieva, L. N. Yanovich, M. M. Pampura
Zhytomyr Ivan Franko State University, Zhytomyr, Ukraine

Перловицевые (Unionidae Rafinesque, 1820) – самые распространенные пресноводные двустворчатые моллюски Украины. Эти организмы являются мощными фильтраторами, способствуют самоочищению пресных водоемов. Некоторые виды семейства считаются индикаторами состояния гидроценозов. Несколько десятков лет назад эти моллюски были обычными, массовыми компонентами макрозообентоса всех внутренних водоемов Украины (Стадниченко, 1984). Однако, согласно последним исследованиям украинских ученых, некоторые из видов Unionidae являются уязвимыми и редкими, а плотность поселения всех видов за последние годы уменьшилась почти вдвое (Пампура, 2012; Янович, 2013). Поэтому выяснения особенностей современного распространения и состояния популяций Unionidae бассейна Припяти – наибольшего правого притока Днепра, считаем актуальным. Целью работы – выявить особенности распространения и некоторые характеристики поселений моллюсков семейства Unionidae водных объектов бассейна Припяти на территории Украины.

Материалом работы служили моллюски Unio pictorum (Linnaeus, 1758), U. tumidus Philipson, 1788, U. crassus Philipson 1788, Anodonta anatina (Linnaeus, 1758), A. cygnea (Linnaeus, 1758), Pseudanodonta complanata (Rossmassler, 1835). Сборы выполнены в течение 2009–2013 гг. в пределах бассейна реки Припять на территории Украины. Обследованы 22 пункта, собрано 758 экз. моллюсков. Определение видовой принадлежности выполнено согласно последним представлениям относительно системы Unionidae (Васильева, 2011; Янович, 2013).

В бассейне Припяти отмечен лишь один пункт, где встречаются все шесть видов Unionidae (р. Тня, с. Соколов), пять видов отмечены для двух (р. Случь, г. Барановка и г. Мирополь), где не выявлено лишь A. cygnea и U. сrassus соответственно. В данном бассейне больше всего пунктов сбора (10), где зарегистрировано общее существование четырех видов, среди которых чаще всего в поселениях представлены U. рictorum, U. tumidus, реже встречались A. cygnea и P.complanata. Упрощенные сообщества, которые образованы лишь тремя видами перловицевых, характерны для пяти обследованных мест (р. Припять, г. Ратное; оз. Белое, с. Бельская Воля; пруд с. Б. Деревичи; р. Уборть, с. Хочино, с. Сущаны). Поселения, которые состоят из двух видов семейства, зарегистрированы для четырех пунктов, и для них характерные наиболее распространенные A. аnatina, U. рictorum, U. tumidus в разных сочетаниях.

В украинской части бассейна Припяти самыми распространенными видами семейства Unionidae являются U. рictorum, U. tumidus и A. аnatina, встречаемость которых составила соответственно 95,5, 77,3 и 63,6 %. Плотность поселения этих моллюсков также является наивысшей: в среднем для U. рictorum – 3,52, U. tumidus – 5,11, A. аnatina – 4,21 экз./м². Наименьшую встречаемость и плотность поселения имеют U. сrassus (встречаемость – 59,0 %, средняя плотность поселения – 2,85 экз./м²), A. cygnea (встречаемость – 31,8 %, средняя плотность поселения – 1,71 экз./м²) и P. сomplanata (встречаемость – 31,8 %, средняя плотность поселения – 1,29 экз./м²).

Снижение плотности населения, низкая встречаемость отдельных видов и преиму­щество упрощенных поселений семейства перловицевых в водных объектах исследуемого бассейна является, к сожалению, результатом общей деградации гидроценозов Украины. Сохранение разнообразия и численности Unionidae невозможно без охраны их мест существования, возобновления водных ресурсов.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 72-73.

Студентська практика (с. Кочережки; Присамарський біогеоценотичний стаціонар ім. О. Л. Бельгарда, с. Андріївка)

Студентська практика (с. Кочережки, 2019 р.)

Студентська практика (Присамарський біогеоценотичний стаціонар ім. О. Л. Бельгарда, с. Андріївка, 2018 р.)

Експедиції «Дніпровсько-Орільський» заповідник 2020

Фото за експедиції студентів та аспірантів нашої кафедри

УДК 639.311:581.526

А. М. Базаєва, Н. П. Чужма, Н. М. Савенко
Інститут рибного господарства НААН, Київ, Україна, a_bazaeva@ukr.net

A. Bazaeva, N. Chuzhma, N. Savenko
Institute of fisheries of NAAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Фітопланктон, як основний фотосинтезуючий компонент гідроекосистем, відіграє важливу роль у формуванні хімічного складу води та запасів органічних речовин водойм. Він – індикатор їх екологічного стану. Внесення у рибогосподарські водойми органічних і мінеральних добрив як раніше, так і зараз розглядається як один з основних заходів інтенсифікації рибництва і до останнього часу не розглядалося як можливе джерело забруднення довкілля токсичними речовинами. Проте високі щільності посадки риби, їх годівля штучно виготовленими кормами та удобрення ставів часто призводять до погіршення якості води, її забруднення органічними речовинами. Екологічний стан ставів можна оцінити за розвитком рослинних планктонних угруповань. Значну інформативність для оцінки таксономічного різноманіття біоти має індекс Шеннона, який дозволяє виявити основні напрями змін, що відбуваються в екосистемі, особливо за високого ступеня антропогенного навантаження. Сапробність води показує рівень її забруднення органічними речовинами та продуктами їх розкладу.

Матеріалом для даної публікації слугували альгологічні проби, зібрані протягом вегетаційного періоду (весна–осінь) 2013 року у вирощувальному ставі 56 дослідного господарства «Нивка» Інституту рибного господарства. Господарство розташоване у заплаві р. Нивка (права притока р. Ірпінь). Водопостачання ставу здійснюється із р. Нивка через каскад ставів із досить інтенсивною експлуатацією. Відбирання проб фітопланктону, їх фіксація, камеральне опрацювання, розрахунок чисельності та біомаси водоростей, інформаційного різноманіття (індекс Шеннона за чисельністю) виконували за загально­відомими гідробіологічними методами. Сапробіологічний аналіз проводили за індикаторними організмами фітопланктону з використанням методу Пантле та Букк у модифікації Сладечека. Домінантами вважали види водоростей, чисельність або біомаса яких становила не менше, ніж 10 % загальної величини проби. Вирощування рибопосадкового матеріалу коропа проводили у полікультурі з рослиноїдними рибами у вирощувальному ставі 56, площею 2,5 га та середньою глибиною 1,5 м. Температура води упродовж вегетаційного сезону знаходилася у межах +16,8…+24,9 ºС із максимальними показниками у першій половині липня. Гідрохімічний режим формувався під впливом джерела водопостачання та заходу, спрямованого на підвищення розвитку природної кормової бази (внесення перегною ВРХ) і був сприятливим для розвитку кормових безхребетних та вирощування рибопосадкового матеріалу.

Протягом періоду вирощування риби різноманіття фітопланктону представлено 126 видовими та внутрішньовидовими таксонами, які належать до 7 відділів: Cyanophyta, Euglenophyta, Dinophyta, Bacillariophyta, Chryzophyta, Xantophyta, Chlorophyta. Основу флористичного спектру фітопланктону ставу складали зелені водорості – 58,0 %, синьозелені – 11,0, діатомові – 9,0, евгленові – 9,0, інші систематичні відділи не перевищували 2,0 %. Чисельність фітопланктону за період досліджень коливалася у межах 14,58–247,68 млн. кл./дм³ за чисельністю та 1,75–22,46 мг/дм³ за біомасою.

Таблиця 1. Сезонна динаміка розвитку чисельності N (млн. кл/дм³) та біомаси В (мг/дм³) фітопланктону дослідного ставу ДПДГ «Нивка» 2013 р.

У першій половині сезону розвиток фітопланктону знаходився на низькому рівні, і лише в кінці липня чисельність та біомаса фітопланктону зростає до оптимальних величин за рахунок збільшення вегетації синьозелених водоростей. Основними домінуючими видами, які давали найбільшу чисельність та біомасу в літній період здебільшого були види родів Aphanizomenon, Anabaena, Scenedesmus, Microcystis. За середньосезонними показниками, основу фітопланктону як за чисельністю, так і за біомасою складали синьозелені водорості (відповідно 85,0 та 48,7 %). На другому місці за розвитком знаходились зелені водорості (відповідно 12,4 та 24,3 %). Сапробіологічний аналіз фітопланктону дослідного ставу базується на присутності видів-індикаторів різних зон забруднення (табл. 2.). Різноманіття фітопланктону вирощувального ставу 56 представлене 126 видами, із них 57 − види-індикатори сапробності. Зелені водорості відзначаються найбільшою кількістю індикаторних видів – 57% від їх загальної кількості.

Таблиця 2. Розподіл індикаторних видів фітопланктону
вирощувального ставу за зонами сапробності

У результаті проведеного аналізу якості води встановлено, що більшою кількістю по ставу представлені β-мезасапроби (37 видів, або 65 % загальної кількості видів-індикаторів). Із них домінантами виступали Aphanizomenon flos-aquae (L.) Ralfs, Microcystis aeroginosa Kutz. et Elenk, Scenedesmus quadricauda (Turp) Brebisson, Scenedesmus acuminatus (Lagerh) Chod., Dictyosphaerium pulchellum Wood, Trachelomonas volvocinae (Ehr.). Протягом періоду вирощування риби індекс сапробності води ставу коливався в межах 1,77–1,97. Середні показники індексу сапробності становили 1,90 (табл. 2). Вода дослідного ставу ДПДГ «Нивка» за загальноприйнятою системою комплексної екологічної класифікації якості поверхневих вод за її станом відноситься до ІІ класу (добра), за ступенем її чистоти – чистa, за трофністю – мезо-евтрофна, за сапробністю – β-мезосапробна, що свідчить про її придатність для вирощування риби.

Індекс різноманіття Шеннона за чисельністю фітопланктону даного ставу коливався в межах 1,64–4,58 (табл. 3).

Таблиця 3. Сезонна динаміка індексу сапробності (SB) та індексу різноманіття
дослідного ставу рибного господарства «Нивка», 2013 р.

Низьке різноманіття за чисельністю пояснюється інтенсивним розвитком Aphanizomenon flos-aquae, що характерно для монодомінантної структури весняного фітопланктону та підтверджує екологічну напруженість екосистеми, яка спричинена внесенням органічного добрива. Зростання різноманіття водоростей призвело до збільшення індексу Шеннона до 4,58. Це свідчить про перехід від монодомінантної до полідомінантної структури угруповань фітопланктону. Можна констатувати, що зростання індексу Шеннона фіто­планктону є біотичним маркером покращення екологічних умов (температури води, світла, вмісту біогенних елементів). Отже, зростання різноманіття фітопланктону – відгук водоросте­вих угруповань на оптимізацію природних умов у літній період.

При застосуванні 2–3 т/га традиційного органічного добрива – перегною ВРХ відбуваються процеси стимулювання розвитку фітопланктону та природного самоочищення водойм. Таким чином, внесення добрива не призводить до погіршення якості води, а отже добриво може бути елементом біотехнології, яка прийнята у рибництві.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 69-71.

УДК 593.11(477.41/42)

О. М. Алпатова, С. Ю. Шевчук, А. М. Гарлінська
Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, Україна, alpatova_o@mail.ru

О. M. Alpatova, S. Y. Shevchuk, А. М. Garlinska
Zhytomyr Ivan Franko State University, Zhytomyr, Ukraine

Черепашкові амеби здатні переносити значні коливання факторів навколишнього середовища, про що свідчить їх значне поширення у різних типах прісних водойм із властивими їм особливостями (Bartoš, 1940; Heal, 1964; Schönborn, 1966; Tolonen et al., 1992; Dektyar, 1994; Alekperov, Snegovaya, 1999; Bobrov et al., 1999, 2002; Mazei, Tsyganov, 2007). Тим не менш, не зважаючи на екологічну пластичність деяких видів тестацей, оптимальний розвиток цих організмів спостерігається зазвичай у досить вузькому, специфічному для кожного виду діапазоні екологічних чинників, що слугує регулятором їх мешкання у конкретних біотопах та визначає кількісний розвиток (Викол, 1992). Діапазони толерантності різних видів черепашкових амеб до абіотичних факторів все ще залишаються слабко вивченими. Відносно черепашкових корененіжок Українського Полісся такі дані майже відсутні. Нами побудовано екологічні спектри для 30 найпоширеніших масових видів тестацей (Алпатова, 2012). Це дозволило певною мірою (для чотирьох параметрів) охарактеризувати екологічні ніші окремих видів, а також отримати їх графічну інтерпретацію. Порівняння конфігурації таких екологічних спектрів дозволяє також отримати попередню екологічну класифікацію організмів за параметрами, що реєструються.

Температура води. Відносно температурного фактора за отриманими нами значеннями всі види можна розділити на евритермні та стенотермні, теплолюбні види. До евритермних, що зустрічались у діапазоні температур від +3…+7 до +27 °С ми відносимо Arcella discoides Ehrenberg, 1840, Centrоpyxis aculeata Stein, 1857, C. platystoma Penard, 1890, C. еcornis Ehrenberg, 1838, Difflugia acuminata Ehrenberg, 1838, D. corona Wallich 1864, D. lithophila (Penard, 1902) Gauthier-Lievre et Thomas, 1958.

До стенотермних теплолюбних належать 23 види Arcella hemisphaerica Perty, 1852, A. megastoma Penard, 1902, A. polypora Penard, 1890, A. vulgaris Deflandre, 1928, Centrоpyxis constricta (Ehrenberg 1841) Deflandre, 1929, C. discoides Penard, 1890, C. hirsuta Deflandre, 1929, C. marsupiformis Wallich, 1864, C. minuta Deflandre, 1929, Cyclopyxis аrcelloides (Penard 1890) Deflandre, 1929, C. kahli Deflandre, 1929, Cucurbitella mespiliformis Penard, 1902, Cyphoderia ampulla (Ehrenberg 1841) Schlumberger, 1845, Difflugia lobostoma Leidy, 1879, D. oblonga Ehrenberg, 1838, D. globulosa Dujardin, 1837, D. gramen Penard, 1902, D. pyriformis Perty, 1834, D. urceolata Carter, 1864, Lesquereusia spiralis (Ehrenberg, 1840) Butschli, 1888, Netzelia wailesi (Ogden, 1980) Meisterfeld, 1984, Trinema еnchelys (Ehrenberg, 1838) Leidy, 1879 та Zivkovicia сompressa (Carter, 1864) Ogden, 1987, що зустрічалися за температури +11…+27 °С.

Активна реакція водного середовища. Різні види тестацей відзначаються не однаковим ставленням до активної реакції водного середовища. Більшість видів ризопод мають досить чіткий діапазон рН, у межах якого вони зустрічаються (Дехтяр, 1969). За показниками рН всі види можна розділити на дві групи: стеноіонні та евриіонні. Першу групу утворюють види, що зустрічаються при значеннях рН вище 6,8 – C. constricta, C. hirsuta, C. marsupiformis, C. platystoma, D. lobostoma, C. kahli, C. mespiliformis, T. enchelys; до другої групи належать A. discoides, A. hemisphaerica, A. megastoma, A. polypora, A. vulgaris, C. aculeata, C. discoides, C. еcornis, C. minuta, C. arcelloides, C. ampulla, D. acuminata, D. corona, D. gramen, D. lithophila, D. oblonga, D. globulosa, D. pyriformis, D. urceolata, L. spiralis, N. wailesi, Z. compressa, знайдені нами при показниках рН від 6,1 до 8,5.

Вміст розчиненого у воді кисню. Отримані нами дані щодо вмісту розчиненого у воді кисню свідчать про те, що черепашкові амеби зустрічаються у широкому діапазоні значень цього фактора. A. megastoma, C. hirsuta, C. arcelloides, C. kahli, C. mespiliformis, D. lithophila, D. pyriformis, D. urceolata, L. spiralis, N. wailesi зафіксовані за вмісту кисню у воді не вище 16,6 мг/л; вони складають групу стенооксидних. Усі інші (A. discoides, A. hemisphaerica, A. polypora, A. vulgaris, C. aculeata, C. constricta, C. discoides, C. еcornis, C. marsupiformis, C. minuta, C. platystoma, C. ampulla, D. acuminata, D. corona, D. globulosa, D. gramen, D. lobostoma, D. oblonga, T. enchelys та Z. compressa) віднесені нами до евриоксидних.

Вміст розчинених органічних сполук. Особливість хімічного складу води річок Житомирського Полісся – зростання вмісту органічних сполук у воді при перетині річками заболоченої Поліської низовини. Болота, особливо мезо- та евтрофного типу продукують велику кількість органічної речовини у вигляді рослинних організмів. Саме продукційно-деструкційні процеси у болотах – джерело надходження в річки великої кількості сполук азоту, фосфору, заліза, марганцю, фульво- та гумінових кислот. Це відбивається на підвищенні колірності води, загалом не погіршуючи суттєво її якість. A. hemisphaerica, A. megastoma, A. vulgaris, C. mespiliformis, C. аrcelloides, C. ampulla, D. urceolata, D. lithophila, D. pyriformis, L. spiralis, N. wailesi, T. enchelys та Z. compressa знайдені за умов значень перманганатної окислюваності води не нижче 6,1 мг О₂/л; усі інші види зафіксовані за вмісту органічних речовин, що відповідає окислюваності 2–16 мг О₂/л. Тобто більшість корененіжок віддають перевагу водоймам із високим вмістом органічних речовин.

Підсумовуючи викладене вище, зауважимо, що різноманіття та кількість корененіжок у регіоні досліджень зумовлені сукупною дією багатьох чинників водного середовища, особливо температурою води, рН середовища та вмістом розчинених у воді кисню та органічних речовин. Одні й ті самі види можуть бути стенобіонтами за одним фактором та еврибіонтами за іншим, що визначає їх поширення в регіоні та сезонний розподіл.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 68-69.

УДК 595.383.3

К. Arbačiauskas*, R. Novitskiy**
*Nature Research Centre, Vilnius, Lithuania **Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

К. Арбачаускас*, Р. Новіцький**
*Центр природничих досліджень, Вільнюс, Литва, arbas@ekoi.lt**Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна, zoolog@ukr.net

The Dnieper Reservoir has significantly contributed as a primary source of invasive Ponto-Caspian crustaceans of Europe; therefore, the mysid populations it sustains are central to the research of invasion histories. However, the reservoir remains a waterbody susceptible to changes including the advent of new species. Mysid investigations in 2012–2014 revealed five species (Limnomysis benedeni, Paramysis lacustris, P. intermedia, P. bakuensis and Katamysis warpachowskyi), inhabiting the Dnieper Reservoir, and one species (L. benedeni), known to occur in the Dnieper-Donbass Canal (49°02’18.37″N 35°21’07.06″E). Including the previously reported Hemimysis anomala, the currently known mysid fauna of the Dnieper Reservoir consists of six species. Two of the species (P. intermedia and P. bakuensis) are reported from the reservoir for the first time. Currently, the dominant species in the shallow littoral zone are L. benedeni and P. intermedia, while P. lacustris mostly occurs in offshore depths. Two out of six occurring species (L. benedeni and P. lacustris) were deliberately introduced into the middle reaches of the Dnieper River, which must have contributed to their establishment in the reservoir.

The contemporary mysid fauna of the Dnieper Reservoir consists of six species. Such species richness approaches the richness of natural mysid assemblages of the region, and further detection of a few other species may be predicted. New species can already be present in the reservoirs and their detection warrants a further mysid-oriented research. It should be noted that although it has never been recorded in the Dnieper Reservoir, the presence of one more mysid species, P. ullskyi, can be expected, as it was historically present in the river pools downstream of the rapids (Zhuravel’, 1955) and currently occurs downstream, in the Kakhovka Reservoir (Pligin et al., 2013; Arbačiauskas and Novitskiy, 2014).

Meanwhile most of remaining four species, presumably, have invaded the Dnieper Reservoir by shipping. However, possibilities of an accidental introduction of these species or their historical presence in some habitats of the middle reaches of the Dnieper River may not be excluded. In conclusion, there have been rather significant changes in documented species composition of mysids in the reservoir, altering the scientifically valuable source populations of European invasions.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 67-68.

УДК 574.58

А. А. Яровенко
Дальневосточный федеральный университет, Владивосток, Россия, yarovenko_artem@mail.ru

A. Yarovenko
Far Eastern Federal University, Vladivostok, Russia

Биологическая продуктивность морских экосистем и их промысловый потенциал тесно связаны с гидрологическими условиями и климатическими факторами. Цикличность природных факторов, наблюдаемая с различной периодичностью, определяет биологическую структуру сообществ морских организмов, их изменчивость, продуктивность; численность и биомассу гидробионтов, в том числе и массовых промысловых видов морской флоры и фауны. Природные флуктуации климата усугубляются антропогенным воздействием на прибрежные экосистемы. В целом на планете эффект так называемого «глобального потепления» представляется очевидным фактом, хотя причины этого явления остаются предметом научных дискуссий. На фоне общих закономерностей изменений глобального климата, прежде всего, отмечается активизация региональных и локальных климатообразу­ющих факторов, что приводит к мозаичной картине температурных изменений на суше и на поверхности океана. Наиболее быстрое потепление за последние три десятилетия отмечено в Арктическом секторе и в морях Восточной Азии, где средняя скорость потепления превышала общемировую в 2–4 раза.

На Дальнем Востоке России наиболее выраженное потепление поверхностных вод отме­чается в Японском море, что связывают с активизацией Цусимского течения. В результате потепления поверхностных вод усиливается процесс проникновения в российский сектор моря тепловодных видов морской биоты.

В настоящее время 110 из 316 видов рыб, зарегистрированных в заливе Петра Великого, являются южными мигрантами, а за последние 10 лет в водах Южного Приморья отмечены 17 субтропических и тропических видов рыб, новых для России, причем 14 видов – за первые 6 лет нынешнего столетия (Адрианов, 2013).

В условиях увеличения динамики влияющих на биопродуктивность природных и антропогенных факторов, традиционные гидробиологические методы (драги, донные тралы, дночерпатели) уже не могут в полной мере обеспечить достоверность учета, оценку динамики, точность прогнозов и расчет экономических рисков в отношении морских биоресурсов и биоразнообразия.

Применяемые в настоящее время методы экологического мониторинга все еще недоста­точно опираются на новейшие технические разработки (подводная робототехника, молекуляр­но-генетические и иммунологические методы диагностики состояния среды, высокоточные методы химических анализов). Даже применяемые сейчас методы спутникового мониторинга по оценке первичной продукции океана и мониторингу фитопланктона, не «откалиброванные» другими высокоточными инструментальными методами в конкретных условиях, дают недопустимые погрешности и являются эффективными только в комплексе измерений этих показателей с использованием других надводных и подводных технических средств.

Эти задачи могут быть решены на новом качественном уровне с использованием ряда современных технологий, разработанных в ДВО РАН в ходе выполнения целевой комплексной программы Дальневосточного отделения РАН «Биологическая безопасность дальневосточных морей РФ». В ДВО РАН разработаны и применяются современные технологии оценки запасов и мониторинга ценных морских гидробионтов, в том числе дистанционные, действующие в режиме реального времени и обеспечивающие автоматизированный учет и идентификацию видов с помощью автономных и телеуправляемых подводных аппаратов.

Получаемые при трансектном мониторинге биоресурсов многочисленные изображения фрагментов донной поверхности, выполненные с помощью автономных подводных аппаратов, автоматически совмещаются, позволяя получать единое изображение и сколь угодно большие панорамы донных ландшафтов, с последующим подсчетом в автоматическом режиме отдельных гидробионтов.

Информация заносится в GRID-портал, разработанный в рамках программы «Биобезопасность дальневосточных морей РФ».

Использование автономных подводных аппаратов и технологии автоматической сшив­ки изображений позволили существенно повысить достоверность информации о биоресурс­ном потенциале акваторий за счет минимизации субъективных оценок и недостоверных расчетов, а также значительно повысить точность картирования скоплений различных гидробионтов, оценки их динамики и определения запасов.

Именно такие дистанционные методы изучения биоразнообразия и оценки биоресурс­ного потенциала применяются в ДВО РАН для работ на особоохраняемых морских акватори­ях Дальневосточного морского биосферного государственного природного заповедника ДВО РАН и Государственного природного комплексного морского заказника «Залив Восток» краевого значения в залтве Петра Великого Японского моря, где регулярно осуществляется трансектный мониторинг донных сообществ и ведется картирование донных ландшафтов. Одновременно с мониторингом биоразнообразия и биоресурсов, картированием донных ландшафтов выполняется сканирование инородных объектов, с точным указанием их координат. Робототехнические средства также помогают осуществлять мониторинг биоразнообразия и оценку морских биоресурсов в глубоководных, в том числе уникальных, экосистемах дальневосточных морей. К таким экосистемам в наших водах можно отнести подводные вулканы, районы гидротермальных источников и сипингов, баритовые горы, глубоководные каньоны, скопления красивейших глубоководных кораллов, образующих настоящие «коралловые сады» и др. Интересно, что в северо-восточной Пацифике подобные глубоководные экосистемы уже имеют статус особо охраняемых акваторий, где полностью запрещены глубоководные траления и другие виды донных работ, а также осуществляется регулярный мониторинг донных ландшафтов с помощью подводной робототехники. К сожалению, вопросы уязвимости глубоководных экосистем в результате антропогенных воздействий нашими природоохранными организациями пока совершенно не учитываются и недооцениваются. В северо-западной части Тихого океана эти работы только начинаются и осуществляются силами лишь нескольких институтов ДВО РАН (Адрианов, 2015).

Учитывая, что 95 % Мирового океана занимают глубины более 1 км, глубоководные организмы могут стать важнейшим ресурсом для последующих поколений, в условиях ограниченности ресурсов суши и избыточного антропогенного давления на прибрежные экосистемы. Важно также отметить, что новые глубоководные виды оказываются источниками новых биологически активных соединений, на основе которых разрабатываются новые типы лекарственных препаратов. Около 60 % всех природных соединений, выделенных из глубоководной биоты, обладают биологической активностью, причем половина из них обладает именно противоопухолевой активностью. В связи с этим, есть основания предполагать, что глубоководные организмы могут оказаться более перспективным ресурсом для создания новых типов лекарств, чем мелководные представители этих же таксонов беспозвоночных животных. Кроме этого, новые бактерии, описываемые из уникальных глубоководных биотопов, могут оказаться источником новых антибиотиков, что крайне актуально в условиях утраты эффективности большинства используемых сейчас антибактериальных препаратов.

В Дальневосточном отделении РАН разрабатываются дистанционные методы контроля планктонных фитоценозов с использованием спутниковых наблюдений, региональных биооптических алгоритмов корректировки спутниковых данных и системы подспутниковых наблюдений, включая флуорометрические системы на автономных и телеуправляемых подводных аппаратах и надводных средствах. Для спутникового мониторинга поверхности океана в видимом диапазоне спектра, позволяющего оценивать концентрацию фитопланктона в приповерхностном слое воды, используются радиометры SeaWifs, GLI и MODIS на спутниках нового поколения TERRA и AQUA. Комплексное исследование явления ВЦВ с привлечением подспутниковой информации, проведение сопутствующих биологических исследований с помощью подводной и надводной робототехники и современного лабораторного оборудования позволяет решать задачи корректного и достоверного определения концентрации хлорофилла а, как основного индикатора наличия планктона.

Разработанные в ДВО РАН методы коррекции спутниковой информации позволяют проводить даже видовую идентификацию микроводорослей по данным дистанционного зондирования моря. Принципиальным достоинством предлагаемых методов является возможность их полной автоматизации для получения непрерывной информации о состоянии фитоценоза в режиме реального времени. Получение и анализ этой информации должны стать непременной частью регулярного государственного мониторинга с целью обеспечения токсикологической безопасности акваторий и продуктов морского происхождения.

В Центре проводятся молекулярно-генетические исследования клонов микроводо­рослей, проводится мониторинг как планктонных, так и покоящихся стадий (цист) токсичных видов, проводится экспресс-диагностика токсинов с использованием иммуноферментных и хроматографических методов.

Результаты проведенных в рамках реализации целевой комплексной программы ДВО РАН «Биологическая безопасность дальневосточных морей РФ» исследований показывают, что эффективный мониторинг экологического состояния трансграничных водных экосистем, помимо «традиционных» методов гидрохимического контроля должен непременно включать и высокочувствительные методы биологической индикации: оценку состояния репродуктивной функции и гистопатологические маркеры, характеризующие состояние как отдельных особей, так и отдельных популяций, а также молекулярные и биохимические маркеры для оценки физиологического состояния животных, особенно в условиях начальных стадий загрязнения или его относительно невысокого уровня.

Следует отметить, что осуществляя изучение и мониторинг морских акваторий дальневосточных морей, институты ДВО РАН не только используют самые передовые технические средства и технологии, но и конструируют целый ряд уникальных технических систем, способных обеспечивать экологическую безопасность морской среды и продуктов морского происхождения в режиме реального времени (различные типы подводной робототехники, лазерные лидарные системы, подводные флюорометрические системы и др.). В то же время, следует особо подчеркнуть, что обладая техническими средствами и технологиями для решения на самом современном уровне проблем обеспечения экологической безопасности морских акваторий, учета и мониторинга морских биоресурсов, институты ДВО РАН не могут заменять собой государственные структуры исполнительной власти, призванные обеспечивать экологический мониторинг и безопасность морской среды. Востребованность самых современных технических средств и технологий для решения государственных задач до сих пор остается самостоятельной проблемой на фоне реально существующих экологических проблем Дальневосточного региона.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 63-66.